Пізнавальна активність як стан готовності учнів до пізнавальної діяльності

У статті проаналізовано сутність понять «пізнавальна активність», «пізнавальна діяльність», їх взаємозв'язок, етапи та види пізнавальної активності особистості.

Ключові слова: активність особистості, пізнавальна активність, репродуктивно-наслідувальна активність, пошуково-виконавська активність, творча активність, пізнавальна діяльність.

Аннотация

В статье проанализирована сущность понятий «познавательная активность», «познавательная деятельность», их взаимосвязь, этапы и виды познавательной активности личности.

Ключевые слова: активность личности, познавательная активность, репродуктивно-подражательная активность, поисково-исполнительская активность, творческая активность, познавательная деятельность.

Annotation

The content of the definitions 'cognitive activity' and 'cognitive acting', their relatives, steps and ways of cognitive activity of students are analyzed in the article.

Key words: personal activity, cognitive activity, reproductive and imitative activity, search and executive activity, creative activity, cognitive acting.

На кожному етапі вікового розвитку певна діяльність має провідне значення у формуванні психічних процесів і властивостей особистості.

Активність — це поняття широке та багатоаспектне. Як риса особистості активність постійно змінюється, що ускладнює її характеристику.

Активність, будучи умовою пізнання, не є вродженою рисою особистості - вона фіксується і розвивається у процесі її діяльності. Щодо активності у художньо-творчій діяльності, зазначаємо, що вона формується у процесі творчості і характеризується прагненням до пізнання, розумовим напруженням і виявленням морально-вольових якостей учнів, водночас впливаючи на якість діяльності.

Упродовж дитинства діяльність дитини змінюється у зв’язку зі зростанням її психофізіологічних можливостей, розширенням життєвого досвіду, необхідністю виконувати вимоги, що ускладнюються. Основною формою організації навчання в школі є заняття, тому основним видом діяльності на заняттях є пізнавальна діяльність школярів, яка відбувається на основі практичних і розумових дій дитини.

У педагогічній науці пізнавальний акт визначається як мобілізація інтелектуальних, морально-вольових та фізичних сил дитини для досягнення конкретних цілей навчання і виховання [4]. Пізнавальна діяльність дитини проявляється в умінні одержувати від дорослого і самостійно ставити пізнавальні завдання, добирати способи досягнення мети і результату. На основі пізнання самого себе, усвідомлення своєї внутрішньої суті у процесі суспільної діяльності активізується самоаналіз пізнавальної діяльності. У такий спосіб розпочинається процес активізації пізнання учня, що триває впродовж усього життя, поступово трансформуючись із зовнішнього світу у внутрішній світ особистості, що віддзеркалюється у світоглядному баченні предметів, явищ, знань.

У дослідженнях, у яких аналізується сутність понять «активність», «пізнавальна активність», перше із них розглядається в різних аспектах, а друге трактується як якість діяльності, властивість особистості, спрямованість суб'єкта на пізнання, стан готовності до пізнавальної діяльності.

Варто зазначити, що у теоріях, у яких наявні різні підходи до визначення сутності пізнавальної активності, спільним є трактування ознак прояву пізнавальної діяльності, а саме: потреба, «спрага» знань (Н.Д. Носков, М. Я. Скоморохов, І.Ф. Харламов, Т.І. Шамова); прагнення зрозуміти явища, що вивчаються (Н.С.Литвиненко, М. П. Осипова, О.П.Сауліна); наявність стійкого інтересу (Т.В. Генінг, І.Д. Кутузов, М. Д. Носков, О.П. Сауліна); готовність до активного пізнання (М.О. Данилов, І.О. Редковець, О.П. Сауліна, М.Н. Терьохін); оволодіння прийомами пізнавальної розумової діяльності (М.О. Данилов, Н. С. Литвиненко, І.О. Редковець, І.І. Родак, М. Я. Скоморохов, І.Ф. Харламов, Т.І. Шамова); вміння бачити проблему (Н.С. Литвиненко, І.Ф. Харламов); зосередженість уваги (М.Д. Носков, І.Ф. Харламов, М.О. Данилов); самостійність у виконанні навчальних завдань (М.О. Данилов, Н. С. Литвиненко, О.П. Сауліна, М.Н. Терьохін); вміння мобілізувати вольові зусилля для розв’язання пізнавальних завдань (Т.В. Генінг, М.О. Данілов, М.Г. Муртазін, І.О. Редковець, І.І. Родак); якість знань, уміння переносити знання в нові умови (М.О. Данилов, М. П. Осипова, І.О. Редковець, М.Н. Терьохін); прояв творчості у пізнавальній діяльності (І.Д. Бутузов, Г. М. Муртазін, І.І. Родак, Л.П. Христова).

