Розділ 1. Книга як вид документу

Визначення поняття «книга», «документ» «видання», їх співвідношення

Поняття «документ» є центральним та фундаментальним у понятійній системі документознавства. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що слугують об'єктами практичної діяльності створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, збереженню, пошуку, поширенню та використанню документної інформації в суспільстві.

Поняття «документ» широко використовується в усіх сферах суспільної діяльності. Воно розуміється по-різному в таких наукових дисциплінах, як інформатика, бібліотеко-, бібліографо-, архіво-, музеєзнавство, а також у відповідних спеціальних галузях діяльності — бібліотечній, музейній, архівній справі та бібліографії. Звідси його багатозначність, яка ускладнює спілкування та взаєморозуміння між спеціалістами документно-комунікаційної сфери.

За тривалий історичний період значення поняття «документ» постійно змінювалося. До сьогоднішнього часу застосовуються різні визначення, які надають йому найширшого значення, або звужують його розуміння до одного якого-небудь виду.

Визначення загального значення поняття «документ» є головним завданням теоретичного документознавства (документології).

На міжнародному рівні загальним визнано визначення «документа» як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Таке визначення розроблене та затверджене Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) за участю Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій, Міжнародної федерації з документації, Міжнародної ради архівів, Міжнародної організації з інтелектуальної власності.

Згідно стандарту ISO, інформація може бути записана будь-яким способом фіксування відомостей, за допомогою не тільки знаків письма, але й зображення, звука і т. д. Таке визначення дозволяє перерахувати до документів усі матеріальні об'єкти, які можуть бути використані для передавання інформації в суспільстві.

В Україні офіційно прийняті три визначення документа, зафіксовані в деяких Державних стандартах (ДСТУ). Так, в ДСТУ 2392−94. «Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення» документ трактується як «записана інформація, яка може розглядатися як одиниця під час здійснення інформаційної діяльності» [3, с.3].

ДСТУ 3017−95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» під документом розуміє «матеріальний об'єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі» [4, c.3].

ДСТУ 2432:2004 дає таке визначення поняття «документ». «Документ матеріальний об'єкт із інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі в часі та просторі» [6, c.3].

До поняття документ звертаються багато вчених. Так, провідний науковець С. Г. Кулешов під документом розуміє «запис інформації, що відповідає характеристикам певного жанру чи номіналу, зафіксований на матеріальному носії, основною функцією якого є збереження та передавання інформації у часі та просторі» [9, c.3].

І. О. Столяров трактує документ як «матеріальний носій, на якому закріплена певна система знаків, яку людина здатна сприйняти як інформацію. В окремому випадку знаки на документі закріплюють штучним способом» [15, с.69].

Провідний інформатик А. Б. Соколов у своїй праці запропонував таке визначення поняття «документ» — «це стабільний речовинний об'єкт, призначений для використання в соціальній смисловій комунікації як завершене повідомлення» [16, c.107].

У термінологічному словнику подається визначення поняття «документ» «запис інформації на матеріальному носії, основна функція якого — збереження і передавання інформації у просторі та часі» .

Таким чином, до поняття документ звертається багато вчених, які трактують поняття «документ» по-різному в різних галузях знань.

Поняття «документ» взаємопов'язане з поняттям «книга» .

З найдавніших часів книга була і предметом пізнання — для бібліотекаря, книжника, письменника. Поступово складається її теоретичний феномен.

Книга — письмовий запис, неперіодичне видання у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу. Перші книги писали на листах, корі, полотні, шовку, глиняних табличках, шкірі і папірусі. Приблизно в 100 — 150 р. стали поширюватися кодекси або зброшуровані книги замість сувоїв. З 4 століття по 15 століття для сторінок книги стали застосовувати пергамент, зроблений з тонкої шкіри ягнят. Пергамент був замінений папером, що прийшов у Європу з Китаю, де спосіб його виготовлення був відомий ще до 105 року на основі суміші кори і коноплі. Широко доступними книги стали тільки після винаходу книгодрукування в 15 столітті. Зараз текст книги можна відтворити і зберігати у вигляді мікрофільму.

У державному стандарті ДСТУ 3017—95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» «книга — це видання у вигляді скріплених аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі» [4, c.8].

