Юрій Володимирович Давидов

Юрий Володимирович Давыдов

(1924;2002)

ДАВЫДОВ, ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧІ (1924−2002), російський письменник. Народився 20 листопада 1924 в Москві сім'ї журналіста, і вчительки. У 1942−1949 служив на флоті, закінчив Выборгское військово-морський училище, працював у газеті «Червоний балтиец», навчався на заочних відділеннях історичних факультетів Ленінградського державного університету, потім Московського державного університету. У 1949−1954 — в’язень сталінських таборів.

Начал друкуватися в 1945. Автор численних повістей — біографічних, присвячених знаменитим російським мандрівникам й ученим (У морях і мандрівках. (Життя Ф.Ф.Матюшкина), 1949; Південний Хрест, 1957; Капітани шукають шлях, 1959; Головнін, 1968; Нахімов, 1970; Сенявин, 1972); історичних — учасників російського революційного руху, найбільше — про народовольцах (Березень, 1959, закінчать. варіант — 1974; Нове небо, 1961, закінчать. варіант — Цей мигдальний запах…, 1965; Глуха час листопаду, кн. 1−2, 1968;1970; Заповідаю вам, брати… Повість Олександра Михайлове, 1975; На скаковом полі, близько бойні… Повість про Дмитра Лизогубе, 1978; Герман Лопатін, його друзі і його вороги, 1984; Солом’яний сторожка, 1986, Державну премію СРСР, 1987, первонач. варіант — Дві зв’язки листів. Повість про Германі Лопатине, 1982; Сині тюльпани, 1990; Зоровавель, 1993 — про В. Кюхельбекере у його ув’язнення). До них приєднуються засновані на документальних фактах повість Доля Усольцева (1973), що повідала про спроби півтори сотні росіян домовленість створювати Африці свій «Місто Сонця» — поселення Нова Москва, і повість Змова сіоністів (1993) — про трагікомічній спробі якогось Пинхуса Бромберга влаштувати у Петербурзі 1830-х років подвір'ї для приїжджаючих євреїв і обвиненном у зв’язку з цим у задумі створити «плацдарм» для єврейської держави.

Глубокий і докладний інтерес поваги минулому, що у ужиток нові архівні документи й факти, виявляє невідомі і маловідомі постаті і явища чи що висвітлює яке у несподіваному ракурсі, визначають спокойно-объективированную манеру розповіді Давидова (коли твір побудовано за законами детективно-пригодницького жанру), не яка виключає прихованого і наполегливого проведення крізь ці творчість письменника думку про моральному значенні як і справу вищому критерії оцінки історичного процесу. У цьому вся руслі лежить біографічна повість про В Україні Глєбі Успенському, трактуемом Давидовим як втілення болезненно-ранимой російської совісті, — Вечори в Колмове (1988).

Давыдов помер 17 січня 2002 у Москві.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.