Рынок інформації та інформаційні технологии
Принцип виборчого розподілу інформації передбачає систематизацію інформації, згідно з такими вимогами:. інформація має відповідати рівню управління, виражену у її укрупненні і ущільнення при просуванні від нижнього горішнього рівню,. інформація має відповідати характеру менеджменту і відповідати сукупності цілей управління, тобто. кожному за управління надається інформація, що дозволяє виконати… Читати ще >
Рынок інформації та інформаційні технологии (реферат, курсова, диплом, контрольна)
смотреть на реферати схожі на «Ринок інформації та інформаційні технології «.
Зміст Запровадження… …2−3 Глава 1 Ринок інформації: особливості і проблеми развития…4−16 Інформація як ресурс…5 Інформаційний продукт та її особенности…6 Види інформаційних товарів хороших і услуг…7 Співвідношення витрат і результатів виробництва информации…8 Особливості структури та регулювання інформаційного рынка…9 Попит, пропозицію відкинув і ціноутворення над ринком информации…13 Глава 2 Нові інформаційні технологии…17−24.
Інструментальні інформаційні технологии…18 Системи штучного интеллекта…19 Прикладні інформаційні технології ринкової экономики20 Податкові інформаційні системы…22 Технології управління інвестиційними проектами…23 Глава 3 Захист інформації… …25−27 Укладання… …28−29 Список літератури… …30.
У ринковому господарстві прийнято виділяти чотири макросектора: споживчих благ, коштів виробництва, праці, від грошей і цінних паперів. Сучасне виробництво немислимо без функціонування п’ятого сектора — ринку информации.
Багато років і десятиліття нашій країні вважалося, найголовніше — це виробництво продуктів, матеріальних благ і куди нижче по громадської значимості - виробництво послуг. Прикладів що така хоч греблю гати, суть їх одна: метаморфози виробленого первинного продукту, які передбачають здійснення певних послуг, явно розглядалися як погані, третьорядні етапи його життєвого циклу. Якщо зневажливе ставлення існувало до послуг Його Величності матеріального виробництву, те що говорити про послугах населенню — «гвинтиків», за потрібне у тому, щоб проводився Матеріальний Продукт! Усі вони опинилися у складі такого «сумнівного» сектора, як невиробнича сфера, яка отримувала при централізованому розподілі ресурсів крихти зі столу Його Величества.
Отак ми й жили, реалізуючи Саму Передову теорію, виробляючи самі важкі верстати і найбільші транзистори, маючи найвищу зайнятість у сфері матеріального виробництва та однією з найбільш низькі зарплати у сфері культури, освіти й охорони здоров’я, з високих принципових позицій обговорюючи проблему: продуктивний чи праця викладачів у невиробничій сфері? Усі, здається, йшло добре — і темпи були, і теорія здійснювалася практично, як «раптом» очевидним викликало затвердження, що зсувається до межі світової цивилизации.
Ми далекі від затвердження, що у дію пішло цьому теорія, відгонить пріоритет виробництву речей, продуктів і пренебрегающая послугами, а тим більш такий «невещественной річчю», як информация.
З огляду на сказаного, як безпосередньо розпочати обговорення економічних труднощів виробництва інформації, потрібно «відновити у правах» інформацію, показати її місце у ряду продуктів послуг як результатах процесів производства.
Особливості інформації, як продукції, виробленої задоволення тих чи інших потреб індивідуальних або групових суб'єктів досить повно враховуються наступного визначенні. Інформацією (інформаційним продуктом, інтелектуальним продуктом, продуктом духовного чи нематеріального виробництва та т. п.) будемо називати річ чи дію (продукт чи услугу), которые: призначені їх виробником для доставки певного знання одержувачу здатні поповнити знання останнього без проведення ним якихось спеціальних, нетипових йому пізнавальних дій, тобто зазвичай, знання мають сприйматися безпосередньо: читанням, наглядом, слушанием.
Только ті дані є інформацією для споживача, які сприйняті їм, зрозумілі йому, нарешті, корисні, хоча б потенційно, на вирішення якийсь завдання, чи проблемы.
Із технологічного та його економічної точок зору виробництво, обмін, розподіл і споживання інформації мають низку специфічних особливостей. Найяскравіше та, несподівано вони виявляється у умовах ринкової організації відтворювального процесса.
У цьому курсової роботі зроблю спробу висвітлити проблеми, що стосуються різних сторін інформаційну діяльність, переважно пов’язані особливостям функціонування ринку інформаційних товарів та послуг. Що таке інформація як ресурс і як товар? Про особливості інформаційних товарів та послуг? Яким чином встановлюються ціни на всі інформаційному ринку? Чи є економічно та соціально необхідним існування безплатних інформаційних продуктів? Чи слід шукати якісно «нові способи оцінки витрат і результатів інформаційної деятельности?
На й інші питання спробуємо знайти відповіді, згідно з досвідом країн із розвиненою економікою й участі нашої практики, спираючись на дослідження зарубіжних і вітчизняних экономистов.
Глава 1.
Ринок інформації: особливості і проблеми развития.
Сьогодні в усіх країнах незалежно від рівня економічного і соціального розвитку відбувається не структурна перебудова, що з зростанням інформаційного сектору економіки і манлива за собою значні соціальні, політичні та культурні зміни у обществе.
Яскравим проявом цих тенденцій є значне збільшення числа зайнятих інформаційної діяльністю, тобто. діяльністю, пов’язаної з виробництвом, обробкою, зберіганням зброї та поширенням информации.
У найрозвиненіших країнах, насамперед у США, частка працівників інформаційного сектору економіки у числі зайнятих вже перевищує 50%. 1] Внесок інформаційного сектора економіки в ВНП розвинутих країн, з різних оцінкам, становить 10−25%.
Натомість ринок інформаційних товарів та послуг є сьогодні самим динамічно малорозвинутим. Інформаційний бізнес, став однією з найприбутковіших і найперспективніших, приваблює дедалі більше фірм. Інформаційні потреби різних рівнів ростуть все швидше, що розширює можливості інформаційного обміну, веде до появи дедалі нових інформаційних продуктів, стимулює розвиток всіх видів інформаційної деятельности.
Що ж до російської економіки, то ринок інформації поки лише формується. Перспективи розбудови Інформаційного ринку на нашій країні великою мірою залежить від продуманою й виваженої державної політики у цій галузі. З іншого боку, саме держава має забезпечувати виробництво тих інформаційних продуктів, що залишаються поза сферою рынка.
Досвід дуже багатьох країн показує, що пріоритетне розвиток інформаційного виробництва, у силу стратегічного характеру інформаційних ресурсів у розвитку сучасного суспільства дозволило багатьом державам подолати величезний розрив щодо рівня економічного і соціального розвитку проти розвиненими странами.
У зв’язку з цим вивчення інформаційного виробництва, й у частковості, ринку інформації та його особливостей, представляє сьогодні значний теоретичний практичним інтерес. Економіка інформації є порівняно новою сферою економічних досліджень. Різні підходи до вивчення інформації, як об'єкта економічного аналізу грунтуються в різних теоретичних положеннях. Ще кілька десятиріч тому поширена думка, що як щось невловиме і нематеріальне не має безпосереднього стосунку до економіки. Початок науково-технічної революції так званий інформаційний вибух докорінно змінили ставлення до продуктам інформаційну діяльність, що призвело в іншу крайності — інформацію спробували розмістити у ложе раціональності і оцінювати її як із товарів, застосовуючи звичайні економічні инструменты.
Сьогодні відбувається своєрідний синтез крайніх точок зору пошуки істини дедалі більше ведуться посередині. У цьому неминуче використання знахідок і відкриттів, вчинених у інших наукових областях, більш-менш тісно межуючих із економікою й участі також які вивчають феномен информации.
Інформація як ресурс. Економіка інформації немає довгої історії. Як наукову дисципліну вона стала складатися приблизно десятиліття тому. Американський економіст Ф. Махлуп першим спробував опредилить кордону «індустрії знань» і з відповіддю у тому, яка частина національного багатства є результатом виробництва, оброблення і поширення інформації. Пізніше з’явилися роботи М. Пората і М. Рубіна. Розроблені ними методики аналізу інформаційну діяльність найчастіше застосовують у міжнародної практике.
