Висновки. 
Трансформація різдвяної семантики як засіб художнього моделювання антисвіту в українській малій прозі ХХ ст.

Вивчення маловідомих творів української малої прози ХХ ст. переконливо доводить, що сакральне значення образу Різдва як однієї з найбільших християнських святинь постійно живила творчу уяву письменників. Проте сюжетно-образна специфіка творів, які репрезентували жанровий різновид різдвяного оповідання, засвідчує вплив суспільно-політичних чинників на динаміку його розвитку в різних дискурсах, що призвело до докорінної зміни жанрово-структурних ознак.

Як зазначає Н. Шевчук, різдвяне оповідання характеризується «невідштовхуванням міфологічного та соціально-історичного» [11, с. 13], у ньому зазвичай наявні елементи прадавньої міфології (космогонічних, календарних міфів), момент ініціації головного героя, а також темпоральна маркованість свят-вечора або Різдва, коли відбуваються докорінні зміни у світогляді персонажа [11, с. 13−14].

Розглянуті зразки малоформатного епосу засвідчують редукованість казково-фантастичних елементів у поетиці, проте головна увага письменників зосереджується саме на моменті вибору або другого народження (ініціації) героя (у П. Волиняка).

Семантика різдвяної ночі означає здійснення дива — народження Сина Божого, відтак світ має докорінно змінитися. Однак це життєдайне начало, притаманне європейській традиції різдвяної прози, в українському новелістичному дискурсі повністю зникає. Навіть більше — моделюючи антисвіт війни, хаосу навколишньої дійсності, автори демонструють перемогу деструктивного начала в суспільстві над гуманістичними цінностями.

Так, наприклад, на теренах материкової та Західної України символіка Різдва нерідко контрастувала із зображеною дійсністю, як-от у малій прозі К. Поліщука, виконуючи функцію соціальної критики. В еміграційному дискурсі викривальна функція різдвяної символіки репрезентована більш розлого і виразно: у творах Докії Гуменної, Олени Звичайної, Зосима Дончука, Ольги Горянки, Петра Волиняка сакральність й одухотвореність Різдва як символу вселенської гармонії, надії і добра протиставляються антигуманному світові насильства, зла і смерті, що асоціюються з жорстоким антисвітом сталінщини.

Таким чином, зазначимо, що різдвяна семантика засвідчує тяглість і неперервність духовних традицій українства, які були збережені всупереч усім драматичним моментам історії ХХ століття, і символізують незнищенність українського народу.