Видатна вчена Г. М. Швецова-Водка дає декілька визначень поняттю «книга», від широкого значення до вузького:

• — матеріальний об'єкт, у якому подано будь-який запис інформації, який може бути виконаний будь-яким розробленим людиною способом;
• — це документ людиносприймаємий, безпосередньо сприймаємий; якщо документ сприймається людиною за допомогою технічних пристроїв (наприклад апарата для читання мікроформ), він уже не вважається книгою;
• — документ людиносприймаємий, безпосередньо сприймаємий, візуальний; у цьому значенні підкреслюється спосіб сприйняття змісту книги людиною;
• — символічний документ, тобто записаний абстрактними знаками, не подібними до того об'єкта, що відображається;
• — значення книга дорівнює документу, призначеному для читання;

книга дорівнюється документу вербально-писемному, літературному або текстовому, з урахуванням усіх попередніх обмежень обсягу поняття.

" книга" [17,c.221−223].

Провідний науковець Н. Н. Кушнаренко вважає, що книга має багато загального з документом, оскільки є його різновидом. В той же час для книги характерна певна специфіка, що дозволяє відрізнити її від інших видів документів. У визначенні книги зазвичай виділяють дві сторони: зміст (духовну суть: думки, ідеї) і форму (матеріальну, речову, службову для закріплення і передачі інформації). Книга — текстовий документ, тобто документ, велику частину об'єму якого займає мовний (словесний) текст [10, c.219−220].

Видання — це сукупність різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань, випущених видавцем або групою видавництв за певний період часу. Видання є одним із видів документів, що може класифікуватися по різним ознакам документа: за змістом, матеріальною конструкцією, періодичністю, знаковій природі інформації і тому подібне. Його типологічна різноманітність, як і документа в цілому, базується на сукупності ознак, головними з яких є цільове і читацьке призначення, а також характер інформації, що міститься у виданні. Це є підставою для всесторонньої характеристики видання як вигляду документа.

У державному стандарті ДСТУ 3017 — 95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» поняття «видання» трактується як «документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тиснення або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання» [4,c.3].

Визначення «видання» міститься також у стандарті ДСТУ 3018 — 95 «Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення» , — це «друкований вибір, що призначений для розповсюдження вміщеної в ньому інформації, пройшов редакційно-видавниче оброблення, поліграфічно самостійно оформлений та має вихідні відомості» [5, c.3].

Н. Н. Кушнаренко розглядає поняття «видання», як основний вигляд опублікованого, друкарського, поліграфічного документа. Це документ, призначений для поширення інформації, що міститься в ньому, який пройшов редакційно-видавничу обробку, отриманий друкуванням або тисненням, поліграфічно самостійно оформлений, такий, що має вихідні відомості. До видання можуть бути зараховані всі документи, випущені за планами видавництв або позапланово, на основі договорів з авторами, будь-якими способами поліграфічного друку [10, c.161].

За межами видань залишаються всі письмові документи, що не піддавалися редакційно-видавничій обробці і з цієї причини не включені в процес масової комунікації.

Г. М. Швецова-Водка вважає, що термін «видання» позначає як процес, так і результат діяльності книжкових, журнальних та газетних видавництв або видавничих організацій чи приватних видавців, які забезпечують офіційне опублікування і розмноження (тиражування) спеціально підготовлених документів. Видання як процес не обмежується творами друку, воно може стосуватися й аудіальних, аудіовізуальних, фоточи машиночитаємих документів. «Видання» як результат процесу охоплює певну множину абсолютно ідентичних один до одного документів, кожний з яких точно відповідає видавничому оригіналу й одночасно сам вважається оригіналом документа-книги [17, c.229−230].

Відомий бельгійський вчений Поль Отле пояснюючи поняття «книга» і «документ», підкреслював, що книга (biblion або document) — це термін що вживається умовно для позначення всього масиву документів. Він об'єднує в собі не одну лише книгу у власному значенні слова, рукописну або друкарську, але і журнали, газети, рукописи і графічні репродукції, креслення, гравюри, карти, схеми, діаграми, фотографії і так далі Учений розглядував поняття «книга» і «документ» як синонімічні. З контексту ж ясно, що останнє ширше за своїм обсягом, оскільки не передбачає обмежень як матеріальної основи документа, так і знакової системи, вживаної для запису вмісту.

