Відомості про Іларіона та писання його твору

Стосовно автора літературно — політичного памфлету — Іларіона, літопис повідомляє лише те, що він був священиком (пресвітером) при церкві святих апостолів у селі Берестові, де розташовувалась улюблена заміська резиденція великого князя Ярослава. Зазначено його моральні якості та високий інтелектуальний рівень: «муж благ: и книжен, и постник». Іларіон був сподвижником християнської віри, прибічником аскетизму, релігійної усамітненості. В горі, поблизу Берестова, він викопав невелику печеру і тривалий час аскетично жив у ній, присвячуючи значну частину вільного часу молитвам. Саме зважаючи на особисті якості Іларіона, його освіченість, високу морально-релігійну вимогливість до себе й до інших, великий князь Ярослав у 1051р. самостійно, без участі візантійського патріархату, якому була підпорядкована давньоруська митрополія, висунув Іларіона на сан митрополита. Це було безпрецедентною подією в історії Київської Русі, оскільки вперше русина, який очолив руську церковну ієрархію, на найвищий духовний чин висвятив собор місцевих єпископів у храмі Св. Софії.

Дослідники вважають, що «Слово про закон і благодать», яке дійшло до нас у багатьох списках і редакціях, було написане між 1037 та 1050 роками, тобто в період, коли Іларіон ще не став Київським митрополитом. Ймовірно, що саме факт авторства зазначеного правничо-політичного твору в певний спосіб вплинув на остаточне рішення Ярослава поставити саме Іларіона на чолі давньоруської митрополії.

Слід наголосити, що проблематика «Слова», запропонована Іларіоном, відтворює злободенні політичні ідеї давньоруського суспільства. Назва твору, яка в найпоширенішій своїй редакції складається з трьох частин, має багатозначний характер: «О законе Моисеем даннями о благодати и истине Иисус Христом бывши и како закон отиде. Благодать же и истина всю землю исполни и вера во вся языки простреся и до нашего языка русского и похвала кагану нашему Владимиру от него же и крещены быхом и молитва Богу от всея земля наша. Господи благослови».

Як бачимо, назва твору вказує на те, що Іларіон мав намір висвітлити три великі проблеми: з’ясувати співвідношення між законом і істиною, позитивно оцінити діяльність Володимира та організоване ним хрещення Русі, а також здійснити похвалу Богу з метою забезпечення стабільного розвитку країни.

Автор «Слова» підкреслює також, що управління країною вимагає від верховного управителя самовідданої діяльності, спрямованої на досягнення вищої мети держави — забезпечення інтересів усіх підданих. Важливим напрямком діяльності князя, як вважає Іларіон, є виявлення милосердя, полегшення ним для населення податкового тиску і звільнення від важких форм фізичної експлуатації. Правосуддя має здійснюватися в державі лише за законом, проте милостиво: «мало казни, много милуй». Крім засобів прямого юридичного впливу, Іларіон радить використовувати також і моральні форми впливу на людину, віддаючи перевагу помилуванню перед суворим покаранням, яке суперечить самій природі людини.

Висвітлюючи основні напрями та принципи діяльності великих князів, Іларіон фактично виробив ті морально-етичні критерії, яким мав відповідати верховний властитель християнського типу. Створивши теоретично ідеальний образ правителя, Іларіон намагався відшукати відповідні риси у тодішніх київських князів.

Закінчується «Слово…» глибоко патріотичною молитвою до Бога, в якій висловлена турбота автора про майбутнє Руської держави: «…Не давай нас у руки чужинців», «…мир утверди, сусідів смири, голоди втамуй, володарів наших зроби грізними для сусідів, боярів умудри…». Ця молитва була надзвичайно популярною у давнину. Її часто читали на богослужіннях у церквах у важкі для держави часи.

У своєму політичному памфлеті Іларіон виступає як прибічник одновладдя, монархічної ідеї, в якій він убачав основну запоруку єдності й сили держави, її територіально-політичної цілісності. Вказуючи на значення християнства для консолідації країни, Іларіон наголошував, що церква повинна служити державі, володарю, а не навпаки.