Макіавеллі: проблема співвідношення засобів та цілей у політиці

Луганськ — 2013

Курсова робота Макіавеллі: проблема співвідношення засобів та цілей у політиці

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Коротка біографія Н. Макіавеллі

Розділ 2. Політичні погляди Н. Макіавеллі

2.1 Макіавелізм як маніпуляція поведінкою

2.2 Аналіз форм правління Н. Макіавеллі

Розділ 3. Релігія та її місце в політиці

Розділ 4. Засоби досягнення цілей у політиці

4.1 Про жорстокість і милосердя

4.2 Влада, отримувана насиллям

4.3 Як забезпечити собі любов народу Розділ 5. Макіавеллі про чесноти лідера Розділ 6. Оригінальність ідей Н. Макіавеллі

Висновки Використана література

ВСТУП Тема роботи — Макіавеллі: проблеми співвідношення засобів та цілей у політиці

Політика на протязі всього існування людини була універсальним засобом досягнення інтересів. Двигуном, який вів до завітної політичної цілі. Якщо прослідкувати за історією політики, то можна побачити, що вона модернізується. З’являються нові засоби. Яких не було до нашого часу. Політика починає отримувати більш ширший обсяг.

Вивчення погляді італійського мислителя епохи ВідродженняНікколо Макіавеллі має практичні й теоретичні вигоди. Це зумовлене тим, що вони актуальні й зараз.

Роздуми Макіавеллі про засоби і цілі в політиці не можуть застаріти, вони лише набувають нових рис. Аморальність, яка пов’язана з політикою, нікуди не поділася й продовжує зустрічатися й в наш час гуманізму. Вивчення політичних поглядів Макіавеллі має суттєве соціальне значення, адже політика з її засобами використовується людьми, для людей, а іноді - проти людей. Роботи Макіавеллі потрібно вивчати тому що, вони є безпрецидентним внеском у політичні технології. Погляди мислителя носять універсальний характер. Те, що він писав про монархів і монархію, у наш час можна використати і в республіці. Сучасні політичні проблеми народжуються через неможливість пошуку компромісів у використанні політичних засобів. Праці Макіавеллі - це ключ до пошуку дієвої політичної моделі розвитку. Творів такого значення, як «Государ», мабуть, більше немає, і, мабуть, більше не буде.

Темою дослідження роботи «Макіавеллі: проблема співвідношення засобів та цілей у політиці» є прагнення проаналізувати та охарактерезувати політичні засоби в досягненні політичних цілей у поглядах Н. Макіавеллі. Ознайомитися з політичними поглядами італійця, його відношенням до політики. Дати чіткий аналіз його політичних творів.

Об'єктом дослідження являється неспроможність надання чіткої відповіді про доцільність використання різних засобів у політиці.

Предметом дослідження є вивчення засобів у політиці, які були обґрунтовані в працях Н. Макіавеллі. Спробувати знайти відповідь на питання політичних цінностей та нехтування ними в політиці.

В роботі були використанні такі методи:

1) Аналіз творів Н. Макіавеллі

2) Вивчення літератури, яка торкається об'єкта та предмета дослідження.

Для багатостороннього вивчення теми курсової роботи була використана література різних авторів. Насамперед, твори самого Макіавеллі: «Государ», «Роздуми про першу декаду Тита Лівія», «Історія Флоренції» та інші. Була опрацьована література авторів, які вивчали життя та діяльність Макіавеллі: Темнова Є.Є, Алексеєва та інші. Використовувався Інтернет джерела різних освітніх порталів та сайтів. Роботи сучасних авторів, які викладають концептуально нові Н. Макіавеллі та його бачення політики (Моррис Д., Лимонов Р. Л).

Робота складається зі вступу, шести розділів, висновків та огляду опрацьованої літератури. В I розділі «Коротка біографія Н. Макіавеллі», зображено коротку історію життя флорентійського мислителя, його місце в політиці Італії того часу. В ІІ розділі «Політичні погляди Н. Макіавеллі», аналізуються його погляди на політику, його відношення до політики. В ІІІ розділі роботи «Релігія та її місце в політиці» викладенні погляди Макіавеллі на релігію. Критичне відношення до релігії, компроміс між релігією та політикою, та його можливість, чи неможливість. ІV розділ «Засоби досягнення цілей у політиці», дає характеристику політичних цілей та засобів, що покликані приводити до очікуваних результатів. Викладена характеристика засобів по Н. Макіавеллі. В V розділі «Макіавеллі про чесноти лідера» зображується ідеальний політичний образ мислителя, говориться про необхідні кожному політику чесноти. VI розділ — «Іноваційність ідей Н. Макіавеллі» зображує нові політичні погляди на політику. Проводиться спроба охарактерезувати новаторство ідей Макіавеллі. У кінці роботи подається література.

Розділ 1. Коротка біографія Н. Макіавеллі

Нікколо Макіавеллі народився 3 травня 1469 в сім'ї юриста. Його батько, Бернардо Макіавеллі, був збіднілим юристом. Мати Нікколо — донна Бартоломеа, була жінкою релігійною, вона складала гімни і канони на честь Діви Марії і співала в хорі церкви Санта Трініта.

Коли Нікколло виповнилося сім років, його віддали до школи магістрату в Матео, після до городської школи, де він добре освоїв латину.

Через брак грошей в сім'ї, Нікколло не зміг отримати університетську освіту. Багато читаючи, займаючись самоосвітою — він став дуже освідченною людиною.

18 лютого 1498 Макіавеллі балотувався на пост секретаря другої канцелярії республіки, але був переможений кандидатом від партії монаха-домініканця Савонароли, який згодом пройшов шлях від «пророка до ворога народу». Вже в квітні партія Савонароли не втрималася при владі, а сам Савонарола 23 травня був страчений на площі Синьорії.

Згодом, Макіавеллі переміг представника партії Медічі й став Секретарем другої канцелярії. Під його юрисдикцію потрапили військові та закордонні справи.

Скоро флорентійська Синьйорія пересвідчилася в тому, що не помилилася у своєму виборі. Ще молодий Нікколо Макіавеллі вдало справлявся зі своїми обов’язками. За чотирнадцять років він склав тисячі дипломатичних листів, донесень, урядових розпоряджень, військових наказів, проектів державних законів; скоїв тринадцять дипломатичних і військово-дипломатичних поїздок з вельми складними різних італійських государів, імператора і чотири рази до французького короля. Як секретар комісії Десяти він ініціював початок військових кампаній та приклав руку до створення республіканського ополчення.

