Адміністрування податку на доходи фізичних осіб

Вступ Суттєва природа податку, що об'єднує економічні та правові його характеристики, зумовлює складну структуру податкових елементів та характер їх взаємодії. Кожен податок, який існує в певній державі повинен найкращим чином виконувати функції призначенні для задоволення потреб інституту держави і суспільства в цілому та створювати рівномірний податковий тиск за рахунок прямого визначення бази оподаткування. Результати процесу оподаткування дають можливість проаналізувати дієвість податкової системи держави та відображають реальний показник податкового навантаження на процеси діяльності СПД або доходи фізичних осіб. Важливе значення при оподаткуванні доходів фізичних осіб, які працюють на підприємствах, займаються підприємницькою діяльністю або провадять незалежну професійну діяльність відіграє процес визначення бази оподаткування, до якої буде застосована відповідна ставка податку для нарахування та подальшої сплати податкового зобов’язання з податку податковими агентами та відповідальними особами.

Вивченню теоретико-методологічних засад засади оподаткування доходів фізичних осіб розроблені в працях таких видатних вчених як А. Вагнер, Д. Кейнс, А. Лаффер, Д. Міль, Ф. Нітті, Д. Рікардо, А. Сміт, які відповідали фінансовим системам держав середньовіччя та відображали особливості їх державного устрою.

Об'єктом дослідження є податок на доходи фізичних осіб.

Предметом даного дослідження є адміністрування податку на доходи фізичних осіб.

Метою даної роботи є дослідження особливостей впливу податкового регулювання на дію податку на доходи фізичних осіб в умовах існуючої системи оподаткування.

Мета зумовлює такі завдання курсової роботи:

* загальну характеристику та необхідність справляння податку на доходи фізичних осіб в Україні;

* визначити нормативно-правове забезпечення адміністрування податку на доходи фізичних осіб ;

* охарактеризувати основні елементи сучасної системи адміністрування податку на доходи фізичних осіб;

* проаналізувати методику розрахунку податку на доходи фізичних осіб та його адміністрування;

* навести особливості адміністрування податку на доходи фізичних осіб в Україні;

* надати оцінку адмініструванню податку на доходи фізичних осіб та його місце формування доходів бюджету України;

* світовий досвід адміністрування доходів фізичних осіб;

* знайти шляхи подолання проблем та удосконалення адміністрування податку на доходи фізичних осіб в Україні.

Інформаційна база дослідження курсової роботи — це вся спеціальна література, нормативно — правові джерела (податковий кодекс України, положення, акти), які носять законодавчий характер, економічна література, конкретна література з адміністрування податків фізичних осіб.

Розділ 1. Теоретичні основи адміністрування доходів фізичних осіб

1.1 Сутність та необхідність справляння податку на доходи фізичних осіб в Україні

Проблемам оподаткування присвячено численні публікації як в економічній літературі, так і в періодичній пресі, зокрема питанням прибуткового оподаткування громадян. Адже прибуткове оподаткування громадян — це один із основних прямих податків, до того ж у країнах з ринковою економікою надходження до бюджету від прибуткового оподаткування громадян не менш істотні, ніж надходження від оподаткування прибутку підприємств. Особливістю оподаткування доходів громадян до 1993 р. був диференційований підхід до різних категорій платників, до кожної з них передбачався особливий порядок оподаткування і різні ставки податку.

Зокрема до 1990 р виділялися такі категорії платників, як: робітники і службовці; особи, що отримують авторські винагороди; особи, що займаються приватною практикою; кустарі та ремісники; особи, що отримують доходи від здавання в найми приміщення; особи, що отримують доходи від сільського господарства в міських поселеннях.

Закон СРСР `Про зміну порядку і розміри оподаткування населення' ухвалений 1 липня 1989 р. вніс деякі зміни в поділ платників на категорії, запровадивши, окрім двох перших, категорію осіб, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю.

Власна система прибуткового оподаткування громадян в Україні була запроваджена із середини 1991 р. внаслідок ухвалення Закону Української РСР `Про прибутковий податок з громадян Української РСР,іноземних громадян та осіб без громадянства' від 5.07.1991. З цієї дати і починається історія прибуткового оподаткування громадян України.

Важливі зміни в системі прибуткового оподаткування пов’язані з еволюцією об'єкта оподаткування. В процесі цієї еволюції простежується тенденція до переходу від роздільного до сукупного принципу обкладення доходів громадян.

Перший принцип застосовувався до 1993 р. Він передбачав, що кожен отримувач доходу оподатковується окремо.

Такий порядок оподаткування був природним в умовах закріпленого в Конституції обов’язку працювати в суспільному виробництві, обмеженості форм зайнятості та видів доходів, що визнавалися законними можливостей одночасно різними видами діяльності і отримувати доходи з різних джерел, можливостей поєднувати зайнятість за місцем основної роботи із зайвістю не за місцем основної роботи, тобто в умовах обмеженої кількості людей, зайнятих не в суспільному секторі, чи тих, що поєднували працю в суспільному виробництві з приватною практикою або іншими формами не усуспільненої праці.

З розвитком форми власності з’являються і нові види діяльності та зайнятості, відповідно, нові види особистих доходів, з яких знімаються всілякі обмеження. Визнається законність і розширюється сфера отримання доходів, пов’язаних не з працею, а з фінансовими операціями, операціями з нерухомістю.

Зростання безробіття та падіння рівня доходів призводять до того, що паралельно зайнятість в різних місцях і отримання доходів з різних джерел стають масовим явищ. З розвитком процесу первісного нагромадження капітал (поступово відбувається концентрація різних видів доходів від підприємницької діяльності, від володіння корпоративними правами. Від вкладень в комерційні банки, від операцій з нерухомістю та інших) в руках обмеженої кількості громадян. Все це становить об'єктивні передумови для переходу до оподаткування сукупного річного доходу як суми всіх видів доходів за рік, яке й було запроваджене Декретом Кабміном України «Про прибутковий податок з громадян». Окрім вищезазначеного, необхідність його запровадження обумовлена тим, що доходи, зазнаючи впливу ринкових чинників. Можуть суттєво коливатися протягом року, і лише оподаткування сукупного річного доходу певним чином нівелює ці коливання.

До початку 90-х рр. високі граничні ставки особистого прибуткового податку застосовувалися до доходів ремісників і кустарів, осіб, що займалися приватною практикою, здавали в найми приміщення їх оподаткування було і досить прогресивним. Зокрема податок на доходи від приватної практики стягувався за 13 ставками, на доходи ремісників і кустарів — за 23 ставками, на доходи від здавання в найми приміщень — за 13 ставками.

В Законі України «Про систему оподаткування» в редакції від 18.02.1997 р. прибутковий податок з громадян було названо податком на доходи фізичних осіб. Термін «прибутковий податок» з’явився внаслідок некоректного перекладу з російської мови. Строго кажучи, він означає податок на доходи, одержані у формі прибутку. Але оскільки фізичні особи сплачують податки на доходи, отримані в різних формах, то й більш прийнятним є термін «податок на доходи фізичних осіб». Однак, оскільки до Декрету не були внесені відповідні зміни, офіційно продовжує вживатися термін «прибутковий податок з громадян», який змушені вживати і при написанні навчальних посібників.

Як прийнято вважати, податки з фізичних осіб відносяться до прямих податків, які встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів оподаткування. Взагалі-то прямі податки сприяють перерозподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, які мають вищі доходи.

Податок з доходів фізичних осіб — плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу (місце постійного або переважного проживання платника податку, місце реєстрації платника податку, визначене згідно з законодавством) або розташовано особу, що виплачує оподатковувані доходи.

Платниками податку є:

резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.

Не є платниками податку нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України та мають дипломатичні привілеї й імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, відносно доходів, одержуваних ними безпосередньо від здійснення такої дипломатичної діяльності.

Об'єктом оподаткування резидента є:

загальний місячний оподатковуваний дохід;

чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

доходи, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті та не включаються до складу загального оподатковуваного доходу згідно із законом.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті та не включаються до складу загального оподатковуваного доходу згідно із законом.

При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати, об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України чи внесків до фондів загальнообов’язкового соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

Загальний оподатковуваний дохід — будь-які доходи, що підлягають оподаткуванню, нараховані (виплачені) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Він складається з доходів, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх нарахуванні (виплаті), доходів, які підлягають оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу, a також доходів, які оподатковуються за наслідками інших податкових періодів.

Загальний оподатковуваний дохід поділяється на загальний місячний оподатковуваний дохід та загальний щорічний оподатковуваний дохід, відповідно до звітного податкового періоду, за наслідками якого вони підлягають оподаткуванню. Звітним податковим періодом виступає проміжок часу, який розпочинається з першого календарного дня звітного місяця або року та закінчується останнім календарним днем такого місяця або року. Якщо фізична особа уперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів.

Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також оподатковуваних доходів, отриманих платником податку у попередні роки та виявлених у звітному році.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються:

· доходи у вигляді заробітної плати, нараховані платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору;

· доходи від продажу об'єктів прав інтелектуальної власності;

· доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами) — роялті, у тому числі одержувані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;

· сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню;

· сума страхових виплат, страхових відшкодувань або викупних сум, отриманих платником податку за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування;

· частина доходів від операцій з майном;

· дохід від надання майна в оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування);

· доходи, отримані платником податку від його працедавця як додаткові блага (у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування);

· доходи у вигляді процентів (дисконтних доходів), дивідендів та роялті, виграшів, призів;

· інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери формах;

· доходи у вигляді вартості успадкованого майна в межах, що підлягають оподаткуванню;

· інші доходи.

Починаючи з 1 січня 2004 р. та до 1 січня 2007 р. ставка оподаткування встановлюється на рівні 13 відсотків від об'єкту оподаткування. З 1 січня 2007 р. ставка податку становитиме 15 відсотків до об'єкту оподаткування.

Крім того, Законом передбачено ставку податку в розмірі - 5 відсотків до об'єкту оподаткування, нарахованого податковим агентом як:

процент на банківський депозит (вклад);

процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом;

в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами.

Ставка податку становить подвійний розмір ставки до об'єкту оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею), або до будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб.

З урахуванням норм прийнятого закону платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді, заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у таких розмірах:

для будь-якого платника податку — у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (у розрахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року;

у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам від суми пільги (однієї мінімальної заробітної плати), для платника податку, який:

а) є самотньою матір'ю або батьком (опікуном, піклувальником) — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

б) утримує дитину — інваліда 1 або 2 групи — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

в) має три чи більше дитини віком до 18 років — у розрахунку на кожну таку дитину;

г) є вдівцем або вдовою;

д) є особою, віднесеною законом до 1 і 2 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

д) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, військовослужбовцем строкової служби;

е) є інвалідом 1 або 2 групи, у тому числі з дитинства;

є) є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;

— у розмірі, що дорівнює 200 відсоткам від суми пільги (однієї мінімальної заробітної плати)

— для платника податку, який є:

а) особою, що є Героєм України, Героєм Радянського Союзу — або повним кавалером ордена Слави чи Трудової Слави;

б) учасником бойових дій під час Другої світової війни, або працівником тилу, який має відповідні державні відзнаки;

в) колишнім в’язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою;

г) особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

д) особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

У разі, коли платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати). Якщо платник податку є самозайнятою особою, податкова соціальна пільга щодо отриманих нею доходів від такої діяльності не застосовується.

Платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.

До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. (Зазначені документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту).

Перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту:

Платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року:

частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно Закону;

— суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні, у розмірі, що перевищує два відсотки, але не є більшим п’яти відсотків від суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;

— суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення,

— суму власних коштів платника податку, сплачених на користь закладів охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім'ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків, донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань у розмірах, що не покриваються виплатами з фонду,

— суму витрат платника податку на сплату за власний рахунок страхових внесків.

Податковий кредит може бути нарахований виключно резидентом, що має індивідуальний ідентифікаційний номер. Загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата. Якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Центральний податковий орган видає інструкцію з питань застосування норм цієї статті та провадить безоплатні роз’яснення порядку документального підтвердження прав на податковий кредит та подання податкової декларації, у тому числі шляхом проведення відповідних навчань, семінарів тощо, забезпечує безоплатне надання бланків декларацій з цього податку, інших розрахунків.

Отже на сучасному етапі формується завершена модель податкової системи держави. Змінюються не тільки види і форми стягнення до бюджетів певних сум коштів, а й саме відношення до податків. Але й на сьогоднішній день триває пошук шляхів удосконалення як податкової системи, так і окремих податків, зокрема податків з фізичних осіб, для збільшення дохідної частини бюджету за рахунок податків з доходів населення.

1.2 Нормативно-правове забезпечення адміністрування податку на доходи фізичних осіб Основним документом, який регламентує оподаткування доходів фізичних осіб, є Податковий кодекс України, прийнятий 2 грудня 2010 р. № 2755-VI. Іншими нормативно-правовими актами є:

· Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22. 05.2003 р. за № 889-IV у частині оподаткування доходів громадян-підприємців;

Постанова КМ України від 29. 12. 10 № 1227 «Про затвердження Порядку подання документів для застосування податкової соціальної пільги» ;

Постанова КМ України від 27. 12. 10 № 1243 «Про затвердження Порядку отримання довідки про сплату податку на доходи фізичних осіб платником податку — резидентом, який виїжджає за кордон на постійне місце проживання, та про відсутність податкових зобов’язань з такого податку» ;

Постанова КМ України від 27. 12. 10 № 1226 «Про затвердження Порядку оподаткування доходів з джерелом їх походження в Україні, що виплачуються фізичній особі - нерезиденту іншим нерезидентом «

Наказ ДПА України від 31. 01. 11 № 58 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб «

· Наказ Головної державної податкової інспекції України від 21. 04.1993 № 12 «Про затвердження Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницької діяльності

Наказ ДПА України від 31. 01. 11 № 58 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб «

Наказ ДПА України від 24. 12. 10 № 1025 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи — підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення»

''Наказ ДПА України від 24. 12. 10 № 1024 «Про затвердження форми надання Інформації суб'єктами господарювання, які провадять посередницьку діяльність, пов’язану з наданням послуг з оренди нерухомості (ріелтери), про укладені за їх посередництвом цивільно-правові договори (угоди)»

Наказ ДПА України від 24. 12. 10 № 1023 «Про затвердження Порядку інформування роботодавців платника податку про наявність порушень застосування податкової соціальної пільги, позбавлення платника податку або про відновлення його права на податкову соціальну пільгу та форми Повідомлення про наявність зазначених порушень «

Наказ ДПА України від 24. 12. 10 № 1022 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу та Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу «

Наказ ДПА України від 24. 12. 10 № 1020 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку «

Наказ ДПА України від 24. 12. 10 № 1003 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків — фізичними особами «

Наказ ДПА України від 23. 12. 10 № 996 «Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання»

Наказ ДПА України від 23. 12. 10 № 995 «Про затвердження форм повідомлень про зареєстровані та зняті з обліку транспортні засоби, що надаються органами, які здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів «

1.3 Основні елементи сучасної системи адміністрування податку на доходи фізичних осіб

Згідно з Податковим кодексом, платниками податку на доходи фізичних осіб є:

1. фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

2. фізична особа нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

3. податковий агент.

Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності.

У разі смерті платника податку або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім або втрати ним статусу резидента (за відсутності податкових зобов’язань як нерезидента згідно з Податковим Кодексом) податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення чи втрата ним статусу резидента. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.

Якщо фізична особа платник податку вперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів.

Об'єктом оподаткування резидента є:

1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

3. іноземні доходи, отримані з джерел за межами України.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;

2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу на суми податкової знижки такого звітного року.

Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними Податковим Кодексом.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 Податкового Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 Податкового Кодексу.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:

доходи у вигляді заробітної плати, які отримує платник податку відповідно до умов трудового договору;

суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору;

доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав;

частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172,173 Податкового Кодексу;

дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду;

оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований органом державної податкової служби згідно із Податковим Кодексом;

сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності; фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації;

дохід у вигляді дивідендів, виграшів, призів, процентів (крім виграшів та призів у державній грошовій лотереї);

інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами;

дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується;

сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки;

кошти або майно (нематеріальні активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, які визначені обвинувальним вироком суду незалежно від призначеної ним міри покарання;

доходи, що становлять позитивну різницю між:

1.сумою коштів, отриманих платником податку внаслідок його відмови від участі в фонді фінансування будівництва, та сумою коштів, внесених платником податку до такого фонду, крім випадків, коли платник податку одночасно передає кошти, отримані з фонду фінансування будівництва, в управління тому самому управителю у той самий або інший фонд фінансування будівництва;

2.сумою коштів, отриманих платником податку від інших осіб внаслідок відступлення на їх користь права вимоги за договором про участь у фонді фінансування та сумою коштів, внесених платником податку до такого фонду за цим договором;

дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:

а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров’ю;

б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов’язання;

в) пені, що сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цільового страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або інших сум бюджетного відшкодування;

г) суми втрат, заподіяних платнику податку актами, визнаними неконституційними, або незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, що відшкодовуються державою в порядку, встановленому законом.

Дія цього підпункту не поширюється на оподаткування сум страхових виплат, страхових відшкодувань і викупних сум за договорами страхування;

сума страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або пенсійних виплат, що сплачуються платнику податку;

сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення відповідно до закону, страхових платежів, пенсійних вкладів, внесків до фонду банківського управління, сплачена будь-якою особою? резидентом за платника податку чи на його користь, крім сум, що сплачуються:

а) особою резидентом, що визначається вигодонабувачем (бенефіціаром) за такими договорами;

б) одним з членів сім'ї першого ступеня споріднення платника податку;

в) роботодавцем резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного забезпечення платника податку, якщо така сума не перевищує 15 відсотків нарахованої цим роботодавцем суми заробітної плати платнику податку протягом кожного звітного податкового місяця, за який вноситься страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) або сплачується пенсійний внесок, внесків до фондів банківського управління, але не більш як сума, визначена абзацом першим підпункту 169. 4. 1 пункту 169. 4 статті 169 Податкового Кодексу, у розрахунку за місяць за сукупністю таких внесків;

? дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 Податкового Кодексу) у вигляді:

а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання або компенсація зумовлені виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачені нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах;

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

У такому самому порядку визначаються об'єкт оподаткування і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

З урахуванням норм абзацу першого підпункту 169. 4. 1 пункту 169. 4 статті Податкового Кодексу платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

адміністрування податок доход бюджет

Розділ 2. Практичний аспект адміністрування ПДФО України

2.1 Методика розрахунку податку на доходи фізичних осіб та його адміністрування Державна податкова адміністрація України у своїх офіційних роз’ясненнях, доведених листом № 2918/7/17−0717 від 03. 02.2011 року повідомляє, що ставка податку згідно з п. 167. 1 ст. 167 Податкового кодексу становить 15% бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених п. 167. 2 — 167. 4 цієї статті), в тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат та винагород, які виплачуються платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну лотерею, виграшу гравця (учасника), одержаного від організатора азартної гри.

Якщо загальна сума одержаних платником податку у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (в 2011 р. 9410 грн.), то ставка податку становить 17% суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою 15%. [33, c. 14]

Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом,? обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності. [7]

При визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.

Під час утримання податку з нарахованої суми загального місячного оподатковуваного доходу, який перевищує встановлений розмір (у 2011 р. — 9410 грн.), податковому агенту слід провадити окреме оподаткування сум, визначених в абзацах першому та другому п. 167. 1 ст. 167 розділу IV Податкового Кодексу. Сума податку на доходи фізичних осіб із загального місячного оподатковуваного доходу дорівнюватиме сумі податків, утриманих за встановленими Податковим Кодексом правилами та ставками.

Слід ураховувати, те що максимальна сума доходу, з якого утримуються суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (3,6%) в 2011 р. становить 14 115 грн. (15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2011 р.).

Якщо до складу загального місячного оподатковуваного доходу, крім заробітної плати, включаються інші види доходів, щодо яких установлюються різні правила та ставки оподаткування, то з метою дотримання вимог п. 167. 1 ст. 167 Податкового кодексу слід у першу чергу розглядати питання оподаткування доходів, що враховуються до складу заробітної плати, а далі формувати оподатковуваний дохід у міру виникнення в платника податку кожного з видів оподатковуваного доходу (на підставі підтвердження факту/дати виникнення доходу первинними документами, зокрема наказами про виплату/надання певних видів доходів). [7; 19, c. 7]

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а) податковий агент? для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;

б) платник податку? для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов’язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Платник податку зобов’язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до Податкового Кодексу або інших законів України.

Обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи:

виключно від податкових агентів, крім випадків, прямо передбачених цим розділом;

від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок.

Платники податку? резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов’язані подати до органу державної податкової служби податкову декларацію не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду.

Орган державної податкової служби протягом 30 календарних днів після надходження податкової декларації зобов’язаний перевірити визначене податкове зобов’язання, сплату належної суми податку і видати довідку про таку сплату та про відсутність податкових зобов’язань з цього податку, що подається до органів митного контролю під час перетину митного кордону і є підставою для проведення митних процедур.

Форма такої довідки встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Платники податку звільняються від обов’язку подання податкової декларації в таких випадках:

а) незалежно від виду та суми отриманих доходів платниками податку, які:

є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб (у тому числі батьків) та/або держави станом на кінець звітного податкового року;

перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації;

перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року;

перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року;

б) в інших випадках, визначених Податковим Кодексом.

Податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу ІІ Податкового Кодексу.

Обов’язок щодо заповнення та подання податкової декларації від імені платника податку покладається на таких осіб:

опікуна або піклувальника, щодо доходів, отриманих неповнолітньою особою або особою, визнаною судом недієздатною;

спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців)? щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер;

державного виконавця, уповноваженого здійснювати заходи щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, визначеного в установленому порядку банкрутом.

Фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Сума податкових зобов’язань, донарахована органом державної податкової служби, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені Податковим Кодексом.

Сума, що має бути повернена платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в декларації, протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації.

Форма податкової декларації встановлюється Міністерством фінансів України виходячи з таких умов:

загальна частина податкової декларації повинна мати спрощений вигляд та не містити відомостей про доходи (витрати), що отримує (несе) незначна кількість платників податку;

податкова декларація є уніфікованою та єдиною для всіх законодавчо встановлених випадків її подання;

відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов’язання фінансового характеру, інформація щодо вказаних відомостей членів сім'ї надаються окремими категоріями громадян, визначеними відповідно до законодавства;

розрахунки окремих видів доходів (витрат) мають міститися в додатках до податкової декларації, що заповнюються виключно платниками податку за наявності таких доходів (витрат);

податкова декларація та додатки до неї мають складатися з використанням загальновживаної термінології, а також містити детальні інструкції щодо їх заповнення;

податкова декларація та додатки до неї мають ідентифікувати платника податку та містити інформацію, необхідну для визначення суми його податкових зобов’язань або суми податку, що підлягає поверненню у разі використання платником податку права на податкову знижку.

