Роль епізоду «нараду в Філях»

Роль епізоду «нараду в Филях»

Лев Миколайович Толстой у романі «Війна і світ» не раз підкреслював обумовленість подій. Він роль особистості історії, але відстоював предначертан-ность долі окремої людини і держави.

Несмотря те що що у Бородінській полі російські здобули «моральну» перемогу захоплюючою й збиралися на наступного дня продовжувати бій, з’ясувалося, що війська втратили убитих і пораненими майже половину складу і бій неможливо було. Ще наради в Філях всім розсудливим військовим було зрозуміло, про що нове бою давати неможливо, але ці мав сказати «ясновельможний».

Кутузов постійно ставив собі запитання: «Невже це є я допустив до Москви Наполеона, і а коли я зробив? Коли йому це наважився?..» Кутузов продовжує таку ж лінію поведінки, що й у час Бородінської битви. Він сидить зовні байдужий до оточуючим, але розум гарячково працює. Він шукає єдино правильне рішення. Головнокомандуючий свято вірить у своєї місії порятунку Росії. Цікаво, що, описуючи таку драматичну сцену, як вирішення залишати Москву французам чи битися ми за неї, Левко Миколайович не забуває поіронізувати над хибним патріотизмом Бенігсена, який на захисту Москви, починаючи своє мовлення пишномовною фразою: «Залишити чи без бою священну і давню столицю Росії чи захищати її?» Усім зрозуміла фальш цієї фрази, але тільки Кутузов вправі вирішити неї протестом. Він обраний головнокомандувачем по бажанню народу, всупереч волі государя, і його, істинному патріоту, неприйнятне всяке позерство.

Кутузов щиро впевнений, що у бій у Бородінській полі здобуто перемога російськими, але також бачить, і необхідність залишення Москви. Він розповідає гениальнейшие слова, які стали довгі роки хрестоматійними: «Питання, котрій я просив зібратися цих панів, це питання військовий. Питання таке: «Порятунок Росії у армії. Вигідніше чи ризикувати втратою армії й Москви, прийнявши бій, або віддати Москву без бою?.. На яке питання бажаю знати вашу думку».

Кутузову важко, суто по-людськи неможливо вимовити наказ про відступ з Москви. Але здоровий глузд і мужність цієї людини взяли гору іншими почуттями: «…я (він зупинився) владою, врученій мені моїм государем і батьківщиною, я — наказую відступ». Сцена ради в Філях дана очима дитини, внучки Андрія Савостьянова, Малаши, що залишилася в світлиці, де зібралися генерали. Шестирічна дівчинка, ясна річ, щось розуміється на що відбувається, її ставлення до Кутузову, «дідусеві», як її охрестила, і Бенигсену, «длиннополому», побудовано на підсвідомому рівні. Їй симпатичний дідусь, який про щось сперечався з довгополим, і потім «осадив його». Таке ставлення між «втішило» Малашу. Вона належить з симпатією до Кутузову, і взагалі приємно, що здобув гору.

Такое сприйняття найскладнішого епізоду роману потрібно автору, мабуть, оскільки «вустами немовляти глаголить істина», а й оскільки Кутузов, на думку Толстого, розмірковує, не розумник, а надходить оскільки неможливо не вступити; він вибирає єдино правильне рішення. Звісно, старому воно дається нелегко. Він шукає своєї вини у що сталося, але впевнений, що загибель французів у недалекому часу неминуча. Вже пізньої ночі він каже, здається, зволікається без жодної зв’язку заходячи ад’ютантові: «Та ні! Будуть вони кінське м’ясо жерти, як турки… будуть і вони, аби…» Скільки біль у цих словах, він весь час думав про долю армії, Росії, своєї громадянської відповідальності їх, тільки тому прориваються гірке слово.

Эпизод ради в Філях багато чого пояснює, він свідчить драматизм ситуації, вимушене відступ військ, не як злий волю когось одного, котрий вирішив погубити Москву, а єдиний можливий і вірний вихід. Толстой захоплений мудрістю і далекоглядністю головнокомандувача, його умінням зрозуміти ситуацію, скористатися своєю владою та прийняти непопулярне, але мужнє і благе рішення. Кутузов вже не потребує дешевому популізмі, він істинний патріот, з головою проблемами батьківщини, і це допомагає йому прийняти правильне рішення.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.