Як розумний дипломат, Макіавеллі завжди вміло балансував між різними політичними силами. Так у березні 1499 Макіавеллі поїхав до Понтедера, який тоді належав Пьомбіно, розташованого за сто кілометрів від Флоренції. Макіавеллі, який був секретарем комісії Десяти зумів переконати д `Аппіано, який сам коронував себе, не збільшувати плати за військову службу Флорентійської республіці, яка і без того витрачала великі кошти на кондотьєрів, які були найманим військом.

У тому ж році Макіавеллі був посланий до правительки важливого для республіки стратегічного пункту — Форлі, Катаріни з офіційним листом першого канцлера Флоренції Марчелло Адріані. Незважаючи на всі хитрощі підступної і досвідченої правительки, перший дипломатичний екзамен флорентійський посланець здав на відмінно: дружбу з правителькою Форлі вдалося зберегти, а це було дуже важливо в умовах напруженої боротьби за стратегічний торговий центр Пізу.

Тим часом над Італією, як над мертвою, літали різні стерв’ятники, бажаючи поживитися її землями. У жовтні 1499 французькі війська увійшли в Мілан, а на початку наступного року його правитель Людовіко Моро був ув’язнений і відвезений у Францію. Доля Італії залежала від Людовіка XII, до якого Флоренція в липні 1500 направила дипломатичну делегацію в складі якої був Нікколо Макіавеллі і Франческо Каза. Незабаром Каза захворів, і Макіавеллі залишився єдиним представником республіки при дворі. Він не тільки вивчав французьку політику, але і намагався впливати на неї. Коли кардинал Руанський заявив, що італійці нічого не розуміють у військовій справі, Макіавеллі відповів йому, що «французи нічого не розуміють в політиці, тому що якщо б розуміли, то не дозволили б папству досягти такої могутності». Ця репліка флорентійського дипломата примусила французький двір зацікавитися політикою папства.

В1502 році Макіавеллі зустрівся з Чезаре Борджиа, славнозвісним герцогом Валентино, який справив на нього неповторне враження. Жорстокий, хитрий, який не зважає на будь — які норми моралі, але сміливий, рішучий і справедливий правитель. Він не захоплювався Чезаре Борджиа, а вивчав його політику, коли той намагався зібрати і об'єднати цілі області Італії. Макіавеллі ще декілька разів зустрічався з цим володарем «кинжалу і отруєного вина», і в своїх донесеннях відмічав якості цього державного діяча, які гідно послужили матеріалом для теоретичних узагальнень і написання трактату «Государ».

У 1502 році у Флореції було введено посаду гонфалоньєра, яким став Содеріні, брат єпископа Вольтерри, який товаришував з Макіавеллі. Він був главою Синьйорії, мав право законодавчої ініціативи і міг втрутитися в судові справи. Содеріни був хорошим оратором, але не був політиком. Макіавеллі придбав необмежену довіру Содеріні, зробившись його постійним радником.

Хоч Макіавеллі й був другою людиною в республіці, він продовжував виконувати дипломатичні доручення. У важкі моменти італійської і європейської історії саме Макіавеллі направляли в інші держави з важливими дорученнями. Як приклад:

У 1503 році він перебував у війську Чезаре Борджа, який завойовував Перуджу. Згодом він терміново їде в Рим, де помер Папа Олександра VI і слідкує за виборами нового Папи-Юлія II.

У 1504 році він повторно прибув у Францію, де допомагає послу при Людовіку XIIНікколо Валорі, якому Макіавеллі допомагав порадами.

У грудні 1507 Макіавеллі був направлений у Тіроль до імператора Максиміліана. Куди привіз нові інструкції для флорентійського посла. Свою поїздку він опише в доповіді «Опис подій, що відбуваються в Німеччині».

Торкаючись сімейного життя дипломата відомо, що Макіавеллі одружився у тридцять три роки на Маріетті Корсіні, через рік став батьком першої дитини. Він дуже дбав про сім'ю, жартома називаючи її своєю «командою».

У 1512 році відбулися драматичні події, що призвели до загибелі Флорентійської республіки і призвели до закінчення політичної та дипломатичної діяльності Нікколо Макіавеллі. 11 квітня іспанське військо захопило Прато, учинивши там нещадну різанину і грабіж. Содеріні утік з Флоренції, де була відновлена ??синьйорія Медічі; будучи політичним опонентом Медічі, Макіавеллі був позбавлений посади і висланий на з міста.

У наступному році був розкритий проти Медичі змова на чолі з Боски. Макіавеллі запідозрили в участі. В березні 1513він був кинутий до в’язниці, де його піддали тортурам (йому нанесли шість ударів батогами). Він вийшов з в’язниці лише завдяки амністії, оголошеної у зв’язку з обранням на папський престол Джованні Медічі (Лев X). Як неблагонадійному засланого Макіавеллі дозволили проживати у власному невеликому маєтку Сант-Андреа в Перкуссіно, розташованому недалеко від Флоренції. Там він жив у бездіяльності. Медічі не довіряли йому, тому він не мав змоги повернутися до політики. Після свого повернення Макіавеллі почав займатися літературною творчістю. У період заслання (1513−1520) він написав «Государя», «Міркування про першу декаду Тита Лівія», «Міркування про способи упорядкування справ у Флоренції після смерті герцога Лоренцо», «Опис подій у місті Лукка», була розпочата «Історія Флоренції «. .та деякі художні твори.

21 червня 1527 Нікколо Макіавеллі помер, а ще через день його поховали в церкві Санта — Кроче. Поруч з Макіавеллі покояться Мікеланджело, Галілей та інші великі італійці. Він був великим патріотом не тільки Флонції, а й всієї Італії. Праці Макіавеллі назавжди увійдуть до золотої скарбниці політичної думки.