Бланки податкових декларацій мають безоплатно надаватися органами державної податкової служби платникам податку на їх запит, а також бути загальнодоступними для населення.

Платник податку до 1 березня року, що настає за звітним періодом, має право звернутися з запитом до відповідного (за місцем проживання платника податку — за реєстрацією у паспорті) органу державної податкової служби з проханням надати роз’яснення щодо заповнення річної податкової декларації, а орган державної податкової служби зобов’язаний надати безоплатні послуги за таким зверненням.

Фізичні особи у випадках та обсягах, визначених законом, подають податкову декларацію, де зазначаються відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов’язання фінансового характеру, а також в додатку до податкової декларації зазначається інформація щодо вказаних відомостей членів сім'ї в усіх випадках її подання, передбачених законом.

Декларування у 2011 році доходів фізичних осіб пов’язано з виконанням платниками податку вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно з положеннями якого платники податку у відповідних випадках зобов’язані податки річну податкову декларацію або мають право подати декларацію для одержання повернення з бюджету.

Слід зазначити, що деклараційна кампанія цього року провадилася відповідно до норм саме Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Суттєвою зміною була лише зміна термінів податі декларації - до 1 травня (замість 1 квітня, як це було за вищезгаданим Законом). Річна податкова декларація про майновий стан і доходи відповідно до п. 18. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» подається платником податку, який зобов’язаний її подавати згідно із Законом або відповідно до інших нормативно — правових актів, або має право її подати для одержання податкового кредиту та повернення податку на доходи фізичних осіб.

Фізична особа зобов’язана була подати в 2011 році декларацію, якщо впродовж звітного 2010 р. вона одержала:

?доходи, які не підлягали оподаткуванню під час їхнього нарахування чи виплати;

?іноземні доходи;

?доходи від особи, яка не мала статусу податкового агента, до яких, зокрема, належать:

а. вартість подарунків, одержаних від особи, яка не є податковим агентом;

б. доходи, які раніше не були обкладені ПДФО;

в. дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних як відшкодування матеріальної або моральної шкоди від особи, яка не є податковим агентом;

г. сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності, за умови, що з цієї суми не було утримано ПДФО;

ґ. інвестиційні прибутки;

д. дохід у вигляді вартості успадкованого майна;

е. кошти або майно, одержані як хабар, підтверджені у судовому порядку;

є. сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50% місячного прожиткового мінімуму, чинного для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року. Фізично особа самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк давності згідно із законом, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів) та погашення податкового боргу;

ж. доходи від виграшів в азартні ігри;

з. сума нецільової благодійної допомоги, одержаної від благодійника — фізичної особи, платника ПДФО (за умови, що така сума в 2010 році не перевищила 1220 грн., а її одержувач не мав права на податкову соціальну пільгу або не використав її впродовж звітного року).

Крім того, зобов’язані подавати декларацію звільнені з роботи працівники, в яких за результатами проведеного остаточного розрахунку під час звільнення не вистачило доходів для сплати ПДФО. Також обов’язково слід задекларувати суми надміру витрачених коштів, одержаних на відрядження або підзвіт та не повернутих у встановлений строк працівником, який звільнився.

Платники податку — резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, також зобов’язані подати до органу ДПС декларацію не пізніше від закінчення 60 календарного дня, що передує такому виїзду.

Крім того, з метою повернення зайво сплаченої суми податку декларацію мають право подати:

фізичні особи, які сплатили ПДФО за договором відчуження об'єкта рухомого чи нерухомого майна, але договір не було засвідчено нотаріально й угода не відбулася (до декларації додаються підтвердні документи про фактичну сплату ПДФО);

звільнені з роботи працівники, в яких під час проведення остаточного розрахунку під час звільнення виникла переплата ПДФО (до декларації додається довідка про результати перерахунку) За зверненням платника податку орган державної податкової служби, до якого було подано податкову декларацію, видає довідку про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби.

Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведення обліку або неналежне ведення обліку доходів та витрат, для яких законами України встановлена обов’язкова форма обліку, визначена статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та тягне за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів громадян. Дії, вчинені особою, яку впродовж року було піддано адміністративному стягненню за те саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ця відповідальність не поширюється на випадки добровільного декларування доходів

Ефективність адміністрування податку з доходів фізичних осіб залежить, від удосконалення та покращання показників роботи податкових органів у напряму забезпечення відповідності зростання сум перерахованого податку показникам середньої заробітної плати. Розглядаючи зазначені показники можна робити висновки про несплату податковими агентами податку з доходів фізичних осіб до бюджету.

Підвищення рівня методологічного забезпечення при проведенні аналізу діяльності платників податків — фізичних осіб в процесі контрольно-перевірочної роботи дозволить вирішити питання ефективності адміністрування податків з доходів фізичних осіб. Пропонується налагодити роботу по створенню електронного депозитарію актів документальних перевірок з питань оподаткування доходів фізичних осіб, що сприятиме підвищенню якості та результативності аудиту, економії фінансових та людських ресурсів. Платники податків повинні мати відносно високий ступінь усвідомлення наслідків своїх дій тощо. [21, c. 450]

Удосконалення податкового адміністрування спрямовується на усунення протиріч між державою та суб'єктами оподаткування. Вирішення цього завдання потребує комплексного підходу, важливим пріоритетом якого є, зокрема, покращання податкового контролю. На жаль, в Україні досі не створена загальна концепція фінансового контролю. [8]

2.2 Особливості адміністрування ПДФО в Україні

Податкове регулювання та реалізація його інструментів на практиці неможливе без модифікації податкових принципів. Сучасне оподаткування в Україні базується на принципах, закріплених законодавством. Принципи побудови податкової системи мають забезпечувати можливість адаптації механізму її реалізації до змін у політиці держави задля забезпечення максимальної ефективності оподаткування. В таких умовах сукупність існуючих принципів потребує систематизації.

Так, сьогодні діє ПКУ покликаний забезпечити всебічне регулювання податкових відносин. Саме він (ПКУ), визначає принципи системи оподатковування, встановлює перелік податків, зборів і інших обов’язкових платежів у бюджети всіх рівнів, визначає методики їхнього нарахування, встановлює ставки оподатковування, юридичний статус платників податків, процедури роботи податкової адміністрації, а також процедури й умови фінансових санкцій щодо платників податків, що порушують податкове законодавство.

Усупереч стабільному характеру відпрацьовування цілого ряду механізмів оподатковування, ПКУ впроваджено ряд нових положень, зокрема тих, котрі стосуються податку на доходи фізичних осіб. Актуальним стає питання дослідження впливу цих новацій на функціонування податку на доходи фізичних осіб, його внеску у формування доходів бюджету.

Щодо податку на доходи фізичних осіб, то йому притаманні як фіскальні, так і регулятивні властивості. З фіскальної точки зору цей податок є одним з важливих джерел формування доходів бюджету. База оподатковування і відповідно сума податкового надходження залежать від циклічності коливань економіки, а також розвитку регіонів. До цього додамо і те, що податок на доходи фізичних осіб є одним з ефективних «убудованих стабілізаторів» економічного циклу, оскільки специфіка його бази оподатковування сприяє тому, що він порівняно плавно реагує на швидкі економічні підйоми і спади.

Згідно до ПКУ від 02.12.2010 р. № 2755-VІ, податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) — прямий податок, що залежить від результатів господарської діяльності, а саме від доходів фізичних осіб. В сучасних умовах механізм оподаткування доходів фізичних осіб представляє собою сукупність елементів податкового регулювання особистих доходів та податкових важелів прямого та опосередкованого впливу на процес вилучення частини доходів до бюджету.

Платниками ПДФО є фізичні особи — резиденти, які отримують доходи в Україні та за кордоном, нерезиденти щодо доходів, джерелом походження яких є Україна та податкові агенти.

Податок на доходи фізичних осіб є єдиною з підвалин, на якій формуються податкові надходження до бюджетів різних рівнів. В Україні з 1993 р. застосовувалась прогресивна система оподаткування: що вищий дохід, то більший податок. Ставка податку з громадян коливалась у межах 10−40%.

З 2004 р. у нашій державі відбулись зміни в системі оподаткування, наслідком яких стало запровадження пропорційної системи. Спочатку ставка податку становила 13%, а з 2007 р. виросла до 15%. З 1 січня 2011 р. базова ставка податку становила 15%, але, якщо загальна сума доходів, отриманих платником податку у звітному податковому місяці, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, то застосовується ставка податку в розмірі 17% суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою 15%. З 1 січня 2015 року відповідно до Закону України № 71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ставки ПДФО для доходів у формі оплати праці та виплата за цивільно-правовими договорами застосовуються за прогресивною шкалою :

— 15% - для доходу до 10 мінімальних заробітних плат (12 180 грн.);

— 20% - для суми доходів, що перевищують 10 мінімальних заробітних плат.

У ПКУ приділяється увага податковим соціальним пільгам.

Податкова соціальна пільга — сума, на яку платник податку з доходів фізичних осіб має зменшити суму свого загального місячного оподаткованого доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь працівника протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює місячному прожитковому мінімуму для працездатної особи на 1 січня звітного року, помноженому на 1,4 і округленому до найближчих 10 грн. (абз. 1 пп. 169.4.1 Податкового кодексу України).

У 2015 році він дорівнює 1 710 грн. (1 218×1,4 = 1 705,20 грн., округляємо до 1 710 грн.).

У цьому році податкову соціальну пільгу повинні були розраховувати виходячи зі 100% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Але у Законі № 71 продовжили ще на 2015 рік застосування 50% понижувального коефіцієнта.

Таким чином у 2015 році звичайна податкова соціальна пільга (пп. 169.1.1 ПК) дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (з розрахунку на місяць) на 1 січня звітного року. У такому ж розмірі застосовується податкова соціальна пільга на дітей згідно з пп. 169.1.2 ПК. Підвищені податкові соціальні пільги розраховують як 150% і 200% від звичайної податкової соціальної пільги.

В 2015 році граничний розмір доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків у випадку та в розмірі, передбачених пп. 169.1.2 ПК і абз. «а» і «б» пп. 169.1.3 ПК, визначається як добуток 1 710 грн. і відповідної кількості дітей.

Таблиця 2.1.

Граничний розмір для отримання пільги та ПСП

Таким чином у 2015 році треба застосовувати ті ж самі показники (а саме: розміри податкової соціальної пільги і граничного розміру зарплати, яка дає права на податкову соціальну пільгу), що і в 2014 році.

Звернемо увага на рівень суми податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі податкових надходжень Державного бюджету України і визначимо її значення. З кожним роком податок на доходи фізичних осіб забезпечує дедалі більше надходжень до Зведеного бюджету України (рис. 2.1). У 2013 р. загальна сума доходів Зведеного бюджету України становила 442 742,9 млн грн, з них 358 403,8 млн грн — податкові надходження, а 72 151,1 млн грн — надходження від адміністрування ПДФО. Таким чином, частка цього податку у загальній сумі податкових надходжень коливається від 20 до 25%. Саме тому ПДФО — одне із найвагоміших джерел доходів Зведеного бюджету України (після ПДВ).

