Образ України в творчості Шевченка

ЗМІСТ Вступ Розділ І. Поезія Т. Г. Шевченка, яка є виразом справжньої любові до України

1.1 Бачення образу України в поезії Т.Г. Шевченка

1.2 Україна, як основний символ шевченківської поетичної творчості

Розділ ІІ. Образ України в прозаїчних творах Т. Г. Шевченка Розділ ІІІ. Особливість тлумачення патріотизму та образу України в творчості Т. Г. Шевченка Висновок Список літератури ВСТУП Актуальність теми полягає в тому, що творчість видатного літературного творця Тараса Григоровича Шевченка і досі спонукає людину до патріотизму, бо образ України в шевченківських роботах являє собою потужний ланцюг, центром якого є народ.

Мета роботи: на прикладах поетичних та прозаїчних творах Т. Г. Шевченка показати образ України, а для цього було висунуто такі завдання:

— проаналізувати поезію Т. Г. Шевченка та пояснити, як само характеризує поет Україну,

— дослідити прозу Т. Г. Шевченка та виявити значення України в його творчості,

— вивчити деякі історичні факти, які вплинули на творчість Т. Г. Шевченка.

Метод дослідження: описово-аналітичний, тобто на прикладах, взятих безпосередньо із творчості Т. Г. Шевченка, зробити власний аналіз, де ми розкриваємо сам образ України.

Робота складається з трьох основних частин, де перша характеризує поезію Т. Г. Шевченка, друга — прозу, третя — загальне висловлювання стосовно образу України.

Крім цього, структура роботи вміщує в себе вступ, висновок та список літератури.

На протязі усієї роботи ми головним чином підкреслювали значення України та її роль в творчості Тараса Григоровича Шевченка. Також ми намагалися максимально розкрити значимість самого образу України, який притаманний саме шевченківській творчості.

Слід зауважити, що образ України з шевченківської точки зори — це, перш за все, український народ, на долю якого випали справжні випробування, котрі спроможні побороти лише потужна тяга до свободи, любов до Батьківщини та працелюбство.

Перед усім слід сказати, що вивченням шевченківській Україні стали такі науковці: Болшаков Л., Зеров М., Демчук Н. та багато інших.

Наукова значимість нашої роботи полягає в тому, що вона може послужити навчальним посібником для дослідників творчості Т. Г. Шевченка.

В якості інформативних джерел були використані наукові роботи таких авторів: Смилявська В., Демчук Н., Зеров М., Болшаков Л., Бабишкин О. та багато інших.

поезія шевченко україна РОЗДІЛ І. ПОЕЗІЯ Т.Г. ШЕВЧЕНКА, ЯКА Є ВИРАЗОМ СПРАВЖНЬОЇ ЛЮБОВІ ДО УКРАЇНИ

1.1 Бачення образу України в поезії Т. Г. Шевченка Тарас Шевченко — найбільша фігура всієї української літератури. Тематика творів поета різноманітна, але є в ній мотив, якій проходять крізь усі його твори. Це любов до рідної землі, до України. Сучасних читачів і зараз вражає патріотизм письменника. Але це не просто патріотизм: це набагато глибше і серйозніше почуття. Майже у всіх творах Шевченка, ми простежуємо це глибоке відчуття духовного зв’язку зі своєю Батьківщиною. Образ України знаходить своє відображення в найрізноманітніших творах поета. У творах на історичну тематику Шевченко змальовує синів своєї Батьківщини: це мужні, хоробрі люди, які готові віддати життя за Україну, тільки б зробити її вільною, незалежною і щасливою. Шевченко яскраво і майстерно зображує у своїх творах романтику козацького життя, неписаний кодекс честі наполегливих запорізьких лицарів. Коли читач бачить таку поезії, йому відразу спадає думка, в якій і сам Шевченко теж є певною мірою таким лицарем. Тільки боровся він не з шаблею, а з пером у руках. І це перо було, ймовірно, гостріше ніж деякі шаблі…

Історичні твори поета є яскравим штрихом до портрета України. Оспівав Тарас Шевченко і красу своєї Батьківщини. Пейзажі, змальовані в поезіях, мають велику не тільки літературну, а й художню цінність — вони нагадують картини. До речі, пейзажі в творах Шевченка сприймаються не тільки як частину композиції, але і як окремі поетичні твори. Згадаймо лише «Садок вишневий навколо дому» або «Реве та стогне Дніпр широкий…». У картинах природи ми бачимо глибоку любов до Батьківщини і захопленню красою рідної землі.

