Революційні події 1917 року на Херсонщині

Вступ.

Актуальність роботи. Історії революційних подій на Україні 1917 р. присвячено значна кількість наукових праць, проте революційні події 1917 року на Херсонщині потребують додаткового вивчення. Праць, які узагальнюють тему революційного руху на Херсонщині досить мало, тож вивчений цей період історії нашого краю не в повній мірі.

Через те, що за радянських часів цей період вивчався однобічно з точки зору більшовиків, акценти робилися на діяльність революційних груп, спрямованих на встановлення влади рад, ми не може говорити про те, що історія революції на Херсонщині висвітлена відповідно до вимог історії як науки.

Важливість проблеми дослідження визначається також необхідністю ґрунтовного об'єктивного вивчення минулого з метою більш всебічного усвідомлення закономірностей суспільного розвитку та відродження історико — гуманістичних традицій українського народу. Суспільне значення теми підкреслюється сучасною політичною ситуацією в Україні та наростання соціального напруження.

Обрана тема представляє інтерес для широкого кола людей, що цікавляться історією рідного краю, оскільки в останній час інтерес до історичної регіоналістики значно виріс.

Мета роботи. Основною метою роботи є на основі архівних документів, систематизації та аналізу накопиченого в історичній літературі та періодичних виданнях фактографічного матеріалу визначити джерельну базу дослідження; описати історичний досвід поколінь Херсонщини; навести невідомі та маловідомі факти з історії рідного краю 1917 року; проаналізувати події в сфері матеріальної та духовної культури, що витримали випробування часом на Херсонщині.

Основні завдання роботи:.

— проаналізувати зібрану наукову літературу з теми дослідження;

— всебічно вивчити історичні документи і накопичити різноманітний краєзнавчий матеріал для пояснення відмінностей та особливостей в історичних явищах, подіях і фактах революції 1917 року на Херсонщині;

— висвітлити політичну діяльність партій та найголовніші події 1917 року;

— дослідити події 1917 року на Херсонщині в контексті національного і культурного відродження України;

— сформулювати висновки дослідження.

Об'єкт дослідження: історичні джерела про передумови, причини розгортання, перебіг та наслідки революційних подій 1917 р. на Херсонщині.

Предмет дослідження: Революційні події на 1917 р. на Херсонщині.

Методи досліджень:.

1. Обробка первинних фактичних статистичних матеріалів із застосування порівнянь, дослідження історичних фактів;

2. Історико-теоретичний аналіз, узагальнення і систематизація отриманої інформації.

Хронологічні межі — лютий 1917 р. — грудень 1917 р. — період Лютневої та Жовтневої революції, події яких вплинули на Херсонщину.

Територіальні межі — Херсонщина, на період, що вивчається частини Херсонської та Таврійської губерній: Дніпровський і Херсонський повіти, територія яких увійшла в 1944 р. до складу Херсонської області.

Практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження можливо використовувати для вирішення питань в області виховання молодого покоління у дусі патріотизму, застосувавши його на уроках історії, під час виховних годин та на факультативних заняттях з краєзнавства.

Розділ 1. Початок революції.

1.1 Історично сформовані передумови та причини революції 1917 року на Херсонщині.

революція херсонщина політичний партія У наш час суспільство замислюється чи була альтернатива розвитку подій у 1917 році? За радянських часів події революції 1917 р. в історії розглядалися як вирішальний та переламний крок у розвитку всього світу, перша й найважливіша перемога комунізму і початок поширення комуністичного устрою на всю людську цивілізацію.

Зараз спостерігається зворотний процес: прагнення викреслити Жовтневу революцію з числа історично значущих подій, оцінити її як трагічну помилку, яка поглиблювалася протягом 74 років, стала джерелом всіх наших наступних бід, своєрідним апокаліпсисом.

Звичайно, сьогодні важко неупереджено аналізувати події Жовтневої революції, тому що ми дивимося на них крізь призму сьогодення, мимоволі кореспондуємо з ними наступні події в історії нашого народу — громадянську війну з її незліченними втратами, «військовий комунізм», жорстоку більшовицьку диктатуру, масовий терор, насильницьку колективізацію, а головне, нездійсненні плани відродження української національної державності.

Критика революції часто-густо набуває характеру апологетики дореволюційних порядків, ідеалізації поглядів і політики противників більшовиків. Причина такого явища в тому, що високі цілі, проголошені у Жовтневій революції, та її наслідки не співпали. Але з цього не можна робити висновок, що революція була непотрібна, що вона була випадковою. Переконатися в цьому можна, звернувшись до подій, які їй передували.

Довгий час Лютневу революцію у радянській історії розглядали, як етап переходу буржуазно-демократичної революції у соціалістичну. Її самостійне значення було недооцінене. Проте в останній час стала помітною тенденція ідеалізації лютнево-березневий подій, що трактується як народна, демократична революція, що відкрила перед країною перспективу ліберального розвитку. Події, що відбувались у 1917 році на Херсонщині є невід'ємною складовою частиною єдиного та загального процесу боротьби народів нашої країни за перемогу Радянської влади, за соціалізм. При цьому не можна забувати про деякі своєрідності обставин на Херсонщині у ці роки.

Специфікою розвитку Херсонщини напередодні Лютневої та Жовтневої революцій 1917 року було те, що тут зосереджувалась значна частина селянства та пролетаріату всієї України.