Рис. 2.1. Порівняння податкових надходжень і надходжень ПДФО до Зведеного бюджету України [29; 28

2.3 Аналітична оцінка адміністрування податку на доходи фізичних осіб та його місце при формуванні доходів бюджету України У сучасних умовах адміністрування процесів оподаткування є однією з найважливіших складових досягнення ефективного зростання підприємницької активності у всіх сферах економіки. Адміністрування процесів оподаткування має суто економічний зміст та об'єднує за допомогою однієї ідеї комплекс заходів, спрямованих на забезпечення виконання законодавчих та нормативно-правових актів. Сьогодні на шляху ефективного адміністрування в податкової сфері існує ряд проблем, які необхідно враховувати для забезпечення результативності цього процесу. До них можна віднести такі: велику кількість різних податків та зборів; проблеми міжбюджетних відносин; проблеми формування позабюджетних фондів; часті зміни законодавчих та нормативних актів; наявність різноманітних пільг із питань оподаткування; велику кількість ліцензійних видів діяльності; відсутність уніфікації діяльності контролюючих органів; низький рівень інформованості суспільства з питань оподаткування; інші, пов’язані з оподаткуванням, проблеми. З наведеного можна зробити висновок, що проблеми податкового адміністрування можна розглядати з різних поглядів. По-перше щодо юридичного вдосконалення — тобто створення системи взаємовідносин між державою та платниками податків за допомогою вдосконалення законодавчої бази, тобто адміністрування податків.

По-друге, щодо вдосконалення взаємовідносин між органами оподаткування та платниками податків при забезпеченні стягнення та сплати різних видів податків та зборів, тобто адміністрування процесів оподаткування доходів фізичних осіб.

Діяльність працівників державної податкової служби здійснюється з використанням різних форм офіційного спілкування із платниками податків, тобто широкими масами населення. Передусім важливими є питання сплати податку за землю, єдиного податку, декларування доходів громадян за відповідний рік, подання податкової звітності в електронному вигляді, формування пропозицій щодо розмірів ставок податків, податкових пільг тощо.

Удосконалення форм та методів адміністрування податків та платежів до місцевого бюджету повинно відбуватися водночас з розширенням масово-роз`яснювальної роботи з платниками податків, яку сьогодні неможливо уявити без активного співробітництва із засобами масової інформації.

Адміністрування процесів оподаткування є прерогативою органів оподаткування та забезпечується комплексом взаємовідносин із платниками податків, пов’язаних із функціонуванням цих органів та виконанням поставлених перед ними завдань.

Моніторинг надходжень, який формується інформаційною системою, використовується для здійснення аналізу результатів порівняння фактичних значень показників з розрахунковою базою оподаткування. Вивчаються причини відхилень та надається їх об'єктивна оцінка для встановлення відповідності рівня фактичних надходжень на кінець року прогнозованому розміру надходжень, виявляються тенденції та закономірності змін розміру відхилень фактичних значень надходжень від визначених «маяків». Звіт про моніторинг надходжень разом із результатами аналітичного дослідження використовується для прийняття управлінських рішень.

Сукупність відносин між органами оподаткування та платниками податків при забезпеченні системи виконання функцій податків в існуючих умовах господарювання і складають суть адміністрування процесів оподаткування.

Головним завданням державної податкової інспекції є здійснення контролю за своєчасним та повним надходженням до місцевого бюджету та державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів).

Забезпечення в повному обсязі податкових надходжень до бюджетів всіх рівнів на добровільній основі, в першу чергу, залежить від рівня податкової культури населення та масово-роз'яснювальної роботи з платниками податків.

До загального фонду Державного бюджету України податковими органами за 10 місяців 2012 року забезпечено 89 195,9 млн. грн., планові показники Міністерства фінансів України виконані на 103,7 відсотка (+ 3 157,1 млн. грн.). Понад минулорічний факт забезпечено 22 989,6 млн. грн. надходжень, або на 34,7 відсотка більше.

Зазначені результати досягнуто завдяки покращенню адміністрування податків, підвищенню рівня податкової віддачі платників. Темпи росту надходжень податку на прибуток у 2013 році досягли 150,3%. до аналогічного періоду 2012 року (у 2012 році - 134,1%). Збір податку на додану вартість у жовтні порівняно із середньомісячним зріс на 555 млн. грн., акцизного збору — на 198 млн. гривень.

Питома вага надходжень місцевих бюджетів зросла із 40,6% у 2014 році до 45,3% у 2014 році, що дозволило суттєво зміцнити фінансову основу органів місцевого самоврядування. Це зумовлено тим, що податок на доходи фізичних осіб є основним із податків, який залишається в розпорядженні місцевих бюджетів.

Таблиця 2.1.

Структура доходів Державного бюджету за 2012, 2013 роки та ІІІ квартали 2014 року, тис. грн.

На основі даних Міністерства фінансів України можна дослідити структуру доходів Державного бюджету за 2012, 2013роки та ІІІ квартали 2014 року. Основним джерелом доходів Державного бюджету є податкові надходження — 72,46%, що видно з рисунку 2.4., з яких податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір та ввізне мито у загальній структурі доходів Державного бюджету за 2013 рік становлять 20,48%, 39,74%, 5,47% та 5,15% відповідно.

У порівнянні з відповідним періодом 2013 року збільшились надходження з акцизного збору із вироблених та ввезених в Україну товарів на 3 968,3 млн. грн. (+ 70%), збору податку на додану вартість — 170,4 млн. грн. (+ 0,5%), збору за спеціальне водокористування — 92,0 млн. грн. (+ 21,4%), платежів за користування надрами — 62,3 млн. грн. (+ 8,3%), частини прибутку, що вилучається до бюджету — 44,8 млн. грн. (+ 7,4%).

Найвищу питому вагу у загальних надходженнях місцевих бюджетів (74%) має податок з доходів фізичних осіб.

На збільшення надходжень, в першу чергу, вплинуло:

— систематичне заслуховування на засіданнях робочих груп в податкових інспекціях керівників підприємств середнього та великого бізнесу, які виплачують заробітну плату працівникам у мінімальних розмірах;

— робота комісії облдержадміністрації з питання забезпечення податкових надходжень, забезпечення підвищення рівня заробітної плати найманим працівникам, погашення заборгованості із зарплати та повноти перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб;

— співпраця із органами прокуратури та іншими контролюючими органами щодо легалізації суб'єктами господарювання заробітної плати та підвищення її рівня;

— постійний моніторинг динаміки заробітної плати та нарахування податку з доходів фізичних осіб з обов’язковим відображенням цього питання в актах документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності.

Впродовж 2012 р. в результаті дієвої співпраці з платниками податків забезпечено податку з доходів фізичних осіб до місцевого бюджету, що контролюються органами державної податкової служби, в сумі 45 895,8 млн. грн. Досягнутий рівень надходжень на 11 113,7 млн. грн. (32%) більший, ніж за 2012р. До місцевих бюджетів у 2014 р. мобілізовано 44 485,8 тис. грн., що на 1 410,5 млн. грн. менше, ніж в 2013р.

Збережено позитивну динаміку збільшення податкових надходжень. Приріст обсягів сплати забезпечено з усіх основних джерел доходів місцевого бюджету.

Таблиця 2.2

Динаміка надходжень податку з доходів фізичних осіб до місцевих бюджетів, млн. грн.

Також ДПС має посилити роботу для запровадження загальнонаціональної функції ризико-орієнтованого відбору для аудиту. Одним із основних принципів роботи щодо управління процесом справляння податків є перевірка випадків високого ризику та фіскальної значущості. Це є необхідним для того, щоб знизити рівень ухилення від сплати податків, стягувати податкові суми та вселяти довіру серед інших платників податків щодо спроможності податкової адміністрації здійснювати справедливий контроль. Про ефективність адміністрування процесів оподаткування можливо говорити лише, якщо буде забезпечено зрозумілу для платників податків систему як стягнення податків та зборів, так і їх конкретного використання на користь тих самих платників податків. Рівень розвитку національної економіки ставить перед суб'єктами податкових відносин різні завдання, які потребують коригування залежно від зміни внутрішніх економічних відносин, зовнішніх чинників, змін умов господарювання та фінансово-господарського стану суб'єктів господарювання, інших складових частин ринкових відносин. Безсистемність податкового законодавства, значна кількість і частота внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів значно ускладнює роботу контролюючих органів із забезпечення виконання платниками податків податкових зобов’язань та негативно позначається на діяльності суб'єктів підприємництва, а також знижує привабливість національної економіки для іноземних інвесторів, зокрема внаслідок обмежених можливостей щодо формування їх власної політики на середньота довгостроковий період. У зв’язку з цим економічні ризики залишаються досить високими. Унаслідок неякісного викладення норм податкового законодавства, зокрема відсутності єдиної термінології, неоднозначно застосовуються терміни, що значно збільшує ризик виникнення конфліктів між платниками податків та контролюючими органами. Окремим проблемним питанням є неузгодженість податкового та галузевого законодавства, про що свідчить надання чисельних податкових пільг без імплементації у відповідні закони з питань оподаткування.

Недостатньо обґрунтоване зменшення ставок податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств без відповідної компенсації втрат бюджету за рахунок коштів, що надійшли від сплати податків, пов’язаних із вилученням до бюджету надприбутків від видобутку та використання природних ресурсів та акцизних зборів, значною мірою спричиняє напруження під час формування дохідної частини бюджету. Так, підходи до справляння платежів за спеціальне використання природних ресурсів застаріли, що зумовлює зменшення з 2000 року їх частки в доходах зведеного бюджету, а також у вартості товарної продукції (близько 1 відсотка), нераціональне використання природно-ресурсного потенціалу. Внаслідок безсистемного, без достатнього наукового обґрунтування перегляду нормативів платежів порушуються економічно доцільні співвідношення між такими нормативами. Встановлення нижчих ставок акцизного збору, ніж у європейських країнах та сусідніх країнах, не сприяє обмеженню споживання населенням алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Система місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) перевантажена неефективними податками і зборами (обов'язковими платежами), витрати на адміністрування яких перевищують суму їх надходжень до місцевих бюджетів.

Так, надходження від зборів за видачу ордера на квартиру, з власників собак, за участь у бігах на іподромі, за виграш на бігах на іподромі, за право проведення кіноі телезйомок, за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збору з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, в 2012 році становили 0,8 млн. гривень при податкових надходженнях до місцевих бюджетів без урахування міжбюджетних трансфертів 59 281,4 млн. гривень. Питома вага таких податків у загальній сумі надходжень від місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) становить 0,1 відсотка, в доходах місцевих бюджетів від податкових надходжень — 0,001 відсотка. У цілому кошти від сплати місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) забезпечують лише 0,6 відсотка надходжень до місцевих бюджетів.

Окремою проблемою є застосування спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва, яке спричинило:

· створення несприятливих умов для розвитку ринкової конкуренції у підприємницькому середовищі з перенесенням податкового навантаження на суб'єктів господарювання, які застосовують загальну систему оподаткування, та фізичних осіб — споживачів товарів і послуг;

· незаінтересованість суб'єктів малого підприємництва у зміні свого статусу, що уповільнює їх розвиток, зростання обсягів діяльності та призводить до дроблення деяких середніх підприємств;

· створення умов для застосування схем уникнення оподаткування внаслідок нечіткого законодавчого врегулювання спрощеної системи оподаткування;

· використання суб'єктів малого підприємництва — платників єдиного податку під час застосування схем мінімізації податкових зобов’язань підприємств, які застосовують загальну систему оподаткування.

