Політична система Японії

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки Факультет міжнародних відносин

ІНДЗ З політології

на тему: «Політична система Японії»

Виконала: студентка 21 групи Факультету міжнародних відносин Крат Ю.О.

Перевірив: Тихомирова Євгенія Борисівна Луцьк-2012

План

• Вступ
• Розділ 1. Політична система Японії, її особливості - «ъ-{‚Мђ­ЋЎѓVѓXѓeѓЂ‚Й‚НЃA"х‚¦‚Д‚ў‚Ь‚·
• 1.1 Конституція Японії - «ъ-{Ќ‘Њ›-@, ‚Й‚Б‚Ы‚с‚±‚­‚Ї‚с‚Ы‚¤
• Розділ 2. Характеристика структури політичної системи ђ­ЋЎѓVѓXѓeѓЂ‚МЌ\‘ў‚Мђа-ѕ
• 2.1 Державний устрій та форма правління — ђ­•{‚Мђ­ЋЎѓVѓXѓeѓЂ‚ЖѓtѓHЃ[ѓЂ
• 2.2 Глава держави — Імператор — Мм"К, ¤Ж¤у¤О‚¤
• 2.3 Законодавча влада — Парамент Японії - №ъ"б, ¤і¤Г¤»‚ў
• 2.4 Політичні партії та профспілки Японії - «ъ-{‚Е‚НЃAђ­"}‚в?J"­‘gЌ‡
• 2.5 Виконавча влада — кабінет міністрів — «аЉt, ‚И‚ў‚(c)‚­
• 2.6 Прем'єр міністр Японії - «аЉt‘Ќ—ќ‘еђb, ‚И‚ў‚(c)‚­‚"‚¤‚и‚ѕ‚ў‚¶‚с
• 2.7 Судова влада — Ћi-@
• 2.8 Організація органів влади на регіональному рівні 'n€жѓЊѓxѓ‹‚Е‚М‘gђD‹@ЉЦ
• Розділ 3. Аналіз результатів останніх виборів у Японії «ъ-{‚Й‚Ё‚Ї‚йЌЕ‹Я‚М‘I‹"‚МЊ‹‰К‚М•ЄђН
• Розділ 4. Політичний режим Японії - «ъ-{‚Мђ­ЋЎ‘Мђ§
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Японія — дуже швидка і розвинута, багата і процвітаюча держава, сучасне покоління жителів якої (близько 125 млн.), вже повністю скуштувала плоди наполегливої праці своїх попередників. Для економіки країни характерні високі темпи приросту; дуже високий (вище, ніж в США) обсяг ВНП на душу населення, першокласна промисловість, майже усюди витісняє конкурентів зі світового ринку, вищий клас якості виробів, небачений підйом науково-технічного стандарту, який перетворив Японію в центр науки і техніки майбутнього, чудово розвинуте сільське господарство, що забезпечує на убогих ґрунтах маленької країни все її велике населення необхідними продуктами, небачена за ступенем розвитку інфраструктура, що включає кращі з сучасних дороги, транспортні засоби тощо, високоякісну систему народної освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення. Цей перелік можна продовжити, перераховуючи всі японські досягнення світового класу. Зрозуміло, все це не означає, що у Японії немає проблем. Вони є і проявляються у хворобливій напруженості людей, що прагнуть не відставати від швидких темпів прогресу, у неможливості для частини молоді витримати загальноприйнятий темп і обсяг засвоюваних у школі чи вузі знань, в зростанні незвичного для традицій цієї країни відчуження людей, втомлених від напруженої гонитви за стандартом. Але погодимося, ці проблеми інші, ніж у країн, що розвиваються традиційного Сходу. Інший стандарт життя, інші реалії і зовсім інші проблеми.

Політична система сучасної Японії заснована на багато партійній парламентській демократії зі збереженням імператора як глави держави. Практично незмінно панує на виборах і формує уряд одна провідна ліберально-демократична партія, що свідчить про стійкість політичних симпатій виборців. Держава в сучасній Японії - дуже активний політично-правовий інститут, що стоїть на сторожі інтересів суспільства, перш за все квітучої національної економіки. Вона піклується про вигідну структуру експорту та імпорту, активно підтримує дрібних власників, не забуває про народну освіту, культуру та інші життєво важливі потреби.