Зокрема у Херсоні - найбільшому місті краю, налічувалось 6−7 більш-менш великих підприємств. До них можна віднести завод сільськогосподарських машин Й. Гуревіча, на якому працювало біля 800 чоловік, завод та верфі Е. Е. Вадона, млин та тютюнова фабрика Л. Лермана та лісопильні Вайнштейна, Рабиновича, деякі майстерні, портові підприємства та ще декілька майстерень та заводів.

Херсонський фабрично-заводський пролетаріат нараховував разом із портовими робітниками та ремісниками до 7,5−8 тисяч людей. Найбільш передовим загоном херсонського пролетаріату були працівники заводу Й. Гуревича та верфей Е. Е. Вадона. Ще у роки першої російської революції 1905; 1907 років вони були активі заторами робочого руху в місті і накопичили значний досвід боротьби за своє звільнення. Вирішальну роль в революційній боротьбі робочого класу в Херсоні в ці роки зіграли більшовики.

За часів Першої світової війни пролетаріат Херсону поповнився кваліфікованими працівниками із Петрограду, Одеси, Миколаєва. Серед них був старий революціонер, член партії більшовиків з 1905 року — І. Ф. Сорокін, в майбутньому перший голова Ради робочих депутатів.

Становище робітників у цей час з кожним кроком погіршувалося. Мільйони трудящих та селян знаходились на фронтах Першої імперіалістичної грабіжницької війни, що почала у 1914 році, в інтересах великої буржуазії різних країн світу, за захоплення та перерозподіл чужих земель. Багато людей було вбито на фронтах війни. На фабриках та заводах, у зв’язку із мобілізацією на фронт працівників, вимушені були працювати жінки та підлітки. В країні панували розруха та голод. Мілітаризована економіка посилила інфляцію, призвела до нестачі продовольства і палива. У місті не вистачало хліба, цукру, борошна, солі, гасу… Працівники та їх родини стояли в чергах з ранку до ночі. Ціна на продукти першої необхідності зросла в 2−4 рази. Крім цього біло впроваджено карткову систему на основні продукти харчування, у наслідок чого зросла кількість спекулянтів.

Нелегкою була ситуація й на селі. До 1917 року тут проживало близько 130 млн. селян. Аграрне питання почало загострюватись. Більше половини селянських господарств були бідняцькими. Самодержавство хоча й було на межі, все ж продовжувало існувати. На Херсонщині, як і в інших областях країни, зберігались усі залишки кріпосництва, у тому числі й гостра земельна нестача. Селянам належала лише невелика частина земель. Це змушувало голодних малоземельних селян йти у кабальну залежність до поміщиків та куркулів. У той час коли вони вдавалися до найму робітників, бідні селями мали за дешево продавати свою робочу силу. Трудове селянство не мирилось із таким своїм становищем і неодноразово виступало проти поміщицького гніту, проте ці спроби не давали ніяких результатів.

Непосильна та виснажлива 12−14 годинна праця, безправ’я, неграмотність, холод, голод та свавілля капіталістів були долею пролетарів та селян. Так назрівала класова боротьба. Ця ситуація ускладнювалася постійною зміною влад, невирішеністю соціальних, економічних, національних питань, що штовхало робітників і селян на боротьбу за покращення свого становища.

1.2 Лютневі події.

Революція 1917 року почалась раптово, як для влади, так і для опозиції, але назрівала вона протягом багатьох десятиліть. На протязі усього XIX століття російське суспільство крок за кроком наближалось до своєї революції. Криза влади, що виразилась в неспроможності сучасно вирішити проблеми за допомогою реформи, неминуче підштовхувала суспільство на шлях революційної боротьби. Потужним прискорювачем революції послугувала Перша світова війна, що продемонструвала нездатність правлячої верхівки в цілому керувати країною. Викликана війною напруга у суспільстві обмежувала можливість політичного та соціального маневрування. 10 лютого 1917 року голова IV Думи М. В. Родзянко в своїй доповіді Миколі II у Царському Селі стверджував, що Росія знаходиться напередодні революції та «ввиду создавшихся неурядиц в управлений» необхідно подовжити повноваження Державної думи. Цар не погодився з доповіддю М. В. Родзянко та 21 лютого поїхав у Ставку, у Могильов. 22 лютого військовим керівництвом був зачинений Путилівський завод.

На ряді підприємств спалахнули страйки протесту у підтримку путіловців, що залилися з протестом проти війни, нестачі хліба та високих цін. Протестувало більше 2 тисяч робітників 224 підприємств Петрограду, тобто 50% всіх робітників міста. 25 лютого протест переріс у загальний політичний страйк. 26 лютого, у неділю, почались збройні сутички демонстрантів з солдатами та поліцією. 27 лютого загальний політичний страйк переріс у збройне повстання.

27 лютого о 14 годині був створений Тимчасовий виконавчий комітет Ради робочих депутатів. У той же час Микола II зрікається престолу на користь свого брата Михайла, який передає усю повноту влади Тимчасовому уряду. Звістка про це у Херсон надійшла 4 березня.

28 Під впливом цих подій на найбільших підприємствах міста, заводі Гуревича та судноверфі Е. Вадона, відбулись мітинги і зібрання робітників.

1.3 Весна 1917 року.

5 березня 1917 року збори робітників Херсона обрали Тимчасовий робочий комітет на чолі з І. Ф. Сорокіним. У будівлі думи (буд. № 34, по нинішній вулиці Леніна) відбулось перше засідання комітету. Він вважав своїм обов’язком підготувати вибори у місцеву Раду. Комітет звернувся до робітників міста: «5 марта в Херсоне образован Временный рабочий комитет, который ставит себе задачей быть на стороне политических и экономических требований пролетариата…

Пусть каждый завод, каждая мастерская выберет своих представителей и пошлет их во Временный комитет! О всех своих решениях и положении своих дел комитет будет ставить вас в известность…". Очолив його міський голова І. Блажков. [18].