Інформація сьогодні розглядається як однієї з найважливіших ресурсів розвитку суспільства поруч із матеріальними, енергетичними і людськими. Як наголошує з цього приводу Б. Компейн, «інформація завжди була ресурсом, але тільки нещодавно ми побачили перші проблиски сприйняття інформаціі у тому контексті, що не економісти розглядають матерію та енергію як ресурсов». 2].
Інформація має реальну цінність завдяки їхній структурі. «Структурована інформація — тобто інформація для прямого застосування — потребує спеціальної структурі, що стоїть грошей». [3] З допомогою інформаційних продуктів споживач має можливість задовольняти потреба у нових відомостях і знаннях, і навіть різні естетичні потреби. Інформаційні товари та надають певну інформації і кошти, що дозволяють відтворювати необхідні знания.
Існування низки властивостей інформації, аналогічних властивостями ресурсів, дозволило використовувати чимало економічних характеристики (ціна, вартість, витрати, прибуток тощо. буд.) під час аналізу інформаційного виробництва. Як економічного ресурсу інформація призначається обмінюватись, є у обмеженій кількості, у своїй її у пред’являється платоспроможний спрос.
Цінність, чи корисність, інформації полягає у можливості дати додаткову свободу дій споживачеві. Інформація розширює набір можливих альтернатив і допомагає правильно оцінювати последствия.
Класична теорія інформації До. Шеннона розглядає здатність знімати невизначеність ситуації основне властивість информации.
Однак інформація може лише знімати невизначеність. Часто може бути зворотне: отримані через інформацію знання дозволяють побачити нові можливості у старої ситуації та цим збільшують ступінь невизначеності та тягар выбора. 4].
Сьогодні теорія інформації ще склалася остаточно, є безліч різних, іноді діаметрально протилежних поглядів на природу інформації, вироблено загальновизнаного визначення поняття «информация».
Виходитимемо з визначення інформації, як перетвореної форми знання, знання, відчуженого від безпосереднього власника і перенесеного на будь-якої матеріальний носитель.
Інформаційний продукт та її особливості. Результатом інформаційну діяльність є інформаційний продукт, який постає над ринком як інформаційних товарів хороших і услуг.
Слід сказати, що багато видів інформації проводять для обміну і надаються споживачеві безплатно, як про громадських благ. Їх виробництво здійснюється державою чи бесприбыльными некомерційними организациями.
З іншого боку, є безліч інформаційних товарів та послуг, які результат інформаційну діяльність. Це, перш всього матеріальні компоненти, що необхідні виробництва, переробки, збереження і поширення информации.
Зазначимо основні особливості інформаційного продукту, які кардинально відрізняють інформацію з інших товаров.
По-перше, інформація жевріє за місячного споживання, і може бути використана багаторазово. Інформаційний продукт зберігає що є в ньому інформацію, незалежно від цього, скільки вже разів у неї использована.
Це властивість інформації - незнищенність — можна проілюструвати відомої притчею Б. Шоу пера: «Коли ви є яблуко і маю якесь є яблуко і коли ми обмінюємося цими яблуками, те в вас і маю якесь залишиться за одним яблуку. Якщо ж ви маєте уваги ідея і маю уваги ідея і відбувається обмін ідеями, те в кожного людей буде по дві идеи».
По-друге, інформаційний продукт згодом піддається своєрідному «моральному зносу». Хоча інформація, і не зношується при вживанні, але вона може втрачати свою цінність тоді, як наданий нею знання перестає бути актуальным.
У різних галузях науку й техніки темпи знецінення знання неоднакові, процес «старіння» інформації може тривати від п’яти до п’ятнадцяти лет.
По-третє, різним споживачам інформаційних товарів та послуг зручні різні способи надати інформацію, адже споживання інформаційного продукту вимагає зусиль. У цьому полягає властивість адресності информации.
До речі, таким чином властивості, як і і властивості старіння, потреба у інформаційному продукті будь-коли то, можливо задоволена назавжди і безповоротно. «Створення і інформаційного продукту, — пише Ю. Шрейдер, — це спроба навести міст через прірву, відділяють знання і информацию».
У — четвертих, виробництво інформації, на відміну з виробництва матеріальних товарів, вимагає значних витрат з порівнянню до витрат на тиражування. Копіювання тієї чи іншої інформаційного продукту обходиться, зазвичай, набагато дешевше його виробництва. У зв’язку з цим У. Тамбовцев підкреслює, що з обміні на інформаційному ринку ви купуєте носій, а чи не право копирования. 5].
Це властивість інформаційного продукту — труднощі виробництва та відносна простота тиражування — створює, зокрема, чимало негараздів у через відкликання визначенням прав власності у межах сфери інформаційної деятельности.
Види інформаційних товарів та послуг. Інформаційна сфера охоплює широке коло товарів та послуг. Ринок інформації входять такі сектора, як комунікації, освіту, науковотехнічні дослідження, печатку, кіно, реклама, управлінська діяльність й т. д.
Узвичаєна класифікації інформаційних товарів та послуг на сьогодні немає. Зупинимося деяких із застосовуваних підходів до виділення певних категорій інформаційного продукту на підставі чи інших признаков.
Передусім слід розрізняти інформацію, як таку носії інформації. По сферам використання інформація може подразделятся на науково-технічну, управлінську і социальную.
При прагматичний підході, який оцінює блага від використання інформації, інформаційні продукти діляться на пізнавальні і развлекательные.
Зазначимо, що у міжнародній практиці, ще починаючи з робіт Ф. Махлупа, до інформаційним товарам, зазвичай, відносять власне продукти інформаційну діяльність й допоміжні продукти, т. е. щоб забезпечити виробництво, зберігання, обробку та поширення информации.
Так, Ф. Махлуп виділив 30 галузей, що з виробництвом знання й поділив їх у п’ять груп: освіту, наукові дослідження й розробки, засоби інформації і зв’язок, інформаційні машини та устаткування, інформаційні услуги. 6].
Є й така думка, що інформаційної сфері недоцільно відносити виробництво технічних засобів на навчання і перетворення інформації, її носіїв, каналів зв’язку й т. буд. Так, У. Тамбовцев бачить п’ять великих блоків всередині інформаційного ринку: науковотехнічна продукція, об'єкти художньої культури, управлінські дані та шляхів сполучення, побутова інформація, послуги і образование. 7].
На погляд, доцільність тієї чи іншої підходи до виділенню видів інформаційного прдукта визначається безпосередніми цілями дослідження, розробленими методами статистичного обліку, можливістю зіставлень на рівні підприємств і окремих секторів економіки, так і міжнародному. Співвідношення витрат і результатів виробництва інформації. Більшість застосовуваних методів визначення витрат за виробництво інформаційних товарів та послуг спирається ті ж принципи, які використовуються в оцінці витрат виробництва звичайних товарів хороших і услуг.
Наведемо за приклад методологію визначення витрат за виробництво статистичної інформації. Сукупні витрати видаються як сума цих витрат, що з здійсненням різних етапів загального технологічного процесу. Загальні витрати включають видатки спостереження, підготовку первинних даних, передачу даних від джерел інформації, контроль достовірності повідомлень, обробку даних та його перетворення, зберігання, пошук і освоєння випуск данных. 8].
Особливості інформації, як товару ускладнюють визначення витрат за її виробництво традиційними методами, найчастіше їх застосування носить формальний характер.
Наприклад, гонорар книжку може нараховуватися залежно від неї обсягу, який побічно висловлює трудовитрати. Проте сьогодні у розвинених країнах таку систему вже немає застосовується, гонорар виплачується автору залежно від кількості проданих примірників по мері додруківки тиражу. І тут характеристикою цінності інформаційного продукту є спрос. 9].
Своєрідна оцінка загальної собівартості «ідейного продукту» наукового чи художньої творчості було запропоновано А. Молем. Сюди А. Моль відносить ціну часу дозрівання задуму, ціну матеріалів, ціну часу конкретизації задуму й інформації, різні коефіцієнти надбавок до рівня компетентності і різного роду почесні ставки, більш більш-менш постійні витрати производства. 10].
Слід сказати складність взаємодії витрат і результатів інформаційну діяльність. Там, коли великій ролі грає чинник своєчасного використання інформаційного продукту, ефект інформаційного впливу непропорційний зусиллям, витраченим на виробництво інформації. Багато інформаційних товарів та послуг має невеличкий життєвий цикл, та їх своєчасне використання дає величезний ефект. Це стосується, наприклад, до таких видам інформаційного продукту, як оперативна управлінська інформація чи метеорологічні прогнозы.
Дедалі частіше при економічному аналізі співвідношення витрат і результатів інформаційного виробництва використовується принцип «затраты-выигрыш». Він дозволяє знайти кількісну оцінку всіх витрат і благ, які можна отримати під час використання інформації, у загальних одиницях виміру (зазвичай такий единицой служать гроші). Основні кроки аналізу такі: перераховуються всі неприємні наслідки використання інформації, потім вони діляться на позитивні й негативні, кожному за визначається ступінь впливу на результат, та був шукається єдина міра, яка дозволяє подати ці наслідки між собой. 11].
Але й тут виникають труднощі. З одного боку, грошове вимір витрат у сфері інформаційну діяльність у багатьох випадках визнається неадекватним відбиття всієї гами витрат. З з іншого боку, визначення соціального виграшу від використання інформації належить до невирішених проблем.
Порівняно нещодавно у економічній психології виникло поняття «поведінкових витрат», т. е. витрат нервової енергії, мислення та т. п. 12] Концепція «поведінкових витрат» дозволяє упритул наблизитися для оцінювання ефективності інформаційну діяльність. Багато видів діяльності, навіть будучи прибутковими в грошах, насправді може бути убыточными.
У той самий час сила інформаційного на суспільство так і особистість стає дедалі більше. Забезпеченість інформаційними товарами і послугами, можливості інформаційного обміну характеризують готовність суспільства до соціально-економічним змін. Відставання у сфері інформаційного виробництва закриває доступом до новітньої інформації та тягне у себе відставання як у традиційних, і у новітніх галузях економіки. Особливості структури та регулювання інформаційного ринку. Стратегічний характер інформації, як ресурсу економічного і міністерства соціального розвитку зумовлює високий рівень державного регулювання, значний рівень концентрації та монополізації інформаційного производства.
Існуючі сьогодні тенденції у цій галузі яскраво ілюструє ситуація над ринком комунікацій. Так, серед 13 розвинених країн світу лише у США, Великій Британії та Японії немає монополії на традиційні комунікаційні средства.
У найбільшій телекомунікаційної компанії мира-американской корпорації «АТТ"-в час працює 320 тисяч службовців, та її оборот 1992 року становив 65 млрд. доларів (що можна з обсягами ВНП багатьох держав мира). 13] «АТТ» контролює 99% ринку міжнародних телефонних переговорів, тоді як у частку її найближчого конкурента припадає менше 1% цього рынка. 14].
Слід зазначити, нові види телекомунікаційної зв’язку в розвинених країнах функціонують, зазвичай, за умов жорсткій конкуренції. У принципі аналогічне становище спостерігається сьогодні й у Росії: поруч із монополізмом у сфері поштових чи телефонних послуг існує 30 територіальних систем комп’ютерної связи. 15].
Високий рівень концентрації коштів комунікації, під час першого чергу сучасних, причина поділу різних регіонів на «інформаційно бідні» і «інформаційно багаті». Так, забезпеченість Лондона сучасної апаратурою телексной зв’язку дорівнює 256% від среднеанглийского рівня, позаяк у інформаційно бідних районах вона перевищує 50%. Відповідні показники для Франції становлять 188% і 50%, для ФРН — 146% і 48%, для Італії - 175% і 13%. 16].
У 80-ті роки у багатьох країнах початку проводитися політика демонополізації і дерегулювання, що у своє чергу сприяло становленню різноманітних ринкових структур й диверсифікації інформаційного виробництва. Широку розголосу отримала що проводилася приватизація таких гігантів інформаційного бізнесу, як Англія корпорація «Брітіш телеком», японська «Ниппон телеграф & телефоун», американська «Американ телефоун & телеграф».
Посилення конкуренції на інформаційному ринку призвело до у себе як зниження витрат за виробництво багатьох інформаційних товарів, і зниження ціни ринку інформації. Так було в напередодні денаціоналізації фірма «Брітіш телеком» знизила плату користування міжміськими каналами телефонному зв’язку на 33%. 17].
Дедалі більшу роль інформаційному виробництві сталі грати дрібні й середніх підприємств, використовуючи такі свої переваги, як гнучкість, мобільність, близькість до споживача. Наприклад, в середині 1980;х років малий і середнього бізнесу поглинав 50,1% всіх зайнятих у сфері обробки даних, і обслуговування компьютеров. 18].
Разом зі зростанням числа виробників на інформаційному ринку розширюється коло запропонованих товарів та послуг, підвищується якість продукції і на обслуговування, т. е. виробництво стає мобільнішим і гнучким, який відповідає самому характеру інформаційних товаров.
Отже, над ринком інформації чітко проявилися основні тенденції структурні зміни і зміни пріоритетів регулювання, які відбувалися останнім часом у розвинених країн. У цьому зупинимося за показ такої межах, властивій країн із високий рівень економічного та розвитку, як формування з так званого бесприбыльного сектору економіки. Некомерційні інформаційні служби становлять значну частину в цьому секторі (бібліотеки, науководослідницькі установи, видавничі фірми, професійні суспільства, правові служби й т. буд.). Серед економічних концепцій, пояснюють причини виникнення та розвитку в цьому секторі, виділяються, наприклад, теорії колективних благ та надаваних послуг, неефективності ринкового механізму, споживчого контроля.
Багато продукти інформаційну діяльність своїм статусом є громадськими благами (фундаментальні наукових досліджень, державне управління, національні мережі комунікацій тощо. буд.) Вони мають властивостями неподільності і неисключаемости з споживання. Як показує світовий досвід, з урахуванням лише ринкових принципів неможливо виявити і задовольнити потреби у що така благах.
Зазвичай, держава перебирає регулювання процесу виробництва та розподілу інформаційних продуктів, без яких суспільство неспроможна нормально розвиватися. Це створює більш-менш рівні можливості у сфері споживання інформаційних продуктів. Адже інтереси суспільства вимагають, щоб значної частини інформації було б доступною, тож держава й безприбуткові організації беруть він покриття витрат забезпечення доступу до інформації. До речі, відзначимо, що у деяких випадках приватний бізнес також зацікавлений у досить простому і дешевому доступі до інформації, наприклад під час проведення рекламних кампаний.
Неприбуткові інформаційні служби на відміну державних в більшою мірою йдуть законам ринку. Але сьогодні їхній діяльність спрямована не зміну створюваних приватним бізнесом й державою товарів та послуг, але в можливість їх альтернативного надання потребителю.
Однією з видів формування доходів неприбуткового сектора є платна реалізація інформаційних продуктів поруч із бюджетними асигнуваннями, благодійними внесками, операціями із цінними бумагами.
Через специфіки інформації, як товару та соціальній значимості інформаційних продуктів в оцінці ефективності виробництва та можливостей використання інформації дедалі більше застосовуються моральні норми та естетичні критерії поруч із грошовими. Можливо, саме це пояснює високу частку організацій, зайнятих інформаційної діяльністю, всередині бесприбыльного сектору економіки. Адже навіть у случае-предоставления таких організацій платних информационых товарів хороших і послуг переслідуються інші цілі, ніж отримання прибутку грошового винагороди: прагнення досягти фінансової незалежності, відшкодування витрат за створення нових інформаційних продуктів, отримання нових знань, придбання соціального авторитету тощо. п.
Отже, високий рівень державного регулювання інформаційного виробництва можна пояснити роллю держави у виробництві багатьох інформаційних продуктів, що є громадськими благами. З іншого боку, це держава грається також чималу роль усуненні інформаційних экстерналий.
Економічна діяльність із виготовлення інформаційних товарів хороших і послуг, як жодна інша супроводжується значними зовнішніми ефектами, т. е. вигодою чи збитком третіх осіб без відповідної оплати чи відшкодування. Як Й. Стиглиц, інформаційні экстерналии як особливого класу екстерналій стали виділятися порівняно недавно. 19].
Класичним прикладом позитивних інформаційних экстерналей є фінансування окремими фірмами наукових і розробок, результати яких часто стають надбанням широкого кола зацікавлених осіб. Патенти чи ліцензії можуть бути засобом усунення позитивних зовнішніх ефектів інформаційного проиэводства.
