Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Значення розвитку психічної пізнавальної сфери дітей молодшого шкільного віку в процесі навчання

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Отже, мною було проведено дослідження існування взаємозв'язку рівня побутових знань з самооцінкою молодшого школяра. Дана проблема була обрана мною саме тому, що у дітей цього віку починається психологічне формування особистісного «Я». Період молодшого шкільного віку є дуже важливий з точки зору особистісного розвитку дитини, тому що тут закладаються основи її ставлення до себе. Проблема… Читати ще >

Значення розвитку психічної пізнавальної сфери дітей молодшого шкільного віку в процесі навчання (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Вступ

Актуальність теми. На сьогодні проблема співвідношення самооцінки і рівня побутових знань є досить актуальною, оскільки особливості виділених процесів впливають на формування особистості. Особливо важливим є висвітлення особливостей самооцінки і рівня побутових знань дітей молодшого шкільного віку, адже саме в цей період закладаються основи моральних норм і правил поведінки особистості. Зважаючи на це, мною було проведено дослідження зв’язку самооцінки і рівня побутових знань молодшого школяра — учнів другого класу середньої школи.

Об'єкт дослідження — психологічна та пізнавальна сфера особистості.

Предмет дослідження — рівень сформованості психологічної пізнавальної сфери.

Гіпотеза дослідження: рівень самооцінки дітей другого року навчання залежить від їх загальної орієнтації в навколишньому світі.

Метою дослідження є виявлення рівня побутових знань другокласників; визначення показників їх самооцінки; дослідження зв’язку показників рівня загальних знань про навколишнє середовище та самооцінки учнів.

Мета роботи передбачає виконання наступних завдань:

1. Аналіз літератури за темою роботи.

2. Експериментальне дослідження зв’язку між рівнем показників обсягу побутових знань та рівнем самооцінки учнів другого року навчання.

3. Якісний аналіз результатів експериментального дослідження.

4. Формування висновків.

В дослідженні використовувались наступні методи: теоретичні (аналіз джерел за темою дослідження); метод бесіди; експериментальні дослідження за методиками «Діагностика рівня розвитку пізнавальних процесів дітей» та «Вивчення рівня самооцінки учнів»; кількісний та якісний аналіз експериментальних даних.

Практична значимість. Результати дослідження можуть бути застосовані у розробці навчальних планів для учнів другого класу та для підвищення ефективності роботи шкільних вчителів та психологів під час організації навчально-виховного поцесу.

1. Психологічні особливості молодшого шкільного віку

1.1 Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра

Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6−7 до 10−11 років. Специфіка соціальної ситуації розвитку молодшого школяра зумовлюється переходом до нового соціального статусу — школяра. Вступ дитини до школи змінює її статус та взаємини в соціумі, тому забезпечує конструктивне подолання нею кризи 6 (7) років. Однак раптовий перехід дитини до статусу школяра є складним:

— оскільки результати навчання дитини є значимими для суспільства, то успіхи та невдачі дітей у навчанні перебувають під постійним контролем учителя, батьків, вихователя групи продовженого дня,

— перехід дітей на положення школярів зобов’язує їх вчасно вставати, приходити до школи, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов’язкові завдання, переборювати труднощі в роботі,

Перехід від дошкільного дитинства до шкільного характеризується рішучою зміною місця дитини в доступних їй суспільних взаєминах і всього образу життя.

Л.І. Божович

— на перший план в організації поведінки молодших школярів виступають вимоги школи, вчителя, які поширюються значною мірою і на позашкільний час, наприклад, виконанням дітьми домашніх завдань,

— має місце переважання шкільних обов’язків дитини над її правами.

Діти по-різному реагують на початок шкільного навчання, тому успішність їх пристосування до нового соціального статусу суттєво залежить від діяльності вчителя початкової школи та підтримуючого ставлення батьків. За сприятливих умов початку навчання дитини в школі в її психіці формується перше психічне новоутворення віку — внутрішня позиція школяра, що є показником успішної адаптації до умов шкільного навчання.

