Членство в організованому злочинному угрупованні: поняття, критерії визначення, типові прояви

Членство в організованому злочинному угрупованні: поняття, критерії визначення, типові прояви

угруповання кримінальний правовий злочинний Особливістю законодавчої регламентації боротьби з організованою злочинністю в Україні є створення кримінально-правових засад протидії виникненню та злочинній діяльності окремих видів організованих злочинних угруповань. Серед іншого, у чинному КК України передбачено злочинність та караність створення подібних злочинних об'єднань, участі у них, керівництва ними, участі у злочинах, ними вчинюваних. Дослідження специфіки зазначених діянь становить важливе завдання кримінально-правової науки, насамперед у сенсі конкретизації їх змісту та суспільної небезпеки.

Предметом даного дослідження є членство в угрупованні, що є важливою характеристикою таких діянь, як участь в угрупованні певного виду, керівництво ним, а у певних випадках — також участі у злочинах, вчинюваних угрупованням. З одного боку, членство в угрупованні є необхідною умовою вчинення таких діянь. З іншого боку, вказані діяння є вираженням членства в угрупованні, що саме по собі становить відносно самостійний феномен організованої злочинної діяльності як окремої форми спільного вчинення злочинів.

Членство в організованому злочинному угрупованні характеризує у першу чергу приналежність особи до даного об'єднання, входження у його склад. Слово «членство» викликає асоціацію зв’язку особи з певною соціальною спільнотою, а також участі у спільній справі, але у межах виконання певних зобов’язань перед такою спільнотою.

Входження в організоване злочинне угруповання становить для особи серйозну подію її життя, оскільки воно значно змінює її становище у суспільстві, окрім того, з цього моменту особа налаштовується на тривале зайняття злочинною діяльністю, що підкріплюється зобов’язаннями, котрі вона бере на себе при вступі у злочинне об'єднання. Нерідко такий вступ зумовлює докорінну зміною способу життя особи, її звичок, світогляду, соціального середовища. Наслідком всіх цих змін стає поглиблення антигромадської спрямованості особистості, подальше ствердження антигромадського способу її життя, зростання її небезпеки для суспільства.

Перебуваючи у складі стійкого злочинного об'єднання, особа намагається реалізувати певні свої потреби та інтереси. При цьому вона зорієнтована на злочинний шлях їх задоволення, розраховуючи на використання тих можливостей у зайнятті злочинною діяльністю, котрі їй може забезпечити вказане об'єднання. Отже, угруповання для особи виступає своєрідним засобом реалізації її власних злочинних намірів.

Так само і для угруповання окремий її член є своєрідним знаряддям здійснення спільних планів злочинної діяльності. Тому членство в угрупованні пов’язане з виконанням особою у ньому певної ролі, що у свою чергу передбачає її певний статус в угрупованні, а також здійснення нею певних функцій у спільній злочинній діяльності. Загалом членство в угрупованні окремих осіб є фактором, що зумовлює його існування. Угруповання складається із окремих його членів, без них воно існувати не може. Розвиток угруповання зумовлюється злочинною діяльністю окремих його членів; ефективність такої діяльності зумовлює рівень активності угруповання у цілому.

З врахуванням того значення, яке має членство в угрупованні як фактор розвитку цього осередку злочинної діяльності, кримінальне законодавство передбачає ряд норм, одні з яких встановлюють відповідальність за різні прояви членства в організованих злочинних угрупованнях певного виду, інші ж — стимулюють до виходу з угруповання та викриття його злочинної діяльності. За чинним законодавством членство в організованому злочинному угрупованні має своїм кримінально-правовим наслідком встановлення для особи особливого правового статусу учасника чи організатора певного виду злочинного об'єднання (ст. 30 КК), що, у свою чергу, зумовлює застосування до неї особливих правил кримінальної відповідальності.

Здебільшого членство в угрупованні у теорії кримінального права пов’язується з моментом вступу до нього, входження у його склад. Разом з тим, окремими авторами як можливий варіант членства розглядається участь у злочинах, вчинюваних угрупованням або ж сприяння його злочинній діяльності - з боку осіб, котрі не входять у склад угруповання. На думку В. Алексеева, членами організованої групи спекулянтів мають визнаватися особи, котрі систематично беруть участь у злочинах або навіть ті, хто наперед обіцяли таку участь. Для прикладу автор називає працівників торгівлі, котрі систематично сприяють спекулянтам, а також осіб, які систематично здійснюють перевезення вантажів або зберігання предметів спекуляції (2, 36). У зв’язку з подібними тлумаченнями членства в угрупованні потрібно підкреслити, що у стосунках членства суб'єкт не просто виконує певні функції у межах спільної злочинної діяльності. Як член угруповання він обов’язкова підкоряється вказівкам керівника, виконує встановлені в угрупованні правила поведінки. Що вельми суттєво, він ототожнює себе з угрупованням і у стосунках з оточенням виступає як його представник; одночасно несе моральну, правову та іншу відповідальність за його злочинну діяльність та її результати: В усіх зазначених відношеннях суб'єкт становить невід'ємну частку злочинного об'єднання і у такому значенні він не може з позицій кримінального права ототожнюватися з суб'єктом, котрий не пов’язаний вищевказаними зв’язками з угрупованням. Систематична участь особи у злочинах, вчинюваних угрупованням чи сприяння його злочинній діяльності зближує особу з угрупованням, проте така особа залишається відносно незалежною від цього злочинного об'єднання. Можна, звісно, ставити питання про прирівнення таких осіб до членів угруповання. Але це означатиме створення ще однієї кримінально-правової фікції, яка не матиме особливої користі, а навпаки, підриватиме інститут членства і тим ще більше ускладнить проблему описання, у тому числі у кримінальному законі, організованого злочинного угруповання та визначення його параметрів.

Для правильного розуміння членства в угрупованні, а у зв’язку із цим — фактичної підстави відповідальності члена угруповання, важливого значення набуває з’ясування питання, що становить собою сам вступ у нього. У літературі з цього приводу особливих розбіжностей немає. Найчастіше вказується на наступні моменти. Особа, яка вступає в угруповання, повинна усвідомлювати його характер, мету злочинної діяльності та способи її досягнення. Вона виявляє у будь-якій формі бажання брати участь у діяльності угруповання у його складі і зобов’язується виконувати у зв’язку з цим покладені на неї обов’язки. Нарешті, вступ передбачає прийняття особи в угруповання, котре, залежно від обставин, може здійснюватися колективно всіма членами угруповання, окремими його представниками чи навіть лише його керівником (3, 15; 4, 114; 5, 98).

Водночас окремі вчені безпідставно обмежують членство в угрупованні випадками вступу до нього осіб, які не брали участі у його створенні. Зокрема, В. П. Тихий стосовно участі у злочинній організації зазначає, що йдеться про випадки,"… коли особа не брала участі у створенні злочинної організації, але вступила (увійшла) до створеної іншими особами" (7, 689). Подібну позицію займає також Н. О. Гуторова стосовно участі у не передбачених законом воєнізованих чи збройних формуваннях (5, 98). Проте таке розуміння членства в угрупованні суперечить логіці розвитку злочинної діяльності окремих осіб, котрі створюють певне злочинне об'єднання здебільшого з метою подальшого перебування у ньому та вчинення у його складі злочинів і у подальшому продовжують свою злочинну діяльність у складі новоствореного угруповання. Крім того, якщо прийняти зазначену точку зору, то стає незрозумілим, як має вирішуватися питання з відповідальністю осіб, які брали участь у створенні угруповання певного виду, тієї ж злочинної організації, у випадках, коли ними вчинені певні діяння у складі утвореного ними ж злочинного об'єднання.

Нерідко у літературі сам по собі вступ в угруповання розглядають як прояв членства у ньому і підставу покладення на особу відповідальності як на члена угруповання. B.C. Прохоров, зокрема, займаючи таку позицію, вказує, що член злочинної організації уже фактом вступу у її ряди вносить перший «вклад» у спільну для всієї організації «справу». Вступ в організацію означає, що особа віддає себе у її розпорядження, що організація може розраховувати на неї (8, 608). Для інкримінування участі в озброєній банді, на думку П. С. Матишевського та С. Д. Шапченка, достатньо самого факту перебування особи у її складі. Для осіб, котрі створили банду, воно починається з моменту створення банди; для тих, хто не брали участі у створенні банди, перебування у її складі починається з моменту фактичного вступу до неї (9, 540). Проте дана точка зору не є пануючою. Ряд науковців наполягають на тому, що лише вступу в угруповання для кримінальної відповідальності особи недостатньо; особа як член угруповання мусить виконувати у ньому певну діяльність, не обов’язково пов’язану із вчиненням злочинів (1, 25−26; 10, 336; 11, 12; 13, 14−15). При цьому одні вважають, що підтвердженням членства в угрупованні є виконання за його завданням хоча б однієї дії (10, 336), інші вказують на необхідність неодноразового чи систематичного здійснення певних функцій та дій (1, 25−26). Не можна не помітити, що кількість прибічників цієї другої (останньої) позиції порівняно з минулим значно зросла.

Загалом важко уявити членство особи у будь-якому об'єднанні без виконання у ньому та у його інтересах якихось дій, функцій. Саме реальна діяльність, реальна участь у спільній «справі» становить необхідну умову існування будь-якої соціальної спільноти; за інших умов вона приречена на розпад. Не є винятком у цьому відношенні злочинне об'єднання, та ще й таке, що створюється з метою тривалого зайняття спільною злочинною діяльністю. Тож реально членство в угрупованні, як правило, пов’язане з виконанням певних функцій у ньому. Цю реальність потрібно враховувати при загальній характеристиці членства як особливої підстави кримінальної відповідальності особи. Звісно, вступ у злочинне об'єднання сам по собі також становить суспільну небезпеку і є по суті самостійним діянням, за яке може встановлюватися кримінальна відповідальність. Проте виникає питання про її доцільність. Насамперед потрібно зважити на небезпеку безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності осіб, котрі за збігом обставин фактично ввійшли у його склад, але своїм перебуванням у ньому нічим не сприяли його функціонуванню та здійсненню ним злочинної діяльності. На цю обставину звертав увагу ще Н. С. Таганцев, котрий стосовно зграї писав, що одне перебування особи у ній не робить її членом зграї. При цьому ним наводяться приклади такого перебування — осіб, котрі знаходяться у ній у силу близьких стосунків з її членами, зокрема, їх жінок чи коханок; осіб, котрі хоча і виконують у зграї певні обов’язки, проте знаходяться у ній за примусом (12, 361). Ці приклади поширюються і на теперішній час. Окрім того, у сучасних умовах непоодинокими стали випадки праці за наймом, фактично в інтересах угруповання, у легальному секторі його діяльності.

Треба також звернути увагу на те, що особа, котра не виконала будь-яких дій, навіть у межах взятих перед угрупованням зобов’язань, нічим ще не підтвердила свого членства у ньому. Суто процесуальний момент неможливості у багатьох випадках доказування членства в угрупованні лише за фактом вступу у нього (див.: 6, 24) підриває дієвість норми про відповідальність за вступ в угруповання і до певної міри дискредитує її, а так само правоохоронну діяльність, при здійсненні якої дана норма не застосовується і при цьому не реалізується принцип невідворотності відповідальності за скоєний злочин. Треба зазначити, що за вказаних умов особа не стверджує себе як член угруповання і у психологічному плані, оскільки таке ствердження у новій ролі відбувається з початку реальної участі у злочинній діяльності угруповання. Це значно знижує рівень відчуття нею справедливості тієї відповідальності, що покладається на нею державою за членство в угрупованні.

Проблема відповідальності членів угруповання загострюється ще й тим, що у законі практично не проводиться її диференціація залежно від виконуваної ними в угрупованні ролі та характеру злочинної діяльності. Виняток у цьому плані становить лише ст. 260 КК, у якій у різних частинах передбачається відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих чи збройних формувань, керівництво ними, а також участь у складі вказаних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян, із встановленням різного розміру покарання за дані діяння. Доречно також вказати, що загалом у кримінальному законодавстві вчиненню діянь, котрими завдається реальна шкода, надається пріоритетного значення по відношенню до тих, що до певної міри є свідченням намірів особи.

У зв’язку з вищевикладеним постає питання про характер дій (бездіяльності), що становлять участь у злочинній діяльності угруповання. Треба зазначити, що не всяке перебування в угрупованні характеризує членство у ньому. Відповідно, не всякі вчинки особи свідчить про її участь у злочинній його діяльності. Йдеться лише про такі діяння, що, по-перше, здійснюються у межах спільної домовленості в інтересах угруповання, по-друге, що об'єктивно необхідні у плані забезпечення функціонування злочинного угруповання або ж сприяють його злочинній діяльності. Звісно, у це коло входять і злочинні посягання, сковані членами угруповання у межах спільної злочинної діяльності.

Більш детальна характеристика окремих форм участі членів угруповання в організованій злочинній діяльності показує суттєву їх відмінність від інших форм участі, що виявляється:

• 1) у керівництві угрупованням чи окремим його підрозділом;
• 2) у забезпеченні безпеки функціонування угруповання;
• 3) у забезпеченні умов розвитку угруповання та розширеного відтворення ним актів спільної злочинної діяльності;
• 4) у вчиненні злочинів, якими реалізується мета протиправної діяльності цього злочинного об'єднання.

Уже у цьому різноманітті форм участі виявляється якісна відмінність організованої злочинної діяльності від співучасті у злочині.

Особливо важливо наголосити на тому, що окремі члени угруповання не беруть участі у вчиненні злочинів, а займаються діяльністю, спрямованою на забезпечення функціонування угруповання та його злочинної діяльності у цілому, у тому числі здійснюють керівництво ним. Безсумнівним є її зв’язок зі злочинами, вчинюваними організованим злочинним угрупованням. Проте цей зв’язок носить опосередкований характер і забезпечується саме функціонуванням угруповання як специфічного колективного суб'єкта організованої злочинної діяльності.

Така діяльність не підпадає під поняття співучасті у злочині. її значення значно ширше, аніж участі у вчиненні конкретного злочину; вона забезпечує розвиток у цілому організованої злочинної діяльності, а не просто вчинення окремого злочину. Така участь може сприйматися лише у контексті всієї злочинної діяльності угруповання.

Доречно у звязку з цим зазначити, що у даному виді спільної злочнної діяльності порівняно зі співучастю у злочині кардинально змінюється значення окремих форм участі у ній. Зокрема, якщо при співучасті у злочині центральна роль відводиться виконавцю злочину, котрий своїми діями реалізує спільні наміри співучасників, то у випадках організованої злочинної діяльності участь особи, котра безпосередньо здійснює злочинне посягання, має другорядне значення, вирішального ж значення набуває діяльність керівника угруповання, його помічників, керівників окремих підрозділів, інших осіб, котрі своєю діяльністю сприяють розвитку організованого злочинного угруповання та розширеному відтворенню актів спільної злочинної діяльності. Функції, котрі можуть виконувати учасники організованої злочинної діяльності, можуть бути тотожними тим, що виконуються окремими співучасниками при вчиненні конкретного злочину і регламентуються інститутом співучасті у злочині. Разом з тим, при всій їх подібності за своєю природою вони суттєво відрізняються від функцій співучасників злочину. Функціонування організованого злочинного угруповання як стійкого злочинного об'єднання породжує особливу форму участі у спільній злочинній діяльності, зумовлену членством в угрупованні і разом з тим — особливу, якісно відмінну від співучасті у злочині форму взаємодії між учасниками та особливий тип зв’язку між їх діяльностями, коли діяльність кожного окремого учасника перетворюється у складову спільної діяльності, її окрему операцію, втрачаючи свою самостійність. Тому діяльність будь-якого члена угруповання, виконання ним будь-яких функцій повинні оцінюватися лише у контексті спільної злочинної діяльності, здійснюваної у межах функціонування організованого злочинного угруповання.

Подальше дослідження феномену членства в організованому злочинному угрупованні передбачає подальше описання та систематизації діянь, що становлять найбільш типові прояви членства в угрупованні, визначення їх реальної суспільної небезпеки, обґрунтування форм відображення вказаних діянь у кримінальному законодавстві, встановлення основ кримінальної відповідальності за їх вчинення, здійснення ряду інших важливих завдань, виконання яких є необхідним у сенсі створення теоретичних та правових засад протидії організованій злочинності.