Герцен і Огарев

На тему:

Роботу выполнил.

Учень 8"А" класса.

Лукін Олег.

Герцен Олександр Іванович — знаменитий російський публіцист (псевдонім Іскандер); народився в1812г., помер 1870 г.; закінчив фізико-математичний Факультет. У 1834 г. під впливом творів Сен—Симона, став революціонером разом із Огарёвым, став на чолі гуртка, посвящавшего увагу громадським питанням. У 1852 г. він переїжджає до Лондон, де видавав знаменитий журнал «Колокола». Основну всіх теоретичних робіт служила філософія Фейєрбаха. Огарёв Микола Платонович — російський поет і революційний діяч; народився в 1813 г., помер в1877г. У 1832 г. вступив у Московський Університет, звідки невдовзі був выгнан за в революційному гуртку. У 1858 г. Огарёв емігрував зарубіжних країн, де близько сошёлся з эмигрантами—революционерами, став найближчим співробітником Герцена у солідному виданні журналу «Колокола», «Полярна Зірка». Після розгрому повстання декабристів суспільне життя у Росії проходила у важкій обстановці політичної реакції. Як писав А.І. Герцен, після поразки декабристів «розумова температура у Росії понизилась… развитие було перервано, все передове, енергійний викреслене з життя». Поразка декабристів викликала в певної частини суспільства песимізм і розпач. Відображенням цих настроїв з’явилися знамениті «Філософські листи» П.Я. Чаадаєва (1794—1856), але з оцінці Герцена даною їм в «Былое і думах», «Философическое лист» — «постріл, раздавшийся в тёмную ніч «, всколыхнувший багатьох і змусив задуматися про долю Росії. Перші роки після повстання декабристів були часом дії невеликих гуртків, переважно студентської молоді, нечисленних за складом, швидко які буде розкрито поліцією. Це правда званий гурткової період 20-х — початку 1930;х XIXв. У визвольному русі був із посиленням реакції, але зі зміною складу учасників. На зміну декабристам прийшла б у основному студентческая молодь, повна революційного розбрату, але і з зовсім ще ясними поглядами і досвіду конспіративній роботи. З цих людей розглядали себе продовжувачами і спадкоємцями декабристів, робили боязкі спроби відродити їх — справа. Найвідоміші студентські гуртки Московського університету, який після повстання декабристів стало головним центром суспільно-політичного життя країни. за таким пов’язувалися перші виступи Герцена, Огарёва, Бєлінського. У 1834 г. розкрито поліцією гурток Герцена і Огарёва. Офіційно їх звинувачували в «співі пасквільних пісень», підслуханих донощиком. Огарёв і Герцен були відправлені на заслання. Гурток Герцена і Огарёва був зборами у студентів і недавніх випускників Московського університету. Він був політизований, ніж гурток Станкевича, його учасники обговорювали як філософські системи, а й політичні теорії, зокрема праці французьких соціалістів-утопістів. Наприкінці 40-х — початку 50-х ХIХв. складається революционно—демократическое напрям російської суспільной думці, представниками якого було В. Г. Бєлінський, А.І. Герцен, Н. П. Огарёв, «ліве» крило петрашевцев. До 40—50-м і початок розробки років і початок розробки революционно—демократической теорії, основою якого лягли новітні філософські і політичні (переважно соціалістичні) вчення, поширювалися у Європі. У Россі межі 40—50-х років XIXв. Складається оригінальна теорія «російського соціалізму». Основоположником її був А.І. Герцен, який виклав її основні ідеї на свої роботи, написаних у 1849—1853гг.: «Російський народ і соціалізм», «Старий світ образу і Росія», «Про розвиток революційних ідей у Росії» та інших. Поразка революцій 1848—1849гг. у Європі справило глибоке вразити Герцена, викликало в нього невірства до європейського соціалізм, розчарування ньому. Герцен болісно шукав вихід із ідейного глухого кута. Зіставляючи долі Россі і Заходу, він дійшов висновку, у майбутньому в початку соціалізм повинен утвердитися у Росії основний «осередком» його стане селянська поземельна громада. Селянське общинне землеволодіння, селянська ідея права на грішну землю і мирську самоврядування з’явиться, по Герценові, головними умовами побудови соціалістичного суспільства на Росії. Так виник російський (общинний) соціалізм Герцена. Він виходив ідеєю «самобутнього» шляхів розвитку Росії, яка, минаючи капіталізм, через селянську громаду прийде до соціалізму. Фактично, це були утопічні мріяння соціалізм, бо здійснення практично цілей «російського соціалізму» привела би до немає соціалізму, а до найбільш послідовному рішенню завдань буржуазно—демократического перетворення країни. Реальне значення «російського социализма"—решение життєвих для країни завдань в перехідний час від феодалізму до капіталізму. «Російський соціалізм» орієнтовано селянство, як свій соціальної бази, його головними цілями у звільненні селян це без будь-якого викупу, ліквідації поміщицької влади й поміщицького землеволодіння, запровадження селянського общинного самоврядування, незалежного від місцевої влади, демократизації країни. Разом про те «російський соціалізм» боровся, хіба що «на два фронту»: як проти старого, феодально-кріпосницького ладу, а й проти капіталізму, протиставляючи капіталізму специфічно російський, «соціалістичний» шлях развития.