Внутрішня позиція школяра — сформоване загальне позитивне ставлення дитини шестирічного віку до шкільного навчання, її готовність до виконання вимог вчителя, визнання його авторитету Вступ дитини до школи викликає нове ставлення до неї близьких людей, визнання її нових прав та обов’язків. Найбільш важливим є усвідомлення шестирічкою себе в новому статусі - школяра, що викликає перебудову ставлень дитини до всіх сторін життя. Однак, внутрішня позиція школяра не формується автоматично впродовж перших місяців навчання шестирічки в школі, а є продуктом злагодженої роботи батьків, вчителя та регульованої активності самої дитини. [4]

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників). Школяр потрапляє в зовсім нову для нього групу ровесників-однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності є дифузною (взаємопроникненою). Цією групою керує педагог. Порівняно з вихователем дитячого садка він є більш референтним (авторитетним) для дітей, оскільки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні стосунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формує ставлення дорослих до дитини та її ставлення до себе як до «іншого». Фактором розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості, старанності дитини.

Отже, вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в її житті й розвитку. [3]

1.2 Розвиток особистості у молодшому шкільному віці

Молодший шкільний вік характеризуеться початком кризи. Криза 7 років — це період народження соціального «Я» дитини. Зміна самосвідомості призводить до переоцінки цінностей. Змінюється сприймання свого місця в системі відносин. На думку Л. С. Виготського криза 7 років характеризується узагальненням переживань, що спричиняє формування стійких афективних комплексів. Переживання набувають нового сенсу, між ними встановлюються зв’язки. Така перебудова емоційно-мотиваційної сфери веде до виникнення внутрішнього життя дитини. Часто внутрішнє життя не відповідає зовнішньому. Дитина думає, перш ніж щось зробити, починає приховувати свої переживання. Відповідно, втрачається дитяча безпосередність.

Виникає новий рівень самосвідомості дітей — внутрішня позиція, яка проявляється у ставленні до себе, оточуючих людей, подій. Це характеризується тим, що в свідомості дитини виділяється система моральних норм, яких вона намагається дотримуватися. В період від 5 до 12 років змінюється уявлення школярів про мораль: від морального реалізму (непохитне, однозначне розуміння добра і зла; бездумне виконання вимог дорослого) до морального релятивізму (у кожному вчинку можна побачити морально виправдане і те, що можна засудити; інколи можна вчинити не так, як вважає дорослий).

Відповідно до концепції Е. Еріксона, в цей період формується таке особистісне утворення, як почуття соціальної й психологічної компетентності (або ж неповноцінності), а також почуття диференційованості своїх можливостей. З кожним роком молодші школярі стають самостійнішими, а їх судження критичнішими. Самостійність молодших школярів поєднується із залежністю від дорослих. Починаючи з 3-го класу в молодших школярів з’являється наполегливість як вольова риса характеру.

Працьовитість виникає як наслідок успіхів при докладанні певних зусиль і отриманні заохочення за це. Ця риса розвивається у навчанні та праці.

У дитини закріплюється стійка особистісна риса — мотив досягнення успіху. На мотивацію досягнення успіху впливають такі особистісні утворення як самооцінка і рівень домагань. У молодших школярів зустрічається самоцінка різних типів. В онтогенетичному плані ставлення до себе виникає дуже рано і є лінійним відображенням ставлення близьких дорослих до дитини.

Цілий ряд досліджень (Ш.О. Амонашвілі, Є.Ю. Худобіної, О.В. Хухлаєвої, О. В. Захарова, О.І. Липкіної, Р. Бернса та інших) показують, що молодший шкільний вік є важливим періодом для формування ставлення до себе. На думку І.І. Чеснокової, в цей час у дитини нагромаджуються психічні резерви для подальшого розвитку самосвідомості. Соціальному оцінюванню в цей час підлягають уміння, можливості та здібності, а також особистісні якості учня, які виявляються в учбовій діяльності. Молодший школяр уже оцінюється дорослими як суб'єкт цієї діяльності.

