Монополизация економіки. 
Антимонопольне регулювання економіки

Монополизация економіки. Антимонопольноерегулирование економіки.

Курсовая работа Выполнил студент групи № 981-УБУ-462 А. Ю. Шмаков Комитет Російської Федерації по рыболовству Дальневосточный технічний університет рибної в промисловості й хозяйства Кафедра економічних пріоритетів і соціально-політичних теорий Владивосток.

1998 г.

Монополия — (від моно… і грецьк. Poleo — продаю), прерогатива у сфері держави, організації, фірми.

Монополии — великі господарські об'єднання (картелі, синдикати, трести, концерни й дуже далі), перебувають у приватної власності (індивідуальної, груповий чи акціонерної) і здійснюють контроль над галузями, ринками й економіці на основі високого рівня концентрації виробництва й капіталу із єдиною метою встановлення монопольних цін, і вилучення монопольних прибутків. Панування в економіці є підставою того впливу, яке монополії надають попри всі сфери життя в країні.

Если звернути увагу до монополістичні освіти у промисловому виробництві, це окремі великі підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, що виробляють значну кількість продукції певного виду завдяки чому займають домінують над ринком, отримують унікальну можливість проводити процес ціноутворення, домагаючись найбільш вигідних собі цін, отримують вищі (монопольні) прибутку.

Следовательно, головною ознакою монопольного освіти (монополії) є заняття монопольного становища. Останнє окреслюється домінують підприємця, що дає можливість самостійно, чи разом із іншими підприємцями обмежувати конкуренцію над ринком певного товару.

Монопольное становище є бажаним кожному за підприємця чи підприємства, т. до. вона дозволяє уникнути низку труднощів і ризиків, що з конкуренцією: зайняти привілейовану позицію над ринком, концентруючи в руках певну господарську влада, проводити інших учасників ринку, нав’язувати їм умови. Можна вважати, що монополісти нав’язують своїм контрагенам, котрий іноді суспільству свої інтереси.

При аналізі монополії важливо враховувати неоднозначність сам термін, монополія''. Перш всього, не можна виводити суть цього явища з етимології слова, моно''- один,, поліо''- продаю. У реальної буденної дійсності практично неможливо було знайти ситуацію, коли над ринком діяла тільки єдина фірма — виробник товарів які мають субститов. Отже використання терміна монополія, а тим паче, чиста'' монополія завжди присутній певна частка умовності. Не випадково деякі економісти намагаються знайти заміну цьому терміну:, недосконалий конкурент'' (П. Самуэльсон),, ценоискатель'' (П. Хейне).

Формирование і зростання монополій історично нерозривно пов’язані переростанням капіталу вільної конкуренції в монополістичний капіталізм. У сфері господарських відносин капіталістичний зростання монополій призвів до посиленню їх диктату й панування. Укладена конкуренція і, чиста'' абсолютна монополія — це теоретичні абстракції, які висловлюють дві полярні ринкові ситуації, два логічних краю. ,…монополії є прямий протилежність вільної конкуренції…'' (У. І. Ленін, Повне зібрання творів'').

Монополии завдяки високого рівня зосередження економічних ресурсів створюють змогу прискорення технічного прогресу. Проте, ці можливості так реалізуються у випадках, коли така прискорення сприяє вилучення монопольно-высоких прибутків. Йозеф Шумпетер та інші економісти доводили, що потужні фірми, які мають значної владою, — це бажане явище в економіці, оскільки вони прискорюють технічні зміни, оскільки фірми які мають монопольної владою, можуть витрачати свої монопольні прибутку на дослідження, щоб захистити чи зміцнити свою монопольну влада. Займаючись дослідженнями, вони забезпечують вигоди як собі, і суспільству загалом. Але переконливих доказів те, що монополії грають особливо значної ролі в прискоренні технічного прогресу, немає, оскільки монополії можуть затримати розвиток технічного прогресу, коли він загрожує їхнього прибутку.

2. Історія виникнення та розвитку монополий

История монополій сягає давнину. Монополістичні тенденції у різних форми і в неоднаковою ступеня виявляються всіх етапах розвитку ринкових процесів і супроводжують їх. Та скільки їх новітня історія починається у останньої третини ХІХ століття (особливо під час кризи 1873 року). Взаємопов'язаність явищ — кризи і монополій — свідчить про жодну з причин монополізації, саме: спробу багатьох фірм знайти порятунок кризових потрясінь в монополістичній практиці. Невипадково монополії у тогочасній економічної літературі дістали назву «дітей кризи».

Однако, лише наприкінці ХІХ століття ринок хіба що за своє багатовікове історію розвитку зіштовхнувся зі складними проблемами. Виникла реальна загроза для функціонування конкуренції - цього необхідного атрибута ринку. Дорогою конкуренції виникли суттєві перешкоди для вигляді монополістичні утворень економіки.

История монополій тісно пов’язана з розвитком тих процесів, котрі з кожному з етапів прискорювали зростання монополізації господарства, надаючи їй нових форм. До найважливіших їх ставляться зростання акціонерної власності, нова роль банків та розвиток системи участі, монополістичні злиття, як засіб централізації капіталу, еволюція форм капіталістичних об'єд-нань і новітні форми об'єднань. Кожен з цих процесів має самостійного значення у розвитку сучасного капіталізму. І водночас кожен із новачків по-своєму прискорював розвиток монополізації господарства.

Существует два способу освіти монополій: у вигляді капіталізації прибутку мул шляхом зливань і поглинань. Останнім часом відзначається істотне переважання останнього способу.

Методы концентрації та централізації капіталу, застосовували ХІХ столітті, не забезпечували достатнього зосередження капіталу ефективного виробництва. Концентрація виробництва, створення нових найбільших заводів і фабрик вимагали різкого розширення рамок капіталістичної власності. Способи такого швидкого розширення розмірів капіталістичної власності, що під єдиним контролем, існував давно, але тільки під впливом швидкого зростання продуктивних сил вони мали стала вельми поширеною і вирішальна значення. Це першу чергу, акціонерна форма організації капіталістичних компаній.

Важнейшая сторона розвитку монополій пов’язані з нової роллю банків та інших інститутів з так званої системою участі. Зростання концентрації виробництва та капіталу постійно посилював необхідність розширення ролі банків, примушуючи промислові компанії шукати з банками міцних зв’язків щоб одержати довгострокових позичок, відкриття кредиту на разі зміни економічної кон’юнктури. Банки з скромних посередників перетворилися на всесильних монополістів. Це означало формальне створення «загального розподілу коштів виробництва». Але за змістом цей розподіл приватне, тобто сообразованное з його інтересами монополістичного капіталу. Зрощення банківського і промислового капіталу спричинило створення фінансового капіталу і фінансової олігархії.

Важной формою створення галузевих і міжгалузевих монополістичні спілок стала система участі. Можливість його розвитку закладена й у акціонерної формі організації компаній належить власнику контрольного пакети акцій. Якщо власником контрольного пакети акцій є інша компанія, вона цим отримує можливість керувати своєї «дочірньою» компанією. Це і система участі, яка може мати багатоступінчастий характер, забезпечуючи компанії, яка перебуває нагорі піраміди, контроль над величезними капіталами.

