Роль німецьких державних органів становленні та розвитку радянського коллаборационизма

Глава 1.

Феномен колабораціонізму під час Другої світової війни та його причины.

Глава 2. Етапи становлення та розвитку радянського колабораціонізму відповідно до планами гітлерівських спецслужб.

2.1. Рішення «російського питання» военно-силовыми способами.

2.2. Першим спробував використання поруч із військовими також політичних методів боротьби (пошук лідера коллаборационистского движения).

2.3. «Комбінований метод» ведення великої війни проти СРСР. (Висування Власова А. А на провідні роль коллаборационистском движении).

2.4. Політичні методи війни проти СРСР і визнання Власова А. А. як лідер майбутньої «Нової России».

Заключение

.

Приложения.

Тема нашого реферату: Роль німецьких державних органів становленні та розвитку радянського колабораціонізму.

Здається, що тематика Другої світової війни у час менш актуальна, оскільки минуло не більше 50 років після закінчення, обсяг літератури з Другої світової війні величезний, старанно досліджений до подробиць хід бойових дій. У нашій країні, починаючи з 1985 року до нашого часу, активно досліджувалися білих плям історії Великої Великої Вітчизняної війни (причини невдач Червоної армії в 1941;1942 роках, Стиль керівництва Й.В.Сталіна у роки Великої Вітчизняної війни, А. Власов і Російська Визвольна армія, ціна перемоги та інші), але тоді ми вважаємо, що проблему війни актуальна завжди всього світу загалом і особливо для сегодняйшей России.

Будь-яка війна ставить маси людей перед вибором, часто в надзвичайно важких умовах, брати до рук зброю або брати, іноді, на чиєму боці воювати. Другої світової війни була винятком, як і і залежать майбутні війни. Другої світової війни побила все «рекорди», має численні особливості проти попередніми війнами, й з яскравих особливостей є масовий коллаборационизм.

Колабораціонізм — це співробітництво в часи війни з ворогом. Проблема «нелегкотравна» для будь-який нації (проблема зрадників батьківщини), тому вони або зовсім замовчується, або досліджується і подається лише з знаком «мінус «чи з знаком «плюс «гидкою стороной.

Зараз, по прошествию часу, коли пристрасті вляглися, коли покоління, обпалені війною, коли Росія дружні відносини з Німеччиною, з’явилася можливість об'єктивно, неупереджено досліджувати цю проблему.

Літератури по коллаборационизму у роки Другої Першої світової значно менше. Найбільш досліджували проблема колаборанства зі боку радянських громадян. Центральної постаттю дослідження став генерал А.Власов. Останніми десятиліттями навколо неї розгорнулася ціла дискусія серед істориків, зі сторінок літературних, мистецьких та суспільно-політичних журналів, в газетах, по телебаченню й радіо, учасники якої вирішують питання, ким був А. А. Власов: зрадником батьківщини, вставшим на злочинний шлях співробітництва з ворогом, патріотом, прагнув побудові «нової демократичної Росії»? (дивіться роботи Колесник А. А. «Генерал А. А. Власов — зрадник чи герой?») М., 1991 р., Пальчиков П. О. «Історія генерала Власова» у журналі «Нова і новітня історія». 1993 р. № 2 та інші). За всієї значущості робіт вітчизняних дослідників, які докладно освітили всіх аспектів і межі проблеми «Власов і радянський колабораціонізм періоду Великої Вітчизняної Війни», вони страждають одним, але, на мою думку, дуже великих недоліком, бо досліджують питання, як німецькі влади використовували Власова у війні проти СРСР, які виношувалися у зв’язку з проведеної ними пропагандистської операцією, названої ім'ям Власова.

Саме тому вирішили заповнити прогалину і звернулися до дослідження робіт випущених западе.

Виявилося, що у заході є велика спеціальна література, як, наприклад, книга історика Йоахіма Гофмана «Історія Власовской армії», Фрайбург, 1986 р., Сергія Фрёлиха «Генерал Власов», Кельн, 1990 р., В. Штрик-Штрикфельдт, «Генерал Власов проти Сталіна і Гітлера», Посів, Франкфурт на Майне, 1975 р. та інші, і навіть документи з Політичної архіву Міністерством закордонних справ ФРН з цікавій для мене темі, опубліковані журналі «Нова і новітня історія» номер 4 за 1996 год.

Ці праці дозволяють скласти уявлення як стосовно особи Власова та її діяльності з той бік лінії фронту, а й тому, ніж виявився цінний Власов для німців, які у нацистської Німеччини) і із метою підтримував і просував його. Проаналізувавши цю літературу, і документи, поставив собі таку мета: розглянути роль німецьких державних органів становленні та розвитку радянського колабораціонізму.

Вирішивши, ми визначили такі:

1. Розглянути феномен колабораціонізму в 1941;1945 роках та його причины.

2. Досліджувати роль німецьких державних органів становленні радянського коллаборационизма.

3. Виділити і дати характеристику етапах становлення та розвитку радянського колабораціонізму у відповідність із планами гітлерівських спецслужб.

4. З’ясувати ніж виявився цінний Власов для німців, які у нацистської німеччині і із метою підтримував і просував его.

5. Як позаду Гітлера удалося створити РОА.

У чому новизна нашого реферату? У цьому, що ми проводимо спробу розглянути власовское рух (радянський колабораціонізм) як частину немецко-русской історії, Не тільки як частину російської истории.

Глава 1.

Феномен колабораціонізму під час Другої світової війни та його причины.

Протягом років Другої світової війни вперше у історії війн відбуваються як масове полон, а й масова співробітництво з супротивником. Для спільного уявлення про масштаби аналізованих явищ наведемо що у нашому розпорядженні дані. За статистикою німецького міністерства східних територій, на січень 1945 року, наприклад, лише у німецьких Збройні сили (в сухопутних військ, поліції, у системі державної трудовий повинності, у військах Тодта, у військах СС, різних національних легіонах і «Російської Визвольної Армії», добровільно служили 600 тис. представників «східних народів» у тому числі: Литовців — 36 800; Латишів — 10 400; Естонців — 10 000; Татар — 20 500; Кримських Татар — 10 000; Азербайджанців — 36 500; Грузин — 19 000; Калмиков — 7000; Народів Кавказу — 15 000; Російських (РВА, східні батальйони) — 310 000. 1.

По радянським офіційними даними, до німецького полону потрапило понад п’ять мільйонів солдатів Червоної армії. У партизанському русі на окупованих німцями територіях діяло близько 6 тисяч партизанських загонів, що налічували у своїх лавах понад 1 млн. людина. Даних про кількість старост, бургомістрів і поліцаїв, щоб зіставити його з розмахом партизанки, немає. У цьому треба говорити, що до середини 1942 р. фашистські війська окупували Україну, Білорусь і значну частину РРФСР з населенням, перевищують 70 млн. человек2.

Колабораціонізм колишніх радянських громадян окупованих німцями територіях носить досить складний характер. Він різниться залежно від локалізації, як мотивацією, і масштабами. У Прибалтиці і областях західної України він носив певну націоналістичну забарвлення — місцеві колабораціоністи сподівалися з допомогою фашистський військ відтворити своє національне держави. З іншого боку, ці області нещодавно увійшли до складу СРСР, і населення їх ще піддавалося тривалої ідеологічної обробці, як це було в основних районах країни. Однак ці, здавалося б схожі регіони, відмінними між собою хоча б тим, що західні райони України та Білорусі увійшли до СРСР результаті возз'єднання їх народів, а Прибалтійські країни були окуповані відповідно до пактом Молотова — Рибентропа. Не треба також забувати, що відразу за приєднанням цих регіонів до СРСР них проведено масові репресії. Усе це були не зашкодити масштабах і характері співробітництва їх населення з німцями. Затим закінчення знадобилося ще кілька років, щоб покласти край націоналістичним підпіллям як Української повстанської армії (УПА), «Лісових братів» тощо. Відому роль відіграв й більш-менш демагогічна політика німецького посібники з відношення до націоналістичним організаціям Прибалтики й західної Украины.