Ставлення учня до себе як до суб'єкта учбової діяльності, за дослідженням І.С. Коновальчук, включає в себе, по-перше, раціональне ставлення до себе як суб'єкта учбової діяльності, подруге, емоційне ставлення до себе (переживання і оцінка власної значущості як субєкта учіння). Воно залежатиме від того, наскільки успішно «ввійде» молодший школяр у ситуацію шкільного навчання, якою мірою продуктивним виявиться його досвід міжособистісної взаємодії, сформованість учбової діяльності. У молодшому шкільному віці переважає емоційний характер ставлення школярів до себе як до суб'єкта учбової діяльності та здійснюється поступове його когнітивне структурування впродовж цього вікового періоду.

Б.Г. Ананьєв відзначає, що вплив оцінки вчителя на розвиток учнів здійснюється в 2-х напрямах: а) орієнтуючому, тобто такому, який впливає на розумову роботу школяра, сприяє усвідомленню ним досягнутого рівня засвоєного матеріалу; б) стимулюючому — такому, що впливає через переживання успіху і неуспіху на афективно-вольову сферу учня, на формування його рівня домагань, намірів. Становлення самооцінки залежить не тільки від успішності дитини і особливостей спілкування з учителем, а й від сімейного виховання.

Під впливом оцінки дорослих у дитини формується тип мотивації поведінки і діяльності, виробляється настанова на досягнення успіху або уникнення невдач. [5]

1.3 Самооцінка молодших школярів

Самооцінка особистості — це усвідомлення власної ідентичності незалежно від зовнішніх впливів. Вона складається в процесі пізнання людиною себе. За змістом самооцінка розрізняється як завищена, занижена та адекватна, саме остання сприяє розвитку людини. Завищена або занижена ускладнюють цей процес. Те, як людина оцінює себе — відчуття гідності, самозадоволення, самоповага, або приниження, почуття неповноцінності - частково залежить від її соціального статусу, але ще більш від оцінок, які вона отримує від значущих для неї осіб. [2]

На думку Л. Виготського, саме в молодшому шкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм. Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими (батьками, вчителями). Школяр ніби дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, учень початкової школи повторює лише те, що чув від дорослих про себе.

Для формування ставлення до свого Я дитині необхідні зовнішня інформація про себе, увага до себе тих, хто її оточує, тобто сформована система певних вмінь, навичок та побутових знань.

Для самооцінки молодшого школяра властиві стійкість і недостатня адекватність. Це зумовлене особливістю його самосвідомості, яка полягає в тому, що Я-образ для нього невіддільний від соціально схвалюваних позитивних рис. Учень творить свій образ відповідно до соціальних уявлень про моральні, естетичні та фізичні якості людини. Його емоційно-ціннісне ставлення до себе пов’язане із впевненістю в тому, що він хороший. Переживання та усвідомлення школярем себе такого, що заслуговує визнання навколишніх, спонукає його до подальшої активності та пізнавальної діяльності.

Ще однією особливістю самооцінки учнів молодшого шкільного віку є її слабка диференційованість за змістом. Передусім це проявляється у перенесенні оцінки своєї навчальної діяльності на оцінку моральних чи інших якостей. Якщо в навчальних ситуаціях учень отримуватиме переважно негативний досвід, це може спричинити формування не тільки негативного уявлення про себе як про учня, а й негативну загальну самооцінку.