Оскільки головна характеристика пізнавальної потреби — її предметність, розвиток пізнавальної активності розглядають як процес збагачення, розширення і поглиблення сфери предметів, що пізнає дитина, на які спрямована її активність.

У дослідженнях О. В. Запорожця, Г. С. Костюка, О.М.Леонтьєва, М.І.Лісіної, Г. О.Люблінської обґрунтовано положення про те, що дитинство є важливим періодом для подальшого розвитку особистості, оскільки це — час якісних психічних утворень. Це стосується і активності, яка зароджується в ранньому віці, коли відбувається стрімкий ріст і накопичення знань. В основі будь-якого конкретного акту пізнання — певне початкове уявлення про світ, його образ, який пізніше уточнюється, доповнюється або спростовується під час пізнавальної діяльності. Пізнаючи самого себе, усвідомлюючи свою внутрішню суть у процесі суспільної діяльності, дитина активізує самоаналіз пізнавальної діяльності. Оскільки пізнавальна потреба — центральна ланка пізнавальної активності особистості, її внутрішнє джерело, тому вивчення теорії питання формування активності особистості є важливим.

Метою статті є аналіз сутності понять «пізнавальна активність», «пізнавальна діяльність», розкриття їх взаємозв'язку, етапів розвитку та видів пізнавальної активності особистості.

У педагогіці стверджується, що у продуктах діяльності - знаннях, досвіді діяльності - відображаються не лише їх предметність, але й духовність, суспільні та особисті відносини, оцінки, способи застосування. Ці властивості, що складають зміст пізнавальної діяльності, зміст вчення, мають різні джерела та є взаємопов'язаними. Але якщо вони не будуть співвідносними, то діяльність не відбудеться, вона підмінюється реакцією [9].

К.Д. Ушинський вважав, що «діяльність за своєю суттю… — обов'язкова боротьба і подолання перешкод. Жодна діяльність неможлива без перешкод, без прагнення подолати ці перешкоди і без дійсного подолання їх» [9, с. 159].

Будь-який процес пізнання та пізнавальної діяльності неможливий без таких основних психологічних процесів і дій, як сприйняття, розуміння, осмислення, узагальнення, закріплення і застосування [7]. Пізнання пов’язане із внутрішніми пізнавальними інтересами, які мотивують активність і пізнавальну діяльність.

Будь-яка діяльність характеризується її діяльнісним етапом, тобто активністю. У психологічному словнику активність визначається як загальна характеристика живих істот, їхня власна динаміка як джерело перетворення або підтримання ними життєво значущих зв’язків з навколишнім світом; активність притаманна живій істоті, це її здатність до самостійного реагування [2].

За тлумачним словником, «активний — енергійний, діяльний; протилежний пасивності» [8, с. 5].

У педагогічній енциклопедії активність визначається як якість особистості, що проявляється в енергійній, інтенсивній діяльності в роботі, навчанні, громадському житті, різних видах мистецтва, в іграх [6].

Як одну з форм активності К. К. Платонов розглядає пізнавальну активність — вид психічної активності, що з’являється у тварин у формі орієнтувального рефлексу, а в людини, крім того, у формах мимовільної уваги, цікавості, творчості [7]. Водночас у науковій літературі відсутній єдиний підхід до визначення поняття «пізнавальна активність», хоча в багатьох дослідженнях учені називають деякі загальні істотні риси цього поняття. пізнавальний активність дитина особистість Визначаючи пізнавальну активність як особливий психологічний феномен, науковці досліджують її в різних аспектах. Так, Т.І. Шамова розглядає пізнавальну активність школяра як якість діяльності, у якій виявляється особистість самого учня в його ставленні до змісту і процесу діяльності, прагненні до ефективного оволодіння знаннями і вміннями, а також мобілізації морально-вольових зусиль для досягнення навчально-пізнавальних цілей [9].

Пізнавальна активність як вища властивість особистості характеризується спрямованістю і стійкістю пізнавальних інтересів, прагненням до самостійного і ефективного засвоєння інформації, оволодіння прийомами і способами пізнавальної діяльності, критичністю і самокритичністю мислення, вольовими зусиллями для досягнення навчально-пізнавальної мети.

М.І. Лисіна пов’язує активність з пізнавальною діяльністю, вважаючи, що у структурі останньої вона посідає місце, близьке до рівня потреби, «це стан готовності до пізнавальної діяльності, той стан, який передує діяльності і породжує її» [4, с. 22]. Дослідниця відзначає близькість понять «пізнавальна активність» і «допитливість» або «цікавість». Останній із наведених термінів поширений в англомовній психологічній літературі і означає готовність особистості до пошуку та опрацювання нової інформації.

Аналіз наукової літератури з цієї проблеми показує, що в молодшому віці пізнавальні потреби формуються за кількома якісними етапами, а саме: період раннього дитинства, коли переважає орієнтувальний рефлекс — потреба нових вражень; період активного прояву інтересу до предметів і явищ навколишнього світу — допитливість; період зародження потреби пізнання.

Найбільш узагальнено структуру пізнавальної активності дітей представлено у праці О.Г. Брежнєвої, яка виокремлює в ній три компоненти: емоційний, змістовий і вольовий, — а також три етапи формування у дітей пізнавальної активності [1].

Перший етап, на думку автора, пов’язаний із виникненням інтересу до пізнання, основою чого є емоційний компонент пізнавальної активності. Роль емоційного компонента як першооснови для розвитку активності дітей посилюється у зв’язку з тим значенням, яке мають емоції і почуття у розвитку дитини, мотивації різних видів її діяльності, зокрема пізнання. Водночас у цьому процесі орієнтуватися лише на емоційний компонент недостатньо.

Приєднуємося до думки С.О.Ладивір, яка стверджує, що викликана емоціями допитливість як рушійна сила спрямованості інтересів дитини до пізнання навколишнього світу стає суттєвим фактором формування пізнавальної активності лише в тому випадку, коли у своєму розвитку вона поєднується з оволодінням дитиною способами цілеспрямованого пізнання [3]. За відсутності такої обумовленості дитяча допитливість мотивує звичайну зацікавленість, позбавлену свідомого прагнення до отримання знань.

Другий етап пов’язаний із впливом активності на вольовий і змістовий компоненти. У дітей повинні сформуватися самостійність під час виконання завдань, ініціативність у виборі рішень, які поєднуються з активним оволодінням дітьми розумовими діями — узагальненими способами обстеження предметів, здатністю абстрагувати та узагальнювати ознаки і відношення об'єктів пізнання тощо.

На третьому етапі робота педагога спрямовується на вдосконалення пізнавальної активності, окремих вольових якостей дитини — наполегливості, ініціативності тощо.

У психолого-педагогічних дослідженнях представлено декілька видів активності, притаманних дитині, яка навчається [7].

Репродуктивно-наслідувальна активність, за допомогою якої досвід діяльності набувається особистістю за допомогою використання досвіду іншої людини. Це найелементарніша форма прояву активності, проте в розвитку дитини вона відіграє суттєву роль. Ураховуючи те, що в цьому виді активності об'єктивно закладені великі можливості для розвитку дитини, репродуктивно-наслідувальна пізнавальна активність відіграє важливу роль у процесі навчання.

Пошуково-виконавська активність є більш складним видом, оскільки характеризується вищим ступенем самостійності. На цьому рівні активності дитині необхідно прийняти завдання (поставлене дорослим) і самій відшукати способи його виконання. Пошуки самостійних способів розв’язання завдання сприяють діяльності не за зразком, аналізу можливих варіантів вирішення завдання, відкривають простір для розмірковування про зміст та умови діяльності, рівень власних можливостей. Оволодіння дітьми таким видом пізнавальної активності можна розглядати як значне досягнення. Як показники такої активності варто розглядати наявність у дитини інтересу до навчального завдання та процесу його виконання; самостійність у пошуку розв’язання пізнавального завдання та застосування знайдених способів його розв’язання в інших практичних ситуаціях; уміння помічати помилки у себе та інших дітей, аналізувати їх причини; здатність чітко формулювати запитання щодо змісту теми, що вивчається, виявляти ініціативу, самостійність у виборі правильного рішення.

Творча активність — найвищий рівень, оскільки цей вид пізнавальної активності передбачає вміння дитини самостійно формулювати нове пізнавальне завдання, відшуковувати нові, нетрадиційні, оригінальні способи його розв’язання. Зрозуміло, що цей вид активності можливо сформувати лише у тих дітей, які відзначаються високим рівнем інтелектуального розвитку, тобто обдарованих дітей, яким притаманне прагнення до творчого пошуку в різних видах діяльності, зокрема і в пізнавальній.

Висновки

Отже, ефективність розвитку мотивації активності дітей, безперечно, залежить від уміння педагога формування у вихованців більш складний вид активності, збільшуючи питому вагу самостійності і творчості у пізнанні за рахунок відносного зменшення кількості репродуктивно-наслідувальних завдань. На основі аналізу сутності феномена «активність» та підходів до визначення пізнавальної активності різними авторами можна зробити висновок, що пізнавальну активність особистості потрібно розуміти як вид активності, що характеризується прагненням особистості до відкриття нового, досі невідомого.

Таким чином, пізнавальна активність упродовж усього життя є одним зі стрижневих моментів пізнавальної діяльності та головним чинником розвитку і самовдосконалення особистості.

Список використаних джерел

• 1. Брежнєва О. Г. Формування пізнавальної активності у старших дошкільників / О.Г. Брежнєва // Дошкільне виховання. — 1998. — № 2. — С. 12−14.
• 2. Краткий психологический словарь / сост. Л. А. Карпенко; под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. — М.: Политиздат, 1985. — 431 с.
• 3. Кулачківська С.Є. Я — дошкільник: вікові та індивідуальні аспекти психічного розвитку / С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір. — К.: Нора-прінт, 1996. — 108 с.
• 4. Лисина М. И. Общение и его влияние на развитие психики дошкольника: сборник научных трудов / М. И. Лисина. — М.: НИИ АПН ССР, 1974. — 210 с.
• 5. Педагогика: учебное пособие [для студентов педагогических вузов и педагогических колледжей] / под ред. П. И. Пидкасистого. — М.: Педагогическое общество России, 1998. — 640 с.
• 6. Педагогическая энциклопедия / гл. ред. И. А. Каиров, Ф. Н. Петров. — М.: Сов. энциклопедия, 1964. — Т. І. — 831 с.
• 7. Платонов К. К. Краткий словарь системы психологических понятий: учебное пособие [для учеб. заведений проф. тех. образования] / К. К. Платонов. — М.: Высшая школа, 1984. — 174 с.
• 8. Толковый словарь русского языка / под ред. проф. Д. Н. Ушакова. — М.: ОГИЗ, 1934. — 639 с.
• 9. Ушинский К. Д. Педагогические сочинения: В 6. / под. ред. Ф.С. Єгорова. — М.: Педагогика, 1990. — Т. 5. — 528 с.
• 10. Шамова Т. И. Активизация учения школьников / Т. И. Шамова. — М.: Педагогика, 1982. — 208 с.