Николай Некрасов і Афанасій Фет

Николай Некрасов і Афанасій Фет

Николай Некрасов і Афанасій Фет… Щось далеке й ближче… «Між іменами Некрасова і Фета той самий контраст, як між білим і чорним…» Чому?

Надо сказати у тому, що М. А. Некрасов — демократ, а А. А. Фет — реакціонер… Ні, мабуть, це надто банально і ж добре відомо. Чому ми, кажучи це, найчастіше забуваємо сказати складність доль обох поетів? Зараз мені, навпаки, здається, що дві людини, кожен із яких багато страждав у житті, обов’язково мали бути зацікавленими у чомусь схожі. І водночас за які ж різні ці поети!

Не побоюся навіть висловити, можливо, крамольну думку, що ці дві названих мною поета — самі суперечливі із усіх російських поетів. А. Фет — це «орловський, курський і воронезький поміщик» разом із тим: «Хто неспроможна кинутися з сьомого поверху догори дригом із незмінною вірою у те, що він ширятиме повітрям, той не лірик…» М. А. Некрасов — поет скорботи й смутку народної й до того ж що час цей постійний відвідувач, завсідник англійського клубу, відчайдушний гравець… Маємо ми право дорікнути? Ми — точно як і вгрузлі в бруд обмані і повсякденних дрібниці. Хто дозволив нам засуджувати поетів, які живуть віршами? Ні, вони єдині, А. Фет і М. Некрасов, оскільки вміли відкинути зовнішнє — люди, яким по-справжньому просвітлено і легко жилося лише хвилини поетичного прозріння.

Музыка… При чому тут вона, скажете ви? Відчиняю список романсів на вірші Панаса Фета. «Я тобі щось скажу…», «Сяяла ніч. Місяцем був практично повний сад…», «Якось на зорі ти її не буди…». Музика неспроможна обдурити! Як швидко забуті вірші, які згадуються кожній статті про Фете-реакционере, саме тобі й маєш основі яких ми любимо робити глибокодумні висновки! Можливо, щоправда те, що ми повинні брати до уваги все написані поетом вірші? Але як можна, закривши очі на істинні перлини, віддаватися анализированию випадків! І все-таки музика… Як точно вона вловила відмінність між віршами А. Фета і М. Некрасова, всотала її й выточила кожну грань! Романси на вірші А. Фета витончені, лиричны, хороші для камерного залу, тонкими пальцями, котрі бігають по клавішах фортепіано. Романси М. Некрасова навіть романсами назвати не можна. Широкі, як степ, тужливі, як важка селянська частка, і розгульні, як грубуватий і п’яний сільський свято… «Що так жадібно дивися дорогу…», «Ой, сповнена, сповнена моя коробушка…» «Коробушка» — як незвичайно ласкаво, суто по-некрасовски. Але чому йде мова «по-некрасовски»? Хіба некрасовскими слід називати мені рядки типу «Замовкни, муза помсти та печалі»? Так, він революционер-демократ. Та хіба весь М. Некрасов у тому ось м’якому «коробушка»? Селянська революція, Некрасов та її товариші, «Кому на Русі жити добре», «Сільська ярмонка»… І знову — «коробушка».

Как різна лексика М. Некрасова й О. Фета! Зітхання, роси, павутиння, туман і коровушка, хропіння мужиків, каша. Дивно, наскільки точно щодо окремих ми можемо визначити, хто з цих двох авторів належить ту чи іншу вірш. Як по-різному треба читати їх вірші! А. Фета — сумно, схвильовано. Так плаче віолончель. М. Некрасова — широко, розмірено й сумно. Сумно! Ось розгадка їх близькості! Сумно! І Некрасов і Фет любили, любили пристрасно. Один — селянина, Русь. Інший — красу, ідеал. Ось вони так близькі друг одного і далекими. «Я Фамусов, і це пишаюся цим!» — ось у чому їх відмінність. «Я люблю!» — верб цьому їхні подібність.

Сходство і відмінність тим? Ні, звісно. Схожість і відмінність самого вірша. А. Фет прекрасний, М. Некрасов — невродливим.

С якою негою желанья.

Одной зірки шукав вночі,.

Как я любив її мерцанье,.

Ее діамантові промені.

Да, у А. Фета немає змісту. Про те змісту, яку ми звикли шукати віршем. Лише прекрасні картини стають поперед очі. Зате, як змістовний М. Некрасов! А втім, — знову! Хіба створює мальовничі полотна, картини хоча б Некрасов? Але що вони різні. А. Фет замкнулося в собі, піднявшись над землею. Зірки, зірки, зірки… М. Некрасов, навпаки, опускається до підвалів:

В одному з провулків далеких.

Среди друзів своїх сумних.

Поэт у підвалі помирав.

И перед смертю їм сказав…

Да, у А. Фета, чиї вірші пронизані зірками та сповнені троянд, може бути таких слів. «Світ врятує краса»… Так, напевно, думав Фет. Некрасов так і не думав. Як по-різному, має бути, розуміли вони слово «світ». Світ Фета — це власне «я», любов, соловей і троянда. Світ Некрасова — соціальні конфлікти, протиріччя, несправедливості. «Як можна писати про солов'ї і розі, коли навколо все зайняті насущними проблемами суспільства» — так лаяли А. Фета прогресивні люди того часу. Та чи можемо ми засуджувати Фета за нелюбов до прогресу, до руху, що протягом багато років віддаляло від цього його головної мети, то, можливо, трохи смішну нам, але насправді конкретну і значиму мета, ім'я якої — дворянство і багатство?

Н. Некрасов суперечливий у своїй ліричному «я». Він виводить на поезію людини її непоэтическом стані. Поет Некрасова, як і будь-яка людина, перебуває «під ярмом» «дріб'язкових життєвих турбот». Любов до людини, страждає від насильства, зневіру та страждання — ось лірика М. Некрасова:

Мой вірш сумовитий, як ремство на нещастя,.

Как плескіт хвилі в осіннє негода.

На північному пустельному березі…

Стоп! Але так відірваний від епохи А. Фет? П'єр Безухов, Іван Карамазов… і низкою:

Нет, ти могутній і мені незбагненний.

Тем, що сам, безсилий і миттєвий,.

Ношу у грудях, як цей серафим,.

Огонь, сильніше і яскравіше всієї всесвіту.

Меж тим який у мене — видобуток суєти,.

Игралище її мінливості, —.

Во він вічний, всюдисущий, як ти,.

Ни часу не знає, ні простору!

Могучий ліричний герой А. Фета відмовляється схилитися перед діяннями посланого Богом серафима. Космос дорівнює волі! Ось воно — «лірична зухвалість, властивість великих поетів» і воістину — дитя епохи!

А хіба так непоэтичен М. Некрасов? Ми дуже любимо цитувати:

Нет в тобі поезії вільної,.

Мой суворий незграбний вірш!

Почему ж ми забуваємо такі рядки:

Нет в тобі що робить мистецтва,.

Но кипить в тобі жива кров…

Какому лютому мови повірив М. Некрасов, коли писав ці рядки? Адже тоді як вірші «кипить жива кров», і є «творить мистецтво»! Так, М. Некрасов створив віршовані фейлетони, вірші на злободенність, влучні сатири. Та хіба прекрасні твори становлять основу лірики М. Некрасова:

Ночь, встигли ми всім насолодитися.

Что ж нам робити? Не хочеться спати.

Мы тепер б готові молитися,.

Но не знаємо, чого побажати.

Пожелаем тому добраніч,.

Кто усе витримає в ім'я Христа,.

Чьи не плачуть суворі очі,.

Чьи не нарікають німі вуста…

И знову музика. Як усе ж разюче музичні ці дві поета! І як пристрасно любили вони самі музику. Один — пісні ямщика та п’яної ночі, з усією поліфонією стогону, інший — циганську пристрасть з надривом. Та не музика об'єднує цих ліриків.

Над темним лісом, над селом,.

Над полем, де табун пасеться.

И пісня сумна співається.

Перед паруючим вогнищем…

Сегодня все навколо заснуло.

Как серпанком твердь затягло,.

И у напівтемряві затонуло.

Воды грайливе скло…

Первое — Некрасов. Друге — Фет. Дивуєшся, наскільки могутня сила природи, бачачи, які образи створює вона пером художника. От і знайшли головне слово! Художник! І А. Фет, і М. Некрасов були передусім великими художниками. Близькими і неймовірно далекими одна одній. І у своїй безроздільно милі читачеві.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.