Поняття та юридична природа цінних паперів

Поняття та юридична природа цінних паперів

Питання визначення поняття та юридичної природи цінних паперів неодноразово було предметом наукових досліджень, однак залишається одним з найбільш дискусійних в наукових та практичних дослідженнях правових засад створення та функціонування фондового ринку. Дослідженню цього питання приділяли увагу в своїх роботах такі вчені правознавці як Мурзін Д.В., Майданник Р. А., Назарчук І.Р., Нерсесов Н. О., Онуфрієнко О.І., Панова Л. В., Посполітак В. В, Решетіна О.М., Яроцький В. Л. та ін.

Метою даної статті є дослідження законодавчих та доктринальних визначень поняття цінного паперу та особливостей його юридичної природи.

Відповідно до ст. 194 ЦК України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право i визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), i власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

ГК України визначає, що цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право i визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), i власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ч. 2 п. 1 ст. 163). Легальні визначення цінного папера, які міститься у п. 1 ст. 194 ЦК України та в п. 1 ст. 163 ГК України, є майже тотожними з однією лише відмінністю щодо суб'єкта який може випускати (видавати) цінний папір, яка зумовлена розмежуванням сфер правового регулювання обох кодексів.

Відповідно до ст. 3 Закону від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок» цінні папери — документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Аналізуючи це визначення слід звернути увагу на використання невдалого словосполучення «розмістила (видала)» при визначенні зобов’язаної особи за цінним папером. Враховуючи те, що розміщення цінних паперів може здійснюватись не тільки емітентом, але і андерайтером, який не є зобов’язаною за цінним папером особою, на підставі відповідного договору з емітентом, пропонуємо замінити зазначене словосполучення терміном «випустила».

Цінні папери є титулами власності [32; С. 93], що представляють капітал. Проте даний капітал не існує в подвійній формі, — один раз як капітальна вартість титулу власності, акцій, і інший раз як капітал, дійсно вкладений або такий, що підлягає вкладенню… Капітал існує лише в цій останній формі… є лише титул власності… на додаткову вартість, що реалізовується. Насправді всі ці папери не що інше, як накопичені вимоги, юридичні титули на майбутнє [10; С. 515 -527].

Капітал, що існує у формі цінних паперів (акцій, облігацій) і приносить дохід їх власникам, називають фіктивним капіталом [4; С. 5, 14; С. 111, 16; С. 232], титулом (підставою права на майно), тому що цінні папери самі по собі не є продуктом праці і вартості не мають [9; С. 222]. Зазначений марксистський підхід, поширений в науковій літературі в 50 — 90 ті роки минулого сторіччі, зазнає змін з виникненням та розвитком ринкових відносин. Економісти починають визнавати, що за цінними паперами стоїть реальна вартість, яка відображена в ціні. Д. М. Кейнс, започаткувавши традицію виведення відсотка з грошового ринку, зосередив увагу на цінних паперах як активі, що конкурує з грошима, як засобом збереження. Для Д. М Кейнса та неокейнсіанців ліквідність була головним критерієм поділу цінних паперів дисконтова на вартість яких дорівнює номіналу [26].

В економічній теорії цінний папір визначають як:

> форму існування капіталу, відмінну від його товарної, виробничої і грошової форми, яка може передаватися замість нього самого, обертатись на ринку як товар і приносити дохід [21; С. 9];

> документ, що має юридичну силу, складений за встановленою формою, що надає його власнику стандартизований набір прав по відношенню до особи, що випустила цей документ, можливість передачі даного документа при дотриманні заздалегідь обумовлених умов, але без згоди емітентів іншій особі разом зі всім комплексом посвідчених ним прав [8; С. 368];

> грошовий або товарний документ, що дає їх власнику майнові права і право на одержання певних грошових сум, доходів [19; С. 377];

> сертифікат, що представляє власність на майно і на основі якого може бути здійснена передача або реалізація прав на майно [23; С. 251];

> джерело формування статутного капіталу АТ і фінансування витрат держави, територіально — адміністративних органів управління, муніципалітетів; форма вкладення грошових коштів фізичними і юридичними особами і спосіб набуття ними доходів від їх вкладення [15; С. 6];

> документарне свідоцтво про участь в капіталі акціонерного товариства або наданні позики, а також довгострокові зобов’язання емітентів виплачувати їх власникам дохід у вигляді дивіденду або відсотка [25; С. 216].

