Службовий етикет (Службовий етикет)

1. Службовий етикет, яким він повинний бути.

Чому оцінка тієї самої дії, вчинку неоднакова? Чому одну людину обурює поводження, яку іншими розцінюється як нормальне? Та і як треба взагалі поводитися? Коли ж таке службовий етикет?

Етикет — це звід застиглих правил, мертвий ритуал. Він тісно зв «язаний із життям суспільства. Це складова частина культури суспільства.

Етикет службових взаємин, підсумовуючи й розвиваючи духовну культуру людства, є логічним вираженням кращих норм й правил поведінки. Він набуває сенсу обов «язковості повсякденного поважного ставлення людям, безвідносно до чи їхньої посади, чи до суспільного положення. Чемне поводження із жінкою, шанобливе ставлення до старших, дотримання форм вітання, правила ведення розмови, поводження за одним столом, виконання вимог, пропонованих до одягу — усі ці правила пристойності увібрали у собі загальні представлення про достоїнство людини, про норми взаємин між людьми в службовій сфері.

Етикет службових взаємин — це сукупність найбільш доцільних правил поведінки у трудових колективах, обумовлених найважливішими принципами загальнолюдської моралі й моральності.

На початку XX ст. був широко відома «Пам «ятка правил поведінки співробітників установи », у якій, зокрема, говорилося: «ми проводимо на роботі кращу частину свого життя. Потрібно ж навчитися працювати так, щоб робота був легка й щоб вона був постійною життєвою школою » .

Виконуючи свої службові обов «язки, усі ми стаємо про «єктом уваги інших: як ми входимо, як здороваємося, як сідаємо, їмо, як розмовляємо й як слухаємо, як питаємо й як відповідаємо, усє це викликає обговорення і осуд, указує на придатність чи непридатність на роботі.

Для успіху якої б ті ані було б діяльності на роботі необхідно бути ввічливим у спілкуванні із людьми будь-якого рангу; у робітнику (службовому) приміщенні говорити мало й не голосно. Телефоном розмовляти напівголосно й коротко, стежити за культурою мови, ніколи не дозволяти собі сваритися, бути акуратним в усьому. Час — матеріальна цінність й економія свого й чужого робочого години є ефективного джерело виробничих успіхів усього колективу. Необхідно бути уважним до чужої думи, навіть якщо вона виявитьться невірною, а спростовуючи її, бути терплячим, тактичним й ніколи не дратуватися. Безтактність поранити того, кому вона адресована й принижує того, від кого виходить. Етикет службових взаємин стосується всіх — й підлеглих й керівників. Його правила й вимоги обов «язкові, бо сприяють створенню здорового морально-психологічного клімату й гарного настрою. Добре, якщо людина має почуття гумору й цінує його в інших. Ученими доведено, що гарний настрій позитивно впливає на здоров’я людини й підвищує продуктивність його роботи. Керівнику завжди необхідно пам «ятати, що зауваження підлеглому варто робити віч-на-віч. Треба уміти визнати свою помилку, якщо ваше розпорядження виявилося помилковим; уміти заохочувати, уміти карати; бути коректним, не дозволяти собі сперечатися по дріб «язках. Треба бути доброзичливим у від-носіннях із товаришами по службі й підлеглих; вести розмова в делікатній формі.

Співробітник любої установи повинний матір загальну культуру, інтелект, порядність. Однак завжди особливого значення набуває моральний потенціал.

Основною моральною умовою службових взаємин між керівниками й підлеглими є збереження достоїнства інших, то й свого власного, бо справді інтелігентна людина не опускається до неправди, чванства, лицемірства, зазнайства і інших пороків, що принижують й ображають навколишніх його людей, а отже, й самого себе.

Ввічливість — головне правило етикету службових взаємин.

Правила службового етикету рекомендують залишати за межами установи, підприємства свої негоди й неприємності. У службовому колективі повинний установлюватися принциповий стиль відносин, що не допускає суто особистих, інтимних симпатій й антипатій, міжособистісних ексцесів, що виключають плітки, пересуди, взаємні образи, чи чвару істерику.

У службовій обстановці кращою формою спілкування є звертання на «Ві «, особливо в тихий випадках, коли людина, до якої ві звертаєтеся на «ти », не може вам відповісти тім ж. При звертанні співробітників друг до друга багато чого залежить від культури взаємин у колективі, їхнього дружніх симпатій й антипатій, що склалися, звичок. Алі в кожному випадку звертання до товаришів по службі лише за прізвищем недоречно.

Увічливий, культурний керівник установи ніколи не дозволити собі применшувати достоїнство підлеглого, зокрема, принижувати його грубим, образливим звертанням на «ти » .

Проти образливого, принижуючого людську гідність нерівноправного і однобічного «ти », виступали более прогресивні, демократично набудовані письменники. У п «єсі «Вишневий сад «О. П. Чехова студент Трофимов, що мріяв про світле майбутнє через двісті-триста років, говорити, перераховуючи недоліки утвореного суспільства: «Називають собі інтелігенцією, а прислузі говорять «ти », до мужиків звертаються як до тварин » .

У романі Горького «Маті «революціонер-робітник вимагав звертання на «Ві «. На запитання жандармського офіцера: «Ті, Знахідка, залучався уже до дізнання по політичним злочинам у Ростову й Саратова? », Знахідка відповів: «У Ростову залучався і у Саратова теж … Тільки там жандарми говорили Мені «Ві «… «.

У 1917;1920 р. в армії існував указ, що забороняв офіцерам «тикати «солдатам й встановлював обов «язкове обопільне й рівноправне «Ві «.

Деякі керівники, що допускають звертання до підлеглих на «ти », намагаються пояснити це батьківим відношенням до співробітників, однак не потерплять від них відповідного «ти », навіть якщо співробітник одного віку старше. Можна із певною впевненістю сказати, що такий начальник, Незважаючи на звичку «тикати», ніколи не дозволити собі сказати «ти «начальнику, що вищестоїть.

Правила етикету наказують не забувати, що жінка на роботі не лише співробітниця, колега, вона — істота легкоранима, уразлива й беззахисна перед сваволею «Столоначальника ». Вихована людина й на службі пропустити жінку вперед, притримає перед нею двері, утримається від вживання брутальних слів й виражень, встане, якщо жінка підійшла до нього й звернулася із якимось питанням. Запропонує їй сісти. Алі ці форми ввічливості не повинні заважати головному — роботі.

