Методика формування і контролю граматичних навичок у навчанні англійської мови в початковій школі

При практичних цілях навчання іноземній мові в середній школі завдання навчання граматиці складається у формуванні в учнів граматичних навичок, у продуктивних і рецептивних видах мовної діяльності в межах визначеного програмою граматичного мінімуму.

Комунікативна мета навчання граматиці в середній школі дозволяє сформулювати основну вимогу до обсягу граматичного матеріалу, що підлягає засвоєнню в середній школі: він повинен бути достатнім для користування мовою як засобом спілкування в заданих програмою межах і реальним для засвоєння його в даних умовах.

Як уже згадувалося, граматичні навички є компонентами різних видів мовної діяльності й відрізняються один від одного настільки, наскільки різні самі ці види мовної комунікації. Тому визначимо спочатку основні види граматичних навичок у говорінні та письмі.

Під граматичною навичкою говоріння розуміється стабільно правильне й автоматизоване, коммуникативно мотивоване використання граматичних явищ в усному мовленні. Таке володіння граматичними засобами мови ґрунтується на мовних динамічних стереотипах форми в єдності з їхнім значенням, «звучання й значення» (термін Л. В. Щерби). [41] Основними якостями граматичної навички говоріння, таким чином, є автоматизованність і цілісність у виконанні граматичних операцій, єдність форми й значень, ситуативна й комунікативна обумовленість його функціонування.

Граматичні навички, що забезпечують правильне й автоматизоване формоутворення й формовикористання слів в усному мовленні даною мовою, можна назвати мовними морфологічними навичками.

Особлива роль граматики в курсі вивчення будь-якої іноземної мови, полягає в тому, що граматика є саме тією необхідною базою, без якої неможливо повноцінне використання іноземної мови, уживання його як засобу спілкування. Граматика рідної мови убудована у свідомість носія й усвідомлюється тільки при рефлексії (коли виникає питання: як правильно сказати?). При навчанні іноземній мові перед педагогом постає надзадача — вивести систему форм і правил вживання іноземної мови на рівень автоматичного вживання, тобто в область несвідомого. [15].

Граматика, як відомо, являє собою формальну систему, що складається з морфології, синтаксису й словотвору, які можна з підсистемами граматичної структури мови. Однак знання граматики, тобто знання правил і форм іноземної мови, недостатньо для здійснення комунікації.Тим більше, що учні початкової школи оволодівають граматикою не шляхом вивчення правил, а шляхом імпліцитного засвоєння граматичних структур. Не володіючи фонетикою й лексикою, людина не може реалізувати в мові свої знання граматики. Не володіючи видами мовленнєвої діяльності (читанням і письмом, аудіюванням і говорінням), вона також не зможе користуватися мовою як засобом спілкування.

У методиці викладання іноземної мови вивчення граматики не виділяється в самостійний напрямок роботи. Вона вводиться через ситуативно-тематичну організацію навчального процесу, тобто через практику в мові. Перед учнем на уроці ставиться завдання виразити певну думку або ідею, а граматика стає лише інструментом її здійснення. [14].

Особлива із граматики в курсі вивчення будь-якої іноземної мови, полягає в тому, що граматика є саме тією необхідною базою, без якої неможливі повноцінне використання іноземної мови, вживання його як засобу спілкування. Наприклад, щоб відмовити в проханні з поясненням причини, учень повинен засвоїти певну конструкцію.

Наприклад: — Gіve me a pen. — І have no pen.

Положення про мовну компетенцію учнів ясно показує, яку роль у процесі навчання іноземній мові грає граматика: вона є базою, основою всього процесу навчання. Але головна мета навчання — вільне спілкування мовою. Тому при роботі над граматикою варто розвивати всі види мовної діяльності: говоріння, аудіювання, читання й письмо. На уроці не більше 30% часу повинне приділятися поясненню й первинному засвоєнню теорії, а 70% - розвитку мовних навичок й умінь.

У сучасній методиці навчання іноземним мовам існують два підходи до подачі граматичного матеріалу: структурний (спочатку формулюється правило, потім ілюструється його реалізація в мові) і функціонально-значеннєвий (з'ясування закономірності й формулювання правила відбуваються в процесі роботи з конкретним мовним матеріалом).

Функціонально-значеннєвий підхід представляється найбільш ефективним при виконанні самого актуального в сучасних умовах завдання — навчанні комунікації, і насамперед усної. [19].

Традиційне заняття складається із трьох блоків: введення, закріплення й контроль. Введення граматичного матеріалу повинне відбуватися в процесі аналізу фрагмента мови: викладач підводить учнів до формулювання правила за допомогою або таблиці з підручника, або самостійно складеної парадигми. Закріплення граматичного матеріалу містить у собі два етапи: цільовий і комунікативний. При цільовому закріпленні спрацьовується тільки досліджуваний граматичний матеріал на прикладі таких вправ, які вимагають строгого проходження певної моделі. На етапі комунікативного закріплення учнем дається комунікативне завдання, що припускає волю вибору. Поурочний контроль над засвоєнням матеріалу не повинен проходити у початковій школі в явно вираженій формі тесту, тому що це створює стресову ситуацію на занятті.

Існує ряд прийомів навчання граматики:

Вправа — найбільш ефективний спосіб цільового закріплення матеріалу, а також контролю над ним.

Відтворення тексту може проходити у формі диктанту. Незвичайним прийомом є імітація тексту. Учнем пропонується написати подібний текст, зберігаючи граматичну структуру оригіналу. Трансформація тексту — процес, протилежний імітації: зміна структури тексту при збереженні змісту.

Діалог — основа мовного спілкування, і тому він вважається найважливішим прийомом навчання комунікації.

