Акварелі Т.Г.Шевченка

АКВАРЕЛІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА.

, До акварелі Шевченка звертався упродовж майже усього життя, і залишив у цій техніці найбільшу частину своєї живописної спадщини. 94 акварелі Шевченка зберігаються у Державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві, 17, виконаних в Альбомі 1845р. — в Інституті літератури ім.Т. Г. Шевченка Національної Академії наук України (ІЛ НАНУ). Окремі твори — у колекціях Музею О.С.Пушкіна, Інституті російської літератури (Пушкінський дім) Академії наук Ро-сійської федерації (СПб), Російського музею (СПб), Варшавського національного музею. Разом із тім значна кількість оригінальних Шевченкових акварелей залишається незнайденою чи і втраченою. На щастя, кілька із них збереглися в копіях інших художників чи в репродукціях у різних виданнях (на шкода, здебільшого однотонних). За друкованими та архівними джерелами зареєстровано ще понад 20 акварельних творів Шевченка, місцезнаходження які невідоме (можливо, їхнього понад — у багатьох згадках не вказана техніка виконання). Доробок Шевченка в акварельному живописі складається переважно із творів портретного та пейзажного жанрів, включає він також кілька сюжетних малюнків. До перших, ще не впевнених спроб прилучитися до виконання розповсюдженого тоді мініатюрного портрета до нас дійшли «Енгельгардта П. В. портрет» (1833) та «Портрет невідомої» (1834). Вони засвідчують досить вправне володіння малюнком — основою образотворчого мистецтва, набутим, цілком ймовірно, ще у Вільні на лекціях Й. Рустемаса, копіюванням із різних естампів (приміром «Жіноча голівка», 1830). Але вони виявлений пошук у відтворенні аквареллю кольорових співвідношень та світлотіньових градацій. як зазначав Шевченка на Автобіографії, він тоді багато малював аквареллю портретів із натури. Згодом, у Петербурзі, под годину відвідування 1835 рисувальних класів Товариство заохочування зудожників, де також приділялася значна увага копіюванню, Шевченка звертається до поширених в Академії мистецтв історичних сюжетів й в техніці акварелі створює композиції «Олександр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу», «Смерть Віргінії» (обидві 1836), із частковим застосуванням акварелі «Смерть Сократа» (1837), вирішені за канонами академічного історичного живопису. Шевченка застосовує підкреслено графічний малюнок, ілюмінований аквареллю. Колір вони значною мірою служити також розв’язанню композиційних завдань. Упродовж кількох років митець досягає високого професіоналізму у складній техніці листи прозорою водяною форбою. Легкістю і прозорістю відзначаються портретні твори передакадемічних років «Абази До.(?) портрет», «Портрет невідомого» (донедавна помилково вважався портретом Є.Гребінки) — обидва 1837, «Портрет невідомого» (1837−38), «Портрет дівчини із собакою», «Луніна М.О. портрет» (обидва 1838). Проте творчість Шевченка в галузі акварельного портрета років навчання в Академії мистецтв не могла залишатися поза К.Брюлловим. Учень копіює його акварельні портрети І.А.Крилова та В. А. Жуковського. На осінній 1839 академічній виставці експонувалися два акварельні портрети пензля Шевченка [1]. Вони схвально відзначені у газеті «Північна бджола» (1839, 14.10, 4.11), досить широко схарактеризовані у розгорнутій рецензії на виставку в журналі «Вітчизняні записки»: «…Два вельми непогані портрети аквареллю художника Шевченка. Вони добро нарисовані і мають багато сили у фарбах. Бажано б лише трошки більшої легкості в тонах"[2]. Звертається за годину Шевченка й до сюжетних композицій. На замовлення видавця альманаху «Ранкова зоря» В.А.Владиславлєва він скопіював акварелі К. Брюллова «Перерване побачення» та «Сон бабусі й онуки», за якими виконувалися гравюри для видання[3]. Іншу копію із акварелі «Перерване побачення» Шевченка подарував В. А. Жуковському перед його від'їздом на початку травня 1841 за кордон. Створені у тих рокта власні композиції — «Жінка у ліжку» (орієнтовно 1839−40), «Натурниця», «Марія» — за поемою О.С.