Заходи по підвищенню ефективності використання виробничих та трудових ресурсів і їх вплив на результати господарської діяльності

План

• виробничий ресурси трудовий продуктивність
• Вступ
• 1. Теоретичні основи підвищення використання виробничих та трудових ресурсів підприємства
• 1.1 Сутність понять: «ефективність», «трудові ресурси», «виробничі ресурси»
• 1.2 Формування і використання виробничих фондів
• 1.3 Економіка трудових ресурсів
• 1.4 Ефективність використання ресурсів праці
• 1.5 Чинники підвищення ефективності використання виробничих та трудових ресурсів підприємства
• 2. Аналіз існуючого стану використання виробничих і трудових ресурсів підприємства
• 2.1 Показники стану і руху основних фондів
• 2.2 Показники оснащеності підприємства і робітників основними фондами
• 2.3 Показники ефективності використання основних фондів
• 2.4 Показники ефективності використання оборотних засобів
• 2.5 Показники ефективності використання трудових ресурсів
• Висновки до другого розділу
• 3. Заходи по підвищенню ефективності використання виробничих та трудових ресурсів і їх вплив на результати господарської діяльності
• 3.1 Методичні рекомендації по економічному обґрунтуванню заходів по поліпшенню використання ОВФ
• 3.2 Методичні рекомендації по економічному обґрунтуванню заходів по прискоренню оборотності оборотних коштів
• 3.3 Методичні рекомендації по економічному обґрунтуванню заходів по підвищенню продуктивності праці
• 3.4 Вплив підвищення ефективності використання виробничих і трудових ресурсів на господарську діяльність підприємства
• Висновки до третього розділу
• Висновок
• Список використаної літератури
• Вихідні дані для виконання курсової роботи

Вступ

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність (ефективність) будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази й соціальних аспектів господарювання. Відповідно в таких умовах господарювання підвищення ефективності виробництва на підприємстві нерозривно пов’язане із проблемою економії всіх видів ресурсі, величина і підвищення ефективності використання яких в певній мірі визначають виробничі можливості підприємства. Одне з найголовніших місць у цьому «списку» займають основні виробничі фонди, адже економічне значення основних виробничих фондів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці, визначають ступінь механізації виробництва, забезпечують своєчасне і якісне виконання робіт (випуску продукції) і це все визначає рівень продуктивності живої праці.

Підвищення ефективності і інтенсифікації виробництва тісно пов’язано із забезпеченням більш повного використання створеного виробничого потенціалу, і в першу чергу виробничих та трудових ресурсів підприємства. Поліпшення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства знаходить свій вираз у збільшенні обсягу виробництва, підвищення продуктивності праці, фондовіддачі тощо.

Ефективність використання основних виробничих фондів забезпечується двома шляхами: екстенсивним та інтенсивним.

Мета курсової роботи: запропонувати ряд заходів щодо підвищення ефективності використання основних виробничих фондів та оцінити їх вплив на господарську діяльність підприємства (в цілому).

Відповідно до поставленої мети сформулюємо завдання до курсової роботи:

— дати визначення сутності понять: «ефективність», «виробничі ресурси», «трудові ресурси» ;

— описати процес формування і використання виробничих та трудових ресурсів;

— охарактеризувати чинники підвищення ефективності використання виробничих та трудових ресурсів підприємства;

— відповідно до свого варіанту здійснити аналіз існуючого стану використання виробничих і трудових ресурсів підприємства;

— запропонувати заходи по підвищенню ефективності використання виробничих та трудових ресурсів та оцінити їх вплив на результати господарської діяльності підприємства.

Структура роботи: курсова робота викладена на 38 сторінках друкованого тексту і включає в себе план, вступ, перший (теоретичний) розділ, другий розділ (розрахункова частина), третій (проектний) розділ, висновки та список використаної літератури.

1. Теоретичні основи підвищення використання виробничих та трудових ресурсів підприємства

1.1 Сутність понять: «ефективність», «трудові ресурси», «виробничі ресурси»

Багато вчених висловлюють різні думки з приводу визначення поняття «ефективність». Так, у економічній енциклопедії зазначено, що ефективність (від латин, effectivus — діяльний, творчий) — це відносний ефект, результативність процесу, операції, проекту, що визначається як відношення результату до затрат, які зумовили його одержання.

На думку Г.Є. Мошека та інших, ефективність будь-якої діяльності виявляється через кінцеві результати праці, яка може вимірюватись ступенем досягнення визначених цілей, завдань і виробничими витратами. Складовою частиною цих витрат є витрати на управління визначеними процесами (виробничими, технічними, комерційними тощо), що здійснюється менеджерами і спеціалістами підприємства.

Ефективність являє собою комплексне відображення кінцевих результатів використання всіх ресурсів підприємства за певний проміжок часу.

Отже, ефективність у широкому значенні цього слова означає співвідношення між результатом (ефектом) та витратами.

Ресурси фірми складаються з фінансових і виробничих ресурсів.

Після вибору організаційно-правової структури фірми, маркетингової діяльності з метою визначення потреби в продукції і попиту на неї, оцінки виробничого потенціалу фірми підприємець повинен визначитися з виробничими ресурсами фірми — їх обліком, придбанням і використанням у процесі виробництва.

До виробничих ресурсів відносяться виробничі фонди (основні засоби та обігові кошти) — майно фірми, робоча сила та інформація.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці).

1.2 Формування і використання виробничих фондів

Формування виробничих фондів передбачає забезпечення виробничої системи матеріально технічними цінностями, необхідними для функціонування виробничої системи.

Формування виробничих фондів фірми може бути об'єктом регулювання з боку держави з метою забезпечення першочергових державних і суспільних потреб у найважливіших видах продукції. Засобом такого регулювання в сфері постачання для фірми-виробника є державний контракт і державне замовлення.

Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, поповнення державного резерву При цьому держава гарантує оплату продукції, виконання робіт, надання послуг.

Державне замовлення є засобом стимулювання нарощування виробництва дефіцитної продукції, розвитку пріоритетних галузей народного господарства, виконання міждержавних угод, експортно-імпортних операцій, впровадження нових технологій, вирішення соціальних проблем, державної підтримки найважливіших наукових досліджень, при якому держава може надавати пільги виконавцям, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами шляхом укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками, державними постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями. Виняток можуть становити окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контролюється.

Взаємодія постачальника і фірми-виробника може базуватися на прямих зв’язках, відбуватися за допомогою оптових і комерційних посередників.

Існує прямий контакт фірма — виробник — покупець і ланцюжок виробник — оптовик — роздрібний продавець — покупець.

При одиничному виробництві постачальник може організувати прямий контакт зі споживачем. Тоді фірма-постачальник має власну мережу збуту. Фірма-постачальник може реагувати на зміну потреб споживача (фірми-виробника). Поряд з ресурсами фірмі можуть знадобитися будівельні роботи, транспортні, Інформаційні послуги тощо.

Серійне виробництво продукції фірмою-постачальником вимагає організації філій, які мають складські приміщення в різних регіонах При масовому виробництві використовуються послуги посередників-оптовиків, збутових агентів, продавців-дилерів.

Посередники діють в умовах функціонування товарної біржі. Товарна біржа є об'єднанням продавців і покупців для ведення торговельних операцій. У широкому плані — це організований товарний ринок, в рамках якого, відповідно до встановлених правил, здійснюються операції купівлі-продажу певних видів товарів. Механізм функціонування біржі передбачає вільну торгівлю товарами за ринковими цінами.

Торгівля на біржі звичайно ведеться за обмеженою кількістю масової, якісно однорідної продукції, окремі зразки якої взаємозамінні для споживачів. Останнім часом для біржової торгівлі почали пропонувати деякі види продукції, що стандартизуються, машинобудівної, приладобудівної та хімічної галузей промисловості.

З подальшим розвитком біржової торгівлі контракти на поставку товарів дедалі більше відриваються від реального руху товарів. Відтак торгівля ведеться не самими товарами, а зобов’язаннями на їхню поставку. Переважна частина існуючих товарних бірж — ф’ючерсні. В їх загальному обігу частка поставок реального товару не перевищує 1—2%.

Ф’ючерсний контракт — це специфічний біржовий товар, який є основним об'єктом угод товарних бірж Заходу. Він передбачає купівлю права на партію товару за ціною, що склалася в момент здійснення угоди, при умові, що сам товар відвантажується продавцем після перетворення ф’ючерсної угоди в угоду з реальним товаром. Ф’ючерсні контракти можна перепродавати за поточною ринковою ціною, що складалася на конкретній товарній біржі. Переоформлювати такий контракт не потрібно, оскільки він укладається не для набуття майнового права власності на той чи Інший вид реального біржового товару, а для здійснення біржових операцій короткого та довгого «хеджування» — страхування контрагента біржової угоди від цінового ризику на ринку реального товару (так званому спот ринку).

Потреба в ресурсах (М^) визначається формулою М = Мст+Мнт+Мкб+(ВЗк-ВЗп)+(НВк-НВп) де Мст — матеріальні експлуатаційно-технічні ресурси, Мнт— ресурси нової технологи, Мкб — ресурси для капітального будівництва,

(ВЗк-ВЗп) — зміна залишків виробничих запасів,

(HBк — НВп) — зміна залишків незавершеного виробництва Сукупний попит і сукупна пропозиція матеріальних ресурсів повинні певним чином балансуватися Основні напрямки виробничого підприємництва — це створення споживчих благ і раціональне використання виробничих фондів (надалі — ресурсів). Отже, управління ресурсами — важлива складова частина стратегії фірми. Зміст цієї стратегії певною мірою обумовлений характером співвідношення між попитом і пропозицією щодо продукції фірми. Коли попит перевищує пропозицію, контроль за ринком збуту не вимагає від фірми-виробника спеціальної маркетингової і економічної стратегії. В такій ситуації позичковий процент на капітал невеликий, що обумовлює сприятливу кон’юнктуру на ринку капіталу і не заохочує виробників до уважного аналізу використання ресурсів. При зміні ситуації (пропозиція перебільшує попит) змінюється і кон’юнктура на ринку капіталу (принаймні відношення інвесторів до конкретної фірми), позичковий процент росте, що спонукає фірму-виробника пильно слідкувати за використанням ресурсів і запроваджувати спеціальні механізми (системи) управління ним.

Для реалізації всіх функцій управління (планування, організації тощо) особливе значення має оцінка стану використання ресурсів як інформаційна база наступного контролю і стимулюванням. Для економічної оцінки застосовують сукупність показників, наведених нижче, які є конкретизацією принципу прибутковості капіталу: (1.1)

де H— річна норма прибутку на вкладений капітал, частка одиниці,

Д — річний доход фірми від підприємницької діяльності (створення і реалізації споживчих благ), _р…од;

В — річні витрати фірми на створення і реалізацію споживчих благ, _р. од.;

К — величина вкладеного капіталу, _р…од.

(1.2)

де P — рентабельність (норма прибутку) номінального (власного) капіталу за статутом фірми в певний календарний період, частка одиниці,

Прч — чистий прибуток фірми за певний календарний період, за вирахуванням податків І обов’язкових платежів, гр.од.;

Кн — номінальний (власний) капітал за статутом фірми, гр.од.,

(1.3)

де P — рентабельність (норма прибутку) номінального (вчасного) капіталу за балансом фірми в певний календарний період, частка одиниці;

Фр —резервний фонд фірми, гр.од.;

Прн — перенесений на баланс прибуток, гр.од.;

Зп — перенесений на баланс збиток, гр.од.

