Обґрунтування стратегії ефективного використання потенціалу підприємства «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВ

ДИПЛОМНА РОБОТА

Тема: Обґрунтування стратегії ефективного використання потенціалу підприємства

«УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКОМЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОЦІНКИ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ

1.1 Сутнісна характеристика потенціалу підприємства та його структура

1.2 Сучасні тенденції розвитку потенціалу підприємства

1.3 Методичні підходи оцінки стану і результативності використання потенціалу підприємства

1.4 Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ»

2.1 Характеристика держпідприємства «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ» та галузі його діяльності

2.2 Діагностика динаміки балансу та фінансових результатів «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ» за 2002 -2004 роки

2.3 Діагностика платоспроможності «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ»

2.4 Діагностика фінансової стійкості «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ»

2.5 Діагностика ділової активності та рентабельності діяльності «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ»

2.6 Діагностика імовірності банкрутства «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ»

2.7 Вартісна оцінка абсолютного рівня потенціалу «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ»

РОЗДІЛ 3. ОБГРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ»

3.1 Інноваційний потенціал підприємства як основа його розвитку

3.2 Підприємницька ідея бізнес-плану інноваційного проекту «Електромагнітна діагностика» розвитку метрологічних послуг на новому сегменті ринку

3.3 Калькуляція кошторисів витрат інноваційного проекту «Електромагнітна діагностика»

3.4 Доходний метод оцінки росту потенціалу та ефективності інвестицій в інноваційних проектах

3.5 Розрахунки показників фінансового прогнозу результатів інноваційного проекту «Електромагнітна діагностика» та росту потенціалу держпідприємства «Укрметртестстандарт»

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

ВСТУП

Сучасний економічний розвиток свідчить про необхідність використання нових теоретичних підходів, прикладного інструментарію, які надають можливість ефективного подолання складними соціально-економічними системами господарювання різних рівнів невизначеності динамічного ринкового середовища та дають змогу своєчасно адаптуватися до нього.

Для ефективного функціонування і забезпечення конкурентоспроможності підприємств та інших суб'єктів господарювання необхідно якісно розвивати матеріально-технічні, структурно-функціональні, соціально-трудові та інші елементи потенціалу. Це зумовлює виключну увагу керівників підприємницьких структур до ефективного управління технологічними й організаційними змінами, а особливо до алгоритмів визначення та використання їхніх потенційних соціально-економічних можливостей.

Однак, нажаль, не зважаючи на зрозумілу усім необхідність ефективного менеджменту, який має базуватися на стратегічному мисленні із застосуванням передових досягнень науки управління, рішення, що приймаються керівниками, часто характеризуються імпульсивністю та непередбаченістю. Це є наслідком як нестабільності правового та економічного середовища, так і недостатністю рівня знань про власне підприємство. Причому рішення, як правило, стосуються якоїнебудь однієї сфери діяльності, а інші, не менш значущі напрямки, виходять зпід контролю. Звідсіля задачею економічної теорії є запропонувати керівникові такий інструментарій, який дозволить оперативно оцінювати внутрішні можливості та слабкості підпорядкованої йому господарської одиниці, виявляти скриті резерви та підвищувати ефективність її діяльності.

В економічній літературі поняття «потенціал підприємства» трактується по-різному. При цьому виділяються різні терміни Федонін О. С., Рєпіна І. М., Олексюк О. Т. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003.:

— виробничий потенціал;

— виробничо-економічний;

— економічний;

— ринковий;

— маркетинговий;

— конкурентний.

Нова наукова категорія — «потенціал підприємства» розуміється як сукупність засобів і можливостей підприємств у реалізації ринкової діяльності.

У широкому розумінні поняття «потенціал» це засоби, запаси, джерела, які є в наявності й можуть бути використані, приведені в дію для досягнення певної мети, виконання плану, розвязання завдань, можливості якої-небудь соціальної системи в певній сфері .

Необхідно розрізняти поняття виробничо-економічного і ринкового потенціалу підприємства Ревуцкий Л. Д. Потенциал и стоимость предприятия. — М.: Перспектива, 1997.

Ринковий потенціал являє собою максимально можливий обсяг реалізації при даному рівні забезпеченості ресурсами і є мірою використання виробничо-економічного потенціалу. Виробничо-економічний потенціал характеризується розмірами наявних у підприємства основних фондів і персоналу. Однак у сучасних умовах у якості його найважливіших складових необхідно розглядати також застосовувані технології й управлінські ресурси.

Актуальність досліджень дипломної роботи полягає в:

введення в методологію оцінки конкурентоспроможності підприємства поняття економічної категорії «потенціал підприємства»;

— розгляд його структурних теоретичних та методологічних аспектів;

— наповнення поняття «потенціал підприємства» конкретним функціональним змістом для практичного застосування на державному підприємстві «Укрметртестстандарт».

Метою дипломної роботи є дослідження потенціалу підприємства та методів його діагностики і підвищення.

Предметом дослідження є діагностика поточного стану потенціалу підприємства та шляхи підвищення ефективності його використання.

Об'єкт дослідження — державне підприємство «Укрметртестстандарт» (м.Київ).