До негативним інформаційним экстерналиям можна віднести, наприклад, негативне ставлення телеглядачів до реклами, що займає багато ефірний час. Відповідно, розроблено законодавчі акти, регулюючі рекламний бізнес, багато в чому засновані на критеріях естетичного чи психологічного характера.
Проте внаслідок те, що інформація є особливий вид товару, багато фахівців, обговорюючи проблеми регулювання виробництва інформації, налаштовані песимістично: «Вартість її виробництва неможливо повністю відшкодувати, як неможливо ефективно захистити право власності на вид інформації». [20].
Практика показує, правові норми регулювання проблем, що з інтелектуальної власністю, ще досить розроблено навіть у розвинених країн. За оцінками експертів, на початку 1990;х років втрати від «піратства» над ринком інформаційних товарів та послуг лише США становили до 17 млрд. дол. ежегодно. 21].
Ставлення до інтелектуальної власності, що склалося в у світовій практиці, дуже неоднорідне. Всесвітня організація інтелектуальної собствености, заснована в 1967 р., визначає її як права, які стосуються: літературним, художнім і науковим творам, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо та телепередачам, винаходам у всіх галузях людської діяльності, науковим відкриттям, промисловим зразкам, товарних знаків, знакам обслуговування, фірмовим найменувань комерційним позначенням, захисту проти несумлінної конкуренції та й інші права, які стосуються інтелектуальної діяльність у виробничої, наукової, літературного й мистецького областях. 22].
Відповідно до цією ухвалою можна зрозуміти, що у інтелектуальну власність поширюється авторське і изобретательское право.
«Наукового права» у світі немає, що викликає проблеми, пов’язані з наданням товарної форми продуктам інтелектуальної діяльності. Якщо матеріальних продуктів форма уявлення однозначно пов’язані з внутрішньої сутністю, то сутність наукового результату мало залежить від форми уявлення. У той самий час за класичними канонами авторського права і той ж результат, виражений по-різному, може мати самостійну цінність. Вона не змісту, а зовнішньої формі, що запобігає копіювання, але з перешкоджає запозичення содержания.
У нашій країні є лише проект Закону «Про наукову інтелектуальної власності та посилення її охорони». За оцінками фахівців, у проекті звужене тлумачення сутності інтелектуальної собственности.
Також залишаються спірними питання грошового оцінювання у бухгалтерському обліку нематеріальних активів, до складу яких належать факти й об'єкти інтелектуальної власності (права на винаходи, права на промислові зразки, товарні знаки, права на «ноу-хау», тобто. технічний досвід минулого і секрети виробництва, авторські права, ділова репутація фірми тощо.). На підставі деякого подібності характеру участі нематеріальних активів в процесі провадження з основними чи необоротними засобами застосовується подібна методика їхнього суворого обліку: оцінка по початкової і залишкової вартості, нарахування амортизації тощо. буд. Та заодно тривалість існування нематеріальних активів визначається умовно: це у навіть Канаді термін использо вания визначено у 40 років, Японії — 5 років, Нідерландах, Швеції, соціальній та Росії — 10 років. Грошова оцінка діловій репутації фірми виявляється під час розпродажу активів фірми, звідси виникають проблеми її оцінки на період поточної діяльності даної фирмы.
Отже, бачимо, що, з одного боку, регулювання інформаційних ринків у часто підпорядковується загальним тенденціям, з іншого боку, особливості інформацій як товар вимагають вироблення принципово нових підходів в оцінці ефективності її виробництва та можливостей її использования.
Попит, пропозицію відкинув і ціноутворення над ринком інформації. За оцінками експертів, світове споживання інформаційних продуктів в 1986 р. перевищила трильйон доларів з дворазовим збільшенням до 1990 г. 23] Попри тенденцію зниження ціни багатьох видів інформаційних товарів та послуг, інформаційний бізнес зростає все швидше, що свідчить про значний потенціал попиту продукцію інформаційного сектора.
Розмаїття видів інформації визначає широке коло споживачів інформаційних товарів та послуг. Через те що у інформацію і споживчий і виробничий попит, вона предмет як індивідуального, і виробничого споживання. Але сьогодні основну масу інформаційних продуктів споживають саме фірми, а чи не індивідуальні користувачі. Технологія виробництва, оперативна управлінська інформація, маркетенговые дослідження, ділові консультації - ось приклади використання інформаційних продуктів підприємствами. Натомість прямі закупівлі інформаційних товарів та послуг населенням розвинених країн становлять лише 8% від загального обсягу продажу інформаційного сектора. 24].
Натомість у структурі споживчого попиту інформаційні товари та послуга займають все більше місця через які у суспільстві соціальних і культурних змін під час переходу на інформаційну стадію розвитку. Так, насиченість сучасного американського вдома споживчої електронікою характеризується сьогодні такими цифрами: телевізори мають 98% сімей, кольорові телевізори — 95%, відеомагнітофони — 61%, стереосистеми — 15%, лазерні програвачі — 13%, автовідповідачі — 24%. 25].
На споживчому ринку інформаційних продуктів чітко проявляється залежність рівня попиту, від наявності товарів — субститутов. У цьому цікаві такі дані: на 1000 жителів у 1989 р. у СРСР доводилося 99 телефонів (відповідно США — 760, в ФРН — 509, у Японії — 415, таки в Індії — 4), на 1000 жителів у рік відправлялося 200 телеграм (США — 247, до ФРН — 102, у Японії — 368, в Індії — 128). 26].
Існуюча нині жорстка між кіно-, тіліі відеопродукцією яскраво ілюструє те що, що хоча б інформаційний продукт то, можливо представлений різних матеріальних носіях, тобто. зміст (інформація) буде однаковим, а форма подачі різна. Використання такого властивості інформації, як адресність дозволяє знаходити нових споживачів повну інформацію, представленої у нової форме.
При рівні розвитку сучасних інформаційних технологій споживач має можливість робити вибір між традиційними і нетрадиційними способами надати інформацію. Наприклад, в бібліотеці можна використовувати ручний чи електронний каталог, вимагати ксерокопії необхідних журнальних статей чи проводити пошук в повнотекстових базах даних, і т. п.
Практика маркетингових досліджень, у розвинених країн говорить про тому, що фірми-виробники інформаційних продуктів використовують кілька основних підходів під час встановлення ціни інформаційні товари та. Продуктовий підхід грунтується на особливостях конкретных-информационных продуктів. Інституціональний підхід зосереджує уваги на виробниках інформаційних товарів та послуг. Управлінська підхід поєднує у собі деякі риси попередніх підходів і використовують у виробленні цінової стратегії тій чи іншій фирмы.
У процесі формування ціни інформаційні товари та кожен виробник вирішує ціла низка запитань: наскільки унікальні дані товар або ж послуги, як і платоспроможність споживачів, як і структура ринку цього продукту тощо. д.
Інформаційні служби часто роблять ставку унікальність продукту. Наприклад, над ринком баз даних чимало їх немає аналогів, що, природно, надає величезну перевагу щодо рівня цен.
Цінність інформаційного продукту характеризується десятками властивостей, як-от значимість, корисність, употребимость, повнота, своєчасність, доступність, форма подачі, достовірність і т.д.
Це якісне розмаїтість інформаційних продуктів зумовлює цю властивість ціноутворення над ринком інформації, як широке використання договірних цін, націнок за новизну, уцінок, знижок, цінових пільг, тобто. усіх можливих способів надання гнучкості цінами. Слід особливо звернути увагу іа те, що під час виробництва певних видів інформації (науково-технічні винаходи, витвори мистецтва тощо. п.) відсутня цілковита взаємозамінність виробників інформаційного продукту. У разі виникає ефект абсолютної ренти. Так, ціна білети у театр на постановку відомого режисера чи вартість картин відомого художника залежать в кінцевому підсумку тільки від рівня спроса.
Натомість воспроизводимой є, зазвичай, управлінська, науково-технічна, побутова і освітня информация. 27] Це означає, що може бути отримана різними, коштами підприємців і різними субъектами.