В узагальнене поняття «книга-документ» П. Отле включав окремі томи, брошури, журнали, статті, карти, діаграми, естампи, патенти, статистику, записи голосу за допомогою фонографії, діапозитиви або кінематографічні фільми [10, c.29].

Етимологія слова «книга» дотепер остаточно не з’ясована. Слов’янські визначення книги (російське «книга», сербське «шіга», польське «кзіцгка», чеське «кпігіа») зводяться до старослов’янського «кна» і до старокитайського «кюань» (чжуан), що означає сувій, а на сучасному етапі - розділ книги [13].

Грецьке «бібліо» латинське «лібер» у арабське «штаб», подібне слов’яно-балтійському «книга», трактується майже однаково: 1) предмет; 2) твір; 3) частина твору. Свою кореневу недоторканність цей термін зберігає і до наших днів.

У словнику В. Даля для книги дається три визначення: перше — «зшиті в одну палітурку аркуші паперу або пергаменту» (тобто формальний образ книги як матеріального об'єкту), друге — «писання, все, що в книзі міститься» (тобто змістова сторона поняття), третє - «розділ, відділ в об'ємному письмовому творі» [II].

Книга — документ неперіодичний; це видання, яке виходить одноразово, його повторювання не передбачається заздалегідь. Якщо відбувається повторення виходу книги, це є її другим народженням, перевиданням За конструкцією матеріального носія інформації книга — кодексовий документ. Єдине її ціле складають внутрішні та зовнішні конструктивні елементи.

До внутрішніх структурних елементів книги, які доносять інформацію, що в ній міститься, належать:

текст,.

ілюстрації,.

декоративно-композиційні прикраси.

Текст є головним елементом книги, за його допомогою передається смисл, зміст книги. Текст передає семіотичну інформацію, що закріплена на матеріальній основі за допомогою певної послідовності знаків, як правило, мовних, що сприймаються візуально, без допомоги яких-небудь технічних засобів, лише в документах для сліпих інформація через дотик (тактильний спосіб отримання інформації).

Текст може бути основним і додатковим. Основний — це текст документу, в якому викладено зміст публікуємого твору або декількох творів, тобто це є авторський текст. Основний текст займає більшу частину документа, саме для його розповсюдження і зберігання створюється книга.

Завданням додаткового тексту є полегшення сприйняття основного тексту. До нього належать: анотації, присвячення, передмова, післямова, примітки, додатки, епіграф. Довідково-допоміжні тексти створюють умови для орієнтування читачів в змісту книги.

Графічні зображення в документі, які пояснюють або доповнюють текст і слугують прикрасою в книзі, є ілюстраціями. Ілюстрації допомагають наочно уявити, побачити явища і речі, які описуються в документі, посилюють емоційно-художній вплив текстових творів. В виданнях літературних творів ілюстрації є лише доповненням до тексту. За розміщенням в тексті ілюстрації можуть бути заставками, кінцівками, текстовими ілюстраціями, фронсписами.

Ілюстрація, розміщена ліворуч від титулу, є фронсписом. Така ілюстрація допомагає відтворити основну ідею змісту книги. Кінцівкою є декоративне або сюжетно-ілюстроване зображення, що підкреслюють закінчення або висновок книги; ініціалом є перша літера тексту, яку виокремлюють за допомогою графіки і вона перетворюється на ілюстрацію.

Декоративними елементами, які слугують для прикраси тексту є орнаменти, візерунки, узори. Ці декоративні елементи не лише прикрашають книгу, а і слугують засобом розділення тексту на смислові частини.

До елементів зовнішнього оформлення книги належать:

книжний блок, футляр, манжетка.

Зовнішнє оформлення книги відрізняє її від інших видів документів.

Книжковим блоком називають комплект скріплених з одного боку (в корінці) зошитів або аркушів, що містить всі сторінки та комплектуючі деталі майбутнього видання. Книжковий блок є найважливішим елементом книги.