Для самооцінки молодших школярів властива також несамокритичність. Вони швидше помічають помилки та недоліки однолітків, ніж власні. За спостереженнями психологів, самоусвідомлення особистості, без якого неможливі самокритичність і самоконтроль як свідомі вольові процеси, відбувається опосередковано, через пізнання людей, які її оточують. Усвідомлення іншої людини дається порівняно легше, ніж себе. Тому процес самоусвідомлення особистості дещо відстає від здатності усвідомлювати інших. На ранніх етапах психічного розвитку дитини таке відставання досить помітне. Ця закономірність властива різним формам прояву самосвідомості, передусім самокритичності.

Правильна самооцінка стимулює навчальну та пізнавальну активність молодших школярів, їхнє прагнення поліпшувати досягнуті результати, бути на рівні вимог учителя. Внаслідок створення сприятливої моральної атмосфери у школі, чуйного і водночас вимогливого ставлення до дитини вчителів і батьків, позитивного досвіду школяра у навчальній діяльності у структурі його Я-образу закріплюються суспільно значущі властивості, зростає роль мотивації, спрямованої на підвищення рівня поваги до себе, встановлюється узгодженість між його домаганнями та можливостями. Завдяки цьому він сам починає змінювати зовнішні обставини свого розвитку. За позитивного спрямування дитячої активності це є тією психологічною основою становлення особистості, яка сприяє формуванню потреби у постійному самовдосконаленні.

Ставлення учнів до процесу навчання, до його труднощів і їх подолання безпосередньо пов’язано з оцінкою своїх досягнень. Значення цього аспекту в процесі навчання підкреслюється фахівцями. Так, А. І. Липкина пише про необхідність «враховувати при аналізі просування дитини в навчанні не тільки його інтелектуальні якості та особливості засвоєння системи знань, але й ті складні опосередкування розумової роботи дитини, особистісні характеристики, які в концентрованій формі виражені в його самооцінці».

Для успішності навчання і виховання важливо формувати в учнів адекватну оцінку своїх досягнень, зміцнювати їх віру в свої сили. Тільки така самооцінка може підтримувати прагнення працювати самостійно, творчо.

Таким чином, можна, зробити висновок, що у дітей молодшого шкільного віку зливаються риси дошкільного дитинства і типові особливості психологічного формування школяра. Цей період особливо багатий нерозкритими можливостями розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Тому особлива увага вчених в даний час повинна спрямовуватись на встановлення тих резервів розвитку молодших школярів, використання яких дасть можливість учителю успішно стимулювати їх навчально-пізнавальну активність.

У дітей молодшого шкільного віку починає формуватися самооцінка. Це є однією з тих властивостей особистості, яка забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв та організації своєї поведінки відповідно до норм суспільства.

У цьому віці також відбувається подальший розвиток особистісних якостей не тільки в інтелектуальній, а й в емоційній, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими та однолітками. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. Колективні заняття сприяють розвитку моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість, колективізм.

Тому у цей період дуже важливо підтримувати дитину, намагатися розвивати її здібності та допомагати творчо реалізовуватися, але при цьому діти мають усвідомлювати й виконувати обов? язкові завдання, підпорядкувати свою активність, довільно регулювати поведінкою, вміти активно керувати увагою, слухати, думати, запам? ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами дорослих.

2. Значення розвитку психічної пізнавальної сфери дітей молодшого шкільного віку в процесі навчання

2.1 Особливості процесів відчуття та сприймання у молодшого школяра

У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам’ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності.

У молодших школярів сприймання стає більш довільним і цілеспрямованим. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної їх сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших — колір. Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення форм предметів. Молодші школярі широко використовують форму для впізнання і порівняння предметів, навіть у тих випадках, коли вони не знають назви форми. Зростання обізнаності учнів з назвами форм (трикутник, чотирикутник, круг тощо) відіграє важливу роль у розвитку точності і повноти сприймання.

У молодших школярів суттєво змінюється зоровий і дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення часу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук. При цьому не тільки зменшується час на пошук фігур, але й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні завдань. У першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. Спостерігається, що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенні об'єктів, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі і читанні.

