Детермінізм

Детерминизм

Если відомі початкові умови системи, можна, використовуючи закони природи, б його кінцеве состояние Одно з засад наукового методу у тому, що передбачуваний — то є для даного набору обставин є лише одне можливий (і передбачуваний) результат. Ця філософська доктрина відома як «детермінізм». Можливо, кращий приклад детерминистической системи вийде з поєднання законів механіки Ньютона та прийняття закону всесвітнього тяжіння Ньютона. Якщо ви застосуєте цих законів до єдиної планеті, обертовою навколо зірки, і запустіть планету з заданого місця із швидкістю, ви можете передбачити, де буде зацікавлений у будь-який час у майбутньому. Так виникла ідея «годинникового механізму Всесвіту», мала значний вплив як в розвитку науки, а й у поява такого философско-культурного руху, як Просвітництво, яке досягло свого найбільшого розквіту в XVIII веке.

Как філософська доктрина детермінізм грав (і продовжує грати) значної ролі в науці. Проте за практиці не легко передбачити, яким буде система в кінці свого існування (вчені називають цю кінцевим станом системи), навіть якщо відомі початкові умови. Наприклад, досить просто розрахувати орбіту єдиною планети в вищенаведеному прикладі. Але введіть ще два-три планети до системи, і всі значно ускладниться. Кожна планета діє своєї силою тяжіння всі інші планети й у своє чергу відчуває їхнього впливу. Знайти точне рішення такого завдання багатьох тіл, як називають астрономи, практично невозможно.

В ХІХ столітті була обіцяна винагорода тому, хто першим зможе відповісти, стабільна чи Сонячна система. Питання стабільності можна переформулювати так: коли б могли приєднатися до далекому майбутньому, чи побачили б ви все планети точно там, де вони перебувають сьогодні, як і розташованими друг щодо одного й рухливими з тією ж швидкістю? Це — надзвичайно важче запитання. На неї не можна відповісти, що у Сонячну систему дев’ять планет, беручи до уваги їх супутників, астероїдів і комет, які мають свої власні маленькі супутники з нам орбітами. Хоча Сонячна система і наводиться як показовий приклад годинникового механізму Всесвіт і принципу детермінізму, та її не можна точно предсказать.

Это наявність великої кількості різноманітних чинників, які впливають рух планет, у першій половині ХХ століття зіграло значної ролі в експериментальному підтвердженні загальної теорії відносності. У Меркурія, як і всіх інших планет, орбіта еліптична (див. Закони Кеплера). Якби Сонячна система полягала тільки з Меркурія і Сонця, то Меркурій рухався б, усе час по одному й тому еліпсу. Але через впливу інших планет цей еліпс з кожним оборотом планети навколо Сонця трохи викривляється. Принаймні руху планети найближча до Сонцю точка орбіти — перигелій — поступово зміщується, причому зміщується не набагато: кожні років вона зсувається навколо Сонця приблизно за 1000 кутових секунд, цебто в чверть градуси. Майже всі це усунення можна пояснити результатом гравітаційного тяжіння інших планет — крім 43 кутових секунд за столетие.

До того, як Ейнштейн сформулював свою загальну теорію відносності, феномен з перигелієм Меркурія був лише черговий незрозумілою загадкою Всесвіту — хто б знав, чим викликане це усунення, хоча, відверто кажучи, деякі астрономи взагалі привертали до себе те зважав. Але коли його орбіту Меркурія розрахували з рівнянь загальної теорії відносності, до ньютоновскому закону всесвітньому тяжіння застосували маленьку поправку, яку потрапило досить пояснення цього усунення перигелію планети. Орбіти всіх планет, включаючи Землю, також мають усунення перигелію, як і Меркурій, просто у Меркурія воно найбільш виражено та її простіше виміряти, оскільки Меркурій розташований ближче від всіх причетних до Сонцю і тому має найвищу орбітальну швидкість (в відповідно до законів Кеплера). Нині обмірювані усунення перигелиев всіх внутрішніх планет із сучасних радіолокаційних методів визначення дальності, і вони підтвердили передбачення загальної теорії относительности.

Итак, якщо ставки достатньо високі, вчені будуть прокладати свій шлях крізь заплутані сили тяжіння в Сонячне системі, щоб поринути у суть таких явищ, як усунення перигелію. Проте питання про стабільність залишається невирішеним. Можливо, цю проблему у самому справі нерозв’язна, та й нагорода за його виконання, як і раніше, досить скромна. Приклад Сонячної системи показує, що у систем, повністю детерминистических у «класичному ньютоновском сенсі, можливість будувати припущення неочевидна.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.