Человечность Слова про похід Ігорів

Человечность «Слова про похід Ігорів «

Максим Горький характеризував російському мистецтві: «Російське мистецтво передусім сердечне мистецтво. У ньому незгасно горіла романтичне кохання до людини, цим вогнем любові вирізняється творчість наших художників великих і малих ». Зачатки цієї сердечності ми можемо помітити й в найдавніших творах російської літератури. Вона чітко проявилася вже у «Слові про похід Ігорів » .

Восемь століть тому можна було створено «Слово про похід Ігорів «— видатний художній феномен Київської Русі. У цьому вся геніальному творі позначилося світогляд наших далеких предків, їх естетичні погляди й етичних норм. «Слово про похід Ігорів «— одне з гуманних творів світової літератури. Воно зазначено печаткою особливої людяності, особливо уважного ставлення до особи. Воно сповнене сильних і хвилюючих почуттів. Розповідаючи про поході російського війська, автор «Слова «сповнений такий сильної скорботи, що як неспроможна утримати себе захищена від втручання у дії Ігоря.

Чувства автора «Слова про похід Ігорів «такі великі, його розуміння чужого горя і чужих радостей гостро, що здається, що цими самими почуттями, цими самими переживаннями наділене навколо. Висока емоційність художнього слова досягається прийомами уособлення (персоніфікації) природи. Тварини, дерева, трави, квіти, вся природа щедро наділяються автором людськими почуттями, здатністю розрізняти добро і зло, співчувати першому і ненавидіти друге, вони попереджають російських про нещастях, переживають із нею горі Ай-Петрі і радості. Це злиття автори і природи посилює значущість і драматизм того що відбувається. Почуття автора знаходять відгук у природі, хіба що виявляються удесятеренными у силі. Читач має можливість побачити, чути, відчувати те що.

В на відміну від Бояна, співака давніх років, який осмислював існування в усьому його різноманітті, автор «Слова «свідчить лише про один подію і оцінює його вустами сучасників. Разом із винятковим увагою проникає в душевні переживання знає своїх героїв. В складності представлені суперечливі почуття Святослава Всеволодовича, князя київського, при звістці про поразку Ігоря та Всеволода. Він по-батьківському любить їх і по-батьківському дорікає за безрозсудний похід на половців без змови з іншими російськими князями: «Що й казати створили ви моєї срібної сивині? «.

Автор «Слова «розуміє бажання віддати перевагу смерть полоні, висловлене Ігорем на початку походу. Разом із дивовижною людяністю свідчить про самотньою (саме самотньою!) смерті Ізяслава Васильковича на полі битви на кривавої траві: не була пов’язана з ним його братів, самотужки изронил він своє перлинну душу. Читач фізично відчуває викликане поразкою Ігоря стан тривоги й болю, яке пережив рідний край. Ось у поетичної формі відбиті скорбота та безпорадність перед великим горем, втратою рідних і близьких.

Человечность «Слова «проявляється різноманітно і дуже. Вона позначається на характеристиках дійових осіб — виразних, коротких і дивно точних; розкривається у описі відносин між героями твори. Між Ігорем і Всеволодом вони братерські, просякнуті почуттям на глибоку повагу; з-поміж них і Святославом — по-батьківському теплі. Особливої уваги надає автор відносин між чоловіком і дружиною, що базуються на взаємного кохання і повазі. У образі Ярославни в «Слові про похід Ігорів «було використано характерні риси внутрішньосімейних стосунків й у першу чергу, шанобливе ставлення до жінки. Образ Ярославни сприймається вважається символом жіночої вірности, дружини воїна. У монолозі Ярославни розкривається багатства і сила її внутрішньої злагоди, підкреслюються її безстрашність і мужність: із могутніми силами природи — вітром, Дніпром, сонцем — вона тримається однакові; готова мужньо розділити з чоловіком всі труднощі і негаразди військового походу. Безмежно і його милосердя: своєю присутністю Ярославна хоче полегшити страждання пораненого і полоненого Ігоря. Ніжністю і любов’ю наповнений кожне слово її монологу. Про силу поетичного образу Ярославни, створеного поетом в стародавние часи, але вічноживого, який втілює у собі образ російської жінки, пише у своєму вірші «Співакові «Слова «Валерій Брюсов: Давньої Ярославні тихий ремство струн. Лик твій древній, образ твій світлий, як й раніше, юний. Илъ співак безвісний, мудрий, той, хто Слово проспівав, Усі мрії століть прийдешніх таємно піддивився? Або російських жінок лики всі у тобі злиті? Ти — Наталя, ти — і Ліза, і донеччанка Тетяна — ти! На стіні ти плачеш вранці… Як світла туга! І, крутячи, забирає сльози пісня співака — в століття! Своєю людяністю, красою внутрішньої злагоди багатьох героїв «Слово «вже багато десятиліть підкоряє серця чита-телей. Пам’ятник давньоруської літератури, минулий че-рез століття, залишився такою ж незмінно прекрасним, як і за своєму створенні, значною мірою завдяки саме своєму гуманістичному пафосу і поетичному генієві автора.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.