Вениамин Олександрович Каверін (Зільбер)

Вениамин Олександрович Каверін (Зильбер)

(1902;1989)

КАВЕРИН, ВЕНІАМІН ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1902−1989), наст. прізвище Зільбер, російський письменник. Народився 6 (19) квітня 1902 в Пскові у ній військового музиканта, капельмейстера полку. У 1912−1918 навчався у Псковської гімназії. У 19-му приїхав до Москви, закінчив середня школа та влаштувався історико-філологічний факультет Московського університету. Працював у бібліотеці московської військової округу, в художньому підвідділі Московського ради. Відвідував пушкінський семінар В. И. Иванова, не зустрічався з А. Белым, бував на літературних вечорах з участю В. Я. Брюсова, С. А. Есенина, В. В. Маяковского. У 1920, за порадою Ю. Н. Тынянова (чоловіка сестри Каверіна), переїхав У Петроград, де продовжив освіту на філософському факультеті університету, одночасно навчаючись арабською відділенні Інституту живих східних мов. Захоплювався твором віршів, але після суворих відгуків О. Э. Мандельштама і В. Б. Шкловского залишив версификационные досліди. Звернувшись до прози, в 1920 представив до конкурсу, оголошений Будинком літераторів, розповідь Одинадцята аксіому й удостоївся одній з премій. Розповідь викликав зацікавлену увагу М. Горького, що й надалі продовжував ознайомитися з творчістю Каверіна, даючи відгуки на багато його твори.

Важную роль формуванні письменника зіграло її у літературної групи «Серапионовы брати», яка виникла у 1921. Тут найближчим йому за творчим прагненням виявився Л. Н. Лунц, літератор універсального складу, котрий тяжів до гостросюжетним побудов і який висунув гасло «На Захід!» Каверін на той час теж проголошував: «З російських письменників найбільше люблю Гофмана і Стівенсона». Перше опубліковане твір Каверіна — Хроніка міста Лейпциг, витримане в иронически-фантастическом «гофмановском» колориті, — побачив світ у складі альманаху «Серапионовы брати» в 1922. У тому ж року Каверін одружився з Л. Н. Тыняновой (1902−1984), згодом дитячої письменниці.

Первая книга письменника — Майстра й підмайстра, що складалася з шести новел, — вийшла 1923 і через була перевидана під назвою Розповіді. Розповіді і невеликі повісті Каверіна друкувалися й у періодиці. Рання новелістика Каверіна відзначено сміливістю творчу фантазію, калейдоскопическим безліччю різноликих персонажів, гротескністю їх перетворень, парадоксальною грою з фабулою. Найбільші твори тих часів: П’ятий мандрівник, Пурпуровий палімпсест, Столяри, Бочка, Велика гра, Ревізор — відібрали автором в 1980 на першому томи Зібрання творів.

«Чтобы стати дуже оригінальним письменником, Каверіну потрібно перевезти свого Нюрнберга хоча в Петербург, трохи розфарбувати свого слова й згадати, що це слово — російське», — писав 1923 Е. И. Замятин. Сам Каверін відчув внутрішню потреба у більшої умотивованості характерів і ситуацій, в чіткому і ясному мові розповіді. Перехід до нової творчої манері відчутний в повісті Кінець хазы, де автор, за словами Горького, «сміливо зробив у кращий бік від себе». Такі рішучі кроки «убік» від влади вже здобутою системи прийомів були характерними для творчого шляху Каверіна.

До кінця 20-х років Каверін поєднував літературну роботи з наукової: після закінчення університету було залишено в аспірантурі, в 1929 випустив книжку Барон Брамбеус: Історія Осипа Сенковского, журналіста, редактора «Бібліотеки для читання» (2-ге вид. 1966), що було одночасно дисертацією, принесла автору звання науковця першого розряду. Філологічний досвід Каверіна знайшов використання у першій романі Скандаліст, чи Вечори на Васильєвському острові (1928), де змальована духовна атмосфера 20-х років. Головний герой роману, Віктор Некрылов, чітко спроецирован на реальну постать В. Б. Шкловского, певні прототипи є й інших персонажів.

К дослідженню вічних протиріч буття на сучасному матеріалі Каверін звернувся до повісті Чернетка людини (1929), у романі Художник невідомий (1931), де розкрито драма російського авангарду, а головному герої Архимедове втілені деякі риси В. В. Хлебникова і Н. А. Заболоцкого. У вашому романі Виконання бажань (1936) першому плані виходить проблема таланту й слави.

Самое відоме твір Каверіна — роман Два капітана (1936−1944) — відзначений динамічністю сюжету, максималистски-четким протиставленням характерів, непідробним романтичним пафосом, нічого спільного які мають з тодішньою радянською ідеологічної риторикою. Ставши знаменитої формула «Боротися і винних шукати, знайти і здаватися» перегукується з віршу А. Теннисона, який став девізом англійського дослідника Антарктиди Р.Скотта.

На 2-му з'їзді письменників 1954;го Каверін виступив із сміливою промовою, закликаючи до свободу творчості, до справедливою оцінці спадщини Ю. Н. Тынянова і М. А. Булгакова. У 1956 — одне із організаторів альманаху «Літературна Москва». У 60-ті роки помістив в очолюваному А. Т. Твардовским «Новому світі» повісті Сім пар нечистих і Косий дощ (обидві 1962), статті, у яких прагнув воскресити пам’ять «Серапіонових братів», реабілітувати М. М. Зощенко. У 1970;ті роки Каверін виступав у захист А. И. Солженицына та інших опальних літераторів.

Сюжеты романів Відкрита книга (1946−1954, закінчать. редакція 1980) і Подвійний портрет (1963−1964) пов’язані з драматичної долею біологічної науки у радянський час. З 70-х років Каверін звернувся безпосередньо до історії культури — як і художні твори (роман Перед дзеркалом, 1972), і у мемуарних книгах Освітлені вікна (1970−1976), У старому будинку (1971), Вечірній день (1977−1978), Письмовий стіл (1985), Епілог (1989).

В 1979 завершив роботу над дитячої книгою Нічний сторож, чи Сім цікавих історій, розказаних у місті Немухине в тисяча невідомому року, та був написав казкову філософську повість Верлиока (1981). Романи Наука розлучення (1982) і Над потаєної рядком (1988) засновані на переосмисленні військового досвіду. У 80-ті роки написано низку оповідань, присвячених сучасному юнацтву: Загадка і Розгадка (1983), Випущений почерк (1984), повість про молодому літератора Силует на склі (1987).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.