«Патриотизм не в пишних вигуках...» (по роману-эпопее Л. М. Толстого «Війна і світ»)

«Патриотизм не в пишних вигуках…» (по роману-эпопее Л. М. Толстого «Війна і мир»).

«Мы загинули б, але загинули».

Фемистокл.

«Ребята! Не Москва ль нас?

Умрем ж під Москвою".

М. Ю. Лермонтов.

Патриотизм — це відданість та любов до батьківщини, батьківщині, своєму народу, готовність до будь-яких жертвам і подвигам в ім'я інтересів своєї батьківщини. Ці почуття, любов до батьківщини і «відданість їй здавна притаманні народним масам. Охоплені ними народи піднімалися боротьбі проти чужоземних завойовників. У основі патріотизму лежить відданість своєму народу, прагнення віддати всі сили захисту його інтересів. Історично сталося, що за час існування, починаючи з Київської Русі, російський народ постійно піддавався нападам ззовні. Отже кожний разів замірялися вбити боротьбу з ворогом піднімалось як військо, а й увесь народ, проявляючи дива мужності, героїзму і патріотизму.

Написание Л. Толстим епопеї «Війна і світ» також можна вважати проявом патріотизму, т. до. у своїй творі він визнає за народом на вирішальній ролі в історичному процесі. У цьому баченні поняття ролі народу русі історії Толстой виявився близький поглядам революційних демократів. Ідея створення історичного роману виникла в письменника під впливом громадської атмосфери 1960;х років XIX століття. У цей час формується рух революційних демократів.

Вот Л. Толстой і задумав з'єднати дві епохи: епоху першого революційного руху на Росії — епоху декабристів — і 60-ті роки — епоху революційних демократів. Толстой намагався здійснити нелегке завдання: зрозуміти й осмислити сучасність через призму історії. І чим більше він вдається у роботу над романом, тим більш йому хочеться «провести не одного, а багатьох героїв і героїнь через події…».

Рассказав в своєму романі про історичних діячів, і кращих представників дворянства, про віддалених сім'ях й обличчях, вигаданих і дійсних, і розкривши «характер російського народу і американські війська», Л. Толстой створив роман-эпопею. Своє схиляння перед героїзмом і жертовністю «кращих людей» письменник висловив у своїй творі. Вітчизняна війна 1812 року, коли зусилля всієї російської нації було зібрано у єдиний кулак опиратися наполеонівському нашестю, була шляхетної темою. Цю тему лягла основою роману, оскільки у годину тяжких випробувань патріотизм зближує людей, об'єднуючи представниками різних класів в боротьби з завойовниками.

Толстой почав свою розповідь із перших сутичок російської армії французам в 1805 р., описавши Шенграбенское бій і битву при Аустерліці, де російські війська зазнали поразки. Та й у програних боях Толстой показує справжніх героїв, стійких i твердих у виконанні свого військового обов’язку. Ми зустрічаємо тут героїчних російських солдатів та мужніх командирів. З великою симпатією Толстой розповідає про Багратионе, під керівництвом якого загін зробив героїчний перехід до села Шенграбен. Та ось інша непомітний герой — капітан Тушин. Це простий і скромна людина, живе однієї життям з солдатами. Він не здатний до дотриманню парадного військового статуту, що викликало невдоволення начальства. Однак у бою саме Тушин, це маленьке, непримітний людина, свідчить приклад доблесті, мужності і геройства. Разом із жменькою солдатів, не знаючи страху, утримував батарею і залишив своїх позицій під тиском ворога, не що передбачала «зухвалості стрільби чотирьох ніким не захищених гармат». Зовні непоказним, але внутрішньо зібраним і організованим постає у романі і ротний командир Тимохін, рота якого «одна втрималась в порядку». Не бачачи сенсу у війні у чужій території, солдати не відчувають ненависть до противнику. Та й офіцери роз'єднані не можуть донести її до солдатів необхідність боротися за шматок чужої землі.

Совсем інше стан в російських солдатів після вступу наполеонівської армії завезеними на територію Росії. Цю війну Толстой зображує як війну народну, визвольну. Проти ворога піднялася вся країна. На підтримку армії стали все: селяни, купці, майстрів, дворяни. «Від Смоленська до Москви переважають у всіх у містах і селах російської землі» усе й все піднялося проти ворога. Селяни і купці відмовляли у постачанні французької армії. Їх девіз: «Краще знищити, але не дати ворогу».

Вспомним купця Ферапонтова. У трагічну для Росії хвилину купець забуває про мету своєї повсякденні, про багатство, про накопительстве. І загальне патріотичне почуття ріднить купця з простими людьми: «Тягни уся молодь… сам запалю». З діями купця Ферапонтова перегукується і патріотичний вчинок Наташі Ростовой напередодні здачі Москви.

Она змушує скинути з підвід сімейне добро й узяти поранених. Це був нові відносини для людей перед загальнонаціональної небезпеки.

Могучей хвилею піднімалось партизанське рух: «Дубина народної війни пішла з усією своєї грізної і величною силою». «І благо тому народу,… що у хвилину випробування, не питаючи у тому, як у правилам надходили інші в подібні ситуації, з простотою і легкістю підніме першу-ліпшу ломаку і гвоздит нею до того часу, поки душі її почуття образи й помсти не заміниться презирством і жалістю». Толстой показує партизанські загони Денисова і Долохова, розповідає про дьячке, що постало на чолі загону, про старостихе Василисе, истребившей сотні французів.

Основную роль перемозі Толстой віддає простому народу, яскравий представник якого було селянин Тихін Щербатий. Він був «самим за потрібне людиною» у партизанському загоні, т. до. вмів робити всі: розкладати вогнища, діставати воду, обдирати коней для їжі, готувати її, виготовляти дерев’яну посуд, доставляти полонених. Саме через такі трудівники землі, створені тільки до мирного життя, стають захисниками Батьківщини.

Такая всенародна підтримка надавала російської армії величезну силу. З особливою повнотою це розкривалося в Бородінській битві. Головне дію Бородінської битви сталося двадцять шостого серпня. Кутузов з точністю прорахував, що, «приймаючи бій і ризикуючи втратити чверть армії, він, напевно, втрачає Москву», а й Наполеон, «приймаючи бій із імовірною випадковістю втрати чверті армії» ще більше розтягує свою лінію. Важкість нашої армій збільшена втратою Шевардинского редуту двома днями раніше. Рішення Кутузова про Бородінській битві в усіх прийняли однозначно. Більшість передових, глибоко мислячих військових підтримала Кутузова, вони були у перемозі російських, й у числі був Андрій Болконський, побачивши П'єра напередодні бою: «Успіх будь-коли залежало й нічого очікувати залежати ні від позиції, ні від озброєння, ані шеляга навіть від кількості… Бій виграє той, хто твердо вирішив її виграти… Завтра, щоб не було, ми виграємо бій!». А Тимохоин додав:"… щоправда, щоправда справжня. Чого себе жаліти тепер!

Солдаты у моїй батальйоні, повірите чи, відмовлялися горілку пити: такою день, кажуть". Для солдатів цей бій було страшною, кривавої, а необхідною роботою, т. до. далі Москва і будь-якими силами треба зупинити французів. «Усім народом навалитися хочуть, один голос— Москва», — каже солдатів, зустрінутий П'єром на дорозі під Можайском. У кожного солдата жила «прихована теплота патріотизму». Сміх і жарту ополченців сильно контрастують із постійним присутністю смерті. П'єр не перестає дивуватися, що солдати роблять бій, зустрічаючи поранених, з піднесеним станом духу, і що з цих солдатів приречені до страти. А, побачивши працюючих ополченців, П'єр зрозумів, що таке «у народі навалитися хочуть, т. до. вид цих працівників полі бою бородатих чолов’яг із це дивним незграбними чобітьми, зі своїми пітними шиями і хто має розстебнутими воротами сорочок, з-під яких виднілися засмаглі кістки ключиць, вплинув на П'єра найбільше те, що вона бачила і чув досі про урочистості і значущості справжньої хвилини».

Само бій було страшним, «у крові, стражданнях, і смерті». Це було важке і важка робота. Л. Толстой зобразив Бородінську битву, переглянувши його ніби грається з обох сторін: російській та французької. Це бій бачимо очима П'єра, який випадково опал до центру батареї. І разом із П'єром не перестаємо дивуватися мужності і героїзму російських людей.

Попав на редут Раєвського, П'єр вирішив, що це були найнезначніше місце у бої, «де небагато людей, зайнятих справою, обмежувався, відокремлена з інших канавою», — тут відчувалося однакове і несе спільний всім, хіба що сімейне пожвавлення. Звідусіль чулися веселий говір і жарту. Солдати хоч як мене помічали розбитих знарядь, летять снарядів і куль, але ці непросто молодецтво, це героїзм покупців, безліч їм, як всьому живому, притаманний страх смерті: «вона ж не помилується… мушу боятися». І смерть не минула багатьох захисників редуту: з участю П'єра смертельно поранило молоденького офіцера, а, повернувшись за якийсь час на редут «речей сімейного гуртка, який взяв його себе, не знайшов нікого». І, попри натовпу поранених, росіян і французів, на тисячі убитих, «гул пострілів, стрілянина і канонада як зберігалася, а й посилювалася до відчайдушності, як людина, який, надриваючись, закричав із останніх сил». Толстой зобразив справжню героїку війни буденне справу і одночасно випробування всіх душевних сил людини у момент їх найвищого напруги. Це бій було моральної перемогою російських, а французи отримали смертельну рану.

Чувство патріотизму було властиво й дворянства, яке зберегло добрі національні традиції. Андрій і Марія Болконские, Наталя Ростова, П'єр Безухое — це улюблені кіногерої Толстого. На прикладі сімей Волконських і Ростових.

Толстой показує патріотизм і самовідданість російського дворянства. Саме через такі сім'ї близькі народу, любили російську природу, національну культуру. Їх серйозні интеллектульно-нравственные запити в годину серйозних випробувань стали основою патріотичного пориву. «Прихований патріотизм, що виражається не фразами… а непомітно, просто, органічно і тому виробляє завжди самі сильні результати», був двигуном для перемоги над французами. Як і Смоленську, більшість жителів розуміло, залишати Москву — це зрадництво, а тяжка необхідність. «Під управлінням французів не міг бути: було б найгірше. Вони від'їжджали та до Бородінської битви, і ще швидше після» нього.

С інший боку, з великою ворожістю Толстой говорить про світі аристократичного панства, який від народу.

Сама влада антинародна. Нещадно Толстой малює Растопчина, градоначальника, який намагається «відстояти» Москву.

Хищничество, бездушність, недоумкуватість — характерні риси аристократів, які збираються в салоні фрейліни Шерер. Інтриги, придворні плітки, кар'єру й багатство — це свої інтереси, цим вони живуть. Усе це лінива і лицемірна натовп проти призначення посаду головнокомандувача «старого» Кутузова.

К цим світським людям належить і Борис Друбецкой, і Берг, мета життя яких — отримати хороше місце, зробити блискучу кар'єру, пробратися до «верхів». «Вони зайняті тільки свої маленькими інтересами» й чекають лише хвилину, щоб «отримати зайвий хрестик чи стрічку», — говорить про таких людях А. Болконський.

Более того, такі «войовничі» військові як не сприяли спільній справі, і навіть заважали йому. Так граф Бенигсен розпорядився пересунути війська на висоту, не розуміючи, що війська було поставлено в засідку. Понад те, він звідси зміні навіть доповів головнокомандувачу. Молодий князь Б. Друбецкой, «неоціненний людина» з почту графа Бенігсена, «віддає раболепное повагу Кутузову», даючи зрозуміти оточуючим, що старий поганий. Він розповідає патріотичні фрази «із цілком природним виглядом», але, «очевидно, лише тим, щоб бути почутими ясновельможним».

Особое місце у романі займає князь Андрій, у якому любов до батьківщини, народу породжує справжнього героя. Він довго шукає і знаходить сенс свого життя.

«Чтобы задля мене одного йшла життя моя», — каже князь. Він прагне жити й інших. У важкий період війни, у якому князь перебував, він поводиться істинним патріотом і чесним офіцером, глибоко котре переживає страждання над народом, лиха Батьківщини. Він завойовує симпатії солдатів, його ласкаво називають «наш князь», їм пишаються, його люблять. Та не бою породжують героїв. Наприклад, П'єр Безухов з ворогом в палючої Москві. Виявляючи найкращі риси людської душі, він рятує з вогню дівчинку, а трохи згодом впадає допоможе девушке-армянке, а отже він й потрапляє в полон. П'єр не вмів байдуже ставитися до чужого стражданню, сам того і не усвідомлюючи, він робить справжній подвиг. Так було в цих образах бачимо воістину справжніх героїв. Подолати й стати справжніми героями їм допомагає чудодійна сила, що виходить від сотень жителів російської землі, із якими їх звела ця клята війна.

Неотделим від народу та спосіб великого російського полководця Кутузова. Це справді історична постать, саме з його за допомогою Толстой обгрунтовує свою філософію про значення особистості історії. Основу його поглядів становить свідомість, що творцем історії, історичних подій є народ, а чи не окремих осіб. Великий людина, за Толстим, — людина, здатний відмовитися від особистих інтересів, підпорядкувати їх загальнонародної необхідності. І це в тому, що Кутузов угадує дії і маневри противника, суть у тому, що у діяльності виражається всенародна воля. «Джерело надзвичайної сили та особливої російської мудрості у тому народному почутті, що він ніс у собі в усій чистоти й силі його». Своїм, рідним відчувають Кутузова солдати найкращі що люди з дворян. Тож у годину небезпеки Росії «потрібен свій, рідна людина». Носій народного духу, і народної волі, Кутузов глибоко й вірно давав оцінку подій та одноособово приймав єдино правильне рішення. Так, після переможного Бородінської битви він наполіг на відступі, жаліючи своїх солдатів, свою знекровлену армію. У Кутузова немає інший завдання, крім служіння батьківщині і бажання вигнати загарбників.

После звільнення країни представник народної війни почувається виконав головну у житті місію. І він помер у 1813 року.

В романі Толстой протиставляє «просту, скромну тому величну постать» Кутузова «брехливою формі європейського героя Наполеона». Це двома полюсами роману. Письменник підкреслює все відразливе у вигляді Наполеона.

Император був позбавлений здібності зрозуміти, що існує виспівати його бажань. Він було собі уявити, щоб хоч хтось, зокрема і його вороги, не обожнювали його. По Толстому, Наполеон — брехливий герой. Він далекий до своїх солдатів.

Основным рушійним стимулом у Наполеона була жага особистої слави, величі, влади, якими б шляхами це досягалося.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.