У багатьох творах Кобзаря ображений України, передано символічно: часто Батьківщину в поезіях уособлюють конкретні образи. Найчастіше це ніби триєдиний жіночий образ: образ матері, України і Матері Божої одночасно. Такі символічні жіночі образи створював не тільки Тарас Шевченко, а й інші українські письменники (наприклад, така побудова образу було популярним в кінці XIX сторіччя.

Значну частину свого життя Тарас Григорович перебував поза межами своєї Батьківщини, але всі його думки були звернені до України. Це впливало і на його творчість. Навіть «Заповіт Т. Шевченка — унікальний поетичний твір — пронизаний любов’ю до рідної землі. Зробивши за своє життя надзвичайно багато для України, геніальний поет хотів і після смерті бути на Батьківщині. І зараз твори Кобзаря впливають на свідомість читачів, виховують у них найкраще, плекають любов до своєї Батьківщини — ось таку силу має образ України у творах Т. Шевченка.

1.2 Україна, як основний символ шевченківської поетичної творчості

Коли ми зійдемося знову

На сій зубоженій землі?"

Ніколи, братія, ніколи

З Дніпра укупі не п'ємо!

Розійдемось, рознесемо

В степи, в ліси свою недолю,

Повіруєм ще трохи в волю,

А потім жити почнемо

Меж людьми, як люде. [19]

Саме цими словами ми хотіли розпочати цей підрозділ, бо вони спонукають, навіть закликають людину набратися терпіння та волі, щоб побороти всі негаразди, які звалилися на долю українського народу. І чесно кажучи, якби Тарас Григорович жив у наші часи, він був би гарним спікером.

Вірші Т. Г. Шевченка — це справжня спадщина, заповіт для українського народу, де любов до Батьківщини — це не просто патріотичне ставлення, а образ життя та мислення людини. Один із його самих видатних поетичних творів є «Заповіт», де Тарас Григорович не лише описує красу України, а чітко вказує на індивідуальність держави.

Як умру, то поховайте Мене на могилі

Серед степу широкого На Вкраїні милій…[11]

Цими словами починається вірш «Заповіт», де одразу видно нудьгу за рідними місцями. Стосовно образу України, сучасний читач завдяки цим строкам бачить Україну величезних масштабів з широким степом, тобто зовсім не ту Україну, в якій він живе зараз, де науковий розвиток досконально змінив її з архітектурної точки зори, а саме: на сьогодні Україна представлена, як держава з висотними будинками, торгівельними центрами, атракціонами і подібне. Тарас Григорович Шевченко показує нам красу самої природи.

…Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути, Як реве ревучий…[11]

Далі в цьому ж вірші поет продовжує показувати натуральну красу Батьківщини, де грані держави стають ще більш широким: «лани широкополі». Дніпро — в творчості Шевченка це не лише ріка, яка характеризує Україну з географічного боку, це символ України, що втілює в собі певну національну містику «як реве ревучий». До речі, саме в Дніпрі живуть русалки, про які Т. Г. Шевченко те ж згадував, наприклад, вірш «Русалка»:

… І незчулась, як зуспіли Дніпрові дівчата —

Та до неї, ухопили, Та й ну з нею гратись…[12]

Тут ми бачимо, що Україна багата не тільки полями, степами, садами, але і магією, яка є частиною України, навіть і є сама Україна. Вся казковість України лежить у її природі, в її людях, в її обрядах (Колядки, Щедрівки і так далі).

Про існування русалок в українських землях Тарас Григорович говорить не лише у вірші «Русалка», але і в інших, наприклад, вірш «Думка»:

…Втоплю свою недоленьку,

Русалкою стану,

Пошукаю в чорних хвилях,

На дно моря кану…[19]

Образ русалки підкреслює факт, що Україна живиться містикою та казками, в які вірять не лише діти, а й дорослі люди.

Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива.

Додолу верби гне високі

Горами хвилю підійма…[19]

Вірш «Реве та стогне Дніпр широкий» — один з самих видатних поетичних творів Т. Г. Шевченка. Тут описується пейзаж у романтичному дусі: бурю на Дніпрі місяць на небі і передранковий стан природи.

Реве та стогне Дніпр широкий, щоб розбудити тих, хто спить:

Люди — наче ріки. Малі, ледь помітні серед очеретяних та верболозних берегів — такими бачить Шевченко український народ. Або великі й величні, що гордо несуть свої води до моря, зрошують поля, тримають на собі пароплави, дають енергію для електростанцій. Одні легко всихають, лишаючи лише русла. Інші живуть віками, i здається, що вони вічно молоді.

Можна теж саме сказати про творчість інших поетів?

Дніпро — емблема України на всі віки, могутня та дивовижна ріка, муза для митців, ріка хрещення Русі, свідок героїзму народу з часів його виникнення? Чи не славетного Великого Кобзаря українського народу, Тараса Шевченка — людину високої культури i незламного духу, кріпака-академіка, ніжного тонкого лірика i непримиримого борця проти будь-якого гноблення.

Він — вічний.

Він — різний. 19]

Зворушливість i лагідність відчутно, коли оспівуються «карі оченята», безмежне кохання, працелюбні люди, «садок вишневий коло хати», коли він милується степами i ланами, над якими «тихесенько вітер віє», вербами, тополями, взагалі - красою людей, природи i України в цiлому.

Проте, ріка — Дніпро може бути похмурою i грізною, коли «сердитий вітер завива» (але Дніпро завжди прекрасне), таким буває і слово Шевченка, яке викриває, обвинувачує, морально знищує усе те, що заважає українському народу спокійно жити, i більш того, бити на сполох, спонукати до боротьби, i саме такого ми його знаємо i пам’ятаємо.

«Чорні хмари» самовлади затьмили гноблений український народ Російською імперією, котра «на всіх язиках все мовчить. Цар «приспав» «хиренну волю». Хоча голосніше Дніпрових ворогів звучить голос Т. Г. Шевченка:

Кайдани порвіте

I вражою злою кров’ю

Волюокропіте!

Била на сполох бунтівна муза Кобзаря:

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде. 18]

Автора було почуто. I билися, i одержували перемогу. Сонце проривало хмари над Дніпром. Український народ отримав свободу i незалежність, як того і хотів Тарас Григорович, нажаль, через багато років після смерті самого Шевченка, що усі свої сили, усе своє натхнення віддав визвольній боротьбі, за світ, у якому:

Врага не буде супостата,

А буде син, i буде мати,

I будуть люди на землі. 18]

Якщо говорити про сучасність, то заклик Тараса Шевченка є і досі актуальним не бути байдужими до долі своєї Батьківщини. I знову під час палких суперечок часом наводять як доказ рядки з його віршів.

Припустимо, така складна проблема, як пошук істинного ставлення до чужинної культури та її мудрості. Дехто i зараз чекає, що нас навчать якісь іноземці - хтось з-за кордону. Деякі, навпаки, не хочуть нічого знати про чуже, і вважають подібне зрадою. Але ж Шевченко ще у ХIХ столітті закликав:

…Учитесь, читайте.

I чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь. 19]

Не вичерпати води з Дніпра. Невичерпна Кобзарева мудрість.

Ой три шляхи широкії

Докупи зійшлися.

На чужину з України Брати розійшлися…[13]

«Ой, три шляхи широкії» — вірш, що показує почуття солдата до України, яким був сам поет. Відчуття патріотизму, що охоплює поета відображається не тільки в описі природи, але і держави в цілому. Шевченко говорить, що лише поєднання народу може врятувати Україну: «докупи зійшлися».

Україна в очах Т. Г. Шевченка — це перш за все народ, який слід розглядати не в множині, а в об'єднаному розумінні, де єдність та цілісність — головне.

Я так люблю Мою Україну убогу, Що прокляну святого Бога, За неї душу погублю… 19]

Ненька України — це образ найсильнішої i найдраматичнішої держави в творчості Тараса Шевченка. Так само, у поезії «Стоїть в селі Суботовi» Україна — i вічна сирота, i військова міць, що «ляха задавила», це «домовина», в котрій похована воля українців; це та країна, яка «встане i розвіє тьму неволі».

Свої справжні патріотичні почуття до України Шевченко відобразив епітетами «моя», «славна», «безталанна», «ненька» а також словами «стоптана ляхами», «москалями обідрана». Саме вони передають біль i переживання серця Шевченка. Ці ж почуття передані також словами «мамо», «нене», «вдово-сиротино». Україна у Шевченка «плаче, стогне», бо «скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли пани лукаві». Але не злидні найбільше тривожать поета, а саме те, що «Україна навіки, навіки заснула», йому болить рабство українців.

Заслання, каземати, військова муштра пригнічували Шевченка, але не зломили його волі. Ще більшою стає його любов до України, ще гнітючішим — сум за нею. Особливо часто згадував «свою матір Україну» поет у неволі. Персоніфікована Україна ридає у поезії «Розрита могила»: «Степи мої запродані жидові, німоті». Шевченко засудив царизм за злочини та грабунок чужоземцем колись вільних українських земель.

Надзвичайно хвилює поета доля української мови, якої сам ніколи не відрікався, а оспівував її мелодійність, поетичність. Він засуджував тих «патріотів», які схилилися перед іноземним:

У чужому краю Не шукайте, не найдете Того, що немає

I на небі, а не тільки На чужому полі

В своїй хаті своя й правда,

I сила, i воля…[19]

Образ України у Шевченка — це образи тихого світу, світу зорі або світання: «Світе ясний, світе тихий», «Хатина тиха i весела», «О зоре ясная моя!», «Світе тихий, раю милий, моя Україно».

До цього образу близькі також образи сонця правди та святої волi: «За вас правда, за вас сила i воля святая», «Чи буде правда на землі?» Ці образи проходять через увесь «Кобзар».

Образ України у творах Шевченка з’являється не лише тоді, коли автор називає її ім'я, а й тоді, коли у його поезіях з’являються наші національні символи: тополя, калина, ясен, верба, барвінок…

Край дороги гне тополю До самого долу.

Стан високий, лист широкий Марне зеленіє,

Кругом поле, як те море Широке, синіє. 19]

Це i є Україна зі своїми зоряними ночами i рожевими світанками. I не випадково Шевченко називає її раєм. Це краса, яку треба оберігати, любити:

Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть…

Плугатарi з плугами йдуть, Спiвають iдучи дiвчата, А матерi вечерять ждуть. 19]

I ми з вами мусимо запам’ятати слова поета, де він говорить про любов до своєї країни:

Свою Україну любіть, Любiть її… Во время люте, В останню тяжку минуту За неї господа моліть. 18]

Кожен народ має своє дороге, святе. Для українців такою святинею є натхненник національних ідей, проповідник добра, свободи, щастя і правди — Тарас Шевченко, Саме завдяки його слову, яке звучало сильно і впевнено, наш народ усвідомив себе як національну єдність. Де б не був, чим би не займався поет, але завжди перед його внутрішнім поглядом вставав і дорогий його серцю Дніпро, який «горами хвилю підіймає», і затишний «садок вишневий біля хати», чиє зелені верби «над ярами, на озерах». До болю милий Шевченко тихий український вечір, співи соловейка в темнім гаї, гнучкий тополя і золоте пшеничне поле, що розкинулося, точно море широко. Великий Кобзар з дитинства закоханий у природу рідної України. Саме тому прекрасні пейзажні мініатюри ми знаходимо в багатьох віршах Кобзаря. Там і ліс шумить, і величні гори — хвилі стогнуть, і стародавні пагорби височіють прямо.

…Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб’ята,

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти

З киргизами убогими… [19]

Лише спогади про рідну країну дають поетові сили вижити на чужині. Саме за кордоном Тарас Григорович Шевченко створює безліч неймовірних віршів, які втілюють в собі образ України, відображають смуток за рідним краєм, за Дніпром, за степом…

Згадаймо вірші Шевченка: «Тече вода від явора», «За сонцем хмарка пливе», «Вітер віє розмовляє» і т. д. У дитинстві Тарас не раз їздив з батьком чумакувати українськими степами і, мабуть, саме тоді полюбив їх на все життя. Під час тих подорожей вперше в душі ворухнулися нові, незнані почуття — почуття космічні, той особливий стан, коли «хочеться обійняти оком душі цілісність в часі і просторі», — так згадував він свої степові враження. Степ захоплювала поета своєю безмежністю: «Навколо неї - степ, як море широке, синіє за могилою могила, а там — тільки мрія». Але поряд з квітучою природою поет бачить людей, які стали «чорніше чорної землі», сади, які висохли, біленькі хати, які покосилися, згнили. Страшна біль засмучує Шевченка, коли «латану свитку з каліки знімають, вдову розпинають…, під парканом опух дитина — голодний вмирає», коли «кругом неправда і неволя, народ замучений мовчить». Все це викликає обурення за Україну, яку осквернили московські царі, якій судилося терпіти наругу і страждати: «…Скрізь на славній Україні Людей у ярмо запряг лукавий».

Незважаючи на те, що навколо панує неправда і неволя, а замучений народ мовчить, славний Кобзар намагається розбудити його, нагадати про героїчне минуле, про те, що він здатний і пісні співати, і працювати, і захищати себе від ворогів. Голос розтоптаного людської гідності, сила опору — все втілилося в полум’яну поетичну сповідь, пройняту вогнем найсильніших почуттів.

Я так люблю Україну,

мій край убогий, Що прокляну святого Бога,

душу за неї погублю![18]

Поет вірив, що народ прокинеться від летаргічного сну, «розкуються закуті люди» і що змусять себе поважати як націю, а Україна перестане бути «безталанна».

У своїй знаменитій поемі «І мертвим, і живим…» поет звертається до земляків — українському дворянству, інтелігенції - і дорікає за зраду своєї багатовікової, самобутньої культури. Не потрібно шукати добра на чужині, а треба знати свою мову, свою культуру, своє коріння. Шевченко не закликає обмежуватися вивченням національних досягнень, ні, він закликає освоювати найкраще у світовій науці і культурі.

…А про людей… Та нехай їм.

Я їх, добрих, знаю.

Добре знаю. Зоре моя!

Мій друже єдиний!

І хто знає, що діється

В нас на Україні?

А я знаю. І розкажу

Тобі; й спать не ляжу.

А ти завтра тихесенько

Богові розкажеш…[19]

Тарас Григорович Шевченко не просто надіється, а впевнений, що його слова почує сам Бог, і побачить, як живе український народ. Україна страждає, страждає і Шевченко. Далі автор пише:

… Село! І серце одпочине:

Село на нашій Україні ;

Неначе писанка, село.

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам бог витає над селом… [19]

Поет змальовує Україну, як живописний край, де є рідне село, де є ліс і поле, де є гори. Це святі місця, бо «сам бог витає над селом».

В неволі Т. Г. Шевченко не одноразово згадував рідну країну:

…Дурний свій розум проклинаю,

Що дався дурням одурить,

В калюжі волю утопить.

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Украйні поховають,

Що не в Украйні буду жить,

Людей і господа любить… [19]

Поетові навіть страшно уявити, що не лише життя, але і бездиханне тіло буде поховане на чужині. Тобто Т. Г. Шевченко ще раз підкреслює святий образ України.

…Дніпро берег риє-риє,

Яворові корінь миє.

Стоїть старий, похилився,

Мов козак той зажурився… [19]

Хотілося б ще раз показати про те, що в створенні образу України Тарас Григорович використовує опис Дніпра. Ця річка, як Йордан в Єрусалимі, як Ганга в Індії, тобто вона свята:

Явор каже: «Похилюся

Та в Дніпрові скупаюся".

Козак каже: «Погуляю

Та любую пошукаю"… [19]

Але не лише Дніпро виступає символом України. Тарас Григорович нерідко згадує про калину:

А калина з ялиною

Та гнучкою лозиною,

Мов дівчаточка, із гаю

Виходжаючи, співають…[19]

Калина виступає символом України і в інших уривках:

…А з калини, мов гадина,

Байстрюк виглядає… [19]

Також калина згадується в поемі «Катерина»:

…Хто посадить на могилі

Червону калину… [19]

…У білих Яссах колихала,

У Дунаєві купала,

В Туреччині сповила

Та додому однесла —

Аж у Київ. Та вже дома

Без кадила, без кропила

За три шаги охрестила,

А три шаги пропила… [19]

Цим уривком ми закінчуємо цій розділ. Чому ми обрали саме цей вірш в якості прикладу? Тут автор показує: де б не була людина, а рідний дім — це святе місце.

Україна зображується Тарасом Григоровичем, як казковий край, де дівчата гадають, де рідна домівка, де сильні люди, де святі місця: поля, ріки, гори. Автор своїми віршами доводить, що не зважаючи на місце знаходження людини, головне, щоб його країна жила в його серці та в спогадах. Україна, як ми вже не одноразово підкреслювали, це український народ. І якщо на чужині людина зустрічає свого земляка, то він зустрів крихту своєї країни. Дуже важливий момент, який Тарас Григорович виділяє - вміння знаходити один одного.

Отже, Україна для Шевченка — це спадщина, яку ми самі собі залишили і через певний час передаємо своїм нащадкам. А с цього виходить, що Україну слід любити та оберігати, як і вона нас свого часу.