Фонетичний слух у молодших школярів швидко розвивається під впливом систематичної роботи на уроках читання, письма і усного мовлення. Належна увага вчителів до розвитку в учнів слуху сприяє успішному оволодінню ними читанням і письмом, запобіганню помилкам у звуковому аналізі слів та їх писемному відтворенні.

Спостережливість розвивається успішніше, якщо вчитель не тільки супроводжує поясненнями демонстрацію наочних об'єктів, хоч це й дуже важливо, а й організовує самостійне розглядання цих об'єктів, пошуки їх характерних ознак, створення цілісних їх образів. Таким чином школярі вчаться точно, чітко їх сприймати — бачити, слухати, обмацувати, часом і нюхати, пробувати на язик, спостерігати й узагальнювати, визначати словами результати своїх спостережень. [6]

2.2 Роль уваги та пам’яті в житті та навчальній діяльності дітей молодшого шкільного віку

Пам’ять як один із рівнів відображення оточуючої дійсності являє собою сукупність процесів, які сприяють організації і збереженню минулого досвіду. Пам’ять можна визначити як психофізіологічний процес, який виконує функції запам’ятовування, збереження і відтворення матеріалу. На ранніх етапах розвитку пам’ять включена в процес сприйняття, має мимовільний характер. Мимовільно запам’ятовується той матеріал, який включений в активну діяльність. На запам’ятовування впливає називання об'єктів словом, їх привабливість для дітей.

В період дошкільного віку відбувається поступовий перехід від мимовільної пам’яті до довільної. Спочатку дитина усвідомлює ціль пригадати, а потім і ціль запам’ятати, навчається виділяти і засвоювати мнемічні засоби і прийоми (наприклад, прийом логічного групування матеріалу). В старшому дошкільному віці формуються передумови для здійснення самоконтролю в процесі запам’ятовування, під яким розуміється уміння співставляти отримані результати діяльності із заданим зразком. На розвиток дитини суттєвий вплив чинять всі види діяльності дитини, але гра серед них займає ведуче місце. Адже мета запам’ятати і пригадати при виконанні ролі має для дитини наочний, конкретний зміст. Один із важливих шляхів генезису пам’яті дошкільнят — розвиток її опосередкованості, запам’ятовування за допомогою допоміжних засобів. Це зближує пам’ять з мисленням, розвитком знаково-символічної функції cвідомості.

Удосконалення пам’яті в молодшому шкільному віці зумовлене перш за все набуттям під час учбової діяльності різних методів і стратегій запам’ятовування, пов’язаних з організацією і обробкою матеріалу, який запам’ятовується. [1]

Серед пізнавальних процесів, крім пам’яті, значну роль у навчальному процесі відіграє увага.

Під увагою розуміється спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певному об'єкті.

В дошкільному дитинстві збільшується об'єм уваги, тобто та кількість об'єктів, які чітко сприймаються за відносно короткий проміжок часу. Змінюється стійкість уваги як здатність зберігати зосередженість на об'єкті. Одним із показників стійкості є тривалість збереження зосередженості. Розподіл уваги говорить про те, що дитина може скеровувати і зконцентрувати свою увагу на декількох різних предметах одночасно. Переключення уваги означає те, що дитина здатна переміщати спрямованість і зосередженість уваги з одного об'єкту на другий, з одного виду діяльності на інший.

Молодший шкільний вік сприятливий для розвитку уваги. Без достатньої сформованості цієї психічної функції процес навчання неможливий. На уроці учитель привертає увагу учнів до учбового матеріалу, намагаючись утримати її тривалий час, переключаючи з одного виду роботи на іншу. В порівнянні з дошкільнятами молодші школярі набагато уважніші. Вони здатні зконцентрувати увагу на нецікавих діях, але у них домінує мимовільна увага. Для цих дітей зовнішні враження — сильний відволікаючий фактор, їм важко зосередитись на незрозумілому складному матеріалі.