Розділ 2. Погляди Н. Макіавеллі на політику Н. Макіавеллі - політичний діяч, письменник, філософ. Його політичні погляди чітко демонструють його основні трактати «Государ» та «Роздуми про першу декаду Тита Лівія». Н. Макіавеллі розглядав політику як «дослідну науку», практичний засіб приходу до влади. Не можна с повною впевненістю сказати, яких політичних поглядів на форму правління дотримувався Макіавеллі. Він жив у Флоренціі, яка була вільною республікою, але високо цінував монархію (особливо абсолютну). Макіавеллі вбачав у політиці все порочне, адже її творить людина — істота прагматична й зла. Двигуном розвитку є не бажання зробити щось на благо своєї держави, а власні матеріальні інтереси: «…люди можуть змиритися з усім, зі втратою свободи, влади, навіть зі смертю батька, але ніколи і нікому не пробачать утрати свого майна». Отже політика є відображенням людської природи. Н. Макіавеллі намагався створити образ ідеального політичного лідера, який буде максимально адаптованим до історичних реалій свого часу. Цей образ, на його думку, втілював у собі - Чезаре Борджиа. Саме він «об`єднував у собі силу лева та хитрість лисиці». Макіавеллі заслужив славу закінченого циніка, який виправдовував аморальність, але це було зумовлено часом та політичною реальністю Італії епохи Відродження. Вбивство заради великої цілі тоді не сприймалося з осудом. Жадоба до влади та амбіційність — ось мірила цього часу. Ось що каже з цього приводу В. Л. Лимонов: «Если люди в истории, согласно убеждениям флорентийского мыслителя, всегда равны себе и не меняются, то к ним, как к Божьим созданиям, неприменимы общие моральные критерии. Оценивать можно отдельные поступки (и только по их результатам), но не тех, кто их совершает. Поскольку в его моральном содержании у Макиавелли отделён от личности, как политика освобождена от морали…"[11,29].

2.1 Макіавеллізм як маніпуляція поведінкою Макіавеллізм — політичний і психологічний термін, який був названий на честь Н. Макіавеллі. В його основі лежать принципи нехтування нормами моралі заради реалізації кінцевої мети. Відома цитата «Ціль виправдовує засоби», яку приписують Макіавеллі - це квінтесенція й політичний девіз макіавеллізму. В наукових роботах з політології (Г. Шилер, Е. Шостром та ін.) чітко проаналізований цей механізм. Психологія, яка на протязі всього існування людини тісно зв`язувалася з політикою і слугувала їй опорою, дає своє визначення «макіавеллізму». Макіавеллізм — це можливість маніпулювання людиною, приховуючи свої справжні наміри, використовуючи методи, які відволікають (брехня, демагогія, підкуп, залякування…). Макіавеллізм визначає нечутливість до порушення етичних норм. Зв’язок макіавеллізму з аморальністю властива і чоловікам, і жінкам, але має гендерну специфіку: при тому, що у чоловіків рівень макіавеллізм в середньому вище, жінки отримують вищі бали за деякими шкалами макіавеллізм — обману і прагненню оказувати враження також перевершують чоловіків по саморозкриттю, яке в деяких ситуаціях являє собою одну із стратегій макіавеллізму. Цікавим є факт того, що «Государ» був проаналізований психологами Р. Крісті й Ф. Грейсом на наявність висловів, які відносяться до маніпулювання. Цей аналіз збагатив соціальну психологію і привів до створення МАК шкали.

Співвідношення між вченням Н. Макіавеллі та макіавеллізмом досить складне. В соціальній дійсності макіавеллізм дає ґрунт для існування там, де вузька соціальна база, на яку спирається влада, так, як це буває при аристократії, де політика меншості суперечить загальнонародним інтересам. Щоб протистояти макіавеллізму необхідна активна участь усіх верств населення в політичному житті суспільства, актуалізація політики, її демократичність, можливість контролювати роботу політиків.

2.2 Аналіз форм правління Ніколо ді Бернардо Макіавеллі, як і інші мислителі-попередники вважав, що держава набуває розвитку тільки тоді, коли в ній є антагоністична боротьба різних політичних сил. Основними такими силами на той час були аристократія та народ. Ця боротьба спричиняє ту, чи іншу форму правління.

Різниця в ній вимірюється кількісним і якісним складом елементів у структурі організації. Також на форму правління впливають різні фактори, в тому числі здатність та вміння приходити до влади, та можливість її утримувати. Макіавеллі, як і багато авторів до нього і після нього, поділяв форми правління на «правильні» та «неправильні». До «правильних» належать: аристократія, монархія та демократія. Ці форми правління уособлюють прагнення до блага всього народу. Через різні чинники такі форми правління можуть трансформуватися в «неправильні», такі як: тиранія, охлократія та олігархія які, в свою чергу, призвані приносити індивідуальну користь. Це можна назвати «Законом кругообігу форм правління», який можна охарактеризувати так: В основі його лежить концепція циклічного розвитку державних форм (демократія — олігархія — аристократія — монархія). Монархія легко перетворюється в тиранію, аристократія — в олігархію і т. д. Циклічний розвиток форм правління нагадує ідею кругообігу, різних субстанцій, добра і зла. У русі і кругообігу перебуває практично все — матеріальні об'єкти, форми правління, людські справи. Природа не дозволяє речам перебувати в спокої. Досягнувши межі досконалості, далі якого рухатися вже неможливо, держава вступає на зворотну дорогу. Маятниковий рух «вгору-вниз-вгору» здійснюють держави, добро і зло, людські вчинки. Кругообіг можливий саме в силу відносності протилежних станів — добра і зла, низу і верху, занепаду і підйому. Вони легко перетворюються один в одного. Високо цінував флорентієць і змішані форми правління. «Правильні» аристократія та демократія, поєднуючись народжують — змішану республіку. Вона найбільш ідеальна, адже в ній є система стримувань, яка не дає зазіхати на владу різним верствам населення. Вона являє собою необхідний компроміс між мало чисельною знаттю та багато чисельним народом. Протиставляючи республіку монархії, Макіавеллі відмічав, що незважаючи на меркантильну природу людини, народні маси завжди краще володіють владою, аніж монарх. Народ мудріший за государя, він не так часто робить помилки. Народ, який бунтує, можна вмовити різними обіцянками, а проти поганого і нерозумного монарха, треба воювати.

Розділ 3. Відношення Макіавеллі до релігії

Особливе ставлення було у Макіавеллі до релігії. Це важливий засіб політики, потужний фактор впливу на розум і звичаї людей. Держава повинна використовувати релігію для керівництва підданими. Макіавеллі критично ставиться до християнства, яке проповідує покірність і смиренність, і високо цінує релігію античності, яка почитала саморозвиток людини, а не покірність, смиренність і раболіпство. Негативно він ставився і до духовенства, що дурними прикладами, позбавило країну величності.