Особливого значення має те що, що вартість інформації постійно зростає і помітно знижується, що викликано насамперед удосконаленням — і значним поширенням інформаційних технологій. Навіть у роки економічної кризи 1970;х років комп’ютери подешевшали на 95%, вартість експлуатаційних мереж ЕОМ знижувалася на 11% щорічно, програм — на 25, машинної пам’яті — на 40%. 28] Ці тенденції зберігаються сьогодні. У той самий час вартість традиційних коштів поширення інформації — книжок, газет тощо. буд. — значно зросла, оскільки матеріали і енергоносії обходяться все дорожче на відміну інформаційних ресурсов.
Що стосується багатьох видів інформаційних продуктів, насамперед тих, які виробляються бесприбыльными організаціями або ж які ставляться до громадським товарам, виникають проблеми платності. З одним боку, наполеглива орієнтація на принцип бесприбыльности, небажання виходити на інформаційний ринок може мати сьогодні катастрофічні наслідки традиційних державних підприємств і безприбуткових інформаційних організацій. З іншого боку, повний переклад інформаційну діяльність на комерційні рейки може поставити під загрозу загальнодоступність информации.
Як основних аргументів проти платності низки інформаційних продуктів висуваються такі негативні наслідки застосування принципів ринку, як неможливість врахувати громадські витрати й вигоди, небезпека виробництва дешевих послуг погіршеного якості і меншого значення, посилення соціального нерівності споживачів, розподіл суспільства до «інформаційно бідних» і «інформаційно богатых».
З іншого боку, застосування принципу платності спонукає информациоиные служби й постачальників інформації активніше підлаштовуватися під структуру попиту, підвищує розуміння реальної цінності інформації в користувачів, усуває зайві запити, виявляє корисність служб завдяки їхнім оцінці через ринок, сприяє раціоналізації управління фірм-виробників інформації та т.д.
Так чи інакше, розглядаючи особливості ціноутворення на інформаційному ринку, знову бачимо особливий характер інформації, як товару, що у своє чергу неминуче накладає відбиток на принципи встановлення ціни ринку інформаційних продуктів. Нерідко інформація розподіляється минаючи сферу ринку, і споживачів отримують її бесплатно.
Глава 2.
Нові інформаційні технологии.
Нині інформація у якнайширшому сенсі є найважливішою стратегічною ресурсом, особливо у сфері экономики.
Процеси, активно що розвиваються у російській економіці, змушують переглянути традиційні організаційногосподарські взаємозв'язок харчування та правомочності, обдумати серйозних змінах інформаційної инфраструктуры.
Інформаційну інфраструктуру економіки утворюють організації, експлуатуючі центри обробки та аналізу інформації, канали інформаційного обміну, комунікації і лінії зв’язку, і навіть кошти інформаційного взаимодействия.
Сьогоднішнє інформаційне простір російської економіки складається з слабко пов’язаних між собою інформаційних секторів (державних і комерційних, відомчих і регіональних), кожен із що у він з різних причин мало доступний використання коштів і розширення. Сучасні інформаційні економічні системи функціонують без належного взаємодії, що зумовлює дублювання робіт, надмірності разом первинної інформації, подорожчання їх проектування й эксплуатации.
У результаті становлення ринкової економіки значної частини інформаційних ресурсів стала формуватися в недержавному секторі економіки, доминирующем над ринком комерційної інформації та найчастіше істотно випереджальному державний. Офіційна політика в області формування та використання інформаційних ресурсів приватного сектора має сприяти включенню неурядових організацій в інформаційне простір за умови їхнього відповідності вимогам организацнонно-нормативных документів, що регламентують єдиний порядок формування та використання інформаційних ресурсів різних классов.
Державна політика вдосконалення інформаційної інфраструктури економіки повинна враховувати значну територіальну протяжність країни, і навіть різні рівні розвитку інформатизації окремими її регіонах. Стан інформатизації регіонів стає однією з важливих чинників, стримуючих економічне развитие.
На одній із головних ролей у процесі інформатизації сучасної російської економіки грає комплект інформаційних технологій, методик їх ведення й порядку використання, інформаційно-телекомунікаційних систем та мереж передачі як загальнонаціонального призначення, і спеціалізованих, функціонуючих і взаємодіючих з урахуванням єдиних принципів, які забезпечують інформаційну зв’язок Федерації загалом, окремих регіонів, громадських організацій і граждан.
Особливе місце у ряду застосовуваних технологій займають найбільш сучасні, звані нові інформаційні технології (НІТ). Існуючі інформаційні технології формально можна розділити на два великих взаємозалежних класу: программно-математические інструментальні кошти інформатизації, призначені для проектування сучасних НІТ, і прикладні інформаційні технології, щоб забезпечити затвердження ФІФА й підтримку рішень. Інструментальні інформаційні технологии.
Більшість технологій, складових цей клас, з’явилося практично одночасне створенням ЕОМ як спеціального і спільного програмного забезпечення, операційними системами різного класу тут і призначення, пакетів прикладних програм. Ці технології, і навіть їх досконаліші модифікації і нині активно використовуються розробниками економічних інформаційних систем і грунтовно описані у наукову літературу. Зупинімося лише на інструментальних НІТ, отримали поширення останнім часом. До до їх числа можна віднести гіпертекстові технології, машинну графіку, телекомунікаційні методи доступу, САSЕ-технологии, системи штучного інтелекту, мультимедіа, виникнення яких пов’язане, переважно, з новими технічних можливостей коштів обчислювальної техніки. Під час створення прикладних інформаційних систем можна буде спиратися тільки досконаліші технології, які дозволять виходити сучасний рівень комп’ютеризації в економіки та однакові влитися у світовий економічний пространство.
Гіпертекстову підхід дає змогу працювати з більшими на обсягами семантичної (понятійної) інформацією вигляді тексту, у якому є виділені різним кольором фрагменти, дозволяють вивчати текст в потрібному користувачеві напрямі - гипертекста.
Гіпертекст — форма організацій інформації, розділеної на фрагменти, кожного з яких зазначено переходи решти фрагментами із зазначенням типу їх взаємозв'язки. Навігація в гіпертекстових масивах ввозяться залежність від інформаційної потреби абонента і визначається заздалегідь. Специфіка гіпертекстової технології у тому, що користувач сам вибирає варіант створення, або вивчення нових знань у завцсимости від своїх індивідуальних здібностей, схильностей, рівня кваліфікації, і підготовленості. Особливо корисна дана технологія, коли створюються нові соціально-економічні концепції, й треба бути переконаним у цьому, що нормативно-правові документи будуть у точності відповідати основним концептуальним принципам, підкріпляючи і розвиваючи їх. Объектографический гіпертекст дозволяє аналізувати документи з формованого інформаційного фонду на повноту, несуперечність і надмірність, одночасно вишукуючи сфери, потребують додаткової регламентации.
Графіка. Ведучи мову про машинної графіці, треба сказати, що у умовах ринку (як, і у розвинених інших країнах) велике увагу приділяється наукової візуалізації даних з метою наочного уявлення наукових установ та комерційних результатів. Іноді ефективного ілюстративного матеріалу виявляється предосить, щоб наочно уявити економічне обґрунтування та фінансове становище об'єкта исследования.
Телекомунікації. Останнім часом до інструментальних технологій ринкової економіки активно впроваджуються комп’ютерні системи громадського доступу: комерційні бази даних тематичного характеру, системи електронних бірж і рекламних дощок, оголошень, системи віддаленій обробки інформації, кошти уявлення інформаційних, фінансових та інших видів услуг.
Основними формами реалізації таких многопользовательских комерційних систем є локальні обчислювальні сіті й телекомунікаційні системи. Можливості локальних обчислювальних мереж жорстко обмежені в територіальному плані. Телекомунікаційні ж системи, використовуючи виділені, а переважній більшості випадків звичайні міські телефонні канали, постачають користувачів повний набір інформаційних послуг від віддаленій телекомунікаційної бази данных.
САSЕ-технологии. Досвід проектування економічних інформаційних систем показує, що це логічно складна, трудомістка і тривала за часом робота. Це зажадало розробки програмнотехнологічних коштів спеціального класу — САSЕ (Computer Aided Software Engeneering)-систем. СА5Е-системы дозволяють охопити процес розробки складних логико-аналитических моделей економічного комплексу загалом. Вони на методології структурного чи объектноорієнтованого проектування й програмування, використовує специфікації як діаграм чи текстів для описи системних вимог, перетинів поміж моделями системи, динаміки поведінки системи та архітектури програмних средств.
Системи штучного інтелекту. Науково-практичний прорив у інформатики призвела до виникнення індустрії інтелектуальних систем. У сфері найважливішим і швидко мерехтливим напрямом є розробка технологій, заснованих на виключно знаннях. Використовуючи інформаційно-пошукові, расчетнологічні і експертні системи, користувач може виконувати доручені йому завдання, виходячи межі мови своєї предметної области.
Інтелектуальні інформаційно-пошукові системи дозволяють здійснювати пошук необхідної інформації в базах знань, вирішувати управлінські й економічні завдання. Експертні системи з допомогою накопичених знання предметної області дозволяють розпізнавати і діагностувати складні процеси, приймати рішення, формулювати плани дій, висувати і перевіряти гіпотези. Прогрес систем штучного інтелекту має особливо важливе значення у розвиток інструментальних коштів проектування НІТ і можуть призвести до нової комп’ютерної революції - революції знань. мультимедіа — це інтерактивна система, забезпечує роботу не тільки з текстами і нерухомими зображеннями, але й які йшли відео, анімаційної комп’ютерної графікою, промовою і високоякісним звуком. Поява систем мультимедіа призводить до кардинальних змін у таких сферах, як бізнес, освіту й за іншими сферах професійної діяльності, дозволяє відстежувати індивідуальні запити світового фінансового ринку, створювати видеокаталоги які й виробів, комерційні бази, довідники, проводити ділові відеоконференції. Прикладні інформаційні технології ринкової экономики.
Для підтримки нових господарських механізмів мали бути зацікавленими розроблено адекватні ринкових відносин НІТ. Зокрема, в сучасних умовах змін піддаються банківська і інвестиційна діяльність, вдосконалюється оподаткування, з’являються нові види управлінської роботи і суб'єкти ринку, що потребує ефективних прикладних інформаційних технологий.
Банківські системи. Розвиток дослідницько-експериментальної і вдосконалення банківських структур породжує потреба у нових послугах фінансових установ. Децентралізація банківської системи веде до принципово нової організації, що вимагає розробки концепції комплексної інформатизації окремих установ підвищення ефективності їх власного функціонування, і навіть для взаємодії між собою, з ЦБ РФ і із зарубіжними партнерами. Банківські інформаційні технології мають забезпечувати достатню оперативність з організацією розрахунків. З іншого боку, наноелектроніка банківську діяльність найбільш трудомістка, містить великий обсяг обчислень разом й характеризується як рутинная.
Застосування імітаційного моделювання для побудови банківських технологій — одне з найбільш перспективцых підходів до вирішення стратегічних проблем. Банкір може імітувати фінансові показники банку, оцінювати ефективність яких і наслідки прийняття рішень та таким чином визначати власну політику на фінансовому ринку. До цього напрямку тісно примикає розробка експертних систем, орієнтованих як у клієнтів банку, і банківських специалистов.
Надзвичайно важливий питанням інформатизації банківську діяльність залишається організація зв’язок між банками Росії. Існуюча паперова технологія зазвичай вимагає 2−3 днів переказування грошей. У цьому затримка то, можливо обумовлена як самої формою організації розрахунків, і станом комунікацій. Впровадження НІТ може призвести до виходу від цього кризи. Оскільки самостійно розроблювані і модернізовані програмні комплекси стоять занадто дорого, посилюється роль організацій, які спеціалізуються у сфері банківських технологій і спроможних виконувати банківські проблеми комплексно. Що З’явилися продукти, звані «банківськими платформами», дають, з погляду єдиної уніфікованої функціональної бази, спільне рішення всіх банківських завдань, визначатимуть стандарти якості і функціональні можливості автоматизованих систем обробки банківської информации.
Біржові технології. Досвід показав, що проектування біржових комп’ютерних комплексів — це логічно складна, трудомістка і тривала за часом робота, потребує високій кваліфікації всіх що у е. е виконанні фахівців. Проектування таких комплексів традиційно полягає в інтуїції, акспертных оцінках, дорогих експериментальних перевірках функціонування комплексу, й практичному досвіді. З іншого боку, зі зростанням числа користувачів біржовий технології посилюється роль високої продуктивності її функціонування, яка істотно залежить від ідеології проектирования.
Впровадження сучасних біржових інформаційних технологій у практику має сприяти підвищенню економічної эффек тивности роботи біржі з допомогою розширення сфери її діяльність у регіонах країни, прискорення оборотності оборотних засобів, залучення у біржовий процес масових постачальників, посередників і покупців, забезпечення можливості активного скоєння як великомасштабних, а й посередньоі маломасштибных угод на масовій кількості, автоматизації трудомістких і найтриваліших рутинних процесів, збору зв аналізу заявок від брокерських фірм на купівлю-продаж комп’ютерним способом, проведення автоматизованих торгів (розрахунок курсу, укладання угод, оформлення торгових контрактів і проведення клірингових розрахунків) по єдиним правилам, яке забезпечує захист інтересів інвестора, рівних прав всіх учасників торгів і т.п.
Технології менеджменту. У разі ринку новим змістом наповнюються все процедури виробничого менеджменту. Будь-яке виробництво пов’язані з потоками як внутрішньої, і зовнішньої інформації. Серед різноманіття вступників відомостей менеджеру ухвалення рішення потрібні лише суворо визначені, проте інші є інформаційний шум. З іншого боку, більшість інформації виникає не там, де у ній потребують, для успішного розв’язання завдань велике значення набуває вміння подолати цю дистанцію. Дозвіл проблеми комунікації впливає на швидкість надходження інформації і його своєчасність, що сприяє ефективнішою роботі підприємства. Цей лише невеликий коло проблем виявляє необхідність побудови спеціальної керуючої інформаційної системи, що сприяє їх оптимального рішення. Нині існує дві основні підходу до побудови таких систем. Це МIS-системы (Мanagement Information Systems), що до потрібному моменту часу у «найзручнішою формі з урахуванням узвичаєного принципу економічності надають необхідну менеджера інформацію минуле, сьогодення та майбутнє відповідно до посталої ситуацією. Другий підхід виходить з DSS-системах (Decision Support Systems), орієнтовані на інтелектуальне забезпечення процесів прийняття прийняття рішень та ставлять за мету підтримку прийнятих решений.
Принцип виборчого розподілу інформації передбачає систематизацію інформації, згідно з такими вимогами:. інформація має відповідати рівню управління, виражену у її укрупненні і ущільнення при просуванні від нижнього горішнього рівню,. інформація має відповідати характеру менеджменту і відповідати сукупності цілей управління, тобто. кожному за управління надається інформація, що дозволяє виконати всі функції процесу управління. Наприклад, на стадії аналізу використовуються як поточні, а й минулі і прогнозні дані, виконується порівняння фактичних величин з плановими вдається виявити причини що виникли відхиленні. Технології маркетингу. Комплексне вивчення інформаційних потоків маркетингу потребує аналізу великих масивів відомостей комерційного і статистичного характеру. Маркетингова інформаційна технологія — це сукупність процедур і методів, виділені на організації перспективних і поточних маркетингових досліджень. Податкові інформаційні системи. Перетворення податкової системи зумовлює необхідність в модифікації, а іноді й у кардинальної перебудові відповідних інформаційних технологій. Оскільки податкову систему сучасної Росії немає аналогів, то рішенні проблеми інформатизації діяльності податкових служб годі й говорити прогнозувати запозичення зарубіжної программно-математической продукції. Тому, для реалізації офіційної податкової політики і створено ефективні технології збирання та опрацювання необхідної інформації, то така політика, який би вдалою та перспективної вона була, приречена неуспіх. Ідеологам реформ, бажаючим шляхом справедливого розподілу податкового навантаження стимулювати виробництво й накопичення капіталу, потрібно чітко представляти можливості НИТ.
Серед головних напрямів концепції інформатизація податкової системи доцільно виділити:. утворення єдиної комплексної інформаційно-аналітичної системи, настановленим обслуговування податкових служб,. розробку сучасної комунікаційної мережі, які забезпечують інформаційному обміну про і в середині системи, і з зовнішніми об'єктами,. підготовку кедрів у новій інформаційної среде.
Як основних принципів інформатизації податкових служб запропоновані:. комплексність і системність інформатизації, її підпорядкованість рішенню завдань, завдань, які податкової службою нині і перспективу,. активність у забезпеченні інформаційними потребами користувачів,. поетапність спадкоємність у проведенні інформатизації,. розподіленість збереження і обробки інформації,. сумісність загальносистемних і специализированньк банків даних із входу, виходу і базовим завданням,. надання користувачеві зручного доступу до інформацією межах її відання, одноразовий введення інформації та багаторазове, багатоцільове її використання,. забезпечення необхідної конфіденційності інформації. Технології управління інвестиційними проектами. Створення сучасної інформаційної технології управління інвестиційними проектами базується на уніфікованому інформаційному, технічному і программно-математическом забезпеченні всіх учасників інвестиційного проекту про те, щоб організувати обміну інформацією між замовниками, інвесторами, підрядними, проектними і експлуатаційними підприємствами в автоматизованому режимі. Проблема вимагає проектування універсальної інформаційної бази, що дозволяє функціонально ув’язати сув’язь розв’язуваних завдань, і навіть єдиного підходи до структуризації информацин, ідентифікації показників, класифікації я кодування техніко-економічній даних, і т.д. Описувана гехнология відрізняється від традиційних, по-перше, відмовою від позадачного підходу і орієнтуванням створення інтегральних обчислювальних комплексів і, по-друге, ефективним використанням інформаційного ресурсу, що дозволяє значно скоротити терміни розробки та підвищити якість проектно-кошторисної і тендерної документації, аргументовано визначати договірні ціни, оперативно виконувати взаєморозрахунки, проводити оцінку конкурентноспособного проекту й т.д.
Основу НІТ управління інвестиційними проектами становлять спеціалізовані пакети (комплекси) програм. Програмно забезпечення застосовуваних технологій відрізняється кількістю форм звітності, якістю документації, зручністю роботи з цими обміну ними, наявністю графічного інтерфейсу, підтримкою широкого класу зовнішніх пристроїв та інші характеристиками. З допомогою програм інвестиційні НІТ ефективно вирішують завдання календарного планування робіт та земельних ресурсів, а також оперативно керувати. У перелічених пакетах передбачено дослідження проблем всього життєвого циклу інвестиційного проекту, в часности, розраховуються прединвестиционная стадія, стадії вихід проекту на заплановану міць і експлуатацію. Окремі інформаційно-аналітичні комплекси дозволяють моделювати конструктивно-технологічні рішення з наступним розрахунками вартості та ефективності проектів, розробляючи документацію для визначення договірних цін, і заключени контрактів, формувати бізнесплани і т.д.
Впровадження нових інформаційних технологій потребує серйозного перебудови діючої системи обробки економічної інформації. Недооцінка та значущості сприяє наростання країни складних економічних труднощів, оскільки перетворення, не підкріплені сортветствующими информацонными технологіями, можуть привеети до результатам протилежним очікуваному. Тому, за проведнии економічного аналізу неодмінно повинна вирішуватися комплексна завдання побудови ефективно системи обробки економічної, управлінської, науково-технічної, законодавчої, комерційних і інших напрямів інформації, яка лише сприяє практичної реалізації запропонованих економічних концепцій і програм, а й у значно мері надає ними коригувальне воздействие.
Глава 3.
Захист информации.
Істотним чинником, до нашого часу надають значне впливом геть стан справ у галузі захисту інформації, і те, щодо початку 1990;х років нормативне регулювання у сфері залишало бажати кращого. Система захисту нашій країні тоді визначалася що існувала політичної обстановкою і діяла в основному інтересах Спеціальних служб держави, Міністерства оборони та Військово-промислового комплексу. Цілі захисту досягалися головним чином з допомогою реалізації принципу «максимальної таємності «, в відповідно до цього доступ до багатьох видам інформації був дощенту обмежений. Ніяких законодавчих та інших державних нормативних актів, визначальних захист інформаційних прав недержавних організацій корисною і окремих особистостей, немає. Кошти криптографічного захисту використовувала лише у сфері державні органи, які розробка була прерогативою виключно спеціальних служб і небагатьох спеціалізованих державних підприємств. Зазначені підприємства суворо відбиралися і категорировались по рівню допуску до розробки та виробництву цих коштів. Самі вироби старанно перевірялися компетентними державними органами і допускалися на експлуатацію виключно виходячи з спеціальних висновків цих органів. Будь-які роботи у сфері криптографічного захисту проводилася виходячи з затверджених Урядом країни спеціальних секретних нормативних актів, повністю регламентировавших порядок замовлення, розробки, виробництва та експлуатації шифрувальних коштів. Відомості про цих засобах, їхньої розробки, виробництві, та використання як у країні, і там були суворо засекречені, які поширення гранично обмежена. Навіть просте нагадування про криптографічних засобах в відкритих публікаціях було заборонено. Нині можна назвати, що правового поля у сфері захисту інформації одержало вагоме заповнення. Звісно не можна сказати, що побудови цивілізованих правових відносин успішно завершено і завдання правового забезпечення діяльність у цій області вже вирішено. Важливо іншез погляду, можна буде усвідомити, що вони є непогана законодавчу базу, цілком що дозволяє, з одного боку, підприємствам здійснювати своєї діяльності захисту інформації, згідно вимогами діючих нормативних актів, з другого — уповноваженим державних органів на законній підставі регулювати ринок відповідних товарів та послуг, забезпечуючи необхідний баланс інтересів окремих особистостей, суспільства загалом і государства.
Останнім часом у різних публікаціях мусується питання, що створений механізм державного регулювання у сфері захисту інформації використовується державними органами, уповноваженими на ведення ліцензійної діяльності, для затискача конкуренції, та не відповідає ні світового досвіду, ні законодавству країни. У цьому, по-перше, можна назвати, що на грудень місяць 1996 року Федеральним агентством урядового зв’язку і інформації за Президента Російської Федерації оформлена 71 ліцензія на діяльність у сфері захисту інформації. Офіційно у видачі ліцензії відмовлено лише однієї фірмі. Ще одному підприємству, до речі, державному відмовлено у продовженні ліцензії порушення умов його дії. Серед ліцензіатів — підприємства різних форм власності і відомчої приналежності, зокрема такі приватні фірми, як: «Авиателеком », «Аргонавт », «Анкей », «КомФАКС », «Инфотекс «і інші. » .
Законодавчі й адміністративні заходи для регулювання питань захисту державному рівні застосовують у більшості науково-технічно розвинених країн світу. Комп’ютерні злочину придбали країни з розвиненою інформаційно-телекомунікаційної інфраструктурою таке стала вельми поширеною, що з боротьби з ними кримінальна законодавство запроваджені спеціальні статьи.
Перший Закон про захист інформації було ухвалено Сполучені Штати Америки в 1906 року. Нині США є близько 500 законодавчих актів захисту інформації, відповідальності до її розголошення і комп’ютерні злочину. Проблеми інформаційної безпеки розглядаються американської адміністрацією як із ключових елементів національної стратегії безпеки. Національна політика США в галузі захисту інформації формується Агентством національної стратегії безпеки (АНБ).
Уряд США при реалізації політики у сфері захисту інформації розмірковує так, що перехоплення іншими державами конфіденційної державної влади і приватної інформації, і навіть великих обсягів відкритої інформації, переданих по урядовим і комерційним мереж телекомунікацій, після їх опрацювання, зіставлення і об'єднання розрізнених відомостей призведе до розкриття державних секретів. Тому, починаючи з середини1980;х років, захист ліній зв’язку й автоматизованих систем стає важливою завданням компетентних державні органи США.
У Франції державному контролю підлягають виготовлення, експорт нафти й використання шифрувального устаткування. Експорт можлива лише з дозволу Прем'єр-міністра країни, що його видають після консультацій із спеціальним комітетом з військового устаткуванню. Імпорт шифрувальних коштів завезеними на територію Французької Республіки взагалі заборонено. Закон оголошує експорт нафти й постачання криптографічними засобами без спеціального дозволу злочином, яке карається штрафом у вигляді до 500 000 франків чи тюремним укладанням терміном від 1 до 3 месяцев.
Новим кроком у справі правового забезпечення діяльність у області захисту стало прийняття Федеральним зборами Росії Федерального закону «Про інформацію, інформатизації і захист інформації «від 20.02.95 № 24-ФЗ. Цей закон вперше офіційно вводить поняття «конфіденційної комп’ютерної інформації «, яка сприймається як документована інформація, доступом до якої обмежується в відповідно до законодавства Російської Федерації, й встановлює загальні правові вимоги до організації захисту такий інформацією процесі її обробки, збереження і циркуляції в технічних пристроях і інформаційних і телекомунікаційних системах і комплексах та молодіжні організації контролю над здійсненням заходів щодо захисту конфіденційної інформації. У цьому слід підкреслити, що Закон поділяє державну приватну інформацію, як об'єкт захисту у тому випадку, якщо доступом до ній ограничивается.
Системи ліцензування і сертифікацію проходять зараз стадію вдосконалення з погляду розвитку правова база, механізму, і правил функціонування. Звідси, природно, слід, що положення можуть змінитися, уточнені чи доповнені. [29].
Заключение
.
Ми розглянули певні проблеми були, пов’язані з виробництвом інформації, використанням інформаційних ресурсів, особливостями ринку інформаційних товарів та послуг. Сьогодні економіки інформації є безліч відкритих питань, куди пропонуються різні відповіді. Підсумовуючи, можна сказати, що економічна теорія часто використовує традиційні підходи під час аналізу ринків інформаційних продуктів, розглядаючи інформацію, як одне із багатьох вироблених і товарів, який лише має поруч особенностей.
З іншого боку, разом із індустріальної щаблем розвитку суспільства «економічний спосіб мислення» минає, примушуючи переосмислити здавалися безперечними аксіоми, докорінно змінюючи думку на багато проблем. Оцінка результатів інформаційної роботи і інформаційного обміну припускає використання нових критеріїв. Мабуть, вони вироблятися з допомогою досягнень багатьох наукових дисциплін, які займаються вивченням феномена информации.
У середовищі сучасних ринкових умов жодна велике і навіть маленьке підприємство неспроможна уникнути послуг інформації та інформаційних технологій. Інформація, нашого часу, має величезну місце у економіці всіх країн. Щодня розробляються дедалі нові комп’ютерні програми, які полегшують отримання, обробку та роботи з нової інформацією. Однією з глобальних інформаційних технологій є Інтернет. Вочевидь (підтверджено статистикою), що у цьому етапі свого розвитку Інтернету стає дедалі і більше масовим, і це робить можливим (і навіть необхідним) його використання у цілях бізнесу. Ресурси Інтернет, і навіть опис джерельної бази інформації дозволяють намітити шляху використання Інтернет у маркетинговому циклі на стадіях збору інформації, її систематизації та якісного аналізу, розробки стратегії і тактики, проведення рекламної кампанії, прийняття вступників замовлень, розрахунків із клієнтами, здійснення післяпродажного сервісу та інших. Як глобальна телекомунікаційна система Інтернет є зручне засіб для оперативного обміну ділової кореспонденцією, включаючи обмін внутрішніми документами компаній із філіями, з високим рівнем надійності і конфиденциальности.
Подальший розвиток мережевих коштів із одночасним зростанням пропускної здібності каналів зв’язку й швидкості передачі призведе до створенню принципово новою глобальною середовища людського спілкування, ресурси якої може бути як засобом, і об'єктом маркетингу, то є цільовим ринком нових технологій, продукції і на услуг.
На закінчення пригадаємо лаконічну формулювання проспекту Програми політики у сфері інформаційних ресурсів Гарвардського університету: «Без матеріалів нема нічого. Без енергії щось відбувається. Без інформації ніщо немає смысла». 30] Мабуть, визнання ролі інформації та інформаційну діяльність в сучасному економічному просторі і соціальному розвитку є першою, але найважливішим кроком по дорозі становлення інформаційного ринку нафтопродуктів та інформаційної економіки целом.
Список літератури: 0. В. Л. Тамбовцев «П'ятий ринок: економічні проблеми виробництва інформації». М., Видавництво МДУ. 1993. 0. І.І. Родіонов «До основних рис ринку інформаційних послуг розвинених капіталістичних країн». М., Міжнародний центр наукової та програмах технічної інформації. 1990. 0. В. Г. Афанасьєв «Соціальна інформація». М.: Наука, 1994. 0. «Інформаційний і його місце у економіці США». М.: Російську академію наук. 1990. 0. Б. С. Елепов В.М. Чистяков «Управління процесами використання інформаційних ресурсів». Новосибірськ: Наука. Сиб. Відділення, 1989. 0. «Перспективи інформатизації суспільства». М.: Російську академію наук. Серія: Інформація, наука, суспільство. 1989. 0. С.І. Майоров «Інформаційний бізнес: комерційне поширення та маркетинг». М.: «Фінанси і статистика». 1993 0. П. Страссман «Інформація у XXI століття електроніки». М., 1987. 0. Ю. Шрейдер «Про феномен інформаційного продукту"// НТІ Сер. 1. 1989. № 11. 0. Про. Чирченко «Інформаційні аспекти інформатизації». М., 1989. 0. «Ділові люди». 1993. № 12. Прил.Х. 0. А. Лівшиць «Дорогою до інформаційної економіці: наскільки корисний досвід капіталізму?». Економічні науки. 1990. № 9. 0. К. А. Багриновский, Е. Ю. Хрустальов «Нові інформаційні технологии». М.: ЕКО. 1996 г.
———————————- [1] Див.: П. Страссман Інформація у XXI століття електроніки. М., 1987. З. 24−26 [2] Compain B. Issues in new information technology. Cambridge. P.10. [3] Vinken P. Information economy, government and society. Aslib Proceedings. 1982. № 8. P. 334. [4] Див.: Шрейдер Ю. Про феномен інформаційного продукту// НТІ. Сер. 1. 1989. № 11. С. 22 [5] Див.: Тамбовцев У. П’ятий ринок: економічні проблеми виробництва інформації. М., 1992. З. 67. [6] Machlup F. The production and distribution of knowledge in the United States. N. Y. 1962. [7] Див.: Тамбовцев У. Указ. Тв. С. 44 [8] Див.: Тамбовцев У. Указ. Тв. З. 155−161. [9] Див.: Шрейдер Ю. Указ. Тв. З. 24 [10] Економічна інформація. М., 1974. З. 94 [11] Див.: Чирченко Про. Інформаційні аспекти інформатизації. М., 1989. З. 57. [12] Pieters R. A note on cost in economic psycology//Journal of Economic Psycology. 1989.Vol.10. № 10. P. 441−455. [13] Ділові люди. 1993. № 12. Прил. Х. [14] Howells J. Economic, technical and locational trends in European services. Brus., 1988. P. 66 [15] Ділові люди. 1993. № 12 .Прил. II. [16] Howells J. Ibid. P. 143−144. [17] Hills J. Deregulating Telecoms. Competition and control in the United States, Japan and Britan. L., 1986. P. 123. [18] Див.: Лівшиць А. Дорогою до інформаційної економіці: наскільки корисний досвід капіталізму? // Економічні науки. 1990. № 9. С. 96 [19] Stiglitz J. Economics of the Public Sector. N. Y., 1988. P. 235 [20] Фельди Т. Короткий введення у проблеми інформаційного ринку.// Міжнародний форум за інформацією і документації. 1986. Т. 11. № 1. С. 3 [21] На захист інтелектуальної власності.// Бізнес храмі сексу. 1993. № 6 З. 10−11. [22] Див.: Боденхаузен Р. Паризька конвенція з охорони промислової власності. М., 1977. З. 283. [23] Див.: Поппель Р., Голдстайн Б. Інформаційна технологіямільйонні прибутку. М., 1990. З. 89. [24] Див.: Страссман П. Указ. Тв. З. 210. [25] Telecommunications Update. 1989. № 18. P. 1 [26] Див.: Нестров П. Информатизация радянського суспільства: інформаційний аспект.//НТИ. Сер.1.1989. № 11 С. 5 [27] Див.: Тамбовцев У. Указ. Тв. З. 73 [28] Ganley O., Ganley G. To inform or to control? The new communications network. 1989. P. 16. [29] Internet Про ліцензування і сертифікацію у сфері захисту информации О. А. Беззубцев О.Н. Ковалев.
[30] The Programm of Information Resources Policy. Harvard University. Center for Information Policy Research. Cambridge, 1989. P. 5.