За час молодшого шкільного віку в розвитку уваги відбуваються суттєві зміни, іде інтенсивний розвиток всіх її властивостей: особливо різко збільшується об'єм уваги, підвищується її стійкість, розвивається вміння переключення і розподілу.

Добре розвинуті властивості уваги і її організованість є факторами, які безпосередньо визначають успішність навчання в молодшому шкільному віці.

2.3 Значення мислення в навчальній та пізнавальній діяльності молодших школярів

При вступі до школи дитина володіє наочно-образним та наочно-дійовим мисленням. Тому найкраще виділяє зовнішні ознаки, які лежать в основі її умовиводів та узагальнень. Так, учень краще вирізняє префікс «на» у конкретному значенні («на тарілці»), ніж в абстрактному («на пам’ять»).

Протягом початкового періоду навчання у дитини активно формується теоретичне мислення, що відокремлюється від сприймання і спирається на розвиток рефлексивних механізмів психіки.

Відповідно до описаної вище кардинальної лінії розвитку мислення молодшого школяра цей психічний процес зазнає глибоких змін, які стосуються операцій, видів та форм мислення. Зростає роль понятійних і абстрактних компонентів мислення порівняно з його образними і конкретними складовими. Проте практична дія та образ залишаються важливими опорами мислення молодшого школяра, особливо при розв’язанні складних для нього задач.

Операції мислення стають дедалі більш узагальненими, ситуативно — незалежними. Якщо дошкільнику буває важко без наочного зображення класифікувати предмети, чи виділити їх властивості, то молодшому школяреві вже під силу здійснювати ці дії за описом, коли задача подається у мовній формі.

Учні можуть аналізувати значний за обсягом матеріал, враховуючи різні його компоненти. Діти поступово прагнуть розглянути пізнаваний предмет у цілому, охоплюючи всі його частини, хоч і не вміють ще встановлювати взаємозв'язків між ними.

Синтез у молодших школярів виявляється у здатності виконувати такі завдання, як визначення предмету за його ознаками, встановлення зв’язків між цілим і його частиною.

На основі процесів аналізу і синтезу в молодших школярів формуються складніші мисленнєві дії: класифікації, порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизації. [10]

Здійснюючи індивідуальний підхід до учнів під час розв’язування ними мислительних і навчальних задач, важливо варіювати переходи від наочно-практичних, наочно-мовних до абстрактних способів і навпаки. Під впливом навчання в учнів збільшується кількість мислительних операцій, які вони можуть виконати за певні проміжки часу. [6]

У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам’ять, уява, мислення і мовлення). Наприкінці цього періоду вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця та ін.

Дошкільний і молодший шкільний вік, на мою думку, розділяє «симптом утрати безпосередності», який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент — з’ясування, що дасть дитині конкретна діяльність.

Як бачимо, цей період є періодом інтенсивного психічного та особистісного розвитку. Новоутворення, що виникають у цей час, навчальна діяльність створюють передумови для переходу молодшого школяра на наступний рівень розвитку.

3. Експериментальне дослідження особливостей пізнавальної сфери молодших школярів

3.1 Вивчення рівня побутових знань другокласників

У житті та навчанні дітей важливу роль відіграє їх обізнаність у навколишньому світі. Проте не відомо чи існує зв’язок між рівнем побутових знань і самооцінкою дітей, саме тому темою даної роботи було обрано «Рівень побутових знань другокласників та їх самооцінка». Метою даної роботи є з’ясувати, як впливає обізнаність дітей у навколишньому середовищі на їх самооцінку.

Дослідження проводились на базі 2-го класу Ямпільської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2. У дослідженні брали участь 23 учні. Це діти однієї вікової категорії - молодший шкільний вік.

Для виявлення рівня побутових знань ми використовували методику «Загальна орієнтація дітей в навколишньому світі та рівень побутових знань».