Гра — один із самих цікавих й ефективних дидактичних прийомів. В основі рольової гри лежить «легенда», тобто коротка інформація про ролі, і ігрове завдання, що переслідує комунікативну мету.

Сценка представляється найбільш творчим, емоційно пофарбованим видом роботи. [5;20].

Все сказане вище дозволяє зробити висновок про те, що сучасна методика викладання мов має у своєму розпорядженні багатий арсенал ефективних, цікавих, творчих прийомів, які дозволяють забезпечити учнів основними знаннями й навичками, необхідними для повноцінної комунікації.

Головне завдання будь-якого етапу з — розвиток навичок й умінь на строго обмеженому мовному (граматичному) матеріалі. Тому істотну роль у методиці викладання іноземної мови грає поняття граматичного мінімуму.

У середніх навчальних закладах вивчаються не всі граматичні явища виучуваної іноземної мови, а спеціально відібраний граматичний мінімум, який складається з активного і пасивного граматичного мінімуму. Для вираження власних думок іноземною мовою учень має володіти тими граматичними структурами (ГС), які входять до активного граматичного мінімуму. До пасивного граматичного мінімуму входять такі ГС, якими учні можуть не користуватися для вираження своїх думок, але які потрібні для сприймання і розуміння мовлення.

Мета навчання граматичного матеріалу іноземної мови, що вивчається, це володіння граматичними навичками мовлення: репродуктивними, тобто граматичними навичками говоріння і письма (активним граматичним мінімумом) та рецептивними навичками, тобто граматичними навичками аудіювання і читання (активним і пасивним граматичним мінімумом).

Під час ознайомлення з новою граматичною структурою (або явищем) в початковій школі учитель, передусім, повинен звернути увагу на функцію цієї структури, а форма має засвоюватися в нерозривній єдності з функцією імпліцитно — без використання вербальних правил (описових і правил-інструкцій).

Граматичні явища в початковій школі вивчаються шляхом сприймання і використання мовленнєвих зразків у комунікативних ситуаціях.

Сприймаючи граматичну форму, ми розпізнаємо ті чи інші ознаки, що сигналізують про дану структуру: їх називають граматичними сигналами, а структуру відповідно розглядають як механізм сигналів, що служать для передачі певних значень. Так, наприклад, в англійській мові сигнал -`s передає поняття приналежності (Mary's book), суфіксиer, -est є ознакою вищого і найвищого ступенів порівняння.

Кожна мовленнєва одиниця має свою структуру, яка відбиває певні зв’язки між її компонентами. Розрізняють п’ять рівнів мовленнєвих одиниць:

• -рівень словоформи (дане слово в його граматичній формі);
• -рівень вільного словосполучення;
• -рівень фрази / речення;
• -рівень надфразової єдності (відрізок мовлення, який складається з двох або більше речень, синтаксично організований і комунікативно самостійний);
• -рівень цілого тексту.

Для навчання граматичного матеріалу вагомими є перші чотири рівні, тому що на рівні тексту (усного або письмового) навички мають вже функціонувати, а не формуватися. [32].

Як можна зобразити структуру мовленнєвих одиниць різних рівнів у навчальному процесі? Це можна зробити різними способами: за допомогою вербальних правил (описових і правил-інструкцій); моделей-схем і, нарешті, мовленнєвих зразків.

Найпоширенішим способом організації одиниць мовлення з метою засвоєння їхньої структури в початковій школі є зразки мовлення. Зразок мовлення (ЗМ) — це типова одиниця мовлення, яка служить опорою для утворення за аналогією інших одиниць мовлення, що мають ту саму структуру.

ЗМ рівня словоформи:

What is there on the shelf? 1) Books. 2) Bags. 3) Brushes.

[s] [z] [iz].

ЗМ рівня словосполучення:

Where is my ball?

• 1) On the chair.
• 2) Under the table.
• 3) In the bag.

ЗМ рівня фрази:

1) Pete is writing a letter. 2) I am writing a letter.

ГС, що входять до активного граматичного мінімуму, вживаються у всіх видах МД — аудіюванні, говорінні, читанні і письмі. Тому потрібно сформувати як рецептивні, так і репродуктивні навички володіння цими структурами.

Мовлення за своєю природою ситуативне. Тому учнів слід знайомити з новими ГС у типових ситуаціях мовлення.

Кожна структура має функціональну та формальну сторони. За кожною ГС закріплюються певні функції (називати предмети або осіб, вказувати на наявність предмета в певному місці, виражати дію, що відбувається в момент мовлення, або минулу дію, що відбулась раніше іншої минулої дії тощо).

При ознайомленні учнів з новою ГС вчитель перш за все повинен звернути їх увагу на функцію цієї ГС, а форма має засвоюватися у нерозривній єдності з функцією. [22,23].

У початковій школі доцільно використовувати наступний алгоритм введення ГС:

• 1. Створення вчителем ситуації і демонстрація кількох ситуативно обумовлених висловлювань з даною структурою.
• 2. Ознайомлення з функцією і формою структури.
• 3. Фонетичне опрацювання ГС.
• 4. Перевірка розуміння ГС.

До вправ, що виконуються на рівні фрази відносяться:

імітація зразка мовлення (ЗМ);

підстановка у ЗМ;

трансформація ЗМ;

завершення ЗМ;

відповіді на різні типи запитань;

самостійне вживання засвоєної ГС.

Вправи, що виконуються на рівні надфразової єдності:

об'єднання ЗМ (одноструктурних та різноструктурних) у надфразову єдність;

об'єднання ЗМ у діалогічні єдності (питання — відповідь, твердження — твердження тощо).