Почались вибори у Раду робочих депутатів. Саме тоді відбилась та обставина, що у Херсоні переважали дрібні підприємства та кустарні майстерні з незначним числом працівників. Ця середа виявилась сприятливою для меншовиків та есерів.

Робітники заводу Гуревича та верфей Вадона відіслали у Раду більшовицьких депутатів своїх представників. П’ять членів партії більшовиків увійшли в керівний орган Ради — виконком. Це були І. Ф. Сорокін, Дорфман, Чайка, Романов, Смолянський. Головою виконкому був обраний слюсар заводу Гуревича І. Ф. Сорокін. Згодом Рада почала видавати газету «Известия Херсонского Совета рабочих депутатов». Не дивлячись на протидію меншовиків та есерів робітничий клас Херсона обрав І. Ф. Сорокіна делегатом на Всеросійський з'їзд Рад.

Слідом за організацією ради робітничих депутатів з’являється також Рада солдатських депутатів, перевагу в Радах мали есери та меншовики. 10 березня 1917 року у Раді робочих депутатів відбулася перша нарада Ради солдатських депутатів, а 13 березня на нараді солдатських і офіцерських депутатів було обрано виконком у складі 16 солдатів і 18 офіцерів. Головою Ради було обрано прапорщика О. І. Клименка, що вважав себе есером, його заступником — співчуваючого більшовика С. Д. Кіріченка, а також С. Каждана.

В березні 1917 року в місті сформувалась об'єднана соціал-демократична організація, до якої крім більшовиків, входили меншовики та есери.

Одночасно сформувались місцеві Ради в Олешках, Голій Пристані, Каховці, Скадовську, Бериславі. Качкаровці, Хорлах та Нововоронцовці. У великих маєтках (економія) поміщиків і кулаків Дніпровського та херсонського повітів — Асканія — Нова, Іванівка, Софіївка, Козацьке виникли комітети Ради робочих економій.

Херсонській Раді протистояли місцеві органи буржуазно-поміщицької влади: міська Дума, губернська та повітова земські управи і «Губерніальна українська Рада» — орган українських буржуазних націоналістів. Як і по всій країні, у Херсоні виникло двовладдя.

Громадяни приймали активну учать у політичному житті, роззброювали поліцію, звільняли в’язнів. 6 березня із каторжної і міської в’язниць було звільнено близько 80 політв'язнів, наступного дня звільнення продовжувалось. Всього було звільнено 1775 чоловік. Звільнені політв'язні відразу віддались справі революції і боротьби з контрреволюцією. Видатним їх представником був С. Д. Кіріченко. Палкий революціонер, оратор, агітатор, згодом став улюбленцем робітничої маси. Агітаторами серед робітників і жителів міста були й інші колишні політв'язні С. Д. Аносов, А. С. Мар’янов, Воронов, Г. Аврутін, Михайлов та інші. Своїми ідейними переконаннями вони близько стояли до більшовиків.У той же день до Херсонського Тимчасового комітету прибули від 13 організацій — всього 40 представників. Увечері відбулося засідання комітету, склад якого вирішили розширити. До комітету увійшли також М. А. Костюков, С. Каждан, М. О. Шендерович та ще деякі робітники.

Діяльність робочого класу Херсонщини у часи Лютневої революції відрізнялась різнобічністю: створювались профспілки металістів, портових робітників, друкарників, тютюнників, цукерочників та інших. За два місяці, з березня по квітень, у Херсоні виникло 19 профспілок, що об'єднували близько 10 тисяч робітників. Діяльність місцевих профспілкових організацій координувало Центральне бюро профспілок, головою якого був обраний В. В. Ліпшиц.

Об'єднавшись у профспілки, робітники Херсонщини, разом з усіма трудящими ще рішучіше розгорнули боротьбу за покращення своїх матеріально-побутових умов. 18 березня за допомогою профспілок робітники та робітниці фабрики Лермана та інших підприємств міста ввели 8-годиннний робочий день. Робітники заводу Гуревича у Каховці домоглися деякого збільшення заробітної платні.

У кінці квітня 1917 року більшовицьке ядро Ради робочих депутатів, сумарно з ініціативною групою молоді оформило Союз робочих підлітків Херсону. Був обраний виконком Союзу на чолі з його ініціаторами та засновниками з працівником заводу Гуревича — Борисом Михайловичем та Мишком Животонським. Згодом, в липні 1917 року, в Херсоні відбулось об'єднання Союзу робочих підлітків з організацією молоді, що навчається — у Союз робочої та солдатської молоді, що навчається, а значно пізніше у Комуністичний Союз Молоді.

Союз робочих підлітків займався політичним вихованням працюючої молоді, залучав її до революційного руху. Багато уваги Союз приділяв також захисту економічних прав молодих працівників.

Есеро-меншовицька Рада під значним натиском робітників все — таки змушена була видати постанову про створення в місті Червоної гвардії, запровадження 8- годинного робочого дні на заводах Г. Гуревича, Е. Е. Вадона, та інших підприємствах. До жовтня 1917 року в Херсоні Червона гвардія налічувала 300 чоловік, а з листопада 1917 по травень 1918 — вже 1300 чоловік. Командиром І загону Червоної гвардії був робітник Г. Козодьоров.

