Современное стан психологічної діагностики в дефектологии

Московський Державний Відкритий Педагогічний Университет.

СУЧАСНЕ СТАН ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ У ДЕФЕКТОЛОГИИ.

Реферат по Спеціальної з психології та коррекционной педагогике.

Студентки 2 курсу (2 потік, 3 группа).

Дарій Ірини Геннадьевны.

Москва 1997.

|ВВЕДЕНИЕ |2 | |ПОНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ |3 | |КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД До ДІАГНОСТИЦІ ПОРУШЕНЬ РОЗВИТКУ. | | | |4 | |Принцип цілісного системного вивчення дитини. |5 | |Принцип динамічного вивчення дитини. |6 | |ПОЗИТИВНІ І НЕГАТИВНІ ЧЕРТЫ ДІАГНОСТИЧНИХ МЕТОДИК.| | | |8 | |ВИСНОВОК |12 | |ЛІТЕРАТУРА |13 |.

Виявлення дітей із відхиленнями у розвитку, їх диференційна діагностика, і відбір у спеціальні школі сьогодні, сутнісно, єдина область педагогічної практики, де застосування психологічних діагностичних методик є бажаним чи відбувається епізодично (наприклад, у дослідницьких цілях), але дуже і здійснюється постійно, бувши повсякденний факт. Їх використовують при комплексне обстеження дітей із метою добору у спеціальні школи діагностичний процес є короткочасним, але виявлення психологічних особливостей дитини у цьому етапі лише розпочинається. В тій чи іншій мері триває у вигляді тривалого (з так званого клінічного) вивчення протягом усього його шкільного навчання, але в початковий період, і насамперед у протягом першого роки навчання, куди зазвичай перевіряється початковий діагноз. Це вивчення грає найважливішу роль побудові програми навчання дитини, індивідуалізації педагогічного підходу, що створює умови для найбільш ефективне використання його можливості. Проте початкова діагностика має особливе значення, оскільки саме у процесі відбору при проходженні дитиною медико-педагогічної комісії вперше визначається основний шлях його навчання, приймають рішення у тому, якому типу школи є найпридатнішою для него.

ПОНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДИАГНОСТИКИ.

У процесі виявлення порушень у розвитку й добору у спеціальні школи застосування психологічних методик — психологічна діагностика — грає дуже значної ролі. Тим більше що, мабуть, саме тут ланці відбору виявляються найважливіші недостатки.

Щоб правильно оцінити сучасний стан, позитиви і недоліки психологічної діагностики у сфері дефектології, необхідно розглянути цю діагностику у трьох планах: теоретичному, методичному і практическом.

Розгляд в теоретичному плані веде до виявлення теоретичної концепції, що у основі психологічної діагностики порушень розвитку, тих методологічних установок, виходячи з яких можна чи підбирати методики — інструменти діагностичної роботи, і навіть тих відправних положень, які визначають практичне застосування методик, обробку та оцінку результатов.

Розгляд в методичному плані пов’язані з встановленням характеру методик, відповідності вихідним теоретичним положенням, діагностичних критеріїв, валідності й надійності цих методик, з з’ясовуванням принципу аналізу фактичних даних, і способів їх опрацювання з оцінкою результатів, з виявленням співвідношення якісних і кількісних показників, «стійкості» методик стосовно індивідуальних особливостей експериментатора, з оцінкою практичного зручності застосування прийнятих до використанню методик.

Зблизька у плані передусім з’ясовуються результативність, успішність діагностики, «якісні» можливості методики: яка саме відхилення у розвитку вони виявляють і (наскільки ефективно дані, отримані при застосуванні цих методик є зручність користування ними, їх доступність і зрозумілість для яка проводить обстеження, простота і портативність, зручність обробки даних. Важливу роль має і те, за яких відбувається психологічне дослідження, хто його проводить, і як потім використовуються психологічні дані загалом укладанні про дитині, у постановці диагноза.

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД До ДІАГНОСТИЦІ ПОРУШЕНЬ РАЗВИТИЯ.

Подолання порочного підходи до діагностиці порушень розумового розвитку з урахуванням суто кількісної психометрической оцінки результатів виконання дітьми таки тестових завдань і від надання тестів провідну роль у доборі розумово відсталих дітей у спеціальні школи увінчалися створенням комплексного підходи до діагностиці порушень развития.

Комплексний підхід як із основних принципів діагностики аномального розвитку означає вимога всебічного обстеження оцінки особливостей розвитку, що охоплює як інтелектуальну, пізнавальну діяльність, а й поведінка, емоції рівень оволодіння навичками тощо., а як і стан його зору, слуху, рухової сфери, неврологічний статус, історію розвитку. Відомості про соматичному стані дитини, про стан його нервової системи та органів почуттів, щодо умов та особливостях його розвитку, стосовно можливої спадкової природі порушень щонайменше важливі щодо шляхів навчання дитини, ніж його психологічна характеристика і такі про його знаннях, уміннях і навичках. Отже, психологічне дослідження становить органічну частина діагностичної системи, частина комплексного підходи до обстеження дитину і немає самодостатнього значення. У опитуваннях дитини з метою діагностику і добору у спеціальні школи беруть участь лікарі: психоневролог чи психіатр, отоларинголог, офтальмолог, хірургортопед; педагог-дефектолог, логопед, психолог. Такий склад діагностичного комплексу передбачається «Положенням про медикопедагогічних комиссиях».

Принцип цілісного системного вивчення ребенка.

Наступним найважливішим становищем сучасного підходи до діагностиці аномалій розвитку на цілях відбору дітей у спеціальні школи є принцип цілісного системного вивчення дитини. Системний підхід, необхідність застосування якого до вивчення порушень розвитку писав ще К. С. Виготський (1983) і який одержав досить глибоке розвиток в дослідженнях його учнів, нині є однією з основних в методологією й в дефектологии.

Цілісний системний аналіз у процесі психологічної діагностики передбачає процесі психологічної діагностики передбачає передусім виявлення непросто окремих проявів порушення психічного розвитку, а перетинів поміж ними, визначення їх причин, встановлення ієрархії виявлених недоліків чи відхилень в психічному розвитку, тобто. того, що К. С. Виготський визначав як взаємозв'язану систему дефектів — первинних, вторинних тощо. Для такого аналізу необхідна не лише чітка постановка завдань дослідження психічного розвитку стосовно відбору у спеціальні школи, а й відповідна система діагностичних методик, не залучаючи яких дуже важко отримати матеріал для обгрунтованого розв’язання цих задач.

Можна ні зі становищем необхідність чітких завдань для реалізації цілісного системного обстеження. Можна протиставити йому твердження, що й детально обстежити все психічні функції дитини, вишукуючи всі можливості, тим самим і досягнуть цілісне системне уявлення про її психічному розвитку. Але цього разі, ми одержимо дуже багато надлишкового матеріалу, серед якого не може загубитися цікавий для нас. Разом про те задля обстеження необхідно значно більше тривалий час, ніж затрачиваемый тепер у обстеження одну дитину медико-педагогическими комісіями. Тому такий є просто нереальным.

Принцип динамічного вивчення ребенка.

Істотне значення мають також принципи динамічного вивчення дитину і якісного аналізу данных.

Принцип динамічного розвитку тісно пов’язані з розробкою теорії психологічного розвитку, у якої брали участь такі провідні психологи, як К. С. Виготський, А. В. Запорожець, О.Н. Леонтьєв, Д. Б. Эльконин та інші. Для дефектології (і зокрема, і розробити основ психологічної діагностики) особливо важливе значення мали два становища, сформульовані К. С. Виготським (1983) у руслі розробки теорії психічного розвитку ребенка.

Одне у тому, основні закономірності нормального розвитку зберігають чинність і за аномальном розвитку, є загальними в обох випадках. Разом про те К. С. Виготський відзначив існування й існування специфічних закономірностей аномального розвитку, за приклад яких зазначив утруднення під взаємодії з оточуючими, обнаруживающиеся попри всі аномаліях розвитку. Природним висновком з цього К. С. Виготського стосовно до діагностики порушень розвитку є особливим визнання важливості даних специфічних закономірностей, оскільки можуть служити дуже суттєвими орієнтирами. Саме опора на знання специфічних закономірностей і особливості, своєрідних для різних категорій аномальних дітей, дозволяє уникнути діагностичних помилок у важких для диференціації случаях.

Другим найважливішим для психологічної діагностики, становищем К. С. Виготського є його концепція про зонах актуального і найближчого розвитку. Справжня реалізація принципу динамічного вивчення передбачає не лише застосування діагностичних методик з урахуванням віку обстежуваного дитини, а й виявлення його потенційні можливості, «зони його найближчого развития».

ПОЗИТИВНІ І НЕГАТИВНІ ЧЕРТЫ ДІАГНОСТИЧНИХ МЕТОДИК.

Справді, досі у роботі медико-педагогических комісій не застосовується ніякої єдиної системи методик, яку в суворо певному порядку, по чітким правилами і надавала результати, які можна було б порівняти з результатами, одержуваними за іншими випадках дослідниками (експериментаторами), на другий медико-педагогічної комиссии.

Сам добір методик ніяк теоретично не обгрунтований і має випадковий характер. У наявних інструкціях наводиться набір окремих методик, витягнутих із різних систем тестів чи які у будь-яких дослідженнях; сутнісно, у яких пропонується лише опис методик, лише окремих випадках що супроводжується дуже нечіткими оцінними характеристиками, котрі представляють собою опис можливих особливостей виконання, і невизначеними вказівками, які пропонують оцінку результатів повністю за экспериментатора.

Наведемо приклад оцінки таких проявів мисленнєвої діяльності, як порівняння, встановлення причинно-наслідкових відносин, узагальнення: «…учні масових шкіл зазначеного віку основному правильно відповідають всі ці запитання. Їх відповіді якісно від відповідей розумово відсталих учнів. Вони більш продуманны. Під час відповідей використовується минулий досвід. Відповіді учнів масових шкіл характеризується також велике глибиною, що свідчить про рівні їхньої спільної розвитку. Ці діти більше знають, краще вміють висловити свої міркування». Легко бачити, що про жодні проголошених якісних різному уривку немає мови. Понад те, сутнісно, не вказується ніяких кількісних відмінностей! Точніше що є, але у найгіршому, найменш бажаному своєму варіанті - вони вказуються приблизно, «на око» — «більше — менше», а оцінки результатів повністю перекладаються на експериментатора, який интуитивно-эмпирически, з урахуванням власного, індивідуального досвіду має визначатися, яке «більше» чи «менше» властиво розумово відсталому, а яке — нормально развивающемуся дитині. Якщо експериментатор у випадках нічого очікувати використовувати интуитивно-эмпирический підхід, а стане суворо дотримуватися які даються рекомендаціям, не зможе прийняти ніякого діагностичного рішення, оскільки, сутнісно, рекомендацій відсутні які би там не було критерії щодо його принятия.

Також труднощі зберігаються стосовно до всього застосованому в кожному конкретному випадку набору завдань. Бо у кожному завданні можуть отримати різні виходять результати, важливо знати, скільки (чи які) «більше» чи «краще» дозволяють кваліфікувати розвиток, наприклад, мисленнєвої діяльності в даної дитини як нормальне, а скільки неможливо досягти такого висновку і свідчить у тому, що успішний розвиток мислення дитини порушено. Зрозуміло, що такий висновок може бути зроблено виходячи з лише «більше» чи «менше». Та й із чим, власне, потрібно порівнювати результати виконання завдань конкретним дитиною, аби з’ясувати, «більше» він чи «менше», адже ніяких нормативів, критеріїв чи навіть зразкових еталонних характеристик (описів виконання всіх завдань нормально малорозвинутим дитиною) не приводится.

Хоча, останніми роками в методичних рекомендаціях зроблено спробу дати з кожної методиці опис виконання завдань, найтиповіші для дітей різних категорій (і підкатегорій). Наводяться дуже стислі характеристики дій имбецилов, дебілів, дітей із шизофренічної і епілептичної деменцией, з порушенням зору, мови і слуху, руховими дефектами, і навіть нормально та розвитку. Такі характеристики, безумовно, є кроком вперед, але вони складено з урахуванням емпіричних даних, і що неспроможні служити надійними критеріями для практичного використання психологами медико-педагогических комиссий.

Приміром, у комунікативній методиці розробленої І.А. Коробейниковым (1980) і що викладена у формі рекомендацій по психологічному обстеження дітей у період предшкольной диспансеризації, при обробці даних враховуються як результати виконання завдань, а й особливості діяльності дітей, і навіть їхня поведінка загалом, спостережувані під час дослідження. Усі виділені об'єкти спостереження отримують певну кількісну оцінку, суммируемую з балами за рішення завдань. Разом з тим наведено й описи окремих випадків, типових до різних категорій порушень розвитку. У поєднанні з кількісними показниками такі характеристики дуже серйозні, оскільки значно полегшують орієнтування при застосуванні методи і щодо оцінки результатів тим, хто користується методикою. Проте й цієї роботи елемент эмпиризма і довільності у доборі методик сохранился.

Траплялися спроби запровадити у діагностиці порушень розвитку цілі перекладені і адаптовані сучасні зарубіжні системи («батареї») психологічних тестів. Так, О. Ю. Панасюк адаптував дитячі інтелектуальні тести Векслера (WISC). Можливість діагностувати порушення розвитку по сумарним показниками зазнала у спеціальній дослідженні Г. Б. Шаумаровым, який ухвалив, що це показники не можуть бути для діагностики, наприклад, затримки психологічного розвитку. Слід зазначити, що використання психологічного профілю (тобто. показників за всі субтестам) дозволило отримати точний результат у визначенні рівня розумового розвитку проти даними медико-педагогічної комісії, які віднесли випадки легкої олігофренії до випадків затримки психічного развития.

Проте, оскільки у тестах Векслера окремі складові їх методики (субтесты) підібрані без психологічного обгрунтування, емпірично, чимало їх, з’ясувалося внаслідок експериментального аналізу, немає дифференциально-диагностической ценности.

Гадаю не потрібно продовжувати цей перелік, т.к. у кожній із запропонованих методик є свої позитивні й негативні риси. Єдине, що сказати нині немає жодної абсолютно і однозначно правильної методики.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Усе сказане вище вкотре підкреслює молодість психології як окремої науку й її складових частин психологічної діагностику і дефектології. Але тим щонайменше в наявності прогресивне розвитку її на цей время.

Ми повинні чітко уявляти собі, що рекомендовані і використовувані нині психологічні методики треба використовувати з неменшій обережністю, ніж стандартизовані психометрические тести. Інакше виходить, що методики, що дають чіткі кількісні показники, оцінюються різко негативно, тоді як довільно що відбираються й дуже ж довільно використовувані, які дають ніяких кількісних даних, а лише субъективно-эмпирически трактує приблизні результати отримують позитивну оцінку, зізнаються лучшими.

Природно, необхідно розширення спеціальних досліджень у сфері психологічної діагностику і узагальнення даних спеціальної психології в діагностичних целях.

1. «Навчання дітей із затримкою психічного розвитку», М., 1981.

«Принципи відбору дітей у допоміжні школи», М., 1960.

3. Лубовский В.І. «Психологічні проблеми діагностики аномального розвитку дітей», М., 1989.

4. Лукоянов Ю. Е. «Якщо Вашій дитині важко вчитися», М., 1980.