Костюмы італійського раннього Відродження 1420-1490 гг
Костюм не тільки засіб захисту негоди, а й знаком, символом, выражающим складні поняття соціального життя. Одяг вказувала на національну і станову приналежність людини, його майнове ситуацію і вік, і з часом число повідомлень, які можна було донести її до оточуючих кольором і якістю тканини, орнаментом і формою костюма, наявністю чи відсутністю деяких деталей і прикрас, збільшувалася. Костюм міг… Читати ще >
Костюмы італійського раннього Відродження 1420-1490 гг (реферат, курсова, диплом, контрольна)
КОСТЮМЫ ІТАЛІЙСЬКОГО РАННЬОГО ВІДРОДЖЕННЯ 1420−1490 гг.
Костюм не тільки засіб захисту негоди, а й знаком, символом, выражающим складні поняття соціального життя. Одяг вказувала на національну і станову приналежність людини, його майнове ситуацію і вік, і з часом число повідомлень, які можна було донести її до оточуючих кольором і якістю тканини, орнаментом і формою костюма, наявністю чи відсутністю деяких деталей і прикрас, збільшувалася. Костюм міг розповісти, досягла чи жінка, наприклад, шлюбного віку, засватана вона, і може бути, вже заміжня, і чи є в неї діти. Але розшифрувати без зусиль всі ці знаки могла лише той, хто належав при цьому співтовариству людей, оскільки засвоювалися вони у процесі щоденного спілкування. У кожну історичну епоху кожен народ виробляв свою систему символів, що з течією століть еволюціонували під впливом культурних контактів, вдосконалення технологій і розширення торгових зв’язків. У порівняні з інші види мистецтва костюм широко і майже миттєво реагує на події у народу, змінюють естетичних та ідеологічних течій у Московській духовній сфері. А, щоб здобули плоть задуми скульптора, архітектора, художника, письменника, має відбутися іноді термін. Костюм ж змінюється моментально, й у цих змінах розкривається глибинна сутність народної жизни.
Італія зуміла, всупереч впливу різних напрямів моди, зберегти свій власний смак й у покрої одягу, й у поєднаннях фарб. Цьому особливому статусу італійської одягу довгий час сприяло існування біля Італії численних замкнутих містдержав: у тому стінах вироблялися певні типи покрою й оздоблення, якими сучасники могли відразу ж потрапити дізнатися ломбардскую, венеціанську, тосканскую чи умбрийскую роботу. З удосконаленням техніки ткацтва зросла споживання дорогих тканин. З 15 століття місцеві мануфактури, особливо у Лукке, Венеції, Генуї, Флоренції і Мілані, починають багато виробляти парчу, візерунковий шовк, розмальований квітами оксамит, атлас і інші чудові, багаті фарбами тканини. Після 1450 р. з’являється тканий візерунок як квітів граната, який — у різних варіаціях — стає найбільш излюбленным.
За всього розмаїття візерунків і водно-дисперсійних фарб італійці вміли надавати своєї одязі просту й гармонійну форму і носити її з природною грацією. У особливості це стосується жіночої одязі на той час. Усі яскрава і що викликає італійки відхиляли. Основним головним убором була sella («сідло») з цими двома верхів'ями — різновид французско-бургундского «дворогого» чіпця із «золотої парчі чи іншого дорогий тканини, прикрашена перлами чи коштовним камінням, з спадаючим покривалом. Але часто все головне прикрасу становили лише вишукано вкладені коси чи локони, переплетені тонкими нитками перлів, схожі на філігрань сетки-чепцы і пов’язки чи маленькі овальні шапочки на потилиці (berretta), перевиті стрічками. Улюбленим прикрасою було також гірлянда — широкий вінок з квітів. Особливо сильний враження (тонко гармонирующее, проте, з ніжними і суворими обрисами цілого) виробляв високий, цілком відкритий лоб, штучно збільшений з допомогою видалення частини волосся попереду, і навіть бровей.
Поверх простого нижнього сукні з довгими рукавами надівалася більш елегантна cioppa — високо підперезана, світла, прикрашена багатим візерунком верхній одяг з довгою шлейфом і звисаючими з плечей декоративними рукавами.
У чоловічому одязі запозичень трохи більше. У найбільшою мірою піддалася чужоземному, тобто бургуднско-французскому, впливу Північна Італія, особливо Ломбардія і Венеція. Молодих людей насамперед віддавали перевагу короткій, тісно прилеглої одязі яскравих малюнків. Однак у іншої Італії залишається впливової антична традиція, якщо йдеться форму і покрої одягу та про манеру її носити. Так, наприклад, в XV в. члени магістратів і сановники здебільшого носили довгу верхній одяг зі складками, з дуже широкими рукавами, нерідко зустрічався також солідний просторий плащ. Найбільшого поширення набула отримали довгий, до п’ят, відкритий попереду підперезаний каптан із коротким стоячим коміром і вузькими рукавами, і навіть коротші каптани зі сборчатыми полами.
Як нижньої одягу служила щільно прилегла коротка куртка. До полам якої прикріплювалися паголенки. Поверх цієї куртки найохочіше носили верхній одяг з короткими або як довгими зібраними в складки статями з поясом чи ні нього, часто з хутряної оторочкой.