(1.4)

де РС — рентабельність (норма прибутку) сумарного капіталу фірми за певний календарний період, частка одиниці,

Іпоз — процент на позичковий капітал за певний календарний період, гр. од ,

Kпоз — позичковий капітал, гр. од Аналіз величин показників (1.1) — (1.4) дає підстави керівництву фірми реалізувати відповідну стратегію щодо використання ресурсів. Вона базується на зацікавленості в максимізації норми прибутку (рентабельності) капіталу. Для цього потрібно збільшувати прибуток, тобто нарощувати виробництво та реалізацію споживчих благ при незмінному обсязі капіталу (ресурсів) і/або зменшувати витрати фірми, а також зменшувати позичковий процент на капітал. Стратегія виробника-підприємця щодо використання ресурсів полягає в пошуку оптимального співвідношення між описаними організаційно-економічними діями.

Зацікавленість фірми в ефективній віддачі ресурсів обумовлюється наявністю системи стимулювання (економічних важелів) і організаційних передумов (форм, структур, видів діяльності). Система стимулювання базується на прагненні підприємця до максимізації чистого прибутку і враховує:

— механізм оподаткування майна,

— механізм кредитування,

— механізм використання виручки від реалізації зайвого майна.

Організаційні передумови включають форми, засоби, структури, види діяльності, які притаманні ринковій економіці і розширюють можливості підприємця щодо залучення ресурсів. Крім таких традиційних форм як купівля або виготовлення, вони включають і суто ринкові, серед яких найпоширеніші — оренда (лізинг), факторинг, рейтинг.

Оподаткування майна створює мотиви зменшення кількості ресурсів (при однаковій величині прибутку) або збільшення прибутку (при незмінному обсязі ресурсів).

Механізм кредитування діє як стимул ефективного використовування ресурсів шляхом оцінки альтернативи фінансування розвитку фірми за рахунок короткострокових чи довгострокових кредитів, бо це є вибір між доведенням ризику до мінімуму або одержанням максимальних прибутків. Фінансові менеджери залежно від того, як вони ставляться до ризику, вибирають особливі підходи до фінансування своїх активів, але будь-який спосіб кредитування потребує максимізащі використання ресурсів Механізм використання виручки від реалізації зайвого майна (зарахування й на рахунок фірми як грошових надходжень) зацікавлює підприємців у швидкому вивільненні непотрібного майна.

Вибір підприємцем найдоцільнішої форми залучення і подальшого використання ресурсів базується на аналізі економічних переваг і недоліків різних організаційних варіантів. Так, при вирішенні головної проблеми фірми-виробника яким чином поповнити виробничі ресурси, наприклад технологічне устаткування, можливі такі варіанти:

1) придбати потрібне устаткування у власність (купівля),

2) виготовити устаткування власними силами на підприємстві (виготовлення),

3) орендувати устаткування безпосередньо у власника або через лізингову компанію у лізингодавця (оренда),

4) не залучати додаткове устаткування, а укласти угоду на виготовлення потрібної продукції на інших підприємствах (кооперація).

Кожний з варіантів може бути ефективним, виходячи з конкретної економічної ситуації. Обґрунтування економічної доцільності в цьому випадку повинно базуватися на вартісних оцінках зміни обсягу ресурсів, прибутку, рентабельності для кожного з варіантів і подальшому їх порівнянні.

Ефективність використання ресурсів можна розуміти як здатність фірми в разі необхідності мобілізувати на рахунок живі гроші. Очевидно, чим швидше фірма спроможна реалізувати товарно-матеріальні запаси та одержати гроші від дебіторів, тим кращий й фінансовий стан.

Обіговість товарно-матеріальних запасів важлива для фірми, бо вони найменш ліквідні серед поточних активів. Фірма змушена тримати запаси І це зв’язує й кошти, отже, їй вигідно реалізувати запаси якомога швидше, щоб вивільнити кошти для інших потреб. Загалом висока обіговість товарних запасів вважається ознакою ефективного використання цих активів:

(1.5)

де, Стаз — собівартість товарно-матеріальних запасів, гр. од;

Сп.пр. — собівартість продуної продукції, гр.од.;

СВЗ — середня величина запасів, гр.од.

1.3 Економіка трудових ресурсів

Ресурси праці фірми — це сукупність найманих працівників, трудова діяльність яких забезпечує досягнення цілей організації. Як виробничий ресурс, вони мають певні особливості найманий працівник (на відміну від інших ресурсів) може відмовитись від умов використання його праці, звільнитись за власним бажанням, страйкувати, може перенавчатись іншим професіям, підвищувати свою кваліфікацію тощо. Тому при використанні цього виду ресурсу необхідно враховувати як економічні, так і соціально-спрямовані аспекти.

Економічний аспект. Відображає економічні результати діяльності організації за конкретної системи управління. З одного боку, економічну ефективність характеризують показники, що відображають побудову та функціонування систем управління. Це рівень автоматизації робочих місць управлінців, рівень розроблення інструктивного та нормативного матеріалу, загальний діапазон управління, рівень технічної озброєності управлінців тощо. Водночас ефективність систем управління характеризується показниками, які відображають результати виробничо-господарської діяльності організації: величина прибутку, собівартість, обсяг виготовленої продукції, обсяг реалізації продукції, рентабельність, фондомісткість, рівень ліквідності, рівень ризику, коефіцієнти автономії, фінансової стійкості, маневрування, оборотності тощо.

