Особисте споживання в самооцінках населення України

Реферат на тему:

Особисте споживання в самооцінках населення України

Споживання, під яким зазвичай розуміють процес задоволення матеріальних та духовних потреб людини, є невід'ємною частиною суспільного виробництва, його кінцевою метою. Дослідження проблем споживання населення чи окремих його груп належать до кола найактуальніших в будь-який час та в будь-якому суспільстві та викликають інтерес як науковців, так і фахівців-практиків.

Суспільствознавча література з питань споживання є різноманітною та значною за обсягом, в ній виокремлено такі основні підходи до аналізу цього явища: соціально-філософський, політико-економічний, соціально-психологічний, статистичний та соціокультурний [1, с. 9]. При цьому в переважній більшості досліджень споживання реалізується міждисциплінарний підхід. Методологічним засадам вивчення споживання присвячені праці О. Донченко, В. Жеребіна, Е. Лібанової, В. Мандибури, Н. Рімашевської, А. Романова, Ю. Саєнка, Л. Сохань, В. Тарасенка, В. Тихоновича, В. Шинкарука, С. Ярошенко та ін. Особливості споживання населення в різних країнах досліджували А. Арсеєнко, Т. Богомолова, А. Зайченко, В. Рамзес, Л. Скокова, В. Тапіліна, Н. Тихонова та ін. Крім того, основна маса сучасних робіт із соціально-економічних питань містить в собі елементи аналізу споживання населення, оскільки скорочення цієї сфери як один з проявів зниження рівня життя, що супроводжує ринкові реформи, відіграє роль найважливішого стримуючого суспільний розвиток чинника.

Емпіричною базою аналізу споживання, як правило, є дані, що публікуються державними статистичними органами різних країн, складені за результатами вивчення споживання, структури доходів та витрат домогосподарств. Але ця інформація залишає поза увагою самооцінку достатності спожитих населенням товарів та послуг, канали їхнього придбання та споживчі наміри населення. Дати відповіді на ці питання намагаються численні маркетингові дослідження, що здійснюються приватними маркетинговими центрами на замовлення комерційних фірм. Однак використання результатів маркетингових досліджень має певні обмеження. По-перше, результати вивчення споживчого ринку на комерційних засадах передаються фірмам-замовникам і становлять комерційну таємницю, а отже, не надходять до широкого загалу фахівцівпо-друге, предметом маркетингових досліджень є споживання окремих товарів, чи їх престижних та дорогих марокпо-третє, маркетингові дослідження найчастіше вивчають споживчі практики платоспроможних мешканців великих міст, які не можуть представляти все населення країни. Поштовхом до аналізу, які ми проводимо в цій статті, була необхідність дослідити самооцінку населенням України досягнутого рівня споживання і при цьому уникнути властивих маркетинговим дослідженням обмежень.

Основною причиною, що визначає низький рівень споживання і цілком справедливу оцінку населенням досягнутого рівня життя та можливостей його підвищення, є бідність та малозабезпеченість. Як свідчать результати соціологічного опитування, проведеного Інститутом соціології НАН України в лютому 2004 р. за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними характеристиками, середньодушові доходи в сім'ях 78% респондентів не перевищували розміру прожиткового мінімуму (342 грн. на місяць), а в сім'ях 44,9% всіх опитаних були менше, ніж його половина. Сам прожитковий мінімум з 2004 р. було підвищено до 362 грн. 23 коп., що автоматично не означає його реального збільшення — 5,9% підвищення розміру прожиткового мінімуму помітно відстає від темпу зростання цін у 2003 р. (у середньому 8,2%, а на основні продукти харчування 28−36% [2, с. 9−10]), протягом якого він не переглядався, а також не було враховано зростання цін з початку 2004 р. Крім того, прожитковий мінімум, як і раніше, не передбачає витрати на медичне обслуговування й освіту, тим самим ще на нормативному рівні закріплюючи низькі стандарти життя.

Для сімей майже половини (49,6%) опитаних сфера споживання обмежується продуктами харчування. Більше ніж чверть (27,5%) респондентів протягом року перед опитуванням постійно чи час від часу перебували у тяжкій фінансової скруті і не мали коштів на необхідне харчування. В підгрупі респондентів з середньодушовими доходами нижче половини діючого на момент опитування прожиткового мінімуму в схожу ситуацію потрапляв кожний третій (34,8%). В цілому за масивом 37,7% опитаних зазначали, що їм не вистачає можливостей для придбання найнеобхідніших продуктів харчування.

Для кожного п’ятого (22,6%) респондента одним з основних місць купівлі продуктів є неорганізований ринок, де санітарні умови, як правило, не відповідають нормам- 13,3% опитаних вимушені регулярно купувати продукти в селі у знайомих чи користуватися допомогою останніх.

Забезпеченість населення необхідним одягом теж виявилася незадовільною — його недостатність відзначала третя частина (32,3%) опитаних. Для п’ятої частини респондентів (20,9%) одним з основних каналів придбання одягу та взуття є магазини «секонд-хенд», 7,9% опитаних взагалі їх не купують, а користуються допомогою знайомих та благодійних організацій. Найчастіше одяг та взуття респонденти купують на ринку, де зазвичай реалізуються недорогі, часто низькоякісні, речі (таблиця 1).

Практики придбання одягу та взуття, які є однією з характеристик стилю життя індивідів, свідчать про недоступність для більшості населення якісних та модних промислових товарів. Навіть на спеціально організованих ярмарках, на яких представлені одяг та взуття і часто надаються знижки, роблять покупки тільки 16,1% опитаних. Якісний та стильний одяг є доступним для 1,6% респондентів. Навіть серед відносно забезпечених респондентів, тобто представників сімей з середньодушовими доходами вище прожиткового мінімуму, тільки 5,6% вдягаються в престижних салонах-магазинах.

Рівень забезпечення домогосподарств сучасною побутовою технікою не можна вважати задовільним. Навіть такі необхідні та давно звичні «блага цивілізації», як холодильник та кольоровий телевізор, відсутні в помешканнях 9,1% та 16,4% опитаних відповідно. Магнітофон чи програвач мають дещо більше половини респондентів (54,7%), стереота відеоапаратуру — кожен п’ятий (21,8%), комп’ютер — лише один з одинадцяти (9,0%) респондентів. При цьому розбіжність між бідними та відносно заможними домогосподарствами є значною і найбільш помітна у обладнанні помешкань найновітнішою технікою. Так, у підгрупах представників домогосподарств з середнім доходом нижче половини прожиткового мінімуму та вище цього соціального нормативу співвідношення власників стереота відеоапаратури становить 9,2% та 48,2%, комп’ютерів — 2,3% та 20,4% відповідно.

Доступність такого сучасного засобу зв’язку як мобільний телефон також може бути ілюстрацією майнового розшарування українського суспільства. Як видно з таблиці 2, зі зростанням доходів респондентів збільшується як частка користувачів мобільного зв’язку в підгрупі, так і відносна чисельність тих, хто планує найближчим часом стати його абонентом. Обумовленість доступу до мобільного зв’язку рівнем доходів родини простежується також і в молодіжному середовищі, де інтерес до інноваційних споживчих практик є найвищим. Так, якщо серед респондентів віком до 30 років з фінансовими можливостями нижче половини прожиткового мінімуму абоненти мобільного зв’язку становлять 21%, то в підгрупі молодих представників родин з удвічі більшими статками — вже 47,6%.

Малозабезпеченість переважної більшості населення та спрямування значної частини доходів на забезпечення першочергових потреб визначає стагнацію сфери нематеріального споживання. Впродовж тижня перед опитуванням тільки 2,4% респондентів відвідували плавальний басейн або спортивний зал, театр чи кінотеатр — 2,2% та 2,7% респондентів відповідно. Тільки 8,7% опитаних за цей період читали літературу за спеціальністю, художню — 26,7%. Домашня бібліотека (понад сто книжок) є в сім'ях п’ятої частини (20,4%) респондентів.

Майже третя частина опитаних (32,2%) проводить відпустку чи канікули вдома. За кордоном протягом 2003 р. відпочивали лише 0,5% респондентів, за лікувальною чи туристичною путівкою в межах України — 3,1%. Дещо більша частина опитаних може дозволити собі відпочинок без путівки в курортній місцевості України (6,3%) та виїзд на час відпустки за місто, на дачу (5,1%).

Необхідно відзначити помітну розбіжність між сферою необхідного споживання та соціально обґрунтованими стандартами життя. Як видно з таблиці 3, респондентів, яким вистачає необхідних продуктів (41,6%) та необхідного одягу (45,5%), було більше, ніж тих, хто відзначав недостатність досягнутого рівня споживання цих товарів (37,4% та 32,3% відповідно). Для співвідношення оцінок достатності необхідної медичної допомоги та імовірності реалізації бажаних стандартів життя спостерігається протилежна ситуація.

Низький рівень споживання основної маси населення України є наслідком відмови держави від регулювання соціальної сфери. Підвищення добробуту населення вбачається можливим тільки за умов державного розширення обов’язкових соціальних гарантій, що забезпечать кожній людині гідний рівень життя, та скорочення соціально-економічної нерівності в українському суспільстві.

Таблиця 1.

Розподіл респондентів щодо використання основних каналів.

придбання одягу та взуття (%).

Таблиця 2.

Прогнозований попит на послуги мобільного зв’язку в підгрупах представників домогосподарств з різним рівнем середньодушового доходу (%).

Таблиця 3.

Оцінка респондентами досягнутого рівня споживання окремих товарів та послуг (%).

Література Особисте споживання в самооцінках населення України (Н. В. Толстих) // Український соціум. — 2004. — № 2 (4). — C.75−79.

www.politik.org.ua.