Пушкіна «Полтава» (обидві 1840), «Циганка-ворожка"(1841) засвідчують уважне студіювання учнем технічних прийомів вчителя. Це й виразно живописний характер акварельного листи, часто досить густого, й тонально-світлова дуже пластична розробка драпірованих тканин, й застосування контрастних палаючого червоного та синього кольорів при вирішенні композиційних завдань. Найбільш виразно вплив вчителя проглядає при порівнянні його «Перерваного побачення» із Шевченковою «Циганкою-ворожкою» (а відтак, певною мірою, й із картиною «Катерина»). Значне місце у композиції малюнків цих років посідає антураж — фрагменти інтер'єру та екстер'єру. Одночасно посилюється роль інтер'єру й в портретних творах («Соколовського М.П.портрет», «Портрет невідомої біля фортепіано», обидва 1842), й в жанрових композиціях («У гаремі», 1843). Цілком новий етап творчости Шевченка-аквареліста розпочався по поверненні в Україну после закінчення навесні 1845 Академії мистецтв. Помітне місце, як й раніше, посідає у ній портретний жанр. «Портрет невідомої в коричневому вбранні», «Портрет невідомої в блакитному вбранні», «Портрет невідомої в бузковій сукні» позбавлені статичності деяких ранніх, более розкуті за композицією, у яких виразніше виявлено характер й внутрішній стан портретованих. Артистичної вишуканості прозорого акварельного листи досягнуто у портретах членів родини Катериничів (1846). Саме в Україні започатковується новий у творчости Шевченка жанр акварельного пейзажу, який й надалі залишився провідним й в якому митець досяг першокласного рівня. На відміну від поширених у Росії літографічних видань із пишними краєвидами міст, Шевченка, подорожуючи 1845 тодішніми Полтавською й Київською, а 1846 Подільською й Волинською губерніями, а й у Києві, малює із натури сучасну йому Україну — її хутори, містечка, пам’ятні місця, пам’ятки культової архітектури чи і просто ландшафти, воскрешає сторінки її славної та гіркоїна історичної долі. Є підстави вважати, що художник задумував, чи і створив, подорожню серію із Полтавщини, нумеруючи низку цих малюнків. У виконуваних із натури пейзажах — «Селянське подвір'я», «Хутір на Україні», «Воздвиженський монастир у Полтаві», «Будинок І.П.Котляревського в Полтаві», два малюнки «У Решетилівці» — Шевченка беззастережно звільняється від штучного компонування зображення й спирається винятково на точку огляду, котра б дозволяла концентрувати увагу на головному і відсікати другорядне. Художник досягає природного поєднання конкретики передніх планів із панорамним узагальненням дальніх. Більшості акварельних пейзажів притаманний стриманий, наближений до сепійної тональності колорит, а відтак пріорітет світлотіньових засобів художньої виразності. Тут вбачаємо суголосність з завданнями, вирішуваними незадовго раніше на офортах серії «Живописна Україна» (див.: Живописна Україна), намір продовження якої й тепер володів автором. Відряджений Київською археографічною комісією на Поділля й Волинь Шевченка мав заподіяння відвідати Почаївську лавру й змалювати в ній конкретно визначені об'єкти[4]. Упродовж 10−20 жовтня тут виконано чотири акварелі — «Почаївська лавра із півдня», «Почаївська лавра зі одразу ж», «Собор Почаївської лаври (внутрішній вигляд)», «Вигляд на околиці із тераси Почаївської лаври». Окрім прекрасного поліхромного акварельного листи, малюнки відзначаються бездоганним композиційним вирішенням — вдало обраною точкою огляду, чіткою розробкою просторових планів, світлових та кольорових акцентів. Малюнки Почаївської лаври — останні в акварельному доробку Шевченка до фатального арешту 1847. На засланні, лише весною 1848, для Шевченка відкрилася напівлегальна можливість взятися за пензлі. При спорядженні Аральської описової експедиції було б бачено наказ, в якому викладалася необхідність: «З всіх прикметних пунктів, з які згодом можна якщо визначитися, наказати знімати види із різних румбів, для чого взяти із 5-го лінійного батальйону одного пересічного, який вміє знімати види…"[5]. Переведений цим наказом із 5-го до 4-го батальйону Шевченка у складі приписаного до експедиції загону 11 травня 1848 вирушив із Орська до Раїма. Упродовж понад місячного переходу Шевченка пильно вдивляється у незнаний пустельний край, його людей, прислухається до розповідей про місцеві звичаї, про його історію. У численних олівцевих ескізних малюнках та начерках, зроблених под годину переходу й плавання Аральським морем 1848 та 1849, зокрема й в Альбомі 1846−50 років та Альбомі 1848−50 років, постають «прикметні пункти» — краєвиди, праця та побут експедиційного загону. За деякими ескізами згодом створено акварелі, зокрема, на прохання генерала, інспектора гарнізону Оренбурзького краю І.П.