Основи військової гігієни. 
Особливості організації харчування у польових умовах

Реферат з гігієни На тему:

Основи військової гігієни. Особливості організації харчування у польових умовах

Основи військової гігієни. Особливості організації харчування у польових умовах

У польових умовах харчування особового складу організовується начальником продовольчої служби, але не в складі частини, а поба­тальйонне. Для цього командир господарського відділення разом з фельдшером батальйону або санітарним інструктором вибирають ділянку під продовольчий пункт батальйону (ППБ) розміром при­близно 100×100 м на віддалі 25 м від наметів та на достатній відстані від інших джерел забруднення (тваринницьких ферм, звалиш сміття тощо). Вибрана ділянка повинна мати добрі під'їзні шляхи, суху та чисту поверхню з невеликим схилом, що запобігає накопи­ченню дощової і талої води. ППБ бажано розгортати також поблизу джерела доброякісної води. При його відсутності воду підвозять з ПВП частини.

Їжу на ППБ готують у по­хідних кухнях різних типів (кухні причепі КП-125, КП-130 або змонтовані на автомобілях ПАК-170, ПАК-200 тощо) (рис. 15.23, 15.24). Підчас бой­ових дій вони розміщуються.

Цифра вказує на кількість осіб, яких можна забезпечити гарячою їжею при приготуванні її в даному типі похідної кухні розосереджено, щоб зменшити ві­рогідність знищен­ня вибухом одного снаряду (бомби, міни). Під час на­вчань кухні доціль­но ставити в один ряд поблизу одна від одної, щоб ство­рити кращі умови для видачі їжі особовому складу безпосередньо з кухонь у казанки.

Біля кожної кухні розгортають каркасний намет з комплектом маркованих дощок та ножів для розробки продуктів на похідному столі, тут же розкладають Інший кухонний інвентар, кількість яко­го, зазвичай, є мінімальною, а також обладнують рукомийник з милом і щіткою. Для нагрівання води, крім водогрійного казана, який є в кожній похідній кухні, використовують переносні кип’я­тильники типу ПНК-2. Похідні кухні можуть працювати як на рідкому паливі, так і на твердому, тому до їх комплекту входять сокири, пилки, лопати тощо. Для підвозу води є причіпні цистерни ємністю до 1000 л або автоводоцистерна.

Для організації харчування у великих тилових формуваннях, у тому числі і шпиталях, можна розгортати польові кухні-їдальні (рис. 15.25).

На ділянці ППБ передбачають облаштування місць для чистки овочів (за 25 м від каркасного намету), яму для відходів (не ближче 50 м від кухонь), яка обладнується кришкою, поряд з нею розміщують убиральню для особового складу господарського відділення. Під час бойових дій для укриття людей поряд з кухнями вико­пуються щілини. Кухні також доцільно ставити у тимчасові схови­ща, розосереджено, щоб вони не були виведені із ладу одним вибу­хом бомби чи міни.

Якщо особовий склад харчується в підрозділах або на бойових позиціях, то готову їжу видають у ротні термоси, їх разом з отрима­ним хлібом і цукром переносять до підрозділів носії, яких виділяють командири рот.

Розкладка продуктів може бути як єдиною для всіх розгорну­тих ППБ, так і складеною окремо для кожного, залежно від бойової обстановки чи характеру діяльності підрозділу.

У польових умовах харчування можна організовувати у таких варіантахкотловесамостійне або індивідуально-груповезмішане, їжу, особливо влітку, частіше готують Із консервів і концентратів.

При котловому харчуванні гарячу їжу видають три рази на день з використанням свіжих натуральних продуктів. На сніданок та вечерю готують тільки другу страву і чай, на обід — першу та другу страви, за неможливості приготування третьої страви вида­ють лише цукор (рис. 15.27).

Самостійне (індивідуально-гру­пове) харчування передбачає приго­тування їжі з вико­ристанням малих кухонь типу МК-10, МВК-50 або таганів для невели­ких підрозділів чи згуртувань по двоє вариться перша страва, в другому — друга або чай). Можливе також вживання харчових концентратів без варіння.

При змішаному харчуванні два рази на добу видають гарячу їжу, а на третій прийом — м’ясо-рослинні (м'ясні) консерви або сало-шпиг з хлібом чи сухарями з розрахунку до 20% калорійності добового раціону, на вечерю у таких випадках припадає 40−45%.

У польових умовах не допускається жодних відхилень від обо­в'язкових кулінарних таі, санітарних правил і вимог при зберіганні та обробці продуктів і приготуванні їжі. Для зберігання продо­вольства створюють тимча­совий склад, в якому в холодильній камері чи реф­рижераторі, а також на піддонах або стелажах, розміщують продукти. Пе­редбачається проведення ряду заходів, які запобігають проникненню всереди­ну складу гризунів та ко­мах (рис. 15.28).

Особливу увагу в польових умовах медичні працівники повинні приділяти:

— умовам зберігання продуктів, які швидко псуються (м'ясо, риба, молоко і вироби з них), особливо у теплу пору року;

— захисту запасів продуктів від забруднення пилом, радіоак­тивними та отруйними речовинами або зараження бактеріальними засобами, для цього продукти упаковують в мішки із крафт-паперу або поліетилену, які вкладають у ящики або іншу тару і розмішу­ють у контейнерах або кузовах автомашин;

— постійному підтриманню у чистоті кухонного інвентарю, чер­паків, виделок, казанів, столів польових, дощок і ножів для роз­робки продуктів тощо, а також термосів для доставки їжі у під­розділи;

— дотримання терміну й умов зберігання готової їжі (на га­рячій плиті при температурі, не нижчій 80 °C, їжу можна зберігати не більше 1,5 години, а у термосах — до двох годин);

— контролю за чистотою казанків, чашок та ложок і миттям рук особовим складом перед їжею;

— забороні вживання грибів, отруйних ягід і рослин, отрима­них від місцевого населення та трофейних продуктів;

— підтриманню особистої гігієни кухарями, включаючи конт­роль за обов’язковим щоденним миттям їх у польовій лазні.

Приготування їжі у польових умовах має деякі особливості, Банки м’ясних і рибних консервів обов’язково оглядають. Для перевірки на герметичність їх після очистки від мастила опускають у гарячу воду на 10−15 хвилин. При виділенні бульбашок з неприє­мним запахом і витіканні вмісту або наявності бомбажу викорис­тання консервів забороняється. Банки відкривають не раніше ніж за годину до закладки їх вмісту у казан, він повинен кипіти не менше 20 хвилин. Зберігати або видавати без попередньої терміч­ної обробки відкриті банки забороняється.

Морожене м’ясо не розморожують, а тільки зачищають, руба­ють на шматки вагою до 1,5 кг, добре промивають і закладають в казан з холодною водою. Після закипання збирають піну. По мож­ливості, м’ясо розділяють на порції і повторно піддають термічній обробці, після чого відразу видають споживачам.

Заморожені овочі також чистять без розморожування, миють і відразу опускають в казан з киплячою водою, що зберігає їх сма­кові якості.

Якщо хліб зберігався при температурі нижче нуля і замерз то його зігрівають у теплих наметах чи землянках, розклавши на чис­тих столах або у духовках похідних кухонь. За відсутності свіжого хліба видають сухарі, які можна швидко відновити до стану хліба за допомогою казанка та ложки. Сухарі ставлять у казанок на реб­ро і розділяють ложкою, після чого заливають на 10−15 секунд пит­ною водою. Після зливання ЇЇ казанок накривають кришкою і протя­гом 5 хвилин підігрівають на вогні.

У деяких випад­ках, наприклад перед маршем, особовому складу видають сухий пайок недоторканого за­пасу (НЗ), його можна використовувати тільки з дозволу командира (рис. 15.29). До складу пайка входять одна бан­ка м’ясних консервів, дві - з кашею, цукор та чай. Окремо додають Санітарний нагляд за умовами пересування військ та медичний контроль за особовим складом під час бою У сучасних воєнних умовах пересування військових форму­вань стало невід'ємним елементом бойових дій. Воно відбувається двома способами: маршем або перевезенням військ.

Марш — це організоване перебування підрозділів у колонах дорогами і колонними шляхами з метою своєчасного прибуття у вказаний район (рубіж) в повній бойовій готовності. Марш може здійснюватися:

а) в умовах:

— без загрози зіткнення з противником;

— передбачення вступу в бій з противником;

— у ході стрімкого переслідування противника.

б) у напрямку: — до фронту;

— вздовж фронту;

— від фронту в тил.

Марш, у більшості випадків, буде виконуватися на бойових машинах (бойових машинах піхоти, бронетранспортерах, танках) або транспортних автомашинах, хоча можливе і пересування пішки, наприклад, у недоступних для руху техніки районах (гориста та лісисто-болотиста місцевість).

У тилу більш прийнятним є перевезення військ автомобіль­ним, водним (річним або морським) та авіаційним транспортом.

Для проведення маршу створюють похідний порядок, який включає такі елементи: авангард, колону головних сил, похідну охорону та колону тилових підрозділів. У голові останньої, як пра­вило, пересуваються медичні підрозділи (МПБ, МПбр).

При підготовці до медичного забезпечення треба врахувати всі умови пересування, бо вони суттєво впливають на якість його організа­ції і успішність проведення. Перевезення особового складу на необладнаних машинах, а взимку, крім того, і на відкритих, заборонено.

Найчастіше марші у бойовій обстановці відбуваються вночі, що сприяє їх маскуванню та, відповідно, зменшує вірогідність бойо­вих втрат. Але одночасно це викликає посилення втоми в особового складу, потребує високого рівня підготовки водіїв, знижує швидкість руху колон приблизно на одну третину, наприклад, з 30−40 км/год вдень до 25−30 км/год вночі.

З метою збереження сил військовослужбовців, особливо водіїв, а також для перевірки стану техніки та озброєння, їх технічного огляду й обслуговування, прийняття їжі й відпочинку, призначають привали (малі й великий) та денний (нічний) відпочинок. Малі привали відбуваються через кожні 3−4 години руху колони тривалістю від 20−30 хвилин до 1 години, а великий (до 2−4 годин) — у другій половині добового переходу (через 6−8 годин руху, при нічному марші не планується). При здійсненні маршу на велику відстань після декількох переходів можна призначати добовий відпочинок.

При підготовці та під час маршу завжди проводять санітарно-гігієнічні заходи, які складаються із санітарного нагляду за органі­зацією харчування та забезпечення водою, санітарного контролю за станом території на маршруті пересування військових колон, попередження дії несприятливих чинників під час руху, медичного контролю за фізичним станом особового складу тощо.

Під час маршу на автомашинах взимку треба контролювати, щоб всі бійці у кузовах сиділи спиною до напрямку руху (крім спостерігачів) і додатково вкривалися плащ-наметами.

У підготовчий період до проведення маршу медична служба підрозділів і частин, насамперед середній медичний персонал, пере­віряє правильність підбору взуття (тісне та мокре взуття підвищує ризик відмороження ніг взимку), обмундирування та спорядження, наявність запасних онучвиявляє хворих та Ізолює їх, а також визначає бійців, у яких виявлено гемералопію (курячу сліпоту) та інші дефекти зору.

Санітарний нагляд за транспортними засобами складається з контролю за їх чистотою та обладнанням достатньою кількістю ла­вок у кузовах автомашин Із розрахунку 0,27 м² підлоги на одну людину, а також устилання днищ м’якою підстилкою (сіно, солома, гілки тощо) і укриття кузова брезентовими тентами, які запобіга­ють переохолодженню особового складу взимку. Обов’язковим є миття ніг перед маршем, тому що пітливість ніг є одною з причин, що сприяє відмороженню. Забезпечення особового складу валянка­ми, додатковими устілками у чоботях і правильне намотування онуч є необхідними заходами у підготовчий період.

Влітку треба звертати увагу на захист від перегрівання організ­му і попередження теплових ударів. Ефективним є натягування тентів на кузови автомобілів, відкривання, по можливості, під час руху люків у бойових машинах та забезпеченість людей достатньою кількістю питної води представники медичної служби видають особо­вому складу індивідуальні засоби знезаражування води і перевіряють наявність у нього індивідуальних фляг, наповнених доброякісною водою або чаєм, а також проводять санітарно-просвітню роботу.

Із підлеглим середнім медичним персоналом військові лікарі проводять заняття з вміння хлорувати воду простими методами, а також навчають його проводити санітарно-епідеміологічну розвідку джерел води та забір її проб для лабораторного аналізу. Зазвичай, контролюється якість очищення, дезінфекції і заповнення доброякіс­ною водою всіх наявних у підрозділах ємностей на випадок можли­вої відсутності перевірених джерел водопостачання на марші.

Медичною службою контролюється також доброякісність про­дуктів харчування, які завантажують у спеціальний транспорт і використовують для приготування їжі на привалах. Часто перед маршем особовому складу видають сухий пайок недоторканого за­пасу. Його можна вживати тільки з дозволу командування.

З метою уникнення контакту військовослужбовців з осередка­ми інфекційних захворювань на шляхах пересування та у місцях розташування у підготовчий період необхідно також проводити: медичну розвідку стану маршрутів пересування (по можливості), місць для організації привалів та денного (нічного) відпочинкузгідно з показаннями — профілактичні щеплення проти епідемічних інфек­ційних захворювань, загроза яких найбільш імовірнанегайно інфор­мувати безпосередніх командирів та старших медичних начальників про виявлені недоліки і захворювання, проведені заходи та потрібну допомогу силами і засобами.

Велику частина цих заходів проводять і під час маршу, їх обсяг залежить як від умов проведення маршу, так і від наявності часу, що відводиться для підготовки до нього. Якщо термін стислий, то викону­ють тільки найбільш важливі заходи, що не потребують багато часу.

Лікар (фельдшер) частини повинен рекомендувати команду­ванню, а середній медичний персонал — контролювати відведення часу особовому складу, особливо водіям, для відпочинку перед мар­шем протягом 7−8 годин та видачу за 1−1,5 години до початку мар­шу гарячої їжі.

У ході маршу під час туману, сильних опадів — дощу, заметілі або снігопаду можуть виникати підвищені вимоги до водіїв (механіків-водіїв).

Під час маршу на бойових машинах або транспортних авто­машинах на організм військовослужбовців впливає ряд несприятливих факторів зовнішнього середовища, які можуть викликати передчасну втому і зниження боєздатності (табл. 1).

При необхідності подолання ділянок, які виникають внаслідок застосування противником зброї масового ураження, до цих фак­торів додають ще і чинники, що є специфічними для кожного виду цієї зброї.

На привалах і короткочасних зупинках середній медичний пер­сонал зобов’язаний контролювати правильність використання часу, що відводиться для відпочинку. Весь особовий склад повинен вийти з машин на правий бік дороги і зробити легкі фізичні вправи. Особ­ливу увагу звертають на виявлення у ході маршу відморожень (по­біління видимих шкірних покривів) та ознак захворювання, за необ­хідності рахують частоту пульсу і дихання, вимірюють температуру, оцінюють загальний стан і поведінку, надають медичну допомогу.

З метою запобігання отруєнню вихлопними газами під час руху між машинами повинна витримуватися встановлена дистанція (30−50 м), на зупинках треба або виключати двигуни машин, або Особливо необхідно дотримуватися збіль­шених дистанцій при русі змішаних колон (автомашини разом з бойовими машинами) в ущелинах і долинах, по лісових дорогах, в тунелях, а також при попутному вітрі або у безвітряну погоду. Категорично забороняється відпочинок водіїв у кабінах машин з працюючими двигунами.

При отруєнні чадним газом потерпілого потрібно винести на свіже повітря і дати понюхати нашатирний спирт, при появі блю­вання — доставити в медичний пункт, враховуючи можливість асфіксії блювотними масами.

Влітку для захисту від пилу і вихлопних газів треба також дотримуватися встановлених дистанцій. Відпочинок у тіні на ділянці з добрим провітрюванням і вживання достатньої кількості води за­побігають тепловим ударам.

В умовах маршу не завжди є змога організовувати триразове харчування. При дворазовому харчуванні перед початком маршу дають гарячу їжу з розрахунку 50−60% від загальної енергетичної цінності добового раціону, а решту — перед відпочинком. По мож­ливості особовому складу видають продукти для проміжного харчу­вання (м'ясо-рослинні консерви, сало, хліб або сухарі).

Медичні працівники контролюють також дотримання питного режиму і поповнення запасів води в індивідуальних флягах добро­якісною водою.

Марш пішки, залежно від темпу руху, відстані й ступеня напру­женості, поділяється на звичайний марш, форсований та марш-кидок.

При звичайному марші швидкість руху становить 4−5 км/год (на лижах — 5−7 км/год), а величина добового переходу — приблиз­но 25−30 км.

При виконанні форсованого маршу вона збільшується до 40−45 км. Під час маршу-кидка підрозділи рухаються, чергуючи прискорену ходьбу з бігом, швидкість пересування сягає 8−9 км/год. Цей вид маршу є надзвичайно важким фізичним навантаженням, ступінь якого залежить від рельєфу місцевості, клімато-погодних умов, відстані переходу, швидкості руху, а також вагового навантаження бійців та інших факторів. За добу організм витрачає більше ніж 4000 ккал.

Усі системи організму військовослужбовця під час маршу-кид-ка суттєво активізують свої функції. Збільшується навантаження на серцево-судинну систему, відповідно зростає хвилинний об'єм крові до 20−30 л (більше ніж у 6 разів, порівняно із станом спокою) та частішає пульс до 100−120 за одну хвилину в тренованих і до 140−160 — у нетренованих осіб.

Якщо в стані спокою частота дихання складає 16−18 за хвили­ну, то на марші досягає у тренованих бійців 20−25, а у нетренова­них — 30−40. Легенева вентиляція відповідно становить від 20 до 50 л за одну хвилину (при 7−8 л у стані спокою). Змінюються функції центральної нервової системи, органів травлення тощо.

Різко збільшується продукція тепла організмом, що стимулює потовиділення. Випаровування поту з поверхні шкіри влітку сягає 5−6 л за добу і має охолоджувальний ефект, але при підвищеній відносній вологості, слабкому вітрі та температурі повітря понад +30 °С цей шлях втрати тепла буває недостатнім і внаслідок пере­грівання тіла може трапитися тепловий удар.

Він проявляється головним болем, слабкістю, запамороченням, нудотою, втомою, а у важких випадках ці явища дуже швидко пере­ходять у втрату свідомості, судоми, марення, виникає блювання, різко зростає частота серцевих скорочень та дихання, підвищуєть­ся температура тіла до 41 °C і вище.

Взимку при високій вологості та низькій температурі повітря у вітряну погоду виникають умови, що сприяють переохолодженню окремих ділянок тіла або всього організму. Це може призвести до відмороження, а також виникнення простудних захворювань.

Медичний персонал, насамперед середній, у період підготовки до пішого маршу мусить приділяти велику увагу підбору взуття й обмундирування бійцям, проведенню особовим складом своєчасно­го прання шкарпеток або онуч, умінню правильно обмотувати ними ноги, миттю ніг і обрізанню нігтів.

Взуття повинно бути вільним, але не завеликим, Інакше ви­никне потертість ніг, що призведе до втрати боєздатності.

Фельдшери (санітарні Інструктори) під час проведення сані­тарно-просвітніх бесід роз’яснюють бійцям значення дотримання питного режиму, підтримання постійного розміреного темпу руху з метою економії сил, правильного відпочинку на привалах, обме­ження контакту з місцевими жителями, небезпеку вживання їжі, отриманої від них, та води з неперевірених джерел.

Успішне подолання перешкод також значною мірою залежить від ступеня маршової тренованості особового складу, під час якої у нього з’являється витривалість до великих фізичних навантажень.

Витримувати їх допомагають раціональне харчування і відпо­чинок у ході маршу. За годину до його початку видають ситний (з м’ясом) сніданок. Якщо марш починається до 4−5 години ранку, сніданок видають на першому або другому привалі (перший привал роблять через одну годину на 10−20 хвилин, у подальшому — на 20−30 хвилин після кожних 2−3 годин руху). На великому привалі (у другій половині добового переходу), тривалість якого повинна становити 2−4 години, видають продукти проміжного харчування: консерви, хліб і чай, а по можливості - другу страву і чай. Обід, як правило, готують після закінчення маршу або на місці нічного відпо­чинку на батальйонних пунктах харчування.

Важливе значення має повноцінний відпочинок. Роль медич­ної служби полягає у виявленні територій та населених пунктів, де спостерігалися випадки особливо небезпечних інфекційних захво­рювань серед населення або епізотії серед гризунів, і, відповідно, у своєчасній доповіді командуванню про заборону розміщення в них.

При перевезенні залізничним і водним транспортом формують­ся військові ешелони, а повітряним — команди. Ешелоном, як прави­ло, перевозиться військова частина або її підрозділи. До складу заліз­ничного військового ешелону входять штабний вагон, вагон-ізолятор, вагони для кухонь І зберігання продуктів (влітку — ізотермічний вагон з холодильними установками) та вагони для особового складу. Попередньо ешелон обстежується комісією (до складу її входить лікар або фельдшер), яка контролює чистоту виділених вагонів, об­лаштування їх необхідним обладнанням. Якщо для перевезення людей виділяють пристосовані вантажні вагони, то взимку обов’язково у них встановлюють чавунні пічки, видають дошки для нар, ліхтарі, відра, драбини, мітли або віники, засклені рами для вікон тощо.

Здійснюється також санітарний нагляд за станом районів очі­кування (збору) і місць завантаження (розвантаження), за необхідності у них проводять відповідні санітарно-гігієнічні заходи. У ході перевезення основну увагу приділяють контролю за харчуванням та водопостачанням, прибиранням у вагонах і дотриманням гро­мадської та індивідуальної гігієни. Також суворо забороняється вживання продуктів, отриманих від населення, та води з неперевірених джерел під час зупинок ешелону. Зазвичай практикується щоденний обхід лікарем (фельдшером) вагонів, контролюються са­нітарний стан кухонь і умови зберігання продовольства. При необ­хідності медичний працівник керує санітарною обробкою особового складу. Адміністрація залізниці забезпечує ешелони водою з розра­хунку 6−10 л для однієї людини на добу. Крім того, роблять запас води у всіх добре очищених ємностях, що є в частині.

Гарячу їжу видають не менше двох разів на добу. При трива­лості перевезення менше доби можна видавати сухий пайок.

При перевезенні водним транспортом особовий склад розмі­щується на одному судні (морський транспорт) або навіть у одному приміщенні (річковий транспорт), що призводить до погіршення мікрокліматичних умов і забруднення повітря продуктами життєді­яльності людини, і, як наслідок, різко зростає небезпека розпов­сюдження інфекційних хвороб. Виникає необхідність посилення вен­тиляції за допомогою різних пристроїв, а також облаштування до­даткових убиралень і рукомийників.

Перед відплиттям роблять запас доброякісної питної води з розрахунку 10 л на добу для однієї людини. Воду обробляють дезінфікуючими речовинами. Гарячу їжу готують у польових кухнях та камбузі (корабельна кухня).

При перевезеннях на морі у переважної більшості особового складу може виникнути «морська хвороба» від розгойдування ко­рабля на хвилях. Симптомами її є блідість, головний біль, нудота, блювання, погіршення стану. Тому військовослужбовцям не треба переїдати. Тих, які захворіли, необхідно покласти на свіжому повітрі у центральній частині корабля, по можливості - далі від камбуза та машинного відділення, рекомендувати пиття холодної води дрібни­ми порціями, а також давати медикаментозні засоби (аерон тощо). Перед перевезенням особового складу пароплавство зобов’язане проводити на судні дератизацію.

При потребі швидкого перевезення військ використовують авіа­ційний транспорт. До початку перевезення проводять медичний огляд військовослужбовців, їжу видають не пізніше ніж за 2 години до вильоту. Страви не повинні містити багато клітковини та газоутво­рюючих продуктів: гороху, квасолі тощо. Треба контролювати та­кож заповнення фляг доброякісною питною водою або чаєм.

Перед польотом проводять інструктаж особового складу щодо правил поведінки на борту літака, контролюють надання часу для повноцінного відпочинку. За наявності у літаку дихальної кисневої апаратури особовий склад навчають правилам користування нею.

При виникненні «повітряної хвороби» (може бути у 2% лю­дей) внаслідок недостатньої стійкості вестибулярного аналізатора надають допомогу, як і при «морській хворобі» .

ЛІТЕРАТУРА.

1. Беляков В. Д., Жук Е. Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.: Меди­цина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого госпо­дарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. № 383.

3. Габович Р. Д., Познанский С. С., Шахбазян Г. Х. Гигиена. — К.: Вища школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г. Н. Сердкжовской. — М.: Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О. М., Сердюк А. М., Приходський О. О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р. Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екологіїНавчальний посібник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Дацен­ко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М. Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й. Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.