Корінець книжкового блоку — це місце скріплення аркушів блоку, розташованих за певною послідовністю. Кожний аркуш поділяється на частину, яка містить текст та на береги — ділянки аркушу, які не зайняті ні текстом, ні ілюстраціями. На сторінці їх чотири: зверху сторінки, знизу, з внутрішнього боку та з зовнішнього боку сторінки.

Документи, які не розраховані на тривалий термін зберігання, видаються в тонких обкладинках, паперових покриттях, іноді захищених прозорою полімерною плівкою і з'єднаних з книжковим блоком без форзаців.

Палітурка — міцне покриття з картону, пластмаси або картонних аркушів, вкритих тканиною, шкірою чи папером і з'єднаних з книжковим блоком за допомогою форзаців.

Першопочаткову інформацію про документ ми отримуємо через його оправу та титульну сторінку. Знаком, що інформує про читацьке призначення книги є її формат.

За форматом книги можуть бути:

великого формату (205 ґ 260 мм і більше);

книги середнього формату (від 120 ґ 165 до 170 ґ 240 мм);

малого формату (від 107 ґ 177 до 100 ґ 140 мм);

мініатюрні (в Україні не більше 100 ґ 100 мм, а в деяких країнах — не більше 76 ґ 76 мм або ще менші);

мікрокниги (не більше 10 ґ 10 мм).

Книги великого формату містять, як правило, серйозні, фундаментальні праці і є, наприклад, науковою монографією. Книги для дітей мають дуже особливий формат, а книжкові видання невеликого формату, як правило, розраховані на масового читача. Подарункові або цінні видання випускаються в суперобкладинках (додаткові обкладинки з клапанами).

Форзацем є складений навпіл аркуш паперу або конструкція з двох аркушів та смужки з тканини (іноді - паперу), що скріплені з першою і останньою сторінками блоку і слугує для закріплення блоку з палітуркою. На форзаці можуть бути розміщені декоративні сюжетні зображення, довідкові або інші відомості, які відносяться до видання.

Рекламні та деякі інші видання часто випускаються в обгортці - паперовій стрічці, зі склеєними кінцями, які закривають лише частину палітурки. Її називають манжеткою.

Особливо коштовні книжкові видання розміщують в картонному або пластмасовому футлярі, для забезпечення кращого їх зберігання.

Внутрішня і зовнішня форми документа є тісно пов’язаними між собою, надають уявлення про документ в цілому і про його зміст.

Додаткові тексти є апаратом книги і залучаються до її складу для сприяння кращому та легшому користуванню нею. Такими є довідково-допоміжний апарат, а для кращого сприйняття, розуміння змісту — науково-довідковий апарат.

До довідково-допоміжного апарату книги належать: титульна сторінка, перелік змісту, покажчики, колонтитули, вихідні відомості, реферат, анотація.

Титульна сторінка надає інформацію про саме видання, характеризує конкретну книгу. На титульній сторінці розміщуються такі відомості: назва книги; прізвище, ініціали автора або авторів; заголовок книги, підзаголовки; номер тому видання, відомості про повторюваність, перевидання документа; вказівка про мову, з якої зроблено переклад видання, прізвище, ініціали перекладача; прізвище художника-ілюстратора; відомості про місце та час видання, назва видавництва.

Назва документа та перелік змісту допомагають читачеві скласти перше уявлення про цей документ, його зміст. Перелік змісту надає можливість швидко знаходити необхідну інформацію, розділи, параграфи, глави.

Іменні покажчики допомагають віднайти в документі потрібну інформацію про певну особу. Предметні покажчики допомагають знаходити інформацію про конкретну річ. За покажчиком таблиць читач знаходить потрібну; за списком ілюстрацій — необхідну ілюстрацію тощо.

До довідкових текстів, також належить колонтитул. Цей текст розміщується над основним текстом. Він вказує читачеві на те, який саме матеріал надруковано на даній сторінці. В словниках колонтитул — це слово або перші літери слова, чи літера абетки, у збірці творів — назва твору та прізвище автора тощо.

Характеристику книги відповідно до її теми, призначення, являють собою анотація та реферат. Їх призначення — допомагати читачеві при виборі потрібної книги.

Науково-допоміжний апарат книги містить такі відомості: передмова автора, редактора чи видавця, вступна стаття, коментарі та післямова, які пояснюють зміст твору загалом та ті його окремі частини, які можуть бути незрозумілими читачеві, а також, примітки, що надають стислі пояснення значень іншомовних слів, термінів, професіоналізмів, якщо такі використовуються в тексті, систематизовані списки видань на тему даної книги або її частини; бібліографічні посилання.

Ці документи слугують інформативним засобом передачі відомостей, забезпечують документну комунікацію, яка без них була б не можливою, кумулюють, концентрують, зберігають інформацію для теперішнього та майбутнього поколінь.

Ще одним видом опублікованого документа є брошура: текстове видання, яке за формою матеріального носія інформації є кодексовим документом, має обсяг більше ніж 4, але не більше ніж 48 сторінок. Випускається в обкладинці.

Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона, не даючи визначення книзі, пропонує невелику історичну довідку, де наводяться дані про те, як сформувався звичний для нас зовнішній вигляд книги.

Не пізніше 863 р. (часу подорожі Св. Кирила в Корсунь, після чого він узявся за винахід алфавіту), у мовах слов’ян уже був якнайдавніший, стійкий і абсолютно визначений термін книги від праслов’янського «кнети», тобто «знати». Утім, згадані терміни активно застосовувалися й застосовуються як синоніми.

Одним із вагомих доказів самобутності згадуваного ряду служить те, що в ході розвитку з нього утворилися похідні, і не просто прикметники й епітети. Так, в слов’янських мовах виникли терміни: «князь» (російський), «ксьондз» (польський), «кнез» (болгарський) і інші, які відносились до знаючих людей — племінних вождів. Таким чином, етимологічно «книга» походить від дієслова «знати» .

У російській писемності слово «книги» зустрічається вперше в «Остромировім Євангелії» (1056−1057рр.), найранішому з датованих рукописних пам’ятників, і вживається в множині, що дозволяє давати йому розширювальне тлумачення — знання взагалі, ніж просто книга. У однині вживання слова «книга» зафіксовано значно пізніше — у 1263 р. у одного з монастирських писарів. Проте існує і думка про неслов’янське, навіть узагалі неєвропейське походження слова «книга» .

Сучасний термінологічний словник з архівістики дає таке визначення поняттю «книга» — «одна з форм матеріальної конструкції документа у вигляді оправленого блоку скріплених у корінці аркушів паперу» .

Відповідно до ДСТУ 3017−95, книга — це книжкове видання обсягом понад 48 сторінок [4].

З погляду семіотики книга — це знакова система, у якій для обміну семантичною інформацією між двома матеріальними системами, наприклад, реальним світом і автором, або автором і читачем, використовується сукупність знаків, що сприймаються візуально (виключення — книги для сліпих, розраховані на сприйняття дотиком), шрифтових знаків або інших графічних образів, відтворених на аркушевому матеріалі рукописним або поліграфічним способом.

Із погляду загальної теорії комунікації книга є однією з форм існування й поширення семантичної інформації, способом організації продукту індивідуальної свідомості в знакову систему для використання суспільством.

З точки зору статистики, книга (відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО, 1964р.) — добуток друку у формі кодексу обсягом не менше 49 сторінок, не враховуючи обкладинки. Завдяки цим рекомендаціям ЮНЕСКО багато словників дають саме таке визначення книги.

Традиційний підхід до визначення книги дає нам книгознавство, яке вивчає історію книги, книговидання, книгорозповсюдження та книгоопис. Об'єкт цієї науки триєдиний: книжкова справа в цілому, читач і книга.

Існує й інша формула: автор — книга — читач, де книга розглядається з позицій її створення, розповсюдження, функціонування та зберігання.

У найбільш характерних визначеннях книги, як підкреслює А. Біловицька, можна виділити три аспекти [13]:

• — описовий (книга розглядається як предмет матеріальної культури);
• — інформаційний (характеризується роль і призначення книги);
• — комбінований (коли зовнішні ознаки книги зв’язуються з її змістом, читацьким призначенням і т.п.).

Тому стає припустимим використання в різних науках поняття «книга» під певним кутом зору, надаючи перевагу одному із згаданих вище аспектів, що призводить до паралельного існування різних визначень даної дефініції.,.