Зазначені недоліки та наявність системних прорахунків у процесі адміністрування податків призвели до виникнення таких проблем, як:

· низький рівень податкової культури;

· широке застосування схем мінімізації податкових зобов’язань та ухилення від сплати податків;

· значна бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість;

· наявність значної кількості податкових пільг (преференцій), що порушують нейтральність податкової системи, знижують ефективність сплати основних податків.

Таким чином, існуюча податкова система недостатньо ефективна, не забезпечує на належному рівні становлення конкурентного середовища та економічне зростання.

Урахування всіх цих складових і повинне забезпечуватися в першу чергу під час адміністрування процесів оподаткування.

Підвищення рівня ефективності адміністрування процесів оподаткування сприятиме:

— створенню ефективних умов діяльності органів оподаткування;

— створенню сприятливого середовища для розвитку підприємницької діяльності;

— забезпеченню практично обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення адміністрування податків, тобто внесення державою відповідних змін у взаємовідносини з платниками податків;

— усуненню елемента випадковості при прогнозуванню бюджетних надходжень;

— вирішенню інших проблем, пов’язаних зі стягненням і сплатою податків та зборів.

В умовах економічної та фінансової кризи перед податковою службою поставлені досить напружені завдання з виконання бюджетних призначень, реалізації стратегічних напрямів, в тому числі, й залучення громадян до декларування своїх доходів. Головні вимоги, які виконуватимуть податківці, це конкретна робота на результат та забезпечення ефективної діяльності ДПІ.

Головною ознакою процесу декларування доходів громадянами в 2014р., як і в минулі роки, є спрямованість податкових органів на налагодження партнерських відносин з платниками податків, якісніше їх обслуговування, створення сприятливих умов громадянам для виконання конституційного обов’язку перед державою та суспільством щодо подання декларацій про отримані доходи та сплати податків. З цією метою необхідним є випуск та розповсюдження брошур, пам’яток, буклетів, листівок з питань порядку заповнення та подання річних декларацій.

Неналежне фінансування процесів оподаткування обумовлено політичною нестабільністю та економічною кризою, які негативно впливають на модернізацію податкової служби. Кінцевим результатом цієї роботи повинно стати вдосконалення процесів адміністрування, що сприятиме в умовах економічної та фінансової кризи стабільному надходженню коштів до бюджету та забезпеченню зростання надходжень.

Розділ 3. Проблеми та перспективи справляння податку на доходи фізичних осіб в україні

3.1 Світовий досвід адміністрування доходів фізичних осіб

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях самостійного розвитку, на шлях побудови ринкової соціально-орієнтованої економіки. Це був період становлення податкової системи, в основу якої покладено класичну схему податків, характерну для країн із розвиненою ринковою економікою. Застосування такої класичної схеми в умовах перехідного періоду, на тлі системної кризи та спаду виробництва, призвело до виникнення низки істотних проблем: збільшувалась кількість збиткових підприємств, зростало безробіття, ускладнювалася соціально-економічна ситуація в країні. Зумовлювалося це насамперед тим, що акцент у податковій політиці було зроблено на фіскальній функції, а регулювальна була знівельована, тому проблема побудови ефективної податкової системи лишається однією з найактуальніших у процесі становлення ринкових відносин та закладення підвалин для економічного зростання в Україні. [34]

Центральною ланкою сучасної податкової системи є оподаткування особистих доходів населення. На сьогодні залишається актуальним питання вдосконалення оподаткування доходів громадян в Україні в напрямку забезпечення принципу соціальної справедливості з огляду на велике розшарування суспільства, де 90% населення мають низькі доходи й 10% надвисокі. Інша проблема пов’язана з розміром зборів до фондів соціального й пенсійного страхування, висока частка яких змушує роботодавців виплачувати заробітну плату в конвертах, що не дає змоги вийти заробітній платі з тіні.

У сучасній економічній літературі проблеми оподаткування доходів фізичних осіб висвітлені в працях українських науковців, зокрема, В. Андрущенка, О. Василика, О. Данилова, Л. Демиденко, Н. Костіної, В. Суторміної, В. Федосова, Л. Шаблистої, С. Харкавої та інших.

Реформування подоходного податку розглядається в роботах зазначених дослідників у таких аспектах:

? прогресивним чи пропорційним має бути оподаткування доходів громадян;

? які ставки прогресії чи які ставки пропорційного оподаткування застосовувати;

? можливість застосування єдиної ставки оподаткування;

? який має бути неоподатковуваний мінімум (чи соціальна пільга);

? яка має бути база оподаткування, тобто що вважати доходом і що оподатковувати.

На особливості подоходного оподаткування в кожній конкретній державі впливає ряд факторів, серед яких можна виділити консервативність чи ліберальність економіки, ментальність та податкову культуру населення, економічну ситуацію в країні тощо.

Так, в Україні, виходячи з низького рівня ефективності функціонування податкової системи, постала проблема її реформування. У першу чергу — одного з основних податків: податку з доходів фізичних осіб. Як відомо, при виборі політики оподаткування доходів громадян перш за все визначається її характер: пропорційний чи прогресивний. Так, із січня 2004 року ставка прибуткового податку з громадян була встановлена в розмірі 15% об'єкта оподаткування (у перехідний період до 31 грудня 2006 року — 13%), замість прогресивної шкали ставок, що діяла до зазначеного часу, із граничною ставкою 40% та середньою ефективною — 17%. [15, c. 81] Із 2011 року запроваджено прогресивну шкалу обчислення податку з доходів фізичних осіб. Із частини місячного доходу, що не перевищує 10 мінімальних зарплат станом на 1 січня року, утримують 15% податку на доходи, а із суми перевищення — 17%.

Зрозуміло, що податкова реформа — це система впорядкованих заходів, вона може тривати не один рік, тому ці заходи повинні відповідати вітчизняним соціально-економічним реаліям, рівню розвитку виробничих сил, ураховувати існуючі накопичені проблеми. Проте існує й інший бік проблеми. Зокрема, запроваджувані реформаційні кроки повинні відповідати не лише внутрішнім економічним реаліям, а й, у більш загальному контексті, загальносвітовим вимогам і стандартам. До таких стандартів сьогодні у світі відносять вимоги сталого розвитку, сутність яких проявляється в зменшенні антропологічного тиску на зовнішнє природне середовище та врахування у поточний момент часу інтересів майбутніх поколінь.

Запровадження пропорційної системи у 2004 році, на думку автора статті «Податок на доходи фізичних осіб: українські парадокси та світовий досвід» Петра Герасименка, було здійснено помилково, варто було вдосконалити вже діючу систему. Це підтверджує той факт, що в 2004 році із запровадженням пропорційної ставки податку податкові надходження зменшилися порівняно з 2003 роком (13,5 млрд грн. проти 13,2), а в 2005 і 2006 роках вони зросли (17,3 та 22,8 млрд грн. відповідно) у зв’язку з різким зростанням номінальних доходів населення в силу збільшення мінімальної заробітної плати.

Досвід розвинених країн засвідчує, що подоходне оподаткування — дієвий інструмент перерозподілу в умовах зрілої демократії із чітко визначеними умовами суспільного договору, із високим рівнем життя й доходів населення, тому вдосконалення оподаткування доходів громадян в Україні повинно відбуватися в напрямку забезпечення принципу соціальної справедливості.

На відміну від США, де подоходний податок сплачують заможні верстви населення, в Україні 95% податку надходять із доходів до 1000 грн на місяць. По суті порушується головний принцип прибуткового оподаткування — принцип соціальної справедливості, що у свою чергу також впливає на частку надходжень із зазначеного податку.

У багатьох країнах світу виділяються певні тенденції та спільні риси при побудові системи оподаткування доходів фізичних осіб, однак кожна країна має свої характерні особливості.

Загалом же, існує проблема того, що подоходне оподаткування характеризується соціальною несправедливістю. У зв’язку із цим у різних країнах проходить поетапне реформування цього виду оподаткування: розширюється його база, відбувається перебудова ставок, створюється більш однорідний режим оподаткування різних джерел доходу.

Однією з найдавніших є податкова система Великої Британії. Подоходний податок із громадян становить близько 65% від усіх прямих податків, що надходять до державного бюджету. Специфікою оподаткування доходів громадян є те, що їхні доходи поділяються на певні частки (шедули), які оподатковуються за окремою методикою. Ставка податку диференційована залежно від річного доходу: 20%, 25%, 40%

Позитивна практика оподаткування доходів фізичних осіб у Німеччині також заслуговує на увагу. Основним податком, який сплачують громадяни Німеччини, є подоходний податок. Він встановлюється на всі види доходів, які отримує громадянин держави. Усі платники при визначенні податку із заробітної плати поділяються на класи. Ставка податку в цій країні встановлена в розмірі від 19% до 53%. Наприклад, для неодружених установлено значно меншу суму неоподаткованого мінімуму, ніж для одружених. Це пов’язано з важкою демографічною ситуацією в країні й спрямовано на стимулювання народжуваності, зростання чисельності населення. Однак специфіка й рівень проблем німецької економіки не відповідають українським реаліям, тому в близькій перспективі демографічна складова як основа прибуткового оподаткування громадян не є актуальною.

У Швеції діють окремі умови оподаткування резидентів та нерезидентів. Для останніх діє єдина ставка 25% незалежно від суми доходу. Резиденти сплачують податок двох видів:

— муніципальний — дохід до визначеної суми оподатковується за ставкою 32%;

— національний податок — понад 80% працівників, які мають доходи, менші за визначену суму, звільнені від його сплати. Для громадян, які мають доходи, що перевищують визначену суму, ставка становить 20%. Для тих, хто має великі доходи ставка становить 50%, середні - 30%, а для низькооплачуваних працівників — 24%.

При розрахунку бази оподаткування з усіх доходів вираховуються витрати, які має робітник при одержанні цього доходу. Крім того, діє система персональних відрахувань. Досвід шведських колег варто переймати в тій частині, що стосується загальнонаціональної солідарності й справедливості. Шведська податкова культура, коли нерідко платник перераховує до казни більше половини доходу, є феноменом у світовій податковій практиці.

Позитивним є використання досвіду США. У сучасних умовах із усіх джерел доходів Федерального бюджету США найвагомішим є подоходний податок із громадян, що забезпечує понад половину загального обсягу федеральних податкових надходжень. Згідно з податковою системою США доходи фізичних осіб можуть оподатковуватися як окремо з кожного громадянина, так із доходу сім'ї загалом. Оподатковуваний дохід обкладається за прогресивною шкалою. При цьому платники податку поділяються на чотири категорії, які оподатковуються за різними ставками залежно від доходу. Ставка оподаткування коливається від 15 до 39,6%. В останні роки з’явилася тенденція до зростання мінімуму доходів, що не обкладаються податком, та до зменшення його максимальної ставки.

Особливістю податкової системи України є те, що загальні риси для реформування системи прибуткового оподаткування були скопійовані з російської моделі пропорційного оподаткування зі ставкою 13%, тобто не можна стверджувати, що це було економічно доцільно. Таке зменшення ставки податку, очевидно, є позитивним моментом для платників податків, хоча для бюджету означає зростання ризику його недовиконання. Плоска шкала податку з доходів фізичних осіб щодо вимог сталого розвитку не є раціональним вирішенням проблеми оптимального оподаткування. Її можна розглядати як певну сходинку на шляху досягнення основної мети — розбудови податкової системи, адекватної вимогам сталого розвитку. Адже навіть у Росії, незважаючи на позитивний досвід реформи саме цього податку, багато фахівців розцінюють існуючий податковий режим як тимчасовий та піддають дії уряду значній критиці. Згідно з постулатами сучасної економічної теорії державних фінансів, побудованої на класичних принципах Адама Сміта, встановлення плоскої шкали податку на доходи громадян можна розцінювати винятково як негативний захід або розглядати її як тимчасову альтернативу прогресивної шкали.