Алексєєв М.Ю. визначає цінний папір як документ, що відображує пов’язані з ним майнові права, може бути самостійним предметом обігу на ринку та бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, є джерелом одержання регулярного чи одноразового прибутку, виступає різновидом грошового капіталу [2; С. 5]. Визначення достатньо чітке, однак якщо ми будемо застосовувати до предмета, що розглядається всі перераховані критерії, ми ризикуємо не визнати цінним папером те, що ним безумовно є, натомість, якщо визнавати достатнім наявність лише одного критерію, виникне підстава для віднесення до цінних паперів ряду інших документів.

Міркін Я.М. визначає цінні папери як документи встановленої форми, що засвідчують участь у корпоративній власності (акції) або про боргове зобов’язання [11; С. 5, 3; С. 319].

В юридичній літературі також існують різні визначення поняття цінного паперу. Так, професор Агарков М. М. в 20-ті роки ХХ століття визначав цінні папери як документи, для здійснення прав за якими необхідне їх пред’явлення [1; С. 178]. Однак в наш час таке визначення, по-перше, занадто розширило б кількість цінних паперів (Агарков М.М. відносив до них акції, облігації, векселі, чеки, вкладні документи кредитних установ, банківські білети, коносамент, складське свідоцтво та ін., тобто багато фінансових інструментів, що сьогодні цінними паперами не є), а по-друге — ускладнило можливість чітко підвести під це визначення такі сучасні продукти, як бездокументарні цінні папери та похідні цінні папери.

Г. В. Шершеневич визначав цінний папір як документ, яким визначається суб'єкт втіленого в ньому майнового права [30; С. 60].

Цінний папір — втілення абстрактного майнового права, яке може передаватися від однієї особи до іншого за допомогою передачі самого цінного паперу [6; С. 4]. Цінний папір сам по собі не має цінності (не враховуючи вартості паперу з якого він зроблений та витрат на його випуск) і стає цінним лише завдяки праву, що в ньому виражене [13; С. 140].

Сутність цінного паперу полягає в особливому правовому зв’язку між правом на цінний папір (як на документ) та правом з цінного паперу (можливість реалізувати сукупність прав, посвідчених таким документом) [27; С. 242].

З правом на цінний папір нерозривно пов’язано право з цінного паперу, яке уособлює в собі грошове, інше майнове право, а у випадках визначений законом і не — майнове право. Гостюк В.І. у своєму дослідженні відзначає, що система прав, що можуть бути посвідчені цінними паперами включає окремо або в сукупності речеві, зобов’язальні і членські (управлінські) права [5; С. 4].

Набуття права на цінний папір як документ обумовлює набуття і прав з цього цінного паперу, однак можливість реалізації прав з цінного паперу може потребувати вчинення додаткових формальних процедур.

Таким чином, цінний папір як об'єкт права є і закріплена законом сукупність майнових прав, що ним посвідчуються, і рухоме майно одночасно. Будь-який цінний папір характеризується нерозривним зв’язком між правами на цінний папір та правами, з цінного паперу. В цьому полягає дуалістична (подвійна) правова природа цінного паперу. Зміст прав, що надаються цінним папером включає права на цінний папір (речева складова) та права з цінного паперу (зобов'язально-правова складова) правової природи цінного паперу.

Дуалістична природа цінних паперів породжує постійний спір в юридичній літературі з приводу відповіді на питання: цінний папір — річ чи сукупність прав? Джерела цієї дискусії, на думку Решетіної О.Н. [20; С. 8], у неминучому злитті фундаментальних постулатів романо-германської та англосаксонської системи права, зокрема, в частині доктрини правової природи речі. Так, зокрема, Мурзін Д.В. визначає, що германське право, особливо категоричне в цьому питанні, передбачає, що речами в значенні закону визнаються лише матеріальні предмети (параграф 90 ГГУ) [12; С. 70]. В той же час американське законодавство прямо поширює речове право власності і на права і передбачає, що у власності може бути як майно, так і майнові і немайнові права. Цивільний кодекс штату Каліфорнія, зокрема, передбачає, що у власності можуть бути… всі зобов’язання, репутація фірми, товарні марки та знаки [24; С. 27].

Відповідно до чинного законодавства України цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарювання (п. 7 ст. 139 ГК України). ЦК України, визнає цінні папери одним з об'єктів цивільних прав і прирівнює до речей, майна (ст. 177 ЦК України).

Відповідно до ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Таким чином вітчизняне законодавством визнає цінні папери, незалежно від форми їх випуску, речами.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179 ЦК України). Однак, вступаючи у цивільні правовідносини, слід мати на увазі, що у відносинах щодо цінних паперів проявляється дуалізм речових (права, що складають зміст права власності на цінні папери — володіння, користування та розпорядження) та зобов’язальних прав (права вимоги до особи, що розмістила або видала цінний папір) про виконання зобов’язань, які слідують з умов розміщення (видачі) цінних паперів. Поєднання речових та зобов’язальних прав гармонізовано у законодавчому визначенні цінного паперу [29; С. 314].

