Психологічні особливості самооцінки та рівня домагань молодшого школяра (підлітка)

«ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМООЦІНКИ ТА РІВНЯ ДОМАГАНЬ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА (ПІДЛІТКА)»

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ САМООЦІНКИ ТА ДОМАГАНЬ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА (ПІДЛІТКА)

1.1 Поняття та сутність дослідження рівня домагань у сучасній психології

1.2 Вплив різноманітних факторів на становлення рівня домагань

1.3 Самооцінка. Механізми формування самооцінки в молодшому підлітковому віці

1.4 Зв’язок між рівнем домагань та самооцінкою РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА РОБОТА З ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТІ САМООЦІНКИ ТА РІВНЯ ДОМАГАНЬ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА (ПІДЛІТКА)

2.1 Характеристика основних методик психологічної діагностики рівня домагань. Їх обґрунтування, опис та аналіз

2.2 Діагностика самооцінки молодших школярів (підлітків) РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМАТИКА ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ФОРМУВАННЯ АДЕКВАТНОГО РІВНЯ ДОМАГАНЬ ТА САМООЦІНКИ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП Актуальність теми. Зазначимо, що дуже актуальною є проблема формування рівня домагань у зв’язку із самооцінкою, вирішення якої потребує виявлення складних структурних та функціональних взаємозв'язків у становленні окремих сторін особистості в процесі індивідуалізації.

Навчальна діяльність є одним з найважливіших факторів, який впливає на формування самооцінки молодших школярів, тому педагог повинен знати психологічні особливості школярів та враховувати індивідуальні особливості самооцінки в навчальному процесі, здійснюючи індивідуальний і диференційований підхід у навчанні.

Треба відзначити, що в руслі сучасних наукових поглядів поглиблення уявлень про розвиток та функціонування рівня домагань та самооцінки передбачає рух в напрямку динамічного та структурного їх об'єднання в єдине ціле, в динамічну систему, що впливає на розвиток багатьох інших складових особистості.

Об'єкт дослідження. Об'єктом виступає особистісна сфера молодшого школяра (підлітка).

Предмет дослідження. Особливості самооцінки молодшого школяра та психологічна діагностика рівня домагань.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальному дослідженні рівня домагань та самооцінки молодшого школяра за допомогою методів психологічної діагностики та наданні практичних рекомендацій щодо формування адекватного рівня домагань і самооцінки.

Для досягнення поставленої мети курсової роботи необхідно виконати наступні завдання:

· Проаналізувати літературу з проблеми дослідження рівня домагань;

· Дослідити вплив різноманітних факторів на становлення рівня домагань;

· Вивчити самооцінку, як психологічну категорію;

· Виявити фактори формування самооцінки молодших школярів;

· Розглянути основні методики дослідження рівня домагань та самооцінки;

· Описати практичні рекомендації щодо формування адекватного рівня домагань та самооцінки у молодших школярів (підлітків).

У вітчизняній психології до проблеми рівня домагань та самооцінки зверталися Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л. С. Виготський, А. В. Петровський, М.Г. Єлагіна, І.С. Кон, Г. С. Костюк, В. К. Котирло, М.І. Лісіна, Р.Б. Стьоркіна, І.І. Чеснокова, Н. А. Менчинська, А.І. Ліпкина. Більшість з них вважають, що рівень домагань та самооцінка формуються при активній участі самої особистості і відображають своєрідність її внутрішнього світу.

Зауважимо, що методологічною основою роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань.

Структура даної курсової роботи та її послідовність частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Дана робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ САМООЦІНКИ ТА ДОМАГАНЬ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА (ПІДЛІТКА)

1.1 Поняття та сутність дослідження рівня домагань у сучасній психології

Перш за все, зазначимо, що такий термін, як «рівень домагань» був введений в школі відомого німецького психолога К. Левіна. Причиною появи концепту послужив один з феноменів, знайдених в дослідах Т. Дембо. У цих експериментах, де для провокації гніву випробовуваним пропонували дуже складні або просто нерозв’язні завдання, виявилося, що якщо поставлена мета дуже важка для індивіда, він намічає деяке «легше завдання, що є наближенням до початкової мети, яку людина хоче досягти в декілька етапів». Ось цю більш реальну мету Т. Дембо і назвала рівнем домагань даного моменту, позначивши тим самим спонтанний перехід суб'єкта до доступної йому діяльності з вказівкою величини кроку на шляху рішення основної задачі.

Відтак, перше значне дослідження процесу вибору рівня домагань, що забезпечило одночасно і побудову експериментальної техніки його оцінки, і певне змістовне розкриття нового поняття, належить Ф. Хоппе. Він зберігає те значення терміну, в якому його використовувала Т. Дембо, — значення хвилинної реальності в цілестворенні, — проте Ф. Хоппе відкриває можливість широкого трактування концепту «рівень домагань» як психологічного поняття, розуміючи під ним «сукупність змінних з кожним досягненням то невизначених, то більш точних очікувань, цілей і домагань до майбутніх власних досягнень». Ф. Хоппе інтерпретує рівень домагань в загальному вигляді як мета подальшої дії [13, с. 29].

Поняття «рівень домагань» надалі зустрічається в роботах Дж. Френка, де воно трактується як цілі, що широко охоплюють особистість, включно із її поглядом на себе. М. Юкнат називає це утворення самосвідомістю. К. Левін говорить про оцінку суб'єктом своїх можливостей при прогнозуванні вірогідності досягнення мети. З погляду Б.В. Зейгарнік, у всіх випадках мова йде про самооцінку, і така інтерпретація є найбільш точною, бо Дж. Френк прямо указує, що аналіз домагань дозволяє виявити те, як індивід оцінює себе, тобто його самооцінку. Аналогічний погляд на рівень домагань дають Дж. Гарднер, А. Гилінськи, Р. Мейлі, Ю. Роттер, П. Сирс, І. Стейнер, тієї ж думки дотримується Х. Хекхаузен і багато інших зарубіжних дослідників. Підсумовуючи думку більшості вчених, В. Гошек пише, що рівень домагань є самооцінкою, побічно вираженою за допомогою вимог до якості власної діяльності. Разом з цим Х. Хекхаузен, А. Карстен та ін. бачать в рівні домагань показник індивідуальної специфіки мотивації досягнення, її конкретно-особистісний вираз.

У зарубіжній психології вивченню самооцінки приділяли увагу багато учених. Згідно із Т. Шибутані, «якщо особистість — це організація цінностей, то ядром такої функціональної єдності є самооцінка».

Поняття самооцінки було детально досліджене Р. Бернсом. Учений розглядав самооцінку в складі системи, відомої як «Я-концепція особистості». На думку Р. Бернса, Я-концепція — це сукупність усіх уявлень індивіда про себе, зв’язана з їх оцінкою.

Описову складову Я-концепції він називає образом Я або картиною Я. Складова частина самосвідомості, що пов’язана з відношенням до себе або окремим своїм якостям, згідно з Р. Бернсом, називається самооцінкою або ухваленням себе.

У вітчизняній психології до проблеми рівня домагань та самооцінки зверталися чимало вчених. Більшість з них вважають, що рівень домагань та самооцінка формуються при активній участі самої особистості і відображають своєрідність її внутрішнього світу.

Менчинська Н.А. підкреслювала, що в учбовій діяльності кожного школяра самооцінка грає велику роль. Як один з найважливіших особистісних параметрів розумової діяльності, вона виконує функцію саморегуляції поведінки, за допомогою її визначається бажаність (або небажаність) якого-небудь вчинку. Самооцінка великою мірою впливає на ступінь успішності здійснюваної діяльності. Дослідження А.І. Ліпкиної показали, що неадекватна самооцінка (як завищена, так і занижена) негативно позначається на процесі і результаті учбової діяльності. Підвищення самооцінки школяра, коли вона була занижена в результаті тривалих учбових невдач, може відбутися шляхом цілеспрямованої зміни за допомогою педагога «соціальної позиції» учня в колективі класу.

Формування самооцінки впродовж раннього і дошкільного дитинства, відзначала Л.І. Божовіч, відбувається під впливом значущих дорослих, особливо батьків. Реакції дорослих є найважливішим регулятором поведінки дитини. У молодшого ж школяра саме вчитель стає авторитетнішим і впливовішим за батьків. «До кінця молодшого шкільного віку діти більше зважають на думку й оцінку однолітків, а на протязі середнього шкільного віку складається вже відносно стійка самооцінка і рівень домагань». Це породжує потребу бути не тільки на рівні вимог інших людей, але і на рівні власних вимог і власної самооцінки.

Лісіна М.І. писала, що «афектну частину образу, абстраговану від знання, ми називаємо самооцінкою дитини, а когнітивну частину вважаємо за краще іменувати уявленням дитини про себе, щоб підкреслити її зв’язок за походженням і за природою з пізнавальними процесами індивіда». Також вона дотримувалася думки, що загальну самооцінку потрібно характеризувати не кількісно (наскільки вона висока), а якісно — який її склад і забарвлення (позитивна — негативна, повна — неповна та ін.). Конкретна самооцінка виражає відношення дитини до успіху своєї окремої, приватної дії.

Традиція дослідження рівня домагань у рамках проблеми самооцінки бере свій початок у роботах Ф. Хоппе, який для пояснення закономірного характеру зсувів рівнів домагань звертається до поняття «рівень Я», тобто структури, яка програмує всю сукупність дій індивіда, динаміку вибору цілей. Подальший аналіз змісту поняття «рівень Я» привів вітчизняних дослідників до висновку, що під «рівнем-Я» слід розуміти самооцінку. Певний проміжок часу рівень домагань трактувався як індикатор самооцінки, а методика дослідження рівня домагань, впроваджена Ф. Хоппе, застосовувалася як інструмент вимірювання самооцінки.

Подальші експериментальні дослідження довели, що самооцінка та рівень домагань являють собою різні утворення особистості, між якими існує тісний причинно-наслідковий та функціональний зв’язок. Самооцінка — це оцінка суб'єктом себе, своїх окремих якостей, свого потенціалу, а рівень домагань утілює стереотип тактики цілепокладання, звичний спосіб вибору цілей, передусім рівня їх складності [24, с. 36].

Першим етапом розвитку рівня домагань в шкільний період є період молодшого шкільного віку. Особливістю дітей молодшого шкільного віку є повне визнання ними авторитету дорослого (на відміну від дошкільного періоду на перший план виходить авторитет вчителя), вони беззастережно приймають його оцінки. Таким чином, у цьому віці самооцінка дитини прямо залежить від характеру оцінок, що доросла людина дає особистісним якостям дитини і її успіхів у різних видах діяльності. Молодші школярі стоять на позиції: «Я те, що про мене говорять дорослі й інші навколишні». У цьому віці вже зустрічаються різні типи самооцінок: завищена, адекватна і занижена.

Старші дошкільники оцінюють себе максимально високо і вважають себе найдобрішими, найрозумнішими і тому подібне. При цьому на межі дошкільного і молодшого шкільного віку у дітей виникає тенденція оцінювати себе адекватніше. Так, у міру проходження кризи семи років у дитини виникає уявлення про себе реального, і показники самооцінки декілька знижуються.

На цей день механізми зв’язку, взаємодії самооцінки та рівня домагань особистості не можна вважати до кінця дослідженими. Поглиблення уявлень про особливості взаємодії цих стрижневих утворень особистості необхідні для більш точної діагностики перебігу особистісного розвитку, підвищення ефективності заходів психологічної корекції.

1.2 Вплив різноманітних факторів на становлення рівня домагань Зауважимо, що одним з напрямів аналізу домагань у зв’язку з індивідуальними відмінностями є вивчення кореляцій параметрів рівня домагань з властивостями темпераменту. Дослідники звертають увагу на залежність рівня домагань від емоційної стійкості, сили нервової системи і тому подібне Я. Рейковський встановлює, зокрема, що заниження рівня домагань характерне для перестрахувальників, що відрізняються меншою емоційною стійкістю, ніж люди, що обирають цілі на рівні фактичного виконання. Позиція перестрахувальника, як він вважає, є показником дефекту в структурі особистості, таку позицію частіше визначає емоція тривоги — ситуативної або пролонгованої [18, с. 74]. Зв’язок між тривожністю і установкою перестрахувальника реєструється і в інших роботах. Дуже низькі домагання фіксовані у людей з явною тенденцією уникнення невдачі, яку Дж. Аткинсон прямо ототожнює з підвищеною тривогою. Проте, за його ж даними, при вираженій тривожності зустрічається і неадекватно завищений рівень домагань. Імпульсивність має корелятом завищення домагань. Аналіз впливу нейродинамічних властивостей на рівень домагань виявляє наступну картину: індивіди з сильною нервовою системою (щодо збудження) володіють високим і адекватним або завищеним рівнем домагань, випробовувані із слабкою нервовою системою проявляють схильність до заниження домагань. В умовах стресу названа відмінність виступає особливо виразно. При посиленні мотивації люди із слабкою нервовою системою цілепокладають на рівні наявних досягнень, уникаючи ризик; домагання осіб з сильною нервовою системою у міру зростання мотивації неухильно завищуються [9, с. 315].

Простежується співвідношення рівня домагань і характеристик інтелекту. Як з’ясовується, чим вище інтелектуальні можливості (IQ по тесту Векслера), тим вище рівень домагань і, аналогічно, чим вище рівень домагань, тим вище IQ. Якщо перша закономірність здається цілком очевидною, то друга представляється справедливою лише для окремої вибірки. При окремих формах інтелектуального зниження нерідко зустрічається неадекватно високий рівень домагань [24, с. 44].

Дослідження домагань в комплексі з інтелектуальними і вольовими якостями, а також аналіз значення цього комплексу в шкільному навчанні виявляє високі і стійкі до невдач домагання у дітей з кращими показниками в розвитку мислення і волі. Неуспіх у таких учнів має за наслідок пошук причини помилок і мобілізацію зусиль. Школярі з гіршими показниками інтелектуальних і вольових якостей дають низький рівень домагань, що рідко підвищується при штучно створеному успіху. Ці учні втрачають віру в свої сили. Тільки значна допомога в організації розумової діяльності і забезпечення міцного успіху приводить до деякого підйому рівня домагань. Учні з хорошими показниками мислення, але ослабленою волею, демонструють завищене цілепокладання і відсутність схильності до послідовної роботи в ситуації неуспіху. Відносно низький індекс інтелекту при розвиненій волі поєднуються з високими домаганнями. Невдачі у таких дітей не ведуть до падіння рівня домагань, а викликають інтенсивну роботу для досягнення успіху [14, с. 98]

Рівень домагань в значній мірі залежить від статі, сімейних обставин, кількості дітей у родині, мотивації до навчання. У хлопчиків з високою самооцінкою рівень домагань вищий, ніж у їх однолітків, що пояснюється наполегливим підкресленням батьками цінності прагнення до досконалості. Це орієнтує дитину на певні стандарти, створює зворотний зв’язок у вигляді самооцінювання й указує їй на необхідні засоби для досягнення більшого успіху. Дитина з високою самооцінкою привчена постійно випробовувати свої можливості, дізнаючись і визнаючи свої сильні й слабкі сторони. Діти з високою самооцінкою ставлять вищі цілі й добиваються успіху. Очікування батьків (або відсутність будь-яких очікувань) є важливим чинником, що направляє розвиток дитини в певне русло. Якщо дитина єдина в сім'ї, то її самооцінка в середньому вище, ніж у дітей в багатодітних сім'ях. Але хлопчики, що зростають в сім'ї, де решта всіх дітей — дівчатка, мають високу самооцінку. Самооцінка в учнів, що вчаться погано, значно менш сприятлива, ніж у тих, що вчаться добре. У неповнолітніх злочинців і тих, хто потрапив у сферу уваги громадських організацій, самооцінка негативна. В останніх роботах вплив шкільних успіхів на самооцінку простежується менш чітко. Молоді люди можуть, мабуть, знижувати суб'єктивне значення шкільних успіхів, компенсуючи рівень самооцінки в середовищі однолітків.

Можна вважати за встановлений факт, що несприятлива самооцінка (слабка віра в себе, боязнь дістати відмову), виникнувши, призводить надалі до порушень поведінки.

У міру дорослішання з’являється реалістичніша оцінка себе й зростає незалежність від думки батьків і вчителів. Тут існують паралелі як з хронологічним віком, так і з незалежним від нього безпосередньо процесом дозрівання. Тоді як між відношенням до статевої зрілості, емансипацією і хронологічним віком спостерігається явна взаємозалежність, у підлітків із сповільненим статевим дозріванням існує чіткий зв’язок несприятливого самосприйняття (відчуття знедоленої людини, негативізм по відношенню до батьків, відчуття залежності) саме з цією затримкою, але не з хронологічним віком. Підтвердилися дані про більш позитивну самооцінку акселератів.

Самооцінка також служить засобом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ «Я» нерідко спонукає індивіда перебільшувати свої достоїнства і зменшувати недоліки. В цілому адекватність самооцінок з віком підвищується: самооцінки дорослих за більшістю показників реалістичніші і об'єктивніші, ніж юнацькі, а юнацькі - ніж підліткові, в чому позначаються великий життєвий досвід, розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань.

1.2 Самооцінка. Механізми формування самооцінки в молодшому підлітковому віці

Зауважимо, що самооцінка — це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.

Завдяки здатності до самооцінки людина набуває можливості значною мірою самостійно спрямовувати й контролювати свої вчинки та дії, самовиховуватися й удосконалювати себе.

Самооцінка пов’язана з однієї із центральних потреб людини — потребою в самоствердженні, що визначається відношенням її дійсних досягнень до того, на що людина претендує, яку мету перед собою ставить — рівень домагань.

Психологи розглядають самооцінку з різних точок зору. Розрізняють загальну й приватну самооцінку. Приватною самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєї зовнішності, окремих рис характеру. У загальній, або глобальній самооцінці відбивається схвалення або несхвалення, що переживає людина стосовно самої себе [7, с. 9].

Крім цього, виділяють актуальну (те, що вже досягнуто) і потенційну (те, на що здатна людина) самооцінку. Потенційну самооцінку часто називають рівнем домагань. Крім того, вони можуть по-різному взаємодіяти між собою: бути узгодженими, взаємно доповнювати один одного або суперечливими, конфліктними.

Проте основними вимірами самооцінки є адекватність, рівень та стійкість.

Адекватність характеризує міру відповідності самооцінки фактичній вираженості певної якості в суб'єкта, відповідність реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда. Під впливом оцінки оточуючих в особистості поступово складається власне відношення до себе й самооцінка своєї особистості, а також окремих форм своєї активності: спілкування, поведінки, діяльності, переживань. При оптимальній, адекватній самооцінці суб'єкт правильно співвідносить свої можливості й здатності, досить критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі й успіхи, намагається ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити на ділі. До оцінки досягнутого він підходить не тільки зі своїми мірками, але й намагається передбачати, як до цього віднесуться інші люди: товариші по роботі й близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри, тобто без занадто великої переоцінки, але й без зайвої критичності до себе. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій [11, с. 57], а також забезпечує сприятливий емоційний стан людини, стимулює діяльність, надає людині упевненості. Вона також підтримує гідність людини і дає моральне задоволення, гармонізує духовне життя. Водночас адекватна самооцінка передбачає критичне ставлення до себе, постійне порівняння своїх можливостей з вимогами життя, вміння самостійно ставити перед собою мету. Неадекватна самооцінка, навпаки, нерідко стає джерелом вибору хибних шляхів до самоствердження, непомірних претензій та постійних конфліктів, які часом доводять людину до невротичного стану. Неадекватна самооцінка ускладнює життя не тільки тих, кому вона властива, але й оточуючих, тих людей, які, у різних ситуаціях — виробничих, побутових і інших — спілкуються з нею. Конфліктні ситуації, у яких опиняється людина, дуже часто є наслідком її неправильної самооцінки. [17]

Другий вимір самооцінки — рівень — характеризує ступінь вираження тієї якості, яку оцінюють. За рівнем самооцінка може бути високою, середньою, низькою. Критерієм рівня самооцінки є міра збігу самооцінки з оцінкою свого ідеалу: чим ближча самооцінка до оцінки ідеалу, тим вона вища, і навпаки, чим далі самооцінка від оцінки ідеалу, тим вона нижча. І висока, і середня, і низька самооцінки можуть бути як адекватні, так і неадекватні.

Якщо людина недооцінює себе в порівнянні з тим, що вона у дійсності є, то в неї самооцінка занижена. У тих же випадках, коли вона переоцінює свої можливості, результати діяльності, особистісні якості, зовнішність, характерною для неї є завищена самооцінка.

У практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в сполученні з низьким рівнем домагань (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагань. У першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити до простого везіння. Другий випадок, названий «афектом неадекватності», може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожність особистості. Такі люди прагнуть у всьому бути першими, тому будь-яка ситуація перевірки їхньої компетентності оцінюється ними як загрозлива й часто виявляється дуже складною в емоційному плані. Людина, що має другий тип низької самооцінки, як правило, характеризується низькою оцінкою оточуючих [12, с. 27].

Занадто висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе й свої можливості. У результаті цього в неї виникають необґрунтовані претензії, найчастіше не підтримувані оточуючими. Маючи досвід подібного «відкидання», індивід може замкнутися в собі, руйнуючи міжособистісні відносини.

На думку З. Фрейда, найбільш складні і гострі внутрішні конфлікти особистості пов’язані з переоцінкою і недооцінкою своєї особистості. Ідеалізоване уявлення людини про своє «Я» постійно стикається з актуальним і реальними «Я» .

Третім виміром самооцінки є її стійкість. Стійкою вважається самоцінка, рівень якої упродовж певного часу залишається незмінним незалежно від ситуації. Критерієм стійкості самооцінки є міра зміни її рівня щодо одних і тих самих якостей людини протягом визначеного часу.

Структура самооцінки представлена двома компонентами — когнітивним і емоційним. Перший відображає знання людини про себе, другий — його ставлення до себе як міру задоволеності собою. У діяльності самооцінювання ці компоненти функціонують у нерозривній єдності: в чистому вигляді не може бути представлена ні одна, ні друга. Основу когнітивного компонента самооцінки становлять операції порівняння себе з іншими людьми, зіставлення своїх якостей з виробленими еталонами, фіксація можливої неузгодженості цих величин.

Самооцінка інтерпретується як особистісне утворення, що приймає безпосередню участь в регуляції поведінки і діяльності людини, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, що формується за активної участі самої особистості і відображає своєрідність її внутрішнього світу.

Основні механізми формування самооцінки:

a) засвоєння оцінок інших людей. На думку соціальних психологів, щоб отримати знання про себе, недостатньо просто зануритися у роздуми про себе. Часом нам неможливо зрозуміти, що саме ми відчуваємо і чому ми чинимо так чи інакше. У пошуках розгадки ми озираємося навколо і звертаємося до нашого соціального оточення. Ми дізнаємося багато нового про себе, коли спостерігаємо за тим, як люди поводяться з нами і як ми поводимося з ними [15];

б) соціальне порівняння, тобто порівняння своїх якостей з подібними характеристиками інших людей (теорія соціального порівняння). Ми не самотні шукачі відомостей про себе, а соціальні істоти, які часто спостерігають за тим, як люди реагують на нас і порівнюють себе з іншими. Ми приходимо до розуміння самих себе коли порівнюємо себе з іншими. Виділяють також висхідне і низхідне соціальне порівняння. Висхідний порівняння — це порівняння себе з тими, у кого відповідні риси, здібності виражаються яскравіше, ніж у нас. Воно допомагає визначити нам стандарт або ідеал. Низхідне соціальне порівняння — порівняння себе з тими, у кого ця ж риса виражена слабше. Воно може створити у нас комфортне відчуття і допомагає оцінити справжній стан.

в) смислова інтерпретація життєвих переживань.

г) теорія самосвідомості. Полягає в тому, що коли люди фокусують свою увагу на самих собі, то вони оцінюють і порівнюють свою поведінку зі своїми внутрішніми стандартами і цінностями. Чим вище розбіжність, тим нижче самооцінка. Якщо ставлення до себе позитивне, можна з упевненістю сказати, що людина має певні ідеальні рисами свого ідеального «Я», негативна ж реакція на самого себе вказує на наявність небажаних характеристик.

Інтерес до себе і іншим людям виникає тільки в підлітковому віці. Думаючи про оточуючих людей, підліток порівнює себе з ними. Установка на порівняння себе з іншими людьми виражена у молодшого підлітка дуже яскраво. Особливу увагу привертають вчинки — себе та інших людей. Підліток оцінює власні вчинки, намагаючись зрозуміти, до чого вони привели або приведуть у майбутньому. Він бажає усвідомити свої особливості («Чому я такий?»), з’ясувати свої недоліки — ця потреба виникає з необхідності «правильно вести себе в суспільстві», вірно побудувати свої відносини з однолітками і дорослими, бути в змозі відповідати вимогам інших людей і на свої власні. Знати себе — неодмінна умова для того, щоб досягти цілей, які цінні й важливі. Саме з цього підліток спочатку особливо стурбований своїми недоліками, хоче позбутися від них. Він націлений на позитивне в іншій людині, готовий брати з нього приклад. Така увага до своїх недоліків і потреба подолати їх зберігаються протягом усього підліткового віку.

Молодші підлітки особливо не роздумують про свої достоїнства. Але з часом виникає прагнення розібратися в особливостях своєї особистості в цілому — і в своїх мінусах, і в своїх плюсах. Виникнення потреби у знанні власних особливостей, інтересу до себе та роздуми про себе — характерна особливість підлітка.

Переважаючі зразки для підлітків — реальні люди, а не літературні герої. Серед багатьох якостей, що приваблюють підлітків у тих людях, на яких вони хочуть бути схожі, на першому місці стоять моральні якості, потім якості мужності. Однолітка підлітків замаюють у загальному ті ж якості, що і в зразках-дорослих. Однак дуже важливо, що саме з однолітком підліток порівнює себе, саме його обирає зразком на який варто рівнятися, тому що підлітку легше порівнювати себе з однолітком, ніж з дорослим. Привабливі якості дорослий виявляє у дорослих справах і у дорослих відносинах, і поставити себе на його місце молодшому підлітку ще важко. І взагалі дорослий — це зразок, практично важко досяжний для підлітка, а одноліток, особливо однокласник, близький йому у багатьох відносинах. Одноліток — це свого роду мірка, яка дозволяє підлітку оцінити себе з урахуванням цілком реальних можливостей: адже в іншого, його однолітка, можливості такі самі, тільки він краще використовує їх, значить, на нього можна прямо рівнятися. Це дуже важливо, тому що рівнятися прямо на дорослого підліток часто не в змозі.

Таким чином, самооцінка підлітка складається під впливом порівняння себе з однолітками, власне суджень однолітків і оцінок дорослих. З віком уявлення про себе розширюється і поглиблюється, зростає самостійність у судженнях про себе. Молодші підлітки бачать різні свої недоліки, але у багатьох самооцінка можливостей завищена: вони вважають себе здатними зробити те, що насправді зробити не можуть. Багато п’ятикласників ще не вміють правильно оцінити рівень своїх знань і умінь, а також побачити, наскільки важке стоїть перед ними завдання: перше оцінюється вище, друге — нижче того, що є насправді. Це особливо яскраво видно при вирішенні різного роду математичних задач. Кмітливість — важливий показник в очах підлітків, важливий показник здатності, тому в оцінках і самооцінках це суттєвий критерій. Було виявлено, що приблизно у половини підлітків самооцінка не збігається з дійсними результатами, причому в переважній більшості випадків вона є завищеною. Поряд з цим було виявлено, що дорослі - вчителі та батьки — схильні, навпаки, занижувати оцінку можливостей підлітків.

Роль самооцінки в самовихованні може бути як позитивною, так і негативною. Адекватна самооцінка дозволяє правильно вибрати підліткові ті особисті якості, які варто розвивати в собі, виховувати. Він правильно буде оцінювати свої розумові й фізичні здатності, не занижуючи їх і в той же час не завищуючи. Неадекватна занижена самооцінка теж буде давати позитивний результат, тому що учень буде з більшою строгістю ставитися до себе, з більшою наполегливістю домагатися поліпшення своїх особистих якостей, шукати своє місце в житті. А от неадекватна завищена самооцінка буде давати зовсім протилежний результат у порівнянні з адекватною й неадекватною заниженою самооцінкою.

1.3 Зв’язок між рівнем домагань та самооцінкою Підкреслимо, що самооцінка відноситься до ядра особистості й істотно впливає на поведінку індивіда. Вона тісно пов’язана з рівнем домагань людини — ступенем трудності цілей, які вона ставить перед собою.

Самооцінка — оцінка особистістю себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Відносячись до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємини людини з оточуючими, її самокритичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини й подальший її розвиток.

Самооцінка виконує регуляторну й захисну функції, впливаючи на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її взаємини з іншими людьми. Захисна функція самооцінки, забезпечуючи відносну стабільність і автономність особистості, хоча іноді може привести до негативних наслідків. Самооцінка характеризується наступними параметрами:

1) рівень (висока, середня, низька);

2) співвідношення з реальною успішністю (адекватна й неадекватна, або завищена і занижена);

3) особливості побудови (конфліктна й безконфліктна).

Занадто висока і занадто низька самооцінка можуть стати джерелом конфліктів особистості, що можуть виявлятися по — різному.

Найчастіше до психологів звертаються люди з заниженою самооцінкою (або їхні родичі, якщо мова йде про дітей). При цьому важливо враховувати рівень домагань індивіда. У практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в сполученні з низьким рівнем домагання (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагання [25, с. 223].

У першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити за рахунок простого везіння.

Другий випадок таїть у собі набагато велику внутрішню конфліктність. Така самооцінка може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожність особистості. Зіткнення дуже високих домагань з низькою самооцінкою може давати дуже гострі емоційні реакції. У психології це поняття одержало назву «афект неадекватності». Люди з афектом неадекватності прагнуть в усьому бути першими (навіть коли цю першість не має абсолютно ніякого значення), тому будь-яка ситуація перевірки їхньої компетентності оцінюється ними як загрозлива і часто виявляється дуже складною в емоційному плані [25, с. 225].

Занадто висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе і свої можливості. У результаті цього в неї виникають необґрунтовані претензії, найчастіше не підтримувані оточуючими. Маючи досвід подібного «відкидання», індивід може замкнутися в собі, озлобитися, часто це виявляється в ще більшій зарозумілості стосовно навколишніх людей. Таким чином, відбувається руйнування міжособистісних відносин, і виникають зовнішні конфлікти. Від людей з дуже високою самооцінкою можна почути висловлення про те, що їх ніхто не розуміє, не може по достоїнству оцінити їхні якості і досягнення, при цьому може виявлятися мінливість і підозрілість.

Хочеться відзначити, що самооцінка — динамічна частина самосвідомості особистості і при професійному підході піддається корекції.

Самооцінка — результат інтегральної роботи в сфері самопізнання з одного боку, і в сфері емоційно-ціннісних самовідносин, з іншого. Самооцінка — непостійний конструкт, вона постійно видозмінюється і вдосконалюється. Самооцінка обумовлена сполученням знання про себе і світогляду, норм і цінностей, властивих людині. Саме самооцінка виконує функцію регуляції поводження і діяльності, тому що вона може співвідносити потреби і домагання людини та її можливості. Самооцінка = домагання / можливості [25, с. 227].

Самооцінка є «стрижнем» саморегуляції на всіх етапах її здійснення, включається в структуру мотивації, визначає спрямованість саморегулювання, вибір засобів і впливає на інтерпретацію досягнутого ефекту поведінки.

Досить високий рівень розвитку саморегулювання поведінки, що об'єктивно виражається в тонкості, диференційованості й адекватності всіх усвідомлених поведінкових реакцій, вчинків, вербальних проявів, відповідає зрілому станові розвитку самосвідомості в цілому: адекватній самооцінці, а також орієнтації на самооцінку, а не на оцінку іншими. Самооцінка — на початкових етапах результат інтеорізації оцінки себе іншими — згодом емансипується від оцінок оточуючих і все більше здобуває значення внутрішнього регулятора поводження.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА РОБОТА З ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТІ САМООЦІНКИ ТА РІВНЯ ДОМАГАНЬ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА (ПІДЛІТКА)

2.1 Характеристика основних методик психологічної діагностики рівня домагань. Їх обґрунтування та опис Методи на визначення рівня домагань поділяються на ті, що призначені для дітей та ті, що проводяться на дорослих. У більшості з них випробувані не повинні знати справжню мету діагностики. Такі методики сприймаються ними як тестування інтелекту, кмітливості, фізичної сили тощо. Багато з цих методик припускають самостійний вибір випробуваними складності наступних завдань та самоконтроль успішності тестування. За умови самостійного вибору рівня складності завдань, з’являється можливість застосування тестів інтелекту для визначення рівня домагань (з цією метою використовуються, наприклад, прогресивні матриці Равена). Ще одна особливість методів на визначення рівня домагань полягає в активній ролі експериментатора під час тестування, який не тільки фіксує послідовність виконання завдань, емоційні та вербальні прояви, але й за своїм бажанням штучно створює ситуацію успіху або неуспіху, досліджуючи при цьому реакцію випробуваних. Окрім експериментальних методик дослідження рівня домагань у розпорядженні психологів є спеціально розроблені опитувальники (наприклад, методика В. Гербачевського).

Дослідження рівня домагань у дітей проводиться в невимушеній обстановці у процесі ігрової діяльності. Дослідження включає декілька серій, які проводять по вибору або всі послідовно з інтервалом у 2−3 дні. Перша серія — малювання. Групі до п’яти дітей говорять: «Зараз ми малюватимемо. У мене три види завдань: легкі, середньої складності та важкі. Якщо ви виберете важке завдання і справитеся з ним, отримаєте 5 балів, якщо середнє - 4, якщо легке — 2. Якщо ви виберете завдання і не справитеся, отримаєте тільки 1 бал. Прагніть набрати більше балів. А зараз хай кожен скаже, яке завдання він вибирає». Експериментатор показує зразки, розкладені стопками: «Подивитеся на ці завдання. Ось важкі, ось середній трудності, ось легкі. Вибирайте те, з яким зможете справитися, і малюйте». Після виконання завдання дорослий говорить кожній дитині, справилася вона чи ні. Потім дітям знову пропонують зробити вибір. Всього діти виконують 6−8 завдань.

Друга серія — конструювання. Проводять аналогічно першій серії, але дітям пропонують зробити конструкції (легкі, середні та складні; наприклад, побудувати за зразком будиночок, міст, гараж). Дослідження проводиться індивідуально. Дитина виконує 3−4 завдання.

Третя серія — рухова вправа. Дитині пропонують стрибнути «якнайдалі», але спочатку просять показати, на яку відстань вона може стрибнути. Потім вона стрибає. Після стрибка їй говорять, справилася вона чи ні, і пропонують зробити нову заявку. За показом слідує виконання і так далі. Це повторюється 3−4 рази.

При проведенні всіх серій експериментатор по ходу завдання може спеціально створювати ситуацію успіху або неуспіху: оцінювати діяльність дитини як неуспіх, обмеживши час для виконання завдання або указуючи на недоліки в роботі; оцінювати діяльність як успішну, надавши більше часу на її виконання або непомітно надавши допомогу дитині, якщо їй важко справитися із завданням. У таблиці фіксують ступінь складності завдання, отримане число балів, поведінку, вислови, емоційні реакції дитини на успіх і неуспіх. По кожній серії визначають число виконаних і невиконаних завдань залежно від їх ступеня складності. На основі цього роблять вивід, чи відповідає рівень домагань можливостям виконання, адекватно або неадекватно дитина реагує на успіх або невдачу в роботі. У першому випадку рівень домагань повинен підвищуватися при успішному виконанні, в другому — знижуватися або зберігатися при невдачах. Діти діляться на 4 групи:

1. Ті, що вибирають після досягнення успіху більш складні завдання, а після невдачі - менш складні;

2. Ті, що виявляють тенденцію до вибору нескладних завдань незалежно від того, досягають вони успіху чи ні;

3. Ті, що часто вибирають складні завдання незалежно від невдачі, з якою вони зіткнулися при виконанні;

4. Ті, у яких успіх, що досягається або не досягається, не впливає на вибір завдання.

Визначають, як розподіляються діти по цих групах залежно від віку і виду діяльності.

Існує досить багато модифікацій методик на визначення рівня домагань для старших осіб, ніж у попередній методиці, більшість з яких базується на способі оцінки домагань, запропонованому Ф. Хоппе. У одній з модифікацій методики Ф. Хоппе, яка використовується і на цей час, стимульним матеріалом є картки з надрукованими на них анаграмами. Випробовуваному пред’являються шість рядів по шість карток із завданнями в кожному. Йому повідомляється, що складність завдань зростає від першого ряду до шостого.

Від складності завдання залежить кількість балів — вона дорівнює номеру ряду. Бали випробовуваний набирає тільки у разі успішного виконання завдання, інакше за завдання йому виставляється нуль. Мета учасників експерименту — отримати найбільшу кількість балів. Час рішення обмежений (2 хвилини на кожне завдання). Вся ця інформація також повідомляється випробуваному до початку експерименту.

Випробуваний має право узяти картку з будь-якого ряду (всього 10 карток). По тому, які завдання він вибирає, як реагує на успіх і невдачу, і визначається його рівень домагань.

Є і інші методики, направлені на діагностику рівня домагань. Наприклад, тест «Решітки мотивації досягнень» Н. Шмальта дозволяють розрахувати показник «чистої надії», по якому можна судити про те, що переважає у даного випробовуваного, — надія на успіх або боязнь невдачі, або ж вони збалансовані.

Для діагностики рівня домагань часто використовують тести інтелекту, наприклад, прогресивні матриці Д. Равена. Оригінальні розміри матриць — 7,5×11,5. Завдання пропонується як тест інтелекту або спеціальних перцептивних здібностей. Випробовуваному дається стандартна інструкція: «Перед Вами картки з номерами завдань. Номери позначають ступінь складності завдань. Від 1 до 12 номера складність завдань зростає. На рішення кожної задачі відведено певний час. Якщо Ви не встигнете виконати завдання за цей час, воно вважатиметься за невирішене. Завдання Ви можете вибирати самостійно». Час експозиції матриць розраховується, виходячи з наступного стандарту: вирішення повного тесту займає зазвичай 20−25 хв. Враховуючи, що він містить 60 матриць, середній час на 1 завдання складає близько 20 с., але оскільки окремі серії не зовсім ідентичні, для серій С і D цей час варіює від 3−5 с. для 1−4 завдань, 6−10 с. — для 5−8 завдань, 11−15 с. — для 9−12 завдань. Число проб в експерименті дорівнює 10−12. Оцінюваними параметрами є: висота, стійкість і адекватність рівня домагань.

Методика під назвою «Лабіринти Х. Хекхаузена», що також визначає рівень домагань, сприймається випробуваним як тестування кмітливості. Оригінальні розміри лабіринтів — 3×18 см. Проходження лабіринтів пред’являється як тип головоломок, тобто як завдання на кмітливість. Після того, як випробовуваний виконає першу спробу рішення задачі з лабіринтом, експериментатор повідомляє суб'єктові час його роботи. Потім випробовуваному пропонують намітити його подальшу мету або РД в такій формі: «Як Ви думаєте, скільки секунд Вам буде потрібно для наступного проходження? «. Це повторюється перед кожною новою пробою. Дослідження може включати до 14 проб. Експериментатор враховує в обробці час дослідження 10 лабіринтів з 5 по 14 (перші 4 лабіринти виключаються як тренувальні). Треба відмітити, що ефект навчання при використанні цього завдання вельми виражений, у зв’язку з чим при необхідності число спроб доцільно скоротити.

Зазначимо, що при проведенні аналізу методик, в цілому, можна зробити висновок, що більшість респондентів мають помірний та низький рівень домагань. Ті, хто мають низький рівень домагань, характеризуються високою та середньою мотивацією на досягнення успіху та занадто високою мотивацією на уникнення невдач. Ті, хто мають помірний рівень домагань, мають середню та високу мотивацію на досягнення успіху та низьку мотивацію на уникнення невдач.

Також дослідження показало, що існує зворотня кореляція між рівнем домагань та мотивацією на уникнення невдач у жінок: чим більше рівень домагань у жінок, тим менша в них мотивація на уникнення невдач.

Згідно із загально признаними дослідженнями, люди, помірно та сильно орієнтовані на успіх, обирають середній рівень ризику. Ті, хто бояться невдач, обирають замалий або занадто високий рівень ризику. Чим вище мотивація на успіх, тим нижча готовність до ризику. При цьому мотивація на успіх впливає й на надію на успіх: при сильній мотивації на досягнення успіху надії на успіх частіше за все скромніші, ніж при низькій мотивації на успіх.

2.2 Діагностика самооцінки молодших школярів (підлітків) самооцінка психологія підлітковий домагання Перш за все, зауважимо, що метою діагностики є вивчення особливостей самооцінки молодших школярів (підлітків).

Експериментальна частина досвіду виконується в аудиторії. Експериментатор видає стомлений матеріал випробуваним і просить відібрати 5 якостей, які, на думку випробуваного, характеризують ідеальну особистість. Випробуваний вибирає із запропонованого переліку якостей вказану кількість слів і складає з них два ряди. Перший ряд представляє собою набір якостей особистості ідеалу випробуваного, є найважливішим для ідеалу. Далі записуються якості ідеалу в міру убування їх значущості для випробуваного. У другому ряду випробуваний записує та якість, яка, на його думку, розвинене в нього самого в найбільшою мірою. Потім так само, як і в першому ряду, випробуваний записує якості власної особистості в міру зменшення ступеня їх розвитку у себе.

Обробка результатів: Після заповнення двох рядів підраховується коефіцієнт рангової кореляції за Спирмену і робиться висновок про кількісний рівні самооцінки.

Дослідження самооцінки за методикою Дембо-Рубінштейн.

Дана методика заснована на безпосередньому оцінюванні школярами ряду особистих якостей, таких як здоров’я, здібності, характер, авторитет в однолітків, уміння багато робити своїми руками, зовнішність, впевненість у собі. Обстежуваним пропонується на вертикальних лініях відзначити певними знаками рівень розвитку у них цих якостей і рівень домагань, тобто рівень розвитку цих же якостей, який би задовольняв їх.

Інструкція: Будь-яка людина оцінює свої здібності, можливості, характер, розум і т.д. Рівень розвитку кожної якості людської особистості можна умовно зобразити вертикальною лінією, нижня точка якої буде символізувати найнижче розвиток, а верхня — найвище. У бланку намальовані сім ліній. Вони позначають:

a) Розум, здатності b) Характер c) Авторитет у однолітків d) Вміння багато чого робити своїми руками e) Зовнішність f) Впевненість у собі Під кожною лінією написано, що вона означає. На кожній лінії рискою (-) відзначте, як ви оцінюєте розвиток у себе цієї якості, сторони вашої особи в даний момент. Після цього хрестиком (х) відзначте, при якому рівні розвитку цих якостей, сторін ви були б задоволені собою або відчули гордість за себе.

Обробка результатів: обробка проводиться по 6 шкалами. Кожна відповідь виражається в балах. Розміри кожної шкали 100 мм., Відповідно до цього відповіді школярів отримують кількісну характеристику.

1. По кожній з шести шкал визначається: а) рівень домагань — відстань в мм від нижньої точки шкали («0») до знаку «х»; б) висота самооцінки — відстань в мм від нижньої шкали до знаку «-» .

2. Визначається середня величина показників самооцінки та рівня домагань по всіх шести шкалами. Середні величини показників порівнюються з таблицею:

Низький середній високий Рівень домагань до 60, 60−74, 75−100. Рівень самооцінки до 45, 45−59, 60−100. Наступна методика спрямована на визначення емоційного рівня самооцінки, автор А. В. Захарова Матеріал: малюнки для виконання субтестів. Експериментатор пред’являє випробуваному малюнок і просить його виконати завдання відповідного субтеста (додаток А). Хід досвіду:

Субтест № 1. Уяви, що зображений на малюнку ряд гуртків — це люди. Вкажи, де знаходишся ти. Нормою для дитини є вказівка на третій-четвертий коло ліворуч. У цьому випадку дитина адекватно сприймає особливості свого «Я-образу», усвідомлює свою цінність і приймає себе. При вказівці на перше коло має завищену, а при вказуванні на круги далі п’ятого занижену самооцінку.

Субтест № 2. Велике коло — це твоє «Я». Маленькі круги-це твої рідні, друзі і вчитель. Покажи, де будуть перебувати батько, мати, бабуся, дідусь, брат (сестра), вчитель, друзі. О-батько М-мати Д-дідусь Б-бабуся Б2-брат З-сестра Др — друзі У-вчитель. Дозволяє визначити ставлення з близькими людьми. При розташуванні зверху визнає перевагу і допускає тиск цієї людини на себе. Чинить тиск на розташованих внизу, відчуває свою перевагу над ним.

Субтест № 3. Ось на малюнку твої батьки, вчителі, друзі. Постав хрестик (точку) там, де знаходишся ти. Визначає соціальну зацікавленість (чи відчуває дитина себе включеним, прийнятим у світ людей), а так само ступінь близькості з тією чи іншою категорією людей. Якщо дитина зазначив себе поза трикутника, то можна сказати, що він відчуває себе знедоленим або не зацікавлений в соціальних контактах.

Субтест № 4. Постав крапку в тому місці кола, де знаходишся ти. Визначення ступеня егоцентризму. Для дошкільника характерний високий егоцентризм (розташування в самому центрі кола). Більше старша дитина повинна бути розумно егоїстичним.

Субтест № 5. Уяви, що ти знаходишся в нижньому ряду. Яким з двох гуртків ходитимеш являтися ти? Дозволяє виявити усвідомлення своєї спорідненості (при вказівці на лівий коло) або своєї унікальності (правий коло).

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМАТИКА ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ФОРМУВАННЯ АДЕКВАТНОГО РІВНЯ ДОМАГАНЬ ТА САМООЦІНКИ Розпочнемо з того, що формування рівня домагань та самооцінки визначається не тільки передбаченням успіху або невдачі, але насамперед тверезим, а іноді невиразно усвідомлюваним образом і оцінкою минулих успіхів і невдач.

Дослідження рівня домагань та самооцінки дозволяють краще зрозуміти мотивацію поводження людини і здійснювати спрямований вплив, що формує кращі якості особистості. В одних випадках важливою стає задача підвищення рівня самооцінки та домагань особистості: якщо людина невисоко оцінює себе і свої можливості, це приводить до стійкої втрати впевненості в успіху і деформації особистості.

Постійні невдачі можуть привести до загального зниження самооцінки, що супроводжується важкими емоційними зривами і конфліктами. Шляхи підвищення рівня домагань різні і залежать від індивідуальних особливостей людини, реальних можливостей оточуючих і т.д. Це і пряма допомога з боку викладача, фахівця чи керівника, і різні прийоми створення перспективи для особистості. Ці перспективи можуть бути виявлені спочатку в іншій області, не пов’язаної з тією, у якій виявляються невдачі. Потім створена в такий спосіб активність переключається в сферу, де треба підвищити рівень домагань особистості і відновити самооцінку, що знизилася. Дбайливе відношення до людської особистості, розумно оптимістичний підхід до її перспектив дають можливість знайти стратегію індивідуальної роботи з людиною. Ця робота буде сприяти пробудженню в ній поваги до себе і впевненості у своїх можливостях.

В інших випадках важливо трохи знизити рівень домагань людини. Необхідність вирішення цієї задачі визначається не тільки тією обставиною, що людина з невиправдано завищеним рівнем домагань зустрічає рішучу відсіч у будь-якому колективі, але і тому, що завищений рівень домагань, багаторазово вступаючи в протиріччя з реальними невдачами, породжує гострі емоційні конфлікти. Нерідко при цьому особистість виявляє упертість, вразливість, поводиться неадекватно, прикидаючись цілком задоволеною, або прагнучи пояснити свої невдачі чиєюсь протидією, стаючи підозрілою, озлобленою, агресивною. При частому повторенні ці психічні стани закріплюються у виді стійких рис характеру.

Нейролінгвістичне програмування (НЛП) пропонує «чотири кроки до успіху». Ці «чотири кроки» навіть без подальшої підтримки і пояснень є достатніми для того, щоб Ви змогли змінити своє життя. Доповнені детальними правилами і техніками, вони створюють своєрідну «технологію» надбання бажаного.

1. Пізнай свої бажання. Відповідно до принципів НЛП Ви повинні знати мету, яку хочете реалізувати. Успіху можна досягти лише тоді, коли відома мета своїх прагнень. Якщо Ви не знаєте, куди йдете, то будь-яка дорога виявиться довгою. Цілі, що для одних не представляють ніякого інтересу, для інших можуть виявитися настільки значущими, як і світові рекорди. Надзвичайно важливо постаратися використовувати дане нам природою прагнення орієнтуватися на мету, а також усвідомлювати ті цілі, що колись були недостатньо ясні, існували на неусвідомлюваному рівні. Чого б це не стосувалося, чітко вирішите, що ж саме Вам потрібно.