Проблеми адаптації дітей-сиріт

Зміст.

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичний аналіз проблем адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 1.1 Теоретичний аналіз зарубіжних та вітчизняних джерел щодо адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 1.2 Психологічні особливості адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 1.3 Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування — проблема сучасного суспільства
• 1.4 Організація соціально-психологічного супроводу прийомних сімей
• Висновки до першого розділу
• Розділ 2. Обґрунтування методологічного підходу до дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 2.1 Обґрунтування особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування
• 2.2 Методологія емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• Висновки до другого розділу
• Розділ 3. Емпіричне дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 3.1 Організація емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 3.2 Аналіз та інтерпретація результатів емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 3.3 Кореляційний аналіз особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• 3.4 Практичні рекомендації щодо адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях
• Висновки до третього розділу
• Висновок
• Список використаних джерел

Вступ.

Обґрунтування актуальності теми. Кожній дитині потрібно надати можливість повністю реалізувати свій потенціал. На сьогоднішній день в Україні в умовах економічної кризи, політичної і соціальної нестабільності, радикальної соціально-культурної трансформації постає проблема щодо необхідності розробки нових форм утримання та виховання дітей, які перебувають у особливо складних і дискомфортних умовах. Перш за все це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Роль сім'ї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була.

Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюють відомі науковці Г. Бевз [16], В. Кузьминський [24], А. Капська [76], С. Мещерякова [52], О. Нескучаєва [33], І. Пєша [42], І. Трубавіна [80], Н. Комарова та інші.

Зважаючи на актуальність проблеми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування, визнання урядом України доцільності функціонування прийомних сімей, як сімейних форм опіки, необхідність висвітлення як теоретичних, так і практичних аспектів технології створення та організації соціального супроводу прийомних сімей, визначено тему нашого дослідження: «Особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях» ..

Об'єкт дослідження — адаптація дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Предмет дослідження — особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Мета дослідження — теоретично та емпірично дослідити особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Концептуальна гіпотеза - існують відмінності в особливостях адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях.

Емпіричні гіпотези:.

1. Якщо в прийомну родину влаштовані діти, позбавлені батьківського піклування, то вони легше адаптуються до прийомної сім'ї, ніж діти-сироти;

2. Чим молодший вік влаштування дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування в прийомну сім'ю, тим легше проходитиме процес адаптації;

3. Якщо дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування влаштована до неповної прийомної родини, тоді їй складніше адаптуватися.

Завдання дослідження:.

1. Теоретично обґрунтувати проблеми особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

2. Підібрати психодіагностичний інструментарій роботи.

3. Емпірично дослідити особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

4. Проаналізувати отримані результати.

адаптація дитина сирота прийомна сім'я.

5. Розробити практичні рекомендації щодо особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Методологічну основу дослідження становлять:.

— гуманістичний і діяльнісний підходи, які розглядають діяльність як основу розвитку та саморозвитку дитини і забезпечують успішну адаптацію (Б.Г. Ананьєв, Г. О. Балл, І.Д. Бех, Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін та ін.);

— міждисциплінарний підхід, який дозволяє розглядати феномен адаптації дитини до умов середовища і проблеми соціально-психологічного захисту з позицій філософії, соціології, психології, педагогіки та інших наук (І.А. Зязюн, С. Д. Максименко, Н. Г. Ничкало, С.Л. Рубінштейн та ін.);

— методологічні засади особистісно-орієнтованої освіти (Є.В. Єгорова, Н.І. Литвинова, В. Ф. Моргун, О. М. Отич, В. Г. Панок, В. В. Рибалка, В. В. Синявський, С.О. Сисоєва, Л. О. Хомич, О.Я. Чебикін та ін.).

Методи дослідження:

— теоретичні: теоретичний та порівняльний аналіз філософської, соціологічної та психолого-педагогічної літератури, синтез, а також систематизація та узагальнення одержаної інформації з метою вивчення змісту базових понять проблеми дослідження;

— емпіричні: методи аналізу продуктів діяльності, опитування, бесіди, вивчення робочої документації та узагальнення отриманого досвіду діяльності, тестування;

— обробки та інтерпретації: отримані в ході дослідження дані оброблялися методами математичної статистики (для виявлення взаємозв'язку емпіричних розподілів ми використовували коефіцієнт кореляції r-Пірсона, для порівняння двох вибірок t-критерій Стьюдента) з наступною кількісною, якісною інтерпретацією та змістовним узагальненням даних.

Методики дослідження:.

1. Методика дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонд (адаптована А.К. Осницьким) — для виявлення особливостей соціально-психологічної адаптації;

2. Методика виявлення рівня асертивності (В. Капоні, Т. Новак) — для виявлення рівня асертивності;

3. Опитувальник оцінки рівня товариськості (В.Ф. Ряховський) — для виявлення рівня товариськості особистості;

4. Опитувальник FACES-3 «Шкала сімейної адаптації та згуртованості» (Д. Олсон) — для виявлення згуртованості та гнучкості (адаптації) сімейних стосунків;

5. Методика виміру особистісної та ситуативної тривожності Ч.Д. Спілбергера (адаптована Ю.Л. Ханіним) — для виявлення рівня ситуативної та особистісної тривожності.

Досліджувані (вибірка). Загальна кількість досліджуваних — 60 осіб. Для вирішення мети, розв’язання задач та підтвердження гіпотез нашого емпіричного дослідження вибірка відбиралася за такими характеристиками:

— 30 осіб — діти-сироти, які виховуються в прийомних сім'ях протягом одного року, влаштовані до родини у віці шести років та на момент дослідження діти виховуються в неповних родинах (15 дівчат і 15 хлопців);

— 30 осіб — діти, позбавлені батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях протягом трьох років, влаштовані до родини у віці до п’яти років та на момент дослідження виховуються обома прийомними батьками (15 дівчат і 15 хлопців).

Особлива увага приділялася питанням етики наукового дослідження — використання отриманих індивідуальних даних: усі згадування про дані досліджуваних та посилання на них приводяться в закодованому вигляді; зберігалась конфіденційність та анонімність досліджуваних.

Теоретична значущість роботи полягає у визначенні особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Практична значущість полягає у розробці оптимізованих критеріїв адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:.

— розкрито значення особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування через пошук відмінностей;

удосконалено:.

— рекомендації для соціальних працівників та прийомних батьків щодо адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомній сім'ї.

Структура дипломної роботи: дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та літературних джерел — 81; ілюстрована 8 рисунками та 9 таблицями; вміщує 11 додатків.

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблем адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

1.1 Теоретичний аналіз зарубіжних та вітчизняних джерел щодо адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання проблеми адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях. За даними сучасних досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців (Г.М. Бевз, І.В. Пєша, С.А. Воскобойнікова, Б. С. Кобзар, А.А. Ліханов, Н.Ф. Міщенко, А.М. Нечаєва, Є.М. Рибінський, В. С. Яковенко, Л. Є. Просандєєва, Є.О. Смірнова, І.В. Дубровіна, Й. Лангмейер і З. Матейчек та ін.), у прийомних дітей, які виховуються в прийомних сім'ях короткий проміжок часу проглядається стійка тенденція виникнення психічної деривації, яка в свою чергу стає бар'єром для адаптації у прийомній сім'ї. Основними типами психічної депривації є материнська, сенсорна, емоційна, соціальна, комунікативна та рухова. Такий поділ умовний, оскільки на дитину впливає одразу кілька видів психічної депривації.

Найбільш травмуючим типом психічної депривації, на думку більшості дослідників, є емоційна, оскільки емоції виступають основним компонентом усіх стадій організації поведінки людини і є фундаментом формування базової довіри до світу. У дітей, які опинилися з певних причин в умовах психічної депривації, спостерігаються відхилення емоційного розвитку у 70−80% випадків. Емоційну депривацію низка авторів (Дж. Боулбі, В. В. Ковальов, А. Маслоу, А. Фройд, Є. Фурман, В.С. Мухіна) розглядає як особливу форму психотравмуючих факторів, в яких дитина повністю або частково позбавлена необхідних їй емоційних впливів (ласки, піклування, уваги, обіймів тощо). Причинами появи емоційної депривації виступають такі чинники, як відсутність спілкування з родичами (особливо з матір'ю); деформація родинних зв’язків; дефіцит і відсутність любові, ласки, уваги з боку значущого дорослого; обмеженість кола спілкування в інтернаті; жорстка регламентація розпорядку дня; формальне ставлення персоналу до формування особистості дитини; відсутність диференційованого підходу до кожної дитини з боку вихователів; відсутність свободи вибору та дій; брак довірливих відносин в колективі та ін. Н. М. Комарова [8], Г. М. Бевз [10], Л. С. Волинець основними наслідками емоційної депривації називають високий рівень тривожності, агресивності та фрустрації, специфічність страхів, неадекватність самосприйняття, невпевненість у собі, низький рівень самооцінки, невміння розпізнавати та диференціювати емоційні стани себе та оточуючих, низький рівень емпатії відчуття ворожості до соціуму; закомплексованість.

Специфіка умов утримання і проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є причиною не досить ефективної адаптації та соціалізації вихованців інтернатів у майбутньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом. Ці діти, як правило, не володіють засобами, що допомагають перебороти страх, не отримують стимулу до активної пізнавальної діяльності, не вміють поділитися своїми переживаннями із дорослими. Перебуваючи по декілька років в інтернатних закладах, вони набувають негативних властивостей та якостей, оскільки не засвоюють усього комплексу необхідних соціальних ролей, у них не формуються ті властивості та якості, які потрібні, щоб адекватно сприймати соціальну реальність, оцінювати її та приймати свідомі рішення щодо власних дій у конкретних ситуаціях. Не абияку роль тут відіграють стерильне середовище інтернатних закладів та діюча у них система виховання і освіти.

Проблема емоційної депривації ускладнюється ще й тим, що серед вихованців дитячих закладів є ті, які юридично не підлягають усиновленню і разом з тим не можуть повернутися до біологічної родини через низку причин: позбавлення батьківських прав, визнання батьків безвісно-відсутніми або недієздатними, оголошення їх померлими, хвороба або похилий вік батьків, перебування їх у місцях позбавлення волі тощо). Як правило, такі діти залишаються в інтернатних закладах до закінчення школи так і не маючи можливості для проживання в сім'ї. Вирішенням цієї проблеми стала така форма державної опіки як прийомна сім'я.

Пошуком оптимальних умов для повноцінного розвитку та соціалізації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування займалися такі дослідники, як Л.І. Божович [9], А. М. Прихожан [13], Н. Н. Толстих [26], М.І. Лісіна [35], І.А. Фурманов та ін. Вони писали, що нормальний соціально-психологічний розвиток дітей вимагає не соціальної ізоляції їх, а інтеграції в соціум, діти повинні отримувати повноцінні емоційні контакти з близькими людьми. Прийомні батьки, як і біологічні піклуються про здоров’я, моральний та фізичний розвиток своїх вихованців, створюють належні умови для їхньої освіти та ведуть підготовку до самостійного життя, формують почуття захищеності. Отже, проблемі неспроможності державної інтернатної системи забезпечити повноцінний психічний розвиток та соціалізацію своїх вихованців присвячено велику кількість публікацій, і всі дослідники наголошують на тому, що найбільш природним середовищем для виховання дітей є сім'я.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Проаналізувавши літературні джерела з проблеми функціонування прийомних сімей, ми помітили, що більшість авторів сходяться на думці про те, що сиротам необхідна не просто сім'я, а батьки, які володіють певними ресурсами для їх інтеграції в сім'ю та суспільство, батьки, підготовлені до професійної роботи з дитиною, яка має деприваційні порушення. Адже за відсутності зусиль для компенсації емоційної депривації виникають стійкі емоційні розлади, що впливають на все майбутнє життя дитини. Тому невирішеною частиною проблеми ефективності функціонування прийомних сімей є аналіз її ресурсів як ефективних чинників компенсації наслідків емоційної депривації в дітей. Природним середовищем для виховання дітей є сім'я, яка володіє певними ресурсами, що створюють підґрунтя для забезпечення основних потреб дитини та сприяють всебічному розвитку особистості.

Слід зазначити, що підготовка батьків до створення прийомної сім'ї значною мірою визначає хід подальших заходів, успішну адаптацію, благополуччя майбутньої сім'ї та дитини в цілому. Ефективна робота на даному етапі, з одного боку, позбавить батьків невпевненості, надмірної тривожності, допоможе уникнути помилок, а з другого — дасть змогу на етапі створення прийомної сім'ї гарантувати дітям, що будуть влаштовані на виховання, повне забезпечення їхніх прав, свобод і повноцінне задоволення як матеріальних, так і духовних потреб.

Прийомна сім'я, як новий соціальний інститут має сенс тільки в тому випадку, коли комплексно і системно проводиться: робота з кризовими сім'ями, щоб діти могли повертатися з прийомних сімей в біологічні, оскільки пріоритет рідної сім'ї є абсолютним, робота по підбору тих людей, котрі беруть дітей під опіку, оскільки метою всіх соціальних інститутів і їх діяльності є повернення дитини в рідну сім'ю, а якщо такої нема — в сім'ю тих, хто усиновлює, здійснюється соціальна підтримка, тобто заходи стосовно перспективи «державних дітей» після досягнення ними повноліття: вирішення проблем житла, працевлаштування, навчання, матеріального забезпечення.

Саме шляхом створення альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, можна реалізувати вимоги міжнародних документів щодо забезпечення права дитини, перш за все дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування — зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння (Л.С. Волинець).

Адаптація у різних дітей проходить по-різному. Тут багато що залежить і від віку дитини, і від рис її характеру. Велику роль відіграє досвід минулого життя. Якщо дитина до входження у прийомну сім'ю жила в біологічній родині проблеми будуть одні. Дитина, яка певний час прожила у будинку дитини, а потім у дитячому будинку, інтернаті інакше буде реагувати на нові умови. Перші реакції і самопочуття у кожного при цьому буде різне. Хтось перебуватиме в гарному, збудженому стані і прагнути все подивитися, всього торкатися, а якщо хтось є поруч, попросити показати, розповісти про те, що навколо. Під впливом нових вражень може виникнути перезбудження, метушливість, бажання побешкетувати. А хтось в новій обстановці злякається, буде притискатися до дорослого, намагаючись як би затулитися (уберегтися) від потоку вражень. Реакція на членів прийомної сім'ї у дитини також буде різна. Хтось не буде нікому віддавати переваги і стане однаково ставитися як до тата, так і до мами. Частіше за все дитина спочатку віддає перевагу комусь одному з прийомних батьків.

Але, незважаючи на ці відмінності, в поведінці дітей можна відзначити деякі загальні закономірності. Поведінка і самопочуття дитини не залишається постійним, воно змінюється з часом у міру того, як дитина освоюється в новій обстановці. Як зазначають психологи, при адаптації дитини в нових умовах є декілька стадій.

Першу стадію можна охарактеризувати як «Знайомство», або «Медовий місяць». Тут наголошується випереджальна прихильність один до одного. Батькам хочеться обігріти дитину, віддати йому всю накопичену потребу в любові. Дитина відчуває задоволення від свого нового положення, він готовий до життя в родині. Він із задоволенням виконує все, що пропонують дорослі. Багато дітей відразу ж починають називати дорослих татом і мамою. Але це зовсім не означає, що вони вже полюбили — вони тільки хочуть полюбити нових батьків.

Ви помітите, що дитина відчуває і радість, і тривогу одночасно. Це призводить багатьох дітей у гарячково-збуджений стан. Вони метушливі, непосидючі, не можуть довго зосередитися на чомусь, хапаються за багато речей, які часом навіть їм не по силам. Слід зазначити, що перед дитиною в цей період з’являється багато нових людей, яких він не в змозі запам’ятати, іноді дитина може забувати, де тато-мама, не відразу скаже, як їх звуть, плутає імена, родинні стосунки, запитує «як тебе звати», «а що це» багато разів на одну й ту ж річ або людину. І це не тому, що в дитини погана пам’ять або вона недостатньо розумна. Таке відбувається тому, що мозок дитини поки не в силах запам’ятати і засвоїти ту масу нових вражень, що обрушилися на неї, або тому, що її дуже потрібно зайвий раз поспілкуватися, підтвердити, що це дійсно її нові батьки. І в той же час, досить часто, зовсім несподівано і, здавалося б, у невідповідний час, діти згадують біологічних батьків, епізоди, факти з колишнього життя, починають спонтанно ділитися враженнями. А ось якщо спеціально питати про колишнє життя, деякі діти відмовляються відповідати або говорять неохоче. Це не свідчить про погану пам’ять, а пояснюється великою кількістю вражень, які дитина не в змозі засвоїти.

Другу стадію можна визначити як «Повернення в минуле», або «Регресія». Перші враження схлинули, ейфорія пройшла, встановився певний порядок, починається кропіткий і тривалий процес притирання, звикання членів сім'ї один до одного — взаємна адаптація. Дитина розуміє, що це — інші люди, в родині - інші правила. Вона не відразу може пристосуватися до нових відносин, раніше дитина майже беззаперечно підкорялася правилам, поки це було в новинку. Але ось новизна зникла, і вона пробує себе вести як раніше, придивляючись, що подобається, а що не подобається оточуючим. Відбувається дуже хвороблива поломка сформованого стереотипу поведінки. Як зазначають психологи, в цій стадії у дітей можуть відзначатися такі симптоми, як:

— фіксація на чистоті, охайності або, навпаки, бруду і неохайності;

— почуття безпорадності або почуття залежності;

— надмірна заклопотаність своїм здоров’ям, перебільшені скарги, підвищена чутливість, відмова від нового, незрозумілі напади люті, плачучи, втоми або тривоги, ознаки депресії і т.д.

У ці місяці часто виявляються психологічні бар'єри: несумісність темпераментів, рис характеру, звичок прийомних батьків та навичок дитини. У дітей, які виховувалися у дитячих будинках, за час перебування в них формується свій ідеал сім'ї, в кожному живе очікування тата з мамою. З цим ідеалом зв’язується відчуття свята, прогулянок, ігор. Дорослі ж, зайняті життєвими проблемами, не знаходять для дитини часу, залишають наодинці з самим собою, вважаючи його великим («Йди, пограй, займись чим-небудь. «). Або надмірно опікують дитину, контролюючи кожен її крок.

У багатьох дорослих, що зіткнулися з цими проблемами, не вистачає сил, а головне терпіння дочекатися поки дитина зробить те, що їм потрібно. Особливо яскраво в цей період проявляються: відсутність знань про особливості віку, умінь встановлювати контакт, довірчі відносини і вибирати потрібний стиль спілкування. Спроби опертися на свій життєвий досвід виховання своїх рідних дітей, на те, що їх так виховували, часто зазнають поразки.

1.2 Психологічні особливості адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Роль сімейного середовища у формуванні особистості дитини, його детермінантність, цінність та незамінність для просоціального виховання, адаптації та соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування розглядали у своїх працях А. Капська [10], А. Макаренко [12], А. Мудрик [23], Г. Овчарова [28], М. Стельмахович [56], В. Сухомлинський [45], М. Фіцула.

Психічні та фізіологічні особливості розвитку дітей в умовах депривації (в закритих закладах державного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування) були предметом дослідження Дж. Боулбі [12], І. Дубровіної [4], Є. Захарченко [69], Т. Землянухіної [34], Н. Карасєвої [18], В. Корнєвої [20], Й. Лангмейера [8], М. Лісіної [7], З. Матейчик [9], В. Мухіної [10], А. Прихожан [30], А. Рузської [15], О. Тимошенко [6], Н. Толстих.

Оскільки проблема сирітства та соціального сирітства є явищем багатоаспектним і як негативне явище сучасності вивчається з різних позицій: філософської, соціологічної, соціально-педагогічної, культурологічної, медико-соціальної, юридичної, психологічної.

Вивчення даної проблеми з позиції психології дозволяє стверджувати, що причиною викривлення особистісного досвіду дитини можна вважати вплив фактора депривації, тобто відсутність, обмеження або недостатність матеріальної й духовної турботи про дитину, необхідних для її виживання і повноцінного розвитку. Вивчення досвіду життєдіяльності таких дітей у різних соціумах підтверджують значення ранньої депривації для появи індивідуально-особистісних відхилень у вигляді стимульних бар'єрів, які породжують викривлення соціальних відносин і соціального досвіду дитини.

Зокрема психічна депривація робить особливо актуальним для особистості дитини сам «момент відчуження». Цей психотравмуючий комплекс зберігається у дитини протягом всього життя. Розглядаючи депривацію як систему стимульних бар'єрів науковці виокремлюють такі їх види:

а) матеріальні - недостатньо матеріальних засобів для виживання і розвитку;

б) соціальні - недостатньо спілкування і досвіду соціальних відносин;

в) пізнавальні - сенсорні, мовленнєві, смислові, відсутність умов для розвитку сенсорної чутливості, розвитку мовлення, сформованості понятійного апарату;

г) емоційні - відсутність емоційної турботи й емоційного прийняття дитини.

Ці бар'єри призводять до порушень і викривлення індивідуального і особистісного розвитку дитини-сироти і є основою для появи повної проблеми. Яка може бути охарактеризована як особливий психічний стан внутрішньої незахищеності, що викликає викривлення соціальних відносин, тобто соціальну дезадаптацію — відхилення у пристосуванні до соціального середовища. Діти, які з раннього віку залишаються без батьківської опіки, за деякими неявними психологічними характеристиками відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ї: за одними параметрами вони перебувають на рівні своїх ровесників, чи навіть випереджають їх, за іншими — різко відстають не тільки від своїх однолітків, але й від більш молодших. Наслідки цих відхилень проявляються і в дорослому житті, до якого колишні вихованці дитячих будинків та інтернатів досить важко адаптуються.

Проблема адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування до умов сімейних форм виховання, особливо в прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу, відносно нова для спеціалістів та українського суспільства в цілому, тому ця проблематика практично не вирішувалася. Предметом дослідження науковців ще не були психолого-педагогічні умови адаптації, інтеграції та виховання дітей в умовах прийомної сім'ї.

Велика кількість природних (зростання смертності внаслідок погіршення екологічної ситуації, поширення невиліковних хвороб, погіршення якості життя тощо), соціальних (збільшення кількості розлучень, поширення алкоголізму та наркоманії та ін.) і культурних (знецінення сім'ї, взаємне відчуження школи, сім'ї та громадськості і т.д.) чинників зумовлюють поширення явища соціального сирітства — коли діти юридично або фактично опиняються поза просоціальним виховним впливом небайдужих, близьких дорослих. На державному рівні усвідомлюється нагальна потреба задоволення запитів дитини в її соціальній компетентності, що гармонійно поєднує психічне здоров’я та успішну просоціальну діяльність на основі взаємодії з іншими.

Перебування дітей у складних умовах, нехтування їхніми потребами протягом тривалого часу створює загрозу для їх розвитку й адаптації у прийомних сім'ях. Досвід проживання дітей у важких життєвих умовах зовнішньо може не проявлятися, проте слід пам’ятати про його можливі негативні наслідки. Для кожної дитини, яка влаштовується у прийомну сім'ю, існують чинники ризику, що ускладнюють її адаптацію до нових умов життя. Умовно їх можна поділити на дві групи:

I група — чинники, що пов’язані з біологічною сім'єю прийомної дитини та умовами її попереднього проживання;

II група — чинники, пов’язані з особливостями психічного розвитку самої дитини, отриманими внаслідок втрати опіки з боку біологічних батьків (див. табл. 1.1.).

Щоб встановити, наскільки обтяжливим є анамнез розвитку дитини в кількісних показниках, кожному патологічному чиннику встановлюються відповідні оцінки в балах.

Таблиця — 1.1 Чинники ризику, що ускладнюють адаптацію дитини до умов життя у прийомній сім'ї.

Кількість балів по першій та другій групі чинників, як правило, не збігається. Це свідчить, що одні і ті самі об'єктивні чинники мають різний патологічний вплив на дітей і тим самим потребують різних корекційних впливів.

В Україні, як і в інших країнах, значна частина дітей, які потребують соціальної опіки, це діти, які залишилися без батьківської опіки з різних причин. Першою такою причиною є сирітство — це соціальне явище, зумовлене наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, котрі залишилися без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх у встановленому порядку недієздатними, такими що пропали безвісті. Статистика свідчить, що в нашій державі, з 90 тис. дітей, які втратили батьківську опіку, тільки кожна десята є біологічна сирота, тобто та дитина, яка втратила батьків в наслідок трагічних обставин. Інша ж частина — діти живих батьків, але котрі в силу різних причин відмовились виконувати батьківські обов’язки стосовно своїх дітей. Таких дітей називають соціальними сиротами. Отже, це особлива соціально — демографічна категорія дітей, котрі внаслідок соціальних, економічних та морально — психологічних причин стали сиротами при живих батьках. До цієї категорії відносять також і безпритульних дітей.

Важливу роль у системі державного влаштування соціальних сиріт в Україні виконують сімейні форми виховання неповнолітніх. Їх завданням є утримання дитини, що потрапила в кризову ситуацію, в сімейному оточенні з метою адаптації та соціалізації до умов сьогодення. При цьому на прийомних батьків покладаються задачі:

1. психологічної, соціальної, педагогічної підтримки дітей;

2. втілення програми реабілітації основних сфер життєдіяльності дитини на основі отриманих діагностичних результатів;

3. індивідуальна робота з дитиною, щоб максимально забезпечити її нормальний розвиток.

Такі обов’язки вимагають від прийомних батьків особливих моральних якостей особистості, ґрунтовної науково-практичної підготовки, забезпеченості методичною базою, тощо.

1.3 Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування — проблема сучасного суспільства.

Стабільність держави, її економічний розвиток значною мірою залежить від фізичного та духовного розвитку дитини, ставлення держави до проблем дітей, їх інтересів та потреб.

Для будь-якого суспільства характерним є такий зв’язок: зі зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві активно виявляється феномен соціального сирітства — зростає кількість дітей, які залишаються без батьківського піклування. Ця ознака, на жаль, не обминула і нашого суспільства.

Помітною тенденцією останніх років є відокремлення сім'ї від батьківства. Насамперед вона проявляється у значному збільшенні неповних сімей, часто в результаті свідомої відмови від реєстрації шлюбу, з метою отримання соціальної допомоги від держави. Все це і призводить до поширення сирітства в Україні, що має особливо загрозливий характер для такої його складової, як соціальне сирітство.

Соціальне сирітство — соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню до дитини. Соціальні сироти — це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишилися без батьківського піклування, за умови відсутності можливостей, умов або бажання у батьків виконувати свої батьківські обов’язки. До них належать також безпритульні та бездоглядні діти, тобто «діти вулиці». Основними причинами залишення дітей без батьківського піклування є:

соціально-економічні, пов’язані із зубожінням сімей (безробіття обох або одного з батьків, жебрацтво батьків, тривала відсутність батьків, відсутність постійного житла, розлучення батьків);

морально-етичні (асоціальний спосіб життя батьків, різні види залежності, примушення дітей до жебракування, злочинні діяння батьків, різноманітні форми насильства, спрямованого на дітей);

психологічні (суб'єктивні) — раннє або позашлюбне материнство; дисфункційність сім'ї (неповна, новоутворена, багатодітна, сім'я інвалідів), нездорова емоційна атмосфера в сім'ї, конфліктність її членів;

медичні - наявність хвороб у батьків, що унеможливлюють виконання батьківських обов’язків.

Недосконалість сьогоденного буття призводить до нових, не передбачених чинним законодавством причин поширення соціального сирітства. Так, наприклад, останнім часом дедалі частіше трапляються випадки, коли батьки приводять своїх дітей до притулків для дітей, медичних закладів і залишають їх там, відмовляючись при цьому виконувати стосовно них свої батьківські обов’язки.

Вирішення проблем дітей, які потребують соціального захисту, законом покладено на органи опіки та піклування. Безпосереднє виконання функцій щодо виявлення таких дітей, їх влаштування покладаються на служби у справах дітей, охорони здоров’я, соціального захисту населення, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, відділи (управління) освіти. Перебуваючи у постійному контакті, вони зобов’язані вживати всіх можливих заходів щодо захисту прав та інтересів дітей, які залишилася без батьківського піклування, були покинуті, виховуються у сім'ях опікунів, інтернатних закладах (у тому числі приватних), надавати допомогу органам опіки й піклування у своєчасному побутовому влаштуванні таких дітей.

За останні п’ять років в Україні визначилася стійка тенденція до щорічного збільшення кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За даними Державного комітету статистики України у 2014 році налічувалося близько 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім'ю, у природне соціально-педагогічне середовище, що спроможне впливати на виховання дитини. Саме в сім'ї формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як особистості.

Саме шляхом створення альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, можна реалізувати вимоги міжнародних документів щодо забезпечення права дитини, перш за все дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування — зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння. Такою альтернативною формою соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є прийомна сім'я.

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» «прийомна сім'я — сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання та спільне проживання». Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім'ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

Метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомні діти влаштовуються в сім'ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання професійно — технічних чи вищих навчальних закладів, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

Отже, відповідно до закону, прийомна сім'я — це сім'я або особа, що не перебуває в шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. Порядок прийому дітей в сім'ю встановлено Положенням про прийомну сім'ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565 (див. додаток А). Ті, хто взяли дітей у прийомну сім'ю, є прийомними батьками, а влаштовані в сім'ю діти — прийомними дітьми. Прийомні батьки — подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Усиновлена дитина приймається в сім'ю на правах біологічної дитини з усіма правовими наслідками, в прийомну сім'ю — до досягнення ними повноліття (18 років), а у разі продовження навчання — до 23 років або до закінчення ними відповідного навчального закладу. Тобто, сімейних правовідносин між прийомними батьками і прийомними дітьми не виникає. За прийомними дітьми зберігається статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Це передбачає збереження за дитиною раніше призначених аліментів, пенсій та інших державних виплат. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей відповідно до механізму єдиного фінансового забезпечення «гроші ходять за дитиною». В прийомну сім'ю влаштовуються діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування.

Дитина, позбавлена батьківського піклування, — це дитина, яка залишилася без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням батьків померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцеперебування, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинута дитина, дитина, батьки яких невідомі, дитина, від якої відмовились батьки, та безпритульні діти. Статус дитини, позбавленої батьківського піклування, надається дітям [16]:

1. батьки яких позбавлені батьківських прав;

2. які відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав;

3. батьки яких визнані безвісно відсутніми;

4. батьки яких оголошені судом померлими;

5. батьки яких визнані недієздатними;

6. батьки яких відбувають покарання в місцях позбавлення волі;

7. батьки яких перебувають під вартою на час слідства;

8. батьки яких знаходяться у розшуку органами внутрішніх справ;

9. у зв’язку з тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки.

Дитина-сирота — це дитина, в якої померли чи загинули батьки, що підтверджується свідоцтвом про смерть кожного з них. Особливістю прийомної сім'ї як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залишились без батьківського піклування, є те що [16]:

1. дитина, яка виховується в прийомній сім'ї, не позбавляється статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги передбачені законодавством для таких категорій дітей;

2. кандидати в прийомні батьки обов’язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов’язаних із приходом в сім'ю нового вихованця, опанування соціального статусу — вихователя прийомної дитини;

3. прийомні батьки у вирішені проблем прийомної дитини співпрацюють з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім'ї. Соціальний працівник виступає посередником між прийомною сім'єю і державними структурами, які опікуються проблемами дітей;

4. утримання прийомної дитини в сім'ї фінансується державою, одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;

5. сім'я отримує статус «прийомної» на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, між прийомними батьками та органом, який приймає рішення про створення прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання, який визначає права та обов’язки обох сторін.

Кандидати у прийомні батьки подають до органу, який утворює прийомну сім'ю, такі документи [36]:

— заява кандидатів у прийомні батьки;

— копії паспортів кандидатів у прийомні батьки;

— довідка про склад сім'ї;

— копія свідоцтва про шлюб;

— довідка про стан здоров’я кандидатів у прийомні батьки та членів сім'ї, які проживають разом з ними (довідка про відсутність хронічних захворювань, обстеження нарколога, венеролога, психіатра);

— довідка про доходи потенційної прийомної сім'ї;

— довідка про проходження навчання кандидатів у прийомні батьки і рекомендація центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді щодо включення їх у банк даних про сім'ї потенційних прийомних батьків;

— письмова згода всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з кандидатами у прийомні батьки, на утворення прийомної сім'ї, засвідчена нотаріально.

Допомогу в підборі дітей та налагодженні контактів з ними надає служба у справах дітей. Дітей можна брати на виховання з державних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського виховання, з дитячих будинків, будинків дитини, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, притулків для неповнолітніх, лікарень, центрів соціально-психологічної реабілітації. Після проходження навчання і реєстрації у службі у справах дітей кандидати ознайомлюються з банком даних на дітей і поступово визначаються з взаємодобором дитини. Далі необхідно будете відвідувати установу, в якій перебуває дитина, з метою встановлення з нею контакту. У разі коли Районна державна адміністрація прийме рішення про створення прийомної сім'ї, і дитина стане членом родини кандидатів в прийомні батьки.

Держава надає постійну соціальну підтримку прийомним сім'ям. Місцеві відділи у справах сім'ї, дітей та молоді щороку забезпечують безкоштовне оздоровлення прийомних дітей у дитячих оздоровчих закладах. Для здійснення соціального супроводження за прийомною сім'єю закріплюється соціальний працівник відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді надаватимуть комплекс правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та інформаційних послуг, спрямованих на створення належних умов функціонування прийомної сім'ї. Обласні центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо періодично, але не рідше ніж раз на два роки, будуть навчати, щоб підвищити виховній потенціал прийомної сім'ї.

Якщо у прийомній сім'ї виникнуть несприятливі умови для виховання дітей та спільного проживання (важка хвороба прийомних батьків, зміна їх сімейного стану, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей), або батьки не будуть виконувати обов’язки щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей, або ж дітей повернуть рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю) чи дитина досягне повноліття, то договір буде розірвано.

Раз на рік місцева служба у справах дітей готує звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей у прийомній сім'ї на основі інформації, що надається соціальним працівником, який здійснює соціальне супроводження родини, вихователем дошкільного навчального закладу або класним керівником загальноосвітнього навчального закладу, де навчається дитина, дільничним лікарем-педіатром, дільничним інспектором місцевого відділку міліції. Прийомні батьки обов’язково ознайомлюються зі складеним звітом, який затверджується начальником служби у справах дітей.

1.4 Організація соціально-психологічного супроводу прийомних сімей.

Як свідчать наукові дослідження з психології, влаштування нерідних дітей у прийомні сім'ї призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини. Тому адаптація, ефективне функціонування прийомної сім'ї, відновлення її виховного потенціалу вимагає постійної підтримки.

Організація роботи з підтримки функціонування прийомної сім'ї має ґрунтуватися на засадах неперервності, професійності, міжвідомчої взаємодії та етапності. На початковому етапі функціонування прийомної сім'ї здійснюється початкова підтримка. Вона потрібна для сприяння адаптації сім'ї і прийомної дитини до нових умов проживання, пошуку ефективних способів взаємодії. Подальша підтримка спрямована на розв’язання проблем розвитку прийомної дитини в різні періоди її становлення чи проблем функціонування сім'ї, які обмежують її можливості в наданні опіки прийомній дитині. Процес надання підтримки прийомним сім'ям здійснюється шляхом соціального супроводу. На сьогоднішній день організацію та здійснення соціального супроводу прийомних сімей покладено на Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Важливими організаційними заходами з підтримки прийомних сімей та прийомних дітей є [22]:

— аналіз дотримання державних гарантій прийомним сім'ям та забезпечення прав прийомних дітей;

— щорічний огляд функціонування сім'ї та розвитку прийомної дитини;

— організація заходів щодо надання благодійної допомоги прийомним сім'ям;

— сприяння розвитку груп взаємодопомоги прийомних батьків (групи зустрічей);

— організація навчання членів прийомних сімей (наприклад, проведення літньої школи для прийомних сімей).

Соціальний супровід прийомних дітей - вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки, реабілітації та соціалізації прийомних дітей (див додаток В). Основний принцип роботи соціального працівника, який здійснює супровід прийомних дітей — індивідуальний підхід до кожної дитини. Це сприятиме повноцінній адаптації, соціалізації, реабілітації/ збереженню її здоров’я тощо. Визначальними завданнями соціального супроводу прийомних дітей є [15]:

— робота по забезпеченню вікових потреб дітей;

— здійснення реабілітаційних заходів (медичних та оздоровчих, освітянських, соціальних та правових);

— захист прав прийомних дітей (майнових, житлових, особистісних);

— підтримка контактів дитини з її біологічними родичами;

— залучення різних видів додаткової допомоги прийомним дітям;

— підготовка щорічного звіту про стан та розвиток дитини у прийомній сім'ї.

Основними формами роботи соціального працівника щодо реалізації плану соціального супроводу прийомних дітей є [24]:

— відвідування на дому;

— зустрічі, прогулянки з прийомними дітьми;

— підтримка телефонних контактів (робота щотижневої телефонної години);

— консультування прийомних дітей;

— організація зустрічей з біологічними родичами і спостереження за перебігом цих зустрічей;

— представлення інтересів прийомних дітей в установах та закладах;

— організація навчальних програм для прийомних дітей;

— щорічний аналіз стану та розвитку прийомних сімей.

Для виконання поставлених завдань та вирішення нагальних питань розвитку прийомної дитини соціальний працівник налагоджує співпрацю з різними фахівцями та державними службовцями.

План соціального супроводу - це план спільних дій соціального працівника та прийомних батьків щодо адаптації та соціалізації прийомних дітей та підтримки прийомних сімей. План соціального супроводу складається соціальними працівниками після підписання угоди про влаштування дитини у прийомну сім'ю відповідно до визначених завдань і містить у собі дві частини (див. додаток Б). Для прийомної дитини план соціального супроводу (частина перша) складається за такими напрямками [16]:

— соціально-економічний;.

— юридично-правовий;.

— соціально-психологічний;.

— соціально-медичний;

— соціально-педагогічний.

Проживання та сімейні взаємини в прийомній сім'ї - спостереження за тим, як складаються стосунки дитини із членами прийомної сім'ї, чи враховуються потреби прийомної дитини, наскільки дитина комфортно себе почуває в родині. Це здійснюється під час відвідувань прийомної сім'ї, зустрічей та прогулянок з дитиною.

Стосунки з біологічними родичами - робота спрямована на виконання визнаних доцільними опікунською радою контактів дитини з її біологічними родичами. Це передбачає організацію зустрічей на визначеній території з дотриманням екологічності умов проведення.

Частина друга плану, яка стосується прийомної сім'ї містить такі блоки: соціально-економічний; моніторинг стану прийомної сім'ї; консультативний, методично-навчальний; психологічний (за потребою).

На початку супроводу соціальному працівникові слід розробити план соціального супроводу на перший місяць існування прийомної сім'ї, враховуючи найбільш гострі проблеми, які потребують термінового вирішення, далі розробляється план супроводу на півріччя. В подальшому складається щорічний план соціального супроводу.

Часті відвідування прийомної сім'ї необхідно здійснювати у період взаємної адаптації після влаштування дитини у прийомну сім'ю. Адаптаційний період триває один рік і має такі контрольні межі: перший місяць існування прийомної сім'ї, три місяці, шість та дванадцять місяців. Впродовж першого місяця соціальні працівники мають відвідувати прийомну сім'ї щотижнево. Протягом наступних трьох місяців — один раз на два тижні, потім, якщо все добре у новоствореній сім'ї, візити плануються один раз на місяць. У період адаптації бажано, щоб під час візитів були присутні всі члени сім'ї для того, щоб мати змогу при потребі поспілкуватися із соціальним працівником. Протягом другого року існування прийомної сім'ї відвідування плануються один раз на два/три місяці. У подальшому візити плануються один раз на півроку та за потребою. Всі матеріали по створенню та супроводу прийомної сім'ї оформлюються в особову справу прийомної сім'ї та прийомної дитини (див. табл. 1.2.).

Таблиця 1.2 — Перелік документів, які входять до особових справ прийомної дитини та прийомної сім'ї.

Всі форми соціальної роботи із супроводу прийомних сімей та прийомних дітей поділяються на групові та індивідуальні. Важливою формою роботи є групи взаємопідтримки прийомних батьків (групи зустрічей) [15]. Групи зустрічей прийомних батьків проводяться один раз на місяць. Метою проведення групових зустрічей прийомних батьків є набуття ними навичок прийняття і розуміння себе та інших, розвиток уміння встановлювати партнерські стосунки та здобуття здатності бути гнучким у поведінці. Групи зустрічей проводить психолог або досвідчений соціальний працівник, який володіє методикою проведення таких зустрічей. Завдання таких груп [15]:

1. створення в групі атмосфери взаємодовіри, взаємоповаги та взаємопідтримки;

2. вчасне виявлення «проблемних зон» прийомної сім'ї;

3. прояснення потреб прийомних батьків та напрямків необхідної підтримки;

4. розширення досвіду учасників в вирішенні складних ситуацій;

5. навчання методам психологічної самодопомоги;

6. навчання навичкам асертивної поведінки;

7. інформування про сфери отримання кваліфікованої допомоги.

Щоб позитивний груповий процес міг відбутися, потрібно дотримуватися таких умов проведення групових зустрічей [15]:

— час роботи групи і його використання планують самі учасники згідно питань, які їх хвилюють. Формами роботи може бути поведінковий тренінг, робота в партнерських парах тощо;

— роботи повинна проводитися в спеціально об лаштованому для цього приміщенні;

— доречна наявність поруч окремої кімнати, яка знадобиться у випадках розгортання конфліктної ситуації між окремими учасниками групи.

Як правило, прийомні батьки мають здатність долати складні ситуації. Ведучим групи слід пам’ятати, що способи подолання складних життєвих ситуацій є різними і люди по-різному реагують на сильні емоції та конфлікти. Вміння ведучого визнавати доречність різних способів вирішення складних ситуацій, може вступити у конфлікт із моральними переконаннями та стилем поведінки учасників. Нереалістичні очікування від групи, приписування їй функцій вирішення питань матеріальної допомоги, схильність учасників уникати або йти на конфронтацію у складних ситуаціях, занижена самооцінка можуть призвести до нездатності людини реалізувати у житті груповий досвід. За таких умов група може мати негативний вплив на особистість. Метод груп зустрічей дає людям відчуття спільності, тому їх надбання широко використовуються у роботі різних груп та соціальних інститутів. Поки існує проблема самотності, відчуження, а також прагнення особистості до реалізації власного потенціалу, буде відповідна необхідність у групах зустрічей. Інститут прийомної сім'ї недостатньо розвинений у нашій країні. Тож потреба у підтримці однодумцями людей, які створили прийомні сім'ї, ще тривалий час буде актуальною. Проведення групових зустрічей є вдалою та ефективною формою підтримки прийомних батьків.

Висновки до першого розділу.

У першому розділі «Теоретичний аналіз проблем адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях» було розглянуто основні питання щодо адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях: адаптація, прийомна сім'я, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, соціального супроводу прийомних сімей.

Був представлений огляд зарубіжних й вітчизняних підходів щодо досліджень проблем адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях (Н.Ф. Міщенко, А.М. Нечаєва, Є.М. Рибінський, В. С. Яковенко, Л. Є. Просандєєва, Є.О. Смірнова, І.В. Дубровіна, Й. А. Лангмейер і З. Н. Матейчек та ін.).

Проаналізовано оптимальні умови для повноцінного розвитку, адаптації та соціалізації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування (Л.І. Божович, М.І. Лісіна, А. М. Прихожан, Н. Н. Толстих, І.А. Фурманов).

Особливу увагу приділено ролі сімейного середовища у формуванні особистості дитини, його детермінантність, цінність та незамінність для просоціального виховання, адаптації та соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (А.Н. Капська, А. М. Макаренко, А. В. Мудрик, Г. А. Овчарова, М. В. Стельмахович, В. А. Сухомлинський, М.А. Фіцула).

Був здійснений теоретичний аналіз літератури з проблеми сирітства та соціального сирітства, яке є явищем багатоаспектним і як негативне явище сучасності вивчається з різних позицій: філософської, соціологічної, соціально-педагогічної, культурологічної, медико-соціальної, юридичної, психологічної.

Виявлено, що основною метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Особливу увагу приділено питанню наукових досліджень з психології, влаштування нерідних дітей у прийомні сім'ї, що призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини. Тому адаптація, ефективне функціонування прийомної сім'ї, відновлення її виховного потенціалу вимагає постійної підтримки (Г.М. Бевз, І.В. Пєша, С.А. Воскобойнікова, Б. С. Кобзар, А.А. Ліханов,).

Серед вітчизняних дослідників виділяється розуміння важливості проходження всіх етап адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування до умов виховання в прийомній сім'ї та вплив психічної депривації в цьому процесі (Л.С. Волинець).

З’ясовано, що прийомна сім'я, як одна із форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, передбачає ґрунтовну підготовку потенційних прийомних батьків до виконання обов’язків по вихованню та утриманню дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Попередня робота з кандидатами на створення прийомної сім'ї передбачає:

— проведення бесід з батьками, орієнтованих на оцінку життєдіяльності родини з точки зору забезпечення умов гармонійного розвитку вихованця;

— відвідання спеціалістом родини кандидатів;

— перевірка інформації про кандидатів у прийомні батьки;

— бесіда кандидатів з психологом;

— проходження кандидатами курсу тренінгового заняття з підготовки кандидатів на створення прийомних сімей.

Основним завданням такої підготовки є активізація досвіду, почуттів, набуття навичок, якими мають володіти потенційні прийомні батьки, для того щоб знаходити порозуміння з прийомними дітьми, активно з ними співпрацювати, уміти спрямовувати власний досвід, знання на створення найкращих умов життя та виховання дітей, які прийдуть у сім'ю.

Розділ 2. Обґрунтування методологічного підходу до дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

2.1 Обґрунтування особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.

Теоретичний аналіз літератури дозволив нам визначити напрямок емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

У нашому емпіричному дослідженні ми будемо намагатися виявити, які існують відмінності в адаптації між дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях.

Відповідно до мети нашого дослідження — теоретично та емпірично дослідити особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях, нами були поставлені концептуальна та емпіричні гіпотези.

Концептуальна гіпотеза - існують відмінності в особливостях адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях.

Емпіричні гіпотези:

1. Якщо в прийомну родину влаштовані діти, позбавлені батьківського піклування, то вони легше адаптуються до прийомної сім'ї, ніж діти-сироти;

2. Чим молодший вік влаштування дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування в прийомну сім'ю, тим легше проходитиме процес адаптації;

3. Якщо дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування влаштована до неповної прийомної родини, тоді їй складніше адаптуватися.

Для перевірки гіпотез та досягнення мети є доцільним позначити основні завдання:

1. Добір методик для перевірки гіпотез.

2. Якісний та кількісний аналіз отриманих даних в ході емпіричного дослідження.

3. Інтерпретація та обговорення отриманих результатів.

4. Підведення висновків та визначення подальших перспектив роботи над даною проблематикою.

5. Розробка практичних рекомендацій щодо особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

При плануванні та проведенні дослідження, обробці та інтерпретації його результатів ми спиралися на загально-психологічний принцип.

Принцип системності (системний підхід), який знайшов своє відображення у комплексному підході до дослідження різних аспектів досліджуваної нами теми.

Таким чином, спираючись на мету дослідження та принципи його організації, було складено програму дослідження, яка складалася з п’яти етапів.

На першому етапі ми мали на меті підбір методів дослідження та формування вибірки (діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях, віком від 7 до 9 років); на другому — проведення тестування, на третьому — обробку та аналіз отриманих результатів; на четвертому — інтерпретація отриманих даних, а на п’ятому — розробка практичних рекомендацій для прийомних батьків та соціальних працівників щодо адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

У дослідженні взяло участь 60 осіб молодшого шкільного віку (7−9 років), які проживають в прийомних сім'ях міста Дніпропетровська (Кіровський, Красногвардійський, Індустріальний, Ленінський райони).

Слід зазначити, що в останні роки за умов триваючої нестабільності соціально-економічного і політичного життя спостерігається стійка тенденція зростання кількості дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Про що свідчать статистичні дані, представлені в щорічних державних доповідях «Про становище дітей в Україні». Причому лише невелике число цих дітей залишилися без піклування внаслідок смерті їх батьків. Решта відносяться до явища так званого «соціального сирітства», тобто є сиротами при живих батьках, і їх число зростає катастрофічно. Це викликано триваючим погіршенням життя української родини, її моральних засад і, як наслідок, зміною ставлення до дітей. Саме ці проблеми й обумовили вибір теми нашого теоретичного та емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

2.2 Методологія емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Для дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях ми використовували наступні методики:

1. методика соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонд (див. додаток Г);

2. методика виміру особистісної та ситуативної тривожності Спілбергера-Ханіна (див. додаток Д);

3. тест-опитувальник «Дослідження рівня асертивності» (модифікований В. Каппоні, Т. Новак) (див. додаток Е);

4. опитувальник оцінки рівня товариськості (В.Ф. Ряховський) (див. додаток Ж);

5. Опитувальник FACES-3 «Шкала сімейної адаптації та згуртованості» (Д. Олсон) (див. додаток К).

Розглянемо, які саме завдання ми намагалися вирішити за допомогою обраних методик для емпіричного дослідження.

" Методика дослідження соціально-психологічної адаптації Карла Роджерса та Розалін Даймонд" (адаптована А.К. Осницьким).

Цей опитувальник був розроблений Карлом Роджерсом і Розалінд Даймонд в США в 1954 році. Російською мовою адаптація опитувальника була опублікована в 1987 році кандидатом психологічних наук Т.В. Снєгірьова. У 2004 році в журналі «Психологія і школа» була опублікована модифікована кандидатом психологічних наук А. К. Осницьким версія опитувальника, що отримала з тих пір помітне поширення.

Для діагностики соціально-психологічної адаптації використовувалася методика Д. Роджерса і Р. Даймонд тому, що це особистісний опитувальник призначений для вивчення особливостей соціально-психологічної адаптації та пов’язаних із цим рис особистості. Стимульний матеріал представлений 101 твердженням, у третій особі однини, без використання будь-яких займенників. Цілком імовірно, що таку форму було використано авторами для того, щоб уникнути впливу «прямого ототожнення». Тобто ситуації, коли випробовувані свідомо, безпосередньо співвідносять твердження із своїми особливостями. Цей методичний прийом є одним із форм «нейтралізації» установки тестованих на соціально-бажані відповіді. У методиці передбачена диференційована, семибальна шкала відповідей.

Авторами вирізняються такі 7 інтегральних показників:

1. «Адаптація» (A);

2. «Прийняття інших» (L);

3. «Інтернальність» внутрішній контроль (I);

4. «Самосприйняття» (S);

5. «Емоційна комфортність» (E);

6. «Прагнення до домінування» (D);

7. «Ескапізм» .

Таблиця 2.1 — Алгоритм обробки даних за методикою дослідження соціально-психологічної адаптації Карла Роджерса та Розалін Даймонд.

Усі вони розраховується за індивідуальною формулою, знайденою емпіричним шляхом. Інтерпретація здійснюється відповідними нормативними даними, розрахованими окремо для дітей та дорослої вибірки.

Ми обрали саме цю методику. Бо вона може використовуватися для вивчення особливостей формування самосвідомості дітей та підлітків у процесі адаптації до нових умов, виміру шкільної адаптації-дезадаптації, діагностика, і вивчення структури емоційно-поведінкових порушень у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані в прийомні сім'ї.

" Методика виміру рівня ситуативної та особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера" (адаптація Ю.Л. Ханіна) [19].

Опитувальник виміру рівня ситуативної та особистісної тривожності призначений для оцінки ситуативної та особистісної тривожності. Особистісна тривожність розглядається авторами як відносно стійка індивідуальна якість особистості, яка характеризує ступінь її занепокоєння, турботи, емоційної напруги внаслідок дії стресових факторів.

Ситуативна тривожність — це стан, який характеризує ступінь занепокоєння, турботи, емоційної напруги та розвивається за конкретною стресовою ситуацією, стан ситуативної тривожності може бути достатньо динамічним і за часом, і за ступенем вираженості.

Опитувальник складається з 40 питань-суджень, з котрих з 1 по 20 питання призначені для оцінки ситуативної тривожності (шкала «Як ви себе почуваєте в даний момент?») та з 21 по 40 питання — для визначення особистісної тривожності (шкала «Як Ви себе почуваєте звичайно?»). На кожне запитання можливі 4 варіанти відповіді за ступенем інтенсивності («зовсім ні», «мабуть так», «вірно», «цілком вірно») — для шкали реактивної тривожності та 4 варіанти відповіді за частотою («майже ніколи», «іноді», «часто», «майже завжди») — для шкали особистісної тривожності.

Дана методика дозволяє зробити перші й істотні уточнення про якість інтегральної самооцінки особистості: чи є нестабільність цієї самооцінки ситуативної або постійної, тобто особистісної. Результати методики відносяться не тільки до психодинамічних особливостей особистості, а й до загального питання взаємозв'язку параметрів реактивності й активності особистості, її темпераменту і характеру. Методика є розгорнута суб'єктивна характеристика особистості, що зовсім не зменшує її цінності в психодіагностичному плані.

" Тест-опитувальник «Дослідження рівня асертивності» (модифікований В. Капоні, Т. Новак) [65].

Опитувальник містить 24 питання-твердження та інтерпретується за трьома шкалами: незалежність, автономність; впевненість рішучість; соціальна бажаність, що відповідає високому, середньому та низькому рівням вираженості асертивності.

Асертивність — здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини. Це здатність оптимально реагувати на критику та вміння рішуче говорити собі та іншим «ні», якщо цього вимагають обставини. Асертивність дозволяє зробити свою поведінку гнучкою та дивергентною.

Асертивна поведінка має таку структуру:

1. Прийняття на себе відповідальності за власну поведінку.

2. Демонстрація самоповаги і поваги до інших людей.

3. Ефективне спілкування.

4. Демонстрація впевненості та позитивної установки.

5. Вміння уважно слухати і розуміти.

6. Переговори і досягнення робочого компромісу.

7. Пошук простих виходів зі складних ситуацій.

Асертивна поведінка передбачає розвиток впевненості і позитивної установки. Впевненість у собі - стабільна особистісна характеристика, обумовлена такими якостями як мотивація досягнень, вольовий самоконтроль, низька тривожність, адаптованість до умов зовнішнього середовища.

" Опитувальник оцінки рівня товариськості В.Ф. Ряховського" [52].

Тест оцінки рівня товариськості дає можливість виявити рівень комунікабельності особистості. В тесті необхідно відповісти на 16 питань використовуючи відповіді «так», «ні» або «інколи» .

Методика призначена для виявлення рівня комунікабельності особистості. Комунікабельність грає дуже важливу роль у протіканні процесу соціально-психологічної адаптації. Високий рівень комунікативних навичок відіграє роль у швидкій адаптації та пристосованості до колективу або сім'ї, в яку потрапляє дитина це в свою чергу відіграє дуже важливу роль у процесі адаптації в цілому.

На сьогоднішній день тест Ряховського — це проста, але в той же час розгорнута оцінка рівня товариськості, в результаті якого буде визначено рівень товариськості особистості і її здатності взаємодіяти з іншими людьми. Крім цього, тест дозволяє виявити слабкі сторони характеру і вкаже, над слід попрацювати.

Опитувальник «Шкала сімейної адаптації та згуртованості» (FACES-3) [32].

Шкала сімейної адаптації та згуртованості (FACES-3) являє собою один з найбільш відомих стандартизованих опитувальників, призначених для оцінки сімейної структури. Авторами даного опитувальника є Д. X. Олсон, Дж. Портнером та І. Лаві. Метод був адаптований у 1986 році М. Перре (Ейдеміллер Е.Г., Добряков І.В., Микільська І. М.). У Росії методика була використана Н.Ф. Михайлової при вивченні 70 сімей здорових і хворих неврозами і в дослідженні М. Ю. Городновой і С.Б. Ваісова 90 сімей підлітків з герої новою наркоманією.

В основі створення методики лежить «циркулярна модель» («кругова модель») Д. X. Олсона. Ця модель включає в себе три найважливіших параметра сімейної поведінки: згуртованість, адаптація та комунікація. FACES-3 є третім варіантом серій шкал FACES, розробленим для оцінки двох основних параметрів структури сім'ї, представлених графічно в «циркулярної моделі» , — сімейної згуртованості та сімейної адаптації.

Методика складається зі списку тверджень (від 1 до 20). Завдання випробуваного полягає в тому, щоб двічі оцінити кожне твердження за ступенем його виразності, використовуючи п’ятибальну шкалу: майже ніколи — 1; рідко — 2; час від часу — 3; часто — 4; майже завжди — 5.

У першому випадку завдання випробуваного оцінити реальний сімейне функціонування, у другому — ідеальне, тобто таке, яким хотілося б його бачити.

Сімейна згуртованість — це ступінь емоційного зв’язку між членами сім'ї: при максимальної виразності цьому зв’язку вони емоційно взаємозалежні, при мінімальній — автономні і дистанційовані один від одного. Для діагностики сімейної згуртованості використовуються наступні показники: «емоційний зв’язок», «сімейні кордону», «прийняття рішень», «час», «друзі», «інтереси та відпочинок» .

Сімейна адаптація — характеристика того, наскільки гнучко або, навпаки, ригідно здатна сімейна система пристосовуватися, змінюватися при впливі на неї стресових чинників. Для діагностики адаптації використовуються наступні параметри: «лідерство», «контроль», «дисципліна», «правила і ролі в сім'ї» .

В «циркулярної моделі» розрізняють чотири рівні сімейної згуртованості - від екстремально-низького до екстремально-високого. Вони отримали такі назви: роз'єднаний, розділений, пов’язаний і зчеплений. Аналогічно діагностують чотири рівні сімейної адаптації: ригідний, структурований, гнучкий і хаотичний.

Автори даного опитувальника виділяють помірні (збалансовані) і крайні (екстремальні) рівні сімейної згуртованості та адаптації і вважають, що саме збалансовані рівні - показник успішності функціонування системи. Для сімейної згуртованості такими рівнями є розділений і пов’язаний, для сімейної адаптації - структурований і гнучкий. Екстремальні рівні зазвичай розглядаються як проблематичні, які призводять до порушень функціонування сімейної системи.

За допомогою комбінування чотирьох рівнів згуртованості і чотирьох рівнів адаптації можливо визначити 16 типів сімейних систем, 4 з яких є помірними по обох рівнях і називаються збалансованими, 4 — екстремальними, або незбалансованими, оскільки мають крайні показники по обох рівнями. Вісім інших типів є середніми (середньо-збалансованими), так як один з параметрів відноситься до екстремальних, а інший — до збалансованих рівнів.

Опитувальник сконструйований таким чином, що дозволяє проаналізувати, як члени сім'ї в даний час сприймають свою сім'ю і якою б вони хотіли її бачити. Розбіжність між сприйняттям і ідеалом визначає ступінь задоволеності існуючої сімейної системою. «Ідеал» дає інформацію про направлення і ступеня змін у сімейному функціонуванні, які хотів би здійснити кожен з взяли участь у дослідженні. Чим більше розходження між ідеалом і сприйняттям, тим більше незадоволеність існуючої сімейної системою.

Рис. 2.1 Циркулярна модель сімейної адаптації та згуртованості за Д. Х. Олсоном.

Висновки до другого розділу.

У другому розділі «Обґрунтування методологічного підходу до дослідження адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях» описано:

1. основні гіпотези емпіричного дослідження:

— існують відмінності між особливостями адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані прийомні сім'ї;

— діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані в прийомну родину легше адаптуються до прийомної сім'ї, ніж діти-сироти;

— дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування влаштована до неповної прийомної родини, їй буде складніше адаптуватися.

— процес адаптації проходитиме легше, якщо дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування влаштована в прийомну сім'ю в ранньому віці.

2. Стратегію емпіричного дослідження (виявлення відмінностей між особливостями адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані в прийомні сім'ї).

3. Загально-психологічний принцип емпіричного дослідження щодо виявлення відмінностей між особливостями адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані в прийомні сім'ї є принцип системності (системний підхід).

4. П’ять етапів емпіричного дослідження:

— перший етап — підбір методів дослідження та формування вибірки;

— другий — проведення емпіричного дослідження;

— третій — обробка та аналіз отриманих результатів;

— четвертий — інтерпретація отриманих даних;

— п'ятий — розробка практичних рекомендацій.

5. Інструментарій психодіагностичної роботи щодо виявлення відмінностей між особливостями адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані в прийомні сім'ї.

— методика дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонд (адаптована А.К. Осницьким);

— методика виявлення рівня асертивності (В. Капоні, Т. Новак);

— опитувальник оцінки рівня товариськості (В.Ф. Ряховський);

— опитувальник FACES-3 " Шкала сімейної адаптації та згуртованості" (Д. Х Олсон);.

— методика виміру особистісної та ситуативної тривожності Ч.Д. Спілбергера (адаптована Ю.Л. Ханіним).

Розділ 3. Емпіричне дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

3.1 Організація емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях проводилося з прийомними дітьми та сім'ями які проживають в Красногвардійському, Кіровському, Індустріальному та Ленінському районах міста Дніпропетровська протягом 2014 — 2015 років (див. додаток Л та М).

Відповідно до гіпотези, мети та поставлених нами на початку дослідження завдань обрана нами вибірка становить 60 осіб. Вік дітей у вибірках складає від 7 до 9 років. Для вирішення мети, розв’язання задач та підтвердження гіпотез нашого емпіричного дослідження вибірки відбиралися за такими характеристиками:

— 30 осіб — діти-сироти семи років (умовн. познач. ДС), які виховуються в прийомних сім'ях протягом одного року, влаштовані до родини у віці шести років та на момент дослідження діти виховуються однією особою, батьком чи матір'ю (15 дівчат і 15 хлопців);

— 30 осіб — діти, позбавлені батьківського піклування 8−9 років (умовн. познач. ДПБП), які виховуються в прийомних сім'ях протягом трьох років, влаштовані в родини у віці до п’яти років та на момент дослідження виховуються обома прийомними батьками (15 дівчат і 15 хлопців).

Діти належать до сімей різних соціальних класів, різного походження, матеріального забезпечення. Тобто можна зробити висновки, що всі діти виховувалися в різних умовах, їм прививались різні моральні та етичні принципи. Діти мають різні інтереси, різне минуле та кожна дитина має свій певний досвід втрати та виховання в несприятливих умовах у трьох дітей контрольної групи є постійний зв’язок із біологічними родичами: бабусі та кровні тітки. Діти-сироти з експериментальної групи не мають зв’язків із жодним зі своїх біологічних родичів.

3.2 Аналіз та інтерпретація результатів емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Проведене нами дослідження ми розпочали з методики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонд. Отримані показники ми зобразили в таблиці 3.1 та графічно на рисунку 3.1 де описали середні бали по кожній групі у вигляді сирих балів та відсотковому еквіваленті. Зведена таблиця даних за всіма методиками та по двом вибіркам (див. додаток Н).

Таблиця 3.1 — Показники за методикою діагностики соціально-психологічної адаптації дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП), які виховуються в прийомних сім'ях.

Для більшої наочності отримані дані за сімома шкалами ми зобразимо графічно на рисунку 3.1.

Рис. 3.1 Показники за методикою діагностики соціально-психологічної адаптації дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП), які виховуються в прийомних сім'ях За отриманими нами результатами після проведеної методики на діагностику соціально-психологічної адаптації ми бачимо, що діти-сироти мають нижчий рівень адаптації (47%) ніж діти, позбавлені батьківського піклування (86%) та вищий рівень дезадаптації (74%) в порівнянні з показниками дітей, позбавлених батьківського піклування (25%) слід зазначити, що хоч і існують значні різниці за цими показниками, але в обох групах вони знаходяться в межах норми.

За шкалою прийняття себе показники у дітей-сиріт (39%) нижчі ніж у дітей, позбавлених батьківського піклування (98%), а за шкалою неприйняття себе показники у дітей-сиріт (73%) вищі ніж у дітей, позбавлених батьківського піклування (45%) хоча в обох групах ці показники також знаходяться в діапазоні норми.

Шкала прийняття інших у дітей-сиріт (49%) нижча ніж у дітей, позбавлених батьківського піклування (95%), а шкала неприйняття інших у дітей-сиріт (78%) вище ніж у дітей, позбавлених батьківського піклування (38%).

Такі показники як зовнішній контроль (екстернальність), відомість, домінування, відхід від проблем (ескапізм) у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування знаходиться в межах норми та не є яскраво виражених відмінностей між групами.

Екстернальність, відомість, домінування, ескапізм в обох групах відзначаються в межах норми та не мають яскраво негативної або позитивної вираженості. Слід звернути увагу на показники інтернальності, у дітей-сиріт цей показник знаходиться в межах вище (100%) від норми, що свідчить про загальну інтернальність як групи досліджуваних в цілому, так і кожної дитини-сироти. Оскільки показник внутрішнього локус контролю у дітей-сиріт (100%) є вищим від норми, а саме чим вище інтернальність, тим більшою мірою дитина вважає саме себе причиною того, що відбувається з нею, відповідно до результатів дослідження та спостереження за досліджуваними дітьми ми можемо зробити висновок, що діти експериментальної групи більшою мірою звинувачують себе в тому, що з ними сталося, а глибоке почуття провини впливає на проходження адаптаційного процесу.

Слід звернути увагу на те, що емоційний комфорт у дітей-сиріт значно нижчий (20%), а показники емоційного дискомфорту значно вищі (100%) від показників дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо показники емоційного дискомфорту в досліджуваних знаходяться вище рівня норми та трактуються як високі показники, тобто у дітей-сиріт відмічаються проблеми в емоційній сфері, а це є наслідком того, що діти були влаштовані до родин менше двох років, не пройшли остаточно всі етапи адаптації, виховуються одним із батьків, яким часто бракує часу на спілкування з прийомними дітьми, а в свою чергу діти, позбавлені батьківського піклування довше знаходились у прийомній сім'ї на момент проведення дослідження та виховуються обома батьками, а отже це може бути одним із причин таких позитивних показників.

Наступна методика показники за якою ми представимо — це методика виявлення рівня ситуативної та особистісної тривожності Спілбергер-Ханін. Вимірювання тривожності як особистісної якості особливо важливе, оскільки ця якість багато в чому обумовлює поведінку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Представимо розподіл результатів діагностики в низькому, середньому та високому значеннях по двом групам у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 — Середні показники рівня ситуативної та особистісної тривожності досліджуваних дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП).

Вимірювання тривожності як особистісної якості особливо важливе, оскільки ця якість багато в чому обумовлює поведінку людини. Певний рівень тривожності - природна і обов’язкова особливість активної, діяльної особистості. У кожного існує свій оптимальний, або бажаний рівень тривожності - це, так звана, корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є суттєвим компонентом самоконтролю та самовиховання.

За кількісними та відсотковими показниками ситуативна та особистісна тривожність по групах розподілилася по-різному. Ці дані краще представити у графічному вигляді на рисунках 3.2 та 3.3.

Рис. 3.2 Показники рівня особистісної тривожності у досліджуваних дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП) Рис. 3.2 Показники рівня ситуативної тривожності у досліджуваних дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП) Як видно із дослідження у дітей-сиріт більшою мірою переважає високий рівень ситуативної (100%) та особистісної (85%) тривожності, протягом дослідження ми спостерігали в цих дітей агресивну поведінку та категоричність по відношенню до оточуючих. У дітей з високим рівнем особистісної тривожності відмічаються прояви деструктивної поведінки (крадіжки, вжиття алкогольних, тютюнових засобів та ін.).

Особистісна тривожність притаманна 25% опитаних дітей, позбавлених батьківського піклування, це ті діти, які не мають змоги постійно спілкуватися зі своїми біологічними родичами на нашу думку, саме відірваність від біологічного кола родини впливає на їх завищену тривожність. Слід зазначити, що 35% опитаних дітей на момент дослідження притаманний високий рівень ситуативної тривожності, ми вважаємо, що це більшою мірою пов’язано з внутрішнім переживанням дітей від проведеного з ними тесту, бо діти потрапили в незнайому для них ситуації та повинні виконувати певні тестові завдання, це стосується досліджуваних обох груп.

Стосовно «корисної» тривожності, її ми відмітили лише у 15% опитаних дітей-сиріт та 35% дітей, позбавлених батьківського піклування, слід зазначити, що під час спостереження ці діти проявили себе як розумні, кмітливі та «живі» в спілкуванні. Це діти, які мають стійку нервову систему, що забезпечуватиме їм здорову реакцію на різні ситуації, на нашу думку особливим є те, що це діти-сироти, які перебувають на вихованні в родині вже півтора роки та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають в родині більше чотирьох років, що безумовно вплинуло на показники норми та розподіленні результатів.

Важливо відмітити, що 15% опитаних дітей, позбавлених батьківського піклування, характерний низьким рівень особистісної тривожності - ці діти відрізняються достатнім самоконтролем, самодисципліною, адекватними вимогами до себе. У стосунках з іншими ініціативні, вільно відстоюють власну життєву позицію, рішучі у діях і вчинках, налаштовані на успіх. Позитивно сприймають зміни у житті. З іншого боку, низький рівень особистісної тривожності може свідчити про наявність так званої «прихованої тривожності», «неадекватного спокою» «втечу від ситуації», замасковану тривожність, що може виявлятись через агресивність, залежність, апатію, надмірну мрійливість. У різному ступені неусвідомлена, яка виявляється або надмірним спокоєм, нечутливістю до реального неблагополуччя і навіть запереченням його або опосередкованим шляхом через специфічні способи поведінки.

Наступна методика, яку ми провели є методика виміру асертивності (В. Капоні, Т. Новак). Асертивність — це гармонійне поєднання властивостей особистості людини, прояв його знань про природу людини, умінь і навичок спілкування. Це здатність організовувати свою поведінку, вміння формулювати свої бажання і вимоги, домагатися їхнього задоволення, «чути» те, що хочуть від вас оточуючі, з повагою і любов’ю ставитися до себе. Отримані дані ми внесли в таблицю 3.3.

Таблиця 3.3 — Показники виявлення рівня асертивних якостей за методикою В. Капоні та Т. Новак у дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП).

Для більшої наочності зобразимо отримані дані графічно на рисунку 3.4.

Рис. 3.4 Показники виявлення рівня асертивних якостей за методикою В. Капоні та Т. Новак у дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП) Отже, асертивність — це здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини, оптимально реагувати на критику та вміння рішуче говорити собі та іншим «ні», якщо цього вимагають обставини.

За результатами проведеного дослідження ми бачимо, що діти обох груп мають низькі показники (85% діти-сироти, 83% діти, позбавлені батьківського піклування), а також на цей показник не має впливу термін виховання дитині в прийомній родині. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, у зв’язку з пережитими важкими втратами та постійним переміщенням, здебільшого не мають навичок асертивності та не намагаються їх розвивати, що і виявило наше дослідження. Асертивність дозволяє зробити свою поведінку гнучкою та стримувати свої емоції з метою не образити почуттів інших людей, отже на нашу думку, прийомним батькам необхідно звертати особливу увагу і на цей аспект розвитку повноцінної особистості дітей, з метою більш якісного виховання та взаємодії з дітьми.

Наступна методика, яку ми використали для дослідження адаптивних процесів у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є методика виявлення рівня товариськості за В. Ф. Ряховським, загальні та відсоткові показники представлені у таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 — Результати дослідження рівня товариськості за методикою В. Ф. Ряховського у дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП).

Товариськість (комунікабельність) відіграє дуже важливу роль у процесі адаптації. Через спілкування ми пізнаємо один одного і тому підліток, який має нормальні або достатньо високі показники комунікабельності швидше адаптуються до соціального середовища в якому знаходяться, а тому й пришвидшується процес адаптації до умов виховання в прийомній родині, за цим показником. Отримані дані за методикою В. Ф. Ряховського на виявлення рівня товариськості в групах дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування ми зобразимо графічно на рисунку 3.5.

Рис. 3.5 Результати дослідження рівня товариськості за методикою В. Ф. Ряховського у дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП) Низький рівень комунікабельності характерний 15% дітей-сиріт та лише 5% дітей, позбавлених батьківського піклування, такі діти є замкнуті, неговіркі, віддають перевагу самотності, в цих дітей немає друзів, їх спілкування з однолітками зведено до мінімуму, батьки цих дітей зазначають, що вони практично ніколи не спілкуються з прийомними батьками, стосовно своїх проблем або переживань на нашу думку це пов’язано з тим, що в молодшому віці ці діти пережили певний ряд втрат та пересування від біологічних батьків до будинку дитини, інтернату і вже потім потрапили в прийомну родину.

Рівень нижче середнього характерний 58% дітей-сиріт та 13% дітей, позбавлених батьківського піклування, таким дітям важко заводити нові знайомства, пристосовуватися до нових умов. На нашу думку дуже великий відсоток дітей-сиріт, якраз і говорить нам про складність проходження адаптивних процесів у дітей-сиріт.

Більшість опитаних дітей, позбавлених батьківського піклування (50%) відмічаються середнім рівнем товариськості і лише 12% дітей-сиріт. Для дітей із показником норми комунікабельності характерні: допитливість, охоче та терпляче спілкування, відстоювання своєї точки зору без агресії та запальності. Без неприємних переживань йдуть на зустріч новим знайомствам. У той же час не полюбляють гучні компанії, безглузді витівки та багатослівність. На нашу думку такий високий показник норми в досліджуваних дітей, позбавлених батьківського піклування свідчить про розвинуту, адаптовану до нових умов особистість. Здебільшого цей показник характерний дітям, які підтримують зв’язки з біологічними родичами, їх спілкування з оточуючими не травмуюче. Діти-сироти із середнім показником комунікабельності це такі діти з якими їх прийомні батьки проводять більшість вільного часу, цікавляться їх потребами та переживаннями, діляться своїми надбаннями та думками.

Рівень вище середнього 20% діти, позбавлені батьківського піклування, 10% діти-сироти, високий рівень — 12% діти, позбавлені батьківського піклування, 5% діти-сироти. Це дуже товариські діти (інколи навіть надміру), цікаві, говіркі, люблять висловлюватися з різних питань, що інколи викликає роздратування в оточуючих. Такі діти охоче знайомляться та спілкуються з новими людьми, їм постійно потрібні нові знайомства.

На нашу думку це є свідчення порушення прив’язаності, так звана, дифузна прив’язаність, коли дитина постійно шукає схвалення своїх вчинків від оточуючих. Таким дітям дуже важко адаптуватися до нових умов, їм бракує посидючості, терпіння, відваги при зіткненні із певними проблемами або невдачами. Цим дітям важливо постійно бути у центрі уваги, всіляко притягувати увагу прийомних батьків до себе будь-якими вчинками, навіть самим поганими (крадіжки, вживання алкогольних та тютюнових виробів) Остання методика, яку ми провели та результати якої ми отримали є опитувальник FACES-3 " Шкала сімейної адаптації та згуртованості за Д. Олсоном..

Слід зазначити, що для отримання достовірних результатів цю методику ми проводили разом із прийомними батьками досліджуваних дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У таблицях 3.5 та 3.6 наводяться дані про середні значення і стандартні відхилення за опитувальником FACES-3. Тут же наведені межі значень для кожного рівня згуртованості та гнучкості. Показаний також відсоток сімей потрапили в ту чи іншу межу. У дослідженнях Д. Х. Олсона виділено чотири рівні згуртованості сім'ї:

1. Роз'єднаний тип — члени сім'ї майже не відчувають прихильності один до одного, демонструють неузгоджене поведінку;

2. Розділений тип — члени сім'ї здатні збиратися разом, обговорювати проблеми, надавати підтримку один одному, приймати спільні рішення, незважаючи на те, що їхні взаємини відрізняються деякою емоційної роздільністю;

3. Заплутаний тип — існують крайнощі у вимозі емоційної близькості і лояльності, окремі члени сім'ї не можуть діяти незалежно один від одного;

4. Об'єднаний тип — характеризується емоційною близькістю, лояльністю у взаєминах. Члени сім'ї часто проводять час разом, цей час для них важливіший, ніж час, присвячений індивідуальним інтересам.

Розглядаючи рівні сімейної адаптації, виділяють такі чотири рівні:

1. Ригідний рівень адаптації - не дозволяє швидко адаптуватися до мінливих умов і виникаючих стресів у житті родини, що, в свою чергу, перешкоджає переходу до виконання сім'єю завдань розвитку, що характеризують новий етап життєвого циклу сім'ї. Подібна структура ускладнює проживання кризових періодів і просування сім'ї за стадіями життєвого циклу;

2. Хаотичний рівень адаптації - свідчить про перебування сім'ї в ситуації кризи (наприклад, внаслідок народження дитини, розлучення, втрати джерел доходу, зміни місця проживання і дії інших не нормативних стресорів). У цьому стані сім'я може перебувати протягом такого періоду часу, який їй необхідний для адаптації до кризової ситуації.

3. Структурований рівень адаптації;

4. Гнучкий рівень адаптації.

Останні два типи відносяться до центрального рівня гнучкості. Центральні рівні забезпечують збалансоване і оптимальне сімейне функціонування. Члени сімей збалансованих типів здатні поєднувати власну незалежність з тісними зв’язками усередині сім'ї.

Таблиця 3.5 — Результати дослідження сімейної згуртованості та гнучкості за опитувальником FACES-3 дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП).

Для кращої наочності зобразимо отримані дані за методикою виміру сімейної адаптації та згуртованості графічно на рисунках 3.6 та 3.7.

Рис. 3.6 Результати дослідження сімейної згуртованості за опитувальником FACES-3 дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП).

Рис. 3.7 Результати дослідження сімейної згуртованості за опитувальником FACES-3 дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП) За середніми показниками досліджуваних дітей-сиріт дані розподілилися наступним чином:

— згуртованість: роз'єднана — 50% опитаних, розділена — 8% опитаних, об'єднана — 17%, заплутана — 25%;

— гнучкість (адаптивність): ригідна — 25%, гнучка — 8%, структурована — 7%, хаотична 60%.

За середніми показниками досліджуваних дітей, позбавлених батьківського піклування дані розподілилися наступним чином:

— згуртованість: роз'єднана — 7% опитаних, розділена — 36% опитаних, об'єднана — 48%, заплутана — 9%;

— гнучкість (адаптивність): ригідна — 8%, гнучка — 50%, структурована — 33%, хаотична 9%.

Слід зазначити, що розділений (діти-сироти — 8%, діти, позбавлені батьківського піклування — 36%) і об'єднаний (діти-сироти — 17%, діти, позбавлені батьківського піклування — 48%) типи сімей є збалансованими і забезпечують оптимальне функціонування прийомної сім'ї.

Родини дітей-сиріт з роз'єднаним (50%) і заплутаним (25%) типом згуртованості є проблемними, вони характеризуються відчуженням один від одного, відсутністю стійкої емоційної близькості або навпаки високої залежності один від одного. На відміну від прийомних сімей де виховуються діти, позбавлені батьківського піклування де ці показники склали за роз'єднаним 7% і заплутаним 9% типом згуртованості, як ми бачимо значно менше в порівнянні з дітьми-сиротами. Це є свідченням того, що сім'ї, де дитина виховується довше, має тісний зв’язок зі своїми біологічними родичами більш успішні в адаптації ніж ті, де дитина відірвана від свого біологічного «коріння», тобто дитина-сирота. Такі високі показники та спостереження в процесі супроводу за цими сім'ями свідчать про наявність значних проблем у спілкування та розумінні одне одного в родинах, які в свою чергу заважають успішній адаптації прийомних дітей.

Що стосується гнучкості виділяють помірні (збалансовані) і крайні (екстремальні) рівні адаптації і вважають, що саме збалансовані рівні - показник успішності функціонування системи. Для сімейної адаптації такими рівнями є - структурований і гнучкий. На відміну від сімей з дітьми, позбавленими батьківського піклування у сімей з дітьми сиротами таких показників мало: структурована — 7% (сім'ї ДС), 33% (сім'ї ДПБП) та гнучка — 8% (сім'ї ДС), 50% (сім'ї ДПБП).

Екстремальні рівні зазвичай розглядаються як проблемні, які призводять до порушень функціонування сімейної системи, до них відноситься ригідний і хаотичний рівні сімейної адаптації.

Ми виявили, що в групі дітей-сиріт показник ригідної адаптації склав 25% сімей, а хаотичної - 60% такий показник є свідченням того, що прийомна сім'я перебуває в кризі внаслідок входження нового члена родини, у цьому стані сім'я може перебувати досить довгий проміжок часу, адже ця криза більшою мірою залежить від періоду часу, який необхідний для адаптації до кризової ситуації, оскільки досліджувані сім'ї та діти експериментальної групи перебувають в родині менше року, то доцільним є стверджувати, те що адаптація напряму залежить від терміну перебування дітей в родині, оскільки показники в дітей, позбавлених батьківського піклування за цими ж шкалами значно менші і складають за ригідною адаптацією — 8%, а хаотичної - 9%. Тобто ми можемо зробити висновок, що сім'ї, де виховуються дітей, позбавлених батьківського піклування є більш гармонійними, стабільними та діти в них краще адаптовані.

3.3 Кореляційний аналіз особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

На першому етапі статистичного аналізу ми визначили відсоткове співвідношення за результатами опитувальників у групі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях та представили його у вигляді зведеної таблиці по двом групам досліджуваних (див. дод. Н).

Згідно наших гіпотез:

— діти, позбавлені батьківського піклування швидше адаптуються в прийомній сім'ї ніж діти-сироти;

— чим молодший вік влаштування дитини, позбавленої батьківського піклування тим ефективнішою буде адаптація;

— діти влаштовані в неповні сім'ї, гірше адаптуються до прийомної сім'ї.

Задля перевірки цих гіпотез порівнюються досліджувані діти-сироти, які виховуються в прийомних сім'ях протягом одного року, влаштовані до родини у віці п’яти років і на момент дослідження виховуються в неповних прийомних сім'ях та діти, позбавлені батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях протягом трьох років, влаштовані до родини у віці до п’яти років та на момент дослідження виховуються обома прийомними батьками, використавши t-критерій Стьюдента. Кореляційний аналіз здійснено за допомогою, коефіцієнту кореляції Пірсона.

Обчислення вираховувалось за допомогою комп’ютерної програми для статистичної обробки даних IBM SPSS Statistics 21. Ми отримали наступні результати які можемо спостерігати в таблиці загальних даних (табл. 3.6).

Таблиця 3.6 — Співставлення показників за результатами проведених методик у вибірках дітей-сиріт (ДС) та дітей, позбавлених батьківського піклування (ДПБП).

Наші емпіричні гіпотези підтвердилися повною мірою оскільки ми виявили значні розбіжності за критеріями адаптивності, сприйняття інших, емоційній комфортності, особистісній тривожності та сімейної гнучкості (адаптивності) у групах дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях. В ході емпіричного дослідження ми виявили, що діти-сироти гірше адаптовані та мають гірші показники за проведеними методиками на відміну від дітей, позбавлених батьківського піклування.

Оскільки дитина-сирота, яка потрапила до прийомної сім'ї, має немалий життєвий досвід виховання в дитячому будинку, який значно відрізняє її від дітей, позбавлених батьківського піклування, які в більшості своїй потрапили до прийомної родини від біологічних батьків. Більшість дітей-сиріт мріють про сім'ю, цим самим психологічно готують себе до зустрічі з новими батьками, налаштовуються до нових норм поведінки. Це пояснюється величезним бажанням дитини сподобатись та не бути відштовхнутою. Потрапивши в сім'ю, дитина постійно чекає оцінки вчинкам збоку дорослих, намагається бути кращою, ніж є насправді. У зв’язку з цим, у дитини часто виникає тривожність, страх не відповідати очікуванням дорослих, занепокоєння своїм майбутні, емоційне нестабільність. У цей період, у дітей спостерігається схильність до заниженої самооцінки, невпевненість у собі, підвищена чутливість до життєвих ситуацій, а інколи навіть замкнутість. Та як правило, через певний проміжок часу діти адаптуються, стають самими собою їхні переживання, турботи, тривожність знижуються та стабілізуються це видно з отриманих розбіжностей цих показників між групами дітей-сиріт, які виховуються в прийомних сім'ях протягом одного року, влаштовані до родини у віці шести років і на момент дослідження виховуються в неповних прийомних сім'ях та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях протягом трьох років, влаштовані до родини у віці до п’яти років та на момент дослідження виховуються обома прийомними батьками.

На основі отриманих результатів ми можемо стверджувати, що емпіричні гіпотези нашого дослідження підтвердилися, а саме:

— якщо в прийомну родину влаштовані діти, позбавлені батьківського піклування, то вони легше адаптуються до прийомної сім'ї, ніж діти-сироти;

— чим молодший вік влаштування дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування в прийомну сім'ю, тим легше проходитиме процес адаптації;

— якщо дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування влаштована до неповної прийомної родини, тоді їй складніше адаптуватися.

За результатами кореляції по групам виділяємо ті результати, які корелюють між собою.

Перша група дітей-сиріт, які виховуються в прийомних сім'ях виявила таку кореляцію:

а) шкала адаптації корелює зі шкалами прийняття себе (r=0,538; p=0,002), прийняттям інших (r=0,561; p=0,001), емоційним комфортом (r=0,415; p=0,022), внутрішнім контролем (r=-0,538; p=0,002), а також із особистісною тривожністю (r=0,368; p=0,046), товариськістю (r=-0,396; p=0,033), заплутаним (r=0,368; p=0,046) та роз'єднаним (r=-0,392; p=0,032) типами сімейної згуртованості, а також із ригідним (r=-0,429; p=0,018) та хаотичним рівнями гнучкості (r=-0,476; p=0,008);

б) особистісна тривожність корелює зі шкалами прийняття себе (r=-0,429; p=0,018), прийняттям інших (r=-0,399; p=0,029), емоційним комфортом (r=-0,415; p=0,022), внутрішнім контролем (r=0,538; p=0,002), товариськістю (r=-0,396; p=0,030), заплутаним (r=0,472; p=0.008) та роз'єднаним (r=0,392; p=0,032) типами сімейної згуртованості, а також із ригідним (r=-0,403; p=0,027) та хаотичним рівнями гнучкості (r=0,368; p=0,046);

в) асертивність корелює із внутрішнім контролем (r=-0,380; p=0,038), товариськістю (r=0,429; p=0,018), об'єднаним (r=0,476; p=0,008) та розділеним (r=0,396; p=0,030) типами згуртованості, а також структурованим (r=0,429; p=0,018) та гнучким (r=0,403; p=0,027) типами адаптації;

г) товариськість корелює із заплутаним (r=-0,468; p=0,046) та роз'єднаним (r=-0,492; p=0,032) типами сімейної згуртованості, а також із ригідним (r=-0,439; p=0,018) та хаотичним рівнями гнучкості (r=-0,486; p=0,008), об'єднаним (r=0,376; p=0,008) та розділеним (r=0,366; p=0,030) типами згуртованості, а також структурованим (r=0,429; p=0,018) та гнучким (r=0,403; p=0,027) типами адаптації.

Таким чином були виявлені лінійні кореляційні зв’язки в особливостях адаптації дітей-сиріт, які виховуються в прийомних сім'ях протягом одного року, влаштовані до родини у віці п’яти років і на момент дослідження виховуються в неповних прийомних сім'ях.

Можливо зробити висновок, що адаптація напряму залежить від особистісної тривожності, прийняття себе та інших, товариськістю, типом сімейної згуртованості та рівнем сімейної гнучкості дітей-сиріт, які виховуються в прийомних сім'ях.

Друга група дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях виявила таку кореляцію:

а) шкала адаптації корелює зі шкалами прийняття себе (r=0,436; p=0,002), прийняттям інших (r=0,641; p=0,001), емоційним комфортом (r=0,425; p=0,022), внутрішнім контролем (r=0,537; p=0,002), а також із особистісною тривожністю (r=0,468; p=0,046), товариськістю (r=0,386; p=0,033), заплутаним (r=0,468; p=0,046) та роз'єднаним (r=0,490; p=0,032) типами сімейної згуртованості, а також із ригідним (r=-0,329; p=0,018) та хаотичним рівнями гнучкості (r=0,526; p=0,008);

б) особистісна тривожність корелює зі шкалами прийняття себе (r=0,529; p=0,018), прийняттям інших (r=0,289; p=0,029), емоційним комфортом (r=0,515; p=0,022), внутрішнім контролем (r=0,358; p=0,002), товариськістю (r=0,356; p=0,030), заплутаним (r=0,372; p=0,008) та роз'єднаним (r=0,381; p=0,032) типами сімейної згуртованості, а також із ригідним (r=0,303; p=0,027) та хаотичним рівнями гнучкості (r=0,468; p=0,046);

в) асертивність корелює із внутрішнім контролем (r=-0,450; p=0,038), товариськістю (r=0,309; p=0,018), об'єднаним (r=0,406; p=0,008) та розділеним (r=0,491; p=0,030) типами згуртованості, а також структурованим (r=0,345; p=0,018) та гнучким (r=0,303; p=0,027) типами адаптації;

г) товариськість корелює із заплутаним (r=0,368; p=0,046) та роз'єднаним (r=0,392; p=0,032) типами сімейної згуртованості, а також із ригідним (r=0,339; p=0,018) та хаотичним рівнями гнучкості (r=0,376; p=0,008), об'єднаним (r=0,476; p=0,008) та розділеним (r=0,466; p=0,030) типами згуртованості, а також структурованим (r=0,397; p=0,018) та гнучким (r=0,503; p=0,027) типами адаптації.

Таким чином були виявлені лінійні кореляційні зв’язки в особливостях адаптації діти, позбавлені батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях протягом трьох років, влаштовані до родини у віці до п’яти років та на момент дослідження виховуються обома прийомними батьками Можливо зробити висновок, що діти, позбавлені батьківського піклування краще адаптовані саме через те, що потрапили в прийомну родину в молодшому віці, виховуються більше трьох років та в повних прийомних сім'ях.

За результатами можливо стверджувати, що відмінність в особливостях адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях має місце.

3.4 Практичні рекомендації щодо адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

У батьків, які колись стануть близькими чужій дитині, особлива доля, їм доводиться виправляти помилки попереднього виховання. Причому, не все можна виправити, загладити, з чимось доведеться просто змиритися. І, напевне, найголовніше не наробити нових помилок. Як і лікарі, прийомні батьки зобов’язані керуватися чітким гуманним принципом — не зашкодити дитині.

Виховання дітей може бути найскладнішим завданням у світі, а для прийомних батьків, це завдання здається зовсім нездійсненним. Неважливо: чи смерть, чи то розлучення стали причиною для розпаду сім'ї - дітям в будь-якому випадку доведеться зіткнутися з тим, що стороння людина вторгнеться на їхню територію.

Статистика показує, що близько 60 відсотків усіх шлюбів з прийомними дітьми розпадуться, найчастіше причиною цьому стає нездатність пари перетворити його, її або їхніх дітей в одну родину.

Функціонування прийомних сімей потребує, безперечно, психологічної та професійної підготовки прийомних батьків, орієнтації їхньої діяльності на забезпечення реалізації інтересів саме дитини, а не на розв’язання власних проблем. У такій сім'ї мають якнайповніше, гармонійно поєднуватись мотивація батьків стосовно створення прийомної сім'ї та інтереси прийомної дитини.

Дуже складно бути прийомними батьками. Їх завдання, як батьків, залишаються тими ж: навчити дітей (кожного з них), як стати відповідальними, люблячими і турботливими дорослими. Складність для прийомних батьків полягає в наступному:

1. Розуміння дитячого почуття втрати.

Неважливо, що привело їх до створення нової сім'ї: розлучення або смерть, дітям потрібно якийсь час, щоб справитися з втратою одного з членів сім'ї і прийняти реальність з новими батьками.

2. Не потрібно чекати постійної любові.

Прийомним батькам, звичайно, хотілося б полюбити прийомних дітей, і щоб вони полюбили їх, але правда полягає в тому, що навіть якщо вони люблять своїх батьків, це не означає, що ті ж почуття передадуться й прийомній дитині. Потрібен час, щоб побудувати теплі стосунки з прийомними дітьми. Батькам потрібно поважати їхні почуття і сумніви — і обов’язково приймати свої власні.

3. Встановлення деяких основних правил.

Прийомним батькам необхідно спільно з дітьми встановити деякі основні правила, що стосуються дисципліни, покарання і поваги. Їм потрібно встановити межі, в яких вони можуть справлятися з проблемами, що можуть виникати з дітьми. Батьки повинні допомогти дітям встановити свої деякі правила. Їм необхідно знати, що їхні думки та почуття враховуються. Коли мова заходить про дисципліну, при можливості головну роль потрібно відводити біологічним родичам, які в подальшому можуть з’явитися в житті прийомної дитини. Діти зможуть краще все сприймати таким чином, їм буде легше довіритися прийомним батькам, вони будуть знати, що їх поважають та рахуються з їх думкою.

4. Дізнаватися один одного.

Прийомні батьки мають знаходити час, який вони можуть провести наодинці з кожною прийомною дитиною, щоб дізнатися їх краще. У них є унікальна можливість, яка допоможе стати їм більше, ніж батьками. Необхідно розважатися разом, вчитися разом, пізнавати щось нове разом. Це допоможе побудувати відносини поваги і дружби, перш ніж вони стануть однією командою.

5. Встановлення нових сімейних традицій.

Не потрібно ревниво ставитися до прекрасних сімейних традицій, які існують у досвіді дітей, необхідно поважати та приймати певні традиції, які були в минулому досвіді прийомних дітей. Є доцільним придумувати що-небудь нове, цікаві сімейні традиції нової сім'ї прийомної дитини. Обов’язково необхідно набувати спогади, особливо у свята і під час відпусток. Спільні фото, відео, малюнку, щось таке, щось емоційно буде об'єднувати дитину з новою сім'єю.

6. Підтримувати почуття гумору.

Гумор відмінно сприяє зняттю напруги, допомагаючи створенню близькості і розвитку майбутніх відносин. Гумор не може вирішити всі проблеми прийомних батьків, але може допомогти вам впоратися з ними.

Слід зазначити, що при входженні прийомної дитини в родину кожна сім'я так чи інакше стикається з кризою, важливо пам’ятати, що адаптація проходить як в прийомних дітей, так і в прийомних батьків, тому дуже важливим є подолання цієї кризи.

Принципи подолання кризи для прийомних батьків.

1. Частіше згадувати, що прийомні батьки не є джерелом проблем дитини.

2. Не втрачати почуття гумору.

3. Спілкуватися з іншими прийомними батьками та усиновителями.

4. Не порівнювати свою сім'ю з іншими сім'ями.

5. Знайти сімейного психотерапевта (психолога), що розбирається в питаннях прийомного виховання.

6. Залишатися в стані регуляції. Не переймати страху та переживань дитини. Бути емпатійними, та намагатися подолати кризу та емоційні потрясіння дитини.

7. Знайти віддушину для задоволення своїх емоційних, духовних і фізичних потреб, і створювати можливості, щоб насолодитися такими моментами.

8. Оцінювати свої ролі. (На одного з батьків лягає більша частина тягаря виховання).

9. Не наказувати дитину, коли прийомні батьки злі на неї. Зупинитися, заспокоїтися і повернутися.

10. Визначати, у кого саме виникла проблема.

11. Відпочити, звернутися за послугами тимчасового догляду за дитиною.

12. Пам’ятати, що успіхи дитини не завжди будуть однакові інколи бувають і невдачі, прийомні батьки повинні бути готовими до цього.

13. Спробувати зрозуміти моделі сплесків емоцій дитини. Якщо батьки зрозуміють провокуючі фактори, вони зможуть повністю запобігти спалахи або значно знизити їх інтенсивність.

14. Творчо планувати сімейні зустрічі.

15. Знайти способи весело та цікаво проводити час із дитиною — збільшити тривалість позитивного спілкування з нею.

16. Переглянути своє визначення успіху і радіти навіть невеликим перемогам.

Не меншу роль у адаптації та соціалізації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, відіграє соціальний супровід. Як ми вже зазначали в першому розділі - це специфічна діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей у прийомних сім'ях. Завданнями соціального супроводу є створення позитивного психологічного клімату в сім'ї, умов для розвитку дітей з урахуванням їх індивідуальних потреб, формування партнерських відносин між прийомними батьками, державними і громадськими установами для забезпечення оптимальних умов життя та захисту прав дітей.

Основними формами роботи соціального працівника щодо реалізації плану соціально-психологічного супроводу прийомних дітей є: відвідування на дому; зустрічі, прогулянки з прийомними дітьми; підтримка телефонних контактів (робота щотижневої телефонної години); консультування прийомних дітей; організація зустрічей з біологічними родичами і спостереження за перебігом цих зустрічей; представлення інтересів прийомних дітей в установах та закладах; організація навчальних програм для прийомних дітей; щорічний аналіз стану та розвитку прийомних сімей.

Висновки до третього розділу.

Проведене емпіричне дослідження дозволяє нам зробити наступні висновки:

— за методикою СПА діти-сироти, діти-сироти мають нижчий рівень адаптації (47%) ніж діти, позбавлені батьківського піклування (86%) та вищий рівень дезадаптації (74%) в порівнянні з показниками дітей, позбавлених батьківського піклування (25%). За шкалою прийняття себе показники у дітей-сиріт (39%) нижчі ніж у дітей, позбавлених батьківського піклування (98%), а за шкалою неприйняття себе показники у дітей-сиріт (73%) вищі ніж у дітей, позбавлених батьківського піклування (45%). Шкала прийняття інших у дітей-сиріт (49%) нижча ніж у дітей, позбавлених батьківського піклування (95%), а шкала неприйняття інших у дітей-сиріт (78%) вище ніж у дітей, позбавлених батьківського піклування (38%). Зовнішній контроль (екстернальність), відомість, домінування, відхід від проблем (ескапізм) у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування знаходиться в межах норми та не є яскраво виражених відмінностей між групами. Показники інтернальності, у дітей-сиріт цей показник знаходиться в межах вище (100%) від норми, що свідчить про загальну інтернальність як групи досліджуваних в цілому, так і кожної дитини-сироти. Оскільки показник внутрішнього локус контролю у дітей-сиріт (100%) є вищим від норми, а саме чим вище інтернальність, тим більшою мірою дитина вважає саме себе причиною того, що відбувається з нею, відповідно до результатів дослідження та спостереження за досліджуваними дітьми ми можемо зробити висновок, що діти-сироти більшою мірою звинувачують себе в тому, що з ними сталося, а глибоке почуття провини впливає на проходження адаптаційного процесу. Емоційний комфорт у дітей-сиріт значно нижчий (20%), а показники емоційного дискомфорту значно вищі (100%) від показників дітей, позбавлених батьківського піклування.

— у дітей-сиріт більшою мірою переважає високий рівень ситуативної (100%) та особистісної (85%) тривожності. Особистісна тривожність притаманна 25% опитаних дітей, позбавлених батьківського піклування, 35% опитаних дітей на момент дослідження притаманний високий рівень ситуативної тривожності, ми вважаємо, що це більшою мірою пов’язано з внутрішнім переживанням дітей від проведеного з ними тесту, бо діти потрапили в незнайому для них ситуації та повинні виконувати певні тестові завдання, це стосується досліджуваних обох груп. Стосовно «корисної» тривожності, її ми відмітили лише у 15% опитаних дітей-сиріт та 35% дітей, позбавлених батьківського піклування, 15% опитаних дітей, позбавлених батьківського піклування, характерний низький рівень особистісної тривожності - ці діти відрізняються достатнім самоконтролем, самодисципліною, адекватними вимогами до себе.

— діти обох груп за методикою виявлення асертивних якостей мають низькі показники (85% діти-сироти, 83% діти, позбавлені батьківського піклування), а також на цей показник не має впливу термін виховання дитині в прийомній родині.

— низький рівень комунікабельності характерний 15% досліджуваних дітей-сиріт та лише 5% досліджуваних дітей, позбавлених батьківського піклування, рівень нижче середнього характерний 58% дітям-сиротам та 13% дітей, позбавлених батьківського піклування, більшість опитаних дітей, позбавлених батьківського піклування (50%) відмічаються середнім рівнем товариськості і лише 12% дітей-сиріт. Рівень вище середнього 20% дітей, позбавлених батьківського піклування, 10% дітей-сиріт, високий рівень — 12% дітей, позбавлених батьківського піклування, 5% дітей-сиріт.

— за результатами нашого дослідження ми виявили, що 50% прийомних сімей з дітьми-сиротами характеризуються роз'єднаним типом згуртованості та 25% сімей із заплутаним типом згуртованості, вони є проблемними так як характеризуються відчуженням один від одного, відсутністю стійкої емоційної близькості або навпаки високої залежності один від одного. На відміну від сімей з дітьми, позбавленими батьківського піклування де ці показники склали 7% та 9% сімей, як ми бачимо значно менше в порівнянні з сім'ями дітей-сиріт. Що стосується гнучкості, на відміну від сімей з дітьми, позбавленими батьківського піклування в сім'ях з дітьми-сиротами сімей з такими показниками мало: структурована — 7% діти-сироти, 33% діти, позбавлені батьківського піклування та гнучка — 8% сімей з дітьми-сиротами, 50% сімей з дітьми, позбавленими батьківського піклування. Екстремальні рівні розглядаються як проблемні, які призводять до порушень функціонування сімейної системи, до них відноситься ригідний і хаотичний рівні сімейної адаптації. Ми виявили, що в групі дітей-сиріт показник ригідної адаптації склав 25% сімей, а хаотичної - 60% такий показник є свідченням того, що сім'я перебуває в кризі внаслідок входження нового члена родини, у цьому стані сім'я може перебувати досить довгий проміжок часу, адже ця криза більшою мірою залежить від періоду часу, який необхідний для адаптації до кризової ситуації, оскільки досліджувані сім'ї та діти-сироти перебувають в родині менше року, то доцільним є стверджувати, те що адаптація напряму залежить від терміну перебування дітей в родині, оскільки показники в дітей, позбавлених батьківського піклування за цими ж шкалами значно менші і складають 8% та 9% відповідно.

— на основі отриманих результатів використавши t-критерій Стьюдента за ми можемо стверджувати, що емпіричні гіпотези нашого дослідження підтвердилися.

— за результатами виявлення коефіцієнту кореляції r-Пірсона можливо стверджувати, що відмінність в особливостях адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях має місце.

Висновок.

У дипломній роботі представлено результати проведеного теоретичного та емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування до умов виховання в прийомних сім'ях, які дають нам підстави зробити такі висновки:

1. Теоретичний аналіз психологічної літератури щодо особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях дає можливість:

А. Описати фундаментальні психологічні дослідження щодо підходів до проблем адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях, які в різний час здійснювали такі зарубіжні й вітчизняні психологи: Дж. Боулбі, Н.Ф. Міщенко, А.М. Нечаєва, Є.М. Рибінський, В. С. Яковенко, Л. Є. Просандєєва, Є.О. Смірнова, І.В. Дубровіна, Й. А. Лангмейер, З. Н. Матейчек.

Б. Узагальнити концепції різних напрямків психологічних шкіл щодо особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях, які допомагають краще адаптувати дітей до умов прийомного виховання.

В. Розглянути концепції психологічного підходу до розуміння проблем адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях, які досліджувалися такими психологами: Г. М. Бевз, І.В. Пєша, С.А. Воскобойнікова, Б. С. Кобзар, А.А. Ліханов.

2. Для дослідження адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях були використані такі методики: методика дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонд (адаптована А.К. Осницьким) — для виявлення особливостей соціально-психологічної адаптації та пов’язаних із цим рис особистості; методика виявлення рівня асертивності (В. Капоні, Т. Новак) — для виявлення здатності оптимально реагувати на критику та вміння рішуче говорити собі та іншим «ні», якщо цього вимагають обставини; опитувальник оцінки рівня товариськості (В.Ф. Ряховський) — для виявлення рівня комунікабельності особистості; опитувальник FACES-3 «Шкала сімейної адаптації та згуртованості» (Д. Олсон) — для виявлення згуртованості та гнучкості (адаптації) сімейних стосунків; методика виміру особистісної та ситуативної тривожності Ч.Д. Спілбергера (адаптована Ю.Л. Ханіним) — для виявлення рівня ситуативної та особистісної тривожності.

3. Емпірично досліджені розбіжності між адаптацією дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

А. Стало відомо, що досліджувані діти-сироти є значно тривожніші, менш адаптовані, більш схильні звинувачувати себе, менш схильні до спілкування та встановлення нових соціальних зв’язків, 50% опитаних дітей цієї групи характеризуються відчуженям від прийомних сімей ніж досліджувані контрольної групи. При входженні дитини у сім'ю, і дитина, і її нова сім'я мають разом пройти й пережити два особливо відповідальні періоди, успішне проходження яких забезпечує високу ефективність адаптації дитини у новій родині та подальший дієвий та продуктивний її супровід.

Б. Встановлені статистично значущі кореляційні зв’язки в особливостях адаптації дітей-сиріт, які виховуються в прийомних сім'ях протягом одного року, влаштовані до родини у віці п’яти років і на момент дослідження виховуються в неповних прийомних сім'ях. Отже, успішна адаптація напряму залежить від особистісної тривожності, прийняття себе та інших, товариськістю, типом сімейної згуртованості та рівнем сімейної гнучкості дітей-сиріт, які виховуються в прийомних сім'ях. Оскільки діти-сироти, які перебувають прийомній сім'ї та їх виховують одинокі особи вони є менш адаптованими ніж діти, позбавлені батьківського піклування, які виховуються в родині більше двох років обома батьками, ми можемо стверджувати, що наші гіпотези, поставлені на початку емпіричного дослідження підтвердилися, а саме: діти-сироти, які виховуються в прийомних сім'ях протягом одного року, влаштовані до родини у віці до шести років та на момент дослідження діти виховуються в неповних родинах є менш адаптованими ніж діти, позбавлені батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях протягом трьох років, влаштовані до родини у віці до шести років та на момент дослідження виховуються обома прийомними батьками.

В. За результатами виявлення коефіцієнту кореляції r-Пірсона можливо стверджувати, що відмінність в особливостях адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім'ях має місце, а на основі отриманих результатів використавши t-критерій Стьюдента за ми можемо стверджувати, що висунуті гіпотези нашого дослідження підтвердилися.

Г. Розроблені практичні рекомендації щодо ефективної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів окресленої проблеми. На подальше вивчення заслуговують такі її аспекти, як: залучення волонтерів до соціального супроводу прийомних сімей, в яких виховуються прийомні діти; узагальнення перспективного зарубіжного досвіду соціальної роботи з прийомними дітьми та їх родинами тощо.

Результати проведеного дослідження можуть бути використані для підтвердження користі розвитку асертивних якостей як у прийомних батьків, так і у прийомних дітей для ефективної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування до умов виховання в прийомних сім'ях.

Подальші перспективи роботи полягають у пошуку та науковому визначенні інших факторів, що продуктивно впливають на ефективну адаптацію дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях.

Список використаних джерел.

1. Бевз Г. М. Вимоги до підготовки претендентів на прийомне батьківство / Г. М. Бевз // Актуальні проблеми психології - К.: Міленіум, 2013. — С.40 — 64.

2. Бевз Г. М. Складові психологічної готовності прийомних батьків до заміщу вальної опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування / Г. М. Бевз // - К.: вид. «ГНОЗІС», 2013. — С.23−31.

3. Бевз Г. М., Ейдеміллєр В.А. Інформаційна компанія з рекрутування кандидатів у прийомні батьки: критерії ефективності / Г. М. Бевз, В.А. Ейдеміллєр // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — 2014. — № 3 (8). — С.5 — 14.

4. Бевз Г. М. Поради психолога / Г. М. Бевз, О. В. Вакуленко, Л. П. Шперенко // (сер. «Соціальний супровід неповнолітніх» у 3-х кн.). — К.: Державний ін-т сім'ї та молоді, 2012. — Кн.2. — С.21 — 45.

5. Бевз Г. М. Прийомні сім'ї (оцінка створення, функціонування та розвитку) / Г. М. Бевз — К. Главник, 2010. — С.109 — 112.

6. Бевз Г. М. Сім'ї заміщувальної опіки: соціально-психологічні аспекти / Г. М. Бевз, С. Д. Максименко, М. М. Слюсаревський // Наукові студії із соціальної та політичної психології: 3 б. статей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології - К.: Міленіум, 2015. — вип.4 (12). — С.104 — 115.

7. Бевз Г. М., Тарусова Л.І. Соціальна політика держави в інтересах дитини: аналіз і концептуальна модель розбудови / Г. М. Бевз, Л.І. Тарусова // Післядипломна освіта в Україні № 2 (7). — 2015. — С.16 — 35.

8. Беличева С. А. Служба социальной защиты семьи и детства / С. А. Беличева // Педагогика. — 2015. — С.7 — 27.

9. Белухин Д. А. Основы личностно-ориентированной педагогики. Курс лекций / Д. А. Белухин — М. — Воронеж: Институт практической психологии, 2009. — С.234 — 256.

10. Бережнова Л. Н. Диагностика психической напряжённости детей, воспитывающихся в условиях учреждений интернатного типа: Дис. канд. психол. наук: 19.00.04 /Л.Н. Бережно ва. — М., 2013. — С.20 — 25.

11. Берне Р. Развитие «Я-концепции» и воспитание / О. Берне — М.: Прогресс, 2008. — С.103 — 127.

12. Боулби Дж. Привязанность. [пер. с англ.] / Джон Боулби. — М.: Гардарики, 2013. — С.277 — 290.

13. Боулби Дж. Создание и разрушение эмоциональных связей: [пер. с англ.] / Джон Боулби. — М.: Академ. проект, 2014. — С.111 — 123.

14. Боулби Дж. Детям — любовь и заботу / Джон Боулби; под ред.В. С. Мухиной. — М.: Просвещение, 2011. — С.144−154.

15. Брускова Е. С. Семья без родителей / Е. С. Брускова — М.: Центр развития социально-педагогических инициатив и SOS, 2014. — С.88 — 92.

16. Брутман В. И., Северный А. А. Некоторые современные тенденции социальной защиты детей-сирот и вопросы профилактики социального сиротства / В. И. Брутман, А. А. Северный // Социальное и душевное здоровье ребенка и семьи: защита, помощь, возвращение в жизнь. — М., 2010. — С.35 — 50.

17. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: навчальний посібник / О. В. Безпалько. — К.: Логос, 2013. — С.76 — 80.

18. Варій М. Й. Загальна психологія / М.Й. Варій // - К.: «Центр учбової літератури». — 2007. — С.450 — 500.

19. Волинець, Л.С. Соціальні проблеми дитинства в сучасній Україні / Л. С. Волинець // Національна безпека і оборона. — 2012. — № 3 — С. 34 — 38.

20. Вікова та педагогічна психологія: навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. — К.: Просвіта, 2010. — С. 200 — 243.

21. Галицький В. М., Мельник О. В., Синявский В. В. Соціально-психологічний словник / В. М. Галицкий, О. В. Мельник, В. В. Синявский. — К., 2008. — С.123 — 135.

22. Головей, Л. А. Практикум по возрастной психологи / Л. А. Головей, Е. Ф. Рыбалко — СПб.: Речь, 2006 — С. 423 — 467.

23. Каппони В., Новак Т. Ассертивность — в жизнь / В. Каппони, Т. Новак. — СПб.: Питер, 2005. — 186 с.

24. Дитина в прийомній сім'ї: Нотатки психолога / Г. М. Бевз, І.В. Пеша — К.: Український ін-т соціальних досліджень. 2010. — 101 с.

25. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист: зб. док. — К.: «Столиця», 2008. — Ч.1. — 248 с.

26. Діагностичні критерії з DSM-III-R: Пер. з англ. — К.: Абрис, 2009. — 272 с.

27. Дубровина И. В., Прихожан А. М. Возрастная и педагогическая психология / И. В. Дубовина, А. М. Прихожан. — Академия, 2003. — С.98 — 113.

28. Збірник психологічних тестів. Частина I: Посібник / Упоряд.Е. Е. Міронова — Мн.: Жіночий інститут Енвіла, 2005. — С.16−18.

29. Карпенко О. Законодавче забезпечення сімейних форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, за законодавством України / О. Карпенко // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 3 — С. 58 — 60.

30. Карпенко, О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання / О. Карпенко // Право України. — 2010. — № 3 — С. 79 — 81.

31. Кулагіна, І.Ю., Вікова психологія: Повний життєвий цикл розвитку людини: навч. посіб. для студ. вищ. навч. заведи. / І.Ю. Кулагіна, В. М. Колюцкий — М.: ТЦ «Сфера», за участю «Юрайт — М», 2001. — С.123 — 167.

32. Кутішенко В.П., Ставицька С. О. Психологія розвитку та вікова психологія: Практикум / В.П. Кутішенко. — К.: Каравела, 2009. — С.267 — 309.

33. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій).2-ге вид.: Навч. посіб.В.П. Кутішенко / - К.: Центр учбової літератури, 2010. С — 103 — 110.

34. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.: зі змінами згідно закону України від 8 груд. 2004 р. № 2222. — Х.: ПП «Інгвін», 2007. — С.20 — 34.

35. Лангмейер Й., Матейчек З. Психическая депривация в детском воздасте / Й. Лангмейер, З. Матейчек. — Прага: Авиценум, 2008. — С.134 — 200.

36. Макійчук, Т. Правове забезпечення соціальної підтримки дітей, які не мають належного батьківського піклування, до надання їм юридичного статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування / Т. Макійчук / Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 9 — С. 107 — 112.

37. Методичний посібник по проведенню тренінг-курсу для соціальних працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу прийомних батьків / О. О. Яременко, Н. М. Комарова, Г. М. Бевз, Л. С. Волинець та ін. — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2010. — С.89 — 120.

38. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підготовки прийомних батьків / Н. М. Комарова, Л. С. Волинець, Н. В. Салабай, І.В. Пєша, Г. М. Бевз — К.: «Студцентр», 2008. — С.90 — 102.

39. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей / Н. М. Комарова, Г. М. Бевз, Л. С. Волинець та ін. — К. С. Морозова // - К.: Ін-т держави і права ім.В. М. Корецького НАН України, 2010. — Вип.25. — С.333 — 337.

40. Ноздріна, О. Система державних органів соціального захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування / Ольга Ноздріна // Держава і право. Юридичні і політичні науки: зб. наук. пр. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голов. ред.) [та ін.]. — К.: Ін-т держави і права ім.В. М. Корецького НАН України, 2009. — Вип.33. — С.262 — 271.

41. Овчарова Р. В. Практическая психология образования: Учеб. пособие для студ. психол. фак. университетов / Р. В. Овчарова. — М.: Издательский центр «Академия», 2003. — С.148 — 150.

42. Ослон В. Г. Проблемы сиротства: социально-исторические и психологические аспекты / В. Г. Ослон, А. Б. Холмогорова // Семейная психология и психотерапия — 2010. — № 1. — С.20 — 28.

43. Осницький А. К. Визначення характеристик соціальної адаптації / А. К. Осницький // Психологія і школа. — 2009. — N 1. — С.43 — 56.

44. Павлик Н. П. Психолого-педагогічні умови організації процесу виховання у притулку для неповнолітніх: Дис. канд. пед. наук: 13.00.07/Н.П. Павлик. Житомирський державний університет імені Івана Франка — Житомир, 2006. — С.122 — 135.

45. Пєша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (проблеми реформування) / І.В. Пєша // - К.: Логос, 2008. — С.56 — 77.

46. Прийомна сім'я: методика створення та соціального супроводу: науково-методичний посібник / Г. М. Бевз, В. О. Кузьминський та ін. — К.: Центр стратегічної підтримки, 2008. — С.30 — 95.

47. Прийомна сім'я: оцінка ефективності опіки (методичні рекомендації для соціальних працівників) / О. О. Яременко, Н. М. Комарова, Г. М. Бевз, Л. С. Волинець та ін. — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2009.С. — 54 — 78.

48. Прийомні сім'ї для дітей-сиріт з функціональними обмеженнями / О. О. Яременко. — К.: 2010. — С.98 — 103.

49. Психологический словарь / Под ред.В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. — М.: Педагогика Пресс, 2009. — С. 200 — 345.

50. Руководство по предупреждению насилия над детьми: Учеб. изд. / Под. ред. Н.К. Аса-новой. — М.: ВЛАДОС, 2007. — С.455 — 470.

51. Розумовська, З.В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар / З. В. Розумовська — 2-ге вид., перероб. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — С.457 — 460.

52. Савчин М., Василенко Л. Вікова психологія / М. В. Савчин, Л. П. Василенко. — К.: Академвидав. (Альма-матер), 2005. — С. 200 — 210.

53. Співак В.І. Особливості входження дитини у нову родину / Проблеми сучасної психології: Збірник наукових праць Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Інституту психології ім.Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка, Л.А. Онуфрієвої. — Вип.1. — Кам'янець-Подільський: Аксіома. — 2008. — С.280 — 290.

54. Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 року: із змінами згідно законів України від 15 березня 2006 року № 3539, і від 22 грудня 2006 року № 524.С. ФОП Соколик Б. В., 2005. — 92с.

55. Сергєєнкова О.П. Вікова психологія: — К.: Центр учбової літератури, 2012. — С.211 — 222.

56. Сергєєнкова О.П., Столярчук О. А., Коханова О. П., Загальна психологія. Навч. посіб. / О.П. Сергєєнкова, О. А. Столярчук, О. П. Коханова. — К.: Центр учбової літератури, 2012. — С.189 — 196.

57. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування / Л. С. Волинець, Н. М. Комарова, О.Г. Антонова-Турченко та ін. — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2008. — С.111 — 120.

58. Соціальна робота в Україні: теорія та практика: посібник для підвищення кваліфікації працівників центрів соціальних служб для молоді. — У 2-х ч. / За заг. ред.А. Я. Ходорчук. — К.: УДЦССМ, 2010. — С.296 — 213.

59. Скрипченко О. В., Долинська Л. В., Огороднійчук З. В. Загальна психологія / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З.В. Огороднійчук. Київ: Либідь, 2005. — С. 200 — 345.

60. Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / За заг. ред.А.Й. Капської, І.М. Мінчук, С.В. Толстоухової. — К., 2009. — С.112 — 116.

61. Соціальне становлення дитини у прийомній сім'ї: соціальний супровід: Навч. — метод. посіб. / Л. С. Волинець, А. Й. Капська, Н. М. Комарова, І.В. Пєша, Г. М. Бевз, Л. В. Волинська, О. О. Яременко. — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2010. — С.89 — 100.

62. Соціальні служби — родині: Розвиток нових підходів в Україні / за ред.І.М. Григи, Т.В. Семигіної. — К.: Дата Банк Україна, 2009. — С.28 — 43.

63. Створення та функціонування прийомних сімей: навчальний посібник для державних службовців / О. О. Яременко, Н. М. Комарова, Л. С. Волинець, І.В. Пєша. — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2010. — С.105−113.

64. Чи зійдуться наші долі. реінтеграція батьків і дітей: перші кроки до усвідомлення проблеми / Л. С. Волинець, Т. В. Говорун, Г.І. Постолюк, Л. В. Косаревська, Л. В. Балим. — К.: Видавництво, 2008. — С.89 — 101.

65. Черников А. Интегративная модель системной семейной психотерапевтической діагностики / А. Чернишова // Тематическое приложение к журналу «Семейная психология и семейная терапия». — М.: «ЭКОС», 1997. — С.70 — 79.

66. Шнейдер Л. Б. Основы семейной психологии: [учеб. пособие] - 3-е изд., стер. / Л. Б. Шнейдер. — Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2010. — С.580 — 600.

67. Як допомогти підлітку з «важким» характером О.П. Воскобойнікова // Шкільний світ., 2014. — № 13−14. — С.15 — 20.

68. Конвенція ООН про права дитини (Конвенція ратифікована Постановою ВР № 789-ХІІ (789−12) від 27 лютого 1991 р.). [Електронний ресурс] / Режим доступу: URL: www.zakon. rada.gov.ua.

69. Закон України Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей. — [Електронний ресурс] Режим доступу: URL: www.zakon. rada.gov.ua.

70. Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: закон України 13 січня 2005 р. № 2342-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 6. — Ст.147.

71. Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей: закон України від 2 червня 2005 р. № 2623 // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 26. — Ст.354.

72. Про охорону дитинства: закон України від 26 квітня 2001 р. № 2402 // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 30. — Ст.142.

73. Про соціальну роботу з дітьми та молоддю: закон України від 21 червня 2001 р. № 2558 // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 42. — Ст.213.

74. Про додаткові заходи щодо вдосконалення роботи з дітьми, молоддю та сім'ями: указ Президента України від 23 червня 2002 року № 465 // Офіційний вісник. — 2002. — № 26. — С.15 — 17.

75. Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності: указ Президента України від 28 січня 2000 року № 113 // Офіційний вісник. — 2000. — № 56. — С.24 — 30.

76. Наказ Президента України № 1086/2005 Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей. — Режим доступу: [Електронний ресурс] / Режим доступу: URL: www.zakon. rada.gov.ua.

77. Постанова Кабінету Міністрів від 26 квітня 2002 р. № 564 Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу: [Електронний ресурс] / Режим доступу: URL: www.donoda.gov.ua.

78. Постанова Кабінету Міністрів від 26 квітня 2002 р. № 565 Про затвердження Положення про прийомну сім'ю: [Електронний ресурс] / Режим доступу: URL: www.donoda.gov.ua.

79. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. № 367 Про утворення Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини: [Електронний ресурс] / Режим доступу: URL: www.zakon. rada.gov.ua.

80. Постанова Кабінету Міністрів України від 06 лютого 2006 р. № 106 Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом «гроші ходять за дитиною»: [Електронний ресурс] / Режим доступу: URL: www.zakon. rada.gov.ua.

81. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини: [Електронний ресурс] / Режим доступу: URL: www.zakon. rada.gov.ua.