Українське мистецтво періоду Великої Вітчизняної війни

Контрольна робота Українське мистецтво періоду Великої Вітчизняної війни

З перших днів війни і художники України підпорядкували свою роботу справі оборони країни. Всі види й засоби мистецтва були мобілізовані на допомогу фронту, на організацію міцного тилу, на те, щоб здобути перемогу. З’явилась необхідність насамперед у плакатах, листівках, агітках. Як і в роки громадянської війни, політичний плакат знову зайняв провідне місце серед інших видів образотворчого мистецтва. Відроджуючи традиції в Києві, Харкові, Одесі, Луганську та інших містах України були організовані штаби по випуску «Вікон ТАРС», які стали могутнім засобом агітації. Вже в перший тиждень війни в Києві та Харкові з’явились оборонні агітвікна і плакати. Спочатку вони мали алегоричний або символічний характер. Таким був, наприклад, плакат художника Б. Дрояронка «За Батьківщину», що зображував символізований образ Радянської Вітчизни у вигляді жінки з мечем, яка веде в наступ радянських воїнів. Таким був плакат Г. Кияченка «Знищимо фашистську нечисть!», де сила радянського народу передана була за допомогою такого образу: міцна рука трудящої людини убивала мечем павука зі свастикою. Подібними засобами створений і плакат С. Нодельмана «Знищимо гадину!», на якому червоноармієць націлюється штиком на гадюку з обличчям Гітлера і свастикою.

Та швидко, коли в ході війни радянські люди віч-на-віч зустрілися з лютим ворогом, що вбивав дітей і жінок, нищив і грабував культурні цінності, з’явились плакати конкретизованого змісту. Через місяць після початку війни у Харкові вийшов з друку плакат В. Аверіна «Нещадно знищуй вбивць наших дітей!». Занесену над сплячою дитиною закривавлену сокиру в руці фашиста рішуче зупиняє могутня рука червоноармійця. З’явився також плакат М. Дерегуса «В кожній радянській жінці ранений червоноармієць знайде матір і сестру». Плакат О. Довгаля «Будь чапаєвцем на виробництві!» закликав робітників самовіддано працювати на допомогу фронту. Такі твори будили в народі священну ненависть до фашистських загарбників, зміцнювали почуття бойової дружби радянських воїнів, закликали до єдності фронту й тилу.

Наприкінці літа 1941 року до Харкова переїхали видавництво «Мистецтво», керівництво Спілки радянських художників України, Комітет у справах мистецтв УРСР і основне ядро київських художників. Ще до початку евакуації населення з Києва, в дні героїчної оборони міста, тут були випущені агітплакати сатиричного змісту, які викривали брехню про непереможність гітлерівської армії. Це плакат 3. Толкачова «Ой і буде морда бита Гітлера-бандита!», плакат В. Литвиненка і Р. Мельничука «На тобі… українського хліба… української сталі… та землі!».

Багато плакатів харківських та одеських художників говорили про самовіддану працю трудівників тилу, закликали їх до пильності, до нових подвигів в ім'я перемоги (плакати «Все для фронту!» одеського художника П. Пархета, «Як зіницю ока охороняй фабрики і заводи від диверсантів і шпигунів!» харківського художника Є. Світличного, «Кожне зерно врожаю — удар по ворогу!» киянина Н. Карповського).

Благородні почуття любові до Соціалістичної Вітчизни привели багатьох митців України в ряди Червоної Армії. Смертю хоробрих полягли в боротьбі з ворогом молоді талановиті художники України — живописці Ф, Кличко, О. Нестеренко, Я. Приходько, скульптори Б. Іванов, Г. Пивоваров, графіки в. Кияшко, П. Горілий, В. Нерубенко.

У бойових походах викопували свої зарисовки художники-фронтовики. На сторінках армійських газет «За победу», «Вперед за Родину» та інших друкувалися малюнки й ліногравюри старшого воєнтехніка С. Єржиківського, який добровольцем пішов на фронт. У своїх станкових творах «Танки наступають», «Артилеристи» та інших він відтворив пам’ятні епізоди суворих днів війни. Добровольцем пішов на фронт і художник М. Глущепко, автор ряду цікавих творів станкової графіки, таких, як «Бомбардують», «Радисти». У фронтових газетах вміщував свої карикатури й ліногравюри художник-червоноармієць В. Литвиненко. Це, наприклад, загальновідомі карикатури «Не чекали» та «Дід Мороз на ялинці у фриців». Малюнки художника П. Пархета, що з’являлися на сторінках фронтових газет «Вперед», «Герой Родины» та ін., прославляли героїзм радянських воїнів і пробуджували ненависть до фашистських загарбників. Цікаві фронтові зарисовки виконали також А. Девянін («Фронтові дороги»), М. Базилєв («Дрезденські начерки»), В. Болдирев («В землянці»), скульптор І. Гончар («Берлін. Рейхстаг»), Л. Ходченко («На могилі героя»); І. Гуторов, В. Любчик та В. Парчевський виконали численні зарисовки на тему «Шляхами війни»; О. Любимськпй та М. Рибальченко — на тему форсування Дніпра; Г. Меліхов, тоді старшина автодорожної роти — зарисовки «Спрага», «Ось вона — Шпрее», «У хвилини відпочинку» та ін., які послужили цінним матеріалом для художніх творів післявоєнних років. У партизанських загонах перебував художник-самоук Л. Бойко.

У перші місяці війни працювали художниками в агітпоїзді Півдепно-Західного фронту С. Отрощенко, В. Овчинников, І. Кружков. Вони і художник-фронтовик О. Будников виконали багато зарисовок з натури під час оборони славного міста на Волзі.

При клубах військових частин, при редакціях фронтових газет працювали художниками В. Костецький, С. Григор’ев, Л. Каштан, 3. Толкачов та ін.

Деякі художники в роки війни працювали в евакуації на сході країни.

В Самарканді на українському відділі Московського державного художнього інституту продовжували навчання студенти об'єднаного Київського і Харківського художніх інститутів. Тут викладали І. Штільман, М. Гельман, В. Касіян, К. Елева. О. Сиротенко, Є. Світличний і архітектор І. ГрабовськиЙ.

Серед творів перших випускників відділу 1942 року виділялись картини Ю. Баланівського «Проводи узбецької дивізії на фронт», Д. Безуглого «Бій під Каховкою», С. Кравченка «Слідом за ворогом» і скульптора О. Ковальова «Народний месник». В конкурсі на кращий оборонний плакат та на конкурсі в Москві був відзначений плакат В. Касіяна «В бой, славяне!» (іл. 395).

До шевченківських днів художник виконав серію плакатів «Гнів Шевченка — зброя перемоги», яка була показана на виставці в Уфі 1943 року і частково видана у вигляді листівок, що розповсюджувались на окупованій фашистами території України. На слова поезії Лесі Українки виконали плакати С. Нодельман («Убий, не здамся!»), та К. Елева («Погляди на поле битви»). На виставках у Самаркандському будинку Червоної Армії були показані твори художників України: С. Кравченка — «Слідом за ворогом», Є. Світличного — «Стерв'ятник пролетів», Ю. Баланівського — «Месники», В. Касіяна — серія малюнків «Помстись!» і серії акварелей «Україна бореться» та «Українські дівчата-героїні». Одночасно не припинялась робота по розмноженню «Вікон ТАРС» і літографованих портретів видатних полководців війни.

У столиці Башкирської АРСР — Уфі працювали художники О. Шовкуненко, К. Трохименко і М. Шаронов. О. Шовкуненко розпочав тут серію портретів діячів української культури (академіків О. Палладіна, II. Тичини, скульптора Б. Яковлєва — іл. 397 та ін.), у Москві та на Україні :він створив потім портрети народної артистки СРСР М. Литвиненко-Вольгемут, легендарного керівника партизанів України С. Ковпака та багато інших. Над портретами академіків для картини «Засідання президії АН УРСР в Уфі» працював К, Трохимснко. Портрети радянських учених і героїв фронту виконав М. Шаронов. Успішно працювали й інші митці. І. Шульга створив картину «Переяславська рада», Л. Мучник твір «Героїчна оборона Одеси», Г. Теннер скульптуру «Убий німця!». Скульптор Ю. Білостоцькйй працював над проектом пам’ятника Амангельди Іманову для Кустаная. В Уфі, крім Академії наук УРСР, знаходилися Комітет у справах мистецтв УРСР, Спілка радянських художників України і зберігались фонди деяких художніх музеїв України. героїзм перемога війна художник україна У столиці Казахської РСР Алма-Аті жили й творили Й. Дайц, Н. Карповський, М. Лисенко, Л. Муравія, О. Кудрявцева, А. Петрицький та ін., у станиці Талгар — С. Бесєдін, Г. Беркович. В. Касіян, А. Страхов. Багато своїх робіт вони присвятили зображенню Подій Великої Вітчизняної війни. Ряд митців розробляли тему подвигу дивізії Панфілова, зокрема 28 героїв-панфіловців під Москвою. О. Кудрявцева створила скульптуру для пам’ятника героя казахського народу років громадянської війни Амангельди Іманова. Художник театру А. Петрицький здійснив оформлення пертих казахських опер — «Жалбир» і «Гвардія Алга».

Художники театру перебували разом з театрами, евакуйованими з України, в різних містах Радянського Союзу. О. Хвостенко-Хвостов працював як головний художник об'єднаних Київського та Харківського оперних театрів в Іркутську, де виконав декорації до опери «Наймичка» М. Вериківського та до класичних опер «Іван Сусанін» М. Глінки, «Севільський цирульник» Д. Россіні та ін. В. Меллер викопав театральні декорації до драматичної поеми «Надіра» в узбецькому театрі їм. Горького у Фергані. М. Драк оформив «Наталку Полтавку/), вперше поставлену узбецькою мовою в театрі ім. Мукімі в Ташкенті (1943 р.). П. Злочевський створив декорації до опери «Киз-Жибек» та до балету «Казахська сюїта» в казахському театрі опери та балету в Алма-Аті (1943 р.). Д. Власюк працював у таджицькому драматичному театрі, де оформив вистави п'єс «Машенька» О. Афіногенова та «Мати» К. Чапека. У фронтових бригадах і пересувних трупах працювали над оформленням таких нових п'єс, як «Фронт» О. Корнійчука, художники В. Меллер, «Русские люди» К. Симонова — художники М. Уманський і Г. Цапок, «Навала» Л. Леонова — художник М. Духновський.

У ТашкентІ працювали художники О. Александров, С. Кручаков і М. Міщенко; в Ашхабаді — Р. Мельничук; у Тбілісі — скульптор Г. Петрашевич, яка виконала там бюсти героїв фронту, і графік О. Довгаль, автор численних агітвікон і плакатів; у Красноярську — С. Кириченко, 3. Волковинська; у Томську — М. Щеглов; у Барнаулі — Б. Бланк; на УраліІ. Плещинський. Перебуваючи в Саратові, художник Г. Пустовійт виконав ряд портретних студій українських радянських письменників (О. Довженка, П. Папча та ін.). У Нижньому Тагілі при металургійному заводі працював художником М. Дерегус. Крім творів агітаційного характеру, він створив тут цикл офортів «Шляхами війни». В окремих естампах цього циклу, таких, як «Сироти», «Тут був німець», художник показав моральну силу радянських людей.

Перебуваючи підчас війни в братніх радянських республіках, художники України виявляли великий Інтерес до життя і побуту народів цих республік, до природи. Портрети знатних людей Радянської Башкири створив О. Шовкуненко. В Уфі О. Шовкуненко та К. Трохименко виконали ряд пейзажів міста та його околиць. Після переїзду до Москви вони створили цікаві етюди видів всесоюзної столиці. В. Касіян створив портрети людей Узбекистану («Самарканд І») та картини природи цього краю («Самарканд II»). Над пейзажами Узбецької республіки працювали О. Мизін, К. Елева, І. Штільман та ін, О. Постель у ряді своїх робіт відтворив архітектуру Ташкента. І. Плещинський виконав багато краєвидів Зауралля, які належать до кращих творів його графічної спадщини.

Творче співробітництво художників України з митцями братніх республік сприяло дальшому піднесенню ідейно-мистецького рівня майстрів, розширювало їх кругозір. Про це свідчили їхні кращі твори, продемонстровані на виставках в Уфі, Ташкенті, Самарканді, Алма-Аті і. нарешті, в Москві — до 25-річчя Української РСР, що було рапортом партії і народу про творчу діяльність митців у суворі роки війни.

Навколо створеного в Москві видавництва «Укрвидав» почали гуртуватися художники К. Агніт, В. Вовченко, Й. Дайц, М. Дерегус, О. Довгаль, О. Козюренко, В. Литвинеико, О. Пащепко та ін. Тут за участю поетів П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка готувалися масові випуски художніх листівок і книжечок, які закидались з літаків па тимчасово окуповану фашистами територію України. До найбільш характерних з цих листівок слід віднести карикатури В. Литвипенка. На одній з них показано гітлерівського Бандеру у вигляді гадини, що повзе з фашистського рукава, на іншій — другого прихвосня — Мельника, що злизує чобіт фашиста.

Художник правдиво показав страждання поневоленого фашистами народу («Угін в рабство»). Смішно й жалюгідно виглядає фашистський солдат 1944 року, який, здаючись у полон, перелякано кричить: «Гітлер капут!». Динамічна композиція добре передає зміст плаката Литвиненка, що супроводжується словами поета В. Сосюри: «Не втекти ніколи круку від разючої шаблюки! Ми звільняємо рідний край від фашистських хижих зграй!». Листівки інших художників розповідали про звірства фашистів, закликали йти в партизани, розвінчували німецько-українських буржуазних націоналістів.

Високою оцінкою і визнанням творчих успіхів художників України в роки Великої Вітчизняної війни було присвоєння в 1943 році почесного звання заслужених діячів мистецтв художникам М. Дерогусу, В. Насіяну, М. Лпсепку, Л. Муравіну, О. Пащенку, М. Шаронову та почесного звання народного художника СРСР В. Касіяну, А. Петрицькому, О. Шовкуненку І 1944 році.

На початку 1944 року, в зв’язку з тим. що Московський художній інститут переїхав із Самарканда в Москву, український відділ цього інституту перейшов у відання евакуйованої ~: Ленінграда Всеросійської Академії мистецтв і разом з нею переїхав у Загорськ, Московської області. З визволенням Харкова, а згодом і Києва представники українського відділу виїхали :и для відновлення роботи художніх вузів. Почали повертатися і художники з евакуації та демобілізовані фронтовики з госпіталів. У травні 1944 року в Києві відбувся П’ятий пленум Спілки радянських художників України. До Пленуму була відкрита виставка творів, виконаних в роки війни, на якій демонструвались офорти М. Дерегуса, ліногравюри В. ЛитвиненкаДушогубка", «Дядечку, я боюсь» та ін., цикл акварелей «Україна бореться» В. Касіяна, «Слідами ворога» О. Пащенка. «Месники» Ю. Балаківського та багато інших. Перед художниками Пленум поставив ряд нових, серйозних і невідкладних завдань. Вся творча енергія їх була спрямована тепер на остаточний розгром ворога І мобілізацію всіх сил народу для відбудови зруйнованого війною народного господарства. Художники організовано виїжджали на фронти війни, в Донбас, у зруйновані міста. В Києві була відкрита виставка «Відродження Донбасу», на якій відзначалися твори О. Яблонської («Відбудова домни»), В. Литвиненка «Відродження заводу»), О. Пащенка («Доменний цех») та ін. У Харкові відкрилась виставка Художники України — рідному Харкову", у Львові — виставка, присвячена героїчній боротьбі Радянської Армії.

Наприкінці 1943 року М. Дерегус створив серію офортів «Шляхами війни», у яких показав страждання людей, рідну землю, сплюндровану ворогом. В акварелях О. Шовкуненка, К. Трохименка, П. Носка, в ліногравюрах О. Пащенка, офортах В. Мироненка, літографіях О. Довгаля, малюнках С. Бесєдіна, Є. Світличного були відображені зруйновані фашистами пам’ятки української архітектури.

У зв’язку з цілковитим очищенням території України від фашистських загарбників з’явились плакати на тему «Україна вільна» художників В. Касіяна, В. Литвиненка, Р. Мельничука. На цю ж тему був витканий народними майстрами за картоном Д. Шавикіна тематичний килим. З вигнанням ворога за межі Української РСР плакатисти приділяють дедалі більшу увагу відбудові народного господарства. З’явились плакати М. Дерегуса «Оживуть степи, озера», І. Плещинського «Будяки та кропива — а більш нічого не виросте над вашим трупом». Ці плакати на слова Шевченка вселяли віру в силу народу. Плакати на тему відбудови виконували також художники В. Фатальчук, О. Юнак, Г. Томенко, Є. Світличний, О. Довгаль і Г. Бондаренко. Водночас виходили й такі твори, як І. Літинського на слова Максима Рильського «За плач дітей, за дим руїн, за кров братерську — на Берлін!».

Багато й плідно продовжували працювати протягом останніх років війни майстри політичної сатири. Вони викривали злочинні дії фашистів, показували їх швидкий кінець. Художник К. Агніт у сатиричному малюнку «Орієнтація по компасу» зобразив спрямовану на захід компасну стрілку у вигляді штика, що символізує переможний наступ нашої армії, яка жене фашистів, уособлених у комічній фігурі Гітлера. З сатиричного малюнка С. Самума «Шлях до прірви» бачимо, як гітлерівці з кожним роком війни неухильно йшли до своєї загибелі. А. Резниченко у символічному малюнку «Найкоротша лінія фронту» показав лінії від фронту на Волзі, Дону й Дніпрі і найкоротшу лінію у вигляді петлі на шиї Гітлера в Берліні, яку міцно затягує рука радянського воїна. Цікаві образи створив також К. Агніт-Следзевський у карикатурах «Круть-верть — в казанку німцям смерть!», «У два ціпи», «Біда Гітлеру в дорозі, поламалась вісь у возі» та ін.

У республіканській пресі, в газетах «Радянська Україна», «Правда УкраиньІ», «Літературна газета» та ін. друкувались рисунки художників В. Касіяна, А. Резниченка, М. Дерегуса, присвячені визволенню України та поневолених фашизмом народів Західної Європи, остаточній перемозі над ворогом і святкуванню всесвітньо-історичної перемоги.

З возз'єднанням Закарпатської України з Радянською Україною в 1944 році в сім'ю художників влилась група талановитих майстрів живопису, таких, як Й. Бокшай, А. Ерделі, Ф. Манайло, А. Коцка, А. Борецький та ін.

За роки Великої Вітчизняної війни художники Радянської України, дали народові численні твори, в яких відобразили чудові риси радянських людей, їх героїзм, самовідданість і безмежну віру в непереможність ідей комунізму.