Шевченко і Німеччина

Марк Твен так висловився про німецьку мову: «Німецька мова — мертва мова, бо лише мерці мають достатньо часу, щоб її вивчити». Так, вона дуже логічна, внормована, раціональна, що, зрештою, робить її нині максимально зручною для комунікації у ринкових взаєминах. Але цей чинник створює додаткові труднощі для перекладу, тим більше поезії Тараса Шевченка, де присутня велетенська палітра образів та барв. Тут бачимо ліризм і пафос, жалобу та злість, обурення аж до прокляття, іронію та смуток, — усе те, що увібрала трагічна доля українського народу, який лишень зараз потроху пізнає власний світ, бо наша історія, як і національна сутність, була за сімома замками, а ключі знаходились у загребущих руках «братніх ворогів». Щоб розуміти Т. Шевченка, треба зрозуміти Україну.

Кожний серйозний перекладач ставить собі за мету не лише ознайомити читача зі світом думок та почуттів художнього тексту іншої країни, а й збагатити власну літературу, поповнити її лексичну скарбницю. Останнє особливо актуальне тоді, коли у власній літературі не існує нічого подібного чи хоча б схожого за формою чи змістом твору, який перекладається. Цю думку розгортає відомий німецький перекладач Альфред Курелла у своїй післямові «Переклад „Кобзаря“ німецькою мовою»: «На перший погляд його вірші здаються якимись простими, спонтанними, імпровізацією, де лише за рахунок використання притаманних усній народній творчості засобів можна вловити деяку закономірність. Проте це лише на перший погляд. Хто глибше пізнає цю поезію, а якраз саме перекладач має таку нагоду побачити все точно, обдумано, навмисно зроблено, як спонтанність та несистемність вірша виявились спеціально застосованими художніми засобами… Проте він був кимось іншим, ніж просто імітатором чи епігоном. Шевченко використовував запозичені у народній творчості художні форми лише для того, щоб залишатися зрозумілим простому народові. З пісні запозичив поет і систему римування. Саме ритм і рима, а ніякі інші художні форми, можуть зробити пісню такою переконливою та водночас такою демократичною. Вони ніби ті зачіпки, за допомогою яких вірш закарбувався в пам’яті й швидко мандрує від села до села» . Всі ці фактори створювали додаткові труднощі для перекладачів поезії Т. Шевченка, в тому числі й німецькою мовою.

Праця над перекладами творів Тараса Шевченка німецькою мовою започаткована не в Німеччині, а на Буковині. Вже в 1870 р. тірольський письменник та гімназійний вчитель Йоганн Георг Обріст опублікував у Чернівцях збірочку уривків окремих поем та віршів поета. Але то були тільки переспіви. Роботу продовжив цілий ряд перекладачів-українців, серед котрих виділилися Сергій Шпойнаровський (два зошити перекладів у 1904 та 1906 рр.) й Олександр Попович (у часописі «Ruthenische Rundschau», 1904 р.). Але важко їхні переклади назвати вдалими. На їхньому фоні кращими були переклади Артура Боша, зроблені теж у Чернівцях. На початку ХХ ст. з’явилися переклади, здійснені Іваном Франком, що були опубліковані після його смерті Михайлом Возняком у Києві в 1930 р. у збірнику «Шевченко». Першим книжковим виданням перекладів Т. Шевченка на теренах Німеччини була збірка Юлії Вергінії, видана в Лейпцигу в 1911 р. «Ausgewдhlte Gedichte vou Taras Schewtschenko». Ця праця дуже сприяла популяризації письменника в Європі. З українською мовою тут допоміг Артур Зеліб, німець з Галичини. Під час Першої світової війни понад 30 перекладів творів Т. Шевченка опублікував у тижневику «Ukrainische Nachrichten» (1915;1917 рр.) поет, критик, перекладач Остап Грицай (1881−1954). На той час це були найкращі переклади Т. Шевченка німецькою мовою.

Після Першої світової війни до 1935 р. з перекладами творів Т. Шевченка виступили Анна Вуцкі, Густав Шпехт та Марія Мірчук; ґрунтовне дослідження «Шевченко в німецькій мові» опублікував у 1938 р. Роман Смаль-Стоцький.

У 1939 р. в Києві виходить збірка віршів Т. Шевченка німецькою мовою «Taras Schewtschenko. Ausgewдhlte Gedichte». Лише деякі з 308 них були підписані: це два вірші в перекладі І. Франка та три — С. Елленберга. Серед останніх — «Думи мої». Наведемо тут перші рядки відомого вірша в німецькому варіанті:

Dumen meine, Dumen meine,

Wie wird mir so wehe,

Wenn ich euch so stumm und traurig

Ausgereiht hier sehe!

Warum hat wie Staub der Steppe

Nicht verweht der Wind euch?

Nicht erstickt im Schlaf der Kummer

Wie ein eigen Kind euch?

«На жаль, тут порушено місцями порядок слів, деякі граматичні канони, наявна певна лексична несумісність (замість „приспано“ вжито „задушено у сні“, не кажучи вже про невідтворену реалію „думи“). Мабуть, і через ці чинники дана поезія в перекладі не просто лягає на пісенні ноти» — пише у своїй статті український вчений-мовознавець Тарас Кияк".

Після війни інтерес до поезії Т. Шевченка ще більше зріс. У 1951 р. у Східному Берліні вийшла збірка, до якої увійшли 59 творів у перекладі Еріха Вайнерта. Цього ж року в Москві видається двотомник під назвою «Der Kobzar» з перекладами того ж Е. Вайнерта, а також інших перекладачів — Альфреда Курелли, Геди Ціннер, Г. Гупперта. Цікавою є збірка поезій (56 перекладів), опублікована в 1955 р. у Вісбадені в антології української поезії «Die ukrainische Lyrik» (упорядник Ганс Кох).

На жаль, далеко не всі твори Тараса Шевченка перекладено німецькою мовою. Класична література практично не перекладається. Та й нерідко молода українська література проходить повз європейського читача.

Шведські переклади

Видатний шведський славіст Альфред Єнсен, що добре знав українську мову, написав дві книжки про творчість Тараса Шевченка, де зазначав: ЅВелика сила прийшла з України, справжній оновлювач української літератури… В історії всесвітньої літератури мало таких прикладів, щоб 26-літній поет виступив з такими зрілими творами перед народом, як Шевченко… В історії світової літератури він поставив собі пам’ятник, сильніший від бронзиЅ. У 1909 році перекладач вперше шведською мовою опублікував працю про Шевченка і навів у ній власні переклади вірша ЅЗаповітЅ і уривків з творів ЅГайдамакиЅ, ЅТополяЅ, ЅДо Основ’яненкаЅ. Окремі твори перекладав також Ярл Геммер. Рафаель Ліндквіст переклав «Заповіт», «Минають дні, минають ночі», а дослідниця Туре Ерікссон переклала вірші «Ликері», «Заповіт» та «Садок вишневий коло хати». У 2000 році вийшов переклад «Наймички».