Лютнева революція, Утворення Центральної ради у Києві та місцевих Рад пожвавили національно — визвольний рух. 19 березня група місцевих українців вирішила створити у Херсоні свою організацію «Українська Хата». 25 березня відбулися збори, на яких були присутні 200 чоловік. Головою був обраний письменник М. Чернявський, його замісником — П. Саксаганський, відомий український артист. Організація ставила перед собою за мету культурно — просвітницьку діяльність та політичну роботу на Херсонщині. Було вирішено випускати «Вісті з Української Хати в Херсоні». 16 квітня на Соборному майдані «Українська Хата» провела величезну маніфестацію, в якій взяли участь відділ кінних козаків з українським прапором, представники Селянської спілки з червоним прапором, 17 рот 44 — го записного піхотного полку, робітники, службовці, мешканці міста, учні гімназій, реальної та сільськогосподарської шкіл та інші. У багатьох на грудях були банти жовто-блакитних кольорів, багато хто прийшов в українському національному вбранні. Звучала українська музика, мова. Організатори маніфестації не очікували що вона буде на стільки велика, та справить значне враження, «многие плакали от радости, видя зарождающуюся Украину», — писала газета «Херсонські новини».

Важливим завданням у той час стало роз’яснення політики радянської влади щодо положення, яке склалося в країні. 23 квітня 1917 року Херсонський комітет РСДРП у Потьомкінському сквері провів п’ятитисячний мітинг робітників і солдатів місцевого гарнізону. Більшовик В. Ліпшиц виступив з промовою про Квітневі тези, що були виголошені В. І. Леніним і прийняті на VII Всеросійській партійній конференції. Він вказав, що революція тільки почалась і знаходиться в першій фазі свого розвитку, тому необхідна подальша боротьба за соціалізм. Найбільш гостра боротьба розгорнулася навколо роз’яснення політики тимчасового уряду в питаннях війни та миру. Народ вимагав покінчити з війною. Але.

18 квітня Тимчасовий уряд виступив з імперіалістичною заявою про продовження війни до переможного кінця. Щойно ця заява, відома як «Ноти Мілюкова», дійшла до відома солдат та робітників, хвиля народного обурення виплеснулась назовні. Робітники Херсона у ці дні підтримали пролетаріат Петрограда, Москви, Харкова та інших промислових центрів країни. Своєю резолюцією робітники заводу Г. Гуревича засудили зовнішню політику Тимчасового уряду та вимагали негайно оприлюднити таємні договори царського уряду з союзниками, закликали трудящих згуртуватися навколо Рад робочих і солдатських депутатів, оскільки лише вони можуть захищати інтереси робітників та селян.

Квітнева криза в країні гостро поставила питання про ліквідацію двовладдя. У більшовиків смілива революційна думка. Група депутатів — більшовиків на чолі з С. Д. Кіріченком 24 травня 1917 року запропонувала виконкомові Ради обговорити резолюцію, в якій центральною владою в Херсоні проголосити Раду робочих і солдатських депутатів. Однак угодовське керівництво Рад (меншовики та есери) не пішли по революційному шляху. У самому розпалі подій Петроградська Рада, що виконувала функцію Всеросійського центру Рад, зробила все щоб зберегти владу в руках буржуазії. У ці дні виконком Херсонської Ради обмежився резолюцією про встановлення «контролю» над місцевими органами Тимчасового уряду — міською Думою та повітовою земською управою.

Розділ 2. Органи міського самоврядування в період революції.

Однією з найважливіших форм, що сприяли адміністративній децентралізації, були органи міського самоврядування. Саме їх існування закладало початок поділу влади у державі, що було запорукою подальшого конституювання громадянського суспільства. Органи міського самоврядування не тільки вирішували господарські проблеми, але й виховували кадри, які складали базу нової форми влади, здатну замінити старі владні структури у державі. Але самодержавство, розпочавши реформи, в силу об'єктивних та суб'єктивних причин почало у 90-х роках відхід від цього курсу. Тим самим воно демонструвало свою слабкість і нерозуміння тих процесів, що відбувалися в Росії. Не відмінивши систему міського самоврядування по суті, держава урізувала його самостійність, звужувала коло господарських питань, посилювала нагляд за його діяльністю. Якби протягом чверті століття царизм не воював із земським і міським самоврядуванням, яке ним же було запроваджено, то, можливо, в Росії встановився б конституційний лад без революційних потрясінь.

Жовтневий переворот, подальша розбудова української державності Центральною Радою, початок громадянської війни, загострення україно-російських відносин внесли елементи дестабілізації у діяльність органів міського самоврядування на Півдні України. 27−30 листопада 1917 р. відбувся з'їзд земельних комітетів Херсонської губернії, за рішенням якого всі землі, води, ліси, плавні переходили до відома і розпорядження цих установ. Це рішення вилучало з міської власності одну з найприбутковіших господарських ланок. У Херсоні наприкінці 1917 — на початку 1918 рр. навколо ставків, озер і проток, якими володіло місто, виникла конфліктна ситуація. Намагаючись позбутися засилля приватного капіталу, представники якого, орендуючи міські водні угіддя, отримували надприбутки, перездаючи їх товариствам і артілям рибалок, останні виступили з ініціативою укладення угода на користування ними з губернською земельною управою, спираючись на рішення з'їзду земельних комітетів. Тільки зі зміною влади міській управі вдалося отримати підтвердження від уряду гетьмана П. Скоропадського на свої права володіти землями та водними угіддями, що їм раніше належали. Нестала ситуація, зміни влади, правовий нігілізм, експерементування з формами власності ставили під загрозу зникнення однієї із важливих форм муніципальної власності, протиставляючи інтереси різних колективів і приватного капіталу.