Чоловік може не відриватися від справ у тому, щоб податі жінціспівробітниці пальто, коли вон іде із установи. Алі він не може не допомогти їй одягтися, якщо він виявився поруч у гардеробі. Жінка не винна ображатися на чоловіка-колегу, якщо його ввічливість якщо носити трохи «обмежений «характер. Якщо звичайно Чоловік встає, коли до нього звертається жінка, що стоїть поруч із ним, то службових умовах він може цого не робити.

Етикет службових взаємин, його норми й правила вол «язують пам «ятати: робочий стіл, за яким трудитися жінка, не прикрашають сумочки, капелюха, пудрениці й т.д. Краще їм знайти інше місце.

Бажано, щоб у службових взаєминах був присутньою доброзичливість. Наприклад, в окремих колективах закріпилася традиція відзначати дні народження співробітників. Традиція у нас собі гарна, але й чим менший розмах має торжество, тім краще. У зборах для придбання подарунка не вол «язані брати доля усі члени колективу. Беруть доля тих працівники, хто цого бажає. Який-небудь примус суперечить доброзичливості.

Приймаючи поздоровлення, ювіляр встає. У відповідь на поздоровлення можна запропонувати скромне частування: кава, тістечка. Багаті, пишні частування в робочій обстановці недоречні, й доти ж смердоті як бі вол «язують іменинника. Якщо в подарунок отримані насолоди, ними звичайно пригощають товаришів по службі. Отримані в подарунок квіти необхідно віднести додому.

День народження керівника відзначають у залежності від усталеної традиції в даній установі. Сама прийнятна форма поздоровлення — поставити квіти на його письмовий стіл. Якщо працівники неодмінно хочуть піднести подарунок, то найкращий подарунок, крім квітів, книга.

У службовому етикеті немаловажну роль грають й такі моральні якості працівника, як сумлінність, добропорядність, чуйність, поважність, коректність, тактичність, точність, делікатність, чуйність, скромність й простота, шкода й милосердя. Без цих якостей людин (якої б вона посаду не займала) — це пародія на людину.

2. Етикет керівника й підлеглого.

Німецький письменник X. Кнобок у книзі «Важко бути директором «у гумористичній формі розповідає, як на життя керівника. Адже він завжди на очах. Прийде на роботу вчасно, говорять: «Бач, прибіг удосвіта, хоче нам окуляри втерти ». Прийде пізно, скажуть із іронією: «Начальство не спізнюється, воно та затримується ». Поцікавиться, як дружина, діти: «Суне ніс в свою справу ». Не поцікавиться: «Ну й черства ж людина! «Запитає: «Які є пропозиції? » , — відразу шепіт: «Сам ніяких, певне, не має «. Не запитає: «До слова колективу не прислухається! «Вирішує запитання швидко: «Квапливий, не хоче думати ». Вирішує повільно: «Нерішучий, перестрахувальник ». Вимагає нову штатну одиницю: «Роздуває штати ». Вирішить: «Справимося наявними силами » , — незадоволені: «Нас відрахувати хоче ». Обходиться без указань зверху: «Вольнодумствует », виконує вказівки точно: «Старий бюрократ ». Почне жартувати: «Без лоскоту не засмієшся ». Не жартує - гарчать: «Хоч раз Бачили на його обличчі посмішку? «Тримається по-дружньому: — «Хоче втертися в довіру ». Тримається осторонь: «Сухар, зазнайка ». Справи йдуть добро: «У кінцевому рахунку це ми працюємо! «Знімають за не-виконання плану: «Отож, так йому й треба! Він один винуватий » .

Щоб керувати, керівник повинний знаті саму головну науку на короткому життєвому шляху людини — «науку матір справу із людьми ». Уміння керувати приходити з практикою, алебагатьом промов можна навчитися. Доктрина людських взаємин, затверджують американські вчені, змирилася й підвела до усвідомлення, що «краще затратити десять тисяч доларів на пошуки гарного, розумного, розумного, вихованого керівника, начальника, менеджера, чим витратити сто тисяч при паганому керівнику, начальнику, менеджері, бо усе впирається в підсумку в економіку » .

Добре вихований, інтелігентний керівник, особливо, якщо він порівняно молодий, першим вітає співпрацівників старшого віку й жінок. Входячи в офіс, учительську, на кафедру, у відділ, керівник також здоровається першим. Співробітники відповідають, але й ніхто не встає. Установа — не школа.

У своєму кабінеті керівник не встає, якщо до його столу підходить співробітник-жінка для обговорення поточних справ. У випадку тривалої розмови начальник звичайно пропонує співробітницю сісти.

Відвідувач, що укладати офіс, контору, канцелярію, у кімнату установи, не повинний стукати в двері - це лише відволікає й нервує зайнятих справою співробітників. Звичайно на стукіт у двері офіційного приміщення не буває негативної відповіді.

У двері, що ведуть у кабінет керівника (начальника), якщо в нього немає секретаря, також можна не стукати. У випадку, коли керівник (начальник) виразив побажання, щоб співробітникики не входили до нього без стукоту, варто дотримуватись цого правила.

Керівнику, що розмовляє із відвідувачем, не варто безперервно говорити телефоном; переглядати папери, не відносяться до справ; стукати пальцями по столі.

Якщо бесіда затягується, керівник (начальник) може встати через стіл, даючи тім самим зрозуміти, що розмова закінчена — це не суперечить правилам гарного тону.

Інтелігентний керівник не дозволити собі применшувати людське достоїнство підлеглого, а тім понад допускати грубість. Важлива на роботі не лише тактовність, коректність, але й й делікатність, інакше можна опуститися доти обивателя про якого писавши у свій годину ще молодий Маркс:

" Дріб «язкова, вульгарна, егоїстична душа … бачить собі за лише ті, у чому вона почуває собі ураженою; так, груба, невихована людина готова вважати того чи іншого перехожого самою скверною й низкою твариною на землі лише бо тієї наступивши йому на мозоль. Свої мозолі він робить мірилом оцінки людських дій. Крапку свого зіткнення із перехожим він перетворює у той єдину крапку, де сама сутність цієї людини стикається зі світом » .

Делікатність необхідна завжди, навіть у прояві такого шляхетного й прекрасного почуття, як доля. Вчасно сказанне співчутливе слово дуже дорозі людині, але й бувають обставини, коли мовчання дорожче простодушне голосних слів.