Організаційний аспект. Характеризує якість побудови організації, її системи управління, прийняття управлінських рішень, реакцію системи управління на стреси, конфлікти, організаційні зміни тощо. Її оцінюють за показниками, які відображають якість побудови організації та її системи управління: рівень централізації функцій управління, співвідношення чисельності управлінських працівників між різними рівнями управління, питома вага керівників у загальній чисельності апарату управління, коефіцієнт ланковості структури управління, швидкість прийняття управлінських рішень.

Соціальний аспект. Відображає вплив управління на процеси формування професійних характеристик працівників, у тому числі керівників, формування корпоративного духу, відповідного психологічного клімату в колективі, атмосфери захищеності й причетності до цілей організації, перспектив розвитку соціальних інституцій тощо. Соціальну ефективність управління можна оцінювати з двох точок зору. З одного боку, її оцінюють за показниками, що відображають соціально-культурну сферу функціонування організації: рівень трудової дисципліни, рівень стабільності кадрів, рівень розвитку соціальної інфраструктури на підприємстві, рівень умов праці тощо. З іншого — за показниками, що відображають вплив на досягнення виробничо-господарських результатів та задоволення потреб ринку: продуктивність праці, зарплатовіддача, рівень задоволення потреб споживачів тощо [40, c. 38].

Як кожний вид ресурсу, праця має свою ціну — ринкову вартість використання найманої робочої сили, яка виражається заробітною платою (ЗП).

Для найманого працівника заробітна плата — це його трудовий доход, винагорода за виконану роботу. Для підприємства заробітна плата — це елемент витрат на виробництво і водночас основний чинник забезпечення мотивації високої продуктивності найманих працівників.

При визначенні розмірів заробітної плати слід враховувати вплив різних факторів:

1) фактори, що впливають на загальний рівень заробітної плати

1.1) фактори оточення (попит і пропозиція робочої сили, рівень безробіття, життєвий рівень населення, державне регулювання ЗП шляхом встановлення мінімального рівня ЗП);

1.2) фактори підприємства (загальна продуктивність організації, рентабельність виробництва, діяльність профспілок);

2) фактори, що визначають індивідуальний заробіток

2.1) фактори, пов’язані з характером роботи (складність виконуваних робіт, умови праці, рівень відповідальності, кваліфікаційні вимоги);

2.2) кадрові фактори (тривалість найму, умови контрактної угоди, стаж роботи, освіта, досвід роботи, трудові навички).

Встановлюючи загальний рівень заробітної плати і враховуючи вплив відповідних факторів, керівництво фірми повинно спиратись на економічні критерії, а саме — забезпечення прибутковості виробництва при існуючому рівні цін. Виходячи з цього, підприємство розробляє політику відбору та найму кадрів. Високі заробітки приваблюють велику кількість кандидатів і створюють можливість вибору робочої сили. Але не слід забувати, що висока заробітна плата не є гарантією високої продуктивності і стабільності кадрів, а лише мотивом ефективної трудової діяльності. Також необхідно врахувати рівень безробіття в даному регіоні й кваліфікаційну структуру ринку праці.

Згідно з теорією ефективної заробітної плати, той її рівень, що перевищує конкурентний, призводить до зростання продуктивності праці. Працівники не ухилятимуться від виконання своїх обов’язків, знаючи, що така ж робота в інших організаціях оплачується нижче.

Коли різниця в оплаті праці на різних фірмах досить велика, то працівники вимушені ефективно працювати, оскільки в іншому випадку звільнення за низькопродуктивну працю призведе до зниження заробітку, якщо вони будуть найняті іншою фірмою з нижчим рівнем заробітної плати, або до втрати роботи (заробітку).

Важливо визначити розбіжність між грошовою, або номінальною, і реальною заробітною платою.

Номінальна зарплата — це сума грошей, одержана за годину, день, тиждень тощо.

Реальна зарплата — це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату, купівельна спроможність номінальної зарплати.

Якщо зважити на те, що реальний доход і фактичний обсяг виробництва — це два способи бачення одного й того ж явища, то стає очевидним, що реальний доход (загальний заробіток) одного працюючого може зростати приблизно тими ж темпами, що й обсяг виробництва на одного працюючого.

Державне регулювання заробітної плати має забезпечувати й відтворювальну і соціальну функції. Це здійснюється через встановлення мінімальної заробітної плати, розрахованої на основі прожиткового мінімуму, а також через тарифно-кваліфікаційну систему оплати праці й відповідні податкові ставки Державне регулювання реалізується через Закон України «Про оплату праці» .

1.4 Ефективність використання ресурсів праці

Актуальність проблеми зростання продуктивності праці — хрестоматійне твердження. Економіка держави повинна розвиватися не на фоні західної економіки, а в ситуації інтеграції у світову економіку 3 точки зору продуктивних сил — це спільність, яка базується на новому технічному укладі — електронній техніці, інформаційних технологіях, гнучкому автоматизованому виробництві. З точки зору виробничих відносин — це спільність, де панують розвиток підприємництва, ринкових важелів, конкуренції, скорочення безпосереднього державного втручання в економіку. Держава стає інструментом компромісу, консенсусу між різними інтересами.

У перспективі в державі все більше стверджуватиметься примат соціальної сфери над економічними і технічними проблемами.

До обставин, що висувають на перший план проблему зростання продуктивності праці, відносяться:

— необхідність зростання обсягів виробництва за рахунок інтенсивних факторів, що можливе при скороченні додаткових затрат праці, яке має значно випереджати зростання обсягів виробництва;

— необхідність вирішення проблеми нагромадження в напрямі зростання національного багатства держави;

— доцільність інтенсифікації виробництва і праці при зміні відносин власності з державної на користь приватної.