Н. Макіавеллі, як конструктор концепції політики вважав, що необхідно відділити політику від законів Божих та гуманної християнської моралі. У зв’язку з цим Макіавеллі допускав перетворення релігії, але на відміну від лідерів Реформації основою реформи вважав не ідеї раннього християнства, а античну релігію, яка цілком підпорядковувалась цілям політики. Його висновок про те, що не політика на службі у релігії, а релігія на службі у політики, різко розходився з середньовічними уявленнями про співвідношення церкви і держави. Його політичне вчення вільне від теології, воно базується на досвіді сучасних йому міст-держав, та на політичних поглядах правителів Античного світу; на знанні характерів і пристрастей людини, як учасника політичного життя. Макіавеллі завжди зневажливо відносився до Церкви, але ніколи нічого поганого не говорив про Бога.

Макіавеллі вважав, що вивчення минулого, врахування психологічних особливостей людей дає можливість передбачати майбутнє і визначити способи дій. У політиці завжди слід розраховувати на гірше, а не на добре і ідеальне.

Саме цьому мислитель розглядає релігію лише в контексті корисності політиці. В трактаті «Государ», Макіавеллі писав про так звані «церковні держави». Їх дуже важко завоювати, адже держави ці базуються на релігійній платформі. Релігійний фундамент та його девіз: «Всяка влада від Бога» роблять монархів цих держав дуже популярними серед свого народу, навіть якщо вони погано і несумлінно правлять. На владу такого правителя ніхто не спокуситься, адже вона священна. Про такі держави він писав: «Держави ці спираються на освяченні релігією підвалини, настільки міцні, що вони підтримують правителів при владі, незалежно від того, як ті живуть і вчиняють"[5,45]. Щоб заволодіти такими державами необхідно мати велику хоробрість, чи робити це за допомогою милості долі. Макіавеллі, будучи фаталістом, вважав фатум, чи милість долі, дуже важливими факторами приходу до влади та утримання її в своїх руках.

Він аналізував причини, завдяки яким церква досягнула такої величі в політиці, що зазіхає на верховенство у світському житті держави, як це сталося в XІVстолітті. Насамперед, барони конкуруючих партій — Колона та Орсіні, котрі вміло використовували одне одного в боротьбі з Папою Римським. Папи не затримувалися на престолі католицької церкви й рано помирали. Так продовжувалося до обрання Папою Римським Олександра VI, батька Чезаре Борджиа. Він уміло продемонстрував, чого може досягнути володар Церкви підкупами та силою, шантажем й обманом. Користуючись золотом Ватикану, новий Папа знищив клани Орсіні й Колона. А також, за допомогою свого сина Чезаре, об`єднав усю Умбрію, Емілію та Романію. І тільки передчасна смерть зломила його плани на розповсюдження влади Церкви. Ось це — гарна демонстрація того, як політика розширює інтереси церкви (релігії), саме Олександр VI Борджиа зробив католицьку церкву могутньою, хоч у історії його понтифікат і отримав назву «нещастя для церкви».

Релігія повинна стояти на захисті політики, бути рухомим фактором діяльності людини. Аморальна за своєю природою політика, не може використовувати не аморальну релігію, адже зло не може породжувати щось добре. Саме завдяки таким, єретичним на той час поглядам, твори Макіавеллі в 1559 році потрапили в «Індекс заборонених книг» папи Павла IV, в категорію «під абсолютною забороною».

Розділ 4. Засоби досягнення цілей у політиці

Аналізуючи твори Н. Макіавеллі, можна сказати, що основною проблемою в них є проблема використання засобів у політиці. До написання свого «Государя» він підійшов як прекрасний історик і знавець політичних особливостей. Якими би аморальними не були політичні ідеали флорентійця, вони не втратили актуальності й в наш час.

На думку мислителя не можна поділяти засоби на погані, чи добрі. Кожен засіб можна виправдати, якщо він приводить до необхідної цілі.

Важливим засобом досягнення політичних цілей, мабуть, найбільш прямолінійними, є війни. Завоювання є основним засобом досягнення своїх інтересів. Макіавеллі, як автор військово-теоретичних праць, багато написав про війни. На його думку, військо повинно бути своїм, і ні в якому разі, не найманим чи союзницьким. Наймані й союзницькі війська завжди несуть загрозу, адже правитель, який покликав їх та користується ними завжди залежить від них. Такі війська люблять гроші, але коли справа доходить до війни, погано відпрацьовують їх. Флорентієць писав так:" Я хотів би пояснити докладніше, в чому біда найманого війська. Кондотьєри по-різному володіють своїм ремеслом: одні чудово, інші - посередньо. Першим не можна довіряти тому, що вони самі будуть домагатися влади і заради неї повалений або тебе, їх господаря, або іншого, але не впоравшись про твої наміри. Другим не можна довіритися тому, що вони програють бій. Мені скажуть, що того ж можна чекати від будь-якого, у кого в руках зброю, найманець він чи ні. На це я відповім: військо складається у веденні або государя, або республіки; в першому випадку государ повинен особисто очолити військо, прийнявши на себе обов’язки воєначальника; в другому випадку республіка повинна поставити на чолі війська одного з громадян; і якщо він виявиться поганий — змістити його, в іншому випадку — обмежити законами, щоб не переступав заходи. Ми знаємо з досвіду, що тільки государі-полководці і збройні республіки домагалися найбільших успіхів, тоді як найманці приносили одну шкоду"[5,43]. Розглядаючи причини роздробленості Італії, Макіавеллі вбачав у них саме те, що вона занадто часто використовувала чужу армію. Саме тому, краще використовувати своє військо, перемога якого буде здобутою своєю, а не чужою зброєю. Сильно завдячуючи завоюванням, Макіавеллі відносив військову справу до головних чеснот правителя. Мистецтво війни дозволяє не тільки утримувати свою владу правителю по народженню, але і подарувати її тому, хто народився простою людиною. Коли ж правитель починає думати про свої втіхи ї забаганки, забуваючи про справи військові, це призводить до втрати влади, яка в нього є. Приводячи історичні приклади, Макіавеллі пише про Франческо Сфорца, який став міланським герцогом за допомогою меча та війська й не втратив влади до самої смерті. Якщо ж ми подивимося на тих італійських правителів, які втратили свою владу, такі як герцог Неаполітанський, то побачимо, що спричинило це саме погане військо. Той володар, який не має війська, не захищений від амбіційної аристократії. Домовившись з аристократією, такий володар, не маючий війська, ризикує впасти в немилість свого народу. Як приклад Макіавеллі згадує про Філіпа V, який мав гарне військо й підтримку свого народу і знаті. Це давало йому можливість довго протистояти Титу Квінцію з усією його могутністю Риму та його армією. Макіавеллі в «Государі» пише про те, що кожному новому правителю треба читати історичні твори різних полководців-попередників. Це необхідно для отримання військового досвіду, а також для унеможливлення повторення їх помилок. Тому Олександр Македонський брав за приклад Ахілла, а Юлій Цезар захоплювався Олександром Македонським. Отож, ми ознайомилися з основним засобом, точніше сказати, з масштабним засобом у політиці - війною. Тепер розглянемо інші засоби, які будуть доцільними у різних умовах та для різних форм правління.

