Походження латинського алфавіту

Латинський алфавіт спочатку був передставлений як різновид багаточисленних алфавітів, який виник врезультаті засвоєння фінікійського алфавіту греками та іншими народами Середземномор’я. Для латинської писемності використовувався один з етруських алфавітів, наближений до західногрецького письма, який деякими своїми особливостями відрізнявся від східногрецького іонічного алфавіту. Для більшості букв, які збереглись в цих алфавітах, написання майже не змінилось, навідміну від їх вимови.

Найважливіше значення при створенні фінікійських букв мало схематичне зображення предметів, назва яких починалась зі звука, який віповідав даній букві. Таким чином пояснюються назви фінікійських букв, які греками збереглись мойже без змін.

Один з найдавніших алфавітів, латинський, з плином часу продовжував змінюваться і в класичну епоху набув того вигляду, який зберігається й до тепер. Єдині суттєві змінами, введені в латинський алфавіт у більш пізній період (XVI), полягають в тому, що для букв V та I, кожна з яких означала і голосний, і приголосний звуки, було прийнято по два графічних варіанти — U (українське у) і V (українське в), I (українське і) та J (українське й) — розрізнення відповідних звуків на письмі. У сучасній латинській графіці віддають перевагу вживання тільки I, але, все ж таки, зберігають розрізнення U та V: пишуть unus, volo;але ire, iuvenis. Сучасний латинський алфавіт складається з 23 букв.