Шрейбера — «Пожежа в степу», в якій відтворено могутньої сили нічну пожежу, ймовірно для командира Окремого Оренбурзького корпусу генерала В. П. Обручова — «Форт Карабутак», «Уральське укріплення (Іргиз Кала)» (з сухопутного переходу) та «Укріплення Раїм. Вигляд із верфі на Сир-Дар'ї» (із місця підготовки до виходу у морі). Художник малює споруджені на підвищеннях військові фортеці, «населяючи» пейзаж поодинокими постатями казахів на передньому плані, їхніми кибитками, чи і експедиційними наметами. Малюнки міцно скомпоновані на всій площині аркуша, й вправно написані багатоколірною аквареллю у приглушених тонах. Але вони зафіксовано імперські форпости на беззахисних мирних окраїнних землях[6]. Акварелі, виконані на власний розсуд, более стримані у колориті, майже монохромні (бо і намальовані сепією). Вони вкотре засвідчують тяжіння до розв’язання світлотіньових завдань й притаманний художникові тонкий смак, вміння знаходити красу у поєднанні двох-трьох кольорів. Так відтворене єдине на шляху від Орська до Раїма дерево на малюнку «Джангисагач» (також у поезії «У бога за дверима лежала сокира»), могилу батиря Дустана у філософічно-роздумливому пейзажі «Дустанова могила». У своєрідному образотворчому щоденнику відтворено експедиційний побут та будні споряджувальних робіт. Акварелі «Днювання експедиційного транспорту в степу», «Урочище Раїм із заходженню», «Пристань на Сир-Дар'ї в 1848 році» виконані на жовтуватому кольоровому папері майже у монохромних сепійних тонах. У спадщині Шевченка-аквареліста є малюнки, створені на межі пейзажного і побутового жанрів — «Учасники експедиції на березі Аральського моря», «Казахська стоянка на Косаралі» та чудово закомпонований у сповненому сонця і повітря просторі, чіткий за малюнком й тонко прописаний малюнок «Пастух на коней» (раніше — «Казах на коней»). Слід назвати і виконаний на Косаралі малюнок «Тигр». Після іншого арешту в Оренбурзі 1850 й переведення до Новопетровського укріплення на півострів Мангишлак, що на північно-східному узбережжі Каспійського моря, нова напівлегальна можливість малювати з’явилася влітку 1851, коли Шевченка бравши доля в експедиції із дослідження покладів вугілля серед стосів Каратау. З тихий часів збереглися акварельні пейзажі «Вигляд на Каратау із долини Апазир», «Місячна ніч серед гір», «Акмиштау», й малюнок могили святого «Далісмен-Мулла-аульє». Є підстави вважати, що ще 5 пейзажів, відомих лише за однокольоровими репродукціями — «Долина на Хівинській дорозі», «Аульєтау», «Чиркалатау», «Акмиштау» (другий малюнок), «Туркменське кладовище в долині Долнапа» — також створені под годину походу. У каратауських малюнках зберігається прихильність митця до приглушених змішаних кольорів із провідним тоном для шкірного. разом із тім у яких з’являються яскраво освітлені площини величних крейдяних гір. 1857 Шевченка скомплектував цикл з 17 акварелей із «каратауского вояжу і з тутешніх околиць» й надіслав їхні із листом від 10 травня Бр. Залеському для літографування у «Віленському альбомі"[7]. Отже, звернувшись до техніки акварелі в юнацькі рокта передусім в жанрі портрета і активно працюючи в ньому із кінця 30-х років, Шевченка найвищих успіхів досяг у середині 40-х. Від години приїзду в Україну 1845, але в першому та іншому засланнях, пріоритетним стає акварельний пейзаж. Повністю звільнений від академічних умовностей, написань винятково із натури і одночасно позначений узагальненістю художнього образу, він затвердивши реалістичне спрямування розвитку жанру у вітчизняному мистецтві. Окремі пейзажні твори Шевченка мистецькою досконалістю стають до кількох світових здобутків[8].

---

[1] Судак В. О. У класах Академії мистецтв. // З досліджень про Т. Г. Шевченка. — До., 1968. — С.17.

[2] Жвавий М. Д. Виставка Санктпетербугской Академії мистецтв у 1839 року. // Вітчизняні записки. — 1839. — 11. — С.51 [3] Владич Л. Шевченка й вітчизняна книжкова графіка 40-х рр. ХІХ ст. // Збірник праць 15-ї наукової шевченківської конференції. — До., 1968. — С.201 [4] Антарктика. Документи та матеріали до біографії. — До., 1982. — С.78, № 172 [5] Документи та матеріали до біографії. — С.164, № 308, прим.1 [6] Антонович Д. Т. Шевченка як маляр. // Шевченка Тарас. Повне вид. творів: У 16 т. — Варшава-Львів, 1937. — Т.12, [7] Бурачек М. Г. Великий народний художник. — Х., 1939 [8] Степовик Д. В. Українське мистецтво першої половини ХІХ століття. — До., 1982.