Розділ 1. Політична система Японії, її особливості - «ъ-{‚Мђ­ЋЎѓVѓXѓeѓЂ‚Й‚НЃA"х‚¦‚Д‚ў‚Ь‚·

Японія є унітарною державою. Японія в Другій світовій війні виступала як агресор. У результаті країна пережила атомне бомбардування і зазнала нищівної поразки. Після війни економіка й інфраструктура були повністю зруйновані, Японія опинилась під американською окупацією. Саме окупаційна влада нав’язала японцям існуючий конституційний лад. Слід зазначити, що проведені під тиском переможців перетворення благотворно позначилися на Японії: уже в 50-х роках XX ст. світ захоплювався японським «економічним дивом» .

Чинна Конституція Японії є другою в історії країни. Перша конституція (прийнята в результаті буржуазної революції у 1889 р.) зумовила високий вплив керівництва армії і флоту в політичному житті. Режим, що склався до кінця Першої світової війни, у вітчизняній літературі одержав назву мілітаристського.

В Японії формою правління є парламентська монархія. Конституція 1946 р. ввела цю форму правління замість дуалістичної монархії. Порівняно з Конституцією 1889 р. новий Основний закон Японії став значним кроком уперед на шляху демократизації політичної системи країни. Повноваження імператора були не лише різко скорочені, а й фактично зведені до суто номінального рівня: «Імператор здійснює лише такі дії, що стосуються справ держави, передбачені цією Конституцією, і не наділений повноваженнями, пов’язаними зі здійсненням державної влади» .

Як у законодавчій, так і у виконавчій сфері імператор позбавлений самостійних повноважень і за жодних обставин не може діяти без санкції Кабінету: «Усі дії Імператора, що стосуються справ держави, можуть бути вчинені не інакше, як з поради і за умови схвалення Кабінету, і Кабінет несе за них відповідальність». [6]

1.1 Конституція Японії - «ъ-{Ќ‘Њ›-@, ‚Й‚Б‚Ы‚с‚±‚­‚Ї‚с‚Ы‚¤

Конституція Японії 1947 року замінила попередню Конституцію Великої Японської Імперії, що втратила чинність після поразки Японії у Другій світовій війні 1945 року. До 2008 року, по сьогодні, жодних поправок до діючої Конституції Японії внесено не було. [5]

Прийнята в 1947 р. конституція проголошує демократичні права і свободи, декларує відмову від війни «як суверенного права нації», забороняє Японії мати збройні сили. [3]

Структурно Конституція Японії складається з 11 глав і 103 статей, які послідовно регулюють: статус імператора; відмову від війни; права і обов’язки народу; діяльність Парламенту, Кабінету і судової влади; державні фінанси; місцеве самоврядування; процедуру зміни Конституції.

Нова Конституція відрізняється від Конституції Мейдзі з багатьох важливих аспектів.

Основними є:

— особа Імператора більше не визнається священною й існує лише як символ держави і об'єднує нації, а єдиним носієм державного суверенітету стає народ (ст.1);

— принцип розподілу влади здійснюється на більш демократичній основі. Імператор вже не володіє виконавчою владою. Він має право виконувати лише ті державні функції, котрі визначені в Конституції. Наприклад, він лише формально затверджує призначення Прем'єр-міністра і головного судді Верховного суду (ст.4). Парламент призначає Прем'єр-міністра, а головного суддю — Кабінет міністрів. Тільки із згоди Кабінету міністрів Імператор проголошує від імені народу закони та договори, скликає сесії Парламенту, присуджує нагороди (гл.1);

— коло основних прав і свобод людини значно розширилося (гл.3);

політична система японія імператор

— Японія «відмовляється від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як засобу вирішення міжнародних спорів» (ст.9);

— ліквідуються всі аристократичні інститути (ст.14). Колишня Палата перів замінюється Палатою радників, члени якої обираються як представники свого народу;

— місцеве самоврядування здійснюється в широких масштабах (статті 92−95).

До особливостей Конституції 1947 р. можна віднести більш чітке закріплення трьох принципів: принципу народного суверенітету, принципу додержання основних прав і свобод громадян і принципу пацифізму.

Особливе значення має ст. 9 Конституції, в якій закладені положення про відмову від війни і створення регулярних збройних Включення до Конституції даної статті мало за мету запобігші відродженню японського мілітаризму. З одного боку, вона є постійним об'єктом критики реакційних сил країни, а з іншого — потупає перешкодою для здійснення Японією своїх міжнародних зобов’язань, таких як участь Японії як члена ООН в комплектації міжнародних збройних сил, однак поки це компенсується участю у миротворчих місіях (Камбоджа, Мозамбік, Руанда) і в рятувальних операціях. На сьогодні функцію збройних сил виконують японські сили самооборони, які були створені в 1950 р. як «резервний поліцейський корпус» після початку війни в Кореї.

Контроль за дотриманням Конституції покладений на суди. Слід звернути увагу, що Конституція 1947 р. ще жодного разу не переглядалася, хоча питання про відміну або перегляд окремих її статей стояло вже з перших днів її прийняття. Зауважимо, що однією з причин конституційної стабільності Японії - є «жорсткий» — порядок змін основного закону, який встановлює ст.96: «Зміни Конституції здійснюються з ініціативи Парламенту та зі згодою не менш як двох третин загальної кількості членів обох палат і далі представляються на затвердження народу». [6]

Розділ 2. Характеристика структури політичної системи ђ­ЋЎѓVѓXѓeѓЂ‚МЌ\‘ў‚Мђа-ѕ

2.1 Державний устрій та форма правління — ђ­•{‚Мђ­ЋЎѓVѓXѓeѓЂ‚ЖѓtѓHЃ[ѓЂ

Японія є унітарною демократичною національною державою з парламентською конституційною монархією. Її основний закон — Конституція 1947 року, ухвалено під тиском США після поразки країни в Другій світовій війні. Він базується на недоторканності прав людини, принципах пацифізму та визнанні японської нації носієм державного суверенітету. За Конституцією влада в Японії поділяється на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову. Першу представлено Парламентом, другу — Кабінетом міністрів і місцевими органами виконавчої влади, третю — Верховним і регіональними судами. Місцеві громади різних рівнів мають широкі права самоврядування. Основний закон передбачає відмову Японії від війни як засобу вирішення міжнародних проблем та відсутність інституту збройних сил.

Формальним головою держави є Імператор Японії, символ державності і національної єдності. Він позбавлений права управляти країною й виконує лише церемоніальні функції. Чинним Імператором країни є Його Величність Імператор Акіхіто. Фактичним головою держави виступає прем'єр-міністр, голова Кабінету міністрів. [6]

2.2 Глава держави — Імператор — Мм"К, ¤Ж¤у¤О‚¤

Згідно конституції, Японія є унітарною конституційною монархією. Головою держави є Імператор, але виконавча влада в країні зосереджена у руках прем'єр-міністра. Законодавча влада належить Парламенту, який є одним із старійших демократичних інституцій Азії. Оскільки Японія була першою країною світу яка пізнала жах ядерної війни, її сьогоднішній уряд сприяє боротьбі за мир і руху роззброєнь. Глава держави — Імператор Акіхіто. Імператор — символ держави без реальної влади.

Японія є конституційною монархією, в основу якої закладена британська парламентаристська модель та низка положень цивільного законодавства Німеччини та Франції. У 1869 р. японський уряд прийняв Цивільний кодекс на базі французького громадянського кодексу. Він діє до сьогодні із незначними доповненнями.

Влада в країні поділена на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і судову (Верховний суд).

Імператор Японії згідно Конституції є «символом держави та єдності народу», а також головою країни та імператорської сім'ї. Він немає реальної влади, а є номінативним лідером Японії. Повнота усієї влади в країні належить японській нації, яка виражає свою волю через представників у Парламенті. Акіхіто є дійсним імператором Японії і єдиним правлячим імператором у світі. [4]

2.3 Законодавча влада — Парамент Японії - №ъ"б, ¤і¤Г¤"‚ў

Конституція Японії твердить, що найвищим органом державної влади в країні є двопалатний Парламент — «Державна Рада». Вони складаються з Палати Представників, яка формується 480 депутатами, що обираються як правило через кожні чотири роки, та верхньої Палати Радників, яка формується 242 депутатами, обраними на 6 річний термін. Ліберально-демократична партія Японії (ЛДП) є центристською урядовою партією, що монопольно керує країною від 1955 року. В опозиції знаходиться ліво-центристська Демократична партія Японії. Депутати обох палат обираються на виборах прямим голосуванням. Віковий ценз для депутатів Палати представників — старше за 25 років, для Палати радників — старше за 35 років.300 депутатів Палати представників обирають в одномандатних округах, а решту 180 — в 11 загальнонаціональних багатомандатних округах.96 депутатів Палати радників обирають в одномандатних округах, а решту 146 — у 47 префектурних багатомандатних округах. Вибори проходять за пропорційною системою. Палата представників має більше повноважень за Палату радників. [3]

2.4 Політичні партії та профспілки Японії - «ъ-{‚Е‚НЃAђ­"}‚в?J"­‘gЌ‡

" Вставай, Японія" («Tatiagare Nippon»). Партія правоконсервативного напряму, яка об'єднала ряди Ліберально — демократичної партії після її поразки на парламентських виборах 30 серпня 2009 р. Створена 10 квітня 2010 р. Співголови — Такео ХІРАНУМА (Takeo Hiranumo) і Каору ЙОСАНУ (Kaoru Yosano). Генеральний секретар — Хіроюки СІНОДА (Hiroyuki Shinoda).

Комуністична партія Японії - КПЯ (Ніхон Кесанто — Nihon Kyosanto). Заснована 15 липня 1922 р. До жовтня 1945 р. була на нелегальному становищі.31 жовтня 1973 р. у КПЯ влилась Народна партія Окінави (НПО), створена в 1947 р. Найвищим органом КПЯ є з'їзд. У період між з'їздами діяльністю партії керує ЦК, який обирає Президію ЦК і Секретаріат ЦК. Президія обирає постійне бюро Президії. КПЯ налічує 400 тис членів (2007 р.) Голова ЦК КПЯ — Кадзуо СІЇ (Kazuo Shii). Почесний голова КПЯ — Кендзі МІЯМОТО (Kenji Miyamoto), голова Президії ЦК КПЯ — Тецудзо ФУВА (Tensuzo Fuwa), голова Секретаріату ЦК КПЯ — Тадаесі ІТІДА (Tadayoshi Ichida). Друковані органи — газета «Акахата» (Akahata) і журнал «Дзен'ей» (Zenei). Видає журнали: «Гакусей Сімбун» (Gakusei Shimbun).

Ліберально-демократична партія - ЛДП (Дзію мінсюто — Jiyu Minshuto). Заснована 15 листопада 1955 р. в результаті об'єднання Ліберальної і Демократичної партій. Налічує 1 млн 50 тис. членів (2008 р.). Голова ЛДП — Садакадзу ТАНІГАКІ (Sadakazu Tanigaki). Генеральний секретар — Нобутеру ІСІХАРА (Nobuteru Ishihara). Голова Політичної ради — Сігеру ІСІБА (Shigeru Ishiba). Голова Виконавчої ради — Юріко КОІКЕ (Yuriko Koike, жін.).

" Ніппон" (Японія"). Партія. Створена 21 серпня 2005 р. Лідер — Ясуо ТАНАКА (Yasuo Tanaka).

Нова Комейто - НК (New Komeito). Центристська партія. Повна назва — Нова партія чистої політики. Заснована 17 листопада 1964 р. як партія Комейто. Саморозпустилась 5 грудня 1994 р. Відновлена 7 листопада 1998 р. на об'єднавчому з'їзді Нової партії миру (НПМ) і партії Комей, створених у 90-х роках на базі Комейто. Налічує 400 тис. членів (2006 р.). Лідер — Нацуо ЯМАГУТІ (Atsuo Yamaguch). Генеральний секретар — Йосіхіса ІНУЕ (Yoshihisa Inoue). Друкований орган — газета «Комей сімбун» (Komei Shimbun).

Нова народна партія - ННП (Кокумін Сінто — Kokumin Shinto). Створена 17 серпня 2005 р. Лідер — Тамісуке ВАТАНУКІ (Tamisuke Watanuki). Генеральний секретар — Хісаокі КАМЕЙ (Hisaoki Kamei).

Партія всіх - ПВ (Your Party). Створена в 2009 р. Голова — Йосімі ВАТАНАБЕ (Yoshimi Watanabe).

Нова партія реформ (Sinto Kaikaku). Сформована 23 квітня 2010 р. в результаті злиття Партії відродження Японії і частини колишніх членів Ліберально — демократичної партії, що покинули її ряди. Засновник і голова партії - Йоіті МАСУДЗОЕ (Yoichi Masuzoe).

Соціал-демократична партія Японії - СДПЯ (Сякай Мінсюто — Shakai Minshto). До лютого 1991 р. — Соціалістична партія Японії (СПЯ). З 1 лютого 1991 р. носить нинішню назву. Заснована в 1945 р. на базі об'єднання довоєнних соціал-демократичних партій і груп. Входить в Соціалістичний інтернаціонал. Налічує 41 тис. членів (1997 р.). Лідер — Мідзухо ФУКУСІМА (жін.) (Muzuho Fukushima). Друковані органи — газета «Сякай сімпо» (Shakai Shimpo) і журнали «Геккан сякайто» (Gekkan Shakaito) і «Джапан соушеліст рев’ю» (Japan Socialist Review).

Профспілкові об'єднання

Японська конфедерація профспілок — Сінренго (Nihon Rodo Kumiai Sorengokai — Shinrengo). Створена 21 листопада 1989 р. в результаті злиття Генеральної ради профспілок Японії (СОХІО), заснованої у липні 1950 р., з Всеяпонською федерацією приватного сектора (РЕНГО), заснованою в листопаді 1987 року. Налічує 7,7 млн. членів (1996 р.). Голова — Ецуя ВАСЬО. [5]

2.5 Виконавча влада — кабінет міністрів — «аЉt, ‚И‚ў‚(c)‚­

Кабінет міністрів є керівним органом виконавчої влади в Японії. Він здійснює управління країною відповідно до законів і бюджету, затверджених Парламентом. Кабінет міністрів часто називають урядом Японії. Його очолює прем'єр-міністр — фактичний голова держави. Він обирається серед депутатів Парламенту і затверджується Імператором. Кабінет складається з державних міністрів, кількістю від 14 до 17 чоловік, які очолюють профільні міністерства. Їх усіх призначає прем'єр. За законодавством усі міністри повинні бути цивільними особами. Прем'єр-міністр головує на урядових нарадах, має одноосібне право звільняти міністрів Кабінет, відповідно до Конституції, здійснює виконавчу владу. Рааом з іншими загальними функціями управління Кабінет наділений повноваженнями щодо виконання законів і ведення державних справ, керівництва зовнішньою політикою, укладення міжнародних договорів, керівництва цивільною службою, складання бюджету і внесення його на розгляд парламенту, видання урядових указів.

Кабінет здійснює свої функції на основі звичаю: процедура засідань і прийняття рішень не регулюється писаними нормами прав а. Обговорення питань і підготовка рішень відбуваються в умовах секретності, рішення приймаються Кабінетом шляхом одноголосності, а не голосуванням. Прийняття рішень консенсусом багато в чому сприяє більш зваженому і продуманому підходу, вимагає ретельнішої підготовки і узгодження проектів документів.

Міністри несуть колективну відповідальність. Тому в разі відставки прем'єр-міністра або вакансії поста прем'єр-міністра вони повинні піти у відставку. [6]

2.6 Прем'єр міністр Японії - «аЉt‘Ќ—ќ‘еђb, ‚И‚ў‚(c)‚­‚"‚¤‚и‚ѕ‚ў‚¶‚с

Посада Прем'єр-міністра Японії була заснована 1885 року, разом із формуванням першого в історії країни Кабінету Міністрів. Її затвердила Конституцією Великої Японської імперії та Імператорський рескрипт № 135 від 1889 року «Про урядову систему Кабінету Міністрів». Згідно з цими постановами Прем'єр-міністр очолював Кабінет Міністрів, але був у ньому як primus inter pares. Він не мав усіх важелів виконавчої влади і був залежним від Імператора та голів військових відомств.

Після проголошення нової Конституції Японії і прийняття Закону про Кабінет Міністрів Японії 1947 року, які діють по сьогодні, Прем'єр-міністр визначається як голова Кабінету Міністрів і повноправний глава виконавчої влади (Стаття 65).

Прем'єр-міністр призначає міністрів, при цьому більшість їх має бути обрана з числа членів парламенту. Кабінет міністрів відповідає перед парламентом. Нинішній уряд сформований 13 січня та 4 травня 2012 р.

Прем'єр-міністр Японії - Йосіхіко НОДА, лідер Демократичної партії Японії. Призначений 30 серпня 2011. [5]

2.7 Судова влада — Ћi-@

Ієрархія судових органів у Японії має чотириступеневу структуру: Верховний суд, вісім Вищих апеляційних судів, 50 місцевих судів (у кожній префектурі по одному і чотири місцевих суди на острові Хоккайдо), 50 сімейних судів і приблизно 450 первинних судів (місцеві й сімейні суди мають однаковий статус). Створення спеціальних судів Конституцією заборонено (ст.76). Правовою основою судоустрою в Японії є Конституція і Закон про суди 1947 р.

Очолює японську судову систему Верховний суд, наділений найширшими повноваженнями як вища судова інстанція, вищий орган конституційного нагляду і орган, який керує всіма нижчими судами. Його правила обов’язкові для виконання і прокуратурою.

Верховний суд, вищі, місцеві й первинні суди розглядають цивільні і кримінальні справи. Компетенція Верховного суду поширюється на всю територію країни і умовно може бути розподілена на три основні сфери: розгляд цивільних, кримінальних і адміністративних справ; судове управління; конституційний нагляд.

Вищим судовим органом є Верховний суд, до складу котрого входить головний суддя, якого призначає Імператор, і 14 суддів, призначених Кабінетом Верховний суд виконує свою роботу в повному складі (кворум — 9 членів) або в складі відділень (ст. 9 Закону про суди). Закон про суди передбачає, що питання, які стосуються розгляду законів і підзаконних актів на предмет відповідності Конституції, мають розглядатися Верховним судом у повному складі (ст. 10 Закону про суди). Рішення з цього питання приймається Верховним судом, якщо за нього проголосувало не менше 8 членів суду (на практиці це буває рідко). Основною функцією Верховного суду є конституційний контроль.

Вищі суди (всього 8, мають 6 відділень) є судами першої інстанції у справах про державну зраду та інші злочини проти держави, а також апеляційною інстанцією з цивільних та кримінальних справ, які розглядаються в судах нижчої інстанції.

Окружні суди (всього 50, мають 242 відділення) розглядають основну масу цивільних та кримінальних справ, а також є апеляційною інстанцією у рішеннях, які виносяться дисциплінарними судами. Вони знаходяться в кожній із 47 префектур. Кордони судових округів побудовані таким чином, щоб вони не співпадали з кордонами територіальних одиниць місцевого самоврядування.

Дисциплінарні суди (всього 575) розглядають незначні цивільні справи з ціною позову не більше 900 тис. ієн і деякі кримінальні справи. Вони розглядаються одним суддею, котрий не обов’язково повинен мати юридичну освіту.

Всі судді призначаються на свої посади Кабінетом міністрів терміном на 10 років, за списками кандидатів, який складається Верховним судом Японії. Після 10 років сумлінної праці суддя може бути переобраним на другий термін, і все це може повторюватися кілька разів через кожні 10 років, поки він не досягне пенсійного віку (65 або 70 років).

2.8 Організація органів влади на регіональному рівні 'n€жѓЊѓxѓ‹‚Е‚М‘gђD‹@ЉЦ

Японія складається з 47 префектур. Префектура є найбільшою адміністративною одиницею країни. Органи влади у префектурі представлені виборчими радою префектури та префектом (губернатором). За поділом влади ці органи належать до виконавчої гілки, однак за характером діяльності рада може бути віднесена до законодавчого органу. Судова влада представлена префектуральним судом.

Префектури часто групують у регіони для зручності. Ці регіони, склалися історично, вони не мають адміністративного апарату і не є адміністративними одиницями. Наступними після префектури адміністративними одиницями є місто, містечко та село. Особливим у адміністративній системі займає мегаполіс Токіо, який поділений на 23 міста. До цих міст застосовується окрема назва — спеціальний район. Решта міст країни поділяються на райони.

Наразі, у країні відбувається інтенсивний процес адміністративної реорганізації, який спричинив хвилю поглинання багатьох містечок і сіл містами. Цей процес має на меті скоротити адміністративні одиниці нижнього рівня і зменшити адміністративні витрати. Японський уряд планує провести у майбутньому адміністративну реформу, за якою префектури будуть об'єднані у крупніші адмінодиниці. [3]

Розділ 3. Аналіз результатів останніх виборів у Японії «ъ-{‚Й‚Ё‚Ї‚йЌЕ‹Я‚М‘I‹"‚МЊ‹‰К‚М•ЄђН

На парламентських виборах у 2010р. в Японії перемогу здобули опозиціонери на чолі з Ліберально-демократичною партією (ЛДП). Вони отримали 132 місця у верхній палаті законодавчого органу.

На парламентських виборах в Японії перемогу здобули опозиціонери на чолі з Ліберально-демократичною партією (ЛДП). Вони отримали 132 місця у верхній палаті законодавчого органу.

Правляча коаліція Демократичної партії та Нової партії народу забезпечила собі лише 110 депутатських мандатів. Ці вибори розглядалися спостерігачами як референдум про довіру уряду демократів, які прийшли до влади всього 10 місяців тому.

У той же час, прем'єр-міністр Японії Наото Кан вже заявив про те, що не має наміру йти у відставку, а також проводити перестановки в уряді. На його думку, вибори Демпартія програла через те, що уряд має намір підвищити податки.

" Японська економіка у 20−30 разів більша за грецьку, і наш держборг величезний. Так що ні одна країна у світі не зможе врятувати Японію" , — заявив прем'єр-міністр у п’ятницю.

Японські політологи не згодні з прем'єром, і заявляють, що головною проблемою уряду, який Кан очолив лише в червні, стало питання щодо американської військової бази на Окінаві. На виборах минулого року попередній прем'єр від Демпартії Хатояма дав обіцянку закрити базу, однак згодом не зміг її виконати.

Утім, прем'єра можуть змусити піти не опоненти, а його ж прихильники. Якщо на виборах лідера Демократичної партії у вересні цього року переможе думка, що він повинен понести відповідальність за результати голосування, це буде автоматично означати його відставку з посади голови уряду країни.

Проте прем'єр міністр Йосіхіко Нода розпустив нижню палату. Як результат в Японії відбудуться позачергові парламентські вибори.

Сама кампанія стартує 4-го грудня, а на дільниці люди прийдуть 16-го числа — так вирішили на екстреному засіданні уряду.

Рішення, щоправда, повинен завізувати імператор. Утім, його підпис вважають формальним. Ключову роль на парламентських виборах в Японії гратиме опозиція. Саме вона була ініціатором розпуску. Якщо критики отримають більшість народної підтримки, провладна демократична партія позбудеться ключових постів в уряді. [7]

Розділ 4. Політичний режим Японії - «ъ-{‚Мђ­ЋЎ‘Мђ§

Політичний режим являє собою сукупність способів і методів здійснення влади державою. На відміну від понять форми правління і форми державного устрою, які відносяться до організаційної стороні форми держави, термін «державний режим» характеризує її функціональну сторону — форми і методи здійснення державної (а не інший) влади. Державно-політичний режим — це сукупність методів і засобів легітимації та здійснення влади певним типом держави. Легалізація державної влади як юридичне поняття означає встановлення, визнання, підтримку влади законом перш за все конституцією, опертям влади на закон. Легітимація же державної влади — це прийняття влади населенням країни, визнання її права управляти соціальними процесами, готовність їй підпорядковуватися.

Політичний режим Японії визначається як демократичний. Цей режим характеризується тим, що державна влада здійснюється з урахуванням конституційних положень про розподіл влади, системи стримувань та противаг і т.д. Методи примусу строго обмежені законом, масове або соціальне насильство виключається. Державна влада застосовує різні методи прямих і зворотних зв’язків з населенням. Демократичний держава, в сучасному його розумінні, відрізняється від держав інших типів (деспотичного, тоталітарного, авторитарного) наступними основними ознаками, принципами: визнання народу джерелом влади, носієм суверенітету (виключно йому належить установчої влади в державі; рівне право всіх громадян на участь в управлінні державою; забезпечення державою прав і свобод людини і громадянина в обсязі, встановленому законами, визнання принципу підпорядкування меншості більшості (при прийнятті законів, вибори та інших колективних рішеннях); формування основних органів державної влади шляхом вільних виборів. Похідними від основних ознак демократії є: підконтрольність, підзвітність та відповідальність державних органів (і посадових осіб), що формуються шляхом призначення, перед представницькими органами державної влади та обраними посадовими особами; ідеологічне та політичне різноманіття, свобода діяльності громадських об'єднань; верховенство закону у всіх сферах суспільних відносин, у тому числі і в діяльності державних органів.

Політичний режим демократичного типу має своєї соціально-економічної передумовою існування суверенних індивідуальних суб'єктів. [6]

Висновок

Отже, політична система кожної країни є унікальною в тому числі і Японії. Японія пройшла довгий і нелегкий шлях від тоталітаризму до демократичного суспільства. Цей шлях був успішним зокрема завдяки вдалій політичній кон’юнктурі, що склалася після Другої світової війни. Ідея наслідування більш передової моделі економічного і політичного розвитку розглядалася японськими політичними і діловими колами як найбільш ефективний шлях для відродження Японії. Головою держави є імператор, але виконавча влада в країні зосереджена у руках прем'єр-міністра. Законодавча влада належить Парламенту, який є одним із найстарших демократичних інститутів Азії. Оскільки Японія була першою країною світу яка пізнала жах ядерної війни, її сьогоднішній уряд сприяє боротьбі за мир і руху роззброєнь.

В кабінеті міністрів (на відміну від довоєнного складу) відсутні посади військового і військово-морського міністрів, а також міністра внутрішніх справ.

Прем'єр-міністр висувається парламентом з числа депутатів. На практиці Ліберально-демократична партія на протязі тривалого часу утримує за собою парламентську більшість (останнім часом — лише в нижній палаті) і таким чином зберігає можливість висування прем'єр-міністра зі своїх рядів. Прем'єр-міністр призначає і знімає міністрів (більшість з них повинна бути вибрана ним з числа депутатів парламенту).

Японія є дуже цікавою країною, і однією з таких особливостей є її прагнення і вміння вбирати краї сторони будь-чого. На прикладі політичної системи цієї країни ми можемо побачити тонке поєднання традицій Сходу та Заходу, які поєднались гармонічно і утворили ще одну своєрідну політичну систему.

Список використаної літератури

1. Гетьманчук М. П. Політологія: [навчальний посібник]

2. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. — К., 2000.

3. Мальська М. П. Країнознавство: [навчальний посібник]

4. Крижанівський О.П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000.

5. Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т.2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994;1997. Пер.

6. Бесчастний В. М. Конституційне (державне) право зарубіжних країн —: [навчальний посібник]

7. Вибори в Японії: перемогла опозиція // Дзеркало тижня-2010