Датская література

Датская литература

К. Борисов.

В Данії середньовічна латинська вченість поширилася раніше й пустила більш глибоке коріння, аніж у будь-якій інший скандинавської країні. Латинський мову виявляється майже безроздільно пануючим у письмовій датської літературі Середньовіччя, латинське алфавіт немає у Данії для письмовій фіксації на датск. мові старої усній поезії і переказів епохи вікінгів. Датська хроніка XII в. складається латинською мові; тому ж мові пише в кінці XII в. Свен Аггесен (Aggesen) «Стиснуту історію королів Данії» («Compendiosa historia regum Daniae») й невдовзі після нього Саксон Граматик свою «Історію Данії» («Historia Danica» чи" «Gesta Danorum»; оконч. в поч. XIII в.) — найбільший пам’ятник латинодатской середньовічної літератури, цінний як і історичний джерело як і збори (хоча у латинської передачі) старих скандинавських, переважно датських і норвезьких, героїчних сказань, що є істотним доповненням до пам’яткам З. л. на ісландському мові (вперше надруковано в 1514, перекладу датск. з. — в 1575). Приблизно тоді водночас з’являється й найбільш велике з богословських творів «Hexaemeron» — довга, написана гекзаметром (на латинск. з.), дидактична поема про створення світу архієпископа Андерса Сунесена (Sunesen, розум. 1228). Найважливіші письмові пам’ятники датською з. — обласні закони (XIII в.), лечебник Хенрика Харпенстренга (Harpenstreng, розум. 1244); з пізніших часів — збірник прислів'їв, приписуваний Педеру Лоле (Laale, поч. XV в.), і римована хроніка (Rimkronike), викладає історію Данії до 1481. Ця книга, перша, надрукована датською з., видано Копенгагені в 1495, де Готфрід з Гемена встановив перший Данії друкований верстат (1490); відповідно до вказівки видавця, її автором був чернець Нільс (розум. 1481) з Сорё.

Устная поезія датською з. багато представлена так зв. народними лісовими (Golkeviser): до нас дійшло близько 500 епічних і ліричних пісень, створених невідомими поетами, гол. обр. між 1300—1500. Частина сюжетів цих пісень перегукується з старим скандинавським сказанням («Хавбор і Сигн»), частина запозичена із західної та південної Європи («Ранковий сон дівчини»), багато пов’язані із подіями та посадовцями датської історії («Лицар Стіг», Вальдемар і Тове"), деякі взяті з християнських легенд. Характерні тих пісень — невеликі розміри, простий простий стиль ритмічний вірш з конченой римою. Сто пісень були записані вже у XVI в. й опубліковано (1591) Андерсом Сёренсёном Веделем; через століття Педер Сюв (Syv) надрукував ще сто. Повне зібрання з’явилося в XIX ст. (Grundtvig, Danmarksa gamle Folkeviser, 1853—1883; дополн. Olrik’ом).

Реформация у Данії, служила інтересам королівської влади, що у спілці з подымающейся буржуазією й за участі німецького дворянства вела боротьбу з непокірної датської феодальної аристократією, короткий час пожвавила розвиток літератури на датському мові. У 1537 грунтувався університет у Копенгагені. Основоположником датського літературного з. з’явився Кристьерн Педерсен (Chr. Pedersen, 1480—1554), який одержав свою медичну освіту у Парижі, де він у 1514 опублікував датську історію Саксона. Разом з котра першою Данії лютеранським єпископом Педер Палладиусом (Peder Palladius, 1503—1560; засновник університету у Копенгагені) він перевів на датський з. Біблію, увійшла до історії літератури під назвою «Kristian den Tredjes Bibel 1550». Життєрадісна Андерс Арребо (Anders Arrebo, 1587—1637) під впливом французького Ренесансу написав поему про створення світу, у якій вперше у датському мові застосовується александрійський вірш. Андерс Сёренсен Ведель (Anders Sørensen Vedel, 1542—1616) видав перший збірник балад і перевів на датський мову датську історію Саксона (1575). І все-таки латинський з. продовжував ще залишатися пануючим у літературі наукові і богословські теми. Вплив немецко-голландского гуманізму лише зміцнювало це положення. Трохи згодом, від часу встановлення абсолютизму в 1660, намічається вплив французького класицизму, й французький з. стає розмовним мовою двору і панівного класу. Німецький ж з. залишається мовою торгових зносин. Але, як і раніше, що датський з., як мову плебейський, залишався занедбані, все-таки пробуджений інтерес до датської давнини продовжував зростати. Арне Магнуссон (Árni Magnússon, 1663—1730) становив багатющу колекцію ісландських рукописів, Педер Сюв (Peder Pedersen Syv, 1631—1702) зібрав середньовічні балади і датські прислів'я, і навіть написав першу датською з. граматику. Його сучасник, природник Уле Ворм (Ole Worm, 1588—1654) у своїй праці «Danicorum monumentorum libri sex» (1643) поклав підставу наукового вивчення рунічних написів. Андерс Бординг (Anders Bording, 1619—1677) у своїй першому датському журналі «Den danske Mercurius» (Датський Меркурій, 1666) залишив прекрасні зразки дотепної гумористичної поезії. Найкращими ж пам’ятниками датської прози XVII в. є закони Крістіана V від 1681 («Danske lov») і мемуари «Jammersminde» Леонори Крістіни Ульфельд (Leonora Christina Ulfeldt, 1621—1698), дочки Крістіана IV, котра вже після страти свого чоловіка, вождя партії датських аристократов-дворян, провела 22 року у в’язниці. Ці мемуари були опубліковані лише 1869.

Экономическое становище Данії до початку XVIII в. значно погіршився. Постійні війни з Швецією, боротьба за ринки з Німеччиною, Голландією і Англією, криза сільського господарства за Данії — усе це паралізувало розвиток датської культури. Але якщо корінні датчани у період майже перестали створювати літературні твори, то значний внесок у історію датської літератури зробила норвезька молодь, обучавшаяся у Копенгагені. Ця передова молодь, впитавшая у себе та гуманізм епохи Відродження, і критицизм освітній французької філософії, і матеріалізм локковской школи, стала на чолі нового підйому датської літератури. Особливо висунувся Людвіг Гольберг (точніше Хольберг, Ludvig Holberg, 1684—1754, див. Гольберг) вийшли з Бергена, одне із всебічно освічених людей свого століття. У творах, гумористичному епосі «Peder Paars» (Педер Порс, 1719) і фантастичному романі «Підземне подорож Нільс Клима» (1741) він створив блискучу сатиру на сучасне йому суспільство. Проте величезна популярність Гольберга грунтувалася головним чином його численних комедіях, які, перегукуючись з творчістю Мольєра, є блискучими пам’ятниками світогляду наступаючого третього стану. У багатьох історичних праць він будив національні почуття свого класу, а своїх численних (понад 500) «посланнях» виступав вихователем свого покоління на кшталт буржуазного раціоналізму. Під переважно німецьким впливом стояв датський преромантизм, найвизначнішим представником якої був поет Йоганнес Эвальд (Ioharmes Ewald, 1743—1781), який написав під впливом Клопштока драму з древнескандинавской міфології «Balders Død» (Смерть Бальдера). Эвальду удалося створити свою школу, та його послідовники швидко переродилися в солодкавих сентименталистов. — Наприкінці XVIII в. економічне становище Данії помітно поліпшується. Внутрішнє життя Данії починає оживати. Уряд під впливом перших років Французькій революції проводить ряд ліберальних реформ. У 1790 воно вводить свободу друку, проте, наляканий наступного розвитку революції, в 1799 скасовує цього закону і висилає «крамольних» літераторів. Однією з висланих був талановитий поет третього стану П. А. Хейберг (Peter Andreas Heiberg, 1758—1841), який у саркастичних пісеньках висміював абсолютизм феодалів і «німецький дух». Безпосередньою причиною його висилки послужив революційний словник, який почав видавати на зразок французьких енциклопедистів. Проте раз пробуджені радикалізм, і критицизм було неможливо вже стихнути. Усі краще, що у цю епоху «бурі і натиску» датської ли-тры, концентрується навколо журналів «Minerva» і «Den danske Tilskuer» (Датський глядач), видаваних До. Л. Робеком (Knud Lyhne Raabek, 1760—1830). На цьому гуртка вийшли найкращих представників датського романтизму: Иенс Баггесен (Jens Baggesen, 1764—1826), філософ Хенрик Стеффенс (Henrik Steffens, 1773—1845), учень Шеллінга, котрий надав глибоке впливом геть найбільшого датського поета Адама Эленшлегера (Adam Oelenschlaeger, 1779—1850, див.) і М. Грундтвиг (N. F. P. S. Grundtvig, 1783—1872). У цьому характерно, що в низки датських романтиків захоплення раціоналізмом французьких просвітителів змінюється захопленням німецької шеллингианской натурфілософією з її реакційним містицизмом і завершується рішучим відходом від реакційного схиляння перед середньовіччям і католицизмом. У цьому плані типово творче розвиток І. Баггесена. Почавши свою лит-ую діяльність із висміювання в гумористичних віршах романтиків, перейшов до створення яскравою романтичної трагедії «Holger Danske» (Хольгер Датський, 1789), потім у своєї ліриці він у міфологію і середньовіччя про те, щоб у своїй найбільш гострому сатиричному творі «Закінчений Фауст» висміяти всіх діячів німецького романтизму, починаючи з Шелінга й закінчуючи Фіхте і Тиком. Адам Эленшлегер є основоположником бойового скандинавського бюргерського романтизму. У його ранньому творчості позначилося вплив ідей Французької революції 1789. Він поетизує скандинавську старовину, в католицизмі і християнстві бачить придушувачів національної самобутності. Майже всі його сюжети запозичені із древнескандинавских саг-трагедий — «Baldur hin Gode» (Смерть Бальдера, 1807) і «Hakon Jarl» (Гакон Ярл, 1807), «Axel og Valborg» (Аксель і Вальборг, 1810), поеми «Guldhornene» (Золоті роги), «Подорож Тора в Иотунхейм» (1807) та інших. У своїй драматичної казці «Лампа Аладдіна» (Aladdin, 1805) він розкриває своє поетичне credo. У зв’язку з настанням громадської реакції, що виникла за війнами 1807—1814, Эленшлегер переймається ідеями і напрямами, почерпнутими їм із арсеналу німецького реакційного романтизму: захоплення натурфілософією Шеллінга з її містицизмом. Захоплення містицизмом забарвлює творчість і діяльність М. Грундтвига (N. Grundtwig, 1783—1872), який вивчення скандинавської міфології (розповідь «Загибель героїв північ від») та переказів Беовульфа і Снорре переходить до релігійним дослідженням, стаючи основоположником релігійного течії, відомого в Данії під найменуванням «грундтвигианизма», що вимагає відділення церкви від держави й перетворення його в «Всенародну». Опозицію Эленшлегеру очолив поет і критик І. Л. Хейберг (1791—1860), образовавший навколо себе гурток романтиків з реалістичні тенденціями, вимагали більшої ясності і точності у стилі і композиції. Б. Інгеман (Bernhard Severin Ingemann, 1789—1862) під впливом Вальтера Скотта поклав підставу датському історичному роману — «Valdemar Sejr» (Вальдемар Переможець, 1826), «Kong Erik og do fredløse» (Король Ерік і опальні, 1833) та інших. Романтичні драми Р. Хертца (Henrik Hertz, 1798—1870), «Svend Dyrings Hus» (Будинок Свена Дюринга, 1837), «Kong Renés datter» (Дочка короля Рене, 1845) та інших. надали вплив на творчість раннього Ібсена. Ідеями індійського пантеїзму пронизаний епос Ф. Палюдана-Мюллера (F. Paludan-Müller, 1809—1876) (див. Палудан-Мюллер) «Adam Homo» (1848). Найбільш яскравий представник датського зрілого романтизму був Х. До. Андерсен (Hans Christian Andersen, 1805—1875, див.), автор всесвітньо відомих казок, у яких романтична фантастика переплітається з спостереженнями та враженнями реальної життя. Цікаві також наявність його роман «Improvisatoren» (Імпровізатор, 1835) і великий публіцистичний працю «Mit livs Eventyr» (Автобіографії, 1855), у якому позначилися все течії як датської, а й європейської літературної думки у першій половині в XIX ст. Занепадом датського романтизму опромінюється творчість поета-мислителя Серен Киркегорда (Søren Kierkegaard, 1813—1855), який у творах під впливом Гегеля пристрасно виступав за права особистості на релігійне самовизначення проти офіційного християнства: «Щоденник звабника», «Frygt og Baeven» (Страх і трепет, 1843), «Stadier paa vejen» (Стадії життєвого шляху, 1845) та інших.

В результаті Наполеонівських війн становище Данії сильно змінилося. Велика колоніальна держава у минулому, Данія по Кильскому договору (1814) було зведено на щабель невеликого буферного держави, який охороняє потрібні великим європейських країн протоки в Балтійське море. Французька Липнева революція 1830 сильно окрилила буржуазний лібералізм у Данії. У літературі поступово стверджується панування реалізму. Ще твори Карстена Гауха (Johannes Corsten Hauch, 1790—1872): трагедії «Svend Grathe» (Свен Гроті, 1841), «Tiberius» (Тіберій, 1828) та жіночі романи «Robert Fulton» (Роберт Фультон) і «En polsk Familie» (Польська сім'я, 1839) є типовими творами романтизму, то поруч із вже з’являються перші реалісти. Застрельщицами цього нового літературного течії з’явилися жінки-письменниці. Так, Гюлленбург-Эренсверд (T. Gylienbourg, 1773—1856) своїми буденними розповідями піти з життя сучасної їй датської буржуазії кладе підставу реалістичної школі у Данії. З’являються перші письменники, беруть свої сюжети з життя окремих провінцій і міст. Стен Бликер (Steen Steenson Blicher, 1782—1848) пише повісті піти з життя селян Ютландії. Хострюп (Jens Christian Hostrup, 1818—1892) — комедії з життя дрібної буржуазії Копенгагена, і, нарешті найталановитіший з представників цієї школи М. А. Гольдшмидт (M. A. Goldschmidt, 1819—1887, див.) отримав поширення своїми соціальними романами «En Jöde» (Єврей, 1845), «Hjelmløs» (Бездомні, 1853).

Революция 1848 помітно посилила ліберальне рух, військові ж сутички з Австрією і Пруссією поклали підставу так зв. «скандинавизму», зачатки якого простежити ще у вісімнадцятому в. у Гольберга, потім на початку ХІХ ст. — у Эленшлегера і шведського письменника Тегнера. У 1829 Тегнер, вінчаючи лаврами в Лундском ун-те на півдні Швеції Эленшлегера, сказав: «Час чвар минув», й заявив про сподіватися зміцнення єдиної скандинавської культури. У 1840 з ініціативи датського поета і редактора «Fädrelandet» (Батьківщину), органу націонал-лібералів, Карла Плоуга (Carl Ploug, 1813—1894) у Копенгагені було покладено початок ряду з'їздів інтелігенції. За «скандинавизм» посилено боролися свого часу Ібсен і Бьёрнсон. Але поразка Данії війни з Пруссією в 1864 остаточно ліквідувало «скандинавизм», який, попри всі спроби відродити їх у період імперіалістичної війни, немає на успіх виду глибокого відмінності економічних інтересів трьох скандинавських країн.

Несмотря на поразка у війні з Пруссією, Данія продовжувала економічно міцніти. Зростання капіталізму, розвиток в промисловості й великого сільського х-ва сильно поглибили соціальні протиріччя країні. Ще 1842 чоботар І. Хансен і сільський вчитель Р. Сёренсен почали видавати селянський журнал «Almuevennen» (Друг простого народу), у якому різко ставилися питання становищі найбіднішої селянства. У 50-х рр. лікар Ф. Дрейер, перейнятий ідеями «Комуністичного маніфесту» і Енгельса, видавав ряд брошур і щотижневий комуністичний листок «Реформа Товариства». У 1871 грунтувалася датська секція I Інтернаціоналу «Інтернаціональний Робочий союз Данії». У літературі стала вельми поширеною отримує натуралізм, відчуває значний вплив франц. натуралістичною літератури. 3 листопада 1871 молодий Георг Брандес (Georg Brandes, 1842—1927, див.) прочитав свою першу лекцію в Копенгагенском ун-те на задану тему про головних течіях літератури в XIX ст., де він різко виступив проти політичного консерватизму, релігійного мракобісся і романтичних течій у літературі, і відразу ж Брандес стає у протягом довгого часу хранителем дум і прагнень скандинавської радикальної інтелігенції. У межах своїх літературно-критичних роботах Брандес є послідовником Ип. Тена. Багато він приділив російської літератури. Його творчому доробку монографії про Товстому, Горькому, Тургенєву, Достоєвського. Найкращі його роботи — про Гете, Шекспірі, Вольтері, Микель-Анджело та Юлії Цезаря. Остання робота Брандеса «Щоправда про Ісусі», разоблачающая богословські теорії міфу про Ісусі, викликала скажені дебати, схожий на гарячі літературні бої першого радикального періоду діяльності Брандеса. Перемога Жовтневої революції було співчутливо прийнята Брандесом, як шлях до визволенню людства. Тонкий психолог та найталановитіший письменник Иенс Петер Якобсен (Jens Peter Jacobsen, 1847—1885, див.), за освітою своєму природник і популяризатор теорії Дарвіна Данії, років дебютував у літературі в 1872 під впливом революционизирующих лекцій Брандеса новелою «Mogens», хто поклав підставу датському натуралізму. Під упливом Флобера написано їм історичний роман піти з життя XVIII в. «Фрау Марія Груббе» (1876). Краще ж твір Якобсена — роман «Niels Lyhne» (Нільс Люне, 1880) — і натомість глибоких протиріч сучасного йому капіталістичного суспільства розкриває криза індивідуалізму. Перейнятий почуттям переконаного атеїзму, роман отримав назву «Біблії атеїзму». У межах своїх майстерень новелах Якобсен стає в проблеми шлюбу та вільної любові. У на відміну від більшості натуралістів до кінця свого життя залишався позитивистом. Творчість Якобсена залишило глибокий слід датської літературі. Якщо Якобсен за період своєї літературній діяльності не звернув зі шляху натуралізму, то блискучий лірик й видатний стиліст Хольгер Драхман (Holger Drachmann, 1846—1908), почавши з оспівування життя жінок у дусі революційного радикалізму, поступово іде у область романтичної лірики і міфології і кінчає глибоким песимізмом. Його перу належить ряд високохудожніх творів, що відбивають життя моряків: «Paa Sømands Tro og Love» (1878), «Sange ved Havet» (1877) і мн. ін.; міфологічна трагедія «Кузнєц Волунд», поема «На схід від сонця і на захід від місяця», драма «Тисяча і жодна ніч», авантюрна комедія «Давнім давно», романи «En Overkomplet» (Сверхкомплектный, 1876) і «Tannhäuser» (Тангейзер, 1877) написані під впливом романів Тургенєва. Песимізмом пронизані пізні зборів віршів і новел «Священний вогонь» і «Церква та орган». Герман Банг (Hermann Bang, 1857—1912, див.), почавши свій літературну дорогу з, яскравого натуралізму (романи піти з життя разночинного Копенгагена «Haabløse Slaegter» (Безнадійне покоління, 1880), «Faedra» (Федра, 1883), «Дерев'яна коробка» та інших.), з середини 90-х рр. переходить до упадочным настроям декласованої інтелігенції (роман «Ludvigsbakke» (Гірка Людвіка, 1896)), стаючи цим основоположником датського декадентства. Найкращими його романами цього періоду є «Mikaël» (Мікаель, 1904) і «De uden Faedreland» (Без батьківщини, 1906). У межах своїх новелах Банг одна із кращих стилістів у датській літературі. Близько Бангу по характеру своєї творчості стоїть Петер Нансен (Peter Nansen, 1861—1918, див.), поглиблюючи свої образи лінією психологічної, згущення фарби і наголосивши безвихідність становища своїх декласованих героїв (роман «Brødrene Menthe» — «Брати Менте»).

Карл Гьеллерюп (Karl Gjellerups, 1857—1919) і Йоганнес Иергенсен (Johannes Iörgensen, 1866—), обидва це з школи Брандеса, переходить до табір містиків, причому Гьеллерюп через своє захоплення Шопенгауэром рухається до буддизму, Иергенсен через містицизм наближається до символізму, стаючи основоположником символізму у Данії. Близько Иергенсену примикає Вигго Стуккенберг (Viggo Stuckenberg, 1863—1905, див.), який разом із Иергенсеном вів рішучу боротьбу з натуралізмом в що виходить ними журн. «Taarnet» (Вежа). У межах своїх романах і ліриці Стуккенберг майстерно переплітав туманну символіку з потойбічним містицизмом. Третім великим представником символізму у датській літературі є поет Софус Клауссен (Sophus Claussen, 1865—). Кінець ХІХ ст. і перші роки XX в. були роками сильного підйому економічного життя Данії. Інтенсифікація сільського х-ва дала сильний поштовх розвитку промисловості. Разом з промисловістю зростало масове пролетарське рух. Гегемонія передовий буржуазно-радикальной інтелігенції сходила немає. Соціал-демократія завоювала тверді позиції. Буржуазна культура ввійшла у смугу глибокого кризи. У літературі дедалі більше починали звучати нотки песимізму, непевності у майбутньому, падала віра у прогрес і науку. Неоромантизм з його містицизмом, потягом потойбічного світу і крайнім індивідуалізмом пишно розцвів у Данії. До цього перебігу прилягають поет і драматург Хельзі Роді (Helge Rode, 1870—), автор п'єс «Сини короля», «Літній пригода», трагедії з життя великого міста «Morbus Tellermann» (Морбус Теллерман, 1907), драм з біблійної історії «Пісня сонця» і «Каїн і Авель», і Нільс Мёллер (Niels Möller, 1859—), автор збірки поезій «Egelunden» (Эгелунден), прекрасних формою, але дуже туманних за змістом, та збори новел «Händelser» (Події, 1890) і «Koglerier» (Фокуси, 1895). Кращим ж представником неоромантизму є Софус Михаэлис (Sophus Michaëlis, 1865—, див.), автор зборів барвистих новел «äbelo» (Эбельо, 1885) із цивілізованого життя середньовічної в Данії та роману «Giovanna» (Джованна, 1901), історії самого кохання у Флоренції. До його п'єс не дуже популярна користується «Revolutions Bryllup» (Революційна весілля, 1806). Ще популярним він став своїми романами «Den evige Søvn. 1812» (Вічний сон, 1912) — з епохи Наполеона та її походу на Москву — і «Hellener og Barbar» (Елліни і варвари, 1914), фантастичний роман із часів боротьби греків з персами. Паралельно зі розвитком неоромантизму продовжує жити натуралізм як виразник ще теплющегося ліберального радикалізму. Так, Генріх Понтопидан (Henrik Pontoppidan, 1857—, див.) чужий будь-якого обскурантизму. Він — тверезий реаліст. Його великі романи дають яскраву картину соціального розшарування сучасного датського суспільства (трилогія «Muld» (Земля), «Det forjättede Land» (Забута країна) і «Dommens Dag» (Судний день, 1895).

В своєму романі «Мужня воля», написаного 1927, він надає різку і правдиву характеристику Данії періоду Першої світової. Реалізм епохи кризи буржуазії знайшов своє відображення у творчості Карла Ларсена (Karl Larsen, 1860—, див.), дав яскраві типи сучасного Копенгагена у своїй романі «Поза класів», і Густава Віда (Gustav Vied, 1858—1914), автора роману «Злоба життя». З поетів цього періоду виділилися Вольдемар Рёрдам (Valdemar Rördam, 1872—), типовий неоромантик, і Кай Хоффман (Kai Hoffmann, 1874—), яскравий представник датського імпресіонізму.

Годы перед імперіалістичної війною були роками посиленою націоналістичної пропаганди, підтримуваної у країнах германофильскими колами. Розвивалася ідеалізація селянина, а водночас розквітла особлива «народницька» література. Йоганнес Иенсен (Joh. U. Jensen, 1873—) переказує у своїх розповідях «Himmerlandshistorier» (1898) життя й побут своєї рідної провінції і тим самим кладе підстави появі «ютландського течії», типовим представником якої є Якоб Кнудсен (Jacob Knudsen, 1858—1917), констатувавши у своєму соціальному романі «Fremskridt» (Прогрес, 1907) протиставляє стару сільську культуру сучасного суспільства; його краще твір — «Ютландцы», збори оповідань піти з життя селян Ютландії. Иохан Скьольдборг (Johann Skjoldborg, 1861—) переказує у про свої твори життя населення в західному березі Ютландії. Иеппе Окьер (Ieppe Aakjär, 1866) загострює соціальні проблеми, виділяючись серед «ютландського течії» своїм крайнім радикалізмом (романи «Bondens Søn» (Син селянина, 1899) і «Діти гніву»). З пролетарських низів вийшов Мартін Андерсен-Нексе (Martin Andersen-Nexö, 1869—, див.), завоював собі велике ім'я зображенням життя пасинків капіталістичного ладу своїми повними гарячої віри в звільнення людства шляхом для пролетарської революції романами «Pelle Erobreren» (Пелле завойовник, 1906—1910), «Сини людські» і автобіографічної повістю «Малюк».

Высокая кон’юнктура і скажена спекуляція часу Першої світової, гігантський економічну кризу повоєнного часу, революційні виступи пролетаріату, окриленого Жовтневої революцією, і ще більше акцентування класової боротьби за останній період породжують ряд різних течій в сучасної датської літературі. На буржуазну літературу великий вплив надає фрейдизм зі своїми психоаналізом. Розвиваються експресіонізм і бергсоновским інтуїтивізм, пов’язані з відродженням католицького містицизму. Серед цієї плеяди старих та нових письменників треба сказати Кнуда Хьертё (Knud Hjortö, 1869—), констатувавши у своєму романі «Фауст» намагається дати філософське тлумачення розгубленості свого класу перед вічними, невирішеними проблемами буття. Отто Рунг (Otto Rung, 1874—) в романах «Райська птах» і «Коли спала вода» намагається в фантастичних формах відбити період військової спекуляції і повоєнного краху. Харальд Кидде (Harald Kidde, 1878—1918) у романі «Оге і Эльсе» віддається глибокому песимізмові. Широко задуманий їм роман «Järnet» (Залізо, 1918) ставить питання розвитку промисловості, у якій Кидде вбачає лише прокляття і страждання. Оге фон Якщо ж (A. H. von Kohl, 1877—) публікує тритомний роман «Палац мікробів», у якому описуються переживання російського офіцера у флоті Рождественського по дорозі від Петербурга до Цусіми. З письменниць цього періоду виділилися Гюрите Лемке (1866—), Карін Михаэлис (Karin Michaëlis, 1872—, див.) і Тіт Иенсенс (1876—), які у творах продовжують традиції датського реалізму, йдучи проте гол. обр. до області патологічну. З молодих лириков-экспрессионистов слід відзначити Еміля Беннелюкке, Фредрика Нюгорд і Мартинуса Бёрюп. Яскравим представником фрейдизму є Рикардт Гандрюп, а бергсоновского інтуїтивізму — І. А. Ларсен (Jens Anker Larsen, 1875—) — роман «De Vises Sten» (Камінь мудрості, 1923). Революційному робочому руху близькі молоді талактливые поети Ганс Кирк і Келлабель.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.