Быстрый зростання величин капіталу забезпечувався також посиленням централізації, яка походила в формі злиттів незалежних компаній. Ця форма централізації капіталу широко використовувалася США. Перша велика хвиля монополістичні злиттів відбувалася у США 90-х років ХІХ століття й у роки ХХ століття. У результаті утворені найбільшими компаніями, що підпорядкували собі цілі галузі промисловості. У металургії - «Стандард ойл», в автомобільної - «Дженерал Моторс» тощо. п. Друга велика хвиля монополістичні злиттів відбулася у США економічної кризи 1929;33 р. р. Були утворені монополії в алюмінієвої промисловості, у виробництві скляній тари тощо. буд. У країни розвивалися якихось інших форм монополізації. Особливо характерним було утворення картелів і синдикатів. Картелі набули поширення і міжнародної арені, ніж формою міжнародної монополії. Капіталістичні об'єднання, засновані спочатку на системі участі, отримали назви трестів і концернів. У тому главі стояли держательские компанії, якими були фінансові інститути (банки, інвестиційні компанії).

Развитие концернів зумовлювалося процесами комбінування, необхідністю більш тісній кооперації різних виробництв, що потребувало більш централізованого контролю. Не випадково вже після Другої Першої світової 1939;45 р. р. багато американські монополії включили свої колишні дочірніми компаніями до відділень, тобто замінила систему участі безпосереднім централізованим контролем. Після Другої світової війни спостерігається процес створення нових форм монополістичні об'єднань, про конгломератів. У конгломератах, отримали розвиток переважно у США, об'єднані найрізноманітніші види виробництв, які мають між собою жодної промислової зв’язку й які пов’язані також єдиним сировиною, єдиними умовами збуту. Створення конгломератів — результат посилення з середини ХХ століття концентрації наукових досліджень про, управління. У конгломератах створюються умови для переливу капіталу з галузі в іншу, минаючи традиційний ринок капіталу.

Важной характеристикою монополій другої половини ХХ століття був частиною їхнього вихід міжнародний арену у сфері торгівлі, а й у виробництві, організованому як філій і дочірні підприємства там, т. е. перетворення національних монополій в транснаціональні корпорації (ТНК). Економічна та фінансова міць ТНК різко зростає: у середині 80-х років у сукупному валовому продукті розвинених країн своєї частка досягла 1/3, у світовій експорті -40% й у обміні технологією — 80%. Деякі ТНК за величиною річного обороту перевищують ВВП невеликих держав, а, по роллю у світовій економіці навіть перевершують їх.

Развитие всіх видів монополістичною концентрації неухильно веде до того що, що це велика частина національного прибутку і національного багатства країн зосереджується в руках жменьки найбільших монополій. Про це свідчить статистичні даних про частці капітальних активів у найбільших 200 корпорацій обробній промисловості США у сумі активів обробній промисловості 48,3% в 1948 року і 60,1% в 1969 року. У Великобританії частка капітальних активів, що у руках 100 найбільших фірм обробній промисловості, торгівлі і рівнем послуг зросла з 44% в 1953 року до 62% загального обсягу активів в 1963 року.

3. Історія виникнення та розвитку монополій у Росії.

Монополии з’явилися у Росії, та їх розвиток була своєрідною. Перші монополії утворилися в 80-ті роки 19 століття (Союз рейкових фабрикантів та інших.). Своєрідність розвитку полягала у безпосередньому втручанні державних органів створення умов та діяльність монополій в галузях, забезпечували потреби державного господарства, чи мали особливе значення у його системі (металургія, транспорт, машинобудування, нафтова і цукровий промисловість). Це спричинило раннього виникненню государственно-монополистических тенденцій. У 80−90 роках діяло щонайменше 50 різних спілок і угод в промисловості й на водному транспорті. Монополістична концентрація відбувалася й у банківській справі. Ускоряющее вплив на процес монополізації надав іноземний капітал. На початок 20 століття роль монополій в економіці була велика. Вирішальне вплив з їхньої розвиток надав економічну кризу 1900;03 р. р. Монополії поступово охоплювали найважливіші галузі в промисловості й найчастіше утворювалися як картелів і синдикатів, де монополізований збут за збереження їх учасниками виробничу краще й фінансову самостійність. Виникали та його об'єднання трестовского типу (Товариство «Бр. Нобель», ниточный трест та інших.). Відсутність законодавчих і адміністративних норм, регулюючих порядок оформлення й зовнішньоекономічної діяльності монополій, уможливлювала використання проти них державою законодавства формально що забороняв діяльність монополій. Це спричинило поширенню офіційно не реєстрованих монополій, частина яких, проте, діяла з дозволу і за прямий підтримці уряду («Продпаравоз», военнопромышленные монополії). Нелегальне становище створювало незручності (обмеження комерційних і юридичної діяльності) і тому вони прагнули до правової легалізації, використовуючи дозволені форми промислових об'єднань. Багато великі синдикати — «Продамет», «Продуголь», «Продвагон», «Покрівля», «Мідь», «Дріт», ЗРОСТАННЯ та інших. — формою були акціонерними підприємствами, справжні цілі й діяльність яких визначалися особливими негласними контрагентскими договорами. Нерідко одні й самі підприємства брали участь одночасно у кількох угодах. У період промислового підйому (1910;14г. р.) відбувався подальше зростання монополій. Кількість торгових оборотів і промислових картелів і синдикатів становило 150−200. Кілька десятків їх було в транспорті. У банківські монополії перетворилися багато найбільші банки, проникнення що у промисловість, поруч із процесами концентрації і комбінування виробництва, сприяло зміцненню й розвитку трестів, концернів тощо. п. (Російська нафтова генеральна корпорація, «Трикутник», «Коломна-Сормово», «Россуд-Новаль», военнопромышленная група Русско-Азиатского банку та інших.). Рівень концентрації збуту і виробництва монополій було дуже нерівномірний. У одних галузях народного господарства (металургія, транспорт, машинобудування, нафтоі вуглевидобуток, цукрове виробництво) монополії концентрували основну частина виробництва та збуту і майже безроздільно панували над ринком, в інших (металообробки, легкий і харчова промисловість) — рівень монополізації був невисокий.

В роки першої Першої світової 1914;18 р. р. припинилася діяльність низки локальних монополій, але загалом війна збільшила число монополій та його міць. Виникли найбільші концерни Второва, Путилова-Стахеева, Батолина, бр. Рябушинських. Особливо розвивалися монополії пов’язані із військовим виробництвом. Російський монополістичний капіталізм існував з урахуванням зрощування монополій з державними органами (металургійний комбінат, Джутовий синдикат та інших.), соціальній та формі «примусових об'єднань» з ініціативи при участь уряду (організації Ванкова, Ипатьева, Київська організація виробництва колючого дроту та інших.). Монополії ліквідовано в результаті Жовтневої Революції ході націоналізації в промисловості й банків. Радянське держава частково використало облікові і розподільні органи монополій під час створення органів управління народним господарством. При переході Росії до ринків знову виникли монополії і проблеми пов’язані із нею.

4. Міжнародні монополії.

Особый вид монополій — міжнародні монополії. Економічною підвалиною виникнення і розвитку міжнародних монополій є високий рівень усуспільнення капіталістичного виробництва та інтернаціоналізація господарському житті. Є дві різновиду міжнародних монополій. Перша — транснаціональні монополії. Вони національні за капіталом і контролю, але международны по сфері своєї діяльності. Наприклад: американський нафтової концерн «Стандард ойл оф Нью-Джерсі», має підприємства більш ніж 40 країнах, активи там становлять 56% загальної їх суми, обсяг продажу 68%, прибутку 52%. Переважна більшість продуктивних потужностей та збутових організацій швейцарського харчового концерну «Нестле» розміщена інших країнах. Тільки 2−3% всього обороту посідає Швейцарію. Друга різновид — власне міжнародні монополії. Особливість міжнародних трестів і концернів — міжнародне розосередження акціонерного капіталу і багатонаціональний склад ядра тресту чи концерну. Наприклад: англо-голландский химико-пищевой концерн «Юнілевер», германо-бельгийский трест фотохімічних товарів «Агфа-Геверт». Їх кількість значно не велике, оскільки об'єднання капіталу різною національну приналежність пов’язане з великими труднощами: розбіжність у законодавстві країн, подвійне оподаткування, протидія будь-якого уряду та т. буд. Основні форми об'єднання: установа монополіями різних країн спільної компанії, у формі самостійно існуючого тресту чи концерну, придбання однієї монополією частки контрольного пакети акцій іноземної монополії, безпосереднє злиття активів фірм різних країн (злиття де-юре), об'єднання компаній різних національностей у вигляді «квазислияний». Останнє здійснюється шляхом обміну акціями між фірмами сохраняющими юридичну незалежність, або у вигляді взаємного призначення адміністраторів, або через колективне володіння акціями спільних компаній. Злиття подібного типу — найпоширеніша форма освіти міжнародних трестів і концернів. Вони допомагають по-різному національним фірмам, що об'єднує оперативну діяльність, як уникнути подвійного оподаткування, а й зберегти формальну самостійність, корпоративну структуру, індивідуальні особливості виробництва та збуту, власні торгові знаки, попереднє місце розташування штаб-квартир материнських компаній, і належність до національного законодавства своєї країни.

5. Види монополій.

Объективной основою монополізму є домінують господарюючого суб'єкту на ринку, що дозволяє йому суттєво впливати на конкуренцію, завищувати ціну й знижувати обсяги виробництва проти теоретично можливим рівнем, ускладнювати доступ ринку іншим господарюючих суб'єктів. У кінцевому результаті дає можливість монополісту перерозподіляти собі на користь платоспроможний попит, отримувати монопольно високий прибуток. Конкурентні ринки загалом працюють добре, що не можна сказати про ринках, у яких чи покупці, чи продавці можуть маніпулювати цінами. На ринку, де один продавець контролює пропозицію випускати продукцію буде малим, а ціни — високими. Монополія є крайню форму недосконалої конкуренції. Продавець має монопольної владою, коли може підвищувати ціну зважується на власну продукцію шляхом обмеження свою власну обсягу випуску. На монопольних ринках існує бар'єр входження, що робить неможливим проникнення ринку будь-якої нової продавця. Фірма, що має монопольної владою здійснює політику цінової дискримінації, тобто продає і той ж товар різних групах споживача різним цінами. Та цього фірма-монополіст повинна вміти надійно розділяти свій ринок, орієнтуючись на різну еластичність попиту у різних споживачів, вміло відокремлювати «дешевий» ринок від «дорогого».

Вид монополій залежить від ринкової структури та форми конкуренції.

Существуют різновиди монополій, які можна класифікувати втричі основних: природна, адміністративна ні економічна.

Естественная монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит даний товар у кращій ступеня задовольняється одна чи кілька фірмами. У його основі — особливості технологій виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива чи небажана. Прикладом можуть бути енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок тощо. буд. У цих галузях існує обмежена кількість, а то й єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне становище над ринком.

Административная монополія виникає внаслідок дій державні органи. З одним боку, це надання окремим фірмам виняткового права на виконання певного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, що вони об'єднуються і підлягають різним главкам, міністерствам, асоціаціям. Тут, зазвичай, групуються підприємства галузі. Вони виступають над ринком, одностайно господарський суб'єкт й між ними існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільш монополізованої в світі. Домінуючою була саме адміністративна монополія, передусім монополія всесильних міністерств та. Понад те, існувала абсолютна монополія держави щодо організацію та влитися управління економікою, що грунтувалася на пануючій державної власності на засоби виробництва.

Экономическая монополія є найпоширенішої. Її появу зумовлено економічними причинами, вона розвивається з урахуванням закономірностей господарського розвитку. Йдеться підприємців, які стали запорукою монопольне становище над ринком. До ньому ведуть двома способами. Перший залежить від успішний розвиток підприємства, безперервне збільшення його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (швидший) полягає в процесах централізації капіталів, цебто в добровільному об'єднанні чи поглинанні переможцями банкрутів. Тим чи шляхом або за допомогою обох, підприємство сягає таких масштабів, коли починає домінувати над ринком.

Что є причиною появи та розвитку монополістичні тенденцій? З питання в економічної літературі є дві погляду. За першим монополізм сприймається як випадковий, не властивий ринковому господарству. Що ж до інший погляду, то монополістичні освіти визначаються як закономірні. Одне з предпочитателей таких поглядів — англійський економіст А. Пигу. Він наполягає у тому, що «монополістична влада випадково». вона є логічною кінцівкою стратегії підприємств. Перефразувавши відомий вираз, можна сказати, що це дороги ведуть до монополії. Ще сформульований А. Смітом принцип за економічну вигоду змушує підприємства постійно шукати можливостей збільшення своїх прибутків. Однією їх, найбільш притягальної і найнадійнішою, є створення чи досягнення монопольного становища. Отже, можна дійти невтішного висновку, що монополістичні тенденції економіки випливають із закону максимізації прибутку.

Иной рушійною силою дій підприємців у цьому напрямі є закон концентрації виробництва й капіталу. Як відомо, чинність закону спостерігається на всі етапи розвитку ринкових відносин. Його рушієм є конкурентна боротьба. Щоб вижити у такому боротьбі, отримати значні прибутки, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, збільшувати масштаби виробництва. У цьому з маси середніх і підприємств відокремлюється трохи більше великих. Коли це відбувається, у найбільших підприємців виникає альтернатива: чи продовжувати між собою збиткову конкурентну боротьбу, чи дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. буд. Зазвичай, вони вибирають другого варіанта, який призводить до появи змови з-поміж них, що одна із основних ознак монополізації економіки. Отже, напрошується висновок, що підприємств-монополістів зумовлено прогресом продуктивних сил, реалізацією переваг великого над малим.

Современная теорія виділяє три типу монополий:

1) монополія окремого предприятия,.

2) монополія як соглашение,.

3) монополія, яка грунтується на диференціації продукту.

Достичь монопольного становища першим шляхом нелегко, про що свідчить сам собою факт винятковості цих утворень. Крім цього, був цей шлях до монополії вважатимуться «порядною», оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Более доступним і поширена шлях угоди кілька великих фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають над ринком «єдиним фронтом», коли зводиться нанівець конкурентна боротьба, колись всього цінова, покупець перебувають у безальтернативних умовах.

Различают п’ять основних форм монополістичні об'єднань. Монополії монополізують всі сфери громадського відтворення: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл і споживання. За підсумками монополізації сфери звернення виникли найпростіші форми монополістичні об'єднань — картелі і синдикати.

Картель — воно кількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність коштом виробництва та вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність, і домовляються про частці кожного у загальному обсягу виробництва, цінах, ринки збуту.

Синдикат — воно низки підприємств галузі промисловості, учасники якого зберігають вартість засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальної збутової конторою.

Более складні форми монополістичні об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і сферу безпосереднього виробництва. На основі з’являється така вища форма монополістичні об'єднань як трест.

Трест — воно низки підприємств одній або кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність коштом виробництва та вироблений продукт (виробнича й комерційну самостійність). Те є об'єднуються виробництво, збут, фінанси, управління, але в суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, що дають їм правом брати що у керуванні та присвоювати відповідну частку прибутку тресту.

Многоотраслевой концерн — воно десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність коштом виробництва та вироблений продукт, а головна фірма здійснює з інших учасниками об'єднання фінансовий контроль.

В 60-ті роки в навіть деяких країнах капіталу з’явилися б і почали розвиватися конгломерати, тобто монополістичні об'єднання, освічені шляхом поглинання прибутків різногалузевих підприємств, які мають технічного і виробничого єдності.

Опыт показує, що монополії, монополізувавши певну галузь захопили міцні і монопольні позиції, рано чи пізно втрачають динаміку розвитку та ефективності. Пояснюється це тим, що переваги великого виробництва не є абсолютними, вони приносять збільшення прибутковості лише до певних пір.

Вообще будь-яка монополія може існувати лише за недосконалої конкуренції. Ринок монополії передбачає, що це продукт роблять лише однієї фірмою (галузь складається з однієї фірми) і її має дуже високий контролю за цінами.

Более лояльний ринок олігополії, яка може підрозділятися на два типу: олігополія першого виду — це галузі із цілком однаковою продукцією та очі великою розміром підприємств. Олігополія другого виду — становище, коли кілька продавців, продають диференційовані товари. У разі існує частковий контроль за цінами. Ринок монополістичної конкуренції з диференціацією продукту передбачає, що покупець воліє товар певного виду: його приваблює саме цей сорт, якість, упаковка, торгову марку, обслуговування тощо. п. Ознаки такого ринку: безліч виробників, багато дійсних чи уявних відмінностей у продукції, дуже слабкий контроль за цінами.

6. Причини існування монополій.

Есть кілька причин існування монополій.

Первая причина: «природна монополія». Якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однієї фірмою обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або як фірмами, то кажуть, що овочівницька галузь є природною монополією. І причина цієї тут — від масштабу — що більше вироблено продукції, тим менше її вартість.

Вторая причина: одна-єдина фірма має контролю за деякими рідкісними та Ющенка надзвичайно важливими ресурсами або у вигляді сировини, або у вигляді знань, захищених патентом чи які у секреті. Приклад: алмазна монополія «Де Бірс» спирається на контроль над сировиною, фірма «Ксерокс» контролювала процес виготовлення копій, званий ксерографией, вона мала знаннями вобласті технологій, часом захищених патентами.

Третья причина: державне обмеження. Монополії існують, оскільки вони купують чи їм надається прерогатива продаж якогось блага. У деяких випадках держава залишає у себе декларація про монополію, у низці країн лише державні монополії можуть продавати тютюн.

7. Природні монополії.

7. 1. Поняття природною монополії.

Как відомо, найефективнішою організацією економіки, багатьма великими вченими Криму та політиками визнається конкурентний ринок. Проте через значної частини різнорідних соціально-економічних чинників досконала конкуренція не природно станом ринків. Понад те, функціонування низки галузей громадського виробництва на конкурсній основі неможливо або ефективно, тобто природною їм стає високий рівень монополізації. Класичними прикладами природних на федеральному рівні є передача електроенергії, нафти і є, залізничні перевезення, а також окремі підгалузі зв’язку, але в регіональному рівнях — комунальні послуги, включаючи теплопостачання, каналізацію, водопостачання тощо. буд. Слід помітити, що в багатьох країнах у останні роки сфера і цьогорічні масштаби державного регулювання істотно скоротилися як у з технологічними нововведеннями, і у результаті появи нових підходів до формуванню і регулювання відповідних ринків.

Естественная монополія в промисловому виробництві є випадок, коли суспільству загалом монополістична організація виробництва та реалізації продукції економічно більш краща, ніж створення які конкурують між собою підприємств. Основною причиною виникнення і збереження природних монополій у сфері виробничої діяльності є у ряді галузей винятково високою віддачі масштабу виробництва одним підприємством внаслідок певних технологічних особливостей.

Отличительная таких галузей — використання мережевих структур (трубопровідний транспорт, системи водопостачання, ліній електропередач, залізничні шляху й т. буд.). Така організація виробництва потребує великих капітальних вкладень, не доступних для малих і середніх інвесторів, передбачає значні постійні витрати. Тому необхідною умовою існування є можливість економії на масштабах, досягнення таких обсяги виробництва, при яких достатнє зниження питомих витрат на одиницю продукції. З іншого боку, активи втілені прокладених залізницях, телефонних лініях зв’язку, трубопроводах тощо. п. виключно специфічні, мають обмежені рамки застосовності не можуть бути легко переорієнтовані інші ринки. Це визначає ефективність зосередження випуску єдиний виробника.

В разі ринку електричної й теплової енергії це передбачає, що енергопостачання споживачів забезпечується за достатньою мірою надійності. У електроенергетиці висока віддачу від масштабів виробництва пов’язані з високої фондоємністю, рівнем концентрації потужностей та централізації управління технологічними процесами.

7. 2. Вплив природних монополій на реформируемую экономику Росії.

Россия не уникнула негативної дії отраслей-естественных монополій за умов ринку. У російської промисловості існують чотири тисячі підприємств -монополістів та його продукція становить 7% від загальної кількості. У тому числі природних монополій — 500.

С загальним скороченням виробництва, у Росії попит продукції і житлово-комунальні послуги галузей — природних монополій, крім галузей зв’язку, постійно знижувався. Ці галузі є надзвичайно капиталоемкими, значна частина їхніх витрат носить постійний характер. Через війну росла частка постійних витрат у ціні одиниці продукції. З іншого боку, досі суб'єкти природних монополій фінансували інвестиції значною мірою з допомогою внутрішніх джерел (інвестиційні і стабілізаційні фонди, формовані з допомогою собівартості і прибуток), що визначило надмірне навантаження тарифах.

Практически у всіх галузях зберігалося перехресне субсидування одних груп споживачів з допомогою інших. Низькі тарифи населенню та бюджетних організацій субсидировались з допомогою промислових і численних комерційних споживачів. Наприклад, на залізничному транспорті збитки по пасажирським перевезенням покриваються за рахунок вантажних тарифів.

В 1993 — 1996 рр. галузеві ціни російських природних монополій росли швидшими темпами, ніж у сусідніх галузях економіки. Вони стоїмо навіть поблизу рівню світових, а деяких випадках (наприклад, міжнародні телефонні тарифи) перевершили їх. Споживачі стали тиснути уряд до висування вимоги заморожування цін.

Быстрый і значне зростання цін електроенергетиці, газової промисловості, галузях зв’язку й на залізничному транспорті зумовив необхідність постановки питання про обгрунтованість витрат (Витрати зарплатню, соціальні виплати, інвестиційного розвитку) і відповідність якості запропонованих продукції і рівнем послуг рівню цін. В усіх життєвих галузях, містять естественно-монопольные сегменти, вести перевищувала середню з економіки і їхні робітники користувалися великими соціальними пільгами проти іншими галузями.

Учитывая основообразующую сутність цих галузей, очевидно, що зростання цін на вироблену ними продукцію з’явився наймогутнішим чинником макроекономічної інфляції, яка справедливо охарактеризована економістами як інфляція витрат.

Однако не можна однозначно стверджувати, що отрасли-естественные монополії упродовж свого початку ринку забезпечили собі процвітання з допомогою решти економіки. Слідство цінової дискримінації - катастрофічні неплатежі - найболючіше вдарило саме з власному джерелу.

По даним галузевих структур, входять до системи Мінпаливенерго, заборгованість дебіторів за розрахунками і платежах підприємствам електроенергетики становила до 1 серпня 1994 р 12,9 трлн. крб. і продовжував збільшуватись далі загалом на 36 млрд. крб. щодня, половина відпущеної енергії не оплачувалася вчасно. Мінекономіки подало уряду РФ проект рішення, що передбачає реалізацію укладеного раніше угоди між базовими галузями промисловості, енергетикою і транспортом про спільні дії щодо стабілізації цін, і тарифів і поліпшення розрахунків між підприємствами. Проект ні прийнято.

РАО «ЄЕС Росії» тоді гадало, що необхідно вивести на федеральний оптовий ринок електричної енергії і максимальну кількість джерел генерації в розрахунку те, що виробники електроенергії буде залучено в конкуренцію, як і обумовить пошук шляхів скорочення витрат виробництва та здешевлення енергії (зниження тарифів).

Этим розрахунках «романтиків ринку» з РАТ «ЄЕС Росії» не судилося збутися з тієї простої причини, що регіональні АО-энерго є монополістами, по крайнього заходу, по споживачів свого регіону та, отже, не відчувають потреби в конкуренції. Важливим кроком є і те, що конкурентний ринок може виникнути лише за наявності резервних потужностей. Їх рівень у Росії становить 3% (проти ~ 30% до й ФРН) та її недостатньо навіть компенсації сезонних і добових піків споживання. Останні покриваються за рахунок міжрегіональних перетоків, як і охороняє європейську частину Росії від масових відключень споживачів внаслідок критичного падіння частоти в енергосистемі.

К листопада 1995 р. неплатежі споживачів досягли 27 трлн. карбованців і вже 86% відпущеної електроенергії не оплачувалося своєчасно ["Фінансові новини" від 02. 11. 1995 р. ]. Зрозуміло, що найважливіша роль цьому механізмі накачування дебіторської заборгованості належала тарифну політику галузі. З іншого боку, висока ціна на електроенергію впливає вартість промислової продукції, чому страждають і самі енергетики. Наприкінці 1995 р. оплата за поставлену електроенергію вже в 70% здійснювалася у вигляді бартерних угод. Тепер товар дебіторів, отриманий як оплата електроенергії, сам слід було реалізувати через мережу торгових посередників.

К 1 серпня 1996 р. прострочена дебіторська заборгованість споживачів електроенергії становила 63,2 трлн. рублів, газу — 8,7 трлн. рублів, залізниць та нафтопровідного транспорту — 65,3 трлн. крб. [Держкомстат РФ], що сумарно перевищує 56% всіх неплатежів економіки Росії.

Вследствие жорсткішого регулюючого впливу уряду ціни природних монополій першому півріччі 1996 р. їх зростання було значно обмежений. Результати не забарилися: на початку літа було досягнуто різке скорочення інфляції.

Однако жорстке стримування підвищення тарифів, на думку галузевих фахівців, спричинило різке погіршення фінансового становища отраслей-естественных монополій. Причому у умовах закритості фінансової інформації та без проведення незалежного аудиту відповідних підприємств важко підтримати чи спростувати такий висновок. Так чи інакше, часом вже самі природні монополії потребують захисту від необгрунтованого тиску з боку певних політичних сил є, яке призводить до підриву фінансової стійкості цих життєво важливих для держави галузей.

8. Антимонопольна політика у Росії там.

8. 1. Система державного регулювання природних монополій у Росії. Проблема становлення.

Проблема необхідності державного регулювання природних монополій була усвідомлено владою тільки в 1994 р., коли зростання ціни вироблену ними продукцію вже надав значний вплив на підрив економіки. У цьому реформаторське крило уряду стало приділяти більшої уваги проблемам регулювання природних монополій й не так у зв’язку з необхідністю зупинити зростання цін у галузях чи забезпечити використання можливостей цінового механізму для макроекономічної політики, а першу чергу прагнучи обмежити коло регульованих цін.

Первый проект Закону «Про природні монополії» підготували співробітниками Російського центру приватизації за дорученням ГКАП РФ на початку 1994 р. Після цього проект допрацьовувався російськими, і зарубіжними експертами погоджувався з галузевими міністерствами і компаніями (Мінзв'язку, МШС, Мінтранс, мінатом, Миннац, РАТ «Газпром», РАТ «ЄЕС Росії» та інших.). Проти проекту виступили багато галузеві міністерства, проте ГКАП та Мінекономіки удалося подолати їх опір. Вже серпні уряд надіслало узгоджений з усіма зацікавленими міністерствами проект Закону на Держдуму.

Первое читання Закону на Держдумі (січень 1995 р.) не викликало тривалих дискусій. Основні проблеми виникали на парламентських слухання і на зустрічах в комітетах Держдуми, де представники галузей знову намагалися змінити зміст і навіть перешкодити затвердженню проекту. Обговорювалися численні питання: правомірність надання органам регулювання права контролювати інвестиційного розвитку компаній, про кордони регулювання — правомірності регулювання видів діяльності, які ставляться до природним монополіям, але пов’язані з регульованими видами діяльності, про можливість збереження функцій регулювання у галузевих міністерств тощо. буд.

В початку лютого до Держдуми надійшов лист Президента РФ, у якому пропонувалося призупинити розгляд проекту закону поряд із іншими утримувалося обвинувачення у невідповідність проекту програмі подальшої лібералізації економіки. Проте вже кінці лютого було опубліковано указ президента N220 «Про деяких заходи з державного регулювання природних монополій в Російської Федерації». У ньому уряду наказувалося в в місячний строк уявити пропозиції щодо створення Федеральної служби із регулювання природних монополій у паливно-енергетичному комплексі, Федеральної служби з регулювання природних монополій на транспорті, Федеральної служби по регулювання природних монополій у зв’язку. Практично одночасне поява листи Президента та його указу показує, наскільки потужним було лобіювання сил, які мали протилежними інтересами.

В квітні Держдума прийняла закон, і він відправили на підпис Президентові. У травні Президент, пославшись на наявність у ньому протиріч із чинним законодавством, наклав вето на Закон у редакції і повернувши його в Держдуму. У червні-липні працювала погоджувальна комісія Держдуми та президентського апарату. Після цього Держдума практично без обговорення прийняла закон у новій редакції і 17 серпня підписав Закон. Це уможливилося завдяки широкої літньої кампанії, яку розгорнули засоби інформації проти зловживань, що допускаються природними монополіями. Особливу увагу зверталося на фінансові показники газової промисловості, можливість поліпшити стан держбюджету результаті збільшення оподаткування РАТ «Газпром» і скасування привілеїв із формування позабюджетного фонду, й т. п.

По Закону «Про природні монополії», сфера регулювання включає транспортування нафти і нафтопродуктів по магістральним трубопроводах, транспортування газу трубопроводах, послуги з передачі електричної й теплової енергії, залізничні перевезення, послуги транспортних терміналів, портів і аеропортів, послуги загальнодоступною і поштового зв’язку.

Основными методами регулювання виступили: цінове регулювання, себто пряме визначення цін (тарифів) чи призначення їх граничного рівня, визначення споживачів для обов’язкового обслуговування і/або встановлення рівня їх забезпечення. Органам регулювання також ставиться за провину обов’язок контролювати різні види діяльності суб'єктів природних монополій, включаючи угоди по придбання прав власності, великі інвестиційні проекти, продаж і здачу у найм майна.

Зарубежные досвід регулювання показує, що у такого діяльності є максимальна незалежність регулюючих органів як з інших органів управління, і від регульованих ними суб'єктів господарювання, і навіть узгодженість інтересів і сучасних напрямів роботи регулюючих органів, що надасть можливість приймати політично непопулярні рішення.

В початковому проект Закону передбачалося, що відповідні органи регулювання будуть мати високим рівнем незалежності: члени їх правлінь, призначені на термін, було неможливо бути звільнені ні з яким причин, інакше як по рішенню суду, передбачався заборона суміщення посад членами правлінь, володіння акціями регульованих компаній, і т. п. Однак у остаточної редакції багато прогресивні становища, запозичені з багаторічної практики регулювання у країнах, були або пом’якшені, або вилучено, що ставить під сумнів можливість ухвалення рішень, в достатньої ступеня захищених тяжіння різних політичних сил є.

К 1995 р. була сформована лише одне система регулюючих органів, що діяла поза межами галузевих міністерств. Це Федеральна і регіональні енергетичні комісії, створені 1992 р. для регулювання тарифів на електроі теплоенергію. Контроль з інших природними монополіями здійснювався відповідними міністерствами (Мінекономіки, Мінпаливенерго, Міністерство шляхів, Мінзв'язку). Так, МШС одержало дозвіл щомісяця індексувати тарифи на перевезення з урахуванням зростання цін основні види продукції, споживані його підприємствами. Мінекономіки України та Мінфін щокварталу коректували тарифи з урахуванням фінансового становища галузі.

Тем щонайменше, навіть у електроенергетиці до 1995 р. були зафіксовано правові основи регулювання. Державний контролю над господарської діяльністю природних монополій було набагато ослаблений у зв’язку з перетворенням багатьох підприємств у акціонерні товариства, де почали домінувати галузеві інтереси. У цьому федеральне уряд, зберігши контрольні пакети акцій в руках, недостатньо активно включилося в механізм корпоративно-акционерного управління.

Упрощенные схеми державного регулювання природних монополій, засновані на индексировании тарифів (цін) і супроводжувані ретельної перевіркою обгрунтованості витрат та інвестиційної діяльності, дозволяли монополістам легко обходити обмеження, що з їхньої шляху квазиорганы регулювання (департамент цін Мінекономіки, Федеральна енергетична комісія). Найважливішими причинами такого становища були: відсутність необхідною законодавчою бази, невизначеність статусу регулюючих органів, їх залежність як від уряду та міністерств, і від регульованих суб'єктів, недолік фінансових засобів і кваліфікованих кадрів.

Многие справи, розпочаті територіальними управліннями ГКАП Росії з фактам порушень Закону РФ «Про конкуренції, та обмеження монополістичною діяльності на товарних ринках» в 1994;1995 рр., пов’язані з діями предприятий-естественных монополістів. Було виявлено численні випадки завищення тарифів, відмовитися від обслуговування окремих груп споживачів, включення до договори додаткових умов (участь у спорудженні виробничих об'єктів, передача житлових приміщень, надання матеріальних ресурсів).

К січня 1996 р. було прийнято три указу про створенні державних служб із регулювання природних монополій до ПЕК, зв’язку й транспорті. У березні-квітні були опубліковані постанови уряду з приводу створення регулюючих органів, в частковості, було визначено чисельність їх персоналу. Проте за кінець травня був призначено керівника лише однієї служби — Федеральною енергетичною комісії. Призначення цю посаду заступником міністра палива й енергетики є поступкою уряду з регульованими суб'єктами.

Как вже зазначалося, у першій половині 1996 р. в отраслях-естественных монополіях (електроенергетика, газова промисловість, нафтопровідний транспорт, залізничному транспорті, в галузі зв’язку) зростання цін дещо вповільнилося по порівнянню з попередніми роками реформи. Це значною мірою пояснюється популістською політикою перед виборами, що підтверджено загостренням проблеми неплатежів у зв’язку з прийняттям урядового постанови, який забороняє відключення споживачів енергоресурсів незалежності до середини травня 1996 р. З іншого боку, під тиском МВФ постановою уряду від 21 березня 1996 року були ліквідовані позабюджетні фонди в галузях ПЕК й від 1 квітня — стабілізаційний фонд РАТ «Газпром», цим «Газпром» позбавили основних податкових пільг.

Однако і після виборів було розпочато низку заходів для жорсткому обмеження підвищення цін природних монополій. Так Указом від 17 жовтня 1996 р. ціни на всі електроенергію, що відпускається з оптового ринку, було знижено на 10%, Постановою Уряди від 3 квітня 1997 р. зі складу собівартості виробництва енергії було вилучено цільові інвестиційні фонди.

Уже зараз видно, що формування органів регулювання буде лише тривалим, а й болючим. Міністерства США віддавати належні повноваження. Гостро стоїть проблема фінансування, досить складно залучити кваліфікованих співробітників, оскільки вести державних службовців значно нижчі від заробітної плати працівників аналогічного рівня регульованих компаніях. Чимало з подібних кращих галузевих фахівців, які б виконувати таку роботу, займають високооплачувані посади на організаціях, які мають піддаватися регулювання.

Поэтому на сьогодні найгостріше постають проблеми кадровому забезпеченню, розробки конкретних методів регулювання, поліпшення інформаційної бази, що дозволяє приймати обгрунтовані рішення.

Таким чином, у створення законодавчій і інституціональної основи регулювання природних монополій було здійснено деякі важливі соціальні й необхідні заходи, але чимало ще потрібно зробити все як щодо побудови ефективну систему регулювання, і з погляду реструктурування галузей, що дозволить сформувати більш компактну і керовану сферу регулювання.

8. 2. Антимонопольне законодавство там.

Во всіх промислово розвинених країнах у час здійснюється правове регулювання (зазвичай, у межах торгового права) процесу концентрації капіталу та стан конкуренції для пом’якшення економічних та соціальних наслідків монополістичній практики.

Разработка і прийняття антимонопольного законодавства — одне з важливих коштів такого державного регулювання економіки. У наш час головна особливість цього законодавства у тому, що його спрямоване на захист так званої олігополії як ринкового механізму. У цьому під олігополією розуміється така організація галузі (чи локального ринку), при якої обмежену кількість великих виробників випускають велику або переважну частину галузевої продукції і на таким чином вони можуть або здійснювати самостійну монопольну політику, або розпочинати монопольний змова щодо єдиної ринкової політики. Найважливіше риса олигополистического ринку — взаємодія конкурентних і монопольних сил.

Следует відзначити, що антимонопольне законодавство перестав бути перша спроба в розвитку регульованої конкуренції. Вперше регулювання конкурентних відносин виникла середині ХIХ століття рамках законодавства про припиненні недобросовісної конкуренції з, коли назріла потреба в правовому регулюванні методів і коштів ведення конкуренції про те, аби вберегти від дезорганізації товарно-грошові відносини.

Возвращаясь до генезису антимонопольного законодавства, слід зазначити, що історично склалося два типу антимонопольних законів. Перший передбачає формальне заборона монополії, другий будується на принципі контролю над монополістичними об'єднаннями та обмеження їх зловживань. Йдеться про антитрестовском законодавстві навіть європейської системі антимонопольного законодавства, що передбачає контролю над монополістичними об'єднаннями з метою недопущення їх зловживань своїм панівним становищем над ринком. У країнах європейської системи антимонопольного законодавства передбачена реєстрація певних видів угод з приводу створення монополій чи істотному обмеження конкуренції. При протиріччі зазначених угод публічним інтересам вони зізнаються державним органом, реєструючим такі угоди, вищим державним органом чи судами недійсними.

Американская система антимонопольного законодавства прийнято Аргентині та Польщі ряд інших країн. Європейська система крім країн Західної Європи чи діє у Австралії, Нової Зеландії, ПАР. Проміжне становище між двома системами займає законодавство ФРН, що тим, що антимонопольне законодавство цієї країни поруч із загальної нормою про заборону монополій передбачає дуже багато винятків із цього принципу.

Первый антитрестовский закон було ухвалено штаті Алабама в 1883 року. Потім, на протязі 1889−1890 років, аналогічне законодавство було винесено за іншими штатах США. Прийняття антитрестівського законодавства багатьма штатами сприяло розробку законів на федеральному рівні. Так було в 1890 р. з’являється так званий Закон Шермана, котра поклала початок антимонопольному законодавству США. Головною особливістю цього законодавства і є формальний заборона монополій, що дає йому, на відміну законодавства інших країнах, найжорсткіший характер. У 1914 р. у розвиток загальних положень Закону Шермана було прийнято Закон Клейтона і закон про федеральної торгової комісії. Ці три нормативних акти із наступними змінами і доповненнями стали кістяком антимонопольного законодавства США.

Основная особливість антитрестівського законодавства США залежить від принципі заборони монополій як, тобто визнання їх незаконними спочатку, в нас саме західноєвропейська антимонопольне законодавство будувалося на принципі регулювання монополістичній практики через усунення її негативних наслідків. Але невдовзі судова практика США знайшла інструмент, у вигляді якого жорсткого правила заборони будь-якої монополії знайшло пом’якшення. Таким інструментом стало зване «правило розумності», схвалене Верховним судом США в 1911 р. Верховного суду ухвалив, що Закон Шермана полягає в доктринах загального права про обмеження торгівлі, і що його треба тлумачити в користь заборони лише про тих обмежень, які можна класифікувати як «нерозумні» принципами загального права.

Кроме цього, американські суди згодом використовують й інші засоби регулювання конкуренції, у цілому відкрило них і можливість гнучкого підходи до регламентації монополістичною практики, та широке полі судового розсуду. Так було в американської правової літературі вказується, що негативні наслідки жорсткого правила незаконність монополій як можуть бути усунуті трьома способами: значно вужчим тлумаченням цього правила, встановленням винятків з нього і використанням як першим етапом на більш широкому аналізі монополістичної практики у межах застосування «правила розумності».

Однако сам режим антитрестівського регулювання раз у раз зазнає певні зміни (пом'якшення або жорсткість), пов’язані з різними чинниками, в частковості зі зміною економічної політики після приходу до повалення влади певної адміністрації, ослабленням чи посиленням державного втручання у справи приватного сектору. Переважної нині є оцінка монополізму і його антипода — конкуренції, виходячи з принципу ефективності економіки. Інакше кажучи, негативні наслідки монополізму у плані обмеження конкуренції можуть перекриватися економічної ефективністю монополізації тих чи інших ринків.

Ярким прикладом країни знайомилися з європейської системою патентного законодавства і є Великобританія. У цілому нині воно ліберальнішими американського антитрестівського законодавства, оскільки слід традиційної британської політиці свободи торгівлі, і мінімізації прямого державного втручання у господарську діяльність підприємців.

Становление сучасного антимонопольного законодавства надають у Великобританії пов’язані з прийняттям у 70-х нашого століття низки нормативних актів у галузі обмежувальних торгової практики і сумлінної торгівлі: закону про сумлінної торгівлі 1973 р., закону про обмежувальної торгової практиці 1975 р., законів суд по обмежувальної практиці 1976 і 1977 р. р., Закону про перепродажных цінах 1976 р. Результатом спроби вдосконалення правового регулювання процесів монополізації країни стали розробка і прийняття закону про конкуренції 1980 р. Однак у цілому надії, покладені цей Закон, зазнали краху, оскільки процедура контролю над антиконкурентной практикою не стала оперативнішої і побільшало аналізованих справ.

С прийняттям Закону від 19 липня 1977 р. намітилися глибокі зміни французькій антимонопольному законодавстві. Так було в відповідно до цього Законом були пожорсткішали санкції стосовно забороненим картелям та зловживанню домінуючим становищем над ринком. Вперше організували контролю над концентрацією виробництва. У 1986 р. Прийнято нове французьке антимонопольне законодавство, який істотно відрізняється від раніше котрий діяв. Суть може бути зрозуміти у зв’язку з державним втручанням в економічне життя країни (так звана політика «дирижизму»), зокрема державним регулюванням цін. Поворотним моментом у економічній політиці Франції став відмови від економічного втручання з державного боку, хоч з багатьма застереженнями. Відтепер боротьби з інфляцією, з’ясування умотивованості й регулювання цін потрапило під дію ринкового механізму.

Как вказувалося вище, антимонопольне законодавство ФРН займає проміжне становище між двома системами антимонопольного законодавства. Значним імпульсом у розвитку антимонопольного законодавства надають у ФРН викликало затвердження там вільної ринкової економіки післявоєнний час. У 1949 р. розробили два законопроекту: про забезпечення конкуренції шляхом значного підвищення ефективності і відомстві по монополіям. Праця у цьому напрямі була продовжено і завершилася прийняттям в 1957 р. Закону проти обмежень конкуренції, який між собою отримав скорочена назва Картельної закону, що ні зовсім точне відбиває його зміст, оскільки вона покликаний регламентувати обмеження конкуренції у формі картелів. У наступні роки в Картельна закон було внесено численні зміни. Нині Закон чи діє у редакції 1989 року. Набравши чинності 1 січня 1990 р., він тепер і було датується. Слід зазначити, що Картельна закон ФРН спочиває двома принципах: принципі заборони і принципі контролю та регулювання монополістичною діяльності. Як і США, він забороняє певну категорію угод, наприклад картельні договори і картельні постанови. Але ці заборони супроводжуються численними винятками, які у значною мірою нейтралізують принцип заборони монопольної практики. Так, якщо Закон Шермана оголошує незаконним висновок будь-якого договору, який би торгівлю, то Картельна закон ФРН визнає недійсним виконання картельних договорів чи постанов. З іншого боку, на відміну горизонтальних конкурентних обмежень, вертикальні обмеження формально вони не забороняються. Вони підлягають адміністративному контролю з метою запобігти антиконкурентной практики.

Опыт законодавства промислово розвинених країн свідчить про різноманітні джерелах правовим регулюванням припинення несумлінної конкуренції та монополістичної діяльності: окремо прийняті антимонопольні закони та закони про припиненні недобросовісної конкуренції з (Австрія, Іспанія, Канада, ФРН, Швейцарія), антимонопольні закони та загальні норми громадянського права в області припинення недобросовісної конкуренції з (Італія, Франція), антимонопольні чи антитрестовские закони та судові прецеденти у сфері припинення недобросовісної конкуренції з (Великобританія, США).

8. 3. Державний контролю над монополістичної діяльністю країни з розвиненою економікою.

Реализация положень антимонопольного законодавства зарубежем ввозяться адміністративному, судовому чи змішаному порядку. У разі рішення адміністративних органів можуть бути оскаржені до судів.

Наиболее складна ситуація державним контролювати монополістичною діяльністю усталилася у Великобританії. Особливості розвитку антимонопольного законодавства Великобританії увінчалися створенням двох систем контролю над монополіями. У першій їх, заснованої на законах про сумлінної торгівлі та конкуренцію, ключову роль грають Відомство по сумлінної торгівлі, Комісія зі монополіям, державного секретаря торгівлі, і промисловості. Друга система контролю, передбачена законодавством про обмежувальної торгової практиці, ключову роль відводить Суду по обмежувальної практиці. Відомство по сумлінної торгівлі зберігає різні інформацію про зловживаннях панівним становищем, інформує уряд про своє рішеннях й у разі потреби збуджує такі виробництва: передає справи про монопольної ситуації у будь-якої галузі Комісію з монополіям, здійснює за гаданими злиттями підприємств, передає справи про картельних договорах до суду з обмежувальної практиці, збуджує справи з приводу встановлення й підтримки перепродажных цін. Слід зазначити, діяльність Відомства у визначенні конкурентної політики носить консультативний характер.

Основная завдання комісії з монополіям і злиття у проведенні розслідування і складання доповідей з приводу наявності (чи можливість виникнення) монопольної ситуації або здійснення злиття підприємств. Що стосується, якщо Комісія зі монополіям дійшов висновку щодо порушення публічних інтересів, державного секретаря має великі повноваження у застосуванню різних заходів на правопорушника: винесення постанов про яке припинення дії договору, про заборонах поставках товарів, що пов’язують угод, дискримінації, про заборону чи обмеження злиттів, про розмежування підприємств, шляхом продажу будь-яких їх частин чи якимось іншим чином).

Роль державного секретаря торгівлі, і промисловості Великобританії на справі регламентації монополій та стан конкуренції дуже значна. Оскільки укладення доповідях комісії з монополіям мають рекомендаційний характер, то остаточне вирішення питань з монопольним ситуацій чи антиконкурентной практиці здійснюється державним секретарем чи іншими міністрами. З іншого боку, державного секретаря наділений повноваженнями з надання винятків з дії законодавства про обмежувальної торгової практиці на підставі господарської неважливості відповідних картельних договорів.

В США головну роботу з державному контролю за монополістичної діяльністю проводить антитрестовский відділ Мін'юсту, який наділений повноваженнями порушувати судових справ проти осіб, що порушують антитрестівське законодавство. Крім Мін'юсту проведення державного контроль над дотриманням антитрестівського законодавства здійснює Федеральна торгова комісія. Разом про те треба сказати, основна навантаження у проведенні цих заходів вихоплює федеральні суди й, під час першого чергу, на Верховного суду США, який оцінює законність чи недійсність тих чи інших обмежувальних умов у договорах чи методах господарську діяльність.

В ФРН державним регулюванням ринкових відносин, що призводить до пом’якшенню негативних наслідків надмірної монополізації, займаються звані органи з справам картелів. До цих органам ставляться Федеральне відомство по справам картелів, федеральний міністр економіки та найвищих органів земель. До них примикає Комісія зі монополіям, створена надання висновків про концентрації підприємств у ФРН. Діяльність промислових і фахових асоціацій зі складання на свої галузей правил конкуренції можна вважати як саморегуляції конкурентних відносин приватним бізнесом. Органи по справам картелів можуть здійснювати відношенні підприємств, картелів, промислових чи професійних асоціацій адміністративне виробництво, провадження з стягненню адміністративних штрафів чи здійснювати розслідування. У результаті адміністративного діловодства, зокрема, вирішуються питання дозволу або заборони картельних договорів, визнання договорів злиття підприємств недійсними, заборони незаконного поведінки домінуючих над ринком підприємств.

Во Франції контролю над монополістичною діяльністю покладено на Раду з питань конкуренції, Міністерство економіки та суди загальної юрисдикції. Раду з питань конкуренції вважається незалежним адміністративним органом, щодо рішень якого міністр економіки неспроможна накладати «вето». Він виконує консультативні функції замовлення різних державних установ і закупівельних організацій, а окремих випадках сам накладає відповідні санкції. Важливою складовою частиною контролю над монополістичній практикою мови у Франції є перевірка економічної концентрації над ринком. З ініціативи міністра економіки радою з питань конкуренції то, можливо перевірений будь-який проект концентрацію чи будь-яка концентрація підприємств, здатна зашкодити конкуренції, зокрема створення чи посилення домінуючого становища над ринком.

Заключение

.

Изучив запропоновану тему, треба сказати, що його негативною стороною монополізації економіки є надлишкова влада фирм-монополистов. Ринкова влада залежить від здібності впливати на ціну товару. Завдання антимонопольної політики у цьому, щоб завадити фірмам отримати необмежену ринкову влада, розширити можливості конкуренції, та перевести її в нецінову.

В Росії на цьому етапі проблема монополізації перестає бути суто економічної, і всі більшає політичної. Проте, загальновідомо, що з економіки, колись всього, повинно бути політичної приналежності. І тоді держава робить у обсязі зможе замінити десятиліттями складаються монополії вільним і соморганизующимся ринком.

Окончательная мета у тому, щоб у ринку залишилися лише ті підприємства, які забезпечать вищу якість товару, относителньо нижчі і швидку змінюваність асортименту.

Список літератури.

Курс економічної теорії. Навчальний посібник. Кіров, 1993 рік.

С. Фішер., Р. Дорнбуш, Р. Шмалензи. Економіка. М., 1993 год Дж. Вільсон, У. Цапелик. «Природні монополії Росії» //Питання економіки 1995 рік № 11.

В. Миронов, А. Зимогляд, А. Яковлєв «Російський монополізм і масова приватизація"// Економіст 1995 рік № 6.

«Обуздаем чи монополії"// Російська газета 1994 року 9 липня.

В. Єршов «Про користь неконкретности антимонопольного законодавства» // Незалежна газета 1994 рік 1 лютого.

Государственно-монополистическая політика у сфері науку й техніки. М., 1989 рік.

Большая радянська енциклопедія.

Краткий економічний словник.

См. Мозолин У., Кулагин М. «Граждонское й торгове право капіталістичних країн», М., 1980 р. ,.

См. Нікітін З., Глазова Є. «Держава і проблему монополії».

«МЭ і МО», 1994 р., № 7,.