РОЗДІЛ ІІ. ОБРАЗ УКРАЇНИ В ПРОЗАЇЧНИХ ТВОРАХ Т.Г. ШЕВЧЕНКА Кожна літературна робота Тараса Григоровича має певний вплив на читача, який відтворює любов до рідної країни.

«На багатому хуторі, у гаї над ставом, жило старе подружжя…» («Наймичка») — саме так бачить Україну великий творець української літератури. «Старе подружжя», «гай над ставом», «багатий хутор» — все це і є Україна, дружня та заможна.

Крім того, Т. Г. Шевченко завжди підкреслював важку долю українського народу. Але, не зважаючи на тяжке життя, народ України є вольовим, сильним та дружнім. А головне є те, що українці, як і Україна в цілому, вміє просити пробачення і пробачати: «…Прости мене! Я каралась весь вік в чужій хаті…» («Наймичка»).

Взагалі, проза Шевченка має широкий спектр висловлювань стосовно образу України. Як ми вже говорили трохи вище, Україна — це, перш за все, самі українці.

Тиняючи на чужині

Понад Елеком, стрів я діда Вельми старого. Наш земляк

І недомучений варнак Старий той був. Та у неділю Якось у полі ми зустрілись Та й забалакались…[18]

В наданому уривку («Варнак») автор показує радість, отриману від зустрічі із земляком на чужій землі. Шевченко таким чином пояснює важливість існування людини, з якою можна говорити рідною мовою. Ми вже знаємо, що сам автор довгий час жив за кордоном, що відобразилося на його творчості.

Згадав свою Волинь святую

І волю-долю молодую, Свою бувальщину…[18]

«Волинь святая» — своєрідне використання епітетів робить висловлювання Т. Г. Шевченка більш потужними, що сильніше підкреслює любов до рідного краю, котрий є «святим».

Україна, як ми бачимо — це джерело, де Шевченка черпає натхнення для написання своїх творів. І навіть на чужині Україна є головною музою для автора:

Серце одпочине

І полине із чужини На свою країну…

Святий Київ наш великий.

Святим дивом сяють Храми божі, ніби з самим Богом розмовляють…[19]

Епітет «святий» дуже часто зустрічається в творчості Т. Г. Шевченка по відношенню до України.

Крім того Шевченко приписує Україні вільнолюбство, працьовитість, самовідданість, вміння кохати, пробачати. Батьківщина для видатного автора має особливе значення.

Ой, у полі верба, Під вербою корчма…

З цих слів починається пісня, про яку Т. Г. Шевченко говорить у прозаїчному творі «Капітанша». Автор цим показує нудьгу та сум за рідним краєм, де минуло його дитинство та юність. [16]

Проза Тараса Григоровича Шевченка обумовлена тими або іншими епізодами, які тісно пов’язані із Батьківщиною. Тут і кохання, і любов до матері, і дитячі спогади.

Любов до своєї країни поету та прозаїку давала сил вижити вдалині від своєї Батьківщини. Тарас Шевченко не лише показує свою любов до рідної землі, а складає свій власний образ, де Україна, наче ненька, наче мати рідна:

…"Бідна моя Україно,

Стоптана ляхами!"

Україно, Україно!

Серце моє, ненько… [19]

Крім того, слід додати, що проза Т. Г. Шевченка народжується за кордоном. Смуток та нудьга за рідним краєм допомагають створити нову тенденцію складання літературних ідей, де, зрозуміло, головною темою виступає Україна.

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВІСТЬ ТЛУМАЧЕННЯ ПАТРІОТИЗМУ ТА ОБРАЗУ УКРАЇНИ В ТВОРЧОСТІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю… [19]

Вірш «Іван Підкова» являє собою свого роду шевченківській гімн України, де авторський задум полягає в створенні сорому за себе, за свою слабкість перед супостатами, бо «слава і воля» тут описується в минулому часі. Тобто Шевченко намагається викликати у українця бажання боротися за свою державу.

Вище ми говорили про природні символи України: калину, тополя, вербу. Але, головною ознакою України того часу є гетьмани та козаки:

…Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн…

… Молились,

Молились щиро козаки,

Як діти, щиро; не журились…[19]

Тут же Тарас Григорович згадує про українські свята, що теж є невід'ємною ознакою України:

І Україна, і Чигрин.

І той минув — день Маковія,

Велике свято в Україні.

Минув — і лях, і жидовин

Горілки, крові упивались,

Кляли схизмата, розпинали,

Кляли, що нічого вже взять.

А гайдамаки мовчки ждали…

… Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго, довго кров степами

Текла-червоніла…[19]

Тут же автор показує, як українці вміють гуляти. Тобто Україна — це держава, де відбуваються не лише битви за свободу, а і справжні гулянки «гомоніла Україна». Також ми бачимо, що під Україною Т. Г. Шевченко розуміє українців.

Крім радощів, Україна, тобто народ, зазнала багато горя:

…Отаке-то було лихо

По всій Україні!

Гірше пекла… А за віщо,

За що люде гинуть?

Того ж батька, такі ж діти, —

Жити б та брататься…[19]

Україна вміє плакати, Україна вміє сміятися, Україна вміє воювати, Україна вміє любити — саме такою бачить Україну Тарас Шевченко.

Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення. Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинули ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ — початку ХХ століть. Тенденції народностей і реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка.

Попередники великого поета в українській літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, а саме: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і викривач усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой — борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щастя народу. Саме цей герой являє собою Україну.

Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, долучила її до кращих досягнень світової літератури.

Тарас Шевченко — не тільки поет, а й драматург, прозаїк, мислитель, історик, етнограф, фольклорист, художник (живописець, гравер), який залишив велику образотворче спадщину — понад тисячу творів. Геній Шевченка надзвичайно широкий, багатогранний.

Тільки літературна спадщина Шевченка — це «Кобзар», 9 повістей, п'єса «Назар Стодоля», уривки драматичних творів, щоденник та листи. Літературні твори Шевченка формувалися поступово, рік за роком, формувало їх саме поетове життя, і все, що має відношення до України, з великого життя українського кріпака Тараса Шевченка — від його юності і до останнього подиху, — ввібрав у себе цей літературний моноліт.

Подвиг Шевченка, всю вибухову силу його творчості можемо осягнути, лише уявивши, серед якої мертвої тиші вона пролунала. То була епоха, яка вішала декабристів, убивала на дуелях найкращих своїх поетів, гнала в кайданах у рудні Сибіру найшляхетніших своїх синів, послідовно розтерзуючи їх. Це була задуха, від якої люди німіли, атмосфера, де панував страх, ненависть, підозри, доноси, загальна заціпенілість, де офіційна брехня ставала звичкою і не вважалася безчестям, а слово правдиве, слово вільне щораз обливалося кров’ю. Оспівати свободу в умовах кріпосницької держави, серед олов’яних буднів жандармської дійсності - це значило висловити, або навіть відкрити, провідну, найважливішу істину життя, розповісти людям у формі поезії те, що для них було за тих умов найсуттєвішім. Нездоланність людського духу виявляється і в тому, що безстрашних співців свободи народжують най похмуріші часи. Що темніша ніч, то яскравіші в ній маяки. Найгостріші соціальні драми і найтонші нюанси інтимного, гнівна біль безправство, неволі, хвилин розпачу, яке їх теж знав поет, смутки знівеченої життя, голос зневаженого і пробудженого людської гідності, сила непокори, яка не раз переходить в скрик прокляття — все поєдналося в художню цільність творчості Шевченка, з початку до кінця перейнятої вогнем, може, найсильнішого поетові почуття:

…Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого бога,

За неї душу погублю! [18]

Творчість Шевченка з’явилася на гребені віку як бунтівний голос найбільш покривджених соціальних низів, голос тих, хто вже відчув потребу «громадою обух сталі».

Творчість Шевченка виникає мало не найбільшим всеєвропейським і світовим явищем, оскільки до цих пір, як справедливо зауважив Вадим Скуратівський, «вікове горе мас, по суті, не мало своїх літературних уст, що не розверзалося ними, що не прорізалося своїм художнім голосом». Були окремі літературні спроби, але настільки несміливі й наслідувальні щодо панівної культури, що ставали панською іграшкою, а не грандіозним мистецьким явищем і національно-соціальним викликом, яким була творчість великого Кобзаря. Саме Шевченко вперше в історії порушив тисячолітню німоту соціальних низів. Тому «Кобзар» і має планетарне значення, саме українським словом вперше заговорили невідомі досі для елітарної культури світи, спікером яких став українець, він своєю творчістю демократизував європейську та світову літературу.

Творчість Т. Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури ньому був затверджений критичний реалізм в українській літературі, заснований її революційно-демократичний напрям. Ім'я Шевченка вперше стало відомо на просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка «Кобзар». В історії України автор цього видання був винятковим явищем — він вийшов з глибоких надр трудового народу і здобув всесвітню славу. Але саме походження ще не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя Тарас Шевченко був і залишав вся вірним народові, ніколи не розривав з ним зв’язку і в кінці життя з гордістю писав: «Я по плоті і духу син і рідний брат нашого нещасного народу».

Тільки я, мов окаянний,

І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються, Правдою торгують.

І Господа зневажають, Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жнимва!

Схаменіться, недолюди, Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбите щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю…[14]

В уривку із вірша «І мертвим, і живим, і ненародженим» ми бачимо, що навіть у скруті часи автор закликає «полюбите щирим серцем».

Говорити про шевченківську Україну можна нескінченно. І як не крути ключовим моментом України є народ.

ВИСНОВОК Актуальність теми дослідження доведена, а саме: ми довели, що творчість видатного літературного творця Тараса Григоровича Шевченка і досі спонукає людину до патріотизму, бо образ України в шевченківських роботах являє собою потужний ланцюг, центром якого є народ.

Мета роботи досягнена: на прикладах поетичних та прозаїчних творах Т. Г. Шевченка показали образ України, а для цього було виконано такі завдання:

— проаналізували поезію Т. Г. Шевченка та пояснили, як само характеризує поет Україну,

— дослідили прозу Т. Г. Шевченка та виявили значення України в його творчості,

— вивчили деякі історичні факти, які вплинули на творчість Т. Г. Шевченка.

Метод дослідження: описово-аналітичний, тобто на прикладах, взятих безпосередньо із творчості Т. Г. Шевченка, зробили власний аналіз, де ми розкрили сам образ України.

Наша робота складається з трьох етапів, де ми зробили ретельний аналіз створення образу України в творчості Т. Г. Шевченка:

— в поезії,

— в прозі,

— історичні факти, які так або інакше вплинули на створення самого образу рідного краю в літературних роботах.

Кожна частина нашого дослідження підкріплюється прикладами, взятих із творів Т. Г. Шевченка.

В якості підсумка, тобто узагальнюючи все вище сказане, слід підкреслити той факт, що Тарас Григорович Шевченко під час створення образу Україну, змальовував головні її елементи:

— Україна — це її народ,

— природня краса рідного краю,

— казка та містифікація Батьківщини,

— живучість та свободолюбство українського народу,

— важка доля українців.

Головна мета створення образу України в шевченківських творах — це заклик українського народу до любові по відношенню до рідної землі. І де б ми не були саме Батьківщина стає основним спогадом. Також письменник закликає к поєднанню всіх українців, бо всі ми — єдина Україна.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Боллшаков Л. Повість про вічне життя. — К., 1990.

2. Бабишкін О. Шевченкова слава. — К., 1989.

3. Грицюта Н. М. Проза Т. Шевченка в контексті розвитку європейського роману виховання: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.02 / АН України; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — К., 1993. — 20 с.

4. Зеров М. Російські повісті Шевченка // Зеров М. Твори в 2 т. Т.2. — К.: Дніпро, 1990. — С.174−179.

5. Історія світової та української культури. — К., 2000.

6. Історія української та зарубіжної культури / За ред. І. Козир. — К., 2001.

7. Культура українського народу. — К., 1994.

8. Смілявська В. Святим вогненним словом. — К., 1990.

9. Терещенко В. Г. Проблема автора в повістях Т. Г. Шевченка: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Дніпропетровський держ. ун-т. — Дніпропетровськ, 1997. — 18 с.

10. Шевченко Т. Повести. — К.: Радянський письменник, 1952. — 527 с.

11. Заповіт «Як умру, то поховайте», електронний ресурс: http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=3377.

12. «Русалка», електронний ресурс: http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=3380.

13. «Ой, три шляхи широкії», електронний ресурс: http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=3412.

14. «І мертвим, і живим, і ненародженим», електронний ресурс: http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=3374.

15. «Вітер з гаєм розмовляє», електронний ресурс: http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=3367.

16. «Капітанша», електронний ресурс: http://litopys.org.ua/shevchenko/shev309.htm.

17. «Наймичка», електронний ресурс: http://www.ukrlib.com.ua/books/printzip.php?id=96&bookid=38.

18. Творчість Т. Г. Шевченко, електронний ресурс: http://um.vn.ua/cultura/cultur83.html

19. «Кобзар», електронний ресурс: http://oursong.narod.ru/kobzar/kobzar.html.