Звичайно, не можна стверджувати, що деструктивна критика здійснюваних українським урядом реформ у податковій сфері також не може стати в нагоді. Однак існує прецедент, коли у фахівців виникає рідкісна можливість провести компаративний аналіз і порівняти, що дали економіці ці дві шкали податку (прогресивна й плоска) на доходи громадян. Як відомо, податок на доходи громадян з прогресивною шкалою був тим податком, який змушував підприємців приховувати заробітну плату та уникати оподаткування. Податок із доходів фізичних осіб за плоскою шкалою теоретично дозволяє розв’язати цю проблему, проте достатніх доказів з економічної практики в Україні поки що немає. Більше того, серед незалежних експертів навіть існують побоювання, що заходів у сфері реформування податку з доходів фізичних осіб може бути недостатньо для виведення коштів із тіньового сектора економіки.

На думку експертів, лише зменшення загального фіскального тиску на фонд оплати праці - шляхом зниження ставки податку на доходи — не може бути достатнім стимулом для такого кроку з боку платників податків, тому держава не повинна зупинятися на півдорозі. Адже в системі державних фінансів залишається нерозв’язаним цілий ряд проблем: високий рівень відрахувань до соціальних фондів, незавершеність реформи пенсійного забезпечення, відсутність передумов для значного збільшення обсягів заощаджень як основного інвестиційного ресурсу економіки та інше.

Зростання доходів населення в офіційному секторі економіки неможливе без реформування системи нарахувань на фонд оплати праці. При цьому тут необхідне як істотне скорочення обсягів нарахувань, так і реальне спрощення їх адміністрування. Більшість фахівців сходиться на думці, що вже давно необхідно запровадити єдиний соціальний податок замість відрахувань до діючих соціальних фондів і ввести його до складу податкової системи. Проте зростання заощаджень населення як результат послаблення податкового тиску — це тільки половина кроку на шляху до інвестицій. Можливість «капіталізувати» заощадження населення в цільовий спосіб дає пенсійна реформа.

Подібні приклади вже існують в історії. На початку 90-х років минулого сторіччя уряд США був змушений здійснити фундаментальну податкову реформу, головною метою якої було стимулювання зростання заощаджень. Основний принцип реформ полягав у звільненні від оподаткування заощаджень за порівняно значно більшого оподаткування споживання. На сьогодні в США в межах приватних пенсійних програм внески на накопичувальні рахунки не оподатковуються. Також не оподатковується накопичений на цих рахунках інвестиційний дохід. Оподатковуються лише кошти, котрі знімаються з накопичувальних рахунків. У результаті таких реформаційних заходів уже в 1994 році в США валова сума коштів, що зберігалися на накопичувальних пенсійних рахунках, становила 5 трлн. доларів.

Таким чином, одним із фундаментальних принципів реалізації податкової реформи в Україні також потрібно вибрати принцип, якого свого часу дотримувалися в США та застосування якого на практиці привело до найбільшого за всю історію економіки цієї країни періоду зростання ВВП. Варто зазначити, що цей принцип застосовано й у процесі створення накопичувальної системи пенсійного забезпечення України. Проте процес створення накопичувальної системи в Україні відбувається дуже повільно. Повільні темпи реформи можна пояснити такими причинами, як відсутність довіри населення до економічної політики держави, нічим не обґрунтоване обмеження розмірів внесків громадян до накопичувальних фондів, формальний характер податкових пільг, відсутність значного потенціалу заощаджень населення України.

Зробити прибуткове оподаткування не тільки ефективним, а й більш соціально справедливим дає змогу запровадження податку на нерухомість. В Україні велика кількість багатих людей, і всі вони мають сплачувати країні податки. Поки що наша податкова система не відповідає реаліям і вимогам ринкової економіки, у якій нерухомість повинна оподатковуватися. Відповідно до Податкового Кодексу України особи, які володіють нерухомим майном, площа якого перевищує встановлені норми (240 кв. метрів для квартир і 500 кв. метрів для житлових будинків), повинні платити податки на нерухомість. Для квартир і житлових будинків, площа яких не перевищує 240 і 500 кв. метрів відповідно, ставка податку не може перевищувати 1% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового періоду. Для квартир і житлових будинків з більшою площею ставка податку складає 2,7%. Однак на сьогодні в Україні не існує технічної можливості для запровадження цього податку, оскільки відсутня єдина кадастрова база земель. Крім цього, немає консенсусу щодо методів оцінки вартості будівель і споруд, відсутнє розуміння того, яким саме чином необхідно запроваджувати цей податок. Найбільш правильним варіантом вирішення зазначеної проблеми буде запровадження податку на будівлі й споруди, що не є технічною проблемою, виходячи зі змісту декларації про податок із доходів фізичних осіб. І лише після повної оцінки вартості земель та створення єдиної інформаційної бази даних слід запроваджувати податок на приватне користування землею.

Узагалі, розпочату реформу податку з доходів фізичних осіб можна оцінювати по-різному. З одного боку, зміни в системі податку на доходи громадян незначні, із іншого — перехід від пропорційної до прогресивної шкали оподаткування доходів громадян сприяє досягненню соціальної справедливості в країні.

Ставки індивідуального подоходного податку в окремих країнах світу представлені в таблиці 3. 1.

Таблиця 3. 1.

Ставки індивідуального прибуткового податку в окремих країнах світу

У цьому ж напрямі повинна формуватися й нова податкова політика в Україні, оскільки лише прогресивна шкала податку з доходів фізичних осіб забезпечує соціальну справедливість і рівномірний розподіл між платниками податків податкового тягаря. Прогресивність податку на доходи громадян може реалізовуватися не лише за рівнем доходів, а й за іншими істотними ознаками. Ураховуючи негативні демографічні тенденції в Україні, однією з таких ознак, за якою може бути встановлена прогресивна шкала податку, є вік платника податку, як це практикується, наприклад, у Північній Ірландії. Така прогресія шкали ставок податку на доходи громадян за віком дозволяє перерозподіляти кошти від старших працюючих поколінь до молодших. Якщо брати до уваги, що існує певна закономірність зростання доходів громадян, головним чином унаслідок зростання заробітної плати, з віком, а також той факт, що старші працюючі покоління в ринковій економіці формують істотні обсяги заощаджень, то подібна «вікова» прогресія шкали податку з доходів фізичних осіб щодо застосування імперативів сталого розвитку є цілком соціально справедливим та економічно доцільним заходом. В Україні подібний захід може бути повною мірою адекватним соціально-економічній дійсності кроком. Якщо взяти до уваги необхідність підвищення інвестиційного потенціалу економіки, що в ринковій економіці можливо лише за умови достатнього обсягу заощаджень, та негативні демографічні тенденції, то доцільність прогресії податку на доходи громадян за ознакою трудового стажу стає очевидною. [29, c. 489]

Важливим завданням, яке необхідно вирішити для змін оподаткування доходів фізичних осіб у майбутньому, є визначення фактичного розподілу доходів громадян України з урахуванням тіньової складової їхніх доходів. Тільки на основі об'єктивної інформації про доходи громадян можна буде здійснити перехід від плоскої до прогресивної шкали. Очевидно, що становлення системи прибуткового оподаткування України та його реформування відбувається шляхом запозичення фрагментів як розвинених країн з ринковою економікою, так, зокрема, і Росії. Стає зрозумілим, що мало береться до уваги власний досвід та серйозні економічні розрахунки. [8]

3.2 Напрями вдосконалення адміністрування податку на доходи фізичних осіб в Україні

В українському суспільстві ще не сформувалася ідеологія добровільної сплати податків, а тому велика кількість платників податків не бажають визнавати таке зобов’язання, не роблять свій внесок у бюджети, підриваючи таким чином розвиток та стабільність соціально-економічної політики держави. Сьогодні лише одиниці визнають обов’язок сплачувати законодавчо встановлені податки як конституційний. Як свідчить практика, керівник і бухгалтер пересічного вітчизняного підприємства, незалежно від обсягів діяльності та отриманого доходу, самостійно визначають суму податків, яку вони сплачуватимуть.

Чинна методика обчислення податку з доходів фізичних осіб потребує якісного реформування. Таке реформування має здійснюватися цілеспрямовано, системно, відкрито, виважено за складовими й поступово в часі. Це потрібно, щоб відбулося вирішення спектра цільових завдань системного реформування:

1) реалізації принципів прибуткового оподаткування, характерних для соціальних держав;

2) розширення бази оподаткування за рахунок стягнення податку з усіх видів доходів, крім цільових, які виплачуються з державних цільових фондів, створених відповідно до законодавства, або одержаних у вигляді компенсації або відшкодування певних витрат;

3) запровадження заявочного принципу реєстрації самозайнятих осіб — платників податку в податкових органах (спрощення процедури реєстрації);

4) удосконалення системи оподаткування пасивних доходів з метою стимулювання інвестиційної діяльності;

5) встановлення оптимального значення ставки податку з індивідуальних доходів — фізичних осіб, яка б була розрахована на соціальний достаток кожного;

6) становлення рівноправних відносин між податківцями та платниками;

7) досягнення довготривалої стабільності податкових норм, складу, ставок та предмета оподаткування;

8) поступове зниження вагомості та досягнення оптимального (врівноваженого) значення загального податкового тягаря та його розподілу стосовно оподаткування доходів суб'єктів господарювання та доходів сімей. Оптимальним треба вважати таке значення податкового навантаження, за яким би максимізувалися фіскальні результати за умови мінімізації (найкращої прийнятності платниками) податкових вимог;

9) поступова трансформація структури податкового навантаження в напрямах: досягнення кращої рівномірності розподілу цього навантаження; більшої справедливості в розподілі тягаря.

Використовуючи адміністративні важелі та чинник авторитету як — податкових органів, так і виконавчої та законодавчої влади, слід проводити постійну роботу щодо наповнення бюджету саме із платниками групи ризику, несплата податків якими підриває стимули до збільшення податковіддачі платників із групи надійних податкових клієнтів [28, c.20].

З питанням ефективності податкового контролю за податком з доходів фізичних осіб пов’язана й така проблема, як умисне неперерахування посадовими особами податку, накопичення заборгованості, тоді як кошти використовуються не на погашення податкового боргу, а на поточні витрати. Саме скорочення необґрунтованих з економічної точки зору витрат, без здійснення яких підприємство має можливість ефективно працювати, дає змогу спрямувати ресурси на погашення податкового боргу.

З метою ефективної роботи органів податкової служби України щодо реалізації державних завдань з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією й захисту прав людини та заходів стосовно детінізації доходів, отриманих не злочинним шляхом, за умови зменшення рівня тіньового сектору економіки, збільшення дохідної частини бюджету, усунення причин та умов, які сприяють злочинним виявам і корупції, й з метою адміністрування податків головними напрямами поліпшення практики адміністрування податку з доходів фізичних осіб має стати:

— здійснення на початковому етапі групування платників, використовуючи методику податкових ризиків з подальшим аналізом фінансово-господарської діяльності платників, які перебувають у групі ризикових і ненадійних платників;

— перевірка підприємств, де переважна більшість працівників отримує мінімальну заробітну плату. Наприклад, робота щодо цього податкової адміністрації Естонії підтвердила, що саме на таких підприємствах заробітну плату сплачують у «конвертах», а відсоток розкритих порушень податкового законодавства за податковими аудитами з заробітної плати у цій країні становив — 87%;

— всебічний аналіз засновницьких документів з метою виявлення осіб, які роблять значні внески до статутних фондів підприємств, є співучасниками та засновниками, з метою виявлення джерел походження коштів;

— проведення аналізу руху коштів за банківськими рахунками господарств, які здійснюють значні реалізаційні операції і мають заборгованість, ухиляються від сплати податку;

— проведення роботи за участю управління сільського господарства та статистики, де акумулюється ґрунтовний аналіз результатів роботи сільськогосподарських підприємств, — найбільших боржників податку як за рік у цілому, так і поквартально;

— дійовим механізмом адміністрування податку є робота податкового інспектора з керівництвом суб'єкта господарювання, що також дає вагомий позитивний ефект за умови систематичного здійснення;

— перспективним напрямом має стати забезпечення адміністрування податку з використанням і залученням до цього процесу управлінського чинника на місцях, налагодження взаємодії з усіма фінансово-контрольними органами;

— останнім часом на регіональному рівні швидкими темпами почав розвиватися бізнес з надання послуг на перевезення пасажирів та вантажів на автотранспорті. Зазначена сфера має потенційні можливості до ухилення від сплати податку та перенесення виплати доходів у тіньовий сектор економіки без сплати податку, шляхом не укладання трудових договорів, здійснення діяльності без будь-якої реєстрації. Тому найближчим часом треба включити такі суб'єкти підприємницької діяльності у плани перевірок, залучивши відповідно підрозділи податкової міліції та державної автомобільної інспекції;

— в поле зору особливої уваги повинні потрапляти підприємства, які зменшують обсяги перерахування податку, тоді як дані фінансових звітів і статистичних матеріалів свідчать про збільшення фонду заробітної плати або, використовуючи порівняльний аналіз, виявляється, що на підприємствах із рівнозначними розмірами середньомісячної заробітної плати обсяги перерахування податку значно відрізняються (використовувати наявну в інспекції базу даних та статистичну інформацію як платника податку, так і відповідних статистичних служб);

— вагомим напрямом роботи має стати широке висвітлення проблеми заборгованості й виплати неофіційних доходів у засобах масової інформації із пропагуванням негативних наслідків несплати податку для забезпечення фінансування видаткової частини бюджетів та розміру виплат пенсій з досягненням працівниками пенсійного віку.

Завдання податкових органів як представників і захисників інтересів держави — робити усе так, щоб здійснювати податкові злочини стало невигідним. Для більшості платників стримувальним чинником може стати великий штраф, для інших, з метою застереження щодо порушень податкового законодавства, досить широких інформаційних заходів з висвітлення проблем їхніх конкурентів з податковими органами.

Говорячи про можливі заходи щодо усунення причин і умов порушення податкового законодавства з питань оподаткування доходів фізичних осіб, слід наголосити, що треба змінювати саму ідеологію сприйняття категорії податку. Необхідно, керуючись практикою розвинених країн, формувати думку в українському підприємницькому середовищі, що добровільна сплата податку свідчить не лише про надійність суб'єкта господарювання як платника податків, а й як надійного комерційного партнера.

Досвід розвинених країн свідчить, що прибуткове оподаткування населення це дійовий інструмент перерозподілу в умовах зрілої демократії з чітко визначеними умовами суспільного договору, високим рівнем життя й доходів населення.

До 2004 р. в Україні податок з доходів громадян за механізмом стягнення можна було віднести до одного з найбільш складних через існування в чинній системі оподаткування п’яти його ставок (якщо не враховувати неоподатковуваний мінімум, з якого податок не сплачується). Оподаткування доходів громадян здійснювалося за складною прогресією, відповідно до якої дохід поділявся на частини, для кожної з яких встановлюється відповідна податкова ставка. При цьому більш високою ставкою обкладалася не вся сума, а лише кожна наступна частина доходу. Це давало змогу реалізувати регулятивний потенціал цього податку.

Але така система нарахування податку з доходів громадян залишалася не досить ефективною, оскільки:

— суттєвий внесок у величину надходжень до бюджету від цього податку давала частка громадян, доходи яких були значно меншими, ніж прожитковий мінімум;

— частка громадян, які отримували високі прибутки в Україні, не декларували свої доходи та відповідно не сплачували податок за високими маржинальними ставками.

Отже, де-юре податок з доходів громадян був прогресивним і мав значний регулятивний потенціал, а де-факто — був податком на доходи бідних з єдиною граничною ставкою та значними можливостями для ухилення від його сплати.

Тому з’явилась необхідність провести реформування оподаткування доходів громадян. 22 травня 2003 р. Верховна Рада України прийняла принципово новий у системі оподаткування закон, який серйозно диференціював правила оподаткування фізичних осіб залежно від виду доходу. Цей документ містить чимало новаторських позицій, які стосуються кожного громадянина, оскільки в ньому йдеться про запровадження в оподаткуванні доходів фізичних осіб радикально нових схем і принципів.

Таким чином, з січня 2004 р. законодавчий простір нашої держави застосовує нові правила оподаткування доходів фізичних осіб: на зміну Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 № 13−92 (далі - Декрет) прийшов Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV (далі - Закон).

Головною метою прийнятої системи оподаткування доходів фізичних осіб є істотне зниження податкового тиску через зменшення ставки податку та розширення бази оподаткування, що має сприяти збереженню та захисту бюджетних інтересів.

Більшість вчених-економістів вважає, що податок на доходи фізичних осіб виконує функцію розподілу доходів громадян. Тому, розглядаючи початковий період становлення системи оподаткування фізичних осіб у контексті прийнятого Закону, можна з упевненістю говорити не стільки про економічний, скільки про соціальний ефект на початковому етапі його застосування. Адже поряд із зниженням ставки податку до 13 (15)% збільшується сума місячного неоподатковуваного мінімуму (17 грн.), який замінюється соціальною пільгою в розмірі мінімальної заробітної плати, що значно підвищує реальні грошові доходи населення та сприяє поліпшенню добробуту середньостатистичного українця. Зарплату, яка оподатковувалася за раніше діючою прогресивною шкалою з верхньою межею аж у 40%, зараз вигідно та безпечно оподатковувати за новою ставкою — 13 (15)%. Це серйозне зниження, яке має позитивно вплинути на розмір офіційної зарплати.

Реформування податку з доходів фізичних осіб планується шляхом:

· удосконалення системи справляння інших податків та зборів (обов'язкових платежів), які нараховуються на фонд оплати праці. Високий рівень податкового навантаження на фонд оплати праці спричиняє неофіційні домовленості щодо розподілу заробітної плати на офіційну та неофіційну, у зв’язку з чим насамперед необхідно провести реформування обов’язкових платежів на заробітну плату, зокрема запровадити єдиний соціальний внесок з метою поступового зниження рівня оподаткування фонду оплати праці;

· реформування системи пільг (преференцій) у результаті застосування критерію рівня річних доходів та підготовки плану поступового переходу до монетизації пільг;

· підвищення ефективності оподаткування доходів самозайнятих осіб, скасування щоквартального подання платником податку декларацій;

· визначення порядку оподаткування доходів осіб, які провадять незалежну професійну діяльність;

· удосконалення системи оподаткування доходів від операцій з продажу нерухомого майна, спадщини і подарунків;

· удосконалення системи оподаткування доходів фізичних осіб з метою посилення регулюючої функції податку та забезпечення нейтральності прибуткового оподаткування, зокрема відмова від фіксованого податку для фізичних осіб, які провадять підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх послуг на ринку;

· уніфікації ставок оподаткування доходів резидентів та нерезидентів;

· забезпечення нейтральності в оподаткуванні доходів від капіталу, що розміщується фізичною особою у різних секторах економіки;

· запровадження непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи;

· наближення принципів оподаткування доходів юридичних та фізичних осіб з метою поступового вирівнювання податкового навантаження на капітал незалежно від напрямів його інвестування.

Для досягнення максимального ефекту реформування податку з доходів фізичних осіб буде проведено податкову амністію доходів фізичних осіб через запровадження особливого порядку декларування доходів, з яких не сплачено податки і збори (обов'язкові платежі). З метою залучення в економіку держави коштів тіньового сектору, поліпшення інвестиційного клімату і розвитку підприємництва необхідно прийняти закон щодо особливого порядку декларування доходів, з яких не сплачені податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та державних цільових фондів, який передбачатиме:

· добровільне декларування юридичними та фізичними особами — резидентами України, або їх представниками доходів (об'єктів), які перебувають на території України та за її межами;

· сплату державного мита за окремо визначеними ставками до вартості об'єктів декларування;

· надання державних гарантій суб'єктам декларування, зокрема, непритягнення осіб, які здійснили добровільне декларування доходів, до кримінальної та адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства щодо об'єктів декларування;

· проведення податкової амністії строком від шести місяців до одного року.

Великим доробком у напрямі вдосконалення оподаткування доходів фізичних осіб, наближення системи оподаткування доходів фізичних осіб до західноєвропейських стандартів стало також введення такого нового поняття в оподаткування доходів громадян, як «податковий кредит», на суму якого платник зможе зменшити свій річний оподатковуваний дохід, за допомогою чого можна досягти зменшення податкового тиску на платника.

Тобто це нововведення дає змогу багатьом фізичним особам істотно зменшити суму податку до сплати за рахунок життєво необхідних витрат. хоча це ускладнило декларування та розрахунок податку, бо платникам доводиться збирати розрахункові документи та здійснювати облік доходів і витрат.

Розглядаючи систему пільг, що передбачені новим Законом, можна дійти висновку про скорочення підстав для їх застосування й обмеження умов їх дії. Так, раніше до сукупного оподатковуваного доходу громадян не включалися будь-які виплати на поховання, у тому числі ті, що надаються за рахунок як юридичних, так і фізичних осіб.

Необхідно відзначити, що закон про податок з доходів відчутно вплинув на доходи власників корпоративних цінних паперів, оскільки немає пільги щодо сум дивідендів, оподаткованих при їх виплаті відповідно до п. 7.8 Закону про податок на прибуток. Отже, під час виплати дивідендів емітент, тобто податковий агент, має утримати податок з доходу (за рахунок дивідендів) за ставкою 13%

Позитивним нововведенням стала поява в Законі про податок з доходів пільги у вигляді неоподаткування з доходів коштів або вартості майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування фізичної особи її працедавцем за рахунок коштів, які залишаються після оподаткування прибутку такого працедавця, за наявності відповідних підтверджуючих документів. Недолік цього механізму полягає в тому, що працедавець не може долучити суму такої допомоги до складу валових витрат.

Великими втратами для пересічного сільського мешканця стало скасування законом пільги, що пов’язана із закупівлею сільськогосподарської продукції в населення. Саме це нововведення може звести до мінімуму можливість селян поліпшити своє матеріальне становище, отримуючи доходи від продажу вирощеної в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній та садовій ділянках продукції рослинництва й бджільництва, худоби, кролів, нутрій, птиці як у живому вигляді, так і у вигляді первинного перероблення.

На застосування пільг необхідно зважити ще й тому, що соціально-економічна політика держави має спрямовуватися на вирішення соціальних проблем. Запровадження ж пільг в оподаткуванні доходів фізичних осіб поряд із розширенням бази оподаткування сприятиме регулюванню соціальних процесів у країні. Податок на доходи фізичних осіб змінюється автоматично, залежно від зміни валового внутрішнього продукту, тому цей податок належить до так званих вмонтованих макроекономічних стабілізаторів. Його дію засновано на властивості цього податку в період економічного розквіту зростати вищими темпами, ніж збільшуються особисті доходи, а в період економічної кризи зменшуватися швидше, ніж знижуються доходи.

Такі важливі зміни, безперечно, впливатимуть на формування дохідної бази бюджетів усіх рівнів. Як свідчить практика, особливо відчутним є скорочення податкових надходжень первинної ланки бюджетної системи — переважної більшості сільських і селищних рад, де прибутковий податок посідав вагоме місце у надходженнях до бюджету.

Запропоновану законом схему оподаткування доходів як від основної, так і неосновної діяльності можна вважати позитивним кроком ще й тому, що ефективність верхньої ставки прибуткового податку в розмірі 40%, яка діяла раніше, як свідчить багаторічний досвід, була дуже незначною. Відчутне зниження податкового тягаря — це один із найефективніших економічних методів виведення з тіні як значної частини підприємців, так і фінансових ресурсів. Тому зрозуміло, що держава насамперед покладає певну надію й на виконання податкових зобов’язань з боку суб'єктів тіньової економіки, а отже, сподівається на реальне розширення бази оподаткування, що має компенсувати зменшення надходжень податку на доходи фізичних осіб до бюджету від зниження ставок оподаткування.

Для вдосконалення справляння податку з доходів фізичних осіб необхідно насамперед переглянути ставки, зокрема, зниження ставки стосовно соціально незахищених верств населення та створення помірної прогресивної ставки. Натомість доходи від виграшів, спадкоємства, ренти, грального бізнесу можуть оподатковуватись за вищою ставкою. Також пропонується застосувати досвід зарубіжних країн, і при обчислені бази оподаткування використовувати неоподатковуваний мінімум, як це було в Україні до прийняття нового Закону. Здійснення ряду нововведень щодо оподаткування доходів фізичних осіб призведе до врівноваження податкового навантаження на громадян з різним рівнем доходу.

Впровадження комплексної системи заходів щодо скасування пільг та підвищення рівня адміністрування ПДФО, на нашу думку, містить значні перспективи стосовно збільшення бюджетних надходжень. Наявність індивідуального коду фізичних осіб, наявних інформаційно-технічних можливостей ДПА України та досвіду щодо адміністрування ПДВ надає можливості комплексного рішення питання підвищення рівня контролю сплати громадянами податку на доходи шляхом контролю за їх витратами, зокрема на придбання об'єктів фіксованої власності (нерухомості, автотранспорту, предметів мистецтва тощо). У розвинених країнах людина, яка не може довести законності своїх статків, звинувачується і в несплаті податків, і в легалізації брудних грошей. В Україні ж цілком звичним явищем є картина, коли рядові чиновники із зарплатою 1,5−2 тисячі гривень з гордістю їздять на іномарках, вартість яких перевищує 50 тис. доларів. Тобто підвищення податковою службою рівня адміністрування ПДФО може ще й значно сприяти боротьбі з корупцією в країні, у той час як зараз служби контролю за доходами фізичних осіб просто «забиті» паперами щодо компенсації ПДФО громадянам за так званим «податковим кредитом».

Аналіз міжнародної практики оподаткування свідчить, що протягом останніх 20 років у більшості країн світу було проведено різномасштабні податкові реформи як системи оподаткування в цілому, так і її окремих елементів. Найістотніші зміни відбулись у системі оподаткування доходів населення — у напрямі зниження загального рівня податкового навантаження, прогресивності податків, розширення бази оподаткування, спрощення системи і процедур адміністрування персонального прибуткового податку. Залежно від рівня соціально-економічного розвитку країни використовуються різні системи оподаткування доходів населення: повна, або комплексна, подвійного прибуткового оподаткування та пропорційного прибуткового податку (як правило, з однією ставкою). Провідні країни світу застосовують комплексну систему оподаткування доходів населення, Скандинавські країни — систему подвійного прибуткового оподаткування, а країни з перехідною економікою — систему з пропорційним податком. Науковці вважають, що у найближчому майбутньому в більшості країн світу реформування системи оподаткування доходів населення відбуватиметься у напрямі подальшого зменшення податкового навантаження, спрощення адміністрування податків і поступового наближення до системи подвійного прибуткового податку або до системи пропорційного оподаткування.

Висновки Особистий прибутковий податок — найдавніша форма фіскального адміністрування доходів громадян. Питання податкового тягаря, оптимальності його стягнення й фіскальної ефективності розглядались завжди. За будь-яких умов первинність фіскальності податку на доходи фізичних осіб домінує порівняно з іншими його функціональними якостями; наповнення бюджету держави доходами перебуває в авангардній позиції.

Очевидним є те, що інновації податку на доходи фізичних осіб, регламентовані Податковим кодексом України, не зможуть повною мірою забезпечити виконання цим податком своїх основних функцій. Можливості ПДФО щодо ефективного впливу на економічний цикл та обсяги масового споживання залишаються обмеженими. Крім того, цей податок не справляється із своїм стратегічним завданням перерозподілу доходів між прошарками населення. Відтак подальше вдосконалення конструкції механізму податку на доходи фізичних осіб зможе забезпечити очікувані фіскальні результати лише за умови його орієнтації на вирішення проблеми зростання офіційних доходів основної маси громадян і перенесення податкового навантаження на високодохідні верстви населення.

Вирішення зазначених проблем побудови системи прибуткового оподаткування громадян загалом та механізму адміністрування податку на доходи фізичних осіб зокрема є важливим кроком на шляху до підвищення рівня довіри населення України до податкової системи й зменшення конфліктності між платниками податків і контролюючими органами. Домінуючим завданням реалізації податкової політики держави в цьому напрямі має стати комплексне поєднання загальнодержавних інтересів з інтересами суб'єктів господарювання, що виражається в рівноцінному забезпеченні таких критеріїв оптимізації податкової системи, як фіскальна достатність, економічна ефективність та соціальна справедливість.

Проведене дослідження підтверджує, що врахування інноваційних технологій у процесі реформування податкової системи України є багатостороннім і ефективним заходом підвищення ефективності його проведення. Реалізація практичних рекомендацій щодо вчасного усунення проблемних сторін механізму оподаткування сприятиме передбачуваності наслідків конкретних податкових заходів. Цей підхід дасть змогу підвищити рівень добровільності сплати податків, оскільки відповідає потребам часу й вимогам до формування податкової системи європейського зразка. Тому в перспективі потребують дослідження та наукового обґрунтування всі інноваційні заходи податкових реформ і трансформацій.

Список використаних джерел

1. Азаров М. Я. Податки — плата за цивілізацію // Урядовий кур'єр. — 2002. — № 180. — С.12.

2. Акіліна О.В. Аналітичний огляд ринку праці в Україні / О.В. Акіліна // Формування ринкових відносин в Україні. — 2008. — № 10. — С. 10−12.

3. Алексеенко М. М. Подоходный налог и условия его применения. Речь. — Харьков: Зильберберг, 1885. — 35 с.

4. Алексеев И. В., Паранчук С. В., Червинская О. С. Адаптация предприятий машиностроения к изменениям системы налогообложения // Налогообложение: проблемы науки и практики: моногр. — Х.: ИД «ИНЖЕК», 2008, — 264 с.

5. Алєксєєв І.В. Моніторинг податкової діяльності в системі «ДПІ - підприємство» / Алєксєєв І.В., Паранчук С. В., Червінська О.С. // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Розвиток територіально-виробничих систем: [зб. наук. пр.] / НАН України. Ін-т регіональних досліджень. — Львів, 2007. — Вип. 6 (68). — С. 233−243.

6. Алєксєєв І.В. Планування інформаційного забезпечення податкових потоків підприємств / Алєксєєв І.В., Червінська О.С. // Формування ринкової економіки в Україні: [зб. наук. пр.] / Львівський національний університет ім. Івана Франка. — Львів, 2009. — Вип. 19. — 554 с.

7. Архангельський Ю. Бідність, податки та економічне зростання / Ю. Архангельський, О. Радзієвський, А. Алексєєв // Економіка України. — 2006. — № 5. — С. 63−71.

8. Барановський О., Сіденко В. Проблеми власності та легалізації капіталів і доходів в Україні // Національна безпека і оборона. — Київ, 2004. — № 2. — с.2−13.

9. Безпалько І.Р. Про облік і аналіз порушень законодавства у сфері оподаткування фізичних осіб в Україні / Безпалько І.Р. // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Моніторинг соціально-економічного розвитку регіону: методологічні підходи: [зб. наук. пр.] / НАН України. Ін-т регіон. дослідж.; редкол.: М.І. Долішній (відп. ред.). — Вип.3(53). — 2005. — С.242−247.

10. Безпалько І.Р. Аналіз досвіду адміністрування податку з доходів фізичних осіб у зарубіжних країнах / Безпалько І.Р. // Наукові записки Української академії друкарства [зб. наук.-техн. пр.]. — Вип.9 — 2006. — С.105−109.

11. Безпалько І.Р. Оподаткування пасивних доходів фізичних осіб в Україні / Безпалько І.Р. // Наукові записки Української академії друкарства [зб. наук.-техн. пр.]. — Вип.2/10. — 2006. — С.59−64.

12. Безпалько І.Р. Історія оподаткування населення України з часів Київської Русі до проголошення незалежності України / Безпалько І.Р. // Наукові записки Української академії друкарства [зб. наук.-техн. пр.]. — Вип.1/13. — 2008. — С.214−220.

13. Безпалько І.Р. Досвід оподаткування доходів фізичних осіб в зарубіжних країнах / Безпалько І.Р. // Регіональна економіка: [ наук.-практ. журнал] / НАН України. Ін-т регіон. дослідж.- Вип.2(52) — 2009. — С.159−165.

14. Безпалько І.Р. Удосконалення взаємин платників податків із податковими органами / Безпалько І.Р. // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України [зб. наук.-техн. пр.]. — Львів: НЛТУ України. — 2009. — Вип.19.2. — С.140−146 (0,43 д.а.)

15. Безпалько І.Р. Особливості оподаткування процентів / Безпалько І.Р. // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України [зб. наук.-техн. пр.]. — Львів: НЛТУ України. — 2009. — Вип.19.6. — С.150−156.

16. Безпалько І.Р. Збільшення обсягу інвестицій домогосподарствами в корпоративні права шляхом вдосконалення системи оподаткування доходів фізичних осіб / Безпалько І.Р. // Наукові записки Української академії друкарства [зб. наук.-техн. пр.]. — Вип.2/35. — 2011. — с.186−189.

17. Безпалько І.Р. Перспективи використання світового досвіду податкової амністії в Україні / Безпалько І.Р. // Наукові записки Української академії друкарства [зб. наук.-техн. пр.]. — Вип.2/36. — 2011. — С.31−39.

18. Безпалько І.Р. Податкова амністія доходів населення: перспективи для України / Безпалько І.Р. // Наукові записки Української академії друкарства [зб. наук.-техн. пр.]. — Вип.2/37. — 2011. — С.31−36.

19. Безпалько І.Р. Вдосконалення процесу декларування доходів фізичними особами в Україні / Безпалько І.Р. // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України [зб. наук.-техн. пр.]. — Львів: НЛТУ України. — 2011. — Вип.21.6. — С.113−120.