Банківська система України

Зміст Вступ…2 Сутність, будова та функції банківської системи…3 Банківська діяльність за умів перехідної економіки…7 Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України…10 Заключення…12 Використана література…13.

Вступ.

Процес переходу Укріїни до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансовокредитної сфери економіки, котра відіграє ключову роль у забеспеченні руху грошових потоків, тім самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська ситема, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації і регулювання господарського життя суспільства й від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у стране загалом.

Банківська система України сьогодні - один з найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було б почало раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль утворенні оптимального середовища для мобілізації і вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації і розвитку підприємництва. Водночас усебічне розкриття їхніх потенційних можливостей у реалізації функції фінансового посередництва на ринку значною мірою визначається особлмвостями структурної організації банківської системи країни, котра забеспечує складний механізм практичної реалізації взаємозв'язків й взаємовідносин між банківськими установами, від чого, у кінцевому підсумку, залежать результати їхньої діяльності та ефективність кредитно-фінансового обслуговування всіх ланок народногосподарського комплексу.

Суть, будова та функції банківської системи.

Банківська діяльність — набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання які дозволено законом лише под особливим наглядом держави спеціальним інститутам, котрі називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. Банк в правовому відношенні - це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну чи декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

У Законі «Про банки й банківську діяльність» (березень 1991р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового й розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські оперіції, передбачені цим законом.

До банківської діяльності відноситься комплекс із трьох посередницьких операцій:. приймати грошові вклади від клієнтів;. надавати клієнтам позички й створювати нові платіжні засоби;. здійснювати розрахунки між клієнтами.

Комплекс із трьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

У дійсності фінансові посередники, крім базових, можуть виконувати і багато інших, не базових, але й потрібних для копійчаного ринку операцій. Такі банки прийнято називати універсальними. Банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються спеціальними.

Якщо ж посередник копійчаного ринку не виконує жадної із названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів. У Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо.

Банківська система — законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників копійчаного ринку, котрі займаються банківською діяльністю. Банківська ситема має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, котрі непросто повторюють призначення й функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції.

Закон України «Про банки й банківську діяльність» перш ніж визначити, котрі банки можуть бути в Україні й як смердоті повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України винна бути двохрівневою, встановив, котрі банки відносяться до шкірного із рівнів й яким якщо механізм звєязків між ними.

Необхідність формування бінківської ситеми, як особливої структури, визначається двома групами причин:. пов’язаних із необхідністю здійснення суспільного нагляду й регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами — забеспеченням сталості грошей й стабільної роботи всіх банків;. пов’язаних із функціонуванням копійчаного ринку, забеспеченням збалансованності попиту й пропозиції на грошовому ринку й в кожному його секторі.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. разом із тім є ряд ознак, котрі властиві усім банківським ситемам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш на, двохрівнева їхнього побудова.

На першому рівні знаходиться центральний банк. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш на — пдтримання сталості національних грошей та забеспечення сталості функціонування всієї банківської системи.

На іншому рівні банківської ситеми знаходяться решта банків, котрі в Україні прийнято називати комерційними банками. — У зарубіжних країнах до комерційних належить лише частина банків іншого рівня. Переважно це банки, що виконують сув’язь базових операцій й створені на акцілнерній основі. Крім комерційних у кожній стране виділяється цілий спектр інших банків — кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

Класифікація комерційних банків.

|Класифікаційні ознаки |Види комерційних банків | |Порядок створення |Перепрофільовані, новостворені | |Характер спеціалізації |Універсальні, спеціалізовані | |Територія діяльності |Регіональні, республіканські, | | |міжнародні | |Розмір |Великі, середні, малі | |Форма власності |Загальнодержівні, муніципальні, | | |колективні (відкриті і закриті | | |акціонерні товариства, холдинги, | | |товариства із обмеженою | | |відповідальністю, кооперативні), | | |приватні, зі стопроцентною іноземною| | |власністю, змішані | |Функції й характервиконуваних |Інвестиційні зберігання, депозитні, | |операцій |іпотечні, земельні, інноваційні, | | |поштово-пенсійні, промислові, | | |агропромислові, біржові, | | |експортно-імпортні, лізінгові, | | |торговельні | |Характер відносин |Банки-гаранти, банки-кореспонденти, | | |уповноважені | |Рівень впливу |Монополісти, аутсайдери | |Структура |Багатопрофільні, безфіліальні | |Рівень контролю |Контролюючі, контрольовані | |Конкурентоспроможність |Конкурентноспроможні, | | |неконкурентноспроможні | |Фінансовий стан |Стійкі, проблемні, кризаві, банкрути|.

Основна визначальна, провідна функція банків за умів перехідної, а згодом й створеної реільно цивілізованої економіки — це посередництво у фінансовій й кредитній сфері, обслуговування господарсько-фінансових операцій. Посередництво виражається у процесі продаж рахунків фінансових вимог приватним клієнтам, а також державі. Одна із функцій комерційних банків проявляється до того, щоб зменшувати ризик для індивідуальних рахунків за допомогою об'єднання нагромаджень й використання їхні для створення великих диверсифікованих груп активів, інакше кажучи, функціональне призначення комерційних банків — це акумуляція, зберігання й використання фінансових ресурсів.

Отже, банківська система — це специфічна економічна та організаційно — правова структура, що забеспечує функцірнування копійчаного ринку та економіки в цілому.

Вона покликана виконувати такі функції:. трансформаційну;. створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;. забеспечення сталості банківської діяльності й копійчаного ринку.

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб'єктів ринку й передаючи їхні різними способами іншим суб'єктам, банки мають можливість змінювати: — рядки грошових капіталів; - їхнього розміри; - фінансові ризики.

Функція створення грошей й регулювання грошової маси полягає до того, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи. У її виконанні беруть доля усі ланки системи. Вона стосується всіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

Функція забеспечення сталості банків та копійчаного ринку пов’язана із надзвичайно високою ризиковістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, несуть підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього копійчаного ринку, провокування зогальноекономічної кризи.

Банківська діяльність за умів перехідної економіки.

Станом на 1 января 1998 року У Книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ зареєстровано 227 банків. З них створених у вигляді відкритих акціонерних товариств — 133, державних — 2, закритих акціонерних товариств — 51, банків, створених за участю іноземного капіталу, — 22, у тому числі зі 100-процентним іноземним капіталом — 6 банків.

Кількісні аспекти організації банківської діяльності в умовах ринку пов’язані із оцінкою достатності числа банків у стране із огляду на їхні можливості повноцінно обслуговувати різні сектори господарства. Критерієм для оптимізації цого параметра має слугувати така кількість банківських установ, котра спроможна: охопити традиційним кредитно-фінансовим обслуговуванням усі сфери національної економіки і зовнішньоекномічну діяльність; зайняти усі можливі для банків сегменти копійчаного ринку й ринку капіталів; здійснювати завісься спектр операцій, щоб повністю зодовільнити попит суб'єктів ринку на банківські послуги.

Однак у реальній дійсності формування кількісного складу банківської системи, особливо при переході від адміністративнокомандної до ринкової економіки, далеко ще не завжди грунтується на чітко визначених об'єктивних критеріях потреби у створенні нових банків. Унаслідок цого на початкових етапах перехідного періоду в Укріїні переважав лише екстенсивний тип розвитку банківської системи, що на рівні із позитивним моментом розширення традиційних сфер банківських перацій й створення конкурентного середовища містив також певний негатив, який виявився згодом у фінансових крахах окремих новоутворених банків.

Позитивним моментом у розвитку банківської системи слід вважати докорінну зміну структури власності на банки, що дістало вираження у русі від повної монополізації банківської справ до рук держави до створення системи приватних комерційних банків та перебування у державній власності лише двох з них. У результаті структура банківської ситеми за даним критерієм набуває класичних ознак, за які верхній рівень — центральний банк — перебуває под контролем держави, а ніжній — комерційні банки — належати приватним особам.

Річ у бо значним кількісним змінам структури банківської системи України не завжди відповідають позитивні якісні зрушення. Йдеться насамперед про досить низький рівень капіталазації комерційних бінків, адже значну частину новоутворених кредитних інститутів було б засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв’язання проблем суто власного забеспечення кредитними ресурсами. Діяльність інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій з швидким обігом коштів.

Суттєво вплинула на кредитно-платіжні відносини із підприємствами кризу нелатежів. З одного боці, комерційні банки, бача погіршення платоспроможності підприємств, утримувалися від надання їм нових кредитів, що ще понад погіршувало становище підприємств. З іншого боці, підприємства, опинившись у скрутному фінансовому становищі, було неможливо виконувати свої зобов’язання перед іншими підприємствами, але й і перед банками. Зростання простроченої заборгованості підприєиства за банківські кредити створило серйозну загрозу для ліквідності не лише окремих банків, але й і банківської системи в цілому.

Звуження кредитної діяльності комерційних банків із одночасним наростанням неплатежів за простроченими позиками та зростанням резервів ліквідності підірвали прибутковість банків.

Крім того, й деякі інші внутрібанківські процеси сприяли активізації кризи банківської діяльності. Найбільш відчутні із них — жорстка монетарна політика Національного банку, недостатня оперативність й ефективність контролю із боці Національного банку за діяльністю комерційних банків та недоліки в діяльності самих банків. Алі ці внутрібанківські проблеми, так бі мовити, лише ускладнюють ситуацію, а першопричина кризи банківської діяльності за межами банківської системи — в нашій економіці. У Україні неміє системи страхування ризиків кредитної діяльності й страхування банківських депозитів.

Не маючи інших джерел існування та подальшого розвитку, деякі банки свідомо вдалися до проведення занадто ризикової кредитної політики. При наданні кредитів ними недостатньо приділялась увага вивченню кредитного ризику. Ситуація ускладнювалась тім, що інформація банків про платоспроможність позичальника та стан його господарської діяльності на даний момент надання кредиту був неповна чи недостовірна. Допускалася практика надання кредитів й зовсім без забеспечення, так званих блянкових кредитів, а також кредитів под стріхування чи гарантію без належної перевірки статутних документів та фінансового стану фірм-гарантів.

Така тактика роботи банків в умовах загальної економічної кризи призвела до погіршення фінансового стану 25% комерційних банків.

Не краще склалися справ й на міжбанківському кредитному ринку. За умів шлюбу ліквідних фінансових інструментів банки досить активно виявляли собі на цьому ринку, але й надання недостовірної інформації, тобто невчасне віднесення заборгованості на рахунки прострочених кредитів, невідображення прострочених платежів за проценти на кредити й недостатня вимогливість под годину вивчення фінансового стану банку позичальника призвели до різкого зростання ризику при наданні міжбанківських кредитів. Саме ці недоліки в кредитній політиці банків посилили кризові явища.

Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України.

Поглиблення банківської реформи та всебічне зміцнення на цій основі банківської системи, забеспечення на ділі її ефективної підтримки із боці держави розглядається як одне із пріоритетних завдань економічної політики. Без кваліфікованого здійснення радикальних заходів у цій сфері економічної діяльності, вирішення всього комплексу завдань ринкової трансформації адміністративної економіки, забеспечення її цивілізованого функціонування неможливо.

Основна спрямованість подальшого реформування банківської системи пов’язується із утвердженням на ділі функціонально розглянутої дворівневої структури банківських відносин, що передбачає забеспечення Національним банком країни стабілізацію копійчаного обігу, із одного боці, й здійснення всього комплексу банківських послуг комерційними банками, із іншого. З цією метою потрібно здійснити таку систему заходів: Суттєво прискорити розробку та прийняття комплексу законів про банківську та кредитну діяльність. Здійснювати політику, спрямовану на зміцнення авторитету Національного банку України. Підтримувати принцип самостійності НБУ й його виключної підзвітності Верховній раді. Верховна Рада має ухвалити постанову «Про регламент підзвітності НБУ Верховній Раді».Ініціюватиметься також утвердження конституційної норми, за якої голова НБУ призначатиметься на 8 років, що сприятиме стабільності керівництва НБУ. З метою узгодження різних нарямків фінансової та грошово-кредитної діяльності ііціюватиметься заснування Міжвідомчої консультативної Заради по банках. Відповідно до існуючої світової практики необхідно утворення автономної від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських установ та нагляду за банківською діяльністю. Має бути розроблена та здійснена комплексна програма розширення мережі, зміцнення та підвищення ролі у ринковій трансформації економіки комерційних банків, скасування їхні дискрімінаційного оподаткування, прийняття нормативних актів, що мають забеспечити правову основу беспосередньої участі комерційних банків у приватизаційному процесі, санації збиткових підприємств, зрощування капіталів промисловості та банків й утворення на цій основі конкурентноздатного національного фінансового капіталу. Необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення системного ризику для банківської системи в цілому, Яка б включала, по-перше, механізм оперативної, бажано щоденної, оцінки стану банківської системи, однозначний об'єктивний механізм державної підтримки банківського сектора у разі виникнення несприятливого системного ризику. По-лруге, необхідно створити для суб'єктів економіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан чиякі банків України. Для цого необхідно розробити офіційну методику оцінки стану банку на основі його звітної статистики, із врахуванням української специфіки. З метою захисту вкладів громадянтреба створити Міжбанківський фонд обов’язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який викличе статус юридичної особини. Необхідно створити дійовий механізи застави майна.

Заключення.

Завершення структуризації банківської системи за дворівневим приципом водночас не можна вважати остаточним завершенням процесу її формування, адже організаційна структура банківської системи ринкового типу має включати також мережу допоміжних організацій, котрі забеспечують нормальну діяльність кредитних установ, сприяючи функціонуванню складного механізму взаємозв'язків банків з суб'єктами економічних відносин, що діють у різних секторах господарства країни. На практиці в організаційному плані реалізація допоміжних функцій забеспечується елементами, котрі у своїй сукупності являють собою інфраструктуру банківської системи, що у нормальних ринкових умовах винна охоплювати інформаційне, технічне, науково-методичне, кадрове та законодавчо-правове забеспечення діяльності банків. Без цих елементів інфраструктури нормальне функціонування банків в умовах ринку неможливе. Тому необхідність інтегрування їхні до банківської системи об'єктивно випливає із потреби всебічного регулювання діяльності кредитних установ, включаючи також діяльність допоміжних організацій в інтересах розвитку всієї банківської системи відповідно до потреб суб'єктів економічних відносин, які вона обслуговує.

Таким чином, банківська система в умовах ринку попри належний рівень капіталізації банківських установ та розвиток різних видів спеціалізованих комерційних банків нарівні із банками універсальними, що в сукупності утворюють другий рівень системи, має включати також інфраструктуру, Яка обслуговує обидві рівні - верхній й нижній, забеспечуючи нормальне функціонування банківської системи загалом.

Глибоку кризові банківської діяльності не можна подолати суто банківськими заходами, крудитними, монетарними інструментами, бо її першопричини криються в економіці. Саме тому потрібно ставити запитання про економіку й банки, а чи не суто банківську проблему.

Використана література:

М.І.Савлук «Вступ до банківської справ» До.: Лібра, 98 Л. Д. Кучма «Шляхом радикальних економічних реформ» До.: Поліграфкнига, 94. Т. Андрушків. Банки як суб'єкти фінансових ринків України: роль й перспективи // Банківська справа. — 1998 — № 2 В. О. Паламарчук, О. К. Бойченко. Банківська діяльність за умів перехідної економіки: економіко-правові аспекти // Фінанси України. — 1998 — № 3 О. В. Дзюблюк. Структурні аспекти вдосконалення банківської системи країни // Фінанси України. — 1999 — № 1 І.Гуцал, Я.Чайковський. Банківська система України: стан й перспективи // Банківська справа. — 1998 — № 2.

Національний універсітет ім. Т. Г. Шевченка Реферат на задану тему: «Банки: сутність, види та особливості».

студентки 4 курсу.

економічного факультету групи"Економічна теорія".

Інякіної Любові.

Київ — 1999.