Художественная культура країн західної Європи часів средневековья

Реферат.

Тема: Художня культура країн західної Європи часів средневековья.

Ученика 9 «Р» класса.

Середньої школи № 23 р. Борисова.

Марголіна Ильи.

1999 г.

1. Культура західноєвропейських країн часів средневековья.

Франція. Інтереси феодалів визначали панує направлення у середньовічному мистецтві та насамперед у архітектурі. З другого половини XII століття, у Північної Франції з’явилася архітектура нового, так званого готичного стилю (XII — XIV ст.). Собори готичного стилю споруджувалися головним чином містах, т. е. На території, обмеженою міськими стінами. Необхідність граничною економії місця у поєднанні з прагненням до грандіозності багато в чому визначали конструкції і форми готичних будинків. Характернейшей рисою готичного собору були стовпи, що складалися з пучка високих і струнких колон, куди спиралися ребра (невюры) стрілчастих арок, перехресних на дуже великі висоті. Все будинок, в такий спосіб, складався з будівельних осередків (травей) обмежених чотирма внутрішніми пучками колон і мали особливі, виступаючи зовні будинку стовпи (контрфорси), які через сполучні полуарки приймали він значну частину тяжкості зводу. Тому готичні собори на відміну соборів романського стилю на потребували важких і товстих стінах. Будівлі менш масивними. На теренах з’явилися величезне вікно зі стёклами, оздобленими яскравою живописом зі скла (віражі). Численні статуї, кам’яна різьба і орнаменти з рослинними мотивами надавали готичним будівлям ще велику динамічність. Ось такими були готичні собори у Парижі, Шартре, Бурже, Бове, Амьене, Реймсі та інших городах.

З допомогою чудових готичних храмів церква прагнула навіяти народним масам ідеї про недосяжній висоті божества, і навіть католицької церкві як його представниці землі, і нікчемності самого людини. Проте готична архітектура неспроможна розглядатися лише сточки зору того, наскільки вдало вона відказувала інтересам католицької церкви. Готичні собори свідчать про величезному трудовому смак і видатним художньому смак численних поколінь міських ремісників. Собори свідчать і зростання технічному майстерності городян, безпосередньо що з загальним зростанням продуктивних сил у Франції. Повага, яке відчували сучасники стосовно архітекторам з ремісничих цехів, возводивших готичні собори, знайшло своє відбиток у тому, що кілька імен цих архітекторів зберігся перед нашим часу й зокрема ім'я Виллара з Оннекура, що залишив по собі цілий альбом креслень і малюнків, які мають надзвичайно великий интерес.

Англія. У XI — XIII ст. стала вельми поширеною в Англії одержало народне мистецтво жонглерів. У англо-саксонських рукописах, стосовних ще до Х віці, зустрічаються зображення жонглёров спритно котрі підкидають кулі і ножі, граючих на смычковом інструменті подібному скрипці. Жонглёры в Англії, як і та інших країнах, були бродячими акторами, разыгрывавшими різні сценки, й те водночас фокусниками, оповідачами і співаками, обрабатывавшими твори усної творчості і які їх під акомпанемент музичних інструментів. У цьому вся відношенні жонглери були наступниками англо-саксонських співаків музикантів, так званих глеоманов і скопов.

Англійська мова, развивавшийся поступово з низки мастных діалектів увімкнув у свій склад певна кількість французьких слів і висловів, але зберіг свій граматичний лад і своє лексичну основу. У на відміну від поширеної в XII — XIII ст. в придворних колах лицарської, так званої куртуазної літератури, літератури на северофранцузском чи на провансальському мові, народні поетичні твори створювалися на загальнонародному англійській. До її кращих зразків ставляться історичні балади, особливо численні пісні і балади про Робін Гуда, які сягають XIII — XIV вв.

Високого рівня розвитку припав на XI — XIII ст. мистецтво оформлення книжок. Особливо яскраво, багатством орнаменту і тонкощами листи відрізнялися мініатюри Винчестерской школы.

Розвиток архітектури відзначалося появою в XI — XII ст. низки монументальних споруджень за романському стилі (собори в Оксфорді, Вінчестері, Нориче та інших.), у тому числі Оксфордський собор побудували ще до нормандського завоювання. Елементи готики (собор в Дареме) з’явилися торік у Англії наприкінці ХII в. Собори в Чичестере і Линкольне, будівництво яких почалося ще ХІ ст були завершені як готичні постройки.

Готичні споруди Англії відрізнялися більшої завдовжки будинків завглибшки і меншою заввишки, ніж континенті Європи. Соборні вежі (дзвіниці) і вежі замків займають у англійської готиці більш самостійне місце стосовно більшості будинку, ніж у готичних спорудах інших країн. Для англійської готики характерно також своєрідне те що стрілчастих арок склепінь, який утворює декоративні, звані віялові візерунки. Найяскравішими зразками англійської готики XIII століття є собори в Солсбери, Йорку, Кентербери, Питерборо та інших., і навіть Вестмінстерське абатство в Лондоне.

Німеччина. Культура Німеччини XII — XIII ст. була єдиної й однорідної. Вона відбивала ідеологію різних класів феодального суспільства. Найважливішим пам’ятником культури панівного класу тим часом є збережена в складених Австрія близько 1200 р. списках «Пісня про Нібелунгів «. У основі «Пісні про Нібелунгів «лежить літературна обробка народних сказань про події, що з навалою гунів на Бургундське королівство на початку V ст. Головний герой Зігфрід — знатний і вихований лицар, влюбившийся в сестру бургундського короля Гунтера — красуню Крімхільду. У поемі є конфлікт між особистими достоїнствами Зігфріда та її становище у феодальної ієрархії. У цілому нині «Пісня про Нібелунгів» значно більшою мірою відбиває побут німецького лицарства XII в., ніж бургундського племені початку V в.

Крім «Пісні про Нібелунгів», ідеологія лицарства знайшла своє ставлення до й у віршованих романах, найпопулярнішим із яких є роман поета Готфріда Страсбурзького про Тристані і Ізольді, що становить творчу переробку аналогічної теми французької лицарської поезії. Роман цікавий тим, що Готфрід зображує у ньому суто земну любов, і цим прагне звільнити рицарську поезію від панування церковного мировоззрения.

Поруч із романом виникла лицарська лірична поезія (миннезанг). Її представники — меннезангеры («співаки високої любові») самі виконували свої твори, які потім заучувалися напам’ять іншими співаками, переезжавшими з замку на замок. Найбільшими творцями миннезингера в Німеччини були Вальтер фон дер Фогельвейде (близько 1160 — 1230), а як і Гартман фон дер Ауэ і Вольфрам фон Эшенбах.

У XIII в. у Німеччині поширилася готична архітектура. Проте перехід від романського стилю до готиці відбувався у Німеччині значно повільніша, ніж мови у Франції, і вже цим пояснюється наявність великого числячи споруд, останніх побудований у так званому «перехідному стилі». У Німеччині, як та інших країнах західної Європи, було прийнято розроблений мови у Франції тип великого двухбашенного кафедрального собору з тёсанного каменю (Кёльнский собор (середина XIII в.), та інших.). Але зовнішній вигляд деяких інших соборів у Німеччині, де було достатньої кількості каменю, придатного на будівництво, у її слововжиток ввійшов цегла. Будівництво церкви в Любеку поклало початок так званої «цегельною готиці», широко поширеної у низці північних країн Европы.

Італія. Економічна та політична роздробленість середньовічної Італії наклала свій відбиток в розвитку італійської народності, і її культуру. Наприкінці XII — початку XIII в. між населення дві найважливіші центрів Італії: Сицилійського королівства Півдні і Тоскани у неповній середній Італії - були ще великі відмінностей у мовою й у культурі. Культурна розвиток різних районів Італії йшло по-різному. Найбільшого розквіту італійська культура, в XI — XIII ст. досягла в найбільших містах (Флоренції, Венеції та інших.). Проте впродовж багато часу вона залишалася культурою окремих міст-держав, не перетворюючись на обще-итальянскую.

У Італії з її розвиненою міської життям, дуже рано з’явилися такі ідеологічні явища, хто був тісно пов’язані з господарськими з господарськими та політичних потребах бюргерства та Київської міської патриціанської верхівки. Так, наприкінці ХІ ст. Італії отримала поширення так звана «рецепція римського права», тобто відродження норм римського права, що й регламентував відносини простих товаровиробників між собою, і пристосування цих норм до економіки і політичного життя середньовічної Італії. Раннє розвиток товаро-денежных відносин, ремесла і лихварства Італії, і навіть пов’язаний із цією перехід земельної власності лише з рук до інших породжували зацікавленість патриціату і бюргерства у тому юридичне оформлення різноманітних операцій із рухомістю і нерухомістю, яке виходило за обмежені рамки ранньофеодального право, покоившего на пануванні натурального хозяйства.

Особливістю сицилійської культури було те, що схрещувалися грецькі, арабські і норманские впливу. До того ж сицилійська культура придбала яскраво виражений аристократичний відбиток. Філософи і вчені (медики, астрологи), і навіть поети і архітектори, группировавшиеся при сицилійському дворі Фрідріха-II була Гогенштауфена, обслуговували переважно цей двір й потреби місцевих феодалів (баронів). Наслідуючи горішнього багато в чому провансальським трубадурам, поети Південної Італії, писали італійською мові створили своє літературне напрям оказавшее вплив та на североитальянскую поезію кінця XIII — початок XIV в.

Певних б у XIII столітті у Італії досягли географічні знання. Торгові зносини північних італійських міст-республік зі країнами Азії дуже розширили географічний кругозір європейців. Вінецієць Марко Поло склав докладний опис своїх подорожей по Китаю та Північної Індії. Його подорож, розпочате із власними торговими цілями, було скоєно 1275 — 1292 рр. через Сирію, Іран та Афганістан. У XII — XIII ст. Італії досягли значного розвитку архітектура, живопис і скульптура. Архітектура Італії XII в. велике поширення мав романський стиль.

2. Художня культура Византии.

У сфері культури Візантія до XIII в. перевершувала Західну Європу. Найяскравіше цю перевагу проявлялися у філософії, де була жива антична традиція. Ще XII в. в Візантії забули матеріалістична філософія Демокрита і Эпикура, хоча особливо великого поширення мало вчення Платона. З послідовників філософської системи Платона найвидатнішою візантійським філософом XII в. був же Михайло Пселл. Перу Пселла належать численні трактати з філософії, праву, логіці, астрономії, медицині, математиці, риториці, музиці і граматиці. У своїх працях Пселл доводив, що філософія і релігія представляють самостійні області пізнання. Попри панування церковної догми, з’явився ряд мислителів, у навчанні яких яскраво виявлялося вільнодумство. Таким видатним мислителем був у ХІ ст. учень Пселла Іоанн Італ. Він сміливо виступив проти церковної схоластики, а як і проти використаного нею вчення Аристотеля. Церква звинуватила Іоанна Итала в єресі і піддала його жорстоким гонінням. Філософські погляди як Пселла, і Итала надали впливом геть розвиток західноєвропейської філософії. У ХІ ст. накреслився певний підйом у розвитку математично-природничої грамотності, особливо медицини. До цього часу ставляться медичні трактати Дамнастия, Стефана Магнетия і Сімеона Сета.

Образотворче мистецтво архітектура в XI — XIII ст. переживали в Візантії значний розквіт. Архітектура переважав тип крестовокупольного храму. Найвидатнішими пам’ятниками архітектури XI — XII ст. є церква монастиря Хору у Константинополі і навіть церква св. Пантелеймона в Фессалонике. Мозаїки, які прикрашали храми на той час, були розташовані по суворо визначеному плану, отражавшему яка у Візантії феодальну ієрархію. У церковної живопису спостерігалося поєднання реалістичної традиції із елементами умовності, сухості і більшої стилізації. Поруч із церковної живописом велике поширення цей період одержало світська монументальна живопис. Високої ступеня розвитку досягли прикладне мистецтво книжкова мініатюра. Візантійські вироби з зі слонової кістки і каменю, кераміка художнє скло і тканини надзвичайно цінувалися у Європі Азії, і мали стала вельми поширеною поза Візантії. У цих творах художнього ремесла особливо яскраво проявилося вплив народної творчості та знаходило своє відбиток різноманітна культура народів, які населяли Візантійську империю.