У «корінних» районах СРСР колабораціонізм на місцях мав у основному соціальне забарвлення. На співробітництво з окупантами частіше йшли це з «скривджених» радянською владою верств населення: колишніх куркулів, непманів тощо., і навіть асоціальні елементи, свої чи інші провини, покарані державою. На жаль, ці висновки носять умоглядний характері і потребують перевірки даними із досто-вірних джерел, якщо вони буде виявлено. Не слід також забувати, що мотивації співробітництва з німцями на окупованих територіях були різними. Багато під загрозою репресій чи навіть у пошуках кусня хліба змушені були на роботу у німецькі окупаційні заклади, чи підприємств, котрі працювали фашистську армію. По закінченні війни до середини1980;х років переважають у всіх радянських анкетах була графа про перебування на окупованих територіях, і радянська людина отримував при цьому тавро, яке свідчить його політичної неполноценности.

Глава 2. Етапи становлення та розвитку радянського колабораціонізму відповідно до планами гітлерівських спецслужб.

2.1. Рішення «російського питання» военно-силовыми способами.

Війна проти СРСР планувалася нацизмом, війна на тотальне знищення проводилося у повній відповідності з цим установкою, найбільш безжальними методами. Антибільшовицькі гасла, які висували нацистські лідери, були лише маскуванням цих злочинних задумів. Гітлер та його оточення спочатку бачили можливість вирішення «російського питання «лише военно-силовым способом. Тому немає й радянський колабораціонізм, виступав під антисталинскими гаслами, вони розглядали не як носія нового «російської державності», а лише як допоміжну силу, що дозволить заощаджувати «дорогоцінну німецьку кров» і полегшити сам «рейху» досягнення його військових целей.

Але від початку іракської війни багато військові офіцери намагалися, часто позаду Гітлера, створювати організації «прорусского штибу». Конкретно у одному з своїх доповідей Штрик-Шрикфельдт3 пропонував створення антирадянського «дружнього» німцям уряду та у зв’язку з ним формування російської антикомуністичної Визвольної Армії до 200 тисяч бойцов4. На початку грудня головнокомандувач Збройних Сил фельдмаршал Вальтер фон Браухич поклав доповідь з резолюцією: «негайно розпочати, може вплинути на результат війни». Але два тижні Гітлер звільнив маршала і оголосив його прийняти рішення помилковим, але це ідеї продовжували жити і мали різні последствия.

Перші кілька місяців війни офіцери і солдати Червоною Армією, і навіть міста і селяни, було багато приєднувалися до німецьким військових частинах. Вони мусили їм корисні у багатьох відносинах: як знають місцевість при розвідувальних операціях, під час будівництва мостів, доріг тощо. Кожен німецький командир намагався, як могла, користуючись заведеній у німецькій армії практикою, підсилити свій частина. Але обмундирування і продуктів на добровольців не видавалося. Тому отримували усе це вони стоять ніби «з-під поли», багато для командування російськими добровольцями було залучено зі старої російської імміграції, переважно із Франції, чимало їх пережили штаб армії «центр». Ці офіцери отримали придуману спеціально їм форму, чимало їх нагороджувалися відзнаками за хоробрість. Спершу на частинах добровольців називали «наші Івани», та був по них закріпилося позначення «хиви» — добровільні помічники, їх, зазвичай, ставили на підсобні роботи. У тому числі, поруч із бажаючими виборювати свободу, були, природно, і боялися потрапити знову на концтабір. У ті такі року, практично позаду фюрера була спроба створення російських визвольних формувань, оскільки невдоволення антиросійської політикою фюрера було сильно в вермахті, МЗС й у Абвере5. Як тільки намагалися переконати Гітлера пом’якшити лінію — відмовитися від пропаганди про «недочеловеках», поліпшити становище полонених, залишити у спокої громадянське населення, щось допомагало. Фюрер вперто стояв своєму і нагадування про так званої «російської Визвольної Армії» викликало в нього лють. «Мені потрібна армія, яку доведеться тримати на прив’язі», — розмовляв, — «російські будь-коли матимуть зброю! «6.

Результат: першому етапі політика вищого німецького керівництва у рішенні «російського питання» була однозначна: вирішувати його военно-силовым методом. Усі спроби вермахту переконати Гітлера створити Р.О.А. були малоуспешными.

2.2. Першим спробував використання поруч із військовими також політичних методів боротьби (пошук лідера коллаборационистского движения).

Поразка під Москвою і провал нацистського «бліцкригу «породили у деяких колах армії думку про можливість переможного завершення «східного удару «з допомогою лише військових коштів. МЗС Німеччині, й німецька військова розвідка почали висловлювати думка про необхідність перегляду поглядів по дорозі рішення «російського питання», вказували й доцільність використання поруч із військовими політичних методів боротьби, пропонували взяти курс — на провокування у СРСР громадянської войны7. Уявлення цих кіл про методи війни з СРСР висловив секретар німецького зовнішньополітичного відомства Еге. фон Вайцзеккер у грудні 1942 року цитатою з Шиллеровского «Дмитра» — «Росію можна взяти лише з допомогою самої России"8. До освіти РВА фактично мали легальні і напівлегальні об'єднання антикомуністичної орієнтації. Вже з 17 листопада 1941 року почали формувати добровольчі загони — «східні загони» під керівництвом генерал-лейтенанта Хейнца Хельмиха. Однак у відмінність від «хиви», не були розкидані на фронтах, а сформувалися полки, і вони вважали собою цілком реальну силу. Крім «хиви», і добровольчих загонів, існували та інші формування під суто російським командуванням. Це був РННА груденьсічень 1942 — генерал К. Иванов, майор Д. Бочаров; березень 1942 року — РОНА — іммігрант Б. Камінський; трохи згодом (точний час невідомо) — дружина — полковник Родіонов, також було створено «Цепелина» — із єдиною метою саботажной діяльність у СРСР. Поступово кількість «хиви» й що вступили до ладу добровольців зросла може бути до 1 мільйона. Сюди треба додати добровільні загони військ СС чисельністю близько 150 тисяч человек9. Коли у червні 1943 року гітлерові повідомили про кількість східних військ, він у сказ, і погрожував всіх посадити знову на концлагерь10. верховному головнокомандуючому варто було великих зусиль пояснити, що ця міра привела б до розпаду східного фронту. І все-таки вищу військову німецьке керівництво були задовольнити те, що які діяли складі німецьких підрозділів російські формування або не мали жодної самостійності, використовувались у ролі прикриття своїх німецьких господарів на фронті і анітрохи не змінювали характер війни. Серед офіцерів О.К.Х., чувствовавших свою відповідальність, було готове самостійно проводити політичні заходи, з єдиною метою якнайшвидшого закінчення у Росії. Вони вважали за потрібне створення Р.О.А., на чолі якою стояв б сильна до незалежної особистості, готова щиро працювати з німецької армії з метою повалення сталінського режиму.

І вже першого січня 1942 року М. фон Гротте отримав вказівку один із керівників міністерства з окупувала східним областям О. Бройтигэма: «Потрібен не політик, ні іммігрант, а людина, близька до радянському керівництву так». Найбільш підходяща постать — полонений генерал. Їм підвладні і став Власов.

2.3. «Комбінований метод» ведення великої війни проти СРСР. (Висування Власова А. А на провідні роль коллаборационистском движении).

Для прибічників «комбінованого методу війни» проти СРСР генерал Власов з запропонованою їм рецептами підриву боєздатності Червоної Армії та політичної дестабілізації СРСР виявився справжньої знахідкою. Він відразу ж узяли під опіку німецькими спецслужбами і міністерством закордонних справ. Виступи Власова за Німеччини) і выдвигающиеся їм гасла мали призвести до деморалізації і дезорганізації радянського фронту й тилу. Після пропозиції допомагати німецьким військовим відомствам Власов відразу ж потрапити висунув умови: «Я згоден воювати проти Сталіна, але коли мені вирішувати створити російську армію, а чи не армію найманців. Вона має підпорядковуватися російському національному правительству."11. Проте Гітлер, Гимлер і вищу військову керівництво в 1942;1943 року висловлювалися виступав категорично проти використання їх у війні проти СРСР політичних методів боротьби, оскільки це було пов’язано із видачею колабораціоністським силам певних авансів, щодо збереження у майбутньому тій чи іншій форми російської державності, що нацисти повністю виключали і з колишньому робили ставку виключно на військову силу.

Найбільше потім погоджувалися нацистські верхи — це використання імені Власова у німецькій військової пропаганді. Але й цього вони пішли лише за поразку вермахту під Сталінградом. У 1942 року капітан німецької армії Штрик-Штрикфельдт, відповідальний за створення РВА, порадив Уласову викласти йому свої думки звертатися до німецького командування. І вже третього серпня звернення Власова (у німецькій редакції) від імені «нової Росії» — без більшовиків і капіталістів, яка з допомогою Німеччини, звільнить Росію від тиранії Сталіна і укладе з ним почесний світ був готовий. Дізнавшись звідси, Гітлер страшенно розлютився, він дав прочуханки маршалу Кейтелю. Кейтель, знав складну обстановку на східному фронті, намагався переконати Гітлера необхідність створення РВА, але безрезультатно12.

Щоправда, сам Власов, дізнавшись про все це не міг прийти у собі: «Що ж робити? Отже, якісь капітани самі без погодження з високим начальством приймають такі високі рішення», — але формування РВА продолжалось13. Ті, яка зважилася розпочати РВА, впізнавали про Власове насамперед із листівок, в величезній кількості поширювали на окупованих територіях СРСР, скидали літаками у ворога, як і їх могли читати та військовополонені. Вербування в РВА здійснювалася у різний спосіб. Про один із них докладно розповів учасник Великої Вітчизняної Війни Н. И. Васильев: «Це була чітку схему. Люди містилися напружені фізичного й моральної знищення. Тому багато хто записувалися на спец роботи. Записавшись до команди на спец роботи, військовополонений поправлявся, наїдався. Невдовзі, їх почали звільняти з конвою, якщо змінять форму військовополонених на форму РВА. Через 2−3 місяці їхній вибудовували до ладу і пропонували розпочати РВА, а тих, хто відмовлявся, публічно розстрілювали. Але хто вступали з думкою бігти на родину"14. Також було організовані дві школи з підготовці добровольців, де їх марширували, жили, в казармах, навіть випускали свої газети «Доброволець» і «Зоря». Власов приймав нагороди, виступав з лекціями, поздоровляв випускників, але і залишався генералом без армії. Наприкінці лютого Власов виїхав із Берліна справив і протягом 3-х тижнів виступав перед великими аудиторіями у Смоленську, Гатчині, Ризі, викладаючи програму «Російського визвольного руху». Цими лекціях він необережно проронив, що не маріонетка Гітлера та що тепер ми в них у гостях, а завтра вони в нас. Це викликала обурення Гітлера, і він попередив, що Власовим займеться Гестапо15. Подалі від біди його сховали в особняку на Квицбекштрасе, 9, Берлін. Власов намагався зв’язатися зі старою білої імміграцією, але зірвалася. Вони відхиляли його, оскільки вважали, що зрадив і може зрадити їх у будь-який момент.

8 червня Гітлер знову заборонив формування РВА під керівництвом Власова. Власов був у розпачі, все плани і надії валилися. І нібито вона бачила, щойно почали метушитися високопоставлені особи, але бажаних результатів був. Не змінило рішення фюрера і виборча поразка під Курській дугой.

Результат: Прибічники «комбінованого методу» війни попри жорстку і однозначну політику Гітлера у вирішенні «російського питання» лише военно-силовым способом, вдалося розпочати формування позаду фюрера РВА на чолі з Власовим. Не вдалося головного — отримати врегулювання об'єднання всіх російських військових формувань під егідою Власова і визнання його главою «нової російської державності».

2.4. Політичні методи війни проти СРСР і визнання Власова А. А. як лідер майбутньої «Нової России».

Звернення вищого німецького керівництво до політичним методам війни проти СРСР і визнання Власова як лідер «майбутньої нової Росії» сталися восени 1944 года16. Оскільки вже влітку 1944 року становище Гітлерівських військ Сході і заході стала критичною. Червона Армія вступила завезеними на територію Румунії, Чехословаччини, Польщі й Угорщини. Війська навіть Англії, що висадилися 6 червня у 24-х Нормандії, вели успішну операцію мови у Франції. І хоча Гітлер у цій обстановці неминучого поразки не змінив ставлення до власовцям, його найближче оточення в нагальному порядку, коли вже з суттю була пізно, зважилися створення російської опозиції Сталінському режиму. 20 червня з Власовим узгодили питання про його підпорядкуванні керівництву СС. На 22 липня намічалася зустріч Власова з рейхсфюрером СС Гимлером, проте замах на Гітлера 20 липня відстрочило зустріч до 16 вересня. Результат зустрічі було такий, Гимлер обіцяв створення двох дивізій, чин генерал-полковника, декларація про формування комітету плюс ряд умов: боротьби з більшовизмом, Росія межах 1939 року, відмови від Криму й широкі автономії не російським народам. Небагато. Але Власов пишався і дуже пожвавлений. «Нині в нього таку саму угоду як в Черчілля та Сталіна», — згадував Штрик-Штрикфельдт17. 14 липня 1944 року у Празі відбулися збори комітету з питань визволенню народів СРСР (КОНР). У ньому участь 500 делегатів із 40 комітетів, які представляли переважно стару і імміграцію, національні формування. Чекали присутності Гимлера і вітальній телеграми від Гітлера, але у ці фатальні хвилини вони тримали власовців з відривом. Програмним документом з'їзду був «маніфест КОНР», у тому маніфесті було те саме, про що раніше заявляв Власов, основний ж постулат таке: «КОНР вітає допомогу Німеччини за умов, не які зачіпають честь незалежність нашої Соціалістичної батьківщини. Ця допомога є зараз єдина можливість організувати боротьбу проти Сталінського режима."18.

Програмний документ було прийнято одноголосно. І хоча у тиждень після створення КОНР і зробили 60 тисяч заяв добровольців, але німці перешкоджали врегулювання включення в РВА. Лише наприкінці грудня під Мюнзингеном склалася перша дивізія РВА під керівництвом полковника С. Бунянченко (600-ая російська піхотна дивізія). Воно нараховувало до 20 тисяч жителів плюс офіцерська школа до 1000 людина. Першу дивізію наприкінці війни вдалося озброїти 100-ми знарядь злочину і 12-ту танками Т-34, гвинтівками і автоматами. Перша дивізія в РВА вважалася «добірної». У її склад ввійшла повністю ССовская каральна бригада Кам’янського, особовий склад якої брав участь у боротьби з партизанами, і навіть 6 російських батальйонів, сформованих в 1942 року. Проте комісія, яка перевіряла її бойову підготовку, відзначили низький рівень останньої. Друга дивізія під командування генерала-майора Звєрєва (650-ая російська піхотна дивізія) в Хойберге й мала чисельність близько 12-ї тисяч жителів. Також приєдналися 8 російських батальйонів і лише частково 30-ая дивізія СС. З іншого боку, офіцерська школа і штаб. Але Власов призначили головкомом лише 28 січня 1945 року. 4 лютого до РВА додали звані «повітряні сили генерала-майора Мальцева». На той час відчувалася близька загибель Німеччини, і найшвидше для вищого німецького керівництва РВА була останньої надією, розуміли це у РВА. Чи бачив Власов та його оточення будь-якої вихід? Найімовірніше, загалом. По-перше, в жодному разі здаватися радянським військам, по-друге, звільнитися, наскільки можна, від німецької опіки і стати набік союзників. Проте події показали, всі ці наміри виявилися лише ілюзією.

Цілковитою невдачею, зокрема, закінчилася спроба виходити посольство навіть Англії через міжнародний Червоний Хрест у Швейцарії. 11 квітня 1945 року перша дивізій Бунянченко отримала наказ виходити річку Одер і атакувати радянську армію. Бунянченко, розумів що це просто загибель дивізії, відмовився, посилаючись на можливість очевидно: він підпорядковується лише генералу Уласову. Надіслали повідомлення Уласову, і дав Бунянченко, що потрібно б виду показати видимість бою, і потім відходити на південь, де мали виявитися війська союзників. У результаті, усе й вийшло. Власов, який з 19 квітня разом із штабом КОНР і друге дивізії в Фюссене, схвалив дії Бунянченко. А сам 20 квітня нараді зі своїми найближчим оточенням запропонував негайно домовитися з Англо-Американским командованием19. 29 квітня Малышкин з’явився на штаб 20 американського корпусу, звідки відправили командуючого 7-ой американської армії генералу Петчу. Малышкин не знав, що у нараді «великої трійки» у Ялті у лютому 1945 року Сталін домігся включення до спільну заяву наступного пункту: «Ми зобов’язуємося надавати всебічну допомогу, сумісну з вимогами ведення військових операцій у, з метою забезпечення швидкої репатріації всіх військових і громадянських осіб». І «допомогли», помістивши спершу Малышкина до табору військовополонених в Аугсбурзі, а в руках Американців виявилася майже всю верхівку командування РВА. Тим більше що дивізія Бунянченко наблизилась до Празі, де спалахнуло антифашистське повстання. Гарнізон добірних частин СС кинувся з його придушення і ось-ось мав потопити повстання на крові. Але Бунянченко запропонував чехам допомогу у надії, що зарахується. Перша дивізія РВА справді завдала потужного удару під силу СС, але, дізнавшись, що у порятунок чехів від власовців кинуті стояли під Берліном війська маршала Конєва, Бунянченко наказав рухатися на південь, назустріч усе ж сьомий американської армії, командування мало чіткі інструкції щодо «гостей». Вони мусили виконані, дивізію роззброїли й у табір. Щоправда самому Бунянченко разом із штабом дивізії вдалося сховатися у фортеці Шлюссельбург, де вже був Власов і частину його оточення. Але, недовго думаючи, уціліла верхівка РВА прийняла рішення здатися Американцям. Уласову, до речі, як Звєрєву і Трухину до американців дійти зірвалася, їх взяли свои20. Ті ж, хто був за колючим дротом американських таборів, були які раніше, хто пізніше видано радянської влади. Декого з них, як Власова, розстріляли, інших чекали Батьківщині табору.

Результат: коли всі зрозуміло, що Німеччина не зазнає приголомшливої поразки то восени 1944 року вища німецьке керівництво звернулася до політичних методів боротьби проти СРСР і випустила на політичну сцену РВА на чолі з Власовим у розрахунку зірвати наступ Червоною Армією. Проте плани дезорганізації радянського фронту, і провокування громадянської війни СРСР повністю провалились.

Заключение

.

Закінчено реферат. Які ж висновки можна сделать?

1. Приклад Другої світової війни з упевненістю сказати, що колабораціонізм в XX столітті стало масовим явищем. З цього слід подумати.

2. Можливі причини цього явления:

— Політичні режими СРСР та Німеччині (тоталитарные);

— Жорстока боротьба в 1941;1945 роках знищення (полонених оголошували зрадниками родины);

— Масове участь народу війні, Не тільки професійних військових як наслідок моральна непідготовленість до надзвичайним умовам війни" та полону;

— Німецькі державні органи розробляли плани постанови та розвитку радянського колабораціонізму і закон ухвалювався активну участь у перетворенні цих планів в жизнь.

— Діяльність Калнишевського як німецьких державні органи зі становлення та розвитку радянського колабораціонізму можна назвати чотири этапа:

— Перший етап. У на самому початку війни Гітлер та його оточення спочатку бачили можливість вирішення «російського питання «лише военно-силовым способом. Тому хоча й радянський колабораціонізм вони розглядали не як носія «нової російської державності «, а лише як допоміжну силу, дозволяла заощаджувати «дорогоцінну німецьку кров » .

— Другий етап. Поразка під Москвою і провал нацистського бліцкригу породили у деяких вищих військових колах думка про доцільності використання ряду із військовими також політичних методів боротьби.

— Третій етап. У 1942;1943 роках прибічникам «комбінованого методу» війни проти СРСР генерал Власов стала справжньою знахідкою, але Гітлер і вищу військову командування висловлювали категоричне проти політичних методів боротьби. Найбільше, потім погоджувалися військові верхи — це використання імені Власова у німецькій військової пропаганде.

— Четвертий етап. Осінь 1944 року — кінець війни. Звернення вищого німецького керівництво до політичним методів боротьби проти СРСР і визнання Власова як лідер майбутньої «нової Росії» сталися восени 1944 року, коли всі зрозуміло, що фашистська Німеччина зазнає приголомшливої поразки.

5. Чимало з подібних вищого німецького керівництва не поділяли поглядів Гітлера та розуміли від початку, війна з Росією може обернутися Німеччини повним крахом, тому вони намагалися залучити до війні як силові, а й політичних методи війни, до Власова що це добровольчі формування, фактично не які представляли конкретної сили, тільки після того, як генерала Власова висунули провідні ролі, він зумів об'єднати добровольчі формування та інші розрізнені загони під керівництвом РВА, у якій до кінця війни сформувалося дві дивізії, які у своє чергу представляли конкретну силу.

6. Фактично весь радянський колабораціонізм розвивався «оминаючи» Гітлера. Ні, це отже, що не знав про добровольчих загонах, він кілька разів забороняв їх формування, та їх однаково формували, а РВА фактично не було сформована у Гитлера.

ВИСНОВОК: Отже, німецькі державні органи надали визначальний влив на становлення та розвитку радянського коллаборационизма.

Практична значимість мого реферата:

1. Використання матеріалів під час уроків і семинарах.

2. Використання матеріалів для пропаганди «Відкритого суспільства» Джорджа Сороса.

3. Використання реферату ще глибокого вивчення й розуміння мало освітлених аспектів истории.

Наприкінці хотілося б б поділитися міркуваннями, що виникли під час роботи над рефератом, але з ввійшли до нього.

— Колабораціонізм і типи суспільства (закрите, открытое).

— Колабораціонізм і патріотизм (істинний, ложный).

— Досліджувати проблему колабораціонізму з кінця історії, філософії і психологии.

Історична доля колабораціоністів після войны.

1. Антоненко З. Власов проти Сталіна, Зейдлиц проти Гітлера // «Батьківщина» 1997 № 8.

2. Вишлев О. В. Генерал Власов в моїх планах гітлерівських спецслужб // Нова і новітня історія, 1996 № 4.

3. Гофман Н.І. Історія Власовской армії // Фрайбург, 1986.

4. Єрін В.Б. Радянські військовополонені у Німеччині // «Питання історії», 1995 № 11−12.

5. Колесник А. А. Генерал А.А.Власов — зрадник чи герой? // М., 1991.

6. Коренюк М. Важко жити з міфами // Вогник, 1989 № 5.

7. Малиновський В. В. Хто він російський колаборант? // «Питання історії», 1995 № 11−12.

8. Фрёлих З. Генерал Власов // Кельн, 1990.

9. Штрик-Штрикфельдт У. Проти Сталіна Гітлера // Посів, 1981.