Продуктивність праці — це кількість продукції, що виготовляється за одиницю часу при певних затратах живої праці, або кількість часу витрачена на виготовлення одиниці продукції

Ці вимірювачі повинні застосовуватися одночасно, бо зменшення трудомісткості не завжди викликає зростання продуктивності праці.

При вирішенні проблеми зростання продуктивності праці треба керуватися вимогами закону спадаючої віддачі, який полягає в тому, що послідовне нарощування ресурсів праці спочатку сприяє зростанню середньої продуктивності — обсягу виробництва на одного працюючого, а потім відбивається падінням продуктивності праці.

Гранична продуктивність — зміна загального обсягу виробництва, пов’язана з кожним додатковим вкладенням праці, яка спочатку має тенденцію до зростання, потім поступово спадає і досягає від'ємної величини Фірма при вирішенні проблеми зростання продуктивності праці використовує резерви і фактори її підвищення.

Під резервами зростання продуктивності праці розуміють об'єктивну можливість збільшення обсягів продукції, що виготовлена за одиницю часу при певних затратах живої праці, або зменшення затрат часу, необхідних для виготовлення одиниці продукції на одній фірмі в порівнянні з максимально можливими.

Резерви умовно можна поділити на дві групи: 1) резерви, що забезпечуються можливостями технічного прогресу, а вони не мають меж; 2) резерви, що зумовлені усуненням втрат часу.

Фактори зростання продуктивності праці в розумінні умов, що сприяють зростанню, можуть бути представлені чотирма рівнями:

— наукові досягнення і їх впровадження у виробництво;

— технічна база виробництва і підвищення її рівня;

— удосконалення організації виробництва;

— підвищення кваліфікації працюючих.

Оцінюючи значення окремих факторів за ступенем і характером їх впливу на зростання продуктивності праці, слід визначити, що головне — це прискорення технічного прогресу. Щоб нова техніка дійсно стала новою, вона повинна забезпечити вибуховий приріст продуктивності праці, зменшення витрат праці на одиницю корисного ефекту. За оцінками спеціалістів, для забезпечення приросту продуктивності праці на 5% за рік треба (при середньому терміні оновлення 10 років для машин і устаткування) збільшити продуктивність праці в 1,6 рази при одночасному зниженні ціни на нові машини не менше, ніж на 40%.

Якими б досконалими не були технологія, техніка, результати їх використання залежать від організаційних факторів, серед яких основними є такі:

— рівень організації виробництва і праці;

— відповідність вимог кваліфікації працюючих до організації виробництва;

— рівень технологічної дисципліни та інтенсивності праці.

Дослідження доводять, що підвищення кваліфікації робітників на 1% забезпечує приріст продуктивності праці на 0,2—0,4%.

Підвищенню кваліфікації сприяють система професійного просування кадрів, перепідготовка у зв’язку зі змінами у технічній базі виробництва, створення професійних територіальних, галузевих центрів і профцентрів підприємств.

На іноземних підприємствах застосовують для дотримання виробничої дисципліни різні заходи, зокрема:

— гнучкі режими;

— участь робітників в управлінні виробництвом;

— «репресивні» заходи (усунення від роботи без оплати, переведення на роботу з низькою зарплатою, штрафи, депреміювання, звільнення);

— зміна жорсткого стилю управління на демократичний;

— стимулювання дисципліни.

Премії за трудову дисципліну в Англії використовують 30% промислових компаній.

За повністю відпрацьований тиждень додається 8% тижневої тарифної ставки, за зниження невиходів на роботу з 12 до 6% видається щотижнева премія в розмірі 50%-ї денної тарифної ставки тощо.

1.5 Чинники підвищення ефективності використання виробничих та трудових ресурсів підприємства

Узагалі проблема визначення ефективності підприємства та пошуку шляхів її підвищення є складною і такою, що важко формалізується. Адже будь-яке підприємство не складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик. Тому сподіватися, що можна дістати просту й легко зрозумілу схему аналізу, яка давала 6 змогу отримувати бажаний результат в усіх випадках, було б не зовсім правильно.

Загальні напрямки аналізу підприємства вказують на фактори підвищення ефективності його діяльності. Перший з них — ресурсний — відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянуті в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

· зменшення обсягів незавершеного виробництва;

· удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;

· прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);

· зменшення обсягів дебіторської заборгованості.

Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів:

· проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів;

· забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів;

· організувати використання вторинних ресурсів;

· створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість;

· акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.

Що стосується аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах:

· внутрішньозмінні втрати робочого часу;

· втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів;

· рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп’ютерної техніки;

· аналіз системи стимулювання працюючих;

· визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

У межах другого, тобто організаційного, напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.

Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, — від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертанні на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

Намагання виділити в оцінці ефективності підприємства та в пошуку шляхів підвищення останньої окремі структурні компоненти зумовлено бажанням спростити розуміння зазначених проблем. Проте зрозуміло, що насправді ці проблеми комплексні, отже тільки на основі системного аналізу можна отримати справді адекватну оцінку стану справ на підприємстві та розробити ефективні заходи щодо його поліпшення.

2. Аналіз існуючого стану використання виробничих і трудових ресурсів підприємства

В цьому розділі висвітлено питання визначення ефективності використання основних фондів оборотних засобів, трудових ресурсів з точки зору їх практичного значення в економіці підприємства

2.1 Показники стану і руху основних фондів

Таблиця 2.1

Показники стану і руху основних фондів

За наведеними даними визначаємо темпи приросту вартості основних фондів:

(2.1)

де ОФнад — вартість ОФ, що надійли на підприємство, млн.грн.;

ОФвиб — вартість ОФ, що вибули, млн.грн.;

ОФп.р. — вартість ОФ на початок року, млн.грн.

Відношення вартості ОФ, що вибули внаслідок зносу (ліквідованих), до вартості нових ОФ характеризує інтенсивність зміни засобів праці (Кзам):

(2.2)

2.2 Показники оснащеності підприємства і робітників основними фондами

Таблиця 2.2

Показники оснащеності підприємства і робітників основними фондами

2.3 Показники ефективності використання основних фондів

Таблиця 2.3

Показники ефективності використання основних фондів

Календарний фонд — це загальний фонд часу, який визначається як добуток числа календарних днів в даному періоді на число годин за добу. У розрахунку на один станок його календарний фонд часу за рік буде складати 8760 годин (24*365). Згідно з умовою, на виробничій дільниці встановлено 9 станків, тому календарний фонд часу обладнання складає 78 840 станко-годин (8760/9).

Режимний фонд часу залежить від часла робочих днів і встановленій на підприємстві залежно від змінності роботи при п’ятиденному робочому тижні і двохзмінному режимі роботи річний режимний фонд часу у розрахунку на одиницю обладнання складає 4126 год. [(41 год.*52 тижня) — 8 святкових днів * 8 +5 передсвяткових днів із скороченням зміни на 1 годину)*2 зміни]. У розрахунку на 9 станків режимний фонд часу становить 7134 станко-годин.

Плановий фонд часу роботи обладнання менше режимного на величину його планових простоїв у ремонті. Згідно з умовою норматив планових простоїв на ремонт встановлено у розмірі 10% режимного фонду, то плановий фонд часу у розрахунку на одиницю обладнання складає 37 134 станко-годин (4126*(100−10)/100), а на 9 станків 33 417.

Фактичний фонд часу роботи обладнання менше планового на величину понадпланових простоїв і більше його на величину часу понадурочних робіт. Відомо, що понадпланові простої 9 станків за рік складають 15 000 станко-годин, а по надурочно за цей час було відпрацьовано 40 000 години, то фактичний фонд часу роботи станків складає 22 417 станко-годин (33 417−15 000+4000).

Співставляємо фактичний час роботи обладнання з плановим, режимним і календарними фондами часу і визначаємо коефіцієнти їх використання:

· Коефіцієнт використання календарного фонду — 0,28 (22 417/78840);

· Коефіцієнт використання режимного фонду — 0,60 (22 417/37134);

· Коефіцієнт використання планового фонду — 0,67 (22 417/33417).

Розрахунки показали, що плановий фонд часу в середньому використовується на 67%

Кількість станко-змін, які можна відпрацювати за місць при умові використання всього встановленого обладнання в одну мін упри 5-денному робочому тижні дорівнює 2 зміни.

2.4 Показники ефективності використання оборотних засобів

Таблиця 2.4

Показники ефективності використання оборотних засобів

2.5 Показники ефективності використання трудових ресурсів Таблиця 2.5

Показники ефективності використання трудових ресурсів

Висновки до другого розділу В розділі 2 курсової роботи висвітлено питання визначення ефективності використання основних фондів оборотних засобів і отримано наступні результати:

— показники забезпеченості підприємства основними фондами (фондозабезпеченість — 0,41 та механозабезпеченість-0,102) вказують на достатній рівень забезпеченості підприємства основними фондами; в той же час забезпеченість робітників основними фондами недостатня (фондозброєність праці - 0,016, механоозброеність праці - 0,012);

— розраховані показник ефективності використання основних фондів вказують на недостатній рівень використання режимного та планового фонів часу (0,63 та 0,67 відповідно), в той же час показник рентабельності ОФ (22,7%) засвідчує нормальне забезпечення виробничого процесу основними фордами;

— ефективність використання оборотних засобів середня на це вказує коефіцієнт оборотності (5,68) та завантаженості оборотних засобів (0,18);

— ефективно використовуються трудові ресурс. Про це свідчить показник питомої ваги робітників в загальній чисельності робітників та показник продуктивності праці (37,69%).

3. Заходи по підвищенню ефективності використання виробничих та трудових ресурсів і їх вплив на результати господарської діяльності

В цьому розділі курсової роботи передбачаються заходи по поліпшенню екстенсивного і інтенсивного використання основних виробничих фондів, прискоренню оборотності оборотних засобів та підвищенню продуктивності праці, розрахунок яких буде забезпечено збільшення обсягу виробництва продукції, яка реалізується на ринку та оцінюється їх вплив на рентабельність виробництва.

3.1 Методичні рекомендації по економічному обґрунтуванню заходів по поліпшенню використання ОВФ

Підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей означає збільшення обсягу виробництва продукції, підвищення віддачі виробничого потенціалу, зниження собівартості Продукції, ріст рентабельності виробництва.

Ефективне функціонування основних фондів і виробничих потужностей залежить від того, наскільки повно реалізуються екстенсивні і інтенсивні фактори поліпшення їх використання. Екстенсивне використання (за часом) передбачає збільшення часу роботи діючого обладнання за календарний період. Найбільш важливими напрямами збільшення часу роботи обладнання є: скорочення і ліквідація внутрізмінних простоїв обладнання шляхом: підвищення якості ремонтного обслуговування, своєчасного забезпечення основного виробництва робочою силою, сировиною, матеріалами, паливом, напівфабрикатами; скорочення цілоденних простоїв обтинання, підвищення коефіцієнта змінності його роботи,

Інтенсивне (за потужністю) поліпшення використання основних фондів передбачає підвищення ступеня завантаженості обладнання за одиницю робочого часу. Підвищення інтенсивного завантаження може бути досягнуто при модернізації діючих машин і механізмів, встановленні оптимального режиму їх роботи. Робота при оптимальному режимі технологічного процесу забезпечує збільшення випуску продукції без зміни складу основних фондів, без збільшення чисельності робітників і при зниженні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції.

Визначаємо збитки внаслідок неповного використання фонду часу роботи обладнання Якщо довести коефіцієнт його використання з 0,67 до 1,0, то за рахунок цього обсяг виробництва можна було б додатково збільшити на 49% (100 — 6,7) / 67)*100).

Втрати продукції в грошовому виразі розраховуються як добуток планового виробітку за одну станко-годину на величину простоїв у годинах. Якщо плановий виробіток на одну станко-годину в середньому складає 15 грн., то втрати продукції визначаються за допомогою такого розрахунку: 15 грн. * (33,4 тис. станко-годин — 31.8 тис. станко-годин) = 165 тис. грн.

Визначаємо додатковий випуск продукції за рахунок підвищення коефіцієнту змінності роботи устаткування.

У розрахунках виробничої потужності коефіцієнт змінності обладнання розраховують виходячи з машиноємності одиниці продукції, середньої кількості встановленого обладнання і річного фонду часу роботи обладнання в одну зміну.

Загальна трудомісткість виготовлення продукції - 75 000 станко-годин. Річний фонд часу роботи обладнання (плановий) — 33 421 годин. Середня кількість встановленого обладнання — 9 одиниць. Кількість станко-змін, які можна відпрацювати за місяць, при умові використання всього встановленого обладнання в одну зміну при 5-денному робочому тижні дорівнює 22 зміни, а для 9 станків -198 станко-зміни (22×9).

Тоді коефіцієнт змінності дорівнює:

(3.1)

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання визначається як відношення фактичного виробі псу продукції в станко-годинах до встановленої в паспорті продуктивності.

Коефіцієнт інтенсивною використання 1,0, Він показує. що потужності обладнання перевантажено.

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (фактичний коефіцієнт внутрізмінного використання обладнання) дорівнює 0,67, коефіцієнт інтенсивного використання 1.33, і за цих умов інтегральний коефіцієнт дорівнює 0,89 (0.67×1.33). Це означає, що на підприємстві виробниче обладнання досить сильно завантажено і в основному за рахунок інтенсивного використання.

Порядок розрахунків

1. Визначаємо загальний приріст обсягу виробництва продукції за рахунок поліпшення використання основних фондів.

#Опл=(ОФпл-ОФб)Фв = (4,0*1,12−4,0)*2,45= 1176,0 тис. грн. (3.2)

Отже, за рахунок поліпшення використання основних фондів обсяг виробництва продукції зросте на 1176,0 тис. грн. і на плановий період складе:

Опл=Об+#Опл=9800+1176=10,976 (млн. грн.) (3.3)

2. Визначаємо фондовіддачу на плановий період:

(3.4)

3. Економію по собівартості продукції за рахунок амортизації в результаті поліпшення використання основних виробничих фондів можна визначити за залежністю:

(3.5)

де Еа — сума економії від зниження собівартості на планує мий період за рахунок підвищення фондовіддачі;

За — амортизаційні відрахування у собівартості одиниці продукції або в затратах на 1 грн. товарної продукції в базисному році;

(3.6)

Ра — відношення загальної суми амортизаційних відрахувань в плануємому році до загальної суми нарахованої амортизації в базисному році:

(3.7)

Рф — фондовіддача планує мого року в % до фондовіддачі за базисний рік:

(3.8)

Ст — собівартість товарної продукції в базисному році

Розрахований показник становить 71,76 тис. грн. Це означає, що ми маємо збільшення собівартості продукції на 71,76 тис. грн. на планує мий період за рахунок збільшення амортизації, оскільки вартість фондів зросла на більшу величину ніж їх фондовіддача на плануємий період у порівнянні з базовим.

4. Економія капітальних вкладень, виходячи із обсягу додаткової продукції у плановому році і фондовіддачі у базисному році складає 480,0 тис. грн.:

(3.9)

За рахунок збільшення собівартості продукції балансовий прибуток на плануємий рік зменшиться на 71,76 тис. грн., тобто становитиме 728,24 тис. грн. (5400−4600−71,76). Прибуток на базовий рік розраховуємо як різницю між обсягом реалізованої продукції та собівартістю. Він становитиме 0,8 млн. грн. (5,4−4,60).

5. Обчислюємо рівень рентабельності у базовому році як відношення прибутку від реалізації до середньорічної вартості ОФ:

Обчислимо рівень рентабельності у плановому році:

Тобто за рахунок зменшення балансового прибутку та збільшення середньорічної вартості ОВФ рентабельність підприємства зменшиться на 18,52%.

3.2 Методичні рекомендації по економічному обґрунтуванню заходів по прискоренню оборотності оборотних коштів

В цьому розділі визначено загальну величину необхідного поточного запасу матеріалу, запропоновано заходи щодо прискорення оборотності оборотних коштів, визначено величину їх вивільнення за рахунок скорочення тривалості одного обороту і обчислено обсяг додаткової продукції, що підлягає реалізації.

Порядок розрахунку

1. Загальна величина необхідного поточного запасу визначається залежністю:

(3.10)

де Мд — середня добова потреба в матеріалі, визначається як добуток норми витрат матеріалу на середньоденний обсяг виробленої продукції:

Кзд — коефіцієнт затримки матеріалів у запасі, приймається в розрахунках = 0,5.

Це означає, що для забезпеченості безперервності виробничого процесу для між двома черговими поставками матеріалів підприємству необхідно мати поточний запас у розмірі 2500 (кг).

2. Визначимо величину вивільнення оборотних кошті за рахунок скорочення тривалості одного обороту за залежністю:

(3.11)

Отже, за рахунок скорочення тривалості одного обороту можна вивільнити оборотних коштів, а суму 145,95 тис. грн.

3. Визначаємо обсяг додаткової продукції, яку можна реалізувати за рахунок збільшення коефіцієнта оборотності на планує мий рік.

Орпл =Кобпл.*Окср=9,31*1000=9310 (тис.грн.) (312)

#О=Орпл.-Орб=9310−5400=3910 (тис.грн.) (3.13)

Величина вивільнення оборотних коштів іде на збільшення обсягу додаткової продукції, яку можна реалізувати за рахунок збільшення коефіцієнта оборотності на плануемий рік.

4. Розраховуємо економічний ефект за рахунок зниження матеріаломісткості продукції.

Зниження матеріаломісткості продукції за рахунок економи сировини, матеріалів, палива і енергії дозволяє, з одного боку, отримати додатковий прибуток, а з другого — при тих же матеріальних ресурсах збільшити випуск продукції.

Економія собівартості продукції і додатковий прибуток за рахунок зменшення матеріальних витрат (матеріалів, палива і енергії) на одиницю продукції можуть бути розраховані за формулою:

(3.14)

де Ем — економія по собівартості за рахунок скорочення норм втрат сировини, матеріалів, палива, енергії;

Рм — затрати сировини, матеріалів, палива, енергії (матеріальні витрати) в базисному періоді на одиницю продукції або на 1 грн. товарної продукції, виходячи з діючих норм витрат;

Нв — норма матеріальних витрат, що встановлена на плануємий рік в % до норми базисного року;

От — обсяг випуску товарної продукції на плануємий період в натуральному виразі, або в оптових цінах підприємства.

В базисному періоді матеріальні витрати дорівнювали 32 коп. на грн. випущеної продукції. На плануємий рік підприємство планує знизити матеріальні витрати на 3,3%. При обсязі виробництва на планує мий рік в оптових цінах підприємства 11,564 млн. грн. (9,8 млн.грн.+18,0%), економія по собівартості складає:

5. Розглянемо як впливає матеріаломісткість на рентабельність продукції.

При випуску продукції в базисному періоді 5400 тис. грн. витрати на її виробництво і реалізацію складають 4600 тис. грн., в тому числі витрати сировини 3100 тис. грн. Таким чином, рентабельність продукції дорівнює:

На планує мий період матеріаломісткість (витрати сировини) за рахунок зменшення на 3,3% норми витрати знизилися з 32 до 30,9%. Якщо припустити, що решта виробничих витрат на 1 грн. випущеної продукції залишилися на рівні базисного періоду, тоді при обсязі виробництва в 9800 тис. грн. загальна сума витрат на виробництво і реалізацію продукції становить 4300,23 тис. грн. (4600−299,77), в тому числі витрати сировини 2800,23 тис. грн. (3100−3,3%). При цьому рентабельність продукції становить 23,05%

Таким чином, на плануємий рік за рахунок зниження матеріаломісткості з 32 до 30,9% рентабельність продукції зросла у порівнянні з базисним періодом на 5,56%.

3.3 Методичні рекомендації по економічному обґрунтуванню заходів по підвищенню продуктивності праці

Продуктивність праці може виступати економічною категорією, яка характеризує результативність живої праці. Рівень продуктивності праці визначається відношенням обсягом виробленої продукції чи робіт до затрат живої праці на її виробництво.

Рівень продуктивності праці в значній мірі залежить від того, наскільки повно реалізуються основні фактори її росту.

Фактори росту продуктивності праці - це зміна матеріально-технічних, організаційних та соціально-економічних умов, як безпосередньо у процесі виробництва, так і поза ним, під впливом яких скорочуються затрати праці на виробництво одиниці продукції, тобто підвищується рівень продуктивності праці. Форми прояву цих змін (факторів) дуже різноманітні і можуть виступати не тільки як конкретні заходи (наприклад, підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва, удосконалення організації і обслуговування робочих місць, впровадження типових структур управління і т.д.), але як і глибинні процеси та явища. такі, як зміна і розвиток форм власності, удосконалення розподільних відносин, господарського механізму і т.п., що сприяють підвищенню продуктивності, праці. Розрізняють фактори росту продуктивності праці народногосподарські, галузеві та внутрішньовиробничі.

Порядок розрахунку

1. Підвищення продуктивності праці за рахунок удосконалення технології виконання робіт.

Удосконалення технології виконання робіт дозволяє скоротити «приховані» втрати робочого часу, які виникають в наслідок недотримання термінів запуску у виробництво заготовок, напівфабрикатів, окремих компонентів продукції, несвоєчасної подачі на робочі місця комплектуючих виробів та матеріалів, зменшення планових розмірів партій виробів, неправильної послідовності робіт, переробки раніше виконаних робіт, зайвих транспортних робіт та інше. Розмір «прихованих» втрат робочого часу визначають на основі аналізу фотокартки робочого для.

Ріст продуктивності праці відбувається за рахунок економії трудових затрат в результаті скорочення" прихованих" втрат робочого часу.

Економі трудових затрат (затрат праці) визначається за формулою:

(3.15)

де #ТЗекономія трудових затрат (затрат праці), %;

Тзв і Тпл — «приховані» втрати робочого часу у звітному і плановому році, %.

Тобто за рахунок зменшення «прихованих» втрат робочого часу у плановому році в порівнянні з базовим можна одержати економію затрат праці у розмірі 5,38%.

2. Підвищення продуктивності праці за рахунок досягнення нормативного рівня внутрізмінних простоїв обладнання у зв’язку з його технічним та організаційним обслуговуванням, а також у зв’язку з відпочинком та самообслуговуванням робітника визначається таким чином: