Просвітництво у Франції

Настає 18 століття — століття здорової й тверезої культури тоді передового класу буржуазії. Ця нова культура вступив у непримиренну боротьбу з вигадливою, легковажним, позбавленим цивільних ідей стилем рококо, не яка дала жодного великого художника.

Ця боротьба старого мистецтва, із новим, що тривала протягом усього століття до Великої французької революції, проявилася в творчості однієї з чарівних художників Франції - Антуана Ватто (1684−1721). Відсутність сильних пристрастей в героїв, любов до зображенню «галантних сцен», безтурботного проведення часу в тінистих парках й те водночас тонке насичення психіку людини, непідроблена поезія — ось характерні риси його искусства.

Ліричність ще й своєрідне, лише йому властиве мальовниче майстерність відрізняють Ватто і його численних наслідувачів, і південь від модних майстрів рококо.

Крихітні мазочки змушують хіба що вібрувати барвистішу поверхню картин Ватто, ніжні кольору об'єднуються перловим тоном, предмети відкидають кольорові тіні, пом’якшуються обриси дерев, примхливий силует так далекий до суворих геометричних ліній Версаля. Ватто дуже не любив народний театр та посвятив йому свої кращі картини. Актори у Ватто — люди зі складною внутрішнім світом, йому, як нікому іншому, вдається передати роздвоєність актора між його душевної налаштованістю і роллю, яку грає на сцені («Ж і л л и», 1720). У задумі й якийсь незадоволеності Жилля, то, можливо, багато спільного з характером самого художника, померлого молодим та по-справжньому оціненого багато позже.

Краще французькій мистецтві 18 століття, на відміну від 17, створювалося в дали від королівського двору, з його церемоній і почестей. Скромною життям жив найсерйозніший і цілеспрямована художник того часу Жан Батіст Шарден (1699−1779). Нехитрі сюжети на свої жанрових картин, предмети для натюрмортів він брав з довколишнього повсякденною життя. Наполегливий, безперервний працю разом із природним талантом живописця принесли Шарденом славу.

Йому належить заслуга затвердження прав котрого вважали приземленим жанру натюрморту, якому він таки присвятив усе життя. Залежно від характеру зображуваного предмета поверхню картин Шардена стає то шорсткуватій, то гладкою; мазками фарб він передає як колір предметів, а й отбрасываемые ними кольорові рефлекси й повітря, навколишній їх. Великий просвітитель Дідро писав про Шардене: «Ти береш повітря і світло на кінчик твоєї пензлі і накладаєш їх у полотно». Найбільш прості предмети — глиняні глечики, мідна посуд, принесені з ринку овочі, атрибути мистецтва — стають для Шардена є джерелом мальовничих возможностей.

Його жанрові картини як і скромні, як і натюрморти, і такий самий серйозні, досконалі по живопису та просякнуті добрим ставленням до людини. «Користуються фарбами, але пишуть почуттям», — говорив Шарден.

У другій половині 18 століття живопису Франції ми маємо майстрів, рівних таланту Ватто і Шарденом. Зате скульптура дала чудового майстра Жана Антуана Гудона (1741−1828) — автора значної частини портретів, серед яких були й портрети цікавих, передових людей на той час. Головне для Гудона — розкрити від імені своєрідність і цінність людини. «У погляді він розгадував душу», — сказав про нього інший великий французький скульптор — Роден. І це дійсно, навіть за побіжному погляді на статую 84-х літнього Вольтера роботи Гудона побачиш у його «погляді» живий і уїдливий ум.

Усі лихорадочней і напруженіша стає життя Франції в останні передреволюційні роки. І політика та культура монархії зайшли у глухий кут, вихід із якої був лише у революції. Саме з французької революції розпочинається вже мистецтво нового времени.