Проблеми суспільної свідомості

Доповідь по політології студента групи ІУ 4−42.

Єфімова Олексія на тему:

«Проблеми громадського сознания».

Москва.

1998 г.

План доклада.

1) Введение.

2) Значення громадського сознания.

3) Різниця суспільної свідомості у різних шарах общества.

4) Люди прошлого.

5) Люди настоящего.

6) Люди будущего.

7) Резюме.

8) Постскриптум.

Нам випало жити у непростий час, крім негараздів у економіці, бардаку у політиці, є ще одне питання, за значимістю не поступається, і може бути навіть переважає інші. Це громадського сознания.

Перебудова, період попередній їй, а найголовніше ті події, що відбулися після, було неможливо не спричинити внутрішній світ людей, а, водночас і здоров'ї громади загалом. Сталося сильне розшарування суспільства до верстви, раніше нашій країні говорили про інтелігенції, робочих, селян і похідних від результатів цих понять, типу «робоча інтелігенція», нині суспільство ділиться на які мають грошима і що потребують них. Але це головне, а найголовніше, кілька поколінь людей, звикли прогнозувати держава, відчувати його підтримку тепер виявилися просто непотрібними того самого державі, що вони побудували й якому віддали найкращі роки свого життя. Це надзвичайно тяжкий психологічний удар, від якої багато не оправились.

Перш ніж переходити безпосередньо до проблеми громадського свідомості, хотів би розділити суспільство принаймні втричі частини. Перша частина — це, чиє суспільну свідомість сформувалося у роки розквіту комуністичного нашого суспільства та соціалістичної свідомості. Друга ж група — люди, чиє виховання початку стару систему, продовжила перебудова і демократизація країни, а закінчила груба ринкової економіки. І, нарешті, третя група — покоління, котре виросло на нових ідеалах, точніше з їхньої відсутності. І всіх таких трьох груп є свої проблеми, у яких б і хотів затримати Ваша внимание.

Отже, перша група, назвемо їх «люди минулого», я не хочу сказати, що які й все їхнє життя минулому, просто минулому їх кращі згадки життя жінок у Росії. Отже, вони мали найбільш чіткими уявлення про цілях життя, завданнях, потрібно у ній вирішувати. Робота ідеологічної машини у державі було поставлено на дуже високий рівень, і це машина сформувала певний тип суспільної свідомості, вона привчила людей до думки, що у життя є робота для держави, у тому разі, якщо буде працювати й жити за правилами гри, певним державою, те в нього не було буде жодних проблем, що, в загальному, було близько до правди. Держава багато відбирало люди, а й багато давало замість. Воно відбирало свободу думки й, свободу жити, як заманеться, але давало гарантований заробіток, упевненість у майбутньому, спокій упродовж свого життя й життя своїх дітей, зрозуміло, у разі, коли не йшли проти її волі. Отож, «люди минулого» — це, кого цілком влаштовувала таке життя, ті, хто працював за достатню йому зарплату, і до кого було з великим рахунком наплювати волю слова. Цим людям була потрібна шикарна життя. І що вони мали зараз, той комплекс правил, моральних принципів, ідей виявився викинутим на смітник історії. Держава обдурило їх, списала з рахунку, поставило перед вибором: чи Ви виживаєте, чи взагалі живете. Якщо додати до цього неблагополуччя дітей, злочинність, невпевненість у майбутньому, відсутність хоч якоїсь ідеологічної моделі. Те можна, що відбувається всередині у «людей прошлого».

Тепер друга, назвемо їх задля однаковості «людьми справжнього. Стара система встигла виховати їх, закласти у них моральні підвалини, але з встигла остаточно впровадити ідеологію у тому уми. І раптом система померла, прийшла перебудова, й інші люди, маючи незаповненою всередині себе ідеологічну нішу, з радістю кинулися у вир демократії. Вони вірили, що це буде як раніше, але де вони стануть цілком вільні, вони вірили, на зміну старим, дискредитировавшим себе керівникам, прийдуть нові, молоді, які піднесуть Росію нові висоти, цих людей з радістю підтримували зародившись у роки демократичне рух, що вони одержав у результаті? Єльцин, у яких вірили, як і бога, вирушаючи на «Москвичі», якого любили «верхи», бо як відомо народ дуже любить скривджених несправедливістю властьпридержащих, що він зробив. Він вирвався нагору, піднявся до тієї влади на руках них, та був зрадив їх. Але зрадив як народ, який вірив у нього, поволі позбувся і зажадав від своїх соратників по демократичному руху. І звісно апогеєм цього сходження були танки у Москві. Розстріл парламенту важко назвати торжеством демократії. Але найбільше моїй дні вразило це, бо, що Гайдар що з екранів телевізора закликав жінок, старих і дітей виходити вулицю право на захист президента, ну, а і Гайдара, наскільки треба бути невпевненим у своїх силах, щоб зробити це. Чи є якісь моральні норми та моральний принципи в людини, манливого старих і дітей під гусениці танків. Мабуть, дні жовтневого путчу 1993 року почали кінцем епохи демократії у стране.

Розглянемо тепер, що одержали «люди справжнього», ті мрії, ті надії, що вони пов’язували під час перебудови звернулися на прах. Люди, у яких вірили, зрадили їх, як зраджували їх раніше керівники країни старої епохи. І нехай небагатий, а більш більш-менш постійний асортимент магазинів змінився багатогодинними чергами і талонною системою. Замість обіцяного достатку і процвітання «люди справжнього» отримали танки тут Москви, безробіття, розвал країни й армії, багатомісячну невиплату зарплат, злочинність. І додати до цього постійні скандали, пов’язані з викриттям корупції у найвищих колах, слабкого президента, і гігантські зарплати керівників підприємств енергетичного комплексу, є за сумісництвом керівниками країни. Яке ту то, можливо суспільну свідомість, що у свідомості У цих людей. Не вірять, що назавтра краще, ніж учора, не вірять в реформаторів, чесність людей наділених владою. «Людям справжнього» хочеться лише спокою й можливості спокійно працювати, щоб прогодувати свої сім'ї. Оскільки держава постійно обманює їх, де вони проти обдурити его.

І, нарешті, остання група — «люди майбутнього». Не зазнали принадностей і повним вад соціалістичного ладу, вони виросли під час відсутності загальнодержавних ідеалів, тоді, коли навіть десять біблійних істин більше стали обов’язковими суспільству. «Люди майбутнього» зросли оточенні «людей минулого й сучасного», вони увібрали у собі все ті існують, та прикрощі, які турбували батьків, бабусь, дідусів. І якою ж «люди майбутнього» не могли зробити висновок, а висновок простий: «У цьому життя щось дається так просто, всі, треба виривати в неї. Державі наплювати усім, воно підтримують її лише інтереси тих, хто ним керує. У цьому житті головне — гроші. Якщо маєш гроші, то можеш жити припеваючи».

Проте, попри величезну розбіжність у суспільній думці у даних трьох груп, є речі, що їх объединяют:

1) Недовіра і нелюбов государству.

2) Ненависть до власти.

3) Ностальгія як раніше величі і могутності СССР.

4) Нелюбов до «новим російським» і «чорної піні», заполнившим не только.

Москву, а й усю Россию.

5) Ненависть до генералам, котрий поклав стількох нас у Чечні, тепер жмущим руки їх убивцям. Велика нелюбов, а то й сказати більшого, до чеченців і прибалтам.

Як бачимо об'єднує ці групи не загальна любов, а загальна ненависть. Можливо, я кілька згущував барви, але зіграло роль моє поточне настрій. Відразу хотілося сказати, що таке розподіл на групи дуже умовне, і має за мету уявити найхарактерніші аспекти життя різних верств українського суспільства. Резюмуючи, би сказати, що суспільну свідомість є спільною для суспільство тільки тоді ми, коли це зачіпає національну свідомість. Усе вищевикладене, є виключно моїм баченням існують, та збіг з будь-якими літературними джерелами є чистої випадковістю. Це можуть бути суб'єктивними, помилковими, далекі від реальності, але ці мої мысли.