Україна на міжнародній арені

Друга половина 50-х рр. стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників від культури думку сприяла духовному розкріпаченню митців. В Україні були широко відомі твори О. Твардовського, В. Дудінцева, А. Вознесенського, Б. Окуджави, інших відомих російських письменників, творчість яких сприяла пробудженню критичної думки у суспільстві, пошукам правди життя, осмисленню буття. Саме у цей час починається «новітнє українське» відродження. У літературу і мистецтво приходить блискуче, талановите покоління «шістдесятників». «Шістдесятництво» — прояв політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режиму. Найактивніше і найширше у цьому русі брала участь творча інтелігенція, зокрема письменники, певною мірою художники, вчителі тощо. Вони виступали проти русифікації, ущемлення демократії, прав людини, нерівності в становищі республік, жорстокості суворо централізованої тоталітарної системи, недотримання існуючої Конституції, за свободу в питаннях художньої творчості. Це в кінцевому рахунку був опозиційний рух проти існуючої державної влади та характеру її діяльності.

«Відлига» в українській літературі почалася влітку 1955 р., коли московська «Літературна газета» опублікувала статтю Олександра Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», у якій кінодраматург закликав «розширювати творчі межі соціалістичного реалізму». Цей виступ знайшов жвавий відгук серед письменників.

«Іван Світличний виводив соцреалізм на загальнолюдський простір і демонтував теорію партійної літератури. Іван Драч приніс перші вірші незвичайні і незрозумілі так, наче його не вчили, про що і як треба писати… Василь Симоненко заговорив з Україною в тоні надзвичайної щирості й відвертості. Микола Вінграновський тривожно заговорив про свій народ, і метафори його звучали апокаліптично. Ліна Костенко зрідка виступала з віршами, але то були вірші такого звучання, наче вся радянська поезія для неї неістотна… Валерій Шевчук писав блискучі психологічні новели «ні про що».

Центром українського «шістдесятництва» став заснований в 1959 р. київський клуб творчої молоді «Сучасник», ініціатором і натхненником створення якого був театральний режисер Лесь Танюк. Клуб здійснював значну просвітницьку роботу, проводив святкування ювілейних дат видатних українських діячів, сприяв організації виставок молодих. У 1962 р. аналогічний клуб «Пролісок» виник у Львові, надалі творчі осередки «шістдесятників» з’явилися в Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську, інших містах республіки.

У 60-х рр. ім'я письменника В. Некрасова тісно пов’язувалося з найбільш опозиційно-демократичним журналом «Новый мир», головним редактором якого був О.Твардовський. Тут було опубліковано його подорожні нотатки, роздуми про минуле й сучасне Києва. Роздуми В. Некрасова відрізнялися прямотою, правдивим висвітленням війни, відмовою від відкрито «чорного» зображення західного способу життя. Це й стало однією з причин нападок на письменника, що спонукало його у 1977 р. емігрувати.

Поступове згортання «хрущовської відлиги» на початку 60-х рр. знайшло відображення і в українській літературі. Після зустрічі Хрущова з представниками творчої інтелігенції у Москві наприкінці 1962 р., розціненої як «закручування гайок», посилюється наступ на нову літературу в Україні. Різкій критиці партійне керівництво піддало творчість І.Драча, М. Вінграновського, І.Світличного, С. Голованівського, С.Сверстюка.

Українськими композиторами в 50-ті роки було створено багато талановитих творів.

До них слід віднести написану в 1955 р. Третю симфонію композитора Б. Лятошинського, опери Г. Майбороди «Мілана» та Ю. Мейтуса «Украдене щастя».

У 1958 р. ЦК КПРС прийняв постанову, в якій визнав неправильною і однобокою оцінку опери К. Данькевича «Богдан Хмельницький». Однак і цього разу партійне керівництво не утрималося від менторського тону щодо митців, заявивши про неприпустимість відхилень у сфері музичного мистецтва від принципів соціалістичного реалізму.

Великої популярності серед населення набули твори композиторів П. Майбороди, А. Філіпенка, А. Штогаренка І.Шамо та інших майстрів.

Тривало переманювання видатних українських митців до Москви. О. П. Довженка забрали туди примусово. На той час ним було підготовлено сценарій кінофільму, «Антарктида», кіноповісті «Зачарована Десна» та «Поема про море». За останню у 1959 р. (посмертно) митця було удостоєно Ленінської премії.