Морфологічні особливості архантропів

Узагальнений морфологічний тип: зріст 150 — 170 см; маса від 40 до 73 кг; кістяк несуттєво відрізнявся від скелета сучасної людини; сильно розвинені надбрівні валики і потилична частина голови; справжній підборідний виступ відсутній; череп масивний, у скроневій частині сильно звужений (ця ознака характерна для шимпанзе), на ньому виділялися шви (з'єднання черепних кісток) та гребені, до яких кріпилися сильні жувальні м’язи; щелепи масивні, зуби великі; чоло низьке; ніс плоский; обличчя виступає вперед); об'єм головного мозку складав 775 — 1 215 см³. Висока мінливість цієї ознаки свідчить про те, що відбувалися інтенсивні перебудови мозку і виникали різні варіанти його будови. Формування оптимальної структури головного мозку реалізувалося у все більш пластичному психічному відображенні та відповідній гнучкій поведінці. Це і призводило до високої конкурентної здатності гомінідів. Їх еволюція із самого початку спрямовувалася не на збільшення розмірів головного мозку, а на розвиток якісно іншої системи зв’язків між окремими нейронами й ланками головного мозку. На ендокрані (відбиток внутрішньої поверхні черепа) архантропів спостерігаються такі зміни: — виділяється асиметрія борозен головного мозку. — У лівій півкулі лобна частка має більш виражений гомінідний характер, що може бути пов’язаним із праворукістю найдавніших людей. Між скроневою та лобною частками мозку з’являється досить довга і широка щілина. — Змінюється лобний край, надто його задня частина, де формується латеральний бугор, який відповідає центру Брока. — Розрізняється більше випинань осередків інтенсивного росту нижньотім'яної, верхньоскроневої та нижньолобної ділянок. Тут містяться зони третинного кіркового аналізу узагальнених абстрактних сигналів, які вже були попередньо оброблені в зонах і вторинного (периферійна зона аналізу, початковий етап синтезу інформації від різних рецепторних зон). — Особливе значення для ефективного протікання цих процесів має нижньотім'яна підобласть. У сучасної людини вона інтегрує слухову, зорову і тактильну рецепцію. На цій основі здійснюється стереогноз, установлюються зв’язки між окремими подіями та явищами, відбувається розуміння чужого і власного мовлення, стають можливими письмо і рахування. Завдяки складним зв’язкам і переключенням між відповідними нервовими структурами здійснюється узагальнення інформації і вироблення комплексного, абстрагованого сигналу, який спрямовується у філогенетично нові зони кори. Будова головного мозку архантропів дозволяла їм при виготовленні знарядь ще заздалегідь узагальнити інформацію від рецепторів руки та ока, відчути вагу, форму, розмір, рельєф, колір та інші властивості каменя, його просторові співвідношення із власним організмом. Ці первинні відомості відносно предмета праці з початком його обробки доповнювалися руховими імпульсами, пов’язаними з установленням просторо-вочасових співвідношень, розрахунком послідовності ударів, їх цілеспрямованості й розміру силових зусиль.

Системний взаємозумовлений розвиток головного мозку і трудової діяльності неминуче сприяв і формуванню більш досконалої комунікації. Але спинний мозок архантропів був набагато тоншим, ніж у сучасної людини (товстіші кістки) і через нього не могла проходити достатня кількість нервів, яка була б здатною контролювати дрібні та точні рухи грудної клітки, без яких складне виразне мовлення стає неможливим. Та все ж, у архантропів прискореними темпами розвивалися ті зони головного мозку, що відповідають за мовлення (зони Верніке і Брока). Зона Верніке контролює розуміння мови. Її дефекти викликають сенсорну афазію, тобто втрату здатності розуміти чужу мову. Зона Брока контролює мовну діяльність. Це центр моторики, рухових образів слова, який відповідає за правильну артикуляцію в момент вимовляння слів. При її ушкодженні розвивається моторна афазія, тобто втрачається здатність говорити. Паралельно відбувалася в стабілізація поведінки. Трохи збільшилась і тривалість життя, хоча 68% населення ще не доживало до 14 років.