Аудит (шпорі)

. 2. Аудиторська діяльність Аудиторська діяльність включає у собі організаційне й методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та заговорили українською у «язаних із ними експертиз, консультацій із питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Прибуток (дохід) від аудиторської діяльності оподатковується згідно із чинним законодавством.

3.Програми аудиту (ПА) ПА включає розробку конкретних завдань, заходів й процедур для шкірного об'єкта, А й виду робіт: 1 етап — А оцінка організації й стану б/о, внутрішнього А. Об'єкти На даному етапі: наявність установчих документів, реальність балансових даних, вибіркова перевірка бух даних, аудит висновок за минулий період, організація внутр контролю. 2 етап — А перевірка фінансово-виробничої діял-ті. Об'єкти: установчі документи, формування та зміни статутного капіталу, наявність й використання кредитних ресурсів; грошові кошти, ОЗ й НМА; матеріальні запаси; розрахунки; виробничі витрати, дохід, фін результати. 3 етап — консультаційні послуги й рекомендації по виправленню недоліків, звіт аудитора.

4. Ауд ризик та його суть Проведення аудиту завжди супроводжується певним ступенем ризику, це запитання є дуже важливим при попередній оцінці стану клієнта. Про це можна судити навіть із того, що аудиторському ризику приділяється у діючих національних нормативи аудиту, котрі затверджені АПУ.

Т.ч. аудиторський ризик — це помилкове підтвердження аудитором достовірності фінансової звітності, Яка у подальшій перевірці не підтверджена іншими аудиторами чи контролюючими органами. З аудитом фінансової звітності безпосередньо пов’язано кілька аспектів ризику — 2 основних види ризику: 1) аудиторський ризик; 2) ризик для бізнесу (аудитора, фірми). Аудиторський ризик полягає в наступному: аудитор дійшов висновку, що фінансова звітність складена правильно й на цій підставі в аудиторському висновку стверджується без застереження, а й у дійсності є істотні похибки. Ризик для бізнесу — аудитор, аудиторська фірма може потерпіти невдач у взаємовідносинах із клієнтом, навіть, тоді, коли надано правильний аудиторський висновок. Це можливо у випадках розголошення конфіденційності аудиторського висновку, відсутності рекомендацій щодо прогнозування діяльності клієнта з перспективи, тощо. Загальноприйняті стандарти аудиту потребують щоб аудитор володів знаннями системи внутрішньогосподарського контролю для збирання аудиторських свідчень. Вивчивши цю систему аудитор оцінює можливість виявлення помилок й запобігання їм, а також відхилення від нормативів.

Така оцінка включає застосування конкретних процедур, котрі знижують вірогідність того, що помилки й відхилення від норм можуть виникнути, будуть виявлені й своєчасно усунені - оцінка ризику контролю. Рівень аудиторського ризику ґрунтується на експертній оцінці аудитора. 5. Аудиторські докази. Відповідно до нормативу № 14 «Аудиторські докази» аудитор винен одержати таку кількість аудиторських доказів, котра б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, при використанні які якщо підготовлено аудиторський висновок. Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. Термін «Аудиторські докази «означає інформацію, одержану аудитором для вироблення думок, на які ґрунтується підготовка аудиторського висновку та звіту. Аудиторські докази складаються із первинних документів та облікових записів, що кладуться основою фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації із інших джерел. Види аудиторських доказів. Зміст аудиторських доказів залежить від способів їхні отримання. У одному випадку аудитор проводити незалежну процедуру виявлення стану об'єкта контролю, в результаті чого отримує об'єктивну й повну його характеристику (прямі докази). У інших випадках він використовує данні внутрішнього контролю, інформацію, отриману від адміністрації чи третіх осіб (постачальників, покупців та ін.). при цьому аудитор отримує другорядні докази про стан об'єктів контролю, до які він винен відноситись із обережністю, так як на практиці виявляються факти, що спростовують достовірність другорядних доказів. Ознайомлення із матеріалами попередніх перевірок й результатами проведення внутрішньогосподарського контролю є другорядним доказом правильності ведення БО й достовірності даних бухгалтерської звітності.

При одержанні аудиторських доказів шляхом впровадження тестів систем контролю аудитор винен розглянути достатність та належність аудиторських доказів для обґрунтування оцінки розміру ризику невідповідності внутрішнього контролю. Надійність аудиторських доказів залежить від джерела їхні отримання — внутрішнього чи зовнішнього, а також від їхні характеру. За характером існують візуальні, документальні та усні докази. Хоча надійність аудиторських доказів залежить від конкретних обставин, допомогти оцінити надійність аудиторських доказів можуть подані нижче узагальнення:

Аудиторські докази з зовнішніх джерел (наприклад, підтвердження, одержане від третьої особини) более надійні, ніж тих, що отримані із внутрішніх джерел. Аудиторські докази, одержані із внутрішніх джерел інформації підприємства, яку перевіряється, надійніші в разі наявності ефективних систем обліку та внутрішнього контролю. Аудиторські докази, одержані безпосередньо аудитором від результатів проведених тестів, надійніші, ніж тих, що одержані від працівників підприємства. Аудиторські докази у формі документів чи письмових подань надійніші, ніж усні подання. Аудиторські докази є переконливішими, якщо смердоті отримуються із різних джерел чи джерел різного характеру й коли смердоті відповідають один одному. При неможливості одержання достатніх належних аудиторських доказів аудитор має висловити позитивний висновок із застереженнями чи негативний висновок.

71. заг принципи створення Спілку аудиторів України Аудитори України мають право про «єднатися в громадську організацію за професійними ознаками (Спілку аудиторів України), дотримуючись вимог цого Закону та інших законів України. Спілка аудиторів України винна матір фіксоване індивідуальне членство в особі окремих аудиторів чи їхнього колективів. Спілка аудиторів України може відкривати місцеві осередки при наявності у яких не менше п «яті аудиторів, котрі є членами спілки. Відкриття місцевих осередків не є обов «язковим. 9. Види аудиторських з висновками Висновок може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним, чи дається відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства. Позитивний висновок представляється клієнту у випадках, коли на думку аудитора виконано наступні умови: 1) аудитор отримав всю інформацію і пояснення, необхідні для цілей аудиту; 2) надана інформація достатня для відображення реального стану справ на підприємстві; 3) є адекватні й достовірні дані із всіх суттєвих питань; 4) фінансова документація підготовлена у відповідності із прийнятою на підприємстві системою бухгалтерського обліку, котра відповідає вимогам українського законодавства; 5) фінансова звітність складена на основі дійсних облікових даних і не містить суттєвих протиріч; 6) фінансова звітність складена належним чином за формою, затвердженою у встановленому порядку.

Враховується також стан обліку та фінансової звітності підприємства. Аудитор не може видати умовно-позитивний висновок при існуванні фундаментальної непевності й незгоди. Існують основні заподій фундаментальної непевності: значні обмеження в обсязі аудиторської роботи у зв «язку із тім, що аудитор не може одержати всю необхідну інформацію і пояснення).

Причини незгоди: неприйнятність системи обліку чи порядку проведення облікових операцій; розходження в думках стосовно відповідності фактів чи торб у фінансовій звітності даним обліку; фундаментальна незгода із повнотою й засобом відображення фактів в обліку та звітності; невідповідність діючому законодавству порядку оформлення чи здійснення операцій та встановленим нормам. Будь-яка фундаментальна непевність чи незгода є підставою для відмови від надання позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від рівня непевності або.

У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який відрізняється від позитивного, він винен дати опис всіх суттєвих причин його непевності й незгоди. Ці заподій необхідно коротко навести в окремому розділі висновку, доти розділу, де аудитор висловлює негативний висновок чи дає відмову від аудиторського висновку Якщо аудитор дає відмову від представлення аудиторського висновку, він говорити про неможливість на підставі наведених аргументів сформулювати висновок про Умовно-позитивний висновок (існує фундаментальна незгода) " … Під годину проведеною аудиторської перевірки встановлено, що операції (дається перелік операцій, чи пишеться: «котрі викладені у додатку N 1 до аудиторського висновку », проведені із порушенням встановленого порядку. Проте зазначені невідповідності мають обмежений вплив на фінансову звітність й не перекручують загальний фінансовий стан підприємства. Негативний аудиторський висновок «У результаті проведення аудиту встановлено, що за звітний період підприємством були допущені суттєві порушення й перекручення (дається перелік порушень,.

47. Етапи пров-ня а-ту із підзв. особами Найбільш важливе місце при проведенні аудиту розрахунків із підзвітними особами належить перевірці цільового призначення та правомірності витрачання ними коштів. Це здійснюється за наступними етапами:

1) перевірка фактичного години перебування у відрядженні. Він встановлюється за відмітками в посвідченнях на відрядження про день прибуття й вибуття із місця відрядження; 2) перевірка витрат на проїзд до місця відрядження та в зворотному напрямі та за помешкання; 3) перевірка достовірності записів, пов’язаних із обліком підзвітних торб. 10. Види аудиту. Види аудиту: за формою й метою здійснення аудиту розрізняють: зовнішній й внутрішній аудит. Основна різниця між ними полягає до того, що внутрішній аудит проводитися усередині даної організації за вимогою її керівництва аудитором, який працює в тій ж організації. Тому у виконанні своїх функцій він є певною мірою залежним від керівництва підприємства. Внутрішній аудит можна розглядати як невід'ємну частину загальної системи контролю, який у відповідності із нац. й міжнародними нормативами виконує функції: а) аналіз системи обліку та внутрішнього контролю; б) вивчення ек. ефективності управлінських рішень на різних рівнях господарювання; в) аналіз адекватності політики в сфері менеджменту; р) розробка політики управлінських рішень. Разом з внутрішнім аудитом широке поширення отримав зовнішній аудит, який проводять окремі аудиторські фірми. Метою та завданням зовнішнього аудиту є оцінка й підтвердження достовірності фін. звітності клієнта. Зовнішній аудит може бути добровільним (ініціативним), тобто коли він за заяві зацікавленої сторони, й обов’язковим згідно чинного законодавства.