Завданнями дипломної роботи були:

а) у розділі 1:

дослідити сутнісну характеристику потенціалу підприємства та сучасні тенденції його розвитку;

узагальнити методичні підходи до оцінки стану й результативності використання потенціалу підприємства;

обґрунтувати основні напрямки та чинники розвитку потенціалу підприємства та підвищення ефективності його використання;

б) у розділі 2:

навести загальну характеристику підприємства та ефективності його господарської діяльності;

дати аналітичну оцінку стану та рівня використання потенціалу підприємства та його складових;

виявити проблемні питання (зони) щодо використання потенційних можливостей підприємства щодо підвищення ефективності його діяльності, а також чинники і резерви конкурентоспроможного розвитку;

в) у розділі 3:

обґрунтувати основні заходи щодо стратегії розвитку підприємства і більш ефективного використання його потенційних можливостей;

провести технікоекономічне обґрунтування найбільш перспективних напрямків стратегічного розвитку використання виявлених можливостей щодо підвищення ефективного господарювання, а також визначити їх вплив на результати діяльності підприємства.

Інформаційне забезпечення: бухгалтерська, фінансова та управлінська звітність державного підприємства «Укрметртестстандарт» (м.Київ) за 2001 -2004 роки.

Методологічне забезпечення: сучасні теорії ринкової економіки, системний підхід, публікації вітчизняних вчених з питань структури та оцінки потенціалу підприємства, «вертикально-горизонтальний» аналіз динаміки структур балансових агрегатів та статей звітів про фінансові результати, ретроспективний аналіз коефіцієнтних показників ділової активності та рентабельності, аналітична обробка та групування показників в динаміці .

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКОМЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОЦІНКИ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ

1.1 Сутнісна характеристика потенціалу підприємства та його структура

В дискусіях про сутність потенціалу підприємства відмічаєтьсях, що «…необхідно розрізняти поняття виробничо-економічного і ринкового потенціалу підприємства. Останній являє собою можливий обсяг реалізації при даному рівні забезпеченості ресурсами і є ступенем використання першого». Величина виробничо-економічного потенціалу підприємства обумовлює його конкурентоспроможність на цільовому ринку, яка характеризує здатність (сьогоднішню і перспективну) проектувати, виробляти і реалізовувати товари, за своєю якістю більш привабливі для споживачів, ніж продукція конкурентів. Чим більша ця величина, тим у даного суб'єкта господарювання більш стійкі позиції на ринку. Збільшити обсяг потенціалу, а, отже, і підвищити конкурентоспроможність можливо за допомогою інвестицій в людський капітал, техніко-технологічну базу виробництва і удосконалення управління.

Виробничий потенціал підприємства (ВПП) — це відносини, які виникають на мікрорівні між працівниками підприємства з приводу отримання максимально можливого виробничого результату, якого можна досягнути при найбільш ефективному використанні виробничих ресурсів, при наявному рівні техніки і технології, передових формах організації виробництва, незалежно від стану зовнішнього середовища. До виробничих ресурсів, що характеризують ВПП, відносять основні фонди, оборотні засоби та трудові ресурси підприємства. Іншими словами, виробничий потенціал підприємства — це потенційний обсяг виробництва продукції, потенційні можливості використання сировини і матеріалів, потенційні можливості професійних кадрів.

Під ринковим потенціалом підприємства Є.В.Попов розуміє «можливість управління його ресурсами на певних етапах розвитку з метою ефективної взаємодії з ринком». Кожне підприємство володіє ринковим потенціалом, але не всі використовують його на 100%.

Цей автор виділяє такі складові ринкового потенціалу як елемента стратегічного планування — блок ресурсів, блок системи управління і стратегічного планування підприємства і блок маркетингу (рис. 1.1).

Ці три блоки охоплюють всі основні стратегічні компоненти підприємства, що дозволяють досягати намічених цілей.

В управлінському блоці формується місія, виробляється стратегія розвитку, визначаються цілі. Реалізація поставлених цілей здійснюється за рахунок наявних на підприємстві ресурсів (трудових, інформаційних, фінансових, матеріальних). Маркетинговий елемент, доповнюючий структуру ринкового потенціалу підприємства, відображає діяльність персоналу: аналітичну, виробничу, комунікаційну. Таким чином, поняттям «ринковий потенціал підприємства» об'єднуються не тільки ресурси, які взаємодіють із системою управління на різних етапах, а й методи, застосування яких дозволяє найбільш ефективно реалізовувати наявні ринкові можливості.

Маркетинговий потенціал підприємства трактується вченими як «ступінь готовності, здатності, можливості маркетингової служби підприємства своєчасно і якісно виконувати маркетингові функції, головне завдання — підвищення конкурентоспроможності підприємства в умовах мінливого зовнішнього середовища».

Виділяють також конкурентний потенціал організації, під яким розуміється її потенційна можливість зберігати або збільшувати конкурентоспроможність у короткотерміновому періоді. Інакше кажучи, цей показник визначається сукупністю параметрів, які визначають можливість (потенціал) і спроможність організації ефективно функціонувати на ринку (утримувати або збільшувати свою ринкову частку, мати достатньо високий рівень рентабельності) в перспективі.

Сосненко Л.С. оперує терміном економічного потенціалу та трактує його як «здатність підприємства забезпечувати своє довготермінове функціонування і досягнення стратегічних цілей на основі використання системи наявних ресурсів». Ним розроблена багаторівнева структурна модель формування економічного потенціалу підприємства на основі поетапно-структурного підходу (рис. 1.2)

Поетапно структурний підхід до формування величини економічного потенціалу підприємства передбачає виділення проміжних рівнів потенційних можливостей підприємства. Нижнім рівнем є виробничий потенціал, що являє собою здатність виробничої системи виробляти матеріальні блага, використовуючи ресурси. З'єднуючою ланкою є господарський потенціал, тобто сукупна здатність виробничого потенціалу підприємства і рівня його ділової активності в умовах існуючого маркетингового середовища задовольняти потреби ринку в певному обсязі матеріальних благ та послуг.

Маркетингова складова є інструментом реалізації виробничого потенціалу, який дозволяє йому трансформуватись в економічний.

При цьому скористалися наступними групами показників:

1) показники ефективності виробничої діяльності (чистий дохід від реалізації продукції; витрати виробництва та збуту; собівартість продукції; середньорічна вартість основних виробничих фондів; середньооблікова чисельність працівників; валовий прибуток; відносний показник витрат на 1 грн. продукції; відносний показник продуктивності праці; відносний показник фондовіддачі; відносний показник рентабельності товару);

2) показники, що характеризують фінансове становище підприємства (коефіцієнт автономії; коефіцієнт платоспроможності; коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт оборотності оборотних засобів);

3) показники ефективності організації збуту та просування товару (рентабельність продажів; коефіцієнт затовареності готовою продукцією; коефіцієнт завантаження виробничих потужностей; коефіцієнт ефективності реклами та засобів стимулювання збуту);

4) показник конкурентоспроможності товару.

Аналіз вище викладених точок зору дає змогу нам визначити ресурсно-виробничий потенціал як сукупність взаємозв'язаних складових: ресурсно-сировинного і виробничого потенціалу, що спрямовані на досягнення ефективного функціонування виробничо-господарської структури. Кількісні і якісні параметри цих потенціалів, а також їх інтеграція визначають виробничу здатність господарської одиниці. Однак ресурсно-виробничий потенціал, визначаючи можливість випуску матеріальних благ і послуг, не може служити мірою корисного ефекту.

Ресурсно-виробничий потенціал може слугувати характеристикою як самих крупних систем (народного господарства, галузі), так і малих, локальних (обєднання, підприємства). Але при цьому РВП любої із задекларованих підсистем не функціонує ізольовано, замкнуто. Спостерігається процес взаємопроникнення потенціалів «обмін» їх окремими складовими частинами, що призводить до збільшення ресурсно-виробничого потенціалу кожної підсистеми. Одним з таких потенціалів є економічний потенціал, який характеризується ще й кількістю трудових ресурсів та якістю їх підготовки, величиною виробничих потужностей, наявністю транспортних засобів, виробничою спроможністю господарства та рівнем продуктивності сільськогосподарських угідь, розвитком галузей невиробничої сфери, досягненнями науки і техніки, ресурсами розвіданих корисних копалин, станом здоровя населення. Економічний потенціал є, таким чином, узагальнюючим показником, що характеризує нагромаджені відтворені ресурси.

Величина виробничо-економічного потенціалу підприємства визначає його конкурентноздатність на цільовому ринку, що характеризує здатність (сьогоднішню і перспективну) проектувати, виготовляти і збувати товари, по своїх цінових і інших якостях у комплексі більш привабливі для споживачів, ніж продукція конкурентів. Очевидно, чим більше ця величина, тим у даної одиниці, що хазяює, найсприятливіші передумови для успішної діяльності і більш стійкі позиції вона може зайняти на відповідному цільовому ринку.

Збільшити обсяг її потенціалу і, отже, підвищити конкурентноздатність можна за допомогою інвестицій у людський капітал, техніко-технологічну базу виробництва й удосконалювання керування.

Аналіз останніх публікацій [6669], присвячених проблемам оцінки потенціалу підприємства дозволяє виділити найбільш вдалий підхід, відповідно до якого до предметних складовим потенціалу промислового підприємства необхідно віднести (рис. 1.3) :

ринковий потенціал: потенційний попит на продукцію на частці ринку, зайнятій підприємством; потенційний обсяг попиту на продукцію підприємства на всіх ринках, підприємство і ринок праці, підприємство і ринок факторів виробництва;

виробничий потенціал: потенційний обсяг виробництва продукції, потенційні можливості основних засобів, потенційні можливості використання сировини і матеріалів, потенційні можливості професійних кадрів.

Під виробничим потенціалом підприємства (ВПП) варто розуміти відносини, що виникають на підприємстві з приводу досягнення максимально можливого виробничого результату при найбільш ефективному використанні:

а) інтелектуального капіталу підприємства для пошуку передових форм організації виробництва;

б) наявної техніки з метою одержання найбільш високого рівня технологій;

в) матеріальних ресурсів для забезпечення максимальної економії й оборотності;

фінансовий потенціал: потенційні фінансові показники виробництва (прибутковості, ліквідності, платоспроможності), потенційні інвестиційні можливості.

Оцінка ринкового потенціалу на сучасний момент часу вже детально досліджена й описана багатьма авторами в процесі аналізу переходу України до ринкової економіки. Однак проблема ефективної оцінки фінансового і, особливо, виробничого потенціалу промислового підприємства залишається відкритою.

Рис. 1.3 Узагальнений підхід до структури потенціалу виробничого підприємства ([1113])

Методика визначення рівня ВПП може включати як експрес-оцінку, так і деталізовану оцінку, що проводяться по різних напрямках дослідження (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Система оціночних показників при визначенні рівня ВПП [61]

1.2 Сучасні тенденції розвитку потенціалу підприємства

Нестабільність суспільного розвитку та глибинні трансформації економічної системи нашої держави спричинили перебудову всього господарського механізму підприємств, що виявляється у зміні пропорцій між елементами, формуванні нових і руйнуванні старих виробничих зв’язків, переоцінці традиційних орієнтирів розвитку.

Сьогодні в періодичних виданнях і наукових працях домінують два погляди на оцінку сучасного етапу суспільного розвитку: індустріальний і соціальний. Прихильники першого беруть за ключовий фактор розвитку техніко-технологічну базу виробництва, а другою — соціально-трудовий фактор.

Аналізуючи світові тенденції розвитку, слід указати на основу формування потенціалу сучасних підприємств — персонал. Розвиток концепції управління трудовими ресурсами перетворюється на найважливішу тенденцію, яка перебуває в якнайтіснішому взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими основними напрямками загальної еволюції економічної думки: появою і поширенням сотових організацій, формуванням «плоских» ієрархій і «прозорих» систем управління; реінжинірингом виробничо-господарської діяльності; переходом від традиційних принципів управління до нових (партнерство, гуманізація, тощо); розширенням внутрішнь-офірмових ринків; розвитком комп’ютерного та телекомунікаційного забезпечення процесів управління та його віртуалізації.

Теоретичною основою визначення розміру та управління трудовим потенціалом підприємства є концепція «людських ресурсів», яка виникла в середині ХХ ст. і довела необхідність використання економічних критеріїв для оцінки ролі соціально-трудового фактора у виробництві. Більшість практичних розрахунків за даною концепцією базуються на можливості використання вартості створених робітником економічних благ, а також доходу, отриманого підприємством на цій основі, як критерію цінності співробітника. Інакше кажучи, всі професійно-кваліфікаційні характеристики робітника оцінюються менеджерами тільки в разі можливості їх реалізації в рамках конкретної організації.

Поступове проникнення прогресивних теоретичних концепцій у практику позначилося деформуванням структури потенціалу підприємств. Нині більшість підприємств, розуміючи цінність власного персоналу, намагається за будь-яких умов зберегти кваліфікованих працівників. Великого поширення набуває практика укладення «довічних» трудових угод, яка особливо характерна для японських підприємств. Зазначимо, що за своєю суттю трудовий потенціал підприємств має здатність до спонтанного нарощування, навіть за браком будь-якої фінансової підтримки.

Іншою важливою особливістю потенціалу сучасних підприємств є його інформатизація, що тісно пов’язана із соціально-трудовою складовою. Зв’язок реалізується через процеси нагромадження та обробки комерційної інформації персоналом підприємства в процесі ведення бізнесу. Таким чином цінність персоналу підприємства визначається інформаційними потоками, які він генерує в процесі господарювання. Якість інформаційних потоків в організації безпосередньо впливає на її адаптивність, цілеспрямованість, а отже, і на результативність діяльності. Інформація пов’язує всі процеси підприємницької діяльності в єдину результативну систему. Вона регулює функціонування виробничої підсистеми, сприяє зростанню продуктивності праці персоналу, ефективності використання основних та оборотних фондів, якісно розвиваючи всю економічну систему.

Прискорення темпів науково-технічного прогресу спричиняє зростання частки основних фондів в елементній структурі потенціалу сучасних підприємств, хоч на вітчизняних підприємствах цю тенденцію зумовлено скороченням всіх інших елементів. Аналізуючи досвід господарювання сучасних підприємств, зазначимо найсуттєвіші недоліки визначення потенціалу основних фондів через виробничу потужність підприємства:

Практику визначення потенціалу основних фондів на підставі виробничої потужності провідного структурного підрозділу чи виробничої дільниці треба визнати помилковою. Усунення з поля аналізу усього спектра технологічних і комерційних операцій з виготовлення та презентування продукції на ринку дає змогу визначити тільки технічну продуктивність того чи іншого підрозділу. Такий підхід унеможливлює економічно об'єктивне формування вартості будь-якого структурного підрозділу (центру господарювання).

Виокремлення провідного структурного підрозділу (виробничої дільниці) для розрахунку потенціалу основних фондів значно деформує результати, оскільки враховуються виробничі можливості тільки одного виду устаткування, що здебільшого становить незначну частку загальної вартості майна.

Динамічність розвитку підприємств зумовлює необхідність урахування структурних змін елементів потенціалу основних фондів і пропорцій між ними. Важливість урахування вдосконалення технології, поліпшення організації виробництва, підвищення кваліфікації працівників тощо зумовлено колосальними альтернативними втратами сучасних підприємств.

Зазначимо, що згідно з проведеними розрахунками, елементна структура потенціалу сучасних підприємств формується приблизно на 60% за рахунок основних фондів, на 25% персоналу, на 15% інформації, фондів обігу та оборотних фондів. Ці цифри є середніми значеннями в цілому і, звичайно, різняться залежно від специфіка підприємницької діяльності, однак їх розрахунок базується на статистичних даних, що дає змогу робити висновки про асиметричність інформації через значну «тінізацію» економічних відносин. Але навіть такі дані унеможливлюють констатації ресурсної природи потенціалу сучасних підприємств, який формується на екстенсивній основі. Слід указати на те, що з огляду на темпи науковотехнічного прогресу та зростання нестабільності ринкових відносин у світовій практиці спостерігається збільшення частки наукомістких елементів.

1.3 Методичні підходи оцінки стану і результативності використання потенціалу підприємства

Оцінка потенціалу — це результат визначення та аналізу його якісних і кількісних характеристик підприємства, що ним управляють (керують), а також самого процесу управління ним. Оцінка дає можливість установити, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі, як зміни й удосконалення в процесі управління впливають на повноту використання потенціалу підприємства, його ефективність.

У наукових працях з проблем формування і реалізації потенціалу підприємств зазвичай недостатньо розроблено питання вимірювання його величини і рівня ефективності використання. Безліч найрізноманітніших думок висловлюється щодо підходів до оцінки потенціалу підприємства, особливо щодо засадничого принципу оцінки: за допомогою загального (глобального) показника чи системи показників?

Деякі економісти вважають, що існує єдиний синтетичний (інтегральний) показник. В цілому поділяючи цю думку, багато науковців припускають, що наявність часткових показників не суперечить існуванню загального. При цьому, на їх погляд, обов’язковою умовою має бути зведення часткових показників до загального. Але існують і інші погляди, що вказують на недоліки інтегральних показників і їхню неефективність за практичного використання, головною причиною чого є складність їхнього розрахунку і недостатня теоретична обґрунтованість порівняння різнорідних величин. Крім того сконструйований на будь-яких принципах загальний синтетичний показник оцінки ефективності діяльності господарської системи і її елементів не може охопити або, точніше, урахувати всі умови перебігу процесу виробництва, рівень його організації. Незалежно від волі та бажання дослідника зведення застосовуваних показників у синтетичні, інтегральні й інші за використання якісно різнорідних або різноспрямованих показників може призвести (або призводить) до суперечливості чи несумісності окремих елементів такого показника.

Для оцінки потенціалу підприємства необхідна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. Тому структурна модель системи показників концептуально має враховувати такі вимоги до її формування:

загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв'язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;

забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;

можливість регулювання значень величин показників, залежно від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефективності результату;

можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.

Слід зазначити, що сукупність оцінних принципів, показників, критеріїв і методів становить методологію оцінки. У загальному вигляді методологію оцінки можна подати як послідовність таких дій: формування категорії, розробка показників, установлення критерію порівняння, вибір способу оцінки, одержання результату оцінки.

Таким чином оцінку величини потенціалу підприємства можна визначити як суму фактичних значень його складових. Але при цьому постає питання: в яких одиницях вимірювати ці складові? Більшість дослідників вважає, що найуніверсальнішим вимірювачем елементів потенціалу підприємства є вартісні одиниці. У такому разі сума вартості елементів характеризуватиме розмір усього потенціалу підприємства. Але і цей метод не такий універсальний, як здається на перший погляд, насамперед ізза труднощів, пов’язаних із вартісною оцінкою трудових ресурсів.

Виходячи з вище зазначеного можна казати, що оцінка вартості потенціалу підприємства — це упорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об'єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце в певний проміжок часу за умов конкретного ринку.

Беручи до уваги наукові праці з проблематики визначення потенціалу окремих підприємств чи соціальноекономічних систем різних рівнів їх усі можна розділити на чотири загальні групи (залежно від їхнього базавого критерію) — ресурсні (витратні), відносні (порівняльні), цільові (результатні) та суб'єктнооб'єктивізовані (експертні).

Як зазначено вище, найоб'єктивнішим та найадекватнішим критерієм оцінки потенціалу підприємств є їх ринкова вартість. Таким чином, базисом для оціночної методології слід вважати сукупність принципів, що базуються на міжнародних стандартах оцінки.

Будь-яку вартість можна розглядати з позицій колишніх, сучасних та майбутніх результатів з урахуванням того, що розширене відтворення можливе тільки тоді, коли в грошовому еквіваленті отримані результати покривають понесені для їх досягнення витрати.

З усієї різноманітності методів визначення вартості потенціалу виокремлюють три традиційні підходи: витратний, порівняльний та результатний (дохідний).

Кожний з цих трьох підходів має багато різних методів оцінки, як то:

1. витратний — метод порівняльної одиниці, метод поділу за компонентами, метод кількісної діагностики, метод обліку витрат на інфраструктуру, метод заміщення, метод індексації даних проектно-кошторисної документації;

2. порівняльний — метод парних продаж, метод статистичних коригувань, експертні методи порівняння, метод мультиплікаторів порівняння;

3. результатний — метод капіталізації доходу, метод дисконтування грошових потоків, метод залишкового доходу.

Стисло економічну суть трьох указаних підходів до оцінки майна підприємства, з огляду на необхідність врахування можливостей його ефективного використання, можна пояснити так:

1. витратний (майновий) — визначає вартість об'єкта за сумою витрат на його створення та використання;

2. порівняльний (ринковий) — визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об'єктами ринкових угод;

3. результатний (дохідний) — оцінює вартість об'єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.

Кожний з цих підходів має свої переваги та недоліки. Розглянемо їх.

Використання витратного підходу дозволяє:

оцінювати об'єкти загальнодержавного чи унікального характеру, або за умов малоактивного та нерозвинутого ринку капіталу, нерухомості, землі, тощо;

аналізувати варіанти найліпшого використання земельної ділянки, техніко-економічних можливостей нового будівництва та різного роду поліпшень;

остаточно збалансувати величини ринкової вартості підприємства з його можливостями за кожним із структурних елементів.

До недоліків можна віднести:

використання «колишньої» господарської інформації потребує приведення до одного часового періоду;

ігнорування перспектив розвитку підприємства та ринкового середовища;

із кола досліджень повністю випадають індивідуальні можливості ефективного використання об'єкта.

Порівняльний підхід має наступні переваги:

орієнтується на поточні фактичні ціни та ринкові умови діяльності, що дає змогу уникнути розбіжності між розрахунковою величиною вартості та її ринковим еквівалентом;

достовірна фактична інформація підвищує точність аналітичних розрахунків та відображення специфіки об'єкта оцінки, урахувавши фактично досягнуті фінансово-економічні результати;

дає змогу урахувати не тільки внутрішні особливості об'єкта, а й ринкову ситуацію у цілому.

Однак і недоліків у цього підходу теж багато:

потребує існування розвинутого, цивілізованого та прозорого ринку об'єктів оцінки;

неможливість оцінки унікальних чи специфічних об'єктів за браком аналогів для порівняння;

ігнорування перспектив розвитку підприємств у майбутньому;

значні витрати часу та ресурсів на збирання та опрацювання великого масиву інформації як про об'єкт оцінки, так і його аналогів;

необхідність використання складних розрахункових процедур для встановлення адекватних поправок проти аналога, що не завжди можливо.

До переваг результатного підходу можна віднести:

урахування перспектив діяльності та розвитку підприємства як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, виходячи з колишнього досвіду досягнутих результатів та сформованих ринкових умов;

можливість урахування специфіки ринкових умов для певного об'єкта за допомогою правильного визначення рівня дисконту чи коефіцієнта капіталізації.

Недоліками ж цього підходу є:

неможливість досягнення абсолютно точних результатів через тривалість періоду оцінки та нестабільність реальних процесів припливу та відпливу капіталу;

в аналітичних розрахунках використовується прогнозна (імовірнісна), а не фактична господарська інформація;

аналітичні процедури формування ставок дисконтування та капіталізації мають надто суб'єктивний характер.

Під час аналізу та визначення ринкової вартості необхідно приділяти уваги великій кількості різноманітних чинників, які її фактично і формують. Всі їх умовно можна розділити на три рівні:

загальні чинники, безпосередньо не пов’язані з об'єктом оцінки (економічні, соціальні, політичні, природні)

локальні чинники, які безпосередньо пов’язані з окремим класом об'єктів оцінки (місцезнаходження, умови продажу, фізичні та фінансово-економічні чинники)

індивідуальні чинники, які безпосередньо зумовлені конкретним об'єктом оцінки (матеріально-технічні, ринково-ситуаційні, соціально-трудові, структурно-функціональні).

Розглянемо трохи детальніше кожний із трьох підходів.

Витратний підхід базується на постулаті, що потенційний власник-користувач не погодиться витратити на формування та реалізацію власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більше, ніж вартість очікуваного фінансово-майнового результату. Таким чином, методи цього підходу передбачають ресурсну оцінку всіх складових цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства, на підставі обліку всіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані.

Найбільш специфічним елементом витратних методів оцінки потенціалу є різновиди кошторисів, які складаються з метою визначення повних витрат на той чи інший компонент земельно-майнової та соціально-організаційної системи підприємства. Базою для складання кошторисів служить проктна документація, установлені нормативи витрат, робочі креслення, договори на придбання чи виконання робіт, тощо.

На сучасному етапі нерозвиненості національних ринків та недоступності інформації про них, нестабільності економічної системи в Україні в цілому, недостатнього рівня підготовки аналітиків, витратний підхід є найпоширенішим (а іноді й єдино можливим) у вітчизняній оціночній практиці.

Порівняльний підхід базується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об'єктами та її використання як бази визначення вартості об'єкта оцінки. В основу методів даного підходу покладено допущення про те, що суб'єкти ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом. На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога.

Сукупність усіх можливих критеріїв порівняння можна розбити на такі групи: 1) загальні показники сфери діяльності підприємства; 2) показники масштабу діяльності; 3) показники фінансово-економічного стану; 4) показники якості менеджменту; 5) показники ринкової позиції.

За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово-економічні показники: сукупний капітал підприємства, сума його чистих активів, виторг від операційної діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об'єкта, чистий прибуток. Середня сума виплачуваних дивідендів, тощо.

Результатний підхід базується на залежності вартості об'єкта оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто можливих результатів. Це твердження випливає з тієї думки, що потенційний власник-користувач не заплатить за об'єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання. Цей підхід користується поняттями «приплив» та «відплив» капіталу (cash flow — inflow and outflow). Традиційне поняття «грошового потоку» означає суму чистих доходів, пов’язаних з діяльністю підприємства, отриманих з усіх джерел. Традиційно виділяють дві моделі формування грошового потоку підприємства — потік для власного капіталу та потік для сукупного капіталу. Особливості визначення грошових потоків підприємства — це функція фінансового менеджменту та інвестиційного аналізу.

За розрахунків вартості об'єкта в часі використовується шість функцій грошової одиниці (F₁ — майбутня вартість грошової одиниці, F₂ — нагромадження грошової одиниці за період, F₃ — фактор фондозаміщення (коефіцієнт заміщення капіталу), F₄ — поточна вартість грошової одиниці, F₅ — поточна вартість одиничного ануїтету (фактор поточної вартості ануїтету), F₆ — коефіцієнт амортизації грошової одиниці), розрахованих на підставі складних відсотків.

Найтиповішими методами результатної технології розрахунків є капіталізація доходів та дисконтування грошових потоків.

Загальна методологія методу дисконтування передбачає встановлення вартості потенціалу (чи його елементу) на рівні чистого приведеного потоку капіталу від його експлуатації. Загальний розрахунок проводиться за традиційною технологією дисконтування і порівняння грошових припливів та відпливів капіталу підприємства щодо даного об'єкта. Специфіка оцінювання окремих об'єктів виявляється в особливій структурі дисконтної ставки, яка визначається різними методами.

Методи капіталізації базуються на використанні коефіцієнта, який уможливлює переведення чистих потоків капіталу від використання об'єкта у його вартість. У цілому такі методи в основному базуються на трьох теоретичних принципах — очікування, заміщення та попиту і пропонування. Суть коефіцієнта капіталізації полягає в поєднанні двох економічних процесів — отримання доходу на капітал та відшкодування капіталу інвесторавласника.

Залежно від бази визначення норми (ставки) відшкодування капіталу поділяють на норми доходу, норми грошових потоків, норми відшкодування та норми прибутковості. Відповідно до цього заведено розрізняти такі види коефіцієнтів капіталізації:

загальний коефіцієнт капіталізації

коефіцієнт капіталізації власного капіталу коефіцієнт капіталізації позикового капіталу коефіцієнт капіталізації залежно від об'єкта оцінки.

На закінчення доцільно зазначити, що кожний з названих підходів та спеціальних методів має зазначені вище переваги і недоліки і тільки на основі комплексного використання напрацьованого досвіду оцінки можна досягти реального визначення вартості майна та втіленого у ньому потенціалу.

Тому прикладна оцінка потенціалу підприємства проводиться на основі всіх підходів та всіма доступними методами. Кінцевий вибір величини вартості об'єкта проводиться на основі визначення її середньоарифметичного еквіваленту з урахуванням вагомості отриманих результатів чи суб'єктивної думки експерта. До того ж процес гармонізації отриманих величин вартості не зводиться до механічного усереднення, це імовірнісний розрахунок ринкової вартості, величина якої перебуває в межах від мінімальної до максимальної розрахункової вартості об'єкта. Кінцевий висновок робиться на основі логічних науково обґрунтованих висновків, які передбачають повторний аналіз вартісно-утворювальних факторів, перевірку розрахункових процедур, тощо.

1.4 Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства — це комплексна порівняльна характеристика, яка відображає рівень переважання сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу стосовно сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства — комплексне, багатопрофільне поняття, оскільки передбачає врахування взаємодії сіх його складових (виробництво, персонал, маркетинг, менеджмент, фінанси та ін.).

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства має кілька особливостей, а саме [59], [60]:

1. Конкурентоспроможність не є іманентною якістю підприємства (тобто його внутрішньою, природною якістю). Вона може бути виявлена і оцінена тільки за наявності конкурентів (реальних або потенційних).

2. Це поняття є відносним, тобто воно має різний рівень стосовно різних конкурентів.

3. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства визначається продуктивністю використання залучених до процесу виробництва ресурсів.

4. Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових (передовсім продукції), а також від загальної конкурентоспроможності галузі та країни.

На сучасному етапі розвитку наукових досліджень конкурентоспроможності потенціалу підприємства намітився дуалістичний підхід до визначення її рівнів. Залежно від глобалізації цілей дослідження виділяють такі рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства:

світове лідерство світовий стандарт національне лідерство національний стандарт галузеве лідерство галузевий стандарт пороговий рівень.

Якщо підприємство перебуває нижче за пороговий рівень, то його потенціал вважається зовсім не конкурентоспроможнім.

Згідно з другим поглядом відокремлюють чотири рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства. Підприємства першого рівня розглядають організацію апарату управління як внутрішньо нейтральний елемент потенціалу, а роль керівника обмежують налагодженням випуску продукції, без огляду на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Зайвими вважають зміну конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури і функцій відділу збуту та служби маркетингу, оскільки не беруться до уваги зміни ринкової ситуації та потреб споживачів. Підприємства другого рівня конкурентоспроможності намагаються зробити виробничий елемент потенціалу «зовнішньо нейтральним». Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю відповідати стандартам, встановленим його основними конкурентами. А якщо керівники підприємства розуміють його конкурентні переваги на ринку дещо інакше, ніж їхні основні суперники, та намагаються не обмежуватися тими загальними стандартами виробництва, що чинні в галузі, то потенціал підприємства еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. На таких підприємствах виробнича складова потенціалу зазнає сильного впливу з боку складової управління, що сприяє її розвитку та удосконаленню. Коли успіх у конкурентній боротьбі стає вже не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління та починає залежати від якості, ефективності управління, організації виробництва, тоді підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності свого потенціалу опиняються попереду конкурентів протягом тривалого часу.

Нині потенціал більшості вітчизняних підприємств можна віднести до першого рівня конкурентоспроможності. Однак варто зазначити, що помітні й прогресивні зрушення в діяльності окремих підприємств, які тяжіють до третього і навіть до четвертого рівня конкурентоспроможності потенціалу.

Для оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства в закордонній практиці використовуються різноманітні методи, класифікацію яких наведемо у вигляді таблиці.

Таблиця 1.2

Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства [57]

Надамо деякі пояснення до наведеної в таблиці класифікації.

За напрямком формування інформаційної бази виділяють:

критеріальні методи — за інформаційну базу беруть абсолютні (натуральні або вартісні) значення ключових показників. За належного інформаційного забезпечення ці методи є найточнішими.

експертні методи — прості у використанні, не потребують збирання повної інформації про конкурентів, оскільки базуються на думці досвідчених фахівців. Проте перевага таких методів є водночас і їхнім недоліком, бо іноді суб'єктивізм експертів може спотворювати результати оцінки.

За способом відображення кінцевих результатів виокремлюють:

графічні методи — забезпечують найвищий рівень сприйняття кінцевих результатів оцінки, інтерпретованих у графічних об'єктах (рисунках, графіках, діаграмах та ін.).

математичні методи — базуються на факторних моделях оцінки, які полягають у розрахунку одного (інтегрального) показника або кількох цифрових значень показників, за якими формується остаточна оцінка. Ці методи вважають найточнішими, хоч іноді вони потребують обтяжливих математичних обчислень, тобто спеціальної підготовки працівників.

логістичні методи — є алгоритмізованими методами оцінки, які базуються на логічних припущеннях.

За можливістю розробки управлінських рішень існують:

одномоментні методи — це, по суті, статистичні методи тому, що оцінюють тільки фактичний стан справ, не забезпечуючи можливості розробляння заходів на перспективу

стратегічні методи — уможливлюють не тільки оцінку стану конкурентоспроможності потенціалу підприємства на конкретну дату, а й розробляння стратегічних заходів на перспективу.

За способом оцінки виділяють:

індикаторні методи — вони групуються на використанні системи індикаторів, за допомогою якої проводиться оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства (фірми) і національної економіки в цілому.

Зупинимось трохи детальніше на цих методах.

Під індикатором розуміють сукупність характеристик, які дають змогу у формалізованому вигляді описати стан параметрів того чи іншого об'єкта, що досліджується, і на цій підставі сформулювати рекомендації з підвищення результативності функціонування об'єкта. Кожен індикатор, у свою чергу, розпадається на низку показників, які відображають стан окремих елементів досліджуваного об'єкта.

Нині індикаторні методи широко використовують зарубіжні інвестори для оцінки конкурентоспроможності потенціалу країни в разі потреби визначення оптимального розміщення виробництва і капіталовкладень. Міжнародна організація «Європейський форум з проблем управління» (зі штабквартирою в Женеві) щорічно визначає рівні конкурентоспроможності потенціалу розвинутих країн, користуючись системою індикаторів, яка налічує близько 340 показників і понад 100 експертних оцінок. Дані аналізу групують за 10ма основними факторами:

динаміка економіки (економічний потенціал) виробнича потужність промисловості

динаміка ринку фінансова підтримка людський капітал

імідж країни забезпеченість сировиною орієнтація на зовнішній ринок

інноваційний потенціал суспільний спокій.

Кожен з цих 10 факторів складається з 2040 оціночних індикаторів. Отже, постає складне завдання з відбору найвагоміших індикаторів для оцінки кожного щодо названих факторів.

Матричні методи — в основу покладено ідею розгляду процесів конкуренції в їх взаємозалежності та динаміці. Використовуючи їх, управлінці мають змогу оцінити рівень конкурентоспроможності потенціалу не тільки свого підприємства, а й найближчих конкурентів, що допоможе розробити стратегію поведінки на ринку. Матричними методами широко користуються американські консультаційні фірми, а за належного інформаційного забезпечення такі методи можуть бути надійним інструментом для оцінки конкурентоспроможності потенціалу й вітчизняних підприємств.

РОЗДІЛ 2

ДІАГНОСТИКА СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ»