Аналіз документальних матеріалів та літературних джерел як метод наукових досліджень

20 203 — 20 ;

Аналіз документальних матеріалів та літературних джерел як метод наукових досліджень

1. Загальна характеристика документальних матеріалів

Змістовну й цінну інформацію про предмет дослідження можна одержати, аналізуючи документальні матеріали, оскільки в них віддзеркалюється чимало сторін фізичного виховання та спортивного тренування. До них відносять будь-яку інформацію, зафіксовану в друкованому або рукописному тексті, на магнітній стрічці, на фотоабо кіноплівці. Зауважимо, що в нашому випадку значення терміна «документ» відрізняється від загальновживаного: зазвичай, документом називають лише офіційні матеріали.

До найінформативніших документів відносять: плани роботи та особисті щоденники учнів і спортсменів; протоколи змагань; сценарії масових заходів; документи та постанови МОН і керівних органів та спортивних організацій України; матеріали інспекторських перевірок; навчальні плани і програми; карточки медичних оглядів; звіти спортивних організацій усіх рівнів тощо.

Аналізуючи плани роботи вчителя чи тренера, можна одержати інформацію про: напрям навчального чи тренувального процесу; основні і допоміжні засоби, які використовує педагог та їх відповідність завданням навчання, тренування і виховання; систему застосування засобів і питому вагу в ній тих чи інших вправ.

Аналізуючи конспекти проведених уроків, щоденники спортсменів, можна довідатись про: обсяг та інтенсивність тренувальних навантажень; кількість повторень вправ, їх достатність; методи навчання, тренування і виховання, їх відповідність віковим та індивідуальним особливостям, рівню підготовленості тих, хто займається; їх спортивно-технічні показники; участь у змаганнях та їх результати; самопочуття учнів та спортсменів; суб'єктивну оцінку учнів і спортсменів щодо ефективності засобів і методів, що використовуються на заняттях; систему самостійної роботи.

Яскравим прикладом цінності аналізу документальних матеріалів є дослідження Л.П. Матвєєва, який на основі аналізу щоденників найсильніших спортсменів світу порівняв величину тренувальних навантажень з динамікою спортивних результатів і на цій базі зробив висновок про характер динаміки навантажень в різні періоди тренувального циклу. Одержати такі дані іншими методами було б неможливо.

Аналіз документальних матеріалів корисний на ранній стадії дослідження, коли визначається його тема, актуальність, способи вирішення порушеної проблеми. Зважаючи на те, що чимало проблем фізичного виховання в минулому не були оприлюднені в публікаціях, аналіз архівних матеріалів дозволить «не ломитись у відчинені двері» й уникнути помилок.

Друковані документи — це постанови урядових організацій, політичних партій, профспілок з питань розвитку фізичної культури і спорту в країні; постанови і рішення місцевих органів влади та громадських організацій; газетні статті й публікації в науково-методичних виданнях.

Рукописні документи — це робочі плани; конспекти; графіки; щоденники учнів, спортсменів, тренерів; протоколи змагань тощо.

Кіноплівки і магнітні стрічки містять інформацію, записану «на живо» та з телеі радіопередач.

До особистих документів належать щоденники, конспекти уроків, анкети, звіти, мемуари, спогади про події і людей, бібліотечні формуляри, характеристики, рекомендовані листи, листи, заяви. Такий тип документів дозволяє одержати інформацію про те, як оцінює автор документа події і факти, що є предметом дослідження. Найбільшу цінність такі документи мають у випадках, коли вивчається особистість автора інформації, викладеної у документі, що аналізується.

Громадські документи не мають авторства. Це статути, статистичні матеріали, рішення, архівні матеріали про події, дані преси, протоколи засідань і зборів. Ці документи використовують, якщо необхідно одержати інформацію про події та явища в минулому.

Громадські документи мають переваги над особистими, в яких закладена можливість суб єктивізму.

Офіційні документи часто мають характер нормативних матеріалів. Це постанови, заяви, комюніке, стенограми офіційних засідань, інструкції державних і громадських організацій; дані державної і відомчої статистики; фінансові звіти. Цьому типові документів більш, ніж іншим властива об'єктивність, оскільки їх авторами не є конкретні люди, яким властиві власні погляди і судження при оцінці дійсності.

Первинні документи складаються на основі прямого спостереження або опитування, на основі безпосередньої реєстрації подій, що відбуваються. Це, наприклад, класні журнали; протоколи і стенограми нарад, засідань, зборів; плани тренувань і робочі плани, написані рукою тренера або вчителя. Документи цього типу мають бути підписані автором, а в окремих випадках і керівником установи.

Вторинні документи формуються на базі первинних. Вони можуть бути машинописними або світлинними копіями, відповідним чином засвідченими. Вторинним документом можуть бути зведені дані з декількох первинних; книга, стаття, акт обстеження, якщо в них узагальнюються й аналізуються первинні джерела.

Використовуючи вторинні документи, необхідно враховувати можливі викривлення первинних даних.

Для кожного документа одночасно притаманні всі, або більшість ознак (характеристик). Так, наприклад, особистий документ може бути одночасно: рукописним (або друкованим), офіційним (або неофіційним), первинним (або вторинним). Водночас друковані документи можуть бути тільки громадськими офіційними та первинними (або вторинними).

2. Аналіз документальних матеріалів

Кожен документ слід аналізувати із позицій їх чинності. Іншими словами: чи він чинний, чи архівний. Аналізуючи чинні документи, бажано визначати їх вплив на практичну діяльність фахівців галузі та рівень реалізації.

Документальні матеріали можуть мати не тільки словесний текст, але і цифрові дані. Більше того, статистичний матеріал, зазвичай супроводжується текстовим. Використання при аналізі статистичних даних надає подіям і фактам більшої достовірності та істинної науковості. Якщо в дослідженні потрібно: 1) порівняти показники за декілька років і виявити їх динаміку (наприклад, вивчаючи успішність учнів школи; 2) порівняти дані, зібрані з різних установ і організацій (наприклад, аналізуючи успішність учнів різних шкіл), то аналіз статистичних матеріалів передбачає не тільки використання даних первинних документів, але і складання на їх основі таблиць, (Ашмарін Б.А.).

У випадках, коли два документи подають різні статистичні дані, варто знайти ще один документ з досліджуваної проблеми і порівняти з ним перші два. Якщо третій документ не знайдено, то треба наводити обидва перші. При цьому, в усіх випадках автор дослідження має пояснити виявлені розбіжності.

Аналізуючи документи, необхідно враховувати їх хронологічні, географічні і тематичні ознаки.

Підбирати документи для їх наступного аналізу можна фронтальним і вибірковим способом. Перший передбачає вивчення документів, які характеризують діяльність всіх взаємозв'язаних організацій і установ за короткий час. Наприклад, при вивченні особливостей навчальної, позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання в ЗОШ в період введення в країні «Державних тестів і нормативів фізичної підготовленості населення України» необхідно проаналізувати різноманітні документи шкіл, ДЮСШ, відділів освіти МОН України, спорткомітетів і ДСТ за 1997;1998 роки.

Вибірковий спосіб полягає у відборі лише тих документів, які характеризують певне педагогічне явище протягом тривалого часу. Наприклад, аналіз зміни змісту фізичного виховання учнів ЗОШ вимагає вивчення навчальних програм за десятиліття.

В окремих дослідженнях використовують і фронтальний, і вибірковий методи відбору матеріалу.

Якщо з одного і того ж питання виявлено декілька різних документів (наприклад, протокол і стенограму, а можливо і резолюцію засідання (конференції, зборів тощо), то слід спочатку виявити, чи не подають вони суперечливі дані, і лише потім відібрати документ, зміст якого найбільше відповідає завданню дослідження. Якщо дослідника цікавлять думки різних осіб щодо обговорюваного питання, то необхідно обрати стенограму; якщо для нього інтерес представляє лише кінцеве рішення, то досить взяти резолюцію.

3. Проблема вірогідності документальної інформації

Зрозуміло, що кожен дослідник прагне одержати об'єктивні результати, які залежать від вірогідності й об'єктивності інформації, яка міститься в документах, які він аналізує, користуючись цим методом.

Вірогідність інформації залежить, в першу чергу, від джерела документа. Різні джерела мають наперед відому вірогідність інформації, яку вони подають. У будь-яких випадках первинні дані надійніші вторинних. Тому офіційний особистий документ, одержаний з перших рук, надійніший і достовірніший, ніж неофіційний громадський, і до того ж складений на основі інших документів. Тому при використанні вторинних документів важливо виявити їх джерело.

В практиці наукових досліджень з використанням документальних матеріалів напрацьовано немало прийомів, за допомогою яких визначають рівень вірогідності відомостей, оцінюючи зміст документальної інформації.

Перше «золоте правило», на думку В. А. Ядова, якого необхідно дотримуватися в роботі з документами (і взагалі з усякою інформацією), — чітко розрізняти опис подій і їхню оцінку. Судження й оцінка менш вірогідні і надійні, ніж фактична інформація. Адже саме конкретна ситуація є ключем до розгадки сенсу висловлених суджень і оцінок.

Виконавши перше правило, треба проаналізувати наміри автора документа і виявити навмисні чи мимовільні викривлення об'єктивної дійсності, допущені автором. Наприклад, автор звіту про виконану роботу, зазвичай, схильний змалювати ситуацію у вигідному для себе світлі. Але якщо проаналізувати ще і звіт комісії, що оцінювала роботу цієї організації чи установи, картина буде інша, оскільки цільова установка подібних документів полягає у виявленні недоліків та негативних сторін діяльності.

Дуже важливо також довідатися, яким методом одержувалися первинні дані автором документа, оскільки відомо, що інформація «з перших рук» надійніша, ніж та, що дісталася із невизначеного джерела («дехто твердить, що…»), а записи зі свіжих вражень відрізняються від розповіді про ті ж події і факти через деякий час.

Якщо документ містить статистичне групування даних, необхідно, в першу чергу, виявити основу класифікації, оскільки можливо відповідно до мети дослідження варто буде перегрупувати дані за іншою ознакою.

Нарешті, надзвичайно важливо добре усвідомити загальну обстановку, в якій складався документ: чи вона сприяла об'єктивності викладу (незалежно від цільових намірів автора), чи диктувала зміщення інформації в будь-яку сторону.

Особливо обережним слід бути в роботі з особистими документами (автобіографіями, щоденниками, мемуарами, листами), яким можна вірити за умови, якщо: 1) вони не зачіпають інтересів автора документа або не наносять йому шкоди; 2) на час їх фіксування вони були загальновідомі; 3) вірогідні деталі подій несуттєві з точки зору автора документа; 4) автор недоброзичливо ставиться до описаних подій.

Таким чином, «перевірка автентичності документа, аналіз мотивів, спонукань, умов його складання, цільової установки автора, ситуації, в якій він діяв, характер його оточення — от ті чинники, від яких залежить вірогідність інформації із особистих документів».

4. Контент-аналіз та його процедури

Якщо при зіставленні однопорядкових даних вимагається висока точність, то при аналізі документальних матеріалів використовують кількісний аналіз. Квантифікація (кількісний вираз якісних ознак) необхідна і тоді, коли матеріалу так багато, що його неможливо охопити без сумарних оцінок.

Коли квантифікація текстового матеріалу одержала широке поширення, для неї була розроблена спеціальна процедура, яка одержала назву «контент-аналіз».

За визначенням В. Ядова, контент-аналіз — це переведення масової текстової, або записаної на плівку інформації в кількісні показники та їх наступна статистична обробка.

Першою процедурою контент-аналізу є виявлення в тексті документу ключових понять (смислових одиниць) з наступним підрахунком числа їхніх повторень, співвідношення з іншими елементами тексту та з загальним обсягом інформації. Така процедура покликана підвищити об'єктивність вивчення змісту документа.

За допомогою контент-аналізу можна досліджувати тексти газет і окремих статей, матеріали радіо і телепередач, збірники наукових публікацій, популярні та науково-методичні журнали тощо.

Аналізуючи, наприклад, зміст журналу «Фізичне виховання в школі» можна виявити як часто на його сторінках виступають учителі; визначити співвідношення критичних і позитивних матеріалів, запропонованих новацій тощо. Аналізуючи конспекти уроків за певний час, можна одержати інформацію про рівень різноманітності загально-розвиваючих вправ. Аналіз одного конспекту дозволить детально вивчити співвідношення вправ, часові параметри використання часу на окремі фрагменти уроку тощо.

Смисловими одиницями аналізу тексту документу можуть бути:

— наукові поняття: модель, система, технологія, методика. За частотою вживання понять можна судити наскільки джерело інформації орієнтоване на інноваційні напрямки розвитку фізичного виховання і спорту;

— імена учених, організаторів, назви наукових установ. Така інформація може свідчити про вплив окремих осіб, інституцій, наукових проектів на розвиток галузі науки. За кількістю згадування окремих авторів визначають значущість певної наукової ідеї: якщо кількість згадувань зростає або падає, то це означає про зростання або падіння популярності даної концепції;

— подія в спортивному житті, офіційний документ, факт, наукове видання, випадок тощо. Частота і тривалість згадування події або державного рішення — свідчення його злободенності та вагомості для спортивної громадськості.

Виділяти смислові одиниці аналізу тексту можна двома прийомами: формальним і смисловим.

Суть формалізованого способу полягає у виділенні дослідником терміну вираженого одним словом і підрахунку кількості його повторення. Прикладом такого аналізу може бути дослідження в галузі термінології (визначення числа вживання термінів, розвиток фізичних якостей та «виховання фізичних якостей» або «рухової якості» і «фізичної якості»).

Зважаючи на те, що одна і та ж думка або ідея різними фахівцями може подаватися різними словами, словосполученнями, частиною тексту (абзацом, програмою) для контент-аналізу використовують смисловий прийом виділення одиниць аналізу. При такому тлумаченні суті смислової одиниці за її основу беруть не граматичну форму (термін), а певний об'єкт або явище. Користуючись смисловим способом аналізу, виділяють не тільки необхідні слова, але і відшукують їхні індикатори, тобто поєднання слів, фрази, абзаци, що мають те ж смислове значення, що і слово, яке цікавить дослідника. Наприклад, смисловими одиницями при контент-аналізі ділових професійних якостей учителів можна виділити «ініціативну творчість», «знання і досвід», «сумлінність, акуратність, ретельність». До кожної з означених якостей можна відшукати індикатори у характеристиках конкретних осіб і за їхнім аналізом визначити які якості більш притаманні кожній з них.

Приведемо орієнтовну схему професійних ділових ознак і їх індикаторів в характеристиці вчителя

Смисловий аналіз ускладнюється ще й тим, що деякі поняття не мають усталеної термінології, що спонукає авторів викладати свій зміст в той або інший термін. Іноді автори з різних причин ігнорують норми вживання термінів.

В пошуку одиниць аналізу дослідник не завжди може погоджуватися із вживанням або трактуванням термінів, але це не повинно негативно позначатися на об'єктивності виділення одиниць аналізу.

Необхідно зважати й на ту обставину, що кожний документ є породженням певної епохи й аналізуватися він має з огляду на ті політичні, економічні, моральні і наукові концепції, які панували в той час. Це особливо важливо сьогодні, коли ми аналізуємо документи радянського періоду. Цей аналіз має бути критичним, але й об'єктивним.

Аналіз документальних матеріалів необхідно зафіксувати. Особливо ретельно фіксують статистичні матеріали, прізвища, імена, які згадуються у документі. Якщо документ дуже важливий для дослідника і відносно короткий, то його переписують, або частково виписують окремі місця, або замовляють копії цих документів.

Якщо аналіз документальних матеріалів вимагає узагальнення багаточисельних даних (наприклад, щоденників багатьох учнів або одного учня за тривалий час) представлених у певних величинах (кілограмах, метрах, годинах (хвилинах) тощо), то розробляються відповідні таблиці, які полегшують опрацювання матеріалу. Форма таблиць визначається завданнями роботи.

Документ здебільшого є основним джерелом інформації, який може бути доповнений опитуванням або (та) спостереженням. Тому для дослідника важливо забезпечити його об'єктивність, а також й ефективність, яка визначається всім комплексом прийомів роботи з документами в процесі їхньої класифікації, відбору і обробки. Підвищить професійність аналізу і творчий підхід до методики аналізу, постійний пошук нових прийомів, які відповідатимуть конкретним завданням дослідження, формам і змістові матеріалу. Саме тому рекомендації з методики аналізу документальних матеріалів носять загальний характер.

5. Історичний і логічний методи наукового дослідження

При формуванні теоретичних знань про складні об'єкти, які розвиваються історично, застосовуються особливі способи дослідження. Такі об'єкти найчастіше не можуть бути відтворені в експериментальному досліді. Наприклад, неможливо в досліді відтворити історію формування стародавніх Олімпійських Ігор, виникнення Запорізької Січі, походження людини. Виникає запитання, чи можлива взагалі теорія таких унікальних історичних явищ? Пошуки відповіді на це питання і приводять нас до виявлення специфічних прийомів нагромадження теоретичних знань про історично значущі об'єкти. Такими специфічними способами наукового дослідження історії таких об'єктів є історичний і логічний методи пізнання.

Обидва методи — і історичний, і логічний — застосовуються для дослідження складних соціальних об'єктів, що розвиваються. Це необхідно особливо підкреслити, щоб уникнути помилкового трактування цих методів, при якому, наприклад, під логічним розуміється ледве чи не будь-яка розумова дія. Зазначені методи використовуються тільки там, де так чи інакше об'єктом дослідження стає власне сама історія чи її явища, процеси, складові елементи. Варто зауважити, що принцип історизму вимагає розглядати кожне питання з огляду на те, як конкретне явище виникло в історії, які головні етапи у своєму розвитку це явище мало, і з цієї точки зору аналізувати, чим ця річ стала тепер.

Сутність історичного методу полягає в тому, що історія досліджуваного об'єкта відтворюється у всій своїй багатогранності, з урахуванням усіх обставин і епізодів. Коли нас цікавлять окремі події, діяльність окремих особистостей, їхні взаємини, вчинки та інше, тоді історичний метод незамінний. Наприклад, не можна глибоко осягнути історію розвитку окремого виду спорту, якщо абстрагуватися від тієї величезної кількості окремих фактів, що, власне, і складають цю історію.

Сферою застосування історичного методу є дослідження історії людства. Цей метод використовується також з метою пізнання різних явищ живої і неживої природи. Так, вивчення різних геологічних явищ (утворення морів, рік, лісових масивів, гір, нафти, газу тощо) спирається на дослідження всієї історії процесів, що відбувалися на Землі. Отже, застосування історичного методу дозволяє одержати уяву про емпіричну історію об'єкта.

Логічний метод дослідження є методом відтворення історичного розвитку об'єкта як результату, підсумку певного процесу, у ході якого сформувалися необхідні умови його подальшого існування і розвитку як стійкого системного утворення.

Іншими словами, це метод теоретичного відтворення історичного об'єкта у всіх його істотних властивостях, закономірних зв язках і співвідношеннях. Можна стверджувати, що він дозволяє одержати уяву про «теоретичну історію» об'єкта. Для цього можуть використовуватися найрізноманітніші пізнавальні операції і методи. Однак було б неправильно ототожнювати з ними логічний метод, який є особливим способом відтворення, «реконструювання» у свідомості історії системи, що розвивається, чи якогось об'єкта.

При логічному дослідженні об'єкта варто відволіктися від всіх історичних випадковостей, окремих фактів, деталей, викликаних тими чи іншими подіями. З історії виокремлюється найголовніше, визначальне, істотне. Історія загалом розглядається, образно говорячи, не такою, як була, а у «виправленому» вигляді. Логічно відтворена історія — це дійсна історія, але узагальнена, вивільнена від усього несуттєвого, випадкового, привнесеного. У ній зберігається тільки те, що важливо, необхідно і закономірно.

Чи має право дослідник на таке виправлення, реконструювання історії об'єкта? Безперечно має, якщо при цьому сама історія не ігнорується, якщо вивільняється тільки те, що, дійсно є несуттєвим, випадковим, не спотворює суть загальної логіки історичного процесу. Інакше кажучи, логічне відтворення історії має в загальному і цілому відповідати дійсної, емпіричній історії. Цього вимагає принцип єдності історичного і логічного.

Принцип діалектичної єдності історичного і логічного не допускає довільних спекуляцій, домислів, надуманих уявних конструкцій. Він вимагає, щоб логіка міркування просувалася за історичним процесом. Проте це зовсім не означає, що думка повинна залишатися пасивною. Навпаки, активно виокремлюючи з історії істотне і необхідне, логічно відтворюючи її, людське мислення оголює саму суть історичного процесу і тим самим допомагає зрозуміти його дійсно глибоко. Важливо тільки, щоб це здійснювалося відповідно до об'єктивних законів.

Отже, об'єктивною основою логічного й історичного методів є їх глибокий внутрішній зв язок, оскільки «логічний метод у сутності є не чим іншим, як тим же історичним методом, тільки звільненим від історичної форми і від випадковостей, що заважають. З чого починається історія, з того ж повинен починатися і хід думок, а його подальший рух буде не чим іншим, як відображенням історичного процесу в абстрактній і теоретично послідовній формі; відображення виправлене, але виправлене відповідно до законів, що дає сам справжній історичний процес» (Ейнштейн А., Инфельд Л. Эволюция физики. — М., 1965. — С. 497).

Варто зазначити, що і логічний, і історичний методи виступають як прийоми побудови теоретичних знань. Помилково ототожнювати історичний метод з емпіричним описом, а статус теоретичного приписувати тільки логічному методу. При будь-якому способі аналізу об'єкта, що історично розвивається, передбачається емпірична база: факти реальної історії й факти, що фіксують особливості структури і функціонування досліджуваного процесу на вищих стадіях розвитку. На цій основі висуваються гіпотези, що перевіряються фактами і перетворюються в теоретичне знання про закономірності історичного процесу.

У процесі застосування логічного методу згадані закономірності виявляються і виступають ніби у вигляді, очищеному від конкретних поворотів і випадків реальної історії. Історичний же метод припускає фіксацію таких випадків, але він не зводиться до простого емпіричного опису подій у їхній історичній послідовності, а припускає їхню особливу реконструкцію, що забезпечує розуміння і пояснення історичних подій, розкриття їхньої внутрішньої логіки. Історична реконструкція являє собою особливий тип теоретичного знання.

Для завдань логічного відтворення історії об'єкта велике значення має виявлення і виокремлення його вихідного основного елемента. У цьому вихідному, головному елементі концентруються найбільш істотні сторони складної системи, і, почавши з його аналізу, дослідник зможе глибоко і чітко осягнути все різноманіття історичних явищ.

Таким чином, можна зробити висновок, що історичний і логічний методи пізнання не тільки відрізняються один від одного, але й значною мірою збігаються. Логічний метод є, по суті, тим ж історичним, але звільненим від його історичної форми, методом. Водночас важливо підкреслити, що історичний і логічний методи пізнання не замінюють, а тільки взаємно доповнюють один одного. Було б неправильно виділяти який-небудь з них як важливіший чи продуктивніший. Залежно від характеру історичного об'єкта та завдань дослідження більш важливим і значущим може виявитися кожен з цих методів.

документальний матеріал контент аналіз

6. Аналіз літературних джерел

Будь-яке дослідження, щоб застерегти пошукача від «ламання у відчинені двері», починається з пошуку у літературних джерелах відповіді на питання, що виникли перед фахівцем у процесі практичної діяльності.

І лише у випадку, якщо зрозумілої і однозначної відповіді пошук не дав варторозпочинати власне дослідження. Це судження особливо стосується ініціативних тем, які виникли в процесі практичної професійної діяльності вчителя, тренера, інструктора, реабілітолога.

За допомогою літературних джерел дослідник розв’язує такі завдання:

— визначається з темою дослідження, переконавшись, що проблема, яку він порушив, не вирішена, або вирішена частково;

— чітко визначає свою дослідне місце (сегмент);

— детально ознайомлюється з дослідженнями попередників, їхніми методами вирішення дослідних завдань;

— стежить за найновішими працями, які проводяться за аналогічними або суміжними темами;

— коректує хід власних досліджень відповідно до одержаної інформації;

— науково обґрунтовує одержаний в дослідженні фактичний матеріал і на цій основі робить висновки та розробляє практичні рекомендації;

— шукає причини невідповідності одержаних у дослідженні результатів літературним даним;

— грамотно планує свій подальший науковий пошук.

Отже, робота з літературою не є метою дослідження, а лише одним із засобів досягнення його мети. Вивчення літератури «відчиняє двері» перед пошукачем, націлює його на експериментальну роботу, яка в свою чергу актуалізує потребу в подальших пошуках в літературі відповідей на питання, що виникають перед дослідником у процесі аналізу одержаних в експерименті даних.

В окремих випадках вивчення літературних джерел може бути основним методом дослідження. Такими випадками є теоретичні та історичні дослідження, розробка яких вимагає глибокого аналізу книг, статей, різноманітних документів.

Зауважимо, що у будь-яких випадках робота з літературними джерелами розширює уявлення читача про публікації, збагачує його професійні знання, сприяє збору методичного матеріалу, а також підвищує якість педагогічної діяльності.

Починати роботу з літературою необхідно з вивчення відповідних розділів і тем підручників та навчальних посібників, які зорієнтують читача на основні джерела для поглиблення знань з проблем, що його цікавлять. Так розпочинається тематичний підбір літератури.

Підбираючи літературу, дослідник вивчає безпосередні й опосередковані дані, що стосуються питань теми, методів дослідження. Аналіз цієї літератури складатиме окремий розділ наукової праці - огляд літератури.

Орієнтує читача в підборі необхідної літератури бібліографія — розділ науки, що вивчає друковану продукцію з позицій її використання з навчальною, науковою, практичною та виховною метою. Термін «бібліографія» вживають також при підготовці бібліографічних вказівок, списків літератури, оглядів. Зважаючи на це, дослідник має знати довідково-бібліографічний апарат бібліотеки і проаналізувати наявний фонд літератури з досліджуваної проблеми не лише в Україні, але й за кордоном.

Щоб полегшити пошук потрібної інформації, бібліотеки формують каталоги. Каталоги можуть бути: систематичні, предметні та алфавітні.

Систематичний каталог бібліотеки презентує її книжковий фонд. Картки каталога тут розміщені за галузями знань і, зазвичай, містять анотації цих праць.

Предметний каталог передбачає перелік книг в алфавітному порядку за окремими темами і проблемами. Такі каталоги доповнюють систематичний каталог і нагадують енциклопедичні словники.

В алфавітному каталозі карточки розміщені за алфавітом прізвищ авторів книг або їх назв, якщо в них не вказані автори.

Проте каталоги кожної бібліотеки віддзеркалюють лише наявний фонд даної бібліотеки. Тому доводиться для підбору літератури за темою дослідження вивчати бібліографічні посібники, вказівники, покажчики, списки. В деяких з цих видань бібліографічні характеристики публікацій не обмежуються бібліографічним описом, а містять також реферати або анотації їхнього змісту.

Існує значна кількість різних бібліографічних вказівників. Дослідникам галузі фізичного виховання та спорту необхідно систематично стежити за бібліографічними виданнями, які описують публікації, що готуються до видання, що знаходяться у видавництвах і тими, які тільки що видані. Всю цю групу видань називають поточною бібліографією. Нами вона подається в кінці тексту параграфу під заголовком «Джерела поточної інформації».

Після аналізу підручників можна братися за монографії. Починається ця робота з ознайомлення зі змістом видання, що дозволить визначитися, чи варто читати всю монографію, чи лише вибірково прочитати окремі розділи. Якщо окремі розділи, — то які і в якій послідовності. Послідовність визначають від загальних до конкретних.

Дуже важливо визначити, ким видана книга, хто є її автором чи редактором, хто рецензував видання. Така інформація дозволить оцінити надійність інформації, що міститься в книзі, її наукову обґрунтованість і цінність. Обов язково необхідно прочитати передмову (вступ), що дасть інформацію про зміст видання, його провідну ідею, критичні погляди вченого, що презентує книгу, список літератури, що дозволить збагатити започатковану дослідником бібліографію. Лише після цього можна приступати до аналізу змісту основного матеріалу книги. Читаючи книгу, виписуйте незнайомі слова і терміни, і тут же знаходьте їм пояснення у тлумачних й енциклопедичних словниках, словниках іншомовних слів та енциклопедіях. Доки в реченнях залишається хоч одне незнайоме слово, ви не зрозумієте суті думки автора. Читати слід коментарі, зноски і примітки, провідні ідеї та поняття, які використовує автор.

Після вивчення книг за темою дослідження, вивчають наукові статті, які друкуються у збірниках матеріалів наукових конференцій, наукових збірниках дослідницьких матеріалів установ, навчальних закладів або наукових товариств та наукових журналах.

Книгу чи статтю, зазвичай, читають не один раз. Розрізняють перше («швидке» читання, або читання «по діагоналі», мета якого — визначити: чи варто даний матеріал уважно вивчати) і повторне читання, мета якого — оцінити зміст інформації, встановити істинність тверджень її автора, оскільки наукові матеріали завжди насичені його роздумами, порівняннями, словесними доведеннями, які містять суб'єктивні трактування.

Повторно аналізуючи літературні джерела, відбирають найтиповіші факти й зіставляють їх з відомими із власного досвіду та інших досліджень. При цьому до фактів із літературних джерел необхідно підходити критично, оскільки життя не стоїть на місці, розвивається наука, культура. Те, що вчора не піддавалося сумніву, сьогодні, зазвичай, виявляється неточним, а то й неправильним. Найбільшу довіру викликають відносно нові публікації. Про їх достовірність свідчить характер першоджерела, науковий авторитет автора, його належність до певної наукової школи. Тому починати науковий пошук треба з нової літератури і переходити поступово до аналізу публікацій, на які посилаються автори.

Аналізуючи літературні джерела, треба не стільки запозичувати матеріал, скільки обдумувати одержану інформацію, що викличе власні думки та ідеї, які і стануть основою нового знання.

Будь-яка творча наукова робота (курсова, дипломна, магістерська, дисертаційна) передбачає огляд літератури з теми дослідження, або є фактично оглядом літератури, якщо виконується у формі наукового реферату. Тому в процесі роботи з літературними джерелами необхідно проводити певні записи, які допоможуть:

1) глибше і різнобічніше зрозуміти прочитане;

2) підвищити якість і збільшити обсяг запам’ятовування прочитаної інформації;

3) виробити уміння лаконічно і точно викладати свої думки;

4) нагромадити матеріал для майбутнього літературного огляду та для підвищення якості педагогічної праці.

У практиці роботи використовують різні форми запису, серед яких: цитування, план, тези і конспект.

Цитування — це дослівний запис частини тексту джерела, який у майбутньому допоможе досліднику підкріпити або обґрунтувати власні судження, чи висловити критичні зауваження на адресу автора матеріалу, що аналізується. Органічно вплетені в текст огляду літератури цитати стануть невід ємною його частиною, яка дослівно передасть думки авторів першоджерел, дозволить порівняти їх точки зору.

Опираючись на зміст цитат, відштовхуючись від їх змісту, можна сформувати систему доводів, необхідних для характеристики явища, яке вивчається. Цитати можна використовувати і для підкріплення власних суджень.

Кількість й обсяг цитат повинні бути оптимальними. Ними не можна надмірно навантажувати текст літературного огляду та всієї роботи.

План — це лаконічна форма запису ключових питань, що розглядаються в тексті публікації в порядку їх викладу. Він може бути простим і складним. Останній має підпорядковані питання до кожного основного пункту простого плану, що дозволяє за необхідності доволі детально відновити в пам’яті зміст публікації.

Тези дозволяють повніше, ніж за допомогою плану, зафіксувати зміст прочитаного, оскільки розширюють кожну позицію плану, доводять, підтримують або заперечують судження автора публікації. Тези мають віддзеркалювати висновки та провідні положення, які будуть розроблятися в подальшому. Складні тези містять аргументацію, доводи та фактичний матеріал.

Конспект може бути простим, складним і зведеним.

Простий конспект — це послідовний короткий запис змісту публікації без його аналізу і доведень, без розподілу тексту на підпорядковані частини.

Складний конспект передбачає виклад матеріалу з його аргументацією, доводами, узагальненням, висновками і поділом тексту на пункти і підпункти. Такий конспект містить план, тези і цитати, таблиці і рисунки, як авторські, так і укладені дослідником.

Зведений конспект передбачає узагальнений виклад змісту декількох публікацій різних авторів за однією темою. Складання такого конспекту є вагомим кроком до написання літературного огляду або реферату.

Розпочинається така робота з вибору основного літературного джерела, за аналізом якого складається детальний план. Далі вивчаються інші джерела і якщо в них виявляють інформацію, відсутню у першому джерелі, то цю нову інформацію вносять в те місце складеного плану, яке логічно вписується в зміст першої публікації. Б.А.Ашмарін рекомендує форму такого зведеного конспекту (табл. 1.).

Таблиця 1. Орієнтовна форма зведеного конспекту

Прізвища авторів друкуються в порядку значущості їхніх публікацій. В колонках під прізвищами вказують сторінки джерела, на яких викладено відповідний матеріал. Якщо матеріал двох публікацій збігається за трактуванням, то в плані поряд зі сторінкою проставляють знак «+», якщо не збігається, то знак «-». Яку форму запису вартовикористовувати — вирішує дослідник залежно від завдання дослідження, призначення записів, змісту матеріалу, що опрацьовується. Враховуючи ці обставини, можливі й змішані форми записів. Конспектувати необхідно на одному боці окремих аркушів, що дозволить в майбутньому сортувати ці листки за змістом окремих параграфів літературного огляду, оскільки в одній і тій же публікації може бути інформація, що стосується різних сторін досліджуваної проблеми.

Надзвичайно важливо до кожного запису занести дані про бібліографічні координати літературного джерела, його авторство, назву, видавничі дані. Джерела поточної інформації

Газети

¦ Бібліотечка інформаційно-практичного бюлетня «Все для вчителя»

¦ Валеологія

¦ Все для вчителя

¦ Команда

¦ Комплект газет «Шкільний світ» (у складі 15 газет), серед яких «Здоров я та фізична культура»

¦ Культура і життя

¦ Освіта

¦ Освіта України

¦ Педагогічна газета

¦ Позакласний час

¦ Спортивна газета

¦ Студентська газета

Журнали

§ Бібліотека офіційних видань (додаток до щотижневика «Відомості Верховної Ради України»)

§ Бюлетень вищої атестаційної комісії України («Науковий світ» з «атестаційним» вісником)

§ Бюлетень законодавства та юридичної практики України

§ Видання КНУ імені Т. Г. Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка

§ Вища освіта України

§ Вища школа

§ Відкритий урок: розробки, технології, досвід

§ Вісник книжкової палати

§ Вісник Національної академії наук України

§ Дайджест педагогічних ідей та технологій «Школа-парк»

§ Довкілля та здоров я

§ Доповіді Національної академії наук України

§ Дошкільне виховання

§ Звезды спорта (н)

§ Здоровая семья (січень, серпень не виходить)

§ Інформаційний вісник. Вища освіта

§ Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України

§ Команда + плюс

§ Комплект методичних вісників ВГ «Основа» (Харків)

§ Літопис авторефератів дисертацій

§ Літопис журнальних статей

§ Літопис книг

§ Наукові записки Києво-Могилянської академії. Соціологічні науки

§ Наукові записки Києво-Могилянської академії. Теорія та історія культури

§ Обдарована дитина

§ Освіта й управління

§ Освітянин

§ Основи здоров я та фізична культура (н)

§ Офіційний вісник України

§ Палітра педагога

§ Педагогіка і психологія. Вісник Академії педагогічних наук України

§ Педагогіка толерантності

§ Педагогічна думка (Львів)

§ Проблеми освіти. Науково-методичний посібник (н)

§ Теорія та методика фізичного виховання (Харків)

§ Теорія та методика фізичного виховання і спорту (н)

§ Українська культура

§ Український реферативний журнал «Джерело». Серія № 3 «Соціальні та гуманітарні науки, мистецтво»

§ Український реферативний журнал «Джерело». Серія № 1 «Природничі науки, медицина»

§ Фізичне виховання в школі

§ Шлях освіти

Періодика Росії

· Альма-матер (вестник высшей школы)

· Вестник Московского университета. Серия 20. Педагогическое образование

· Вестник образования

· Вопросы образования

· Вопросы психологии

· Воспитание школьников (в июле журнал не выходит)

· Деятельность классного руководителя

· Дистанционное и виртуальное обучение

· Домашнее воспитание

· Дошкольное воспитание

· Здоровье

· Классный руководитель

· Легкая атлетика

· Мир образования — образование в мире

· Народное образование (в июле журнал не выходит) (cd-rom)

· Народное образование (в июне журнал не выходит)

· Наука и школа

· Начальная школа

· Педагогика (в январе журнал не выходит)

· Педагогическая техника

· Педагогические технологии

· Профильная школа

· Психологическая наука и образование

· Психологический журнал

· Психология в вузе

· Психология и школа

· Теория и практика физической культуры

· Учитель

· Физическая культура в школе

· Физкультура и спорт

Список літератури

1. Ашмарин А. А. Теория и методика педагогического исследования в физическом воспитании. — М.: Физкультура и спорт, 1978. — 223 с.

2. Годик М. А. Спортивная метрология. — М.: Физкультура и спорт, 1988. — 192 с.

3. Довідник здобувача наукового ступеня. — К.: Редакція «Бюлетеня ВАК України», 2000. — 64 с.

4. Круцевич Т. Ю. Методы исследования индивидуального здоровья детей и подростков в процессе физического воспитания. — К., 1999. — 240 с.

5. Кузик Ф. А. Кандидатская диссертация. Методика написания, правила оформления и порядок защиты. Практическое пособие для аспирантов и соискателей ученой степени. — М. «Осв-89», 1997. — 208 с.

6. Кыверляг А. А. Методы исследования в профессиональной педагогике. — Таллин: Валгус, 1980. — 120 с.

7. Педагогічні дослідження. Методологічні поради молодим науковцям. — К.: — 1995. — 45 с.

8. Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань. -К.: Редакція «Бюлетеня ВАК України», 2000. — 32 с.

9. Сергієнко Л. П. Тестування рухових здібностей школярів. — К.: Олімпійська література, 2001. — 440 с.

10. Филь С. Н., Пешков В. П. Учебно-исследовательская работа студентов в физкультурном вузе. — К., 1983. — 61 с.

11. Ядов В. А. Социологическое исследование. — М.: Наука, 1972. — 229 с.

12. Як підготувати і захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня (Методичні поради). — К.: «Толока «, 2001. — 80 с.