Взгляд на феномен волі

Взгляд на феномен воли.

Воля є серед найважливіших якостей особистості людини. Навряд знайдеться батько чи вчитель, який би не прагнув виховати цю рису своїх дітей. Саме це робить людини вільним та свідомим суб'єктом власної життєдіяльності. Саме воля дозволяє визначати цілі та домагатися свого. Можна сміливо сказати, що для становлення волі є магістральної лінією розвитку особистості ребёнка.

В цьому солідарні майже всі класики вітчизняної психології. Так, відповідно до К. С. Выготскому, особистість охоплює єдність поведінки, який відрізняється ознакою оволодіння, і розвиток особистості є становлення здібності володіти собою і злочини своїми психічними процесами. Д. Б. Эльконин не раз указував те що, формування особистісного поведінки — це виникнення довільних діянь П. Лазаренка та вчинків. О.Н. Леонтьєв думав, формування волі і потрібна довільності має кардинальне, вирішальне значення у розвиток особистості дитини. Л. И. Божович також подчёркивала, що проблему волі і потрібна довільності є для психології особи і її формирования.

Не дивлячись попри всі дослідження, у цій галузі, очевидна наукова нерозробленість цієї проблеми, що впливає практично виховання дітей. Більшість наявних нині методичних рекомендацій обмежуються лише порадами: виховувати волю і цілеспрямованість, вчити володіти собою, стримувати безпосередні бажання, формувати здатність долати перешкоди тощо. Але це ради дають конкретних прийомів формування волі дитини. Через війну виховна робота, спрямовану розвиток волі, зводиться до таких ж закликам і навіть вимогам, адресованим вже дітям: не боятися труднощів, доводити справу кінця, стримувати свої бажання тощо. Вочевидь, що навіть за найкращих намірах вихователів, але без розуміння психологічних основ формування волі, послідовна реалізація цих вимог як не виховує, а й придушує волю дитини. Через це розробка науково обгрунтованих методів і методик формування волі, починаючи з дитинства, є надзвичайно важной.

К на даний момент сформувалося кілька наукових напрямів, по-різному що витлумачують поняття «воля »: воля як волюнтаризм, воля як свободу вибору, воля як довільне управління поведінкою, воля як мотивація, воля як вольова регуляція. Щоправда, зазвичай віднесення тієї чи іншої до тому чи іншому напрямку стає суто умовним, позаяк у котра викладається їм позицією не важко зустріти моменти, що стосуються до найрізноманітніших направлениям.

Я вважаю, що успішний розвиток вольових якостей закладається ще дошкільному віці, і у такому віці особливо важливо їхній розвиток, як своєрідного фундаменту, який дуже важливий у розвитку вольових якостей на більш пізніх возрастах. Також, вважаю, що розвивати вольові риси в дошкільнят треба із залученням свідомості, тобто. що вони усвідомлювали, що вони делают.

Изучение волі в історичному аспекті можна розділити на кілька этапов.

Первый етап пов’язані з розумінням волі як механізму здійснення дій, побуждаемых розумом людини крім і навіть всупереч його желаниям.

Второй — пов’язані з виникненням волюнтаризму як ідеалістичного течії философии.

На етапі волю стали пов’язувати з проблемою вибору і боротьбою мотивов.

На четвертому — волю розглянула як механізм подолання перешкод і труднощів, можна зустріти людині шляху до досягненню цели.

В тепер є два протиборчих течії про питанні й природі воли.

Одно їх підміняє волю мотивами і мотивацією. У відповідності зі поглядами представників цього напряму, сказати «проти волі «- отже сказати «проти бажання ». Бажання буває різною сили. Відповідно. І тут, сила бажання стає замінником «сили волі «. Відбувається, в такий спосіб, підміна поглядів на психічному і фізичному вольовому напрузі уявлення про силі переживання потреби. Бажання. Воля виступає тут це як свідомий (мотиваційний) спосіб регуляції поведінки й діяльності человека.

Другое протягом пов’язує волю тільки з подоланням труднощів і створення перешкод, тобто., сутнісно, робить поняття «воля «синонимичным поняттю «сила волі «. Таке ототожнення цих двох понять повсякденному свідомості, мабуть, відбувається так. Вважається, що людина, вміє долати труднощі, має сильної волею, і така людина зазвичай називається вольовим. Непомітно «сила волі «перетворилася просто «волю », і тепер воля розуміється лише як інструмент подолання труднощів, а вольове поведінка розглядається колись передусім як поведінка, спрямоване для досягнення мети, попри свої різноманітні труднощі. У зв’язку з цим виникають ставлення до суб'єктів вольових і неволевых, тобто. які мають або які мають волею. Воля тут постає як характеристика особистості, характера.

Но якщо вольова регуляція і вольове поведінка пов’язані тільки з подоланням труднощів, те, як назвати свідому регуляцію і свідоме поведінка, які пов’язані з обов’язковими труднощами? Чому цю регуляцію теж називають вольовий, произвольной?

Неразбериха з поняттями, що з визначенням волі, чітко видно й у авторів: з одного боку, воля не зводиться лише вольовому зусиллю, з другого боку, вона збігається і з довільним действием.

Путаница використання термінів «довільний «і «вольовий «видно й у найменуванні про вторинних видах уваги. Так, говорячи про послепроизвольном увазі, маю на увазі, що з виникненні інтересу до діяльності (наприклад, до читання) не потрібно того напруги уваги, що необхідно на початку, поки діяльність не викликала інтересу. Але у своїй свідомий, навмисний характер привернути увагу до цієї бурхливої діяльності зникає? Вочевидь, краще було б говорити про послеволевом, але все одно довільному внимании.

Первое (мотиваційний) направлення у розумінні питання про волі нехтує вивченням вольових якостей (тут сила волі замінюють силою мотиву, потреби), друге — практично виключає мотивацію з вольовий активності людини (оскільки вся воля зведена до прояву вольового усилия).

Сведение волі до вольовий регуляції, відрив вольовий регуляції від мотивації навіть терминологически невідь що зрозумілі. Адже воля не тому називається волею, що виявляється лише у вольових якостях, а навпаки, вольові якості називаються так оскільки вони реалізують волю, оскільки вони довільно, свідомо виявляються, тобто. волею (за бажання) самого людини. Отже, поняття «вольові якості «є похідною слова «воля », а чи не наоборот.

Сведение волі як єдиного цілісного психологічного механізму лише у вольовий регуляції, тобто. до регуляції із подолання перешкод, неправомірно по суті. Наприклад, А. Ц. Пуни (1973) говорить про полифункциональности волі, маю на увазі непросто виконання волею різних завдань різними етапах довільного дії, а, скоріш. Різноманітні вольові якості, конкретні прояви відповідають різним функцій, виконуваних волею у процесі саморегуляції людиною своєї поведінки, своїх действий.

Кроме того, ще І.М. Сєченов зазначав, що воля (як механізм подолання перешкод) так просто, без ідеї, без якогось сенсу виявлятися нічого очікувати. Вольовий регуляції і пов’язаних із нею вольовими якостями потрібно керівництво, задля чого й служить підставу дії, вчинку, тобто. мотив. А наявність мотиву відбиває свідомий і навмисний характер регуляції, званої довільній. Звідси випливає, що відривати вольову регуляцію від довільній нельзя.

Понять що таке воля, можна лише тому випадку, якщо вдасться узгодити крайні погляду, кожна з яких абсолютизує жодну з згаданих сторін волі: мотивацію, прийняту за волю, щодо одного разі, чи спрямоване подолання труднощів вольове зусилля, якого зводиться воля, за його відсутності. Викладені вище підходи до розуміння сутності волі відбивають різні її боку, відбивають різні її функції і зовсім суперечать одна одній. У насправді, воля, з одного боку, пов’язані з свідомої целеустремлённостью людини, з предметністю його вчинків і дій, тобто. з мотивацією. З іншого боку, найяскравіше прояв волі спостерігається при подоланні труднощів, тому й виникає думка, що воля потрібна лише цих випадків. Тоді як вольове (чи, іншими словами, довільне) управління включає й те й другое.

Поэтому розуміння феномена волі можна тільки з урахуванням синтезу різних теорій, з урахуванням обліку полифункциональности волі як психологічного механізму, що дозволяє людині свідомо управляти своєю поведением.

Марчуков А. А. Погляд на феномен воли.