Дана методика створена для дітей, що вступають до школи, для оцінки загальної орієнтації в навколишньому світі дітей 1−5 класу. Методика являє собою перелік питань, на які кожен учень дає відповідь.

За правильну відповідь на кожне із запропонованих питань дитина отримує 1 бал. Максимальна кількість балів, яку може отримати одна дитина за даною методикою за правильні відповіді на всі питання, становить 10. Для відповіді на кожне з питань дитині відводиться по 30 сек. Відсутність відповіді протягом цього часу кваліфікується як помилка і оцінюється в 0 балів.

Повністю психологічно готовим до навчання в школі (за даною методикою) вважається та дитина, який правильно відповіла на всі питання, тобто в результаті отримав 10 балів. Протягом часу, відведеного на відповідь, дитині можна задавати додаткові питання, що полегшують, але не підказують правильну відповідь. Дана методика покликана виявити якісні показники, тобто показує наскільки високий рівень, проте не дає точних чисельних результатів.

За результатами дослідження було зроблено такі висновки: 13% експериментованих демонструють низький рівень побутових знань, 43,5% - середній, 43,5% - високий.

Це говорить про те, що більшість учнів добре орієнтуються в навколишньому світі і цілком підготовленні до навчання в школі (таблиця 1).

Таблиця 1

Рівень побутових знань

низький

середній

високий

13%

43,5%

43,5%

3.2 Вивчення рівня самооцінки групи учнів другого класу

Для вивчення рівня самооцінки у експериментованої групи дітям була запропонована одна з методик вивчення рівня самооцінки учня 1−2 класу. Для проведення даної методики учню пропонують аркуш паперу, на якому намальований рядок з восьми кружків. Досліджуваний має обрати кружечок для себе і кружечок для інших людей зі свого оточення (наприклад, члени родини, однокласники, вчителі тощо). За цією методикою самооцінка визначається як сприйняття особистістю себе в порівнянні з іншими. Тобто чим лівіше розташований кружок, що позначає себе, тим вище самооцінка досліджуваного.

За результатами дослідження було зроблено такі висновки: 30,4% експериментованих демонструють високий показник рівня самооцінки, 69,6% - неадекватно завищену. У даній групі дітей із середньою або низькою самооцінкою немає (таблиця 2).

Таблиця 2

Рівень самооцінки

Неадекватно завищений

високий

середній

високий

69,6%

30,4%

3.3 Аналіз отриманих даних

На основі проведених методик було отримано наступні дані. В результаті дослідження прямої кореляції показників рівня побутових знань з показниками самооцінки дітей молодшого шкільного віку не виявлено.

Дані дослідження показали, що у другокласників не спостерігається прямої кореляції між рівнем побутових знань і самооцінкою. Проте у представленої експериментованої вибірки, які продемонстрували високий та середній рівень побутових знань виявлені високі показники самооцінки.

У більшості дітей експериментованої групи самооцінка є завищеною, у деяких навіть неадекватно. Така ситуація характерна для дітей молодщого шкільного віку. Це є особливістю цього вікового періоду. А рівень побутових знань у дітей експериментованої групи досить різний.

Проте ті експериментовані, які продемонстрували високий та середній рівень побутових знань виявли високі показники самооцінки.

Висновки

Отже, мною було проведено дослідження існування взаємозв'язку рівня побутових знань з самооцінкою молодшого школяра. Дана проблема була обрана мною саме тому, що у дітей цього віку починається психологічне формування особистісного «Я». Період молодшого шкільного віку є дуже важливий з точки зору особистісного розвитку дитини, тому що тут закладаються основи її ставлення до себе. Проблема формування і розвитку самооцінки є однією з центральних проблем становлення особистості дитини. Самооцінка - це необхідний компонент розвитку самосвідомості, тобто усвідомлення людиною самої себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей своєї поведінки, свого відношення до оточуючих, до інших людей і самого себе.