Скромність — це насамперед вимогливість впритул до собі, уміння критично оцінювати свої здібності й знання, свої вчинки й своє поводження. Академік І.П. Павлов у листі до молоді писавши: «Ніколи не думайте, що ві вже все знаєте. І як бі високо не оцінювали вас, завжди майте мужність сказати собі: «Я невіглас ». Не давайте гордині опанувати вами. Через неї ві будете наполягати там, де потрібно погодитися, через неї ві відмовитеся від корисної заради й дружньої допомоги, через неї ві втратите міру про «єктивності «.

Зараз слово «милосердя «знову знаходить своє втрачене значення. Милосердя починається із захисту чийсь попраної совісті. Для цого необхідні чесність, шляхетність душі, мужність. А. Д. Сахаров, незаконно засланий у Горький, не озлобився. Він учив не ненависті, а добру, справедливості. У будинку, де він живий, день й ніч сидів міліціонер, що ніколи не відповідав на вітання академіка, що не міг не привітатись із людиною, що дивуватися на його. І ніхто не приніс публічного вибачення А. Д. Сахарова за 7 років посилання, за незаконно відібрані нагороди.

У 30−40-і рокта поняття «милосердя «узагалі зникло із нашого лексикону й нашого побуту. «Милість занепалим «робили таячись й ризикуючи. Алі у наше бурхливий годину без милосердя, без елементарної культури нам не обійтися, без людських взаємин не може бути культури виробництва, розвитку науки витратило не може нормально протікати дозвілля людей. як відзначав Р. Форд, якщо ми підвищимо культуру людських взаимин на виробництві, то знизимо собівартість продукції.

Людина витрачає занадто багато години на вирішення будь-яких конфліктів, скарг замість того, щоб займатися справою. У Японії, наприклад, щорічно проводять спеціальні семінари із керівниками, менеджерами. Їх ціль — навчити культури спілкування на виробництві, етикету службових взаимин.

Невдячність — один з самих мерзенних пороків. Це не лише неуцтво душі, але й й саме по собі зло. Від невдячності починаються нахабність, розв «язність, хамство, недбайливість, лінь й безвільність.

Великим людським багатством є уміння відчувати свою провину. Сором сильніше самого суворого покарання.

Моральною особистістю людин стані лише тоді, коли в його душі назавжди оселяться совість, соромливість, відповідальсть й борг. Більше всього людина винна викладатися порожнечі своєї душі, а це може случитися через ті, що людина не має принципів. Гостре переживання сорому накладає відбиток на поводження людини.

Уміння присоромити людину — велике мистецтво, не винне бути місця приниженню, образі, осміянню: «Виставляти людину на осміяння взагалі аморально, виставляти на загальний огляд — означати уразити його в саме серце. Якщо Ві збираєтеся соромити, Ві повинні вміти щадити й шкодувати, бо тієї, хто засоромиться, неодмінно потягнеться до Вас, якщо лише Ві його не образили ». Присоромити — означати дати можливість людині самому щось зважити, продумати, розібратися у власному поводженні, поэнать самого себе.

Службовий етикет керівника й підлеглого також залежить від естетической культури. У процесі роботи народжувалися специфічно людські естетичні почуття.

Свідома діяльність людини полягає в цілеспрямованій зміні навколишнього світу. Будь-які продукти роботи містять «відбиток «людської сутності. По залишившимся від минулих років продуктам трудової діяльності у сфері як матеріального, то й духовного виробництва ми судимо про саму людину, про його смаки, потреби, культурі, інтересах.

В. Г. Бєлінський відзначав, що «людина, при розумі і освіті, позбавлений культури естетичних почуттів, залишається твариною… Бо в створеннях поетів люди, що захоплюються ними, завжди знаходять щось давно знайоме їм, щось своє власне, що смердоті сам чи почували лише погано й невиразно передчували, чи про що мислили, але й чому було неможливо дати ясного образу…, а співає зумів не лише знайти, але й й виразити їхні думи й почуття. Адже переживати витвір поета — означати переносити, перечути в душі своєї все багатство, усю глу-бину їхнього змісту, перехворіти їхніми хворобами, перестраждати їхнього скорбями, переблаженствувати їхньою радістю, їхньою творчістю, їхніми надіями » .

Міркування В. Г. Бєлінського наводять на думку, що цивілизація без естетичних цінностей марна й безглузда, а її моральність підозріла. «Де немає панування мистецтва, — справедливо затверджував він, — там — люди не доброзичливі, а лише розсудливі, не моральні, а лише обережні, смердоті не борють зі злом, а уникають його, за ненависті до зла, а із розрахунку » .

як й від чого «очищає «нас естетичне почуття?

У VІ главі своєї знаменитої «Поетики «Арістотель дає наступне визначення катарсису (очищення): «Вироблений трагедією катарсис («очищення пристрастей «у душі людини-глядача) відбувається за допомогою сполучення протилежних почуттів жалю й страху ». Арістотель відзначає, що із погляду його навчання про «нусе «(розум) трагічне виникає тоді, коли цей вічний самодостатній розум віддається у уладові почуттів й стає підлеглим необхідності, що страждає й скорботним. Тоді починається людське «дія й життя «(наслідування яким є суттю трагедії), із її радощами й скорбями, із її переходами від щастя до нещастя, із її провиною, злочинами й розплатою.

Є таке прислів «я: «Краса — до вечора, доброта — до смерти ». Зміст її в тім, що краса існує лише доти, поки її можна бачити. Доброта ж не залежить від можливості її почуттєвого сприйняття: «Мистецтво разом із формальною красою здобуває не лише психологічну силу (концентроване вираження почуттів), але й й суспільно-виховну, бо, малюючи ідеали (чи карикатурою бичуючи дурне), впливає на поводження людей. Недоліки людей більшої частиною зв «язані із їхніми достоїнствами й варто трошки перебільшити — й виходить під-твердження істини, що від великого до смішного один лише крок » .

Якщо керівник не береже свій годину, то його підлеглі тім понад перестають цінувати свій й чужий годину. Службовий етикет вимагає: «Не спізнюватися, не змушувати подовгу чекати ». Правильний режим роботи — це свого роду культура праці.

Про відсутність культури роботи в даній установі свідчить велика кількість у приймальні керівника. На шкода, довгі черги в приймальнях — картина нерідка. Алі ще гірше, коли людина, годину очікующа прийому, раптом чує від секретарки, що ввійшла, що начальник кудись прийшов чи його кудись викликали й тому очікуючого він прийняти не може. А тім годиною, людина у відрядженні й із-за цого винна затримуватися на добу, а то й понад, але й гарантій, що завтра не повторитися ті ж саме, у неї ніяких немає.

Етикет службових взаємин вол «язує співробітників установи дбайливо відноситися до робочого години взагалі й до своєму зокрема. Люди із великим досвідом й знаннями можуть багато чого зробити для суспільства, але й часто змушені даремно витрачати свій годину на всяку адміністративну нісенітницю: писати й підписувати аркуша, який можна було б б написати удесятеро разів швидше, якби в штаті був стенографістка, й які міг бі підписати й службовець невисокого рангу; займатися питаннями, що міг бі самостійно вирішити гарний секретар й т.д.

Думка, що люблять лише «добреньких «начальників, у корені невірна. Кого понад люблять діти? Добрих чи суворих батьків? Виявляється, якщо батько суворий, але й справедливий, його люблять більше, ніж батька, що усі завжди прощає. Психологія дорослої людини в цьому відношенні навряд чи набагато відрізняється від психології дитини. Підлеглий, на який накладене стягнення, може іноді сперечатися, заперечувати, відстоювати це, але й почуття особистої злості проти такого начальника, менеджера не якщо; у гіршому випадку він просто якщо його боятися, але й повага залишиться. Тут треба пам «ятати, що строгість поранити, справедливість — лікує.

Інтелігентний керівник (начальник), менеджер повинний матір здатність залучати людей, а чи не відштовхувати їхні від собі. Якщо на чолі установи стоїть інтелігентна людина, то атмосфера поважності, доброзичливості встановлюється у всій установі. І, навпаки, якщо на чолі установи стоїть груба, черства людина, то атмосфера грубості, безкультур «я поширюється по всій установі. Підлеглий проковтує брутальність керівника (нічого не поробиш, начальник є начальник), а потім зганяє свою образу на підлеглому рангом нижче, а тієї на наступному… й виникає ланцюгова реакція.

Керівнику бажано пам «ятати, що, роблячи зауваження, караючи підлеглого, необхідно виявляти максимальну обережність.

Говорячи про ввічливість й привітність, не можна не сказати про уміння посміхатися. Особливо це стосується людей, що працюють у сфері обслуговування. Посмішка свідчить про гарний настрій, зігріває навколишніх.

Гарний керівник повинний володіти ще однією обов’язковою якістю — почуттям гумору. Мова йде про уміння жартом, весело сказаною фразою розрядити будь-яку критичну ситуацію. Сміх знімає нервова напруга. Гумор — ворог формалізму. Не підлягає сумніву, що уміння посміятися допомагає легше переносити негоди.

Керівник, що володіє почуттям гумору, ніколи не образиться, а навпаки, першим посміється над дотепним жартом, навіть у власну адресою, якщо лише цей жарт добрим.

Дотепність, життєрадісність — найперша ознака спокійної совісті.

Інтелігентний, знаючий керівник повинний говорити чітко, ясно, дохідливо. Не обов «язково при цьому він повинний бути оратором, але й якщо керівник не вміє зв «язати двох-трьох слів, то він поганий керівник.

Багатослівність стала хворобою століття. Говоримо найчастіше монологами, а потрібен — діалог.

Службовий етикет як керівника, то й пересічного працівника включає також уміння слухати співрозмовника. Люди, що вміють говорити, але й не вміють слухати, не можуть розраховувати на довіру. Якщо начальник завеличався і у нього в голосі зазвучали начальницькі нотки, підлеглі відвернуться.

Етикет службових взаємин допомагає осмислити (через норми й правила) суть моральної поваги тихий, із кім людина працює, а цого необхідно: терпляче вислухати співрозмовника до кінця, постаратися, по можливості, зрозуміти його, й лише потім аргументування заперечувати.

Кращий спосіб бути гарним співрозмовником — виявити увагу. Навіть самий затятий критик зм «якшується, коли його уважно, терпляче слухають.

Однак, якщо ві захочете, щоб люди уникали вас, для цого нікого довго не слухайте, перебивайте співрозмовника на півслові, не дивуватися йому в очі, перервіть його на середині фрази, скажіть підлеглому: «Якщо Ві хочете зі мною розмовляти, то мовчить! «І ві доможетеся бажаного.

Службова бесіда не винна роздувати нерви чи зачіпати самолюбство (ані підлеглого, ані керівника). У огидного випадку замість викладу й із «ясування суті справ керівник якщо змушений вислухувати захисну мову підлеглого. Таким чином, уміння слухати людину — найважливіша професійна якість керівника, менеджера, службовця установи. Під годину бесіди бажано було б бі пам’ятати, що більшість людей люблять говорити й не люблять слухати. Буває нелегко, коли підлеглий критикує положення справ, бо і самого керівника. У ці саме хвилини начальник ризикує забути, що він вол «язаний головним чином слухати, а чи не говорити чи виправдуватися.

Інтонація, вираження обличчя бувають не менш красномовні, ніж слова. Скривдити, образити людини под годину розмови — усє рівно, що вдарити. Іноді людина менше страждає від серцевої недостатності, чим від недостатньої сердечності.

У багатьох країнах, зокрема в Японії, на підприємствах влаштовують спеціально обладнані кімнати психологічної розрядки, де встановлюють гумову копію начальника. Робітник може відлупцювати цей манекен, тім самим даючи вихід негативним емоціям, що нагромадилися.

З. Службові бесіди, телефонні розмови, листи.

Сама цікава й змістовна бесіда стає малоцікавою, якщо мова співрозмовника буяє жаргонними словами. Інтелігентні люди говорять ясно, разюче, дохідливо, спокійно, не підвищуючи голосу. За швидкою мовою важко стежити, повільна — стомлює.

Дратують слова-паразити: «розумієш », «від », «між іншим ». Безтактно виражати своє ставлення до почутого вигуками: «угу », «хм », «ого «й ін. По тону голосу можна судити про настрій людини, а також й про тім, вихована людина — наш співрозмовник чи не дуже. Часто образливими бувають не слова, а інтонація. «Проходьте в кабінет! «- чуємо годиною грубий й наказовий окрик, що заподіює майже фізичний біль. Алі ж цими словами можна виразити не лише вимогу, але й й раду, прохання, застереження. Ні положення, ані робота, ані звання, ані поганий настрій, ані погане самопочуття не надають право співробітнику бути нечемним із навколишніми, а тім понад із підлеглими чи відвідувачами.