У Херсоні з просуванням австро-німецьких військ міська дума опинилася у складній політичній ситуації. Після відходу загонів рад і частин червоної гвардії політична влада на деякий час знову перейшла до міської думи. Проте, не маючи достатніх збройних сил, спираючись лише на загін міліції, що налічував 300 чоловік, був погано озброєний, а також за умов зростання криміногенної ситуації у місті і відсутності політичної єдності, дума не зуміла втримати владу. Вона поступилася нею Виконавчому комітету фронтовиків, що, власне, і мав реальну збройну силу. Саме фронтовики виступили проти австро-німецьких частин, порушуючи Брестську угоду. Проголосивши себе єдиною владою у місті, вони розігнали міліцію і думу, з цього моменту місто опинилося в умовах терору. Виконавчий комітет фронтовиків здійснював реквізицію продуктів та амуніції, звільнив злочинців, насильницьки примушував населення міста виконувати військову повинність. Усе це розгорталося в умовах боротьби за владу у місті між фронтовиками, більшовиками, які намагалися відновити владу Рад, анарxістами та злочинними елементами. Захопивши місто, командування окупаційних сил вирішило покарати всіх учасників заворушень. Проте Херсонська дума, яка поновила свою діяльність, прагнучи відстояти законність, виступила з клопотанням про помилування тих, хто не брав участі у злочинних діях. Така позиція свідчила про прагнення міського самоврядування виступати не тільки захисником правочинності, а і консолідуючою силою суспільства.

24 травня 1917 р Херсонський виконком Ради робітничих і військових депутатів прийняв рішення оголосити себе вищою місцевою владою. Ініційована більшовиками резолюція провокувала конфлікт з місцевою державною адміністрацією та органами самоврядування. Тож викликала бурхливу реакцію Херсонської громадськості та осуд більшості осередків політичних партій і організацій Херсонщини. На екстрених засіданнях губернського та місцевих комітетів громадської безпеки дії Херсонського виконкому Ради робітничих і військових депутатів було визнано незаконним і шкідливим.

26 травня 1917 року відбулося об'єднане засідання Ради робітничих і військових депутатів та полкового і ротних комітетів місцевого гарнізону, де повторно дебатувалося питання про владні повноваження виконкому ради. Зібрання скасувало попереднє рішення виконкому та висловило недовіру його діючому складу.

У будинку Херсонської ради робітничих і військових депутатів представниками полкового та ротних комітетів було проведено обшуки. Невизнана «Херсонська республіка» проіснувала лише добу.

В умовах наростання революційної анархії і послаблення впливу місцевих органів Тимчасового уряду зросла роль міського самоврядування Херсона. Інтерес різних політичних сил до самоврядних структур міста засвідчений загостреним перебігом муніципальної кампанії і результатами перших демократичних виборів до міської думи 30 липня 1917 року.

Майже 2/3 нового складу міської думи представляли гласні від соціалістичних партій, решту складали представники національних і безпартійних блоків.

Думські дебати навколо українського питання відбивають тенденцію до зростання політичної конкуренції між Українською Центральною Радою та загальноросійськими державними і громадсько-політичними структурами на місці.

У період, коли розгорнулася підготовка до збройного повстання, в краю ще більше загострилася між партійна та класова боротьба між робітниками і власниками підприємств. Намагаючись ослабити революційні дії робітників, власники підприємств стали на шлях масового звільнення робітників, відмовляючись виконувати вимого фабрично-заводських комітетів ті профспілок, перешкоджали встановленню 8-годинного робочого дня. У керівників міста виник намір встановити військову диктатуру. У дні Корніловського заколоту в Херсон прибув 44-й Кримський кінний козацький полк під командуванням князя Мурузі, запеклого монархіста. Він збирався встановити в місті свою військову диктатуру. Козаки заявили про свою підтримку Ради та направили своїх представників до її складу. Про ці події В. Ліпшиц казав: «Мы постарались связаться с полком и предложили ему послать своих депутатов в Совет, но он отказался. Тогда устроили общее собрание полка, на котором был заслушан доклад о текущем моменте и задах Советов депутатов. Когда я в своей речи коснулся вопроса об угнетении царским правительством национальностей в прежней империи и, в частности, татар и заявил, что начатая пролетариатом революция должна привести к освобождению национальностей в политическом и культурном отношениях, изложил партийную программу, весь полк воодушевился, настроение определенно переменилось в нашу пользу. Сами солдаты стали жаловаться на тяжелую жизнь в Крыму и на фронте. Тут же были выбраны делегаты в Совет. Диктатура Мурузи не удалась. Полк в дальнейшем стал революционной частью».

44-й кінний полк, що залишився у Херсоні, поступово перетворювався на одну з революційних частин армії. Враховуючи це, військове командування міста отримало на початку серпня 1917 року наказ: спішно вивести полк з Херсону до Олександрії. Але об'єднанні збори Ради робочих і солдатських депутатів, полкових і ротних комітетів 457-ої Таврійської піхотної дружини та аеродромного комітету, дізнавшись про це 7 серпня ухвалили залишити 44-й кінний полк у місті, «як носія революційних ідей». Коли штаб фронту відмовив у проханні залишити полк у Херсоні, то виконком вимовив рішучий протест і не підкорився наказові, залишивши полк у місті.

Після липневих подій 1917 року буржуазний Тимчасовий уряд призначив верховним головнокомандувачем Л. Г. Корнілова, генерала, монархіста, одного з очільників контрреволюційних сил Росії 1917;1918 років. У серпні 1917 року він здав Ригу німцям з метою створення загрози революційному Петрограду та здійснення піднятого ним контрреволюційного заколоту. Партія більшовиків мобілізувала маси на розгром корніловщини.

30 серпня 1917 року робітники заводу Й. Гуревича та фабрики Л. Лермана одностайно вирішили «всю силу та енергію напрячь на разоблачение корниловцев и по первому зову Совета положить жизнь за спасенне свободы, революции и народной власти». Робітники Каховки стали вимагати негайного суду над організаторами контрреволюційної змови.

Розділ 3. Завершення революції.

3.1 Осінь 1917 року.

Восени в Херсоні, як і по всій країні, погіршився економічний стан. Підприємці навмисно зачиняли підприємства, звільняли працівників. Звільняла працівників адміністрація заводу Е. Вадона, була знижена заробітна платня робітникам зводу Й. Гуревича та інших підприємств. Зменшилась кількість вантажоперевезення по Дніпру, що призвело до зростання кількості безробітних серед портових робітників. Різко підскочили ціни на товари першої необхідності, процвітала спекуляція. Ціни на хліб зросли вдвічі, не дивлячись на те, що він лежав під відкритим небом на станціях Березніговате, Біла Криниця, Блакитне, на пристані Качкарівка, а вагони використовувались для перевезення кавунів. Центральне бюро профспілок вимагало відмінити підвищення цін. Все це призводило до зростання революційної активності мас. Протестували робітники заводу Гуревича, судоверфі Вадона, тютюнової фабрики Л. Лермана. На саботаж контрреволюції пролетаріат Херсонщини, як і інших міст країни, відповів хвилею страйків та демонстрацій.

Вихід із становища, яке склалося, партія вбачила у тому, щоб встановити контроль над виробництвом, скликати II з'їзд Рад, збройним шляхом усунути Тимчасовий уряд. На початку жовтня 1917 року місцеві Ради отримали листа із Петроградської Ради робочих і солдатських депутатів та інших Рад, у якому повідомлялося про скликання II Всеросійського з'їзду Рад. Необхідно було направити на цей з'їзд делегатів. У гострій боротьбі з меншовиками і есерами проходили вибори делегатів. Есери і меншовики, враховуючи настрій мас, не ризикнули обрати своїх представників. До Петрограда було направлено більшовика Т. Є. Євгеньєва та позапартійного А. С. Мар’янова, котрий одразу після з'їзду вступив до лав більшовицької партії. Херсонська Рада віддала їм наказ: відстоювати «владу демократії».

У жовтневі дні відбулись перевибори Ради, які змінили її склад на користь більшовиків та їх прихильників. Ці та багато інших фактів свідчили про те, що у вересні - жовтні 1917 року на Херсонщині, як і по всій країні, назрівала революційна криза. Вона характеризувалася активним піднесенням пролетарського і селянського руху, більшовизацією Рад, посиленням боротьби робітничого класу, переходом солдатських мас на позиції більшовицької партії, чий вплив невпинно зростав. Настав сприятливий момент для здійснення збройного повстання.

25 жовтня 1917 року російський пролетаріат в ю з бідняцьким селянством, під керівництвом комуністичної партії скинув Тимчасовий буржуазний уряд. У Росії здійснилась соціалістична революція. [15].

Звістка про це перемогу соціалістичної революції в Петрограді прийшла в Херсон вже на другий день (27 жовтня), під час засідання губернської Ради. У вечері того ж дня на надзвичайні збори Рад робочих і солдатських депутатів зібралися всі більшовики, члени спілки молоді, солдати, депутати. На зборах було зачитано телеграму Петроградського Військового революційного комітету про перемогу пролетаріату і перехід усієї повноти влади до Рад. Це повідомлення було відправлено в усі повіти і селі губернії. Хвиля революційних змін наростала.

При Херсонській Раді робочих і солдатських депутатів був створений революційний комітет, куди увійшли представники Ради, губернського виконавчого бюро і президії губернської Ради робочих і солдатських депутатів, представники більшовицької та угодовських партій. Керівництво революційним комітетом опинилось в руках угодовців, які включили до ревкому міського голову і комісара Тимчасового уряду. Ясно, що такий орган влади гальмував розвиток революції.

На засіданні Херсонського виконавчого бюро Ради робочих і солдатських депутатів та президії виконкому губернської Ради селянських депутатів 29 жовтня була прийнята постанова про підтримку рішень II з'їзду Рад, на якому були прийняті історичні Декрети про мир і землю і було сформовано уряд — Раднарком. Завоювавши владу пролетаріат у перші дні свого панування задовольнив найпекучіші сподівання широких трудових мас. Боротьба за мир, вирішення земельного питання, встановлення 8-годинного робочого дня, робітничого контролю над виробництвом та інше переконливо свідчило, що до влади прийшов істинно — народний уряд.

З листопада 1917 року в будівлі кінотеатру «Ампір» (буд. № 17, по нинішній вулиці Гоголя) відбулося об'єднане засідання Херсонської Ради робочих і солдатських депутатів, представників профспілкових організацій та військових частин Херсонського гарнізону, соціал — демократичних організацій, всього 675 чоловік. На порядку денному було одне питання: доповіді про роботу II Всеросійського з'їзду Рад, яку виголосив А. С. Мар’янов. Його доповідь справила на присутніх приголомшливе враження. А. С. Мар’янова підтримали М. Костюков і В. Ліпшиц. Робітники зрозуміли остаточно й безповоротно, що херсонські більшовики — це частина великої революційної сили, єдиної партії, відданої справі трудящих мас. Більшістю голосів висувалась вимога встановити владу радянську владу у Херсоні. Однак незабаром Рада робочих і солдатських депутатів 124 голосами «за» і 116 «проти» прийняла резолюцію, що засуджувала події в Петрограді та рішення II з'їзду Рад.

3.2 Грудень 1917року.

У той час, як Рада та її захисники — меншовики та есери катастрофічно втрачали останні залишки народної довіри, вплив більшовиків наростав з кожним днем. Про це говорить повідомлення про перемогу більшовицької партії в Установчі збори по Херсонському виборчому округу. Більшовики отримали — 63 266 голосів, а всі інші партії - значно менше: меншовики — 11 687, есери — 28 757, конституційні демократи (кадети) — 36 500, українські соціал-демократи — 35 433, народні соціалісти — 347 голосів. Це сталося у дні, коли у Харкові проходив 1 Всеукраїнський з'їзд Рад, що відбувся.

24−25 грудня 1917 року. Делегатом на нього від Херсона був обраний І. Ф. Сорокін. Цей з'їзд став знаменною подією в українській історії. У роботі з'їзду взяли участь посланці 82 Рад України, були тут і делегати від армії та флоту. 25 грудня з'їзд проголосив Україну радянською республікою. Вперше у світовій історії трудящі маси створили державу — Українську Радянську республіку Рад робочих, солдатських і селянських депутатів. З'їзд обрав Центральний виконавчий комітет, Народний секретаріат і рішуче відмежувався від уряду Центральної Ради та його спроб створити самостійну державу буржуазного типу. Рішення І Всеукраїнського з'їзду Рад і проголошення Української радянської республіки стало величезним мобілізуючим фактором у боротьбі за перемогу революції, за встановлення радянської влади на місцях.

Делегати з'їзду прийняли рішення про встановлення федеративного зв’язку радянської України з Російською радянською соціалістичною республікою.

Між Російським та Українським радянським урядами проголошувалася «цілковита погодженість у цілях та діях „необхідних в інтересах робітників та селян усіх народів Російської федерації“». Утворення Українського радянського уряду дуже допомогло перемозі радянської влади на Україні.

Обраний з'їздом Виконавчий комітет Рад і Народний секретаріат — уряд Радянської України — розгорнули енергійну боротьбу спрямовану на встановлення та зміцнення Радянської влади на місцях. Величезне значення для згуртування усіх революційних сил мала чітка позиція щодо питання про землю, робітничого контролю та відношення до російського уряду. З0 грудня 1917 року Центральний Виконавчий Комітет радянської України опублікував маніфест про повалення Генерального секретаріату, а наступного дня створив Крайовий комітет для боротьби з контрреволюцією.

Історичний І Всеукраїнський з'їзд Рад відіграв видатну роль у боротьбі за перемогу соціалістичної революції і встановлення Радянської влади на Україні. Утворення Української Радянської держави було закономірним результатом перемоги Жовтневої соціалістичної революції, боротьби трудящих України під керівництвом більшовиків.

Але остаточною крапкою у розгортанні революції 1917 року було прийняття Центральною Радою IV Універсалу 9 січня 1918 року, який проголосив програму соціально — економічних перетворень: обрання органів місцевого самоврядування, підтвердження передачі землі трудовому народу, встановлення державного контролю над банками, торгівлею, розпуск постійної армії, підтвердження та надання демократичних прав і свобод, наданих III Універсалом. Та найголовніше він проголосив Українську Народну Республіку (УНР) самостійною, незалежною, вільною державою українського народу, чим завершив процес складного розвитку українського національно — визвольного руху, який врешті - решт хоча й із запізненням відкинув ідеї феодалізму. Прийняття IV Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром.

Висновки.

у результаті проведеного дослідження було розширено та уточнено цілу низку питань стосовно перебігу революції 1917 р. на території Херсонщини.

В контексті наукового і культурного відродження України дана робота є особливо актуальною в процесі вивчення історії рідного краю та пізнання величності історико — культурної спадщини. Використання архівних документів та фактографічного матеріалу представленого в історичній літературі та періодичних виданнях дає змогу реконструювати особливості революційного руху на Херсонщині упродовж 1917 року.

Дослідження історії рідного краю дозволяє показати закономірності історичного процесу на українських землях у зазначений період, описати особливості та етапи розвитку революційних перетворень. Звичайно, сьогодні з висоти сучасних досягнень у будівництві суверенної України дуже легко обвинувачувати перших речників української державності в помилках, недоробках. Критикуючи їх, ми разом з цим уявляємо, в яких неймовірно важких умовах вони здійснювали свої ідеали.

Мимо волі згадуються слова керівника Генерального Секретаріату першого уряду Центральної Ради Володимира Винниченка, який у 1917 р. в щоденнику писав: «О, Господи, яка то страшна, тяжка річ відновлення національної державності. Як вона в історичній перспективі буде уявлятися легкою, caмо собою зрозумілою, природною, як трудно, з якими неподдільними зусиллями, хитрощами, з яким, часом, одчаєм, люттю і сміхом доводиться тягати те каміння державності і складати його в той будинок, в якому будуть так зручно жити наші нащадки» .

На закінчення слід сказати про роль зовнішнього фактору в реалізації різних альтернатив революції в Україні. Керуючись ідеями пролетарської солідарності, які були в основі більшовицької доктрини, більшовики України, не приховуючи цього, спиралися на моральну та матеріальну підтримку радянської Росії. Більш того, Рада Народних Комісарів радянської Росії після відхилення Центральною Радою неприйнятого за формою та змістом ультиматуму РНК оголосила війну Центральній Раді і направила в Україну свої війська.

Це і схилило остаточно чашу терезів на користь більшовиків. Лідери національно-визвольного руху України, в свою чергу, в критичних ситуаціях теж вбачали порятунок у підтримці зовнішніх сил (у 1918 р. з боку Німеччини та Австро-Угорщини, у 1920 р. — з боку Польші). Втручання зовнішніх сил загострювало боротьбу за здійснення запропонованих партіями альтернатив розвитку України.

Таким чином протягом вказаного періоду були проведені вибори у Раду робочих депутатів, де більшість складали меншовиків та есерів. Від більшовиків було обрано робітників з великих підприємств Херсону: заводу Гуревича та верфей Вадона відіслали у Раду більшовицьких депутатів своїх представників: І. Ф. Сорокіна, Дорфмана, Чайку, Романова, Смолянського (увійшли до складу виконкому). Головою виконкому обрано І. Ф. Сорокіна. З’явилась Рада солдатських депутатів, головою якої було обрано прапорщика О. І. Клименка, есера, його заступником — співчуваючого більшовикам С. Д. Кіріченка, а також С. Каждана. В березні 1917 року в місті сформувалась об'єднана соціал-демократична організація, до якої крім більшовиків, входили меншовики та есери.

Продовжили роботу місцеві органи влади, утворені та обрані до 1917 р.: міська Дума, губернська та повітова земські управи. Центральна рада України мала свій представницький орган Херсонську губерніяльну раду.

Таким чином, історична доля українського народу вирішувалася в революції в гострій боротьбі за маси різних політичних сил, кожна з яких пропонувала свою альтернативу розвитку України, що викликало розкол українського народу в 1917р., розпалило полум’я громадянської війни. Цей гіркий урок історії не можна забувати, об'єднуючи нині зусилля всього українського народу на розбудову і зміцнення суверенної української держави.

Список використаних джерел.

1. Грушевський М. Новий період історії України за роки від 1914 до 1919/ Михайло Грушевський. — К.:Либідь, 1992. 42 с.

2. Аврех А. Крушение царизма и миф о реформистской альтернативе // Коммунист. — 1987. — № 2. — С.62.

3. Рабинович А. Большевики приходят к власти./А. Рабинович — М.:Прогресс, 1989. — 413 с.

4. Радченко Л. О. Сучасна історіографія національно-демократичної революції в Україні 1917; 1920 років.-Х., 1996.-120 с.

5. Васильев А. Гражданская война: нацинальный вопрос и сепаратистские тенденции // Революция и гражданская война 1917;1920 годов: новое осмысление, Материалы.-Симферополь, 1995. -С.17−18.

6. Дорошенко Д. И. Война и революция на Украине // Революция на Украине по мемуарам белых. -М.-Л. :Госиздат, 1930.-С.85.

7. Минц И. М. История Великого Октября.- Том 2.-М, :Наука, І968.-С.1120−1122.

8. Лупейко О. Гомоніла Україна // Вечірній Київ.-1991.-4 грудня.

9. Реєнт О.П. Більшовизм і українська революція 1917;1920 pp. Спроба визначення характеру і динаміки і соціальних процесів.- К., 1994.-39 с.

10. Грушевський М. Хто такі українці, чого вони хочуть // Великий українець. Матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського.-К.:Веселка, 1992.-С.75.

11. Андрусишин Б. У пошуках соціальної рівноваги. Нарис історії робітничої політики українських урядів революції та визвольних змагань 1917;1920 рр./ Б. АндрусишинК., 1995.-С.З.

12. Винниченко В. Щоденник // КШВ.-1990. № 9.-С.119.

13. Победа Советской власти на Херсонщине. Сб. документов и материалов.- С. З;

14. Сусоров В. Д. «Революційні події та визвольна боротьба трудящих Херсонщини у 1917;1920 роках». / В. Д. Сусоров — Херсон: Айлант, 2008. — С 3;

15. Державний архів Херсонської області (далі ДАХО).-Ф.3562.-Оп.6.-Спр.2. Арк.6;

16. Рубач М. А. «Очерки по истории революционного преобразования аграрних отношений на Украине». / М. А Рубач — Киев, 1956. -C.ll.

17. «Пролетарская революція». — № 2(49). — 1926.-С. 13;

18. «Наддніпрянськаправда». — № 42,16 квітня 1949 р.

19. «Наддніпрянськаправда» № 124,21 квітня 1987 р.

20. Збірник наукових праць. Південний архів. Історичні науки.-Вип.12.-Херсон:Видавництво ХНТУ, 2003. 260с.

21. Макієнко О. В. І. Кедровський про Херсон 1917 року/ О. Макієнко//Збірник наукових праць. Південний архів. Історичні науки.- Вип.12. -Херсон:Видавництво ХНТУ, 2003.-88−93С.

22. Історія України «Комплексний довідник». — Харків:Весна, 2010. — С. 115;

23. Історія Української PCP — Т.5 — С. 213.

24. Коротецкий А. Летопись Херсонщини / Александр Коротецкий.- Х., 2003,-282с.

25. Газета «Рабочийпуть». — № 5. — 21 вересня 1917р.

26. Известия Херсонского Совета робочих депутатов". — № 14. — 26 квітня 1917 р.

27. Газета «Солдат и рабочий». — № 2. — 17 травня 1917 р.