На думку Саватьє Р., право власності, об'єктом якого є безтілесні речі, має велике економічне значення. Але абстрактний характер цих речей має і незручності. Люди полюбляють фізично володіти належним їм майном. Це неможливо по відношенню до безтілесних речей, які неможливо сприймати дотиком. Для того, щоб надати власнику можливість розпоряджатись ними, юридична техніка розробила засоби, завдяки яким абстрактні блага уявляються конкретними речами… Всі права вимоги, що представляють визначену суму грошей, і всі акції можуть таким же чином втілюватись у паперах, створених для того, щоб ці вимоги та акції могли брати участь в обігу як тілесні речі. Такими є цінні папери [22; С. 108].

В цінних паперах право завжди по значимості первинне по відношенню до документу навіть в цінних паперах на пред’явника. Саме право визначає цінність цінного паперу в сукупності, а документ, що виступає носієм цього права, завжди виступає допоміжним інструментом юридичної техніки [22; С. 109].

Габріель Феліксович відносив цінні папери до рухомих речей, однак вказував на неоднорідність та складність їх правової природи, зазначаючи, що цінний папір є лише там, де є зв’язок між папером та правом: хто володіє папером, той має право і може його здійснити, хто має право, тому й належить документ [30; С. 60].

Посполітак В.В. у своїх дослідженнях також підтримує «речеву теорію», зазначаючи, що за своєю правовою природою цінні папери традиційно прийнято відносити до речей. На відміну від звичайних речей зазначена властивість цінних паперів визначається не природними властивостями та кількістю сертифікатів. Сутністю цінних паперів є зобов’язальні відносини. Без них не існує цінного паперу. Саме єдина зобов’язальна природа цінного паперу дозволяє переводити його з однієї форми в іншу без зміни об'єму прав за цінним папером [17; С. 93, 18; С. 89].

Цінний папір як документ є тим об'єктом на який розповсюджуються речеві права. Майновий характер цінного паперу дозволив спростити процедуру укладання та виконання угод з цінними паперами. Цінні папери були віднесені до майна ще й тому, що історично вони існували у вигляді матеріального об'єкту, тобто друкувались на папері, однак на відміну від договору, цінний папір став об'єктом правовідносин. Із розвитком інформаційних технологій документарні цінні папери поступились місцем «електронним» цінним паперам.

Науковцями виділяється ряд причин віднесення цінних паперів до рухомих речей:

• 1) цінні папери засвідчували переважне право на набуття майнових цінностей — речей у вузькому сенсі або грошей;
• 2) цінні папери самі існували у вигляді матеріальних об'єктів (паперових документів);
• 3) між цінними паперами і засвідчуваними ними правами існував тісний взаємозв'язок;
• 4) зв’язок цей носив такий характер, що спосіб передачі прав, засвідчених цінним папером, мав очевидну схожість з одним із способів передачі речевих прав (і те і інше може здійснюватись шляхом матеріального предмету — документа або речі відповідно) [7; С. 61].

Основоположною ланкою в законодавчому регулюванні була мета, заради якої створювались ті або інші правові конструкції. Спочатку мета створення такої конструкції, як цінні папери, виражалась в підвищенні оборотоздатності прав. Але розвиток цивільного обороту, що слідував за стрімким науково-технічним прогресом, терміново потребував модифікації подібних об'єктів цивільних прав. В результаті науковці заткнулись з феноменом: цінні папери не втративши в своїй суті специфіки прав, що надаються, втратили спосіб оформлення або легітимації цих прав в цивільному та господарському обороті, який фактично і визначав особливість останніх як спеціального інституту. Але прагнення зберегти за бездокументарними цінними паперами таку ознаку, як підвищена оборотоздатність, призводить до прагнення на практиці зберегти елементи речевої природи при їх фактичній відсутності, що веде до сприйняття ідеї специфічної фікції - абстрактного документа, що надає права [20; С. 4].

Бездокументарні цінні папери у зв’язку з втратою паперового носія остаточно втратили схожість з одним із способів передачі речових прав; втрачається безпосередній зв’язок між документом і засвідченим в ньому правом, а виникає принципово новий зв’язок між ідеально існуючою абстракцією і правами, що надаються.

Відмінності інструментальної природи цінних паперів і сутності рухомих речей постають при їх порівнянні як об'єктів зовнішнього матеріального світу. Речі мають матеріально-речеву просторову форму і здатні задовольняти ті чи інші потреби людей за рахунок використання їх природних корисних властивостей. Цінні папери можуть і не набувати матеріально-речевої просторової форми (бездокументарна форма випуску). Тоді вони забезпечують правовий інтерес до них властивостями суто юридичного характеру — як інструмент закріплення, посвідчення і забезпечення реалізації відповідного майнового права. В юридичній науці обґрунтовується точка зору що папір (документ) визнається цінним не з огляду на його природні властивості, а тому, що він підтверджує право його володільця на певні матеріальні блага (речі, гроші, дії третіх осіб, інші цінні папери) [28; С. 137].

Права на рухомі та нерухомі речі найчастіше виникають на підставі договорів або односторонніх правочинів, але ніколи цивілістичні інструменти, що забезпечують виникнення прав на речі, не набувають характеру об'єктів цивільних прав. Щодо більшості рухомих речей, то сама річ визначає її фактичного володільця як власника. Адже чинне законодавство виходить з презумпції правомірності володіння річчю поки не доведено інше. Виключення складають нерухомі речі та речі, обмежені в обігу, реалізація прав на які потребує посвідчення правовстановлюючими документами.

Правовстановлюючі документи мають як спільні риси так і відмінності. Об'єднує їх те, що вони є інструментом посвідчення відповідних категорій майнових прав. Відмінності полягають в тому, що по-перше, правовстановлюючі документи, на відміну від документарних цінних паперів, не є оборотоздатними, а по-друге, кожна зміна власника відповідного об'єкта нерухомості викликає необхідність оформлення нових правовстановлюючих документів, що для цінних паперів, де законодавством встановлені відповідні особливості фіксації факту зміни управомоченої особи (наприклад, шляхом здійснення індосаменту), не характерно [31; С. 137].

Споживча цінність речей заснована на їх природних (фізичних) властивостях, що забезпечують задоволення тих чи інших потреб людей. З огляду на це речі можуть бути повноцінними об'єктами речевих прав, зокрема, основного з них — права власності. Специфіка права власності на цінні папери, як зазначає Яроцький В. Л., полягає в тому, що законодавче встановлення можливості набуття права власності на цінний папір (випущений як у документарній, так і бездокументарній формі) як правовий титул, що встановлює і підтверджує надалі відповідне майнове право, є прикладом використання правових фікцій у правовому регулюванні емісійно-посвідчувальних відносин. Фікція речі, встановлена щодо цінного паперу — документа, що посвідчує майнові та інші права, дає змогу додати заснованим на його оформленні і емісії правовим зв’язкам рис абсолютних правовідносин [31; С. 139].

Механізм здійснення права володіння і розпорядження цінними паперами практично збігається з порядком реалізації аналогічних правомочностей стосовно речей, а тому реалізується в межах абсолютних правовідносин. Однак здійснення права користування цінним папером неможливе без звернення права вимоги до емітента, а тому воно може бути реалізоване лише в межах відносних (зобов'язальних) правовідносин.

Крім того, завдяки встановленому законодавством тісному правовому зв’язку посвідченого цінним папером майнового права і власне документа як об'єкта речових прав власник набуває цілого ряду додаткових переваг, не характерних для зобов’язальних відносин. Їх реалізація забезпечується специфічним набором прийомів і способів правового регулювання, закріплених положеннями речового, зобов’язального права і спеціального законодавства про цінні папери, органічно поєднаних у межах їх єдиного правового режиму.

Значно відрізняються моменти виникнення права власності на цінний папір в документарній формі та річ. Крім того, фізична загибель речі завжди припиняє її існування як об'єкта права, тоді як права на втрачений (знищений) цінний папір у документарній формі можуть бути відновлені.

Вищезазначені положення ілюструють теоретичну необґрунтованість беззастережного віднесення цінних паперів до речей. Норми, що визначають правовий режим речей застосовуються до цінних паперів у випадках передбачених законодавством та з урахуванням особливостей дуалістичної (речевої та зобов’язально правової одночасно) правової природи цінних паперів.

У даному дослідженні авторкою було запропоновано аналіз діючої нормативно-правової бази та спеціальних юридичних досліджень в сфері визначення поняття та юридичної природи цінних паперів. Перспективи подальших досліджень окресленої проблематики пов’язані з дослідженням ознак цінного паперу, визначенням поняття сурогатів цінних паперів та внесенням пропозиції щодо удосконалення норм Закону України від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок».

цінний закон папір юридичний.