У етикеті мовного спілкування до займенника «Ві «додається прізвище, ім «я й по-батькові чи званні. Перед вживанням прізвища прийнято говорити «пан ». При более близьких відносинах, слово «пан «не вживається, товариша по службі називають на ім «я й по батькові.

Колі говорять про відому людину, слово «пан «не вимовляють. Не прийнято вживати лише займенник, коли мова йде про третє обличчя.

Дуже грубо звучати узагальнюючі слова «людина », «Чоловік », «жінка ». Якщо ві не зна-ете імені людини, краще сказати: «Пан Петренко, цей громадянин хоче із вами говорити «чи «Так, це так, товариш Петренко » .

Звертаючись до групи співробітників, краще сказати: «Шановні працівники «чи «Шановні колеги ». Нагадаємо ще раз: при звертанні на «ти «потрібно бути настільки ж ввічливим (а іноді й более), як при звертанні на «ві «. На запалі зварювання переходити із «ві «на «ти », наміряючись тім самим унизити супротивника, демонструють невихованість. Часто на «ти «звертаються друг до друга працівники, колеги, друзі. Це вказує на тісні й теплі відносини.

Знайомому пропонують перейти на «ти », якщо упевнені, що він цого теж хоче. Подібна форма не терпить нав «язування.

До дівчин й юнаків усі працівники установи звертаються на «ві «, цим як бі підкреслюючи їхню відповідальність за свої вчинки.

Якщо людина має кілька звань, то, при звертанні називають лише одне — найвище .

Правила етикету службових взаємин передбачають, що звертатися на «ти «може запропонувати старший молодшому, начальник підлеглому, жінка — чоловіку.

Яка якщо службова бесіда, залежить від багатьох причин: від приводу, по якому зібралися працівники, від їхньої культури й вихованості, від спільності потреб й інтересів, проблем, розв «язуваних фірмою, підприємством, установою. Тема бесіди, по можливості, винна бути діловою. Де й про що не можна говорити? У суспільстві товаришів по службі не розповідають історії із особистого життя. Тому, хто зайнятий справою, не говорять про свої плани роботи, а обговорюючи план своєї наукової роботи, не розповідають про вчорашню вечірку. У кабінеті співробітника не говорять про небіжчиків, якщо в нього хвора дружина. Хворому не говорять про ті, що він зле виглядає, а навпаки, намагаються побадьорити його.

За столом, у місцях суспільного харчування не говорять про ті, що може зіпсувати апетит чи задоволення від їжі. Їжу, що стоїть на столі, не критикують й не розглядають із несхваленням.

Неввічливо й безтактно запитувати про вік співробітницю. Непристойно також жартувати над небажанням деяких жінок говорити про свій вік.

Загальне про знайомих можна говорити, якщо розмова ведеться в коректному тоні. Кожний повинний почувати, де кінчається суто психологічний інтерес до людини й починається плітка чи того гірше — наклеп.

Багатозначний погляд, двозначна репліка, іронічне зауваження в адресою ганьблять людину більше, ніж відвертий, доброзичливий жарт.

Чи гумор й жарт доречні майже завжди, але й при обов’язковому дотриманні правил гарного тону. У колі товаришів по службі неприпустимі вульгарності. Під годину службової бесіди цілком допустимі й компліменти. Однак лестощі відштовхують й виглядають іноді як глузування. Компліменти вимагають особливого такту. Немаловажне значення в й підлеглого має похвала. Якщо ві не зумієте оцінити добросовісну роботу підлеглого чи похвалити його аа виконане до призначеного терміну заподіяння, то працівники перестануть проявляти зацікавленість у роботі.

Етикет службових взаємин виробив правила ведення бесіди. Співробітники установи повинні вміти направляти бесіду, намагаючись зав «язати загальну розмову на яку-небудь цікавлячу всіх тему. Якщо хочете що-небудь уставити, скажіть: «Дозволите Мені додати… «чи «Вибачите, що я перебиваю, але й я хотів бі додати… «й т.д.

Неввічливо перепитувати односкладово: «Коли? «чи «а? », вірніше якщо сказати: «Вибачите, я — не розчув «чи «Прошу прощення, повторіть, чи ласка «й т.д.

Помилитися може кожний. Алі, помітивши помилку співрозмовника, не варто менторським тоном говорити: «Неправда «чи «Ві нічого не розумієте в цьому », «Це ясно й дитині «. Краще сказати: «Вибачте, але й я — не згодний », «Мені здається, що Ві не праві «…чи «Я дотримую іншої думи » … й т.д.

Твердження співрозмовника не коментуються словами: «Може бути… може бути «чи «Цілком можливо », чи «Саме собою розуміється », чи «Природно «- це відштовхує.

Правила службового етикету вол «язують пам «ятати, що: краще не стосуватися проблем особистого характеру, не розповідати про собі, коли вирішуєш ділові запитання; дискусія — це мистецтво. Треба відстоювати свою позицію, лише користаючись про «єктивними фактами. Безтактно говорити: «Ті тугодум », «Егоїст », «Цинік «- це епітети, а чи не аргументи й найчастіше спірні. Аргументом не може також бути підвищений іронічний тон. У будь-якій дискусії варто уникати узагальнень; недоречні і образливі зауваження типу: «як примітивно ти міркуєш! «(це може статі початком зварювання); у дружній дискусії неприпустимі й безтактні вираження: «Неправда! », «Вас важко зрозуміти «(відразу пропадає бажання спілкуватись). Можна ті ж саме сказати інакше: «А Мені здається, що… », «Не зовсім вас зрозумів… «й т.д.

Іноді запитують, як реагувати на недоречність чи безтактність товариша по службі. Ніщо так і не діє, як хвилина загального мовчання, що запановує после невдалого висловлення образи. як правило, найчастіше ображають й принижують своїх товаришів по службі бо глибоко упевнені у своїй безкарності (мається на увазі безтактне поводження того чи іншого керівника).

Слухати співрозмовника — це не означати просто мовчати. Припустимо дивитися на того, хто говорити, порожніми очима, у яких відбиті власні турботи. Колі хтось говорити, припустимо ритися в сумці, обшарювати власні кишені, поглядати на годинник… Розмовляючи, варто дивитися на співрозмовника зацікавлено й годину від години вставляти які-небудь слова як свідчення того, що ві розумієте, про що мова йде. Якщо дану інформацію ві уже чув, краще відразу сказати: «Знаю, чув », чим потім перервати на півслові. Ввічливий співробітник рідко перериває кого-небудь, навіть якщо слухав це уже кілька разів.

Треба бути дуже невихованим, щоб облишити без уваги звернене до вас запитання чи відповісти на нього неввічливо, чи піти й зайнятися іншою справою. Цим ві даєте зрозуміти, що нехтуєте співрозмовника, вважаєте нижче свого достоїнства вислухати, а тім понад відповісти йому.

Інтелігентна, культурна людина мало говорити й про справ своїх товаришів по службі. Іншими словами, не бреше. Якщо звертається хтось із подібною темою, краще відповісти: «Гадаю, що нас потребу не стосується » .

Якщо брешуть про вас, не так на це взагалі звертать уваги. Пояснення, спростування ніколи собі не є виправдовують. Адже буває, що ві доводите це людині, що до цих пір нічого поганого про вас це не чула.

Відповідно до норм й правилам етикету службових взаємин випливає - не варто: обговорювати зовнішній вигляд співробітника; починати розмову про ті, що може залишитися незрозумілим хоча б одному з присутніх. Це неввічливо; говорити в суспільстві товаришів по службі натяками, зрозумілими лише частини присутніх; розповідати сенсаційні, але й ще не достовірні новини; перебивати, коли хтось говорити, особливо якщо це співпрацівник похилого віку; підказувати слова тому, хто говорити, закінчувати за нього фразу, виправляти його стилістичні помилки; виправляти привселюдно чи неправильно вимовлене іноземне слово; неприпустимо керівнику (начальнику) робити які-небудь зауваження літньому співробітнику (молодому можна, але й лише в дружній формі, м «яко, як бі між іншим); випитувати в товариша по службі подробиці його хвороби, якщо він обмовився, що зле собі почуває, чи що лежавши у лікарні. Якщо він захоче, він розповість сам. бути нав «язливим стосовно жінки-співробітниці. Потік неспритних подобається «язностей й компліментів краще зупинити якомога раніше. Говорити це треба спокійно, неголосно, але й категорично, не вплутуючи в дискусію. На комплімент відповідають коротко: «Спасибі «; поводитися занадто розкуто, заволодівати загальною увагою. Варто пам «ятати, що абсолютно неприпустимо жарти із приводу чужого прізвища, комплекції, віку, лисини, зростанню, національності, місця проживання, кольору волосся, утворення; розпитувати, хто стільки заробляє; вимовляти побажання «вийти заміж «співробітниці будь-якого віку. Така неделікатність зустрічається годиною й на роботі; жадати пояснень, якщо хтось, пославшись на зайнятість, відмовляється від участі в незапланованих заходах; ті, що довелося почути випадково, піддавати наступному обговоренню; питатися професійної поради в лікаря, юриста, якого випадково зустріли на вулиці, у транспорті; привселюдно займатися самобичуванням, постійно скаржитися на невдачі. Може бути, ваш товариш по службі ніколи цого й не зауважував; говорити про свої успіхи, високі якості, талантах — нехай це зроблять інші.

Груба людина, де б вона не був (у чи родині на роботі) непридатна для життя, бо отруїює життя навколишнім.

Правила етикету не дозволяють вихованій людині палити у наступних ситуаціях: там, де висить табличка, забороняюча палити; у театрі, кіно, лікарні; за обіднім столом (у буфетах, кафі, їдалльнях); под годину урочистих засідань, зборів, нарад.

Розмова телефоном має свою специфіку. Стереотипні одиниці мовного етикету, застосовувані в телефонних розмовах, заслуговують на особливу увагу.

За правилами гарного тону телефонні розмови ніколи не починають із запитання: «Хто говорити? «(це неввічливо). Якщо дзвонять на роботу, знявши трубку, говорять: «Слухаю «чи «Алло » .

У умовах роботи краще, якщо знявший трубку назве установу. На відповідь: «Ві помилилися «звонящему не варто запитувати: «А який це номер? «Якщо виявиться, що ві помилилися, варто вибачитися за занепокоєння.

Вихована людина, подзвонивши, починає розмову зі слова: «Здрастуйте «й лише потім звертається із проханням.

Звертаючи із проханням запросити до телефону близького друга, називаємо його по імені й по-батькові, точно то й при дзвінку на роботу чоловіку чи дружині.

Завжди варто назвати собі, якщо припадати дзвонити додому до замужньої жінки чи одруженому чоловіку, особливо, якщо трубку знімає Чоловік чи дружина вашого абонента. Однак тієї, до якого звернулися із проханням покликати до телефону когось із живучих у будинку, не запитує: «Хто дзвонить? «.

Безтактно спочатку запитувати: «Хто говорити? », а потім, коли людина назве собі, заявити, що потрібної йому людини немає на місці. Колі дзвонять вашим товаришам по службі, негарно, передаючи трубку, говорити: «Знову твоя дружина » .

Колі дзвонять на роботу за службовій справі, краще уточнити, чи є можливість говорити. Дурне враження робить людина, що, розмовляючи по телефону, спостерігає, чи слухають його. Якщо розмова носити конфіденційний характер, краще перенести її додому.

Колі товариш по службі просити Дозволити подзвонити, начальнику не обов «язково негайно виходити із кімнати. Якщо ця потреба очевидна, треба постаратися облишити говорящого одного, але й менш демонстративно.

Якщо, відправляючись в іншу установу, вам треба повідомити кому-небудь номер телефону, де ві будете знаходитися, то, прийшовши у цю установу, треба відразу ж попередити про це співробітників. Тієї, хто потім якщо вам дзвонити, повинний, чемно вибачившись, попросити хазяїнів про послугу запросити вас надовго до телефону.

Кожна вихована людина вступити правильно, якщо на початку розмови запитає, чи не перешкодив він й чи можуть йому виділити кілька хвилин. За правилами етикету, краще сказати: «Він не може тепер підійти до телефону », «Вибачте, я звільнюся через годину », нічого не пояснюючи.

Якщо телефон механічно відключився, передзвонює тієї, хто дзвонив. Закінчує розмову також його ініціатор.

Правила службового етикету, котрі варто знаті й пам’ятати: передавати знайомим номер телефону товаришів по службі можна лише із їхньої згоди. Навіть якщо така згода отримана, не слід дзвонити занадто часто; навіть гарним знайомої после 22 часів не дзвонять. Намагаються також не турбувати у вихідні дні, а якщо й дзвонять, ті завжди говорять коротко; якщо на п «ятий-шостий сигнал ніхто не відповідає, варто вішати трубку; не тактовно телефоном поздоровляти із днем народження людини похилого віку, виражати співчуття, запрошувати людей похилого віку на весілля, дякувати за подарунок чи добру послугу; телефон винайдений ще й у тому, щоб не заходити до знайомих без попередження.

Ліста завжди писали лише від руки. Тепер їхні часто друкують на машинці (чи набирають на комп «ютері), але й підписують лише від руки.

Неохайно виглядають листи, написані на аркушах з зошита. Якщо лист складається із декількох сторінок, то смердоті нумеруються. Будь-який лист варто писати суто, розбірливо, акуратно. У аркушах не варто що-небудь закреслювати — адресат мимоволі зацікавиться тім, що ж таке ми в процесі лікування роздумали йому повідомити. Дату ставлять на початку листа.

У тексті аркуша усі займенники необхідно писати із великої букви, наприклад, «Хотів бі Вас поздоровити », «Здобувши Ваш лист », «Дуже хотів бі Вас поздоровити » .

У залежності від характеру й змісту аркуша закінчують його словами: «З повагою », «Прийміть мої найкращі побажання «й т.д. й т.п.

Ліст з вираженням співчуття посилають протягом 10 днів із моменту одержання повідомлення. Такий лист вимагає особливої сердечності й не терпить банальних виражень. Пра-вила ввічливості наказують відповісти на отримане співчуття, але й людина, що пережила втрачу близького, не завжди може це зробити. На подібне мовчання не потрібно ображатися. Якщо усе-таки відповідь можлива, вона може бути дуже короткою:

" Щиро дякую за слова співчуття. Мені приємно було б довідатися, що у важку хвилину Ві розділили із мною моє нещастя " .

Відповідати на отриманий лист бажано протягом 6−10 днів. Однак не слід закидати листами товаришів по службі й знайомих, щоб листи не перетворювалися в тягар. У листі завжди потрібно відповісти на поставлені вам питання.

Ділові листи до співробітників апарата керування повинні бути підкреслено офіційними й коректними: «Надішліть Мені, чи ласка, Ваша відкликання », «Не знайдете можливим… », «Будьте ласкаві написати Мені… », «Хотів бі знаті вашу думку… », «Дуже прошу Вас надіслати Мені… », «Будьте подобається «язні, довідайтеся… », «Не будете так добрі надіслати… », «Викладіть докладніше вашу думку… », «Не відмовте повідомити Мені, що й коли зроблено «й т.д.

Ліст, отриманий у присутності третіх облич, можна розкрити й мигцем глянути на текст. Докладне читання відкласти на потім. Якщо лист терміновий, необхідно сказати: «Вибачте, але й це дуже терміново «й дочитати до кінця. Не варто отриманий лист читати вголос, не прочитавши його заздалегідь до кінця. Неприпустимо читати чужі листи. Неетично цікавитися змістом листів, адресованих підлеглим, й навпаки, підлеглі працівники не читають листів, адресованих керівнику.

4. Взаємини між товаришами по службі.

Дерево пізнається по плодах, людина — по справах (говоритися в народному прислів «ї).

Відомо, що до людей, із кім ми зв «язані долею, входять наші товариші по службі, працівники, колеги по спільної роботі. Науковий, виробничий колектив, у якому ми вирішили трудитись, — це наш другий будинок, батьківщина й школа. Колектив поєднує людей-сослуживців різного віку, статі, рівня освіченості й вихованості, культури, інтелігентності. Порядність починається із того, що людина тримає дане слово, чесно, сумлінно, професійно, грамотно виконує свої обов «язки, свій службовий борг перед іншими людьми.

При цьому дуже важливо не забувати, що в шкірного сослуживця свій характер (сукупність особливостей даної людини, що виявляються в його діях, поводженні), звички, переконання, смаки й потреби. Майже усі людські якості, як гарні, то й погані - укладаються в поняття порядність й непорядність. Співробітник по роботі насамперед має бути порядною й сумлінною людиною.

Чесний, скромний й ввічливий трудівник установи, перед-прийняття поважає тихий, хто поруч й допомагає менш досвідченим виконувати нелегкі службові обов «язки. Він не дозволити собі заважати іншим порожніми розмовами, спізнюватися на роботу, прогулювати, пиячити, курити в робочому приміщенні, пе-рекладывать свою відповідальність на інших, але й і іншим не дозволити ледарювати.

Інтелігентна, порядна людина ніколи недопущення, не дозволити собі розпускати плітки про співробітників, не якщо сприяти розбратам у колективі, він готовий замінити захворівшого товариша по службі, заступитися за колегу, із яким обійшлися несправедливо. Не якщо рабськи послужливо увиватися біля начальника, «тикати «старшим, зарозуміло надмінно поглядати на нижчестоящих чи рівних собі. Справедливий співробітник установи тактовно може вказати колезі по службі на його помилки, а якщо й критикує його, то робить це доброзичливо і про «єктивно, не перебільшуючи, не роздуваючи допущені їм погрішності й недогляди.

Та і справді, адже чужий шлюб завжди на очах. І це добро, що ми критикуємо. Алі було б б ще краще, якби ми із такою ж нетерпимістю відносилися й до власної необережності, несумлінності, щоб кожний умів дорожити своєю професійною частиною, Щоб кожний пам «ятав, що він працює не сам по собі, а людей. І по його роботі судять не лише про нього, але й й про весь колектив установи, підприємства й т.д. Від чому доречно в випадках згадати рада Л. Н. Толстого: «Якщо ві що-небудь робите, робіть це добро. Якщо ж ві чи не можете не ж хочете робити добро, краще зовсім не робіть » .

Кращу частину свого життя ми проводимо на роботі, на службі. Добре й приємно трудитися в колективі, де серед сослуживців, товаришів по роботі панує взаємоповага й це гарантія, застава гарного настрою.

Від чому дуже важливо, щоб товариші по службі були стриманими, попереджувальними й делікатними в суперечках, конфліктннх ситуаціях, що виникають на роботі. Виникають ці ситуації бо по доброті своєї ми найчастіше прощаємо людей безтактних, грубих, наївно думаючи, що їхнє небажання стримати собі виходить від їхньої запальної натури, розстроєної нервової системи. Направду ж натура тут ані при чому, такий сослуживець просто зле вихований чи зовсім не вихований, егоїстичен, бо й свідомо не хоче й не прагне контролювати свої емоції.

На великий шкода, не перевелися в нас ще «майстри «псувати настрій. Ще зустрічаються серед товаришів по службі люди злі, егоїстичні, заздрі й недоброзичливі. А за-часту смердоті злі бо некомпетентно в роботі. Людина, що спритно маскує відданістю загальній справі свою бездарність, егоїстичні інтереси, як правило, отруює здоровий психологічний клімат колективу.

Чимало є співробітників, що миряться із ледарями, що своєю неорганізованістю, безвідповідальністю створюють вигідну для собі репутацію незнаючих, що невміють, нездатних бути активними в роботі й легко перекладують свої обов «язки на інших (более працелюбних). Подібна безпринципність стає однієї із причин конфліктних ситуацій, сварок й розбратів між сослуживцями. Не може бути дисципліни там, де працівники розбиті на угруповання, що постійно будують один одному козні.

У відносинах між співробітниками спостерігається чимало такого, що викликає заклопотаність й занепокоєння. Не завжди тримають дане слово, забувають обіцянки, не справляються із завданнями, спізнюються на зустрічі непрацьовиті працівники, ледарі. Товариші по службі, що поважають свою працю, поважають й чужу. Ледар постійно шукає легку роботу, не розуміючи простої істини, що легкої роботи не буває, її просто більше не існує взагалі. Сама, здавалося б, проста справа потребує максимальної напруги сил, розуму, волі й почуттів, якщо хочеш зробити його добре.

У деяких колективах, на шкода, не перевелися ще аматори відзначати знайомство із новими співробітниками непремінною випивкою. При цьому недосвідчений новачок зав «язує, як правило, невтішні знайомства, втягується у відносини, у які ще не розбирається і у результаті має звичайно понад неприємностей, чим користі.

У кожній професії чи рано пізно настає період, коли співробітник має прикласти усі зусилля для свого самотвердження як майстра своєї справ. Цей етап переборює лише тієї, хто має є воля, завзятість у досягненні мети. Інші ж залишаються дилетантами, здатними лише зрідка виявити свої здібності, й смердоті постійно заздрять более щасливим: а чим я гірше, чому не я, чому не Мені? У народі говорять: «Золото перевіряється вогнем, людина — працею »; «Коли людина може, ті він й є «.

Взаємна повага між товаришами по службі - застава нормальної роботи наших установ. Від чому говорять, що найпростіший спосіб зрозуміти мотиви поводження іншої людини — у відповідній ситуації - це поставити собі на його місце.

У установі із вами працюють різні товариші по службі: виховані й невиховані, тактовні й безтактні, скромні й грубі, соромливі й владні, як говорять, із характером. Одні можуть звернутися за порадою й допомогою й чемно попросять вас про це. Інші, навпаки, дивляться на вас як на свого підлеглого, й тоном, що не допускає ніякої незгоди, вимагає негайного розв’язку свого запитання. І не усі, природно, викликають ми симпатію. Алі ми на роботі й повинні, вол «язані бути із всіма однаково чемними, витриманими, тактовними, піклуватися про гарну репутацію своєї установи. Ві вол «язані уважно вислухати прохання сослуживців й надати йому посильну допомогу.

Особливо товариші по службі повинні бути коректними в години прийому відвідувачів. На шкода, ми ще не перевелися службовці, що роблять вид, що слухають відвідувача, а сам тім годиною гарячково обмірковують, кому із товаришів по службі його чи зіпхнути в яку другу установу його направити, аби уникнути зайвих клопоту. А інші чиновники, углядівши відвідувача, починають демонструвати надмірну зайнятість, безперервно розмовляють по телефону, виходять у сусідні кабінети, немов стурбовані дуже важливими справами.

Етикет службових взаємин вол «язує службовця бути однаково шанобливим з усіма відвідувачами, готуємо прийняти щиру доля в їхніх проханнях й скаргах. Абсолютно неприпустимо виявляти до одну підкреслену подобається «язність, а із іншими поводитися зарозуміло й гордовито.

Культурний співробітник установи доброзичливо улагодить справу відвідувача, подобається «язно порадить, що й як потрібно зробити, пояснити існуюче законодавство, допоможе оформити документ незалежно від того, знайомий проти нього чи незнако-мый, молода гарна жінка чи бабуся, молода людина чи дідусь.

Зрозуміло, що й сам ввічливі працівники не можуть із ранку до вечора вам однаково подобається «язно посміхатися — смердоті теж утомлюються, вони теж може псуватися настрій. Було б несправедливо жадати від них, щоб через складну справу відвідувача працівник залишався без обіду, витрачав свій вільний годину. Він має повне право попросити відвідувача не курити, не розмовляти голосно в приміщенні, а под годину прийому лаконічно викладати своє прохання.

Службовий етикет перед «являє такі ж серйозні вимоги й до культури поводження відвідувача. Тієї, хто прийшов в установу, звичайно поводитись, як гість у будинку малознайомого хазяїна: без дозволу співробітників не заходити у кабінет, не стукає в двері й не ляскає нею, шанобливо здоровається із тими, до кого звертається, терпляче чекає, якщо смердоті зайняті невідкладною справою, не влаштовує сцен у випадку відмовлення.

Було б дуже добро, якщо відвідувач, йдучи в установу, завчасно підготував необхідні документи, ознаймився б з прийнятими положеннями й законами. Може слу-читься, що не усе складається так, як відвідувачу хотілося б, але й якщо він інтелігентна людина, то постарається тримати собі й не забуде подобається «язно подякувати за пораду й допомогу.

Подобається «язність товаришів по службі виражається в тім, що якщо призначив годину комусь — прийди, обіцяв щось зробити — стримай слово. Ці елементарні принципи службового етикету обов «язкові для усіх.

Жінками й дівчини на службі завжди заслуговують особливої поваги із боці чоловіків-співробітників. Саме собою зрозуміло, що повага винна бути взаємною. У жінок-співробітниць на роботі такі ж обов «язки, як й і у чоловіків. Алі дівчина, жінка на роботі не перестає залишатися істотою легкоранимою й уразливою. Культурний чоловік-сослуживець притримає перед нею двері, пропустити уперед, підніметься із місця, якщо вона підійшла й стоїть проти нього, й обов’язково допоможе, якщо вон має потребу в його допомозі. Однак, усі форми етикету не повинні заважати основному — роботі.

У взаєминах між товаришами по службі непогано було б б кожному пам «ятати: кажи, що знаєш, роби, що маєш.