Блок

БЛОК А.А. «Ми зустрічалися із тобою на закате».

Мы зустрічалися із тобою наприкінці, Ти веслом розсікала затоку. Я любив твоє біле сукню, Витонченість мрії разлюбив.

Были дивні вечірні зустрічі. Попереду — на піщаної косі Спалахували вечірні свічки Хтось думав про блідої красе.

Приближений, зближень, сгораний — Не сприймає блакитна тишу… Ми зустрічались у вечірньому тумані, Де берега рябизну і камыш.

Ни туги, ні любові, ні образи, Усі померкло, минуло, відійшло… Білий стан, голоси панахиди І твоє золоте весло.

Фонетические кошти: алітерація — [ж/г] - 3я строфа {КОНТРАСТ} [ш] - 3я + четвертая.

[год], [р], [л] - лише загальне тло асонанс + алітерація = [лижений/ний], [ашло] **************************************************************************** ** Морфемные кошти: при-ближений, с-ближений + с-гораний по-меркло + про-йшло, ото-шло **************************************************************************** ** Лексичні: спеціальні - нет.

Неологізми — нет.

Застарілі - панихида.

**************************************************************************** ** Порівняння: розгорнутий — немає Пряме -немає Негативне — немає Іменник в тв. п. -нет.

**************************************************************************** **.

Олицетворения: блакитна тишь.

**************************************************************************** ** Метафори: витонченість мрії, бліда краса, блакитна тишу, голоси панихиды.

**************************************************************************** ** Гіпербола: нет.

**************************************************************************** ** Литота: немає немає спотворення a-ля истина.

**************************************************************************** ** Оксюморон: нет.

**************************************************************************** ** Перифраз: немає (див. выше).

**************************************************************************** ** Епітет А) метафоричний: безсловесна зустріч, вечірні свічки, бліда краса, блакитна тишу, білий стан. Б) образотворчий: біле сукню, піщана коса, вечірній туман, золоте весло У) ліричний: нет.

**************************************************************************** ** Метонімія: нет.

***********************НЕ — СПОТВОРЕННЯ************************************** Синекдоха: нет.

**************************************************************************** ** Поетичний синтаксис: А) градація: Б) повтори: анафора: нет.

Эпифора: немає У) еліпсис: Наближень, зближень, сгораний -.

Не сприймає блакитна тишь…

Г) інверсія: Були дивні вечірні зустрічі (і др).

**************************************************************************** ** Рит. прийоми: А) восклицание: немає Б) питання: немає У) замовчування: Наближень, зближень, сгораний -.

Не сприймає блакитна тишь…

Ні туги, ні любові, ні обиды,.

Усі померкло, минуло, отошло…

Размер: 3х-стопный анапест Рима: перехресна авав; жен.муж.жен.муж., переважно — полная.

(+J: сгораний-тумане, заходіплатье) стихотворение з добірки віршів про Прекрасну Даму, написаний 1902 г. Ліричний герой Блоку згадує свого кохання, абсолютно реальной:

Я любив твоє біле платье,.

Витонченість мрії розлюбивши. Але вже у 2ой строфі він (герой) визнає неприродність цих «дивних» зустрічей і натомість чиїхось дум про «блідої», примарною «красі» мрій; реальність дивна серед «вечірніх свічок». І герой визнає свою приналежність саме до світу мрії, попри ймовірний «тілесність», реальність любові: зустрічі відбуваються «в вечірньому тумані, де берега рябизну і очерет», де ніжність вечора згладжує, пом’якшує вогонь пристрасті. Життя «наближень, зближень, сгораний» гаситься, тоне в незрозумілих сутінкових обрисах, серед очеретів, а звук [ж], який її уособлює, різко який увірвався у єдиний звукоряд вірші, зникає під тихими хвилями [т],[ш], сплесками [л] і [л'], під брижами мрії. Останній строфі вірші алітерація [ж] замінюється органічним для сонної дійсності ліричного героя повтором [ш] за тими словами «минуло, відійшло». Єдина рядок вірші, характеризує реальність — «наближень, зближень, сгораний» — в 4ой строфі відбивається притишено, нечітко, гармонійно поєднуючись із «лазуровій тишею мрії»: «Усі померкло, минуло, відійшло», і це заміна яскравого [ж] на [ш], групи [р], [р], [зв] на [до], [р], [л] є микроотражением основний теми вірші - повернення героя на свій нереальну дійсність з недійсного йому світу реальності. Образи, сопутсвующие героїні - лише підтвердження цієї теми. Згадайте, тоді як першої строфе:

Ми зустрічалися із тобою наприкінці, Ти веслом розсікала затоку. Я любив твоє біле сукню, Витонченість мрії розлюбивши, — то останньої строфі всі ці образи з’являються знову, але вже настав чисті, м’які, органічно вплітаються у власний світ героя. «Захід» відбивається «голосами панахиди», «сукню» — втілення земного існування — стає легким нарисом тіла — «станом, а рассекающее затоку весло» бачиться тепер як що руйнує гладку поверхню води, а застиглим без руху — «золотим». {є сенс закопатися глибше щодо «білого сукні» з урахуванням античних світоглядів — білий, як колір смерті, щодо веселим і човнів можна пірнути в скандинавську міфологію — куди й тоді пливуть мертві, але власне ідея щодо кільцевої композиції повинна зберегтися, лише мотив Долі посилиться (від не підеш) і з’явиться, можливо, мотив предугадания}. Отже, вірш має кольцевое побудова — автор повертається до образам1ой строфи у вищій, знімаючи із них точні контури реальності, остаточно розчиняючи в фантазийно-призрачном світі свого ліричного героя. Статичність, нерухомість мрії відчувається у звукописи, вона створюється і завдяки співучої однаковості розміру всіх строф: тристопний дактиль з клаузулою в 1ой і 3ей рядках і голову постійної перехресною римою авав. Вірш завдяки чіткості побудови звучить ніби незалежно від цього, що він описано, і навіть вдаючись у сенс слів, читач чує плескіт рассекаемой хвилі, шерехи піску перешіптування очерету, відчуває легку сирість туману, бачить розмиті обриси блідих плям вогню й разом з автором сплітає з вечірніх приглушених тіней сяюче золото мрії з тим, щоб забрати у власний мир…