4.1 Про жорстокість і милосердя Кожен государ на думку Макіавеллі, хотів би мати славу і репутацію людини милосердної, аніж жорстокої. Флорентійський мислитель застерігає від цього, тому що той государ, який зловживає добротою, скоріш за все — втратить владу. Правитель для утримання своїх підданих не повинен боятися отримати репутацію жорстокого. Сила влади завжди спирається на каральний апарат.

Правитель для того щоб продемонструвати серйозність своїх намірів повинен учиняти розправу над усіма невдоволеними його владою. Це буде, свого роду, милосердям, тому що ці невдоволені приведуть до повстань та безпорядків. Як відомо, безпорядки приносять страждання всьому народу, а від кар, які налягає государ, страждають лише ті, хто протидіє йому.

Макіавеллі виправдовував репресії для посилення влади. Він вважав, що малою кров`ю можна зупинити великі негативні зміни в державі. Вкладаючи на чашу ваг любов (милосердя) та страх (жорстокість) він дієвішим вважав саме страх. Політика не будується на загальній любові, тому що лицемірні піддані не завжди пам`ятають те милосердя, яке ти їм подарував, але завжди пам`ятатимуть страх, який ти їм вселяв. Мислитель вдало зазначав, що «…любов погано уживається зі страхом, тому якщо вже доводиться вибирати, то надійніше вибрати страх. Бо про людей в цілому можна сказати, що вони невдячні й непостійні, схильні до лицемірства і обману, що їх відлякує небезпека і тягне нажива: поки ти робиш добро, вони твої всією душею, обіцяють нічого для тебе не щадити: ні крові, ні життя, ні дітей, ні майна, але коли у тебе з’явиться до них нужда, вони негайно від тебе відвернуться. І зле доведеться тому государеві, який, довіряючи їх обіцянкам, що не прийме ніяких заходів на випадок небезпеки. Бо дружбу, яка дається за гроші, а не набувається величчю і шляхетністю душі можна купити, але не можна утримати, щоб скористатися нею у важкий час. Крім того, люди менше остерігаються образити того, хто вселяє їм любов, аніж того, хто вселяє їм страх, бо любов підтримується вдячністю, якою люди, будучи погані, можуть знехтувати заради своєї вигоди тоді як страх підтримується загрозою покарання, якої знехтувати неможливо"[5,51]. Загроза бути покараним — найдієвіше зброя розумного правителя. Розумний государ повинен застерегти себе від посягань на майно своїх підданих, адже людина нічого так не боїться, як втратити своє майно.

Закінчуючи політичну полеміку щодо доцільності використання насилля, можна сказати, що правителів люблять на свій розсуд, а бояться на розсуд самих правителів. Правитель повинен бути жорстоким, без цього він просто втратить владу, важливо лише не зловживати жорстокістю. Мислитель писав: «Тож образи потрібно завдавати разом: чим менше їх розсмакують, тим менше від них шкоди; благодіяння ж корисно робити помалу, щоб їх розсмакували якнайкраще. Саме ж головне для государя поводитися з підданими так, щоб ніяка подія — ні погана, ні хороша — не змушувала його змінити свого поводження з ними, так як, станься лихоліття, зло робити пізно, а добро марно, бо його вважатимуть вимушеним, та не відплатять за нього вдячністю"[5,29].

З цього випливає, що правителю краще розраховувати на своє вміння та розум, аніж на когось іншого. Користуючись репутацією милосердного, але справедливого правителя можна досягнути набагато більше, ніж постійним терором і вбивствами, які рано, чи пізно приведуть до повстання проти тебе.

4.2 Влада, отримана насиллям Нажаль, не завжди можна досягнути поставленої мети без допомоги зброї, використання якої завжди тягне за собою насилля та страждання. Буває що доля уповає саме на зброю і не використати її просто неможливо. Саме про такі випадки і піде далі.

Говорячи про тих, хто отримує владу насиллям або злодіяннями Макіавеллі виділяв два випадки. Перший, це коли чесна людина для отримання влади скоює злочин. Другий — це отримання влади через благовоління до політика співгромадян. Другий мало стикається з насиллям, тому розглянемо перший. Шукаючи історичний приклад, мислитель зупинився на Агафоклі Сиракузькому. Людина, яка народилася ніким і належала до сім`ї ремісника, змогла зробитися правителем Сиракуз. Макіавеллі розглядає його життєвий шлях від простого військового до претора свого міста; як кар'єру від початку до вершини політичного положення. За допомогою свого війська Агафокл приспав пильність сенаторів, яких скликав уранці, ніби то для рішення справ щодо республіки, після чого вбив їх. Він узурпував владу та став володарем Сиракуз, не зустрічаючи жодних перепон з боку народу, тому що уособлював для нього сильну, достойну й рішучу людину. Аналізуючи дії Агафокла можна сказати, що влада не була їм отримана волею долі. Він не мав сильних покровителів і досяг всього службою у війську, проявляючи відвагу. З іншого боку, заради влади він пішов на вбивство сенаторів, жорстокість до співгромадян для отримання отриманої влади. Це не може охарактеризувати його як добру людину.

Ще одним прикладом є діяльність «улюбленця» Макіавеллі - Чезаре Борджиа, людини, якою флорентійський мислитель просто захоплювався. Ось що пише про його діяльність мислитель: «До завоювання Борджиа Романья знаходилася під владою правителів, які не стільки піклувалися про власних підданих, скільки обкрадали їх, так що вся країна знемагала від грабежів, міжусобиць і беззаконня. Завоювавши Романью, Борджиа вирішив віддати її в надійні руки, щоб підпорядкувати верховній владі, наділивши усіма повноваженнями Раміро де Орко, людину доволі різку і жорстоку. Останній швидко приборкав Романью, присік розбрат і навів остраху на весь край. Тоді Борджіа вирішив, що надмірне зосередження влади в руках де Орко більше не потрібне, адже це може призвести до перевороту, і заснував цивільний суд. Але розуміючи, що жорстокість Раміро де Орко все-таки налаштувала народ проти нього, він вирішив виправдати себе в їх очах, продемонструвавши населенню, що якщо і була жорстокість по відношенню до них, то в ній повинен не Борджиа, а його суворий намісник. І ось одного дня вранці на площі в Чезене за його наказом поклали розрубане тіло Раміро де Орко поряд з колодою і скривавленим мечем. Це видовище одночасно задовольнило і приголомшило жителів Романьї» [18, 63].

Зробивши висновок, можна сказати, що не існує однозначних відповідей на політичні питання, які зв’язані з використанням насилля. Їх, не зважаючи на жорстокість, завжди можна виправдати, якщо чітко бачити кінцевий результат своєї діяльності.

4.3 Як забезпечити собі любов народу Макіавеллі, як політик, завжди розумів справжню силу народу, його здатність протистояти ненависної їм влади. Тонко знаючи психологію і спостерігаючи за поведінкою людей, він багато написав про те, як потрібно поводитися государеві, що б не звернути на себе кипучий народний гнів.

Ставлячи акцент на якостях характеру того чи іншого правителя, він говорив, що мерзенні правителі прирікають себе на загибель — легкодухістю, непостійністю і легковажністю: «Але коли титул государя став передаватися у спадок, а не по вибору, спадкоємці повелися інакше, ніж батьки, і, забувши про доблесні діяння, уявили, що роль государя полягає тільки в тому, щоб перевершувати інших в розкоші…, государі почали вселяти ненависть…"[6,11]. Саме цих вад необхідно остерігатися грамотному політику. Народ повинен побачити тверду і сильну руку самовладця. Рішення, які дає правитель повинні бути безповоротно. Продемонструємо підданим наявні у тебе якості або просто роблячи вигляд, що вони у тебе є, ти розташуєш їх до себе. Розміщення до тебе поданих може забезпечити тобі відносну безпеку і процвітання у разі нападу ворога. Коли піддані поважають тебе і не перешкоджають веденню твоєї політики, ти повинен побоюватися тільки небезпеки ззовні, але, живучи з народом у світі, це малоймовірно.

Існує ймовірність, що государ, не може задовольнити інтереси всіх. Саме тоді з’являються нечисленні баламути, які влаштовують смути і бродіння в державі. І знову все впирається у відношення народу до тебе, так як бунтівники завжди побоюються тих правителів, убивши яких вони звернуть на себе ненависть народу і незабаром розділять долю ними вбитого. Всякий змова важкий, і важче він там, де правитель створив собі прекрасну репутацію. Якщо ти змовник, то ти завжди ризикуєш, бо не можеш нікому довіряти не виявивши своїх планів. Допоможе тут тобі тільки кращий друг чи лютий ворог правителя.

Яскравим історичним прикладом, а їх у Макіавеллі безліч, може служити Месір Анібаль Бентівольо, який був правителем Болоньї. Він був убитий змовниками Канескі, не залишивши повнолітнього спадкоємця. Останнім з його роду був Месір Джовані Бентівольо, але той на момент змови був ще младенцем. Помилкою змовників Канескі була не вдало обраний час, так як будинок Бентівольо на той момент користувався всенародною владою. Убивши всіх Бентівольо, Канескі знищили і себе, звернувши на себе ненависті розгніваного народу. Незабаром, коли в Болоньї не залишилося жодного Бентівольо і не одного Канескі, хто міг би керувати містом, жителі з’явилися у Флоренцію, де за чутками, жив чоловік крові Бентівольо і ввірили йому право на володіння. Так і правил він до самого настання повноліття Мессіра Джовані, не дивлячись на те, що був сином простого коваля.

Макіавеллі, будучи дипломатом, не раз був у Франції. Він зазначав, що ця держава дуже добре керована і не тільки тому, що централізовано. Хорошим і дієвим органів у Франції був парламент, який вміло обмежував посягання знаті на владу і захищав знати від народу, який виплачував всі податки і повинності, що давало йому право ненавидіти знати. Парламент був також вигідний і монарху, так як захищав його від потреби підтримувати знати, що привернуло б до народної ненависті, і не допускав вплив народу, яке зменшило б значущість монарха в очах знаті. Це ідеальна система в якій монарх ніколи не зіпсує своєї репутації, а народ завжди буде йому вірний. На цей рахунок мислитель писав: «Важко уявити кращий і розумний порядок, як і більш вірний запорука безпеки короля і королівства» [5,72]. Народ дурний, йому краще не знати, хто дозволяє творитися несправедливості. Тут чітко помітна маніпуляція народним думкою, так як монарх завжди виявляється не винним у діяльності своїх помічників і намісників і не несе за них відповідальності. Справи, які не бажані підданим, краще покластись на помічників.

Макіавеллі, захоплюючись Римом з його змішаної республікою, аналізував і правління його імператорів, які в результаті своїх дій втратили підтримку народу, а незабаром і голови.

Слід пам’ятати, що Рим завжди спирався на військо. Воно нерідко було причиною лих і для самого Риму. Живучи грабунком і не маючи можливості постійно воювати, воно ставало безконтрольним. Звичайно правителям доводиться стримувати спрагу влади аристократії і діяльність дурного народу, у Римі ж імператору доводилося ще й контролювати жадібне та нелюдське військо, яке любило більше своїх полководців, ніж правителів. Балансуючи між народом, якому необхідний спокій і військом, яке жадає війни і насильства, багато імператори загинули.

Можна помітити, що така доля чекала тільки тих, хто уславився помірним, не він умів командувати військом. Тут знову постає початкова проблема про яку я вже згадував на початку роботи-кожен правитель повинен відводити багато часу військовій справі. Ні Цезаря, ні Олександр не скинули свої солдати завдяки тому, що вони були блискучими і жорстокими полководцями.

Розділ 5. Макіавеллі про чесноти лідера макіавеллі політичний правління влада Флорентієць багато посвятив формуванню образу ідеального правителя (політичного лідера). Щоб зрозуміти концепцію політичного лідерства, треба враховувати історичні й політичні умови того часу.

Якщо враховувати, що Італія на той час не була єдиною державою, потерпала від міжусобних війн та завоювань. То можна сказати, що Макіавеллі зробив спробу знайти того, хто міг стати об'єднувачем усіх італійських земель. «Нехай після стількох років очікування Італія побачить нарешті свого рятівника. Не можу висловити, з якою любов’ю сприйняли б його жителі, постраждалі від вторгнень іноземців, з яким жаданням помсти, з якою несхитною вірою, з якими сльозами"[18,57].

Так біографи Н. Макіавеллі зазначають, що прототипом ідеального правителя для нього був Чезаре Борджиа, який створив у середній Італії державу і панував там хитрістю та розумом.

Макіавеллі зазначав, що «…розумний правитель не повинен залишатися вірним своїм обіцянкам, якщо це шкодить його інтересам, і якщо з ним і якщо зникли причини, які спонукали його дати таку обіцянку…"[18,75].

Якщо застосувати це твердження до сьогоденних реалій, то можна чітко прослідкувати, що і в сучасному суспільстві панують суворі закони. Перемагає сильніший та більш розумний. Політичні обіцянки мають термін придатності й «швидко псуються», політичні лозунги бомбують своєю правдоподібністю фантазію потенційного електорату, але розходяться з діями новообраних слуг народу.

Сам Макіавеллі робив поділ правителів на 2 типи: «леви» і «лиси», кожна категорія володіє необхідними для політика якостями. Мислитель писав: «Отже, з усіх звірів хай правитель уподобитися двом: левові й лисиці. Лев боїться капканів, а лисиця вовків, отже треба бути подібним до лисиці, щоб обійти капкани, і левом, щоб відганяти вовків"[18,71].

Макіавеллі акцентував увагу на тому. Як приховувати від усіх свої негативні дії. Кожен аморальний вчинок потрібно приховувати: «…Правителю немає необхідності володіти усіма чеснотами, але є необхідність виглядати наділеним ними…"[18,71].

На думку А.М.Баткіна, «…в кожній главі «Правителя» Макіавеллі вчить вмінню гнучко обирати і своєчасно змінювати забарвлення і засоби політики: в одній ситуації доречно наслідувати гуманному імператорові Марку Аврелію, в іншій — жорстокому правителю Септимію Северу. Потрібно, щоб правитель володів душею, здатною повертатися відповідно до змін фортуни…"[19,352].

Вартими уваги є погляди мислителя на відношення між правителем та народом. Що краще: Щоб правителя любили, чи боялися? Кажуть, що краще, коли і люблять і бояться. Це важко, але можливо, якщо дієво чередувати милосердя та жорстокість.

Безумовно, саме за подібні принципи Макіавеллі вважали і вважають жорстокою та аморальною людиною. Ніхто ніколи не міг спростувати поглядів італійця, саме тому його багато хто ненавидів.

Ніхто також не спростує того, що політика аморальна, адже рішення, які приймаються за її допомогою не можуть піти на користь і задовольнити всіх. Однак, не всі компроміси здатні допомогти. Нестача рішучості у лідера теж велика біда для держави. Якщо лідер є безвольним та м’якотілим — це призводить до глобальних державних проблем.

Макіавеллі писав: «Настрій населення завжди непостійний, і якщо навернути народу власну віру легко, то утримати в ній — важко. Відповідно потрібно бути готовим до того, щоб, коли віра у населення вичерпається, змусити його повірити силою"[18,112].

Безумовно, усі поради флорентійця були спрямовані на оволодіння владою, та її утримання. В більшості випадків, вони суперечать нормам моралі. Але що для нього мораль? Політична жертва, яку необхідно вбити, мораль мов привид, що літає, протидіючи політичній діяльності. Але той, хто бажає більшого, той, хто відчуває себе володарем — повинен переступити через мертве тіло закону, вбити мораль, не зупинятися ні перед чим. Завзята, холоднокровна людина, яка не відчуває докорів сумління — це справжній макіавеллістичний лідер.

Розділ 6. Оригінальність ідей Н. Макіавеллі

Якщо порахувати всі інтерпретації ідей Н. Макіавеллі, то можна побачити, що їх неймовірно багато. Існує декілька десятків різних тлумачень його най популярних політичних праць «Государя» й «Міркувань…». Вчені кожен рік пишуть нові роботи, темою якої є Макіавеллі та його погляди. Скоріш за все нічого концептуально нового написати вже не вдасться. Залишається лише захоплюватися геніальністю флорентійця, його політичним зором.

Серед того, що мало деяке новаторство в творах флорентійця, можна віднести і введене ним нове політичне поняття — «stato» (держава). Причому воно носить характер абстрактного, а не конкретної держави. Являє собою ні що інше як політичну форму суспільства в цілому. На відміну від суто догматичних, теологічних уявлень Середньовіччя, ця суспільна форма постійно змінюється, а спрямованість змін визначається співвідношенням ступеня антагонізму — аристократії і народу. Саме це через 400 років, стало одним з основних тверджень, створеної Марксом і Енгельсом нової ідеології-комунізму. Маси не хочуть, щоб ними командували і гнобили їх, а аристократія навпаки, прагне панувати і поневолювати народ.

Макіавеллі, як прагматик до мозку кісток, був переконаний: люди, завжди прагнуть до влади і слави. Цього досягнуть тільки ті, кому відома відповідна інформація. Перемагає той, хто знає, чого бажає від влади. Бачення кінцевої цілі - один з найважливіших аспектів боротьби за владу. Необхідно отримувати важливі політичні знання. Для Макіавеллі це знання психологічне та соціологічне. Традиції минулого, розуміння політичної реальності, амбіційність, жадоба влади — ключі до успіху.

Макіавеллі був геніальним теоретиком. Ніхто до нього не створював подібних інструкцій по отриманню влади і її використанню. Держава, як механізм, нею можна досягти мети — в цьому в нього сумнівів не було, — хоча правителі і їх піддані можуть дивитися на речі по-різному, а значить, і по-різному до них ставитися.

Існують цікаві погляди на «Государя», де він зображується як сатиричний твір. Нібито Макіавеллі написав злу політичну сатиру, в котрій зобразив тиранію, його твір то призив до боротьби з нею всіма доступними методами. Але я не підтримую цю версію, вона зображує флорентійського мислителя просто як італійського літератора, а не як одного з фундаторів політичної думки епохи Відродження.

Погляди Макіавеллі не можна назвати науковими, адже ніякої політичної та соціологічної теорії на той час ще не було. Вони є новаторськими на свій час і актуальними до нашого часу. Він був прекрасним істориком і дуже раціонально аналізував усе те, що бачив. А бачив він дуже багато. З одного боку Італія — яку намагаються завоювати то французи, то іспанці, з іншого — неможливість знайти вихід з цього політичного застою і допомогти Батьківщині. Скоріш за все, Макіавеллі був великим патріотом не тільки Флоренції, а й усієї Італії, його, як розумну людину, не могли обійти проблеми зовнішньої інтервенції.

Макіавеллі фаталіст, але фаталізм теж суперечний. Фатум можливо перемогти, йому можна протистояти. Для цього потрібно бути справжнім лідером, можливо, аморальним, можливо, безкомпромісним, але лідером. Ніколи не можна втрачати відчуття реальності, адже влада, як міцне вино — п’янить. Важко прийти до влади, важко її втримати. Чесні реформатори, наприклад, знаменитий глава Флорентійської республіки та приятель, якщо у Макіавеллі могли бути приятелі, або набагато більш обдарований Савонарола, канули в історію і погубили інших головним чином тому, що підміняли уявлення про реальне уявленнями про належне, бо і той і інший в якомусь сенсі втратили почуття реальності.

Макіавеллі не вірив у кінцевість історичного процесу. Все можна повернути, якщо правильно до цього підійти. Той, хто прийшов до влади один раз — зможе прийти двічі. Мораль завжди виправдає те, що пішло на користь більшості, навіть якщо для цього треба буде пожертвувати меншістю. Це закон корисності - і Макіавеллі першим сказав про це, отримавши славу філософа аморальності.

Висновки Проблема співвідношення засобів та цілей у політиці, мабуть, одна із основних проблем політичних систем. На питання доцільності використання «брудних» засобів неможливо однозначно відповісти, адже політика — мистецтво управління, а управління часто буває нав’язаним. Скоріш за все, питання використання засобів у політиці, є риторичним. Воно потребує відповіді, яку неможливо дати. Якщо повертатися до Макіавеллі, то його політична свідомість оправдує всі засоби, якими би бридкими та злодійськими вони не були.

Мабуть, політика та аморальність утворюють вічний синтез, тому не можуть існувати окремо. Розділяти їх, уявляючи гуманну політику з добрими засобами, було б утопічними надіями.

Якщо ж спробувати оправдати погляди Н. Макіавеллі, які засуджуються вже не одне століття, то треба звернути увагу, перш за все, на те, що флорентієць вірив у ефективність формули: користь для монарха — користь для народу. Якщо монарх жертвував мінімумом заради користі максимуму, то це не засуджувалося. Це можна підтримувати аж поки ти сам не потрапиш до того мінімуму, який збагатить більшість. Макіавеллі завжди будуть вважати «злим» генієм політики, а на питання співвідношення засобів та цілей у політиці - ніхто ніколи правильно не відповість.

Список використаної літератури

1.Алексеев А. С. Маккиавелли как политический мыслитель/ А. С. Алексеев. — М., 1980.

2.Баткин Л. М. Макьявелли и парадоксы «Я» на пороге Нового времени/ Л. М Баткин// Европейский человек наедине с самим собой. — М., 2010. — С. 741- 888.

3.Вилари П. Макиавелли и его время/ П. Вилари. — СПб., 1914.4.Жиль К. 4. Никколо Макиавелли/ К. Жиль. — М., 2005.

5.Макиавелли Н. Государь/ Н. Макиавелли.- М., 1990.

6. Макиавелли Н. Рассуждения на первую декаду Тита Ливия/ Н. Макиавелли.- М., 2010.

7.Макиавелли Н. Описание того, как избавился герцог Валентино от Вителлоццо Вителли, Оливеретто Да Фермо, синьора Паоло и Герцога Гравина Орсини/ Н.Макиавелли.- М., 1990.

8.Макиавелли Н. О военном искусстве/ Н. Макиавелли.- К., 1995.

9.Макіавеллі Н. Історія Флоренції/ Н. Макіавеллі.- М., 2010.

10.Стретерн П. Макиавелли за 90 минут/ П. Стретерн.- К., 2011.

11.Лимонов В. Л. Философия истории Н. Макиавелли/ В.Л. Лимонов// Общество. Среда. Развитие.- 2008. № 4(9).- 23- 33.

12.Баренбойм П. Максима Макиавелли. Уроки для России ХХІ века. Статьи, суждения, библиография/ П. Баренбойм.- М., 2008.

13.Темнов Е. Е. Н. Макиавелли/ Е. Е. Темнов.- М., 2009.

14.Тарасов В. Управление по Макиавелли/ В. Тарасов.- М., 2008.

Моррис Д. Новый государь. Новая версия Макиавелли для двадцать первого века/ Д. Моррис.- М., 2009.

15. Санктис де Ф. Макиавелли в книге: Никкола Макиавелли/ Ф. де Санктис // Кристалл.- СПб., 1998. — С. 625.

16. Юсим М. А. Макиавелли в России. Мораль и политика на протяжениипяти столетий/ М. А. Юсим.- М., 2008.

17. Юсим М. А. Этика Макиавелли/ М. А. Юсим.- М., 1990.

18. Макиавелли Н. Избранные произведения/ Н. Макиавелли.- М.:Худ.Лит., 1982.

19. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение: проблемы и люди/ Л. М. Баткин.- М., 1995. С. 345- 363.

20. Морис Ж. Разговор в Аду между Макиавелли и Монтескье/ Ж. Морис.-М., 2009.