Международная політика России

Міжнародна політика це передусім область, сфера взаємодії суб'єктів міжнародних відносин — держав. До неї також можна віднести відносини неурядових організацій (профспілки, молодіжні, спортивні, культурні, організації екологів і т.п.).

У стосунках між державами лежить їх прагнення забезпечити реалізацію своїх специфічних інтересів влади з допомогою певних коштів (дипломатичних, військових тощо.). Глибинної основою міждержавних відносин є всі самі основні відносини владарювання, підпорядкування. Водночас можуть реалізовуватися по — різного: від панування — анексії (захоплення цій території) чи контрибуції (матеріальної сплати переможцю) встановлення протекторату (всеосяжного контролю) і по залучення чи включення до сферу свого впливу, своїх интересов.

Що ж до відносин між недержавними організаціями, то вони, зазвичай, будуються за принципами рівноправності і сотрудничества.

З іншого боку, міжнародної політикою прийнято вважати певну лінію поведінки, дії держави — суб'єкта міжнародних відносин, чи погоджених дій двох, кількох, групи держав з досягненню узгоджених целей.

До останнього чверті 20-того століття міжнародна політика, знана складністю, багатоплановістю і суперечливістю, знайшла певні характерні черты.

1. У міжнародному співтоваристві склалося крайня неравнозначное соціально — економічне становище: в розвинених державах СНД і країнах, порівняно недавно котрі вступили на шлях самостійного розвитку. Так було в розвинених капіталістичних країнах близько 16% населення планети виробляють понад 56% світової промислової продукції. У той самий час у країнах — 50% населения.

14.3% продукції. За даними німецького тижневика «Пайт», рівень національного доходу душу населення в 1987 р. становив різних групах країн дуже різнорідну картину.

У найбідніших країнах із населенням 2.5 млрд. людина, він дорівнював 350 доларів на год.

У бідних з населенням близько 600 мільйонів від 350 до 1500 доларів на год.

У середньо забезпечених — від 1500 до 7000 доларів. Тут чисельність населення оцінювався у 685 млн человек.

У найгіршому разі, до заможним і багатим країнам журнал відносить ті, де дохід душу населення перевищує 7000 на рік — Франція, Австрия,.

Нідерланди, Великобританія, Італія, США, Швеція, Японія, ФРГ,.

Швейцарія, ОАЕ і др.

2. Вивільнені країни нині мають наступний комплекс нижченаведених проблем: понад 700 кримінальних мільйонів голодуючих, 1.5 млрд людина практично позбавлені кваліфікованої медичної допомоги, 350 млн неписьменних, 1 млрд. людина немає нормального житла. У цьому розрив голосів на життєвий рівень найбагатших і бідних країн увеличивается.

3. Накопичені запаси небаченого за своєю потугою зброї масового знищення (приблизно мільйон разів перевищуючи потужність бомби, що понищила Херосиму) поставили під загрозу саме існування людської цивилизации.

У умовах що розвиваються висунули 1974 г. вимоги перегляду міжнародного порядку, що зумовило принятие.

Генеральної Асамблеєю ООН «Декларації встановити нового міжнародного економічного порядка».

З виходом друком у книжки голландського вченого Яна Тинбергена.

«Перегляд міжнародного порядку» це поняття міцно увійшло науковий оборот.

З того часу концепція «нового порядку» у відносинах, що включає у собі три аспекти: економічний політичне, і інформаційний — стала предметом вивчення багатьох дослідників як у Заході, і у России.

Зокрема, великий внесок у цьому плані свої унесений до політологію міжнародних відносин вченими Римського клубу — неурядової міжнародна організація учених, представників політичних вимог і ділових кіл різних країн світу, створеної 1968 г.

Об'єднання науковців і політиків, ділових людей Римському клубі зумовлювалося значною мірою тим, і світовим співтовариством виникли (у разі, були усвідомлені) глобальні проблеми, від вирішення яких залежить майбутнє людства. Ці дві проблеми можна звести на кілька групп:

1. політичні: забезпечення без’ядерного світу, зміцнення міжнародної безпеки, відмови від територіальних домагань, «холодної громадянської війни» і протистояння военно — політичних блоків (передусім НАТО і Варшавського договору), перехід до взаємин довіри й сотрудничества;

2. економічно: життєзабезпечення нинішнього та проведення майбутніх поколінь, розвиток енергетичного потенціалу, раціональне використання природних ресурсів, ліквідація наслідків колоніалізму, зближення рівнів розвитку «багатих» і «бідних» стран;

3. соціальні: регулювання чисельності населення землі, боротьби з найнебезпечніші захворюваннями, ліквідація бідності, злиднів, неграмотності, забезпечення населення житлом і клубною роботою, прилучення всіх народів до у світовій науці і культуре;

4. екологічні: передбачення і запобігання стихійних лих, регулювання клімату планети, охорона атмосфери, літосфери, гідросфери, флори і фауни, освоєння Космосу та світового океана.

З сказаного вище видно, що найгостріші ситуації склалися і мають вирішуватися у політичних відносин. Основні засади нової політичної порядку, якого потребує світ, добре сформульовані в документах Руху неприєднання: «до мирного співіснування, добросусідство, рівноправне співробітництво, обмеження гонки над озброєннями й роззброєння, ліквідація колоніалізму і неоколоніалізму, відмови від експансії і гегемонизма».

Як засвідчую події останніх, світової політичний процес у цілому розвивається у напрямі створення нової порядку. Так, дехто й сучасних світових процесів безпосередньо пов’язані з ліквідацією біполярної системи міжнародних відносин — в розпуск РЕВ і Організації Варшавського договору, проголошенням принципу «Партнерство заради миру» в отноениях країн НАТО і бывших.

Європейських членів світової соціалістичної системы.

Слід, проте, відзначити, хоча старого ладу у значної мре вже немає, минулі природні зміни (розпалася світова система соціалізму., розпався світ наддержав: СРСР самоліквідувався тощо.) породили нечіткий новий порядок, а значний безладдя у світовому политики.

Виникла реальна загроза розповзання створення ядерної зброї, загострилися і постали нові регіональні конфлікти (колишня Югославія, колишній СССР.

— Карабах, Чечня, Такжикистан, Абхазія, Молдова і т.д.).

Понад те, економічний і політичний ослаблення Росії створює об'єктивну й цілком реальний можливість орієнтації світового розвитку та на одного лідера — Сполучених Штатів або обмежену групу держав із ними у главе.

Це було особливо ясно під час трагічних подій Боснії и.

Герцеговині - колишніх територіях соціалістичної Югославії, де США через НАТО безперешкодно проводять свою лінію зовнішньої політики України, користуючись підтримкою ООН і відсуваючи Росію другорядні позиции.

Як зазначалося, політична думка за давніх часів концентрувала увагу переважно на питаннях війни" та мира.

У період рабовласницького і феодального етапів історичного поступу політичної науки витратило не існувало. Політики займалися міркуваннями про проблеми війни і миру з суто прикладних практичних позицій. Лише 19веке робляться перші спроби аналізу Європейської політики, починаються теоретичні дослідження міжнародних відносин, закономірностей і перспективи їх розвитку. О 20-й столітті ці теоретичні розробки починають надавати певне дедалі більшу вплив міжнародний політику. Понад те, політологія міжнародних відносин поступово виділяється на самостійну напрям політичної науки.

Глобалізація проблем міжнародної політики обумовила поява теорій міжнародних відносин, спроб правого підходу до розв’язання них. Особливо посилюються ці процеси після Другої Першої світової за умов наростаючою небезпеки ядерного протистояння, і загрози термоядерної війни. У різних країнах з’являються політичні теорії, які спираються на тверезий аналіз утворюють міжнародних відносинах реалий.

Останніми роками відчутно розробити концепцію державних інтересів. У цьому до числа пріоритетних дослідники відносять безпеку, пов’язану з обороною країни й відповідними дипломатичними діями, і навіть економічних інтересів, пов’язані зі зміцненням позицій на світовому ринку й захистом внутрішнього ринку, й інтереси затвердження «Нового світового порядка».

Логіка досліджень диктувала необхідність різних підходів до розгляду них, тобто. зіставлення точок зору, що відбивають інтереси окремих государств.

Для політології взагалі характерний порівняльний метод. У сфері міжнародної політики важливе значення має зіставлення політичних режимів, форм правління, легітимності правлячих структур тощо., які у вирішальною мірою визначають зовнішньополітичну діяльність государств.

Порівняння різних політичних систем дає змоги виявити найдосконаліші також використати нагромаджений досвід формування та функціонування політичних інституцій у практиці інших держав. Якщо порівняльний метод запровадити у політичному аналізі у країні, то тут може про порівнянні політичного життя різних регіонах, про ефективність місцевого самоврядування, про рейтингу та кроки потенційних можливостях різних партій та політичних лидеров.

Не піддаючи спеціальному аналізу окремі теорії міжнародного і внутрішнього аспектів порівняльної політології, відзначимо лише, що в.

Росії аж до останнього часу ними був «соціального заказа».

Разом про те, політологія з кінця 80-х домоглася у Росії громадського зізнання підозрюваного й стала притягальної багатьом, часом недостатньо професійно підготовлених людей. Особливо це стосується політичних діячам і функціонерам, що найчастіше своє бачення економічних і полі-тичних процесів і в середині, і у внешеполитической життя вважають «істинної остання інстанція» і пропонують свій шлях «розв'язання всіх цих проблем».

Через війну — великі провали в зовнішній політиці: необгрунтовано поспішний виведення російських військ країн колишнього Варшавського договору без попереднього створення умов їхнього розміщення у Росії, відсутність чітких i твердих позицій щодо про долю т.зв. російськомовного населення країнах близького зарубіжжя й інших проблем.

1. Сербін В. С «Основи Політології» Навчальний посібник Пятигорск 1995 р. 122с 2. «Основи політології» Навчальний посібник — Ростов на Дону 1993 р. 3. Політологія. Енциклопедичний словник — М. Вид-во Московского.

Комерційного института.