Перспектива подальшого вивчення самооцінки й рівня побутових знань дуже велика, тому що самооцінка є важливим регулятором поведінки людини. Від самооцінки багато в чому залежать взаємини людини з навколишніми, його критичність, вимогливість до себе, відносини до успіхів і невдач як у навчальному процесі, так і в інших сферах взаємодії з навколишніми. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини й подальшу соціалізацію його особистості.

Щодо психічних процесів молодших школярів, то вони розвиваються інтенсивно, але нерівномірно. Під впливом навчання починається перебудова всіх пізнавальних процесів. Загальними характеристиками психічних процесів повинні стати довільність, продуктивність і стійкість.

Становлення особистісного розвитку молодшого школяра не є ізольованим процесом. Він тісно пов’язаний із його соціальним та загальнопсихічним розвитком, тобто здійснюється у контексті становлення цілісної особистості. У процесі становлення особистості в результаті взаємодії емоцій, почуттів, моральних знань, навичок та звичок виникають специфічні для морального формування найважливіші особистісні новоутворення. Останні збагачують особистість учня і є передумовою для подальшого засвоєння соціального досвіду та його морального розвитку.

Засвоєння молодшим школярем моральних взаємин, як окремих видів психологічних ставлень, передбачає певний ступінь розвитку у нього довільності, самооцінки, мотиваційної та емоційної сфер. Тому важливо організувати навчально-виховний процес так, щоб максимально сприяти розвитку в учнів позитивної «Я — концепції», впевненості у своїх силах, відкритості, гуманності.

Список джерел

1. Библиотека Гринчука: grunchuk 2006;20 011 «Особливості пам’яті та уваги у дітей молодшого шкільного віку» [електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.grinchuk.lviv.ua/referat/1/367.html

2. Варій М. Й. Загальна психологія.: підр. [для студ. вищ. навч. закл.]/В 18 М.Й. Варій — [3-тє вид.]. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 1007 с.

3. Вікова психологія — Савчин М. В. [електронний ресурс]. Режим доступу: http://pidruchniki.ws/16 320 716/psihologiya/sotsialna_situatsiya_rozvitku_molodshogo_shkolyara

4. Вікова психологія — Сергеєнкова О.П. [електронний ресурс]. Режим доступу: http://pidruchniki.ws/18 421 120/psihologiya/psihologiya_molodshih_shkolyariv

5. Вікова та педагогічна психологія — Кутішенко В.П. [електронний ресурс]. Режим доступу: http://pidruchniki.ws/14 090 122/psihologiya/psihichniy_rozvitok_formuvannya_osobistosti_molodshogo_shkolyara

6. Вікова та педагогічна психологія — Скрипченко О. В. [електронний ресурс]. Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12 720 712/psihologiya/uyava_pedagogichna_psihologiya

7. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З.В. Огороднійчукта ін. — К.: Просвіта, 2001. — 416 с.

8. Власова О.І. Педагогічна психологія. — К.: Либідь, 2005 — 400 с.

9. Возрасная и педагогическая психология. Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. Под ред. проф. А. В. Петровского. М., «Просвещение», 1973. — 288 с.

10. Дитяча психологія — Дуткевич Т. В. [електронний ресурс]. Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12 191 010/psihologiya/piznavalni_psihichni_protsesi_molodshogo_shkolyara

11. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навч. посібник. — К. — МАУП, 2000. — 256 с.

12. Немов Р. С. Психология: Учебник для студентов высших пед. учебных заведений: В 3 кн. — М.: Гуманит, 2003. — Кн. 1: Общие основы психологии. — 688 с.

13. Психологічні дослідження в індивідуально-груповому навчанні учнів початкової школи / За редакцією Т.Б. Тарасової - Суми, РВВ СОІППО, 2008. — 76 с.

школяр знання самооцінка молодший

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою