Психічні процеси людини-оператора: відчуття, сприйняття, представлення та уявлення, пам'ять та мислення, увага

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національний авіаційний університет.

Інститут аеронавігації.

Кафедра авіоніки Домашнє завдання з предмету «Інженерна психологія, ергономіка та ЛЧ авіації».

тема: «Психічні процеси людини-оператора: відчуття, сприйняття, представлення та уявлення, пам’ять та мислення, увага».

Виконав:

студент ІАН АВ — 410.

Кожевніков І.О.

Прийняв:

Ситник О.Г.

Київ — 2012.

Зміст:

Вступ Відчуття Сприйняття Уявлення Пам’ять Мислення.

Увага Висновок Список літератури Вступ Психічні процеси — складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту. Вивчення цих процесів, знання їх особливостей є необхідним для їх врахування в процесі діяльності людини оператора, більш чіткого розуміння як проходить ця діяльність. Врахування цих особливостей веде до збільшення ефективності людини оператора, та його взаємодії в СОМС.

Відчуття.

Відчуття це найпростіший психічний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, а також внутрішнього стану організму при безпосередній дії на рецептори аналізаторів. Відчуття є первинною ланкою у процесі пізнання людиною реальної дійсності. Через відчуття людина пізнає колір, запах, смак, текстуру предметів, стан своїх внутрішніх органів, положення у просторі свого тіла та ін.

В інженерній психології відчуття розглядають не тільки як чуттєвий образ, але і як особливого роду діяльність людського організму (сенсорна діяльність). Ця діяльність може виражатися як у внутрішніх процесах, так і в зовнішніх рухах, але вона обов’язково необхідна для виникнення відчуття. Наприклад, зорове відчуття не може виникнути при нерухомому оці, воно завжди супроводжується рухом очей.

На синтезі відчуттів ґрунтується складніша форма відображення — сприйняття.

Сприйняття Сприйняття являє собою процес цілісного відображення предметів і явищ матеріального світу, що діють в даний момент часу на рецептори аналізаторів людини. Сприйняття виникає на основі відображення окремих властивостей і якостей предметів. На відміну від відчуттів при сприйнятті відображаються не окремі властивості, а предмет в цілому. До того ж сприймання не зводиться до простої суми окремих відчуттів, а є якісно новим ступенем чуттєвого пізнання.

Сприйняття характеризується деякими основними властивостями, а саме: предметність, цілісність, структурність, інваріантність, константність, вибірковість та осмисленість.

Предметність сприймання полягає у здатності суб'єкта визначати відповідність створених образів реальним предметам і явищам матеріального світу.

Цілісність означає, що предмет, насамперед, сприймається в цілому, а потім вже виокремлюються деталі. Цілісність сприймання дає досвід. Яскравий приклад значення досвіду в процесі сприймання являє собою експеримент психолога Ерісмана. Він протягом кількох днів ходив у призматичних окулярах, які повертали зображення на 180о. Спочатку предмети сприймалися догори ногами, потім сприйняття стало «нормальним», — ніби таким воно й повинно бути. Коли ж він перестав користуватися призматичними окулярами, то спершу все здавалось перегорнутим і лише згодом стало сприйматися належним чином.

Структурність означає, що сприймання — не просто сума відчуттів, в ньому відображаються взаємовідношення різних властивостей і частин предмета.

Останнім часом значну увагу приділяють так званій інваріантності в процесі сприймання. Ця особливість сприймання являє собою виділення при взаємодії людини з навколишнім середовищем «постійних», незмінних характерних властивостей об'єкта. Наприклад, інваріантною ознакою людини є її голова, без неї сприйматиметься вже не людина, а тулуб людини.

Константність сприймання полягає у відносній сталості величини, форми і кольору предметів при змінних (у певних межах) умовах їх сприймання. Наприклад, константність зорового сприймання величини предмета полягає в тому, що один і той же предмет, який знаходиться на різних відстанях від спостерігача, сприймається як однаковий за величиною, хоча його зображення на сітківці ока зменшується в залежності від відстані.

Якби не було константності, сприймання людини перетворилося б на суцільний хаос. У людини константність сприймання спостерігають з дворічного віку.

Вибірковість сприймання полягає в тому, що з безлічі предметів і явищ, що діють на людину, вона в кожний момент часу, в залежності від умов діяльності, зупиняє свою увагу лише на певному об'єкті (рис. 1).

а б Рис. 4.25. Вибірковість сприймання: а — два профілі (обличчя чи ваза?); б — дружина чи теща?

Осмисленість сприймання полягає у здатності суб'єкта визначити приналежність предмета до певного класу, уявно назвати його, узагальнити в слові. Це значить, що в процес сприймання включене і мислення.

Сприймаючи предмет, людина прагне словесно (вголос або подумки) назвати його або співвіднести його до якихось інших предметів, які нагадують його. Це ілюструє не тільки осмисленість, але й узагальненість сприймання. Осмисленість його добре виявляється, наприклад, при сприйманні незавершених малюнків (рис. 2).

Рис. 2. Цілісність сприймання, не дивлячись на незавершеність зображення Розглядання малюнка виявляє єдність чуттєвих і логічних елементів пізнання, нерозривний зв’язок сприймання та мислення людини.

Властивості сприймання не є природженими, їх джерелом є активні дії різних систем і органів людини. Сприймання необхідно розглядати не тільки як один з процесів відображення, але і як особливий вид розумової діяльності. Істотним компонентом сприймання є моторні процеси. Так, наприклад, зорове сприймання навколишнього світу супроводжується рухом очей. Особливо велике значення моторні компоненти мають при функціонуванні тактильного аналізатора.

Процес сприймання складається з окремих дій, які називаються перцептивними. Виділяють чотири рівні таких дій:

виявлення.

розрізнення.

ідентифікація пізнавання Вихідною фазою розвитку будь-якого сенсорного процесу є виявлення. На цій фазі встановлюється лише наявність сигналу у колі сприймання.

Наступною дією є розрізнення сигналу або власне сприймання, внаслідок чого здійснюється формування перцептивного образу, виявляється та чи інша сукупність ознак сигналів. Сукупність дій виявлення та розрізнення аналогічна задачі виділення сигналу на фоні завад (перешкод).

Ідентифікація — це процес визначення відповідності стимулу образу, який зберігається у пам’яті.

Кінцевим етапом процесу сприймання є пізнавання (декодування) сигналу. Воно являє собою віднесення сигналу до певного класу і отримання відповідного еталону з довгочасної пам’яті. В остаточному підсумку відбувається з’ясування змісту, який несе прийнятий сигнал, іншими словами — характеристики сигналу співвідносяться з тим чи іншим станом керованого об'єкта.

У різних видах діяльності людини розглянуті процеси можуть мати різну тривалість. Це залежить від кількості величини оперативних одиниць сприймання, до яких належать, наприклад, окремі ознаки сигналу (яскравість, колір, форма і т. ін.), окремі предмети, їх сукупності, взаємозв'язок. Чим більші оперативні одиниці сприймання, тим менша їх кількість, тим швидше здійснюється процес сприймання.

На основі відчуття і сприймання виникає більш складна форма чуттєвого відображення — уявлення.

Уявлення.

Уявлення це процес відображення тих предметів та явищ, які в даний момент не діють на органи чуття. Дуже велика роль уявлень в діяльності оператора. Не маючи можливості безпосередньо сприймати об'єкти і процеси, якими він керує, оператор повинен на основі інформації, яка надходить, відтворити їх у своїй уяві. Основними особливостями уявлення є узагальнення. Це означає, що в уявленні відображаються не тільки властивості окремого предмета, але й типові властивості значної за обсягом групи предметів.

Пам’ять Пам’ять це психічний процес, який полягає в запам’ятовуванні, збереженні та відтворенні того, що людина сприймала, про що думала, переживала або робила колись, тобто відображення минулого досвіду, обставин життя та діяльності особистості.

Можна впевнено стверджувати, що будь-яка дія неможлива поза процесами пам’яті. Саме пам’ять є основою психічної діяльності, пов’язуючи минуле, теперішнє та майбутнє. Слідкувати за розвитком запам’ятованого значить слідкувати за розвитком всього психічного складу людини.

Пам’ять являє собою динамічну систему, яка функціонує відповідно до здійснюваної діяльності.

Основні процеси пам’яті:

запам’ятовування збереження відтворення.

Запам’ятовування — процес відображення у свідомості людини інформації, яка надходить у вигляді образів, думок (понять), переживань та дій, а також результатів її обробки мозком. Розрізняють ненавмисне (мимовільне) і свідоме (довільне) запам’ятовування.

Запам’ятовування відбувається краще, якщо воно свідоме, при багаторазовому повторенні, а також, якщо воно відбувається на фоні емоцій.

Особлива форма свідомого запам’ятовування — заучування. Встановлено, що повторення матеріалу дає кращі результати у тому випадку, коли воно здійснюється за декілька сеансів. Якщо розподілити повторення складного матеріалу на 23 дні, то якість засвоєння поліпшується у 23 рази в порівнянні з повторенням протягом трьох годин в один день.

Збереження — це повне або часткове утримання інформації від моменту сприйняття при запам’ятовуванні до моменту відтворення. Збереження інформації значною мірою залежить від індивідуальних особливостей пам’яті людини, від виду інформації (на більш тривалий час запам’ятовується значуща інформація, багаторазово повторювана, яка постійно використовується в робочій діяльності).

Відтворення — вибіркове відновлення інформації, яка зберігається у пам’яті людини у зв’язку з її потребами, конкретними обставинами, потребами життя і діяльності. Процес відтворення характеризується різним ступенем складності протікання: від «автоматичного» впізнавання навколишніх предметів до болісно тяжкого пригадування забутого.

Впізнавання — різновид відтворення, воно виявляється при повторному сприйнятті об'єкта.

Пригадування — усвідомлене, цілеспрямоване відтворення, яке вимагає специфічної напруженості.

Протилежним запам’ятовуванню процесом є забування. Встановлено, що протягом першої доби з моменту запам’ятовування людина забуває до.

50−60% завченого матеріалу. Проте інформація, яку людина запам’ятала, не забувається, якщо вона періодично відтворюється і використовується на практиці. Розрізняють також такі види пам’яті.

1. За ступенем свідомої активності при запам’ятовуванні і відтворенні - ненавмисну та навмисну.

2. За характером психічної активності, що переважає у діяльності, — рухову (моторну), емоційну, образну та словесно-логічну;

3. За відношенням до компонентів структури діяльності (мотивів, мети, способів дій) — короткочасну та довгочасну (за тривалістю збереження);

4. За типом об'єктів — статичну та динамічну.

Ненавмисною вважають пам’ять, коли людина щось запам’ятовує або відтворює, не ставлячи перед собою мету запам’ятати або пригадати. У тих випадках, коли людина ставить таку мету, пам’ять називають навмисною.

У різних діяльностях людини можуть переважати різні види психічної активності: моторна, емоційна, сенсорна, інтелектуальна. Кожний з цих видів активності виражається у відповідних діях і їх продуктах: у рухах, почуттях, образах, думках. Звідси відповідні назви видів пам’яті: моторна, емоційна, образна та словесно-логічна.

Моторна пам’ять — пам’ять на рухи. Вона є основою для формування різних навичок (ходьби, письма і т. ін.). Без пам’яті на рухи людина змушена була б кожного разу навчатись спочатку відповідним діям, кожен ранок заново навчалася б ходити. У пілотів цей вид пам’яті лежить в основі всього процесу пілотування, адже пілот не задумується який м’яз треба напружити щоб рука вплинула на важіль або штурвал, а літак відповідно виконав якісь дії, результатом довгих тренувань така пам’ять дозволяє робити це практично автоматично, не зосереджуючи особливо на це увагу.

Емоційна пам’ять — пам’ять на почуття. Це запам’ятовування людиною своїх переживань і переживань інших людей. Вона може бути основою мотивів, які спонукають людину до якихось дій або стримують її від того чи іншого вчинку. Емоційна пам’ять яскраво виявляється, наприклад, у специфічному почутті боязні предметів або явищ, пов’язаних з аварійними ситуаціями, які відбувались у минулому.

Образна пам’ять — пам’ять на уявлення, зорові картини життя, звуки, дотик, запахи, смаки. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою. Якщо людина добре запам’ятовує, впізнає та відтворює зорові образи, якщо вона краще запам’ятовує матеріал, читаючи подумки, у неї добре розвинута зорова пам’ять; якщо ж людина добре запам’ятовує мелодії і відтворює їх, якщо вона краще запам’ятовує прочитане вголос або, коли їй читають, або говорять, у неї добре розвинута слухова пам’ять. Є люди, які добре запам’ятовують прізвища, а ім'я та по батькові у них зовсім не зберігаються у пам’яті (і навпаки). Під час підготовки до складання екзаменів одні студенти читають підручники і конспекти подумки, інші - вголос, треті конспектують матеріал (ведення конспекту допомагає краще запам’ятовувати зміст).

Словеснологічна пам’ять — істинно людський вид пам’яті. Це пам’ять на думки, поняття, судження, висновки. Думки не існують без мови, тому пам’ять на них називається не просто логічною, а словесно-логічною.

В залежності від того, на який період часу відбувається запам’ятовування, пам’ять людини буває короткочасною і довгочасною.

Короткочасна пам’ять характеризується швидким запам’ятовуванням (одно дворазове сприймання) інформації, але зберігається вона недовго.

Одним з різновидів короткочасної пам’яті є оперативна пам’ять, у якій інформація зберігається лише на той час, який необхідний для виконання даної дії (наприклад, набрати тільки що названий номер телефону, виконати певну технологічну операцію з діагностування бортового обладнання тощо).

Довгочасна пам’ять відрізняється від короткочасної, по-перше, тривалим запам’ятовуванням, неодноразовим повторенням та відтворенням інформації, певної навички чи системи навичок (стереотипу) і, по-друге, тривалим їх збереженням (наприклад, той же номер телефону, якщо ним часто користуватися, надовго закріплюється в пам’яті).

Довгочасна пам’ять індивідуальна для кожної людини. Є люди, які мають незвичайну, феноменальну пам’ять. Принаймні хорошу пам’ять повинні мати і фахівці з льотної та технічної експлуатації АТ. Їх діяльність, як уже зазначалося, має операторський характер. У операторів можна виділити дві основні форми пам’яті: статичну і динамічну.

Мислення Мислення це психічний процес опосередкованого і узагальненого відображення, встановлення певних зв’язків між предметами і явищами дійсності. Основу мислення становлять пошук і відкриття нового. Мислення спирається на чуттєве пізнання (приймання інформації), досвід — «запас» інформації.

Мислення — це завжди вирішення якоїсь задачі, пошук відповіді на виникаючі питання; пошук виходу із ситуації, яка склалася. Відповідь на ці питання людина не може дати безпосередньо, а лише — опосередковано, — спираючись на свої знання, досвід, типовий розвиток подій.

Узагальненість мислення полягає в тому, що для кожної групи однорідних предметів або явищ виокремлюються загальні і суттєві ознаки, які їх характеризують. В результаті людина отримує знання про цей предмет взагалі: стіл взагалі, літак взагалі, дерево взагалі і т. ін.

До основних операцій мислення (розумових дій, які використовуються в процесі мислення) належать:

аналіз — уявний розподіл цілого на частини, виділення окремих ознак, властивостей;

синтез — уявне сполучення частин, ознак, властивостей в єдине ціле, уявне сполучення предметів, явищ, подій в системи, комплекси та ін.;

порівняння — уявне встановлення схожості і відмінності між предметами і явищами або їх ознаками;

узагальнення — уявне об'єднання предметів або явищ на основі виділення при порівнянні загальних та істотних для них властивостей і ознак;

абстракція — уявне відсторонення від будьяких властивостей або ознак предметів, явищ;

конкретизація — уявне виділення з загального тієї чи іншої окремої властивості або ознаки;

класифікація — уявне роз'єднання і наступне об'єднання предметів, явищ, подій в групи та підгрупи за певними ознаками.

Розумові операції звичайно протікають не ізольовано, а в різних сполученнях.

Розрізняють такі форми мислення: поняття, судження, висновок.

Поняття — це виражена в слові думка про загальні та істотні ознаки предметів і явищ дійсності. Поняття формуються в процесі історичного розвитку людства, а засвоюються — в процесі набуття індивідуального життєвого досвіду людини, в процесі збагачення її знаннями.

Судження — форма мислення, в якій висловлюється ствердження або заперечення тих чи інших зв’язків між предметами, явищами, подіями. Судження можуть бути: загальними (наприклад, «усі літаки мають кабіну»), частковими (наприклад, «не в усіх льотних екіпажах є бортінженер»), поодинокими (наприклад, «аеропорт Жуляни знаходиться в Києві»).

Висновок — форма мислення, в якій з одного або декількох суджень виводиться нове судження, яке так або інакше завершує процес мислення.

Розрізняють два основних види висновку: індуктивний (індукція) і дедуктивний (дедукція), а також висновок за аналогією.

Індуктивний висновок — форма мислення, коли, ґрунтуючись на окремих даних, роблять загальний умовивід. Наприклад: «складовою частиною фюзеляжу літака Ан140 є кабіна екіпажу»; «складовою частиною літака А310 є кабіна екіпажу». Отже, «складовою частиною фюзеляжу усіх типів літаків є кабіна екіпажу».

Дедуктивним є висновок, який являє собою окремий випадок загального положення. Наприклад, загальне положення: для створення тяги на всіх повітряних суднах встановлюють авіаційні двигуни. В даному випадку: літак Ан140 — повітряне судно, значить для створення тяги на ньому встановлюють авіаційні двигуни.

Висновок за аналогією використовують для побудови гіпотез, тобто припущень про можливість тих чи інших подій, явищ. Таким чином, мислення являє собою постійне звернення до понять і суджень, внаслідок чого з’являється той чи інший висновок.

Розрізняють кілька видів мислення:

— наочнодійове (практично діюче, практичне) — протікає безпосередньо в процесі практичної діяльності людей і пов’язане з вирішенням практичних задач;

— наочнообразне — пов’язане з вирішенням задач мислення, які ґрунтуються на образному матеріалі (головним чином на зорових і слухових образах). Цей вид мислення тісно пов’язаний з наочнодійовим мисленням;

— словеснологічне (абстрактнологічне, абстрактне, теоретичне) — має форму абстрактних понять і суджень (філософських, фізичних, математичних та ін.). Це вищий ступінь мислення, який дозволяє проникати в сутність явищ, встановлювати закони та ін.

До індивідуальних особливостей мислення людини належать такі важливі його характеристики як широта і глибина розуму, послідовність, гнучкість, самостійність та критичність мислення.

Увага Увагою називають зосередження психічної діяльності на одному або декількох об'єктах. Це явище являє собою таку особливість психічної діяльності, коли людина усвідомлює, сприймає певні образи, думки та почуття особливо яскраво, виразно, в той час, як інші відходять на другий план або зовсім не сприймаються.

Розрізняють три види уваги:

мимовільна увага, або пасивна — свідомість зосереджується на тому чи іншому об'єкті через якісь його особливості (наприклад, подія, пов’язана з новизною);

довільна увага, або активна, вольова — зосередження психічної діяльності на тому чи іншому об'єкті кероване свідомо: людина фіксує свою свідомість, думки, пам’ять, напружуючи волю. Довільна увага безпосередньо пов’язана з діяльністю людини, виникла вона в процесі праці, коли людина ставить перед собою конкретну мету, прагне її досягнути;

післядовільна, або повторна мимовільна увага — увага, яка мимовільно адресована результатам діяльності. Цей вид уваги пов’язаний зі створенням і міцним закріпленням робочого динамічного стереотипу. Вироблення такої уваги є вираженням вищої форми професійної уваги, показник високої професійної майстерності.

Особливості прояву уваги називаються її властивостями. До них належать: напрям, розподіл, обсяг, перенесення, концентрація, стійкість.

Напрям уваги — це об'єкт, на якому зосереджується психічна діяльність. Об'єктом уваги можуть бути предмети і явища зовнішнього світу. Увагу в цьому випадку розглядають як зовнішньо-спрямовану. Але об'єктом можуть бути думки, переживання, уявлення, стани органів та систем організму — в цьому випадку увагу називають внутрішньо-спрямованою.

В авіації широко використовується і така властивість уваги, як її розподіл. Розподіл уваги характеризується умінням здійснювати одночасно дві або більше дії, приділяючи кожній з них достатню увагу.

Обсяг уваги — це кількість об'єктів, які можуть бути сприйняті за одиницю часу за рахунок швидкого перенесення уваги. Встановлено, що людина звичайно не може зосередитися більш, ніж на чотирьох-п'яти об'єктах одночасно. Проте, в залежності від особливостей вищої нервової діяльності, а також умов роботи, обсяг уваги може збільшуватись.

Перенесення (переключення) уваги — це уміння людини свідомо швидко переносити увагу з одних об'єктів на інші або переходити від одного виду діяльності до іншого.

Концентрація уваги — це інтенсивність, ступінь зосередження уваги на даному об'єкті. За інших однакових умов концентрація уваги буде тим вища, чим менша кількість об'єктів уваги.

Стійкість уваги — це тривалість зосередження психічної діяльності оператора на об'єкті при високій концентрації уваги.

Для усіх основних професій в ЦА характерними є підвищені вимоги до властивостей уваги операторів. «Неуважність» — кажуть, коли хочуть докорити людині; «не вистачило уваги» — кажуть, коли хочуть виправдати, але в авіації неуважність може спричинити тяжкі наслідки як в економічному, так і в моральному відношеннях. Ступінь уваги, необхідний для пілотування літаком за приладами, повинен бути дуже високим. Про це свідчать такі цифри. Протягом 1 хв пілот змінює точку фіксації погляду понад 80 разів. На окремих етапах польоту, наприклад при посадці, в умовах гострого дефіциту часу і значного зростання психофізіологічної напруженості він переводить погляд з приладу на прилад 150…200 разів за хвилину, тобто кожну секунду контролює три прилади.

Якість уваги удосконалюється в процесі тренування.

Висновок психічний пам’ять мислення увага Вивчення психічних процесів та врахування їхніх особливостей під час діяльності людини оператора є дуже важливим фактором для максимізації ефективності цієї діяльності. Саме врахування особливостей цих процесів дозволяє максимально спростити людині оператору його діяльність. Вона буде вимагати меншого психічного напруження, а як наслідок підвищиться якість такої діяльності, а також зменшиться можливість помилок. А це на пряму впливає на один з найважливіших факторів сучасної авіації - безпеку польотів.

Список літератури:

1. Скрипец А. В. Буров О.Ю. Павлов В. В. Инженерная психология.

2. Википедия свободная энциклопедия.

3. Конспект лекций по предмету Інженерна психологія, ергономіка та ЛЧ авіації.