13. Відповідальність а-ра й їхнього форм. Аудитор відповідає за аудиторський висновок про фінансову звітність й не винен відповідати за виявлення абсолютно всіх фактів шахрайства й помилок, котрі впливають на достовірність висновку. Проте, аудитор винен отримати гарантію відсутності істотних випадків такого роду для написання позитивного аудиторського висновку. Тому аудитор несе відповідальність за правильність й відповідність використання под годину аудиторських процедур, перевірки й за остаточну думку в аудиторському висновку, який складається за результатами проведеною аудиторської перевірки. Крім цого аудитор несе відповідальність (матеріальну) в межах умів підписаного договору за порушення, пов’язані із невідповідним використанням своїх обов’язків, котрі стали причиною матеріальних збитків клієнта. Ще под годину планування аудиторської перевірки аудитор винен оцінити ризик того, що помилки та шахрайство можуть спричинити значні перекручення у фінансовій звітності підприємства й звернутися до керівництва підприємства запитом про ті, чи усі помилки та випадки шахрайства документально оформленні й представлені йому. Під годину перевірки повноти й достовірності фінансової звітності аудитор може виявити шахрайство (помилку), котрі прямо вказують на це, тобто відхилення від законодавчих актів, правил методології БО, прийнятої облікової політики на підприємстві. На підставі зробленої оцінки ризику аудитор винен вибрати такі процедури, котрі дадуть впевненість, що перекручення звітності будуть виявлені.

14 Відп-ть кер-ва п-ва при проведенні аудиту.

Керівництво господарюючого суб «єкта відповідно в Україну несе персональну відповідальність за повноту та достовірність бухгалтерських та інших документів, котрі надаються аудитору (аудиторській фірмі) для проведення аудиту. У разі виявлення фактів недостовірності чи неповноти бухгалтерських документів аудитор (аудиторська фірма) вол «язаний повідомити замовника не пізніше дня закінчення перевірки чи надання інших послуг.

. 40. Діяльність Аудиторської палати України Термін повноважень членів Аудиторської палати України не може перевищувати п «яті років. Термін повноважень членів Аудиторської палати України Першого скликання не може перевищувати трьох років. Персональний склад Аудиторської палати України підлягає щорічній ротації в кількості не менше трьох членів. Ротація здійснюється на підставі визначення особистого рейтингу членів Аудиторської палати України шляхом таємного анкетування аудиторів України. Результати анкетування затверджуються Аудиторською палатою України. Призначення нових членів Аудиторської палати України замість вибулих здійснюється у встановленому порядку. Всі рішення Аудиторської палати України приймаються на її засіданні простою більшістю голосів при наявності двох третіх її членів, за винятком рішень, передбачених частиною другою з статтею 14 цого Закону. У окремих випадках, що підлягають визначенню в Статуті Аудиторської палати України, рішення можуть прийматися шляхом письмового опитування. При рівності голосів перевага надається рішенню, за яку проголосував головуючий. Засідання Аудиторської палати України Веде головуючий, функції якого виконують по черзі усі члени палати в алфавітному порядку їхні прізвищ. Члени Аудиторської палати України виконують свої обов «язки на громадських засідках. Матеріальні витрати на сертифікацію покриваються за рахунок осіб, що претендують на отримання сертифікатів, у розмірах, котрі визначаються Аудиторською палатою України.

42. Достатність й належність ауд доказів Критерії дост-ті та належності взаєм заговорили українською у «язані й стосуються ауд доказів, одерж як при тестуванні систем контролю, то й при проведенні процедур перевірки на суттєвість. Достатність є виміром кількості агов доказів, належність є виміром їхні якості та надійності, а також їхнього відповідності конкретному твердженню. як правило, аудитор вважає за необхідне спиратися на аудиторські докази, що мають не лише достатній, і переконливий характер, й часто вишукує ауд докази в різних джерелах інформації чи різного характеру для підтвердження одного і того ж твердження. На ауді думку про достатність й належність ауд доказів впливають такі фактори, як: оцінка а-ром х-ру та розміру ризику, притаманних як на рівні фін зв-ті, то й на рівні залишків на рахунку чи класу оп-й; характер систем обліку та вн контролю й оцінка ризиків контролю; суттєвість питань, котрі вивчаються й розглядаються; досвід, набутий протягом попередніх ауд перевірок; р-ти ауд процедур, включно із можливими виявленими випадками шахрайства чи помилок; джерело та надійність наявної інформації.

59, 64 Етапи провед а-ту НМА й ін ньому. активів Напрями й послідовність контролю: 1) перевірка обґрунтованості складу НМА на 1-ше число початку ревізованого періоду: а, по об'єктах, котрі внесені засновниками підприємства в СФ; б) по об'єктах, котрі придбані за плату; в) по об'єктах, котрі одержані безкоштовно від юридичних та фізичних осіб; р) перевірка операцій із надходжень НМА протягом ревізованого періоду (ДП 04). 2) перевірка операцій по реалізації НМА й передачі безкоштовно іншим підприємствам. 3) перевірка обґрунтованості нарахування зносу НМА й їхні списання як використаних. 4) контроль правильності й обґрунтованості бухгалтерських записів в облікових реєстрах й звітності 49., 56 Етапи пров-ня розрах-в із пок-ми й замов-ми, постач-ками й підряд-ми Етапи аудиту розрахунків: 1) необхідно встановити, чи не є відображена в балансі заборгованість простроченою. Це встановлюється співставленням термінів розрахунків, вказаних в договорах, рахунках-фактурах. Чи реальна картина наявності простроченої ДЗ й КЗ дає можливість более чітко розрахувати ек. показники щодо визначення фінансового стану підприємства. 2) розглядається ДЗ й КЗ по яким минувши термін покличу. Термін покличу — 3 рокта, тому спочатку треба встановити наявність ДЗ, за якою минувши термін покличу. Це встановлюється шляхом співставлення дат розрахункових документів, договорів на відвантаження товарів, продукції із документами їхні оплати. Після цого перевіряється правильність списання підприємством ДЗ по якій проминувши термін покличу. Згідно ст. 9, 8, 7 з-ну України «Про оподаткування прибутку» ця заборгованість винна відноситись на збитки. Далі аудитор перевіряє дії обліковців щодо подальшого відображення в обліку списаної на збитки заборгованості. Не дивлячись, що ДЗ зникає із активу балансу, але й її необхідно обліковувати на позабалансовому рахунку 5р. 3) встановлення наявності КЗ із простроченим терміном покличу та перевіряється правильність списання. особливу увагу аудитор винен приділити розгляду запитання, пов’язаного зі списанням, ним визначаються заподій списання й розглядається їхнього обґрунтованість (наприклад: визнання дебітора банкрутом ще не є підставою для списання ДЗ, вон списується лише при рішенні арбітражного суду). 4) розглядається порядок обліку розрахунків, визначається реальна заборгованість, відображена в балансі. Для перевірки реальності заборгованості застосовують процедури: запити у дебіторів й кредиторів щодо підтвердження заборгованості, отримання інформації від зовнішніх й внутрішніх не залежних від бухгалтерії джерел, вимагання проведення звірки заборгованості із контрагентами.

70. Загальний план аудиту.

У Нац нормативі N 06 «Док оформлення ауд перевірки «підкреслено, що робоча док-я допомагає в пл-ні та проведенні аудиту. Тобто підкреслюється доцільність й необхідність док оформлення пл-ня аудиту. Аудиторові слід розробити й док оформити заг план аудиту, визначити в ньому істотність помилок, а потім зд-ти аудит за цим планом.

Заг план аудиту розр-ся настільки детально, щоб а-р мав мож-ть завдяки йому підготувати програму аудиту. Під час перебування чергу програма аудиту, її зміст та розмір залежать від розміру, виду й специфіки п-ва, умів договору на пров-ня аудиту, а також особливостей методики й техніки, що їхнього використовує аудитор под годину перевірки.

Під годину розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних питань:

Розуміння аудитором бізнесу клієнта: головних факторів, котрі мають вплив на діяльність підприємства; найважливіших характеристик підпр д-ті п-ва, його орг структури, процесу в-ва, надання послуг, фін стану, а також порядку його звітування, включаючи зміни, котрі, можливо, малі місце после попереднього аудиту; розподілу обов «язків між кер-вом п-ва.

Розуміння обліку й системи вн контролю: методології й принципів бух обліку, котрі застосовувались бухгалтерією підприємства; можливого ефекту від змін в обліковій політиці чи термінології аудиту; знання аудитора із питань бух обліку й системи вн контролю, котрі можуть бути використані а-ром у тестах оцінки надійності вн контролю пва та в незалежних ауд процедурах. 51. осн етапи а-ту фін р-тів Кінцевий фін. рез-т д-яі п-ва — це балансовий приб. чи збиток, котрі є алгебраїчною сумою резул. від реаліз. прод., робіт й послуг, іншої реалізації, доходів й витрат від позареал-х операцій тощо. Фін. рез. д-ті пва хар-ть також показники виручки (ВД) від реаліз. прод., ПДВ 1. Визначення прибутку від реаліз. товарної прод. (робіт, послуг). Прибуток від реалізації продукції та ін. реалізації визначається як різниця між виручкою від реалізації у діючих цінах без ПДВ й витратами на виробництво й реалізацію продукції та МЦ. У собівартість продукції при визначенні прибутку включають: матеріальні витрати; амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів; витрати на оплату роботи, включаючи преміювання не лише робітників, а і керівників, спеціалістів та інших службовців за виробничі результати; відрахування на державне соціальне страхування, відрахування із обов «язкового медичного страхування, платежі із обов «язкового страхування майна; сплату відсотків за короткострокові кредити банку, крім відсотки за прострочені позики; витрати із всіх видів ремонтів та інші витрати на виробництво й реалізацію продукції. 2. Визначення суми балансового прибутку. Балансовий прибуток — це сума прибутку від реалізації продукції та іншої реалізації і доходів від позареалізаційних операцій, зменшена на суму витрат по цих операціях. До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій включають: доходи, отримані від участі у спільних підприємствах; від здавання майна в оренду; дивіденди по акціях, облігаціях та інших ЦП, котрі належати підприємству; суми, одержані у вигляді економічних санкцій й відшкодування збитків; інші витрати й доходи від операцій, що безпосередньо не заговорили українською у «язані із виробництвом й реалізацією продукції. Ключовим питанням аудиту є визначення показників, що характеризують формування загальної суми балансового прибутку. Аудитор насамперед має оцінити вплив прогресивних факторів формування прибутку — зниження с/в продукції, підвищення якості й поліпшення асортименту продукції. Виявляються також фактори, котрі не є заслугою підприємства, — завищення цін, тарифів, порушення встановлених стандартів тощо. 3. Визначення величини балансового прибутку, який підлягає оподаткуванню. 4. Визначення величини податку на прибуток (дохід), що належить сплаті до бюджету. Аудитор користується нормативними документами щодо оподаткування, а також пільгами, котрі надаються СПД при обчисленні податків. Про «єктом оподаткування є прибуток, який визначається зменшенням валового прибутку звітного періоду на суму валових витрат та частини амортизації. 5. Визначення й розподіл чистого прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства. Чистий прибуток підприємства визначається аудитором як різниця між балансовим прибутком, який оподатковується, й величиною податків із урахуванням пільг. Напрями використання чистого прибутку визначаються підприємством самостійно. Узагальнюючу характеристику діяльності підприємства аудитор визначає за величиною чистого прибутку й фінансовим станом. Важливо не лише отримати якнайбільший прибуток, а і використати прибуток, що залишився у розпорядженні підприємства. У динаміці темпів зростання власних коштів підприємства виявляються успіхи чи недоліки розвитку підприємства.

52. Етапи аудиту й його стадії 1 — попереднє дослідження об'єкта А: — умови діяльності підпр-ва-замовника — визначення типу, стуктури п-ва й управління ним 2 — планування А: — планування й послідуючий контроль А; - вивчення й оцінка форми й методів обліку. 3 — перевірка внутрішнього контролю підпр-ва 4 — аналітична перевірка фінансової інформації: реальність статей балансу, відповідність даних бух зв-сті обліковим регістрам, відпов-сть прибутків й збитків факт рез-татам д-ті. 5 — огляд фін звітності: перевірка зв-сті в цілому й перевірка аудиторської роботи із метою визначення достовірності й об'єктивності інформації фін зв-сті; пер-ка відповідності зв-сті обліковій практиці й діючому законодавству. 6 — підготовка аудит звіту й висновку — узагальнення результатів перевірки Стадії аудиту. Кожна аудиторська перевірка складається із етапів й частин, котрі називаються стадіями. Можна виділити такі стадії: 1) дослідницька, тобто вивчаються особливості підприємства, його організація, структура, продукція й послуги підприємства. Вивчаються перспективи розвитку підприємства. Вивчається система обліково-аналітичного процесу на підприємстві. Виробляється загальний підхід до проведення аудиту, виділяються проблемні напрями аудиту, оцінюється ступінь руху, складається попередній варіант програми аудиторської перевірки, визначаються обсяги робіт й призначення конкретних виконавців; 2) підготовчо-узгоджувальна стадія — узгоджується замовником програма перевірки, обсяг робіт, термін проведення, форма представлення аудиту, також узгоджується із клієнтом рівень відповідальності аудиторської фірми, визначається вартість аудиторських послуг. Закріплюється усі ці домовленості договором (угодою). Після цого готується необхідна нормативноправова база для перевірки; 3) основна стадія — проводитися аудит (аудиторські послуги) й нотується підсумкова аудиторська документація; 4) заключна стадія — обговорюється додаткова документація, що передається замовнику й надається аудиторський висновок.

76. Мета аудиту. Засн. Завдання а-ту Відповідно до Закону Україні «Про аудиторську діяльність „аудит провадиться із метою визначення достовірності звітності суб „єктів господарювання, обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству й встановленим нормативам. Згідно зі ст. 8 Закону про це має бути зазначено в аудиторському висновку. Основні задачі аудиту — збирання та обробка достовірної інформації про фінансову діяльність суб'єкта господарювання й на цій основі аудиторського рішення. Крім того аудит винен адекватно відображати усі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється й у тому, щоб скласти достовірний аудиторський висновок аудитор винен отримати безумовну гарантію того, що інформація в бухгалтерській документації достатня й достовірна. 53. етапи провед-ня аудит валютних операцій. Аудит починається із ознайомлення із д-тю п-тва: перевіряється наявність зовнішньо-економічних операцій, розрахунків по них, наявність поточного рахунку в банку в іноземній валюті.Аудитор встановлює, якими формами розрахунків користюється п-тво. Аудитор перевіряє правильність відображення валютних операцій в обліку, особливістю є ті, що кожна операція відображається й в іноземній валюті й у гривні. Аудитор перевіряє правильність перерахунку валюти у гривні за курсом НБУ на дату здійснення операції. При перевірці обовязково контролюється рядків Повернення валюти в Україну (90 днів) за відвантажену продукцію, роботи, послуги. Перевіряється правильність ведення обліку валютних операцій: по р-ку 312“ Поточні рахунки в банку в іноземній валюті“, 632 „Розрахунки із іноземними постачальниками“, 362″ Розрах із іноз покупцями» 71"Інший операційний дохід". Аудитор перевіряє правильність визначення курсових різниць та відображення їхнього в обліку. Аудитор перевіряє встановлену суму обовязкового подажу валюти, Яка знаходиться на рахунку (50%). та правильність зарахування гривневої виручки. При перевірці грошових коштів, що надійшли на рахунок, встановлюються правильність й повнота їхні зарахування. Аудитор перевіряє усі операції із купівлі-продажу валюти, правильність оформлення платіжних документів та обробки виписок банку. На завершення перевіряє правильність відображення валютних коштів в балансі п-тва та правильність перерахунку монетарних статей за курсом НБУ на дату балансу.

61. Етапи провед-ня кас. оп-й Для обліку касових використовується рахунок 30 «Каса», на якому відображається рух й наявність ДК в касі. Достовірність відображення операцій по цьому рахунку досліджується ретельно. Аудиторська перевірка касових операцій складається із 7 етапів. На 1 етапі необхідно провести раптову ревізію каси із повним поаркушним перерахуванням всіх грошей, що знаходяться в касі (1 разів у квартал). 2 етапом є перевірка правильності заповнення касових документів та організації порядку ведення касових операцій. Насамперед. Перевіряється правильність заповнення прибуткових й видаткових КЗ. Не допускаються чикотрі виправлення у яких. При перевірці порядку ведення касової книжки необхідно перевірити й по можливості встановити, щоб на підприємство мало лише одну касову книжку, котра винна бути прошнурована, пронумерована. Будь-які підчистки та необумовлені виправлення в касовій книзі забороняються. На 3 етапі аудитор перевіряє наявність проведення інвентаризації каси (чи проводитися вон не рідше 1 разу в квартал, якісний склад комісії та ін.). На 4 етапі аудитор перевіряє дотримання ліміту залишків готівки в касі, тобто перевіряється повідомлення банку, ретельно перевіряється касова книга щодо перевищення встановленого ліміту.

На 5 етапі перевіряється правильність видачі готівки із каси встановлюється, на котрі цілі отримували й видавали готівку. 6 етап: перевіряється оприбуткування готівки в касі. Необхідно визначити чи повністю підприємство оприбуткувало готівку, Яка надходить із різних джерел. Робота касових апаратів також перевіряється.

7 етап: співставлення первинних даних, аналітичних й синтетичних облікових регістрів із даними, відображеними у звітності підприємства, із метою встановлення їхнього відповідності. Збереження готівки є також важливим при проведенні аудиту. Т.ч. при проведенні аудиту касових операцій використовують: прибуткові й видаткові касові ордери, касову книжку, журнал реєстрації прибуткових й видаткових касових документів, повідомлення банку, ЖО-1, відомість № 2, баланс, акти інвентаризації.

62. Етапи провед-ня а-ту запасів Для обліку ТМЦ використовується рахунок «Матеріали». На цьому рахунку підприємства обліковують рух сировини, а руху й обліку палива використовують рахунок «Паливо», а рахунок «Товари» відображає рух товарів в сфері обігу й придбання. При аудиті перевіряється достовірність відображення операцій на відповідних рахунках БО. Звертається особлива увага на переоцінку ТМЦ, джерела їхнього покриття (різниць).

Перевіряються ці запитання відповідно до Порядку проведення дооцінки залишків ТМЦ, який затверджений Мінекономіки й МФУ України. Дотримання цого порядку перевіряється на об'єкти й якщо були встановлені порушення, то переоцінка вважається недійсною. У цьому випадку аудитор винен визначити, на якої суму було б знижено оподаткований прибуток, дохід внаслідок віднесення торб дооцінки, на поповнення торб до оцінки, чи віднесення втрат на зитки. Аудитор перевіряє правильність визначення обсягів товарної продукції, що підлягає уцінці, організація проведення уцінки та документального оформлення. Особлива увага приділяється визначенню джерел фінансування уцінки та відображенню їхнього в БО.

Об'єктом аудиту є й МШП. Перевіряються такі запитання: законність списання МШП, його методика, порядок. Етапи аудиту МШП: 1) вивчається побудова обліку МШП, визначаються котрі види МШП використовуються; 2) перевіряється правильність віднесення придбаних предметів та засобів до МШП за критеріями, встановленими законодавством. Для цого досліджуються первинні документи із оприбуткування МШП. Аудитор робить висновок про дотримання підприємством вимог законодавства щодо запитання віднесення придбаних засобів до МШП. Дуже ретельну увагу слід приділяти правильності та обліку списання МШП; 3) Перевіряється правильність ведення обліку списання МШП. Аудитор перевіряє чи використовує підприємство для обліку зносу МШП рахунок 13 «Знос МШП», а також, котра сума відображена по КТ13 в кореспонденції із ДП відповідних витратних рахунків; 4) на завершальному етапі встановлюється відповідність синтетичних показників по наявності й зносу, показникам аналітичних й первинних документів. Це досягається співставленням даних балансу, головної книжки, відомостей із обліку МШП та первинних документів між собою.

63. Етапи про-ня а-ту наяв-ті й руху ОЗ При проведенні аудиту досліджуються операції, котрі відображають рух ОЗ. Відомо, що ОЗ надходять на підприємства із різних джерел: від постачальників за плату, засновників у вигляді внесків до СФ, безкоштовно від ін. СПД. Етапи аудиту ОЗ: 1) Одиницею обліку ОЗ є інвентарний об'єкт. Кожному інвентарному об'єкту незалежно від його знаходження, в експлуатації чи на складі, присвоюється відповідний інвентарний номер. Ці інвентарні номери повинні проставлятися на всіх первинних документах, котрі є підставою для відображення в обліку їхнього наявності чи руху. У зв’язку із цим аудит ОЗ необхідно починати із перевірки збереження ОЗ. Вона здійснюється шляхом проведення інвентаризації ОЗ. Інвентаризацією встановлюється наявність та технічний стан об'єктів ОЗ. 2) наступним етапом аудиту є перевірка правильності відображення в обліку руху ОЗ. Первинним документом, що є підставою для введення в експлуатацію ОЗ є акт приймання-передачі (ф. ОЗ-1). Цей акт винен складатися на введення шкірного окремого інвентарного об'єкту. У період проведення аудиту необхідно перевірити, що на кожен об'єкт був виписана інвентарна картка. Інвентарна картка є регістром аналітичного обліку ОЗ, котра дає можливість контролювати їхні наявність в місцях зберігання. Вибуття ОЗ відбувається шляхом їхнього реалізації, безкоштовної передачі, а разі їхнього повного фізичного чи морального зносу, залишкового вибуття із ладу чи загибелі - шляхом списання. Тому перевірка реалізації чи безкоштовної передачі ОЗ починається із ознайомлення із рішенням щодо відповідних дій. У залежності від підпорядкованості підприємства цей документ може бути протоколом загальних зборів засновників, дозволом фонду державного майна, відповідного відомства, тощо. 3) наступним етапом є перевірка відображення в обліку порядку ліквідації, реалізації чи надходження ОЗ. У залежності від форми власності підприємства (державна, недержавна) визначається порядок обліку. Основною відмінністю є тобі й маєш підприємствах державної форми власності ліквідація й надходження ОЗ відбувається зі зміною СФ, на недержавних підприємствах СФ не змінюється. 4) останнім етапом аудиту руху ОЗ є перевірка відповідності первинних документів синтетичним регістрам обліку. Для цого звіряються дані інвентарних карток із даними головної книжки, балансу, звіту про фінансовомайновий стан підприємства.

67.Етапи проведення аудиту із бюджетом. 1. Вивчення особливостей підприємства, його організації. 2. Узгодження програми перевірки із клієнтом, термінів її проведеня, вартості послуг, визначення відповідальності сторін. 3. Проведення аудиту-визначається: відповідність розрахунку платежу в бюджет-ПДВз-ну У." Про ПДВ"; відповідть розрахунку оподатковуємого прибутку з-ну У."Про оподаткув-ня прибутку підприємств"; відпов-ть розр-ків й сплати держ. мита за операції із ЦП Декрету КМУ «Про держ. мито»; відпов-ть нарах-ня й сплати до бюджету прибуткового податку із громадян по зарплатню, ін. виплат, дивідентів Декрету КМУ «Про прибутк. податок із громадян»; відпов-ть розрах-ку збору на обов`язк. держ. пенсійне страх-ня діючому зак-тву; відпов-ть розр-ку збору на обов. соціал. страх-ня на випадок безр-тя в Держ. фонд сприяння захисту насня діючому зак-тву; відпов-ть утримань в Держ. інноваційний фонд діюч. задотву; відпов-ть відрахувань за ін. податками й зборами з-ну У. «Про систему оподатк-ня"(із змінами й доповненнями). 4. Складання аудиторського висновку, процес передачі підсумкової документації замовнику аудиту.

72. Зміст й форми робочих доктів.

Робочі документи — це записи, в які аудитор фіксує використані процедури, тесті, одержану інформацію й відповідні висновки, котрі зроблені в ході аудиту. Аудиторські документи аудитора повинні включати у собі всю інформацію, якої він визнає важливою для правильного виконання перевірки, котра має підтвердити тих підсумки, котрі зроблені у висновках. Робочий документ має функції: 1) забезпечити обґрунтування аудиторського висновку та відповідати загальноприйнятим нормам у професійній практиці;

2) забезпечити реєстрацію планування та виконання аудиту; 3) сприяти методичному підходу до аудиту; 4) надавати допомогу аудитору в його роботі. Робочі документи аудитора мають бути професійно складені. Їхнє оформлення винне забезпечувати доступність для читання. Проте конкретні форми використання робочих документів визначаються аудиторською фірмою, аудиторами із урахуванням специфіки окремих питань аудиту. Робочі документи повинні включати: 1) інформацію, що стосується юр. та організаційної структури підприємства; 2) необхідні витяги чи копії юр. документів, догоди, протоколи; 3) вивчення та оцінка система обліку й внутрішнього контролю; 4) документація про планування аудиту; 5) аналіз операцій та залишків за рахунками.

Проте робочі документи аудитора не можуть розглядатись як частина фінансової документації клієнта й после завершення аудиту робочі документи залишаються в аудитора й є його власністю. Проте його право власності обмежується етичними нормативами та умовами конфіденційності. Робочі документи не можна вивчати чи вилучати в аудитора за винятком тихий випадків, коли це передбачається рішенням судово-слідчих органів. Термін зберігання їхнього визначається як практикою аудиторської діяльності, то й юридичними умовами. Класифікація робочих документів аудитора: 1) годину ведення та використання: довгострокові, нетривалого використання; 2) за способом та джерелами отримання: від третіх осіб, від підприємстваклієнта, складені аудитором; 3) характером інформації: правового характеру, про керівництво й персонал підприємства, про структуру й організацію підприємства, про економічну основу діяльності підприємства, про систему внутрішнього контролю, про систему БО, аудиторські організаційно-функціональні документи, документи оцінки аудиторського ризику, аудиторські документи по перевірці окремих статей та показників річного звіту, кореспонденція аудитора, підсумковий висновок, пропозиції та рекомендації; 4) за призначенням: оглядові, інформативні, перевірочні, підтверджуючі, розрахункові, порівняльні, аналітичні; 5) за ступенем стандартизації: стандартизовані, вільної форми; 6) за формою представлення: графічні, табличні, текстові, комбіновані; 7) за технікою складання: ручні, на машинних носіях.

73. Інф, що над-ся а-рові кер-ком п-ва Під годину аудиторської перевірки аудитор може отримувати безліч інформації від к-ва підприємства, котра надається як за власним бажанням кер-ва, то й на вимогу аудитора. Причому, якщо така інформація стосується суттєвих позицій фінансової звітності п-ва, від аудитора вимагається: отримати перевірені докази із внутрішніх джерел інф-ї п-ва чи з зовнішніх; оцінити зрозумілість та відповідність даних, наданих керівництвом клієнта та зіставити їхнього із іншими ауд доказами, до того числі із іншою інф-ю, отриманою від керівництва п-ва; вирішити для собі, чи особини, котрі надають інф-ю стосовно фінансової звітності п-ва, в достатній мірі можуть пояснити її зміст.

Інф-я, Яка надається кер-вом п-ва, не може заміняти інші докази, які аудитор може отримати. Н-д, нова інф-я про витрати на придбання того чи іншого активу не може заміняти інші ауд докази із цого запитання. Якщо аудитору не вдалося отримати необхідну кількість доказів щодо показників, як визнані суттєвими, а такі докази на думку аудитора існують в принципі, можливість скласти думку із цого запитання вважається обмеженою, навіть при умові, що із цого запитання інф-я від кер-ва отримана.

А-р може опинитися в ситуації, коли інф-я, надана кер-вом клієнта, якщо єдиним доступним джерелом ауд доказів. Наприклад, важається сумнівною можливість отримання будь-яких доказів щодо операцій п-ва, крім інф-ї від кер-ва на підтвердження його намірів.

Якщо інф-я, отримана від керівництва клієнта, суперечить іншим аудиторським доказам, аудитору необх із «ясувати причину цих суперечностей й, в разі необхідності, переглянути надійність всіх ін наданих кер-вом даних.

77. Мета й задачі вн аудиту Внутрішній аудит «означає діяльність внутрішньої аудиторської служби (чи служби внутрішніх ревізорів) підприємства, якої, незалежно від назви, можна розглядати як окремий вид аудиторських послуг, що надаються незалежним аудитором п-ву. Основні функції служби вн аудиту, як правило, складаються із процедур дослідж окремих операцій п-ва, оцінки цих оп-й й контролю відповідності відображення їхні в бухобліку, а також контролю за функціями внутрішньої системи контролю підприємства. Служба вн аудиту, як правило, відповідає перед к-вом п-ва за постійне спостереження та контролю над функціонуванням цих систем. Фахівці служби внутрішнього аудиту надають рекомендації із удосконалення цих систем; експертизи фінансової й оперативної інформації, огляду коштів, котрі використовуються для ідентифікації, виміру, класифікації й інформування; підготовки оглядів еф-ті будтих п-ва, включаючи нефінансові засоби керівництва; контролю за дотриманням українського законодавства й виконанням всіма підрозділами підприємства його внутрішньої політики щодо здійснення діяльності.

78. Методи вибіркової перев-ки Вибіркова перевірка означає використання аудиторських процедур стосовно менш ніж 100% бухгалтерських проводок чи показників фінансової звітності, які дозволяють аудитору отримати аудиторські докази й, оцінивши окремі характеристики відібраних даних, розповсюдити дієвість цих доказів протягом усього сукупність даних. Вибіркова перевірка винна бути репрезентативною, іншими словами, відображати усі основні властивості генеральної сукупності (набору елементів, які складають окрему статтю в балансі чи окремий клас операцій). Методи: 1) метод випадкового відбору, котрий забезпечує рівні шанси для потрапляння у вибірку шкірного елементу генеральної сукупності; 2) систематичний вибір, 3) Безсистемний вибір. При використанні цого методу аудитор винен передбачити захист від упередженого вибору.

81. Нормат-на база рег-ня а-ту в Україні. Основним документом для аудиторів є Закон України «Про АТ» з змінами й доповненнями до нього. Крім цого в 1996р. до Закону внесені зміни та доповнення й зокрема до закону України «Про підприємства» стаття 29 доповнена: Річний баланс й звітність підприємства підлягає обов’язковому аудиту за винятком державних підприємств; Закон України «Про споживчу кооперацію», «Про заставу», «Про ЦП й фондову біржу» й ін. законодавчі акти, де достовірність й повнота річного балансу винна бути підтверджена аудитом. Рішенням Державної комісії із цінних паперів та фондового ринку України від 19 березня 1997 р. затверджено вимоги щодо аудиторської перевірки відкритих акціонерних товариств й підприємств — емітентів облігацій (крім комерційних банків, інституційних інвесторів). Згідно зі ст. 22 Закону України «Про цінні папери й фондову біржу «від 18 червня 1991 р. № 1201-ХП (зі змінами й доповненнями) аудит бухгалтерської звітності та фінансового стану емітента при реєстрації випуску цінних паперів є обов «язковим. При поданні регулярної інформації про емітента (не рідше ніж одного разу на рік) обов «язковим є підтвердження аудиторською фірмою річного балансу й складання довідки про фінансове становище (ст. 24). Таким чином в Україні створені законодавчі акти, на підставі які здійснюється АТ в Україні. АТ включає у собі організаційне й методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг.

. 83. Обов «язки аудиторів й аудиторських фірм Аудитори й аудиторські фірми вол «язані: 1) належним чином надавати аудиторські послуги, перевіряти стан бухгалтерського обліку й звітності замовника, їхні достовірність, повноту й відповідність чинному законодавству та встановленим нормативам; 2) повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників про виявлені под годину проведення аудиту недоліки ведення бухгалтерського обліку й звітності; 3) зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту та виконанні інших аудиторських послуг. Не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, й не використовувати їхнього у своїх інтересах чи в інтересах третіх осіб; 4) відповідати перед замовником за порушення умів договору відповідно до чинних законодавчих актів України; 5) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт, котрі мають безпосереднє ставлення до надання аудиторських послуг у формі консультацій, перевірок чи експертиз.

86. Орг-я роботи внутрішнього аудиту (ВА) й на п-ві Система ВА включає регламентовану внутрішніми документами п-ва сукупність процедур внутрішнього контролю ланок управління й різних аспектів діяльності п-ва, котрі здійснюються спеціалізованим відділом чи окремою посадовою особою із метою надання допомоги органам управління в ефективному внутрішньому контролі. Система ВК відіграє важливу роль у попередженні та виявленні помилок й випадків шахрайства. Система ВК включає: 1) контроль виконання планових завдань із виробничої й фінансово-господарської діял-ті, використання матеріальних й фінансових ресурсів, недопущення безгосподарності й марнотратства; 2) забезпечення збереження власності; 3) додержання вимог діючого законодавства із виробничої, фінансово-господарської діял-ті, із ведення б/о.

87. Основні заподіяння й дд інф а-ту ОЗ Основними завданнями й метою аудиту ОЗ є: 1) перевірка правильності документального оформлення й своєчасності відображення в обліку операцій із ОЗ: їхні надходження, внутрішнього переміщення й вибуття. 2) перевірка своєчасності відображення зносу (нарахування амортизації ОЗ). 3) контролю над витратами на кап. ремонт. 4) перевірка правильності відображення в обліку фінансових результатів від ліквідації ОЗ. 5) контролю над збереженням ОЗ. 6) перевірка правильності проведення індексації ОЗ. Джерелами інформації для аудиту ОЗ є: баланс — ф.1, звіт про фінансові результати та їхні використання — ф.2, звіт про фінансово-майновий стан підприємства — ф.3, синтетичні регістри обліку ОЗ (головна книга, ЖО-13), первинні документи по обліку ОЗ (інвентарні картки ОЗ, акти прийомупередачі ОЗ, акти введення в експлуатацію, акти ліквідації, відомості індексації балансової вартості ОЗ). Нормативна база, Яка регулює рух ОЗ, розрахунок зносу та індексації ОЗ: 1) Положення про організацію бух. обліку й звітності в Україні, затверджене постановою КМУ № 250 від 3.04.93р. 2) Стандарти по БО й плану рахунків. 3) Порядок проведення індексації балансової вартості ОЗ підприємств, установ й організацій, затверджений Мінстатом, Мінекон., МФУ. 4) Закон «Про оподаткування прибутку підприємств».

88. Завд й дд інф аудиту інвестиційної д-сті(ІД) — досліджувати конфліктні ситуації при виконанні операцій по ІД (напр., випадки порушення законодавства при фінансуванні об'єктів інвестицій, зловживання при використанні векселів й облігацій в інвестиціях та ін) — сприяти раціональному використанню майнових та інших цінностей при створенні ОЗ та реалізації програм відновлення ОЗ шляхом здійснення КВ; - дослідження дотримання порядку державної реєстрації інвестицій; - вивчення джерел інвестиційних коштів (власні фін ресурси інвестора; залучені шляхом випуску акцій, облігацій; запозичені банківські кредити); - дослідження напрямків використання інвестиц коштів та об'єктів ІД (майна, оборотних засобів, ЦП, науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей).

89. Засн. завд й дд інф ін НБА. Джерела інформації та об'єкти контролю: 1) первинні документи, про надходження, передачу, реалізацію, інвентаризацію ліквідацію об'єктів НМА: накладні, акти прийому — передачі, акти ліквідації, відомості нарахування амортизації (зносу), авізо, довідки, акти переоцінки, технічне обслуговування НМА підрядними організаціями. 2) регістри аналітичного й синтетичного обліку: інвентарні картки із обліку по окремих об'єктах НМА; опису інвентарних карток із обліку ОФ; картки групового обліку ОЗ (для нарахування зносу й амортизації по 4 групах ОФ); інвентарні списки НМА, котрі ведуться МВО структурних підрозділів підприємства, де смердоті використовуються чи їхні місцезнаходження; оборотні відомості в бухгалтерії у розрізі груп, об'єктів ОФ по МВО та підприємству; журнали-ордери № 13,16, машинограми за кредитами рахунків 01,04,02,86,88,85,33,87. Книжка головних рахунків, баланс, звітність про рух майна підприємства.

Основні нормативні акти, якими керуються ревізор при здійсненні контролю: 1) Положення про організацію БО й звітності в Україні № 250 зі змінами та доповненнями; 2) інструкція із БО балансової вартості ОФ № 159; 3) інструкція про інвентаризацію ОЗ, ТМЦ, ДК й розрахунків № 69 зі змінами та доповненнями; 4) Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».

90. Засн. завд-ня й дд а-ту кас. оп-й Завданням касових операцій: 1) перевірка правильності ведення підприємством касових операцій; 2) перевірка правильності й порядку видачі та оприбуткування готівки в касі; 3) додержання підприємством встановленого ліміту каси; 4) перевірка додержання підприємством цільового витрачання готівки; 5) збереження наявності ДК та інших цінностей. Джерелами інформації є: 1) синтетичні реєстри обліку й звітності (головна книга, баланс ф.1); 2) синтетичні реєстри обліку касових операцій (ЖО-1, відомість по рахунку «Каса»); 3) первинні документи із обліку касових операцій (касова книга, прибуткові й видаткові ордери, чеки на отримання готівки, виписки банку); 4) повідомлення банку про встановлення ліміту залишку готівки в касі.

91. Засн. завд-ня й дд інф а-ту запасів Джерелами інформації є: баланс підприємства ф.1, регістри синтетичного обліку ТМЦ (головна книга, відомості руху, ЖО, тощо), аналітичні регістри обліку (відомості, звіти МВО), картки складського обліку, накладні, рахункифактури. Нормативна база: 1) Положення № 250, 2) Інструкція «Про інвентаризацію ОЗ, НМА, ТМЦ, ДК, документів та розрахунків» затверджена наказом МФУ № 69 від 11.08.94, 3) Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», 4) Положення «Про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) МЦ затверджене постановою КМУ від 22.01.96.

93, 108. Засн. завд й дд а-ту розрах-в із ін. деб-рами, постач-ками й підрядми Основним завданням аудиту розрахунків є: 1) встановлення реальності Д й До заборгованості; 2) перевірка наявності простроченої ДЗ й КЗ; 3) встановлення ДЗ й КЗ із якої проминувши рядків позивної давності; 4) правильність списання заборгованості, рядків позивної давності із якої проминувши; 5) перевірка правильності обліку ДЗ й КЗ в залежності від прийнятого методу визначення та видів реалізації; 6) перевірка правильності та обґрунтованості списання заборгованості. Джерела інформації аудиту розрахунків: 1) регістри синтетичного обліку й звітність (баланс, головна книга); 2) регістри синтетичного й аналітичного обліку розрахунків (ЖО 6, 11, 8, 7, відомості 16, 15); 3) первинні документи (накладні, рахунки-фактури, ін). Нормативна база: 1) Положення № 250, 2) Інструкція «Про інвентаризацію ОЗ, НМА, ТМЦ, ДК, документів та розрахунків» затверджена наказом МФУ № 69 від 11.08.94, 3) Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», 4) Положення «Про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) МЦ затверджене постановою КМУ від 22.01.96.

94. Засн. завд й дд інф а-ту розр-в із підзвіт осбами Метою й завданням розрахунків із підзвітними особами є: 1) правильність видачі та Повернення торб; 2) цільове призначення, законність, доцільність витрачання підзвітних торб; 3) доцільність видачі торб в підзвіт; 4) перевірка правильності відображення підзвітних торб в обліку. Найбільш важливе місце при проведенні аудиту розрахунків із підзвітними особами належить перевірці цільового призначення та правомірності витрачання ними коштів.

98. осн завд й дд інф а-ту фін. р-тів Завданням у фін р-атів п-в є перевірка достовірності формування фін ресурсів й розподіл їхні за цільовим призначенням, згідно із чинними нормативами, виявлення резервів.

Засн джерелами інформації для аудиту фін. результатів підприємства є бухгалтерський Баланс підприємства (ф. № 1 річної й квартальної звітності), Звіт про фінансові результати та їхнього використання (ф. № 2 річної й квартальної звітності); Звіт про фінансово-майновий стан підприємства (ф. № 3). Вони повинні бути адекватні даним первинної документації, регістрам аналітичного й синтетичного БО й Головної книжки досліджуваний період.

113. Засн. методи й прийоми провед-ня аудиту Аудит має свій метод дослідження, який ґрунтується на основних положеннях діалектичних методів пізнання й на законах політичної економії. У аудиторській практиці використовується аналіз, який тісно пов’язаний з синтезом. У тісному зв’язку із ним є такі категорії пізнання як індукція й дедукція. Таким чином об'єкт вивчається від часткового до загального. Дедукція — спосіб логічного мислення, який полягає у русі від загального до одиничного. Дедуктивний метод використовують аудитори при вивченні фінгосп діяльності підприємства, системи БО й взагалі ефективності системи управління. Таким чином індуктивні та дедуктивні методи в практиці використовуються взаємопов'язано.

Методи аудиту — сукупність способів, прийомів для дослідження стану об'єктів, що вивчаються. Їх можна згрупувати так: 1) прийом, що дозволяє вивчити кількісний та якісний стан об'єкта; 2) дозволяє визначити відхилення фактичного стану від діючих норм; 3) пов’язані із оцінкою стану об'єкту (в минулому, теперішньому й майбутньому).

114. Засн. пок-ки аудит фін стану.

Під аудитом фінансового стану розуміють оцінку облікової та іншої економічної інформації шляхом вивчення реально існуючих зв’язків між показниками. Метою аудиту фінансового стану є: 1) визначення сутності та змісту ділової активності клієнта; 2) оцінка фінансово-господарських перспектив клієнта, його функціонування в майбутньому; 3) виявлення зон можливих навмисних помилок в звітності клієнта; 4) скорочене деталізоване тестування на основних стадіях аудиту. Аудитор розробляє програму аналізу, котра складається із 3-х етапів: 1) вибір оптимального методу аналізу для досягнення поставлених завдань та цілей; 2) визначення інформаційної бази аналізу; 3) становлення критеріїв при прийнятті рішення у випадку виявлення незвичайних коливань.

Використовуються такі методичні прийоми: метод читання зовнішньої звітності; метод порівняльного аналізу облікових та звітних даних клієнта за минулі періоди; метод порівняльного аналізу фактичних даних клієнта із розрахунками самого аудитора. У роботі аудитора особливе значення має аналіз та читання балансу, так як використовуючи інформацію, котра отримана за результатами аналізу є можливість прийняти обґрунтоване управлінське рішення. Оцінити динаміку та перспективи зміну прибутку підприємства, оцінити ресурси, котрі мають підприємства, зміни, котрі відбулись, та ефективність їхні використання. Більш детально при аудиті досліджується фінансово-господарська діяльність для виявлення хворих статей балансу, оцінка майнового стану, фінансового стану, ділової активності, аналіз рентабельності та ін. Важливим показником фін. стану підприємства є наявність власних обігових коштів. При його врахуванні необхідно матір на увазі, що частина ОЗ та капітальних вкладень може бути відтворена за рахунок довгострокових й середньострокових кредитів та довгострокових позикових коштів. Фінансовий стан залежить від рентабельності підприємства. Розрізняють 2 групи показників рентабельності: 1) вложенных коштів (майна підприємства) та їхнього окремих видів; 2) продукції. По першій групі розрізняються показники рентабельності: а) всього майна, б) власних коштів, в) виробничих фондів, р) фін. вкладень. Платоспроможність й фін. стійкість визначаються показниками: коефіцієнт загальної ліквідності; коефіцієнт проміжної, абсолютної ліквідності та ін. Аналіз фін. стану закінчується комплексною оцінкою, розробленням заходів по покращенню ФС, зниженню ДЗ й КЗ.

118. Очікувана помилка.

У випадку, коли аудитор припускає наявність великої помилки в сукупності даних, йому необхідно застосовувати більший розмір вибірки, ніж у випадку, коли він передбачає наявність меншої помилки. Вимагається, щоб аудитор впевнився до того, що реальна помилка у загальній сукупності не перевищує рівень визначеної ним припустимої помилки.

120. пл-ня ауд. перев-ки Планування — це вироблення головної стратегії й конкретних підходів до характеру, періоду, а також години проведення аудиту. Аудиторський план розробляється із огляду тих, що в ньому визначається годину проведення кожної конкретної аудиторської процедури.. Метою планування аудиту є звернення уваги аудитора на найважливіші напрями аудиту, на виявлення проблем, котрі слід перевірити найретельніше. Планування допоможе аудиторові належним чином організувати свою роботу й здійснювати нагляд за роботою асистентів, котрі беруть доля в перевірці, а також координувати роботу, Яка здійснюється іншими аудиторами й фахівцями інших професій.

Характер планування залежить від організаційної форми, розміру й виду д-ті п-ва, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про стан справ на підприємстві.

Найважливіша складова частина планування аудиту — отримання аудитором уявлення про стан справ на підприємстві.

121. Повідомлення про шахрайство й помилки. Аудитор винен повідомити про виявлене шахрайство чи помилки керівнику підприємства, навіть тоді, коли він припускає, що помилки (шахрайство) можуть існувати й це може не вплинути на фінансову звітність підприємства. Стосовно шахрайства, то аудитор має оцінити доля в цьому керівних осіб. Якщо причетний директор, то аудитор має право й винен отримати юр. консультацію від юриста (адвоката) стосовно своїх подальших дій чи напрямків аудиту. У випадках, коли аудитор дійшов висновку, що помилки та шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності й не можуть бути зроблені виправлення звітності, то слід дати негативний аудиторський висновок, чи відмовитись від висновку. У обов’язки аудитора не входити повідомляти про порушення ще когось крім власників. Сторонні користувачі фінансової звітності мають право вимагати надходження інформації про результати проведеного аудиту й ознайомлення із аудиторським висновком лише від керівництва чи власника.

122 Повноваження АПУ Повноваження АПУ визначаються цим Законом та Статутом АПУ. Статут АПУ підлягає затвердженню двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. АПУ здійснює сертифікацію й ліцензування суб «єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми й стандарти аудиту, Веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, котрі одноособово надають аудиторські послуги. Затвердження норм й стандартів аудиту є виключним правом АПУ Затверджені АПУ норми й стандарти аудиту є обов «язковими для дотримання підприємствами, установами та організаціями.

124. Помилки й шахрайство Шахрайство — навмисно неправильне відображення й представлення даних обліку й звітності службовими особами й керівництвом підприємства. Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами й фальсифікацію первинних документів, реєстрів обліку й звітності, навмисних змінах записів в обліку, котрі перекручують суть фінансових й господарчих операцій із метою порушення укр законодавства, чи прийнятої на п-ві облікової політики, навмисно неправий оцінці активів й методів їхнього списання, навмисному пропуску чи приховуванні результатних записів чи документів, навмисному не висвітленні змісту відображених операцій, незаконному отриманні в особисту власність грошово-мат цінностей, невідповідному відображенню записів в обліку. Помилка — ненавмисне перекручення фін інф-ї в результаті арифметичних чи логічних помилок в облікових записах й розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправий представлення в обліку фактів господарської діяльності, наявності складу майна, вимог й вол «язань, невідповідне відображ записів в обліку.

Маніпуляція обліковими записами — зумисне використання неправильних (некоректних) бух проводок чи сторнуючих записів із метою перекручення даних обліку й звітності. Фальсифікація бух док-в й записівоформлення наперед неправильних чи фальсифікованих документів бух обліку й записів у реєстрах бухобліку. Невідповідне відобр записів у реєстрах обліку — ненавмисне чи навмисне відображення фін інф-ї в системі рахунків у неповному обсязі, в оцінці, котра відрізняється від прийнятих норм й таке інше.

125. Поняття та зміст аудит. звіту. Звіт аудитора про перевірку госп. діяльності - документ, який подається в стислій стандартній формі аудитором й який містить результати проведених досліджень госп. діяльності об'єкта, який перевіряється. У звіті повідомляють про законність здійснених операцій, економічність й ефективність витрат коштів й продуктивність досягнення поставлених завдань. Інформація, котра подається у звіті, винна бути чіткою та ясною, надійною та компетентною, а також незалежною, об'єктивною, правдивою й конструктивною. Дані, котрі містяться у звіті аудитора, необхідні керівництву ек. суб'єкта, який перевіряється, у тому, щоб матір уявлення про недоліки в облік.записах, бух. регістрах й системі внутр. контролю, котрі можуть привести до суттєвих помилок в бух. звітності. Крім цого, у звіті містяться конструктивні пропозиції щодо удосконалення системи б/о й внутр. контролю під-ва. Звіти мають певну форму й містять слідуючі відомості: заголовок, підпис й дату; інформацію про задачі та межі А; повні відомості про результати перевірки; кому адресуються матеріали А; предмет, А (назва одиниці, дата й період години); обгрунтування для А; відповідність стандартам; дані про рядки представлення звітів.

127Повідомлення про шахрайство та помилки: 1) Керівництву Аудитор винен якомога скоріше повідомити про виявлене шахрайство чи помилки у п-ва, коли він навіть припускає, що помилки чи факти шахрайства можуть існувати, ганьби навіть потенційний ефект від них істот й не так на фін звітність п-ва, чи якщо шахрайство чи серйозні помилки знайдені. При визначенні необх-ті представлення інф-ї п-ву, котрому необхідно надати інф-ю про можливі чи наявні факти шахрайства чи суттєві помилки, аудитор винен врахувати усі заговорили українською у «язані із цим обставини. Стосовно фактів шахрайства, то аудитор має оцінити доля в цьому керівних осіб п-ва. У більшості випадків про існування шахрайства якщо доцільно повідомити керівника особини, Яка задіяна у шахрайстві й займає службову посаду на рівень нижчу, ніж її безпосередній керівник 2) Користувачам аудиторського звіту.

Якщо аудитор дійшов висновку, що помилки та шахрайство є істотним на рівні фінансової звітності підприємства й не можуть бути відповідно в ній відображені чи не можуть бути зроблені виправлення звітності, то йому слід дати ауд висновок негативного характеру чи відмовитися від висновку.

128. Порядок продовження дії сертифікату. Аудитори, рядків дії сертифікату які закінчується не раніше 3 й не пізніше 1 місяця повинні податі до секретаріату АПУ документи: 1) клопотання; 2) витяг із трудової книжки; 3) сертифікат, термін дії якого закінчується; 4) реферат про аудиторську діяльність й підвищення кваліфікації за весь період дії сертифікату. Якщо аудитори працюють за межі не менше 3 років й не мають ніяких зауважень по роботі, то приймається відповідне рішення (заноситися до протоколу) й дія сертифікату продовжується п’ять років. Якщо аудитор працював 2−3 рокта, то він проходити співбесіду. Якщо аудитор не працював чи працював менше 2 років, чи не надав документів вчасно складають іспит.

129. Порядок сертифікації а-в в Укр. Для отримання сертифікату претендент подає до АПУ в одному примірнику перелік таких документів: 1) клопотання за встановленою формою; 2) копія диплома, засвідчена у встановленому порядку;

3) виписка із трудової книжки, засвідчена у встановленому порядку; 4) документ про оплату. Всі ці документи надсилаються до АПУ й відповідальність них несе особа, котра їхнього подала. Іспити, тобто визначення рівня знань, складаються кожним претендентом в порядку, затвердженому рішенням АПУ. Для проведення іспиту створюється комісія з 5 членів. Оцінка переносити так: складено чи не складено. Наслідки іспиту заносяться до протоколу, який підписується членами комісії. Рішення екзаменаційної комісії повідомляється особам в день складання іспиту. Видача сертифікату проводитися секретаріатом АПУ после затвердження протоколу рішень. Сертифікат — це офіційний документ, який засвідчує право громадянина України на здійснення аудиту підприємств й організацій (серія А) й банків (серія Б) на територї України. Бланк сертифікату є бланком суворої звітності із зазначенням номери й серії.

132. Права, обов’язки й відповідальність аудиторів й АФ. Права аудиторів й аудиторських фірм. Аудитори й аудиторські фірми України мають право: 1) самостійно визначати форми й методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм й стандартів, умів договору з замовником, професійних знань та досвіду; 2) отримувати необхідні документи, котрі мають ставлення до предмета перевірки й знаходяться як у замовника, то й у третіх осіб. 3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників замовника; 4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюючого суб «єкта проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо які здійснюється перевірка документів; 5) залучати на договірних засідках до участі в перевірці фахівців різного профілю.

133.Предмет, метод, об'єкти аудиту. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту), пов’язаних із ними експертиз, консультування із питань БО, звітності, оподаткування, аналізу фін-госп діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юр. й фіз. осіб.

Послуги можуть надаватись по приватизації майна, комерціалізації торгівлі, розгляд справ клієнтів в арбітражних судах. Таким чином метою проведення аудиту є складання аудиторського висновку про фінансовий стан суб'єкта, що перевіряється. Основні задачі аудиту — збирання та обробка достовірної інформації про фінансову діяльність суб'єкта господарювання й на цій основі аудиторського рішення. Крім того аудит винен адекватно відображати усі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється й у тому, щоб скласти достовірний аудиторський висновок аудитор винен отримати безумовну гарантію того, що інформація в бухгалтерській документації достатня й достовірна. Предмет аудиту — стан економічних, організаційних, інформаційних та інших характеристик системи, що знаходяться в сфері аудиторської оцінки. як видно із цого формулювання предмет аудиту має багато спільного із предметом ревізії та економічного аналізу. разом із тім смердоті мають розбіжності, аудит виходить далеко за межі контролю й ревізії бо запитання податків, оцінки майна, ефективності системи управління не є питанням аналізу й ревізії (запитання розрахунків із бюджетом, правильність перерахованих торб по податках є предметом ревізії). Аудит має свій метод дослідження, який ґрунтується на основних положеннях діалектичних методів пізнання й на законах політичної економії. У аудиторській практиці використовується аналіз, який тісно пов’язаний з синтезом. У тісному зв’язку із ним є такі категорії пізнання як індукція й дедукція. Таким чином об'єкт вивчається від часткового до загального. Дедукція — спосіб логічного мислення, який полягає у русі від загального до одиничного. Дедуктивний метод використовують аудитори при вивченні фінгосп діяльності підприємства, системи БО й взагалі ефективності системи управління. Таким чином індуктивні та дедуктивні методи в практиці використовуються взаємопов'язано.

Методи аудиту — сукупність способів, прийомів для дослідження стану об'єктів, що вивчаються. Їх можна згрупувати так: 1) прийом, що дозволяє вивчити кількісний та якісний стан об'єкта; 2) дозволяє визначити відхилення фактичного стану від діючих норм; 3) пов’язані із оцінкою стану об'єкту (в минулому, теперішньому й майбутньому).

Важливе значення в методі аудиту має оцінка ризику, який притаманний АД.

Під об'єктом АТ розуміють взаємопов'язані економічні, органічні, технологічні, інформаційні та інші сторони функціонування системи, що вивчається, стан якої може бути оцінений кількісно й якісно. Об'єкти аудиту можуть бути різними за станом та структурою.

135 Припустима помилка. Припустима помилка — це максимальне значення помилки в сукупності даних, котра стає суттєвою при прийнятті рішення про ефективність вибіркової перевірки. Припустима помилка визначається на етапі планування та при здійсненні аудитором процедур перевірки й є складовою частиною суттєвості. Коли менша припустимість помилки, то понад треба використовувати обсяг вибірки. Під годину здійснення тестів внутрішнього контролю підприємства под допустимою помилкою розуміється максимальний розмір відхилення від контрольної процедури, котрий визначається аудитором на підставі попередньої оцінки розміру ризику невідповідності внутрішнього контролю підприємства. При здійсненні незалежних процедур перевірки припустима помилка — це максимально припустима сума відхилення в бухгалтерському балансі та проводках, котра приймається аудитором.

137. Процедури одержання ауд доказів. «Процедури перевірки на суттєвість «- це перевірки, що виконуються для одержання аудиторських доказів із метою виявлення суттєвих перекручень у фінансовій звітності. Аудитор одержує аудиторські докази шляхом застосування однієї чи декількох з зазначених нижче процедур: перевірки, спостереження, опитування й підтвердження, підрахунку та аналітичних процедур. Термін проведення таких процедур частково залежатиме від години, протягом якого потрібні аудиторські докази не вичерпано. Перевірка. Перевірка складається із вивчення бухгалтерських реєстрів, документів чи матеріальних активів. Перевірка бухгалтерських реєстрів та документів надає аудиторські докази різного рівня надійності, залежно від їхнього характеру й джерела отримання та ефективності засобів внутрішнього контролю підприємства. До трьох основних категорій документальних аудиторських доказів, котрі мають для аудитора різний рівень надійності, належати: документальні аудиторські докази, котрі створені й зберігаються у третіх осіб; документальні аудиторські докази, котрі створені третіми особами й зберігаються на підприємстві; документальні аудиторські докази, котрі створені й зберігаються на підприємстві.

Перевірка матеріальних активів забезпечує надійні аудиторські докази стосовно їхнього наявності, але й не завжди стосовно права власності на них та правильності відображення їхні вартості. Спостереження. Цей процес полягає в спостереженні процесу чи процедури, Яка виконується іншими особами, наприклад, спостереження аудитора за підрахунком товарно-матеріальних запасів працівниками компанії чи за виконанням процедур контролю, после які не залишається ознак їхні проведення із точки зору аудиту.

Опитування й підтвердження. Опитування полягає в пошуку інформації, котру можна отримати від обізнаних осіб підприємства чи поза його межами. Опитування можуть варіювати від формальних письмових запитів, адресованих третім особам, до неформального усного опитування працівників підприємства. Відповіді на опитування можуть дати аудитору інформацію, якою він раніше не володів, чи підтверджувальні аудиторські докази.

Підтвердження полягає в отриманні аудиторами підтверджувальної інформації, котра міститься в бухгалтерських реєстрах. Наприклад, аудитор, як правило, шукає прямого підтвердження торб дебіторської заборгованості шляхом спілкування із боржниками підприємства.

Підрахунок. Підрахунок полягає у перевірці арифметичної точності первинних документів та реєстрів обліку чи у самостійному проведенні підрахунків.

Аналітичні процедури. Аналітичні процедури полягають в аналізі найважливіших показників й співвідношень, включаючи підсумкове дослідження відхилень й взаємозв «язків, які суперечать іншій інформації, що стосується цієї справ, чи відхиляються від показників, котрі очікуються.

138. Процедури перевірки, котрі вик-є осн. а-р. Аудитор одержує аудиторські свідчення шляхом застосування таких процедур: перевірка, спостереження, опитування, підтвердження, підрахунки, аналітичні процедури. Перевірка складається із вивчення бухгалтерських регістрів, документів котрі дають змогу зібрати аудиторські свідчення різного ступеня надійності. До основних категорій документальних аудиторських свідчень належати: 1) документальні аудиторські свідчення, котрі створені й зберігаються 3-ми особами; 2) документальні аудиторські свідчення, котрі створені й зберігаються у клієнта. спостереження полягає в аналізі процесу чи процедур, що використовуються ін. особами. Наприклад: спостереження аудитора за підрахуванням товарно-матеріальних запасів працівниками клієнта. опитування полягає в збиранні інформації від обізнаних осіб клієнта й поза його межами. Опитування може дати нову інформацію чи підтвердити існуючу. Підтвердження — суми дебіторів й кредиторів (акт звірки). Підрахунки полягають у перевірці відповідності торб, котрі зазначені в регістрах обліку й первинних документах. Аналітичні процедури полягають в аналізі найважливіших показників й співвідношень, включаючи підсумкове дослідження відхилень й взаємозв «язків, які суперечать іншій інформації, що стосується цієї справ, чи відхиляються від показників, котрі очікуються.

139. Ризик ауд. фірми при провед-ні а-ту Проведення аудиту завжди супроводжується певним ступенем ризику, це запитання є дуже важливим при попередній оцінці стану клієнта. Про це можна судити навіть із того, що аудиторському ризику приділяється у діючих національних нормативи аудиту, котрі затверджені АПУ.

Т.ч. аудиторський ризик — це помилкове підтвердження аудитором достовірності фінансової звітності, Яка у подальшій перевірці не підтверджена іншими аудиторами чи контролюючими органами. За своїм змістом аудиторський ризик відрізняється від неспроможності аудиту. Неспроможність аудиту — це ситуація, коли аудитор робить неточний висновок после аудиторської перевірки та помилкове узагальнення, що може бути наслідком невиконання вимог стандартів аудиту. З аудитом фінансової звітності безпосередньо пов’язано кілька аспектів ризику — 2 основних види ризику: 1) аудиторський ризик; 2) ризик для бізнесу (аудитора, фірми). Аудиторський висновок полягає в наступному: аудитор дійшов висновку, що фінансова звітність складена правильно й на цій підставі в аудиторському висновку стверджується без застереження, а й у дійсності є істотні похибки. Ризик для бізнесу — аудитор, аудиторська фірма може потерпіти невдач у взаємовідносинах із клієнтом, навіть, тоді, коли надано правильний аудиторський висновок. Це можливо у випадках розголошення конфіденційності аудиторського висновку, відсутності рекомендацій щодо прогнозування діяльності клієнта з перспективи, тощо. Загальноприйняті стандарти аудиту потребують щоб аудитор володів знаннями системи внутрішньогосподарського контролю для збирання аудиторських свідчень. Вивчивши цю систему аудитор оцінює можливість виявлення помилок й запобігання їм, а також відхилення від нормативів.

Така оцінка включає застосування конкретних процедур, котрі знижують вірогідність того, що помилки й відхилення від норм можуть виникнути, будуть виявлені й своєчасно усунені - оцінка ризику контролю.

Міжнародними й національними нормами аудиту передбачене моделювання аудиторського ризику. Орієнтована модель аудиторського ризику може бути представлена таким алгоритмом:

Р1 = Р2 Р3 Р4 Р1, Р2, Р3, Р4 — відповідно ризик прийнятий, внутрішньогосподарський, ризик контролю, ризик не виявлення. Рівень аудиторського ризику ґрунтується на експертній оцінці аудитора. Складові сегменти моделей аудиторського ризику: 1) прийнятний аудиторський ризик — суб'єктивно встановлений рівень ризику, який готовий взяти не собі аудитор й полягає до того, що у фінансовій звітності будуть виявлені похибки й представлення аудиторського висновку без застережень. Якщо аудитор визначає для собі менший рівень аудиторського ризику, то це означає, що він прагне до більшої впевненості у бо фінансова звітність не має істотних похибок. Нульовий ризик — повна впевненість, 100- відсотковому ризик — повна впевненість. Сутність ризику може коливатись від 0 до 1. 2) Внутрішньогосподарський ризик, тобто наявність значних похибок у фінансовій звітності за відсутності внутрішньогосподарського контролю. Якщо аудитор нехтує чинником ВК й складає висновок про вірогідність наявності помилок, то цим він утверждает високий рівень внутрішньогосподарського ризику. При встановленні ВГР не береться до уваги ВГК бо він входити до моделі аудиторського ризику як самостійний елемент, що називається ризиком контролю — оцінка ефективності системи ВГК клієнта із погляду спроможності запобігати помилкам чи виявляти їхнього, тобто коли система контролю ефективна, то аудитор може підвищити рівень ризику не виявлення, бо скорочує імовірність погрішностей у фінансовій звітності. Ризик не виявлення — ризик, який аудитор готовий взяти у собі такою мірою, в якій він ризикує не виявити істотні помилки у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур. Рівень аудиторського ризику залежить від професійності аудиторів, їхні морально-вольових та етичних якостей, т.ч. аудиторський ризик можна представити у вигляді моделі: прийнятий аудиторський ризик, ВГР, ризик контролю, ризик невиявленності.

140.. Ризик виявлення помилок Ризик виявлення — ризик, який аудитор готовий взяти у собі такою мірою, в якій він ризикує не виявити істотні помилки у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур. Рівень аудиторського ризику залежить від професійності аудиторів, їхнього морально-вольових та етичних якостей, т.ч. аудиторський ризик можна представити у вигляді моделі: прийнятий аудиторський ризик, ВГР, ризик контролю, ризик невиявленності.

141. Ризик контролю в а-ті Ризик контролю — оцінка ефективності системи ВГК клієнта із погляду спроможності запобігати помилкам чи виявляти їхнього, тобто коли система контролю ефективна, то аудитор може підвищити рівень ризику не виявлення, бо скорочує імовірність погрішностей у фінансовій звітності.

142. Внугосп ризик, тобто наявність значних похибок у фінансовій звітності за відсутності внутрішньогосподарського контролю. Якщо аудитор нехтує чинником ВК й складає висновок про вірогідність наявності помилок, то цим він утверждает високий рівень внутрішньогосподарського ризику.

143 Ризик неефективності вибіркової перевірки.

Ризик неефективності вибіркової перевірки — це ймовірність того, що аудиторський висновок, підготовлений на засідках вибіркового дослідження, може відрізнятися від висновку, котрий було б б зроблено, коли б аудитор зробив таку перевірку шляхом су-цільної перевірки із використанням тихий самих аналітичних процедур. Ризик неефективності вибіркової перевірки свідчить про ймовірність помилкового рішення, яку може бути прийняте на підставі даних вибірки. Він існує й при статистичних, й при нестатистичних методах вибіркової перевірки. Його не можна обминути при вибірковому контролі. Аудитор може контролювати ризик неефективності вибіркової перевірки шляхом відповідного планування аудиторських процедур й спостереження за ними.

144. Спеціальні вимоги до провед а-ту.

Забороняється проведення аудиту: 1) аудитором, який має прямі родинні стосунки із керівництвом господарюючого суб «єкта, що перевіряється; 2) аудитором, який має особисті майнові інтереси у господарюючого суб «єкта, що перевіряється; 3) аудитором — членом керівництва, засновником чи власником господарюючого суб «єкта, що перевіряється; 4) аудитором — працівником господарюючого суб «єкта, що перевіряється; 5) аудитором — працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва господарюючого суб «єкта, що перевіряється.

145. Створення Аудиторської палати України Аудиторська палата України створюється й функціонує як незалежний, самостійний орган на засідках самоврядування. Аудиторська палата України є юридичною особою, Веде відповідний облік та звітність. Аудиторська палата України набуває повноважень юридичної особини від дня реєстрації у Міністерстві юстиції України на підставі заяви та Статуту, затвердженого в порядку, передбаченому цим Законом. Оплата ж реєстрацію не справляється. Аудиторська палата України формується шляхом делегування у склад п «яті представників від професійної громадської організації аудиторів України, за одним представникові від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової інспекції України, Національного банку України, Міністерства статистики України, Міністерства юстиції України та окремих фахівців від навчальних, наукових та інших організацій. Фахівці від навчальних, наукових та інших організацій делегуються за їхні згодою професійною громадською організацією аудиторів України в кількості п «яті представників й за одним представнику за пропозицією Міністерства фінансів України, Головної державної податкової інспекції України, Національного банку України, Міністерства статистики України та Міністерства юстиції України. Порядок делегування визначається відповідно із «їздом, правлінням, колегією чи іншим вищим керівним органом із дотриманням вимог з статтею 12 цого Закону. Загальна кількість членів Аудиторської палати України становить двадцять осіб. Аудиторська палата України створює на територї України регіональні відділення, повноваження які визначаються Аудиторською палатою України. Ведення поточних справ в Аудиторській палаті України здійснює Секретаріат, який очолює завідуючий. Завідуючий секретаріатом несе персональну відповідальність за ефективного використання майна та коштів Аудиторської палати України й створення належних умів для виконання функціональних обов «язків її членами.

146. Структура договору.

Детальна структура договору може бути різною, проте його форма в цілому винна відповідати загальноприйнятій в Україні формі складання договорів. У преамбулі договору после зазначення назви та номери договору, місця і дати його підписання, повинні бути наведені назви сторін, котрі склали договір (замовник та виконавець), прізвища посадових осіб, котрі підписали договір від імені кожної сторони. Розділи: «Предмет договору «(вказується назва аудиторської послуги, позначка, масштаб аудиту.).

" Вол «язання сторін «(вол «язання, котрі бере у собі кожна зі сторін). «Порядок здавання та приймання робіт «-перелік, хар-ка та послідовність процедур, котрі виконуються «Термін виконання робіт «- дати початку та закінчення, терміни надання результатів.

" Вартість робіт та порядок розрахунків «- розмір та порядок виплати винагороди «Відповідальність сторін «умови відповідальності кожної сторони «Реквізити сторін «- юридичні адреси та платіжні реквізити кожної сторони.

" Особливі умови «-котрі не знайшли відображення попередніх розділах договору.

147. Супутні аудиту послуги. У відповідності із міжнародними нормативами до супутних аудиту послугам відносяться: 1) підготовка оглядів, пов’язаних із не фінансовою інформацією (про ефективність функціонування внутрішнього аудиту, комп’ютерного програмного забезпечення аудиту); 2) аналіз бухгалтерської (фінансової) звітності; 3) виконання узгоджених процедур по окремим рахункам БО, балансу (фінансовому звіту) чи по бухгалтерській (фінансовій) звітності у цілому; ці процеси можуть торкатись також не фінансової інформації; 4) складання (підготовка) бухгалтерської (фінансової) звітності (повної чи часткової), а також іншої фінансової й не фінансової інформації.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися на підставі договору, письмового чи усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).

У договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет й термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір й умови оплати, відповідальність сторін.

Замовник має право вільного вибору аудитора (аудиторської фірми) із дотриманням вимог Закону «Про АД».

148. Суттєвість в аудиті Інф-ія є суттєвою, якщо її відсутність чи перекручення може впливати на ек рішення кор-чів, котрі приймаються на підставі даних фін звітності пі-в. Суттєвість залежить від розміру з статтею чи помилки, котра оцінена за певних обставин, відсутності чи перекручення змісту інф-ї.. Оцінка того, що є суттєвим, а що ані є справою проф судження аудитора.

Під годину розробки плану перевірки аудитор приблизно визначає суттєвість за операціями із метою кількісного визначення суттєвих перекручень й помилок. Однак, необхідно аналізувати як кількісні, то й якісні показники помилок. Прикладом якісних помилок є неадекватний чи неправильний опис облікової політики, коли цілком ймовірно, що користувач фін звітності підприємства якщо уведень в оману цим описом, чи існує помилка при розкритті порушень вимог українського законодавства, коли цілком ймовірно, що наступні после можливої перевірки податкової адміністрації платежі до бюджету у вигляді штрафних санкцій й відповідно до цого зміни звітності попускати господарчу та фін стабільність клієнта.

Аудитору необхідно розглянути можливість існування помилок у заговорили українською у «язаних між собою торбах, які разом можуть істотно впливати на фінансову звітність підприємства.

149. Суть аудиту й іст аспекти його становлення. За історіографічними джерелами можна стверджувати, що аудит як незалежний фінансовий контроль має багатовіковий період розвитку. Розвиток контролю господарської діяльності заговорили українською у «язаний з виникненням обліку у державах, розташованих у долинах річок Ніл, Тигр й Євфрат, де облік проводили папірусі, а подальшому — на папері. Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. 24 березня 1324 р. Едуард II призначив трьох державних аудиторів.

У 1844р. у Великобританії виходить серія законів про компаніях, у відповідності із якими смердоті були зобов’язані одного разу на рік запрошувати незалежного бухгалтера (аудитора) для перевірки й підтвердження звітності й звіту перед акціонерами. Такі ж рішення по обов’язковому незалежному аудиту були прийняті у Франції в 1867р., США в 1887р., Німеччині в 1931р На територї України у складі царської Росії уже у 1811р. існував державний контроль в особі державного контролера. Більш широке застосування в Україні аудит отримав із виходом закону «Про аудиторську діяльність» (від 22.04.93року із послідуючими змінами й доповненнями) й створенням Аудиторської палати України й Союзу Аудиторів України. Крім цого регулюється ще законом «Про підприємства». Згідно із цим здійснювалася сертифікація аудиторів, засновувались аудиторські фірми й видавалися ліцензії на цей винятковий вид діяльності. Відповідно до Закону Україні «Про аудиторську діяльність «аудит провадиться із метою визначення достовірності звітності суб «єктів господарювання, обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству й встановленим нормативам. Згідно зі ст. 